Підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів

Мета дослідження полягає у визначенні напрямків підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів в Україні та перспектив його розвитку на основі вивчення теоретичних та оцінки практичних аспектів обраної проблематики.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати ряд завдань:

1. дослідити організаційно-правові засади функціонування ринку цінних паперів;
2. розкрити економічну сутність цінних паперів;
3. проаналізувати інфраструктуру ринку цінних паперів;
4. обгрунтувати етапи становлення та розвитку ринку цінних паперів;
5. оцінити динаміку та ефективність основних показників функціонування ринку цінних паперів;
6. проаналізувати структуру фондового ринку України;
7. розкрити роль та визначити пріоритетні напрями державного регулювання в умовах суперечливості функціонування фондового ринку в України;
8. обґрунтувати напрями підвищення ефективності функціонування фондового ринку України;
9. дослідити та проаналізувати можливості використання зарубіжного досвіду для розвитку ринку цінних паперів в Україні.

Об’єктом дослідження є ринок цінних паперів в Україні, а предметом – роль ринку цінних паперів у русі фінансових ресурсів в Україні.

При виконанні  дослідження були використані такі методи:

1. аналітичний метод;
2. статистичний метод;
3. метод синтезу;
4. метод абстрагування;
5. метод індукції;
6. метод дедукції;
7. економіко-математичне моделювання.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ  РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

1. Організаційно-правові засади функціонування ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів – це сегмент фінансового ринку, що охоплює грошовий ринок та ринок капіталів і за допомогою особливого типу інструментів – цінного паперу – забезпечує акумуляцію, розподіл та перерозподіл фінансових ресурсів. На відміну від інструментів кредитного ринку, які жорстко регламентують взаємовідносини позичальника і кредитора, інструменти ринку цінних паперів мобільні й можуть вільно продаватися, купуватися чи бути об'єктом суспільних відносин (успадковуватися, даруватися тощо). На рис.1.1 зображено місце ринку цінних паперів у структурі фінансового ринку [25, c.5].

Рис.1.1. Місце  ринку цінних паперів у структурі  фінансового ринку

Синонімом поняття  «ринок цінних паперів» є поняття  «фондовий ринок».

Згідно з Концепцією функціонування і розвитку фондового  ринку в Україні «ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сферу, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових  відносин» [3].

До основних факторів виникнення і становлення РЦП належать:

• формування держав;
• розвиток міжнародної торгівлі;
• первісне нагромадження капіталу;
• промислова революція сприяла інтенсивному зростанню суспільного виробництва, яке перевищувало споживання і було джерелом накопичення значних фінансових активів;
• розвиток організаційних форм суспільного виробництва.

Активний фондовий ринок, що ефективно регулюється, є одним з найважливіших факторів у розвитку економіки країни, бо править могутнім засобом для залучення капіталу до провідних галузей індустрії, як з боку внутрішніх так і іноземних інвесторів. В Україні становлення фондового ринку почалося фактично у 1991 році з прийняттям Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". А 23.02.2006 він був перевиданий у новій редакції. Цей Закон, а також ряд наступних законодавчих актів: Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» та інші нормативно-правові акти створили необхідні правові передумови для виникнення ринку цінних паперів в Україні.

Подібно до фінансового  ринку, ринок цінних паперів можна умовно поділити на ряд частин – секторів (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Сектори ринку цінних паперів

Первинним ринком називають  ринок, на якому фінансові активи з'являються і пропонуються вперше. Вторинний ринок пов'язується з обігом (продажем, перепродажем) розміщених попередньо активів публічним чи приватним шляхом. Первинний ринок ринок цінних паперів асоціюється не тільки з початковою емісією, тобто з емісією № 1, а й з наступними (з № 2 і далі). В результаті інвестори стають першими власниками паперів нових випусків, серій і номерів.

Роль вторинного ринку є провідною  для оцінки інвестиційної привабливості  активів, що пропонуються потенційним інвесторам. Вторинний ринок виконує, щонайменше, дві функції: а) зводить продавця активів з їх покупцем; б) стабілізує ціни на активи, врівноважуючи попит і пропозицію. Саме на вторинному ринку активи набувають форми товару. Реалізація зазначених двох функцій забезпечує ліквідність ринку в цілому і окремих фінансових активів, тим самим підтримуючи належний рівень довіри між учасниками угод (на первинному ринку початкове розміщення активів без стійкої фінансової історії емітента є лакмусовою спробою оцінки сприйняття інвесторами нової пропозиції, і тому про об'єктивність цінової характеристики без результатів котирувань на вторинному ринку говорити не доводиться).

В організації біржової торгівлі в  останні роки відбуваються значні зміни, спричинені технологічними інноваціями, зокрема поширенням Інтернету. Біржі інтернаціоналізуються на основі використання електронних систем обслуговування клієнтів через віддалені термінали.

