Підвищення ефективності управління експортно-імпортною діяльністю підприємства

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Мукачівський  державний університет

Кафедра менеджменту та управління економічними процесами

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни «Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності»

на тему

«Підвищення ефективності управління експортно-імпортною

діяльністю  підприємства»

(за матерілами ТОВ «Вент-Сервіс»)

Виконала:

студентка групи МЗД - 11(с)

спеціальності 7.03060104 «Менеджмент зовнішньо-економічної діяльності»

Науковий керівник:

ЗМІСТ

ВСТУП             

Розділ 1. Теоретичні засади управління експортно-імпортною діяльністю підприємств

1.1. Сутність  управління зовнішньоекономічною  діяльністю підприємств 

1.2. Регулювання  експортно-імпортної діяльності  в Україні   

Розділ 2. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Вент-Сервіс»

2.1. Організаційно-економічна  характеристика діяльності ТОВ  «Вент-Сервіс»          

2.2. Аналіз системи  управління експортно-імпортною  діяльністю ТОВ «Вент-Сервіс»           

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності управління експортно-імпортною діяльністю ТОВ «Вент-Сервіс»

ВИСНОВКИ             

Список використаної літератури       

Додатки            

ВСТУП

На початку XXI століття відбувається значний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.

На даному етапі розвиток світогосподарських зв'язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково-технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й збільшення його розмірів, що сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва.

В результаті проведення економічних реформ в  зовнішній сфері сформувалось два поняття: «зовнішньоекономічні зв'язки» (ЗЕЗ) і «зовнішньоекономічна діяльність» (ЗЕД).

На відміну  від ЗЕЗ, які являють   комплексну систему різноманітних форм міжнародного співробітництва держав і їх суб'єктів в усіх галузях економіки, ЗЕД висвітлює зовнішньоекономічну діяльність на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.). ЗЕД можна визначити як сферу господарської діяльності, пов'язану з міжнародною виробничою й науково-технічною кооперацією, експортом і імпортом продукції, виходом підприємства на зовнішній ринок.

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути:

• розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максимізації прибутку;
• закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання;
• залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком;
• залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках;
• участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

ЗЕД - це самостійна діяльність підприємства, яка являється, з одного боку, складовою частиною господарської діяльності підприємства, а з другого - такою частиною його діяльності, яка здійснюється на міжнародному рівні, у взаємозв'язку з господарськими суб'єктами інших країн.

На сьогоднішній час умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу являються:

• зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

• активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;

• підвищення конкурентоздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;
• розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Вивчення  особливостей зовнішньоекономічної діяльності підприємств є актуальним, так як сучасні українські організації, які хочуть досягти максимального успіху, повинні орієнтуватися на зовнішній ринок, а не тільки на внутрішній.

Метою даної  курсової роботи є знаходження можливих шляхів покращення експортно-імпортної діяльності, опираючись на власний аналіз ситуації, що склалася в даний час на підприємстві у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Завдання – охарактеризувати та проаналізувати виробничо-господарську та зовнішноекономічну діяльність пдприємства.

Об’єктом дослідження є товариство з обмеженою відповідальністю «Вент-Сервіс».

Розділ 1. Теоретичні засади управління експортно-імпортною  діяльністю підприємств

1.1. Сутність  управління зовнішньоекономічною  діяльністю підприємств 

Історично першою й такою, що тривалий час домінувала за обсягами операцій, формою міжнародного співробітництва, була міжнародна торгівля товарами та послугами. З погляду окремої національної держави така торгівля відбувається як експорт товарів і послуг, а також їх імпорт. Ця економічна діяльність може відбуватися за участі як приватних суб'єктів підприємництва, так і безпосередньо держави.

Вихід на зовнішній  ринок самостійних суб'єктів господарської  діяльності повинен сприяти пристосуванню  економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Прагнення отримати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає підприємства виходити на міжнародний ринок. Згідно з чинним законодавством, підприємство має право самостійно визначати форми, методи та обсяги праці на зовнішньому ринку.