Позабіржовий ринок  диференціюється на торговельно-інформаційні системи (ТІСи) і сферу стихійного "вуличного" ринку. ТІСи являють собою систему обміну котирувальною інформацією між фінансовими посередниками, сприйняття якої трансформується в торговельні угоди. На стихійному ринку ціни визначаються шляхом переговорів між контракторами і коливаються залежно від їх переговорної позиції. Позабіржовий ринок є екстериторіальним у просторі і практично не має часових обмежень. В Україні функціонує один ТІС як аналог позабіржових майданчиків – Перша фондова торговельна система (ПФТС) [13, c.32].

Біржовий  ринок в усьому світі є більш  дорогим, більш престижним і символізує певний рівень ліквідності внаслідок наявності жорстких лістингових вимог на право котирування в стаціонарному місці.

З урахуванням  територій, на яких розміщуються цінні папери, ринки поділяються також на регіональні, національні, міжнародні. Ця класифікація розкриває операційну ємність надання і користування фінансовими послугами у просторі. В умовах глобалізації національна приналежність економіки стає підпорядкованим, а не визначальним чиннником розвитку. Тенденції інтеграції фінансових ринків спонукають до їх екстериторіального функціонування. Екстериторіальним є поняття "євроринок" – наднаціональне самоорганізоване утворення з вільним переміщенням капіталів, матеріальних ресурсів і робочої сили.

Перелік основних учасників  ринку цінних паперів та їх основні  цілі представлені в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Основні цілі суб'єктів фондового ринку

Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Загальні принципи функціонування організованого фондового ринку

Принцип цілісності забезпечується єдиним місцем котирування, яким є УФБ, єдиним Центральним депозитарієм цінних паперів і єдиним Кліринговим банком, які забезпечують функціонування системи електронного обігу цінних паперів і проведення торгів акціями, облігаціями тощо. Принцип упорядкованості передбачає наявність «правил гри» на ринку та контролю за їх виконанням. Прозорість, як принцип, потребує і забезпечує регулярну інформацію про діяльність емітента та курсу його цінних паперів шляхом публікації її в офіційному виданні УФБ. Рівні можливості для всіх учасників ринку забезпечать здорову конкуренцію на ринку. Збалансованість на ринку передбачає відповідність у розвитку всіх секторів ринку [6, c.321].

В останні десятиріччя  поширилася така форма зміни стратегії  фінансування підприємницького розвитку і врегулювання фінансових відносин між учасниками ринку, як сек'юритизація активів – заміщення традиційного банківського кредитування емісією нових цінних паперів, що вільно обертаються на вторинних торгах. Зазначена модель взаємовідносин історично сформувалася в СІЛА, а згодом почала застосовуватись і в інших країнах. У "Новому курсі" Ф.Рузвельта була проголошена фактично кейнсіанська лінія державної підтримки фондового ринку як основи інвестиційного процесу. З того часу традиції і практика використання фондового ринку як фінансового джерела підживлення економіки по праву називаються американськими, що мають міжнародне (глобальне) застосування.

У сучасних умовах мобілізація  необхідних фінансових ресурсів за допомогою ринку цінних паперів є одним з пріоритетних напрямків ринкового реформування економіки України. Затребуваність фондових інструментів для залучення і запозичення капіталу пояснюється не тільки постійною напругою при формуванні бюджетних коштів держави, а й зростанням ділової активності в корпоративному секторі, підвищенням фінансової культури індивідуальних і колективних учасників ринку.

Функціонування ринку  цінних паперів орієнтовано, насамперед, на реалізацію таких завдань:

• надходження інвестицій до реального сектора економіки;
• створення більш дешевого, ніж банківські кредити, джерела фінансування розвитку підприємств, організацій і установ;
• створення системи фінансових інструментів для залучення коштів населення;
• забезпечення повноцінної інтеграції вітчизняного фондового ринку в міжнародний кругообіг капіталу.

Зазначені завдання випливають в процесі реалізації базових  принципів розвитку фондового ринку, таких, як прозорість, надійність, ліквідність, що зафіксовані в "Концепції функціонування і розвитку фондового ринку України" (затверджена Постановою Верховної Ради України у вересні 1995 р.).

Отже, слід підкреслити, що ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню добробуту кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

2. Інструменти ринку цінних паперів

Цінні папери – документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

У правовій системі США  категорію «цінні папери» у звичному для вітчизняної цивілістики значенні до середини ХIХ століття позначав термін «securiti for money», що охоплював боргові (а згодом й інші) документи, а в сучасному цивільному обороті США – «securiti». Його застосування має на меті позначати підвищений ступінь їх безпеки для інвесторів (з погляду гарантованості повернення капіталовкладень) порівняно з іншими різновидами боргових і інвестиційних інструментів, що використовуються в кредитно-фінансовій сфері і цивільному обороті США [27, c.17].