Організація ЗЕД - дуже складна і клопітка робота. Вона вимагає уважного опрацювання  таких питань як коньюктура ринку, потенціальні покупці і продавці, встановлення ділових контактів з ними, проведених переговорів, підписання угод і т.д. Тому, для ефективного керівництва ЗЕД на рівні підприємства, необхідна адекватна до умов його роботи структура управління.

Зовнішньоекономічна діяльність пов'язана з проведенням  різними господарськими суб'єктами ділових операцій на закордонних ринках. У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (Ст.1), прийнятому 16 квітня 1991р., зазначено, що: «Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як  на території України, так і за її межами». Тому очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій: операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн на території нашої країни.

Значення зовнішньоекономічної діяльності в розвитку всіх країн, у  тому числі й України, постійно зростає. Історичний досвід підтверджує вигідність розширення участі країн у міжнародному поділі праці і різноманітних формах міжнародного бізнесу. І навпаки, згортання зовнішньоекономічної діяльності неминуче призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку країни, виникнення складних проблем, які неможливо вирішити не лише в економіці, але і в інших сферах суспільного життя. Тому процес глобалізації та інтернаціоналізації господарського життя можна вважати закономірним з огляду на посилення взаємозалежності між країнами і зростаючу схожість їх економік.

У сучасному  світі чіткіше простежується  тенденція до інтеграції в міжнародному економічному просторі. Доказом цього є тісна взаємозалежність виробництва і міжнародної торгівлі. Сьогодні більшість товарів надходить на ринок через зовнішню торгівлю або виготовляється з використанням складників, що завозяться з-за кордону.

Процеси економічної  інтеграції неоднозначні. Спостерігається  підвищення ефективності виробництва  за рахунок поглиблення спеціалізації. Завдяки зростанню торгівлі посилюється  економічна активність у багатьох країнах.

Процес входження  України в систему світогосподарських зв'язків багато в чому залежить від якості прийняття управлінських рішень у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Міжнародні ділові операції, як і внутрішні, є результатом визначених управлінських дій: прогнозування і планування, організації, мотивації, керівництва, контролю і т.д.

Звичайно, всі  зазначені функції менеджменту  в зовнішньоекономічній діяльності мають істотні особливості. Наприклад, у процесі планування варто враховувати міждержавні відносини, що впливають на вибір партнерів.

Маркетинг зовнішньоекономічної діяльності базується на вивченні міжнародних  ринків, особливостей запитів іноземних  клієнтів, просування товарів і послуг на закордонні ринки здійснюється з  урахуванням місцевих традицій і  численних обмежень і т.д. По-іншому виглядає і функція організації в зовнішньоекономічній діяльності. Скажімо, перед підприємством, що виходить на закордонні ринки, відразу ж виникає запитання: створювати за кордоном свої підрозділи чи шукати там закордонних посередників? Це специфіка організації зовнішньоекономічної діяльності.

Схожі проблеми виникають і в інших аспектах управління зовнішньоекономічною діяльністю. В результаті це приводить до того, що із загальної системи управління рано чи пізно при збільшенні обсягу міжнародних операцій виділяється порівняно відособлена підсистема управління (менеджменту) зовнішньоекономічною діяльністю.

Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) пов'язаний із застосуванням загальних  ідей і концепцій менеджменту  у всіх формах зовнішньоекономічної діяльності (експорті й імпорті товарів і послуг, лізингових операціях, прямому інвестуванні і т.д.). Сутність менеджменту зовнішньоекономічної діяльності полягає в комплексному дослідженні та моделюванні міжнародного середовища у поєднанні з налагодженою взаємодією всіх підрозділів і посадових осіб організації/установи в інтересах продуктивного досягнення визначених зовнішньоекономічних стратегій.

Отже, звернімо увагу на такі три ключові моменти. По-перше, менеджмент ЗЕД є визначеним процесом, що, насамперед, включає вивчення і проектування елементів міжнародного середовища: закордонних партнерів, рівня цін, митних правил, міжнародних норм і звичаїв та ін. У цій частині акцент робиться не тільки на аналіз та оцінку майбутніх міжнародних операцій, але і на проектування взаємовідносин з урахуванням визначених процедур. Цей елемент менеджменту становить майже половину чинників успіху   міжнародному бізнесі.

По-друге, необхідно  домагатися ефективної взаємодії не тільки між працівниками зовнішньоекономічних підрозділів, але і між усіма службами підприємства, що і визначає успіх на міжнародних ринках. Тому менеджмент ЗЕД, безумовно, включає і зусилля інших працівників у просуванні товарів фірми на зовнішні ринки. Наприклад, начальник відділу технічного контролю, організовуючи систему перевірки експортного товару на предмет відповідності умовам зовнішньоторговельного контракту, є важливою ланкою функції контролю в менеджменті ЗЕД.

По-третє, потрібно наголосити на продуктивному досягненні всією організацією обраних зовнішньоекономічних цілей. Це значить, що критерієм якості менеджменту ЗЕД є не тільки успіх сам по собі (досягнення цілей), але і ціна цього успіху (витрати ресурсів, продуктивність).

Менеджмент  зовнішньоекономічної діяльності тісно  пов'язаний із міжнародним менеджментом. Останній є не що інше, як управління транснаціональними компаніями. Оскільки зовнішньоекономічна діяльність включає взаємодію національних і транснаціональних компаній - вона передбачає взаємодію зовнішньоекономічних  підрозділів   із   міжнародними відділеннями багатонаціональних корпорацій. При цьому для транснаціональних компаній пріоритетне значення має універсальний міжнародний підхід, а дії в кожній із країн є наслідком цього підходу. Зовнішньоекономічна діяльність у цьому відношенні суперечлива за своєю природою: головним є репрезентування внутрішньонаціональних  операцій компанії, а міжнародна діяльність є наслідком внутрішньонаціональних успіхів.

Щодо таких  категорій, як міжнародні  фінанси, міжнародна логістика, міжнародне право та ін., то кожна з них має власні функціональні основи і закономірності. Міжнародні аспекти при цьому відіграють визначальну роль.

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств будь-якої країни не може ігнорувати закономірності здійснення кожної зі згаданих  функцій міжнародного бізнесу: фінансів, логістики, права, персоналу та ін. Тому менеджмент зовнішньоекономічної діяльності базується на функціональних складових міжнародного бізнесу такою мірою, якою це має відношення до операцій даного підприємства. При цьому сам менеджмент зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на визначених принципах.

У порівнянні зі звичайним бізнесом усередині  країни, міжнародна торгівля породжує додаткові ризики як для покупця, так і для продавця, а саме:

• ризик часу і відстані;
• валютний ризик;
• законодавчий ризик.

З погляду імпортера, коли товар доставляється на велику відстань, тривалий період перевезення  може викликати значне  запізнювання між заявкою на постачання й одержанням товару. Додаткові затримки можуть бути викликані також необхідністю підготовки з боку експортера об'ємного пакета документів для перевезення. Фактор далекості постачальника досить небезпечний для імпортера також у відношенні дотримання термінів постачання після передоплати.

З боку експортера несприятливим є те, що, наприклад, надання комерційного кредиту на оплату товару по зовнішньоекономічній угоді може знадобитися на більший термін, ніж могло б при продажі товару у своїй країні.

У результаті, при  наявності великого числа іноземних  покупців, неминуче виникає необхідність у додатковому оборотному капіталі. Крім того, експортеру, імовірніше всього, доведеться хоча б спочатку нести витрати по доставці товару закордон. Якщо ж постачання зроблене, а одержувач відмовляється від товару, виникає безліч додаткових труднощів, адже клієнт знаходиться в іншій країні. Експортер у цьому випадку повинний прийняти рішення, що робити з товаром. Якщо покупець одержав товар, то неоплачений борг може переслідуватися в судовому порядку. Однак, оскільки контракти часто передбачають проведення судових розглядів у країні імпортера чи в третій країні, то для здійснення даних юридичних процедур будуть потрібні додаткові витрати. Будь-який варіант подальших дій продавця буде пов'язаний зі збитками. Продавець може відправити товар назад, або зайнятися пошуком нового покупця на даний товар, що все рівно не буде достатнім для покриття виниклих витрат.