Розглянемо фундаментальні властивості цінних паперів:

• ринковість – це здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, бути самостійним платіжним засобом, а також об'єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).
• дохідність – це властивість цінних паперів бути засобом збереження і нагромадження багатства.
• ризикованість – це властивість цінних паперів завдавати їх власникам грошових витрат через зменшення своєї дохідності з різних причин.
• ліквідність – це властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих витрат для власника.
• спекулятивність – це можливість цінних паперів стати об'єктом спекуляції.
• стандартність – по-перше, це відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і в дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, це однаковість правових наслідків для суб'єктів ринку щодо операцій із цінними паперами окремих груп і видів [25, c.13].

Класифікацію цінних паперів можна бачити в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3

Класифікація цінних паперів

Згідно з Законом  України «Про цінні папери і фондовий ринок» в Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

1) пайові цінні папери – цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів та сертифікатів ФОН), надають власнику право на участь в управлінні емітентом (крім сертифікатів ФОН) і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента (крім сертифікатів ФОН). До пайових цінних паперів відносяться:

а) акції;

б) інвестиційні сертифікати;

в) сертифікати ФОН;

2) боргові цінні папери  – цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться:

а) облігації підприємств;

б) державні облігації  України;

в) облігації місцевих позик;

г) казначейські зобов'язання України;

ґ) ощадні (депозитні) сертифікати;

д) векселі;

3) іпотечні цінні папери  – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні;

4) приватизаційні цінні  папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

5) похідні цінні папери – цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

6) товаророзпорядчі цінні папери – цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах [1].

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів – прості та привілейовані.

Прості акції надають  їх власникам право на отримання  частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Привілейовані акції  надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним товариством у випадках, передбачених статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Облігація – цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Емітент, у порядку, встановленому  Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації  – облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації – облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації  – облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації підприємств  розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

До облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Державні облігації  України поділяються на облігації  внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних  позик України та цільові облігації  внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України – державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України – облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Облігації зовнішніх державних позик України – державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейське зобов'язання України – державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.

Інвестиційний сертифікат – цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Ощадний (депозитний) сертифікат – цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Вексель – цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Депозитне свідоцтво  – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають змогу доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстрати у вигляді депозитних свідоцтв.

Ф'ючерс – також  є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною.

Опціон – це угода  між партнерами, один з яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон, або ж продати їх [23].

Отже, цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається  на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

1.3 Інфраструктура ринку цінних паперів

Інфраструктура РЦП об'єднує депозитарні установи, зберігачів та реєстраторів, фондові біржі, торговельно-інформаційні системи, саморегулівні організації, центри сертифікатних аукціонів, аудиторські та консалтингові компанії, центри підготовки фахівців фондового ринку.

Депозитарна діяльність – це надання послуг із зберігання цінних паперів незалежно від форми їх випуску; відкриття та ведення рахунків у цінних паперах; обслуговування операцій за цими рахунками (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Національна депозитарна система складається з двох рівнів:

• зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, і реєстратори власників іменних цінних паперів (нижній рівень);
• Національний Депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів і здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів (вищий рівень). Обслуговування депозитарної діяльності щодо державних цінних паперів здійснює НБУ [25, c.54].

В економічній літературі переважно виділяють чотири основних суб'єкта (учасника) фондового ринку:

1. емітенти – це ті, хто здійснює емісію, установлену законодавством послідовність дій щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів. Це переважно держава, комерційні підприємства чи організації;
2. інвестори – громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування. На фондовому ринку діють індивідуальні інвестори – це інвестори, які є фізичними особами і становлять переважну групу учасників, та інституційні інвестори, що є кредитно-фінансовими інститутами, які свої власні активи, а також активи своїх клієнтів вкладають в цінні папери. На фондовому ринку найбільш активними інституційними інвесторами є комерційні банки, пенсійні фонди, інвестиційні і страхові компанії, що постійно продають і купують цінні папери і тим самим сприяють забезпеченню ліквідності ринку; менш активними є промислові і торговельні підприємства;
3. фондові посередники – це фінансові організації, що надають посередницькі послуги у процесі здійснення операцій із цінними паперами (брокерські, дилерські контори, саморегулівні організації тощо);
4. організації, що обслуговують ринок цінних паперів – організації, які виконують всі інші функції на ринку цінних паперів, крім функції купівлі-продажу цих цінних паперів: фондові біржі, розрахункові центри, реєстратори та ін.