У міжнародній  торгівлі експортер зазвичай виставляє рахунок покупцю в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземної для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США чи євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої  іноземної  валюти за валюту  своєї  країни. Послуги з продажу і покупці іноземної валюти за валюту країни чи експортера імпортера роблять банки.

1.2. Регулювання експортно-імпортної діяльності в Україні

Експорт (експорт товарів) являє собою продаж товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Імпорт (імпорт товарів) - це купівля українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності  товарів з вивезенням або без вивезення цих товарів на територію України (включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами).

В Україні забороняється:

• експорт з території України предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;
• імпорт або транзит будь-яких товарів,  якщо  відомо, що вони можуть завдати шкоду здоров’ю, або становлять загрозу життю населення та тваринного світу, або завдадуть шкоди навколишньому середовищу;
• імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції  України;
• експорт та імпорт товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності.

Конкретний  перелік товарів, що  підпадають під дію цієї статті, затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до чинного  законодавства регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється на двох рівнях.

Перший представлений  органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Національний банк, а також Державний комітет митного контролю України.

Другий рівень утворюють  органи місцевого самоврядування зовнішньоекономічною діяльністю: місцеві Ради народних депутатів України, їх виконавчі і розпорядницькі органи, та територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Вищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні, відповідно до Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», є Верховної Рада України. До її компетенції відноситься прийняття, зміна і скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності, затвердження головних напрямків зовнішньоекономічної політики України. Крім цього, Верховна Рада затверджує нормативи обов’язкового розподілу валютного виторгу, ставки й умови оподатковування, митний тариф, митні збори і митні процедури України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Істотну роль у регулюванні  зовнішньоекономічної діяльності відіграє Кабінет Міністрів України. Кабінетом  Міністрів приймаються заходи для  здійснення зовнішньоекономічної політики України, координується діяльність міністерств, державних комітетів і відомств по регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. До компетенції Кабінету Міністрів також відноситься прийняття розпорядчих нормативних актів з питань зовнішньоекономічної діяльності, проведення переговорів і підписання міжурядових договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності. Кабінет Міністрів також забезпечує складання платіжного балансу і зведеного валютного плану України, та здійснює заходи для забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

При регулюванні експортно-імпортної  діяльності використовуються наступні методи:

1) митно-тарифного регулювання;

2) нетарифного регулювання;

3) валютного регулювання.

Митне регулювання - регулювання  питань, пов’язаних з встановленням мита і митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Митне регулювання здійснюється згідно з Митним кодексом, законами і міжнародними договорами України.

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Ними є Державний митний комітет України та митниці.

Найважливішими елементами митного регулювання є митний контроль і митне оформлення. Митний контроль здійснюється посадовими особами  і містить у собі:

• перевірку документів, необхідних для такого контролю;
• митний огляд;

• облік предметів, що переміщаються через митний кордон України.

Митному оформленню передує  обов’язкове декларування предметів, переміщуваних через митний кордон України, що проводиться шляхом заяви  за установленою формою точних даних про предмети і про мету їхнього переміщення через границю.

Митно-тарифне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності пов’язано  з застосуванням імпортних і  експортних тарифів, що входять у  загальну систему митних платежів.

Єдиний митний тариф України - систематизований звід ставок мита, якими обкладаються товари та інші предмети, ввезені на митну територію України чи вивозяться за її межі.

Мито, яке стягується митницею, являє собою податок  на товари й інші предмети, що переміщаються через митний кордон України. На Україні використовуються такі види мита:

1. Адвалерне, що нараховується  у відсотках до митної вартості  товарів і інших предметів,  оподатковуваних митом.

2. Специфічне, яке нараховується  у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом.

3. Комбіноване, яке  поєднує ці два види митного  обкладання.

На окремі товари та предмети може встановлюватися сезонне експортне  мито на термін не більш чотирьох місяців  з моменту його встановлення.

В окремих випадках може використовуватися спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне мито.

Нетарифне регулювання  зовнішньоекономічної діяльності - це комплекс заходів економічного, адміністративного  та технічного характеру (за винятком митного тарифу), що обмежують вільну торгівлю між державами.

Цей комплекс заходів  включає квотування та ліцензування. Квотування експорту та імпорту являє  собою кількісні чи вартісні обмеження  вивозу та ввозу, що вводяться на певний строк по окремих товарах (роботах, послугах), країнам або групам країн. У міжнародній торгівлі квотування застосовується у випадках, коли цього вимагають економічні та політичні умови чи стан платіжних відносин. Воно використовується як регулятор попиту та пропозиції на внутрішньому ринку. Може також служити як відповідна міра на дискримінаційні дії закордонних торгових партнерів.

В деяких країнах використовуються так звані тарифні квоти, у  межах вартості чи кількості яких імпортовані товари обкладаються митом  в звичайному розмірі, а у випадку перевищення встановлених обмежень до товарів застосовуються підвищені ставки мита.

Квота експортна (імпортна) - граничний обсяг визначеної категорії  товарів, що дозволено експортувати з (імпортувати на) територію України, протягом встановленого терміну, і  який визначається в натуральних  чи вартісних одиницях.

Розрізняють наступні види квот:

1. Глобальні - квоти, що встановлюються на товар (товари) без вказівки конкретних країн (групи країн), куди товар (товари) експортуються чи з яких імпортуються.

2. Групові - квоти, встановлювані на товар (товари) з визначеної групи країн, куди товар (товари) експортуються чи з яких він (вони) імпортуються.

3. Індивідуальні - квоти, встановлені на товар (товари) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватися чи з яких він (вони) може імпортуватися.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квоти.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг  експорту (імпорту) по цих ліцензіях  не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Під експортною (імпортної) ліцензією у світовій практиці розуміють необхідним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого терміну визначених товарів чи валютних засобів з метою інвестицій та кредитування.

Законом «Про зовнішньоекономічну  діяльність» встановлені наступні види експортних (імпортних) ліцензій, що можуть використовуватися в Україні:

1. Генеральна - відкритий  дозвіл на експортні (імпортні) операції по визначеному товару (товарам) і/чи з визначеною  країною (групою країн) протягом  періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарам).

2. Разова (індивідуальна) - разовий дозвіл, що має іменний  характер і видається для здійснення  кожної окремої операції конкретним  суб’єктом зовнішньоекономічної  діяльності на період не менш  необхідного для здійснення експортної (імпортної) операції.

3. Відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару  протягом визначеного періоду  часу (але не менш 1 місяця) з визначенням  його загального обсягу.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид  ліцензії. Однак через велику кількість підзаконних актів і нормативних документів, необхідних для митного очищення експорту продукції, губиться оперативність роботи підприємства-експортера.

Валютне регулювання  є однієї з форм впливу на учасників  зовнішньоекономічної діяльності з метою дотримання інтересів держави. Цей вплив здійснюється з метою захисту національної валюти, обмеження вивозу капіталу з країни, забезпечення валютного виторгу, що повертається в Україну, отриманого від експорту.

Система валютного регулювання, визначена постановою Верховної Ради, існує в Україні з 1992 року. У постанові зроблений акцент на податкові відрахування з валютного виторгу й обов’язкового продажу за курсом Національного банку 50% валютного виторгу. Так 50% валютних надходжень резидентів підлягають обов’язковому продажу через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України на користь резидентів. Інші надходження в іноземній валюті залишаються в розпорядженні резидентів і використовуються ними відповідно до правил валютного регулювання.

Ці заходи валютного  регулювання не стимулюють розвиток експорту і замість очікуваних 5 млрд. щорічного надходження у  валютний фонд держава одержує близько 20% від розрахованої суми. Ця система  валютного регулювання виштовхує  комерційні і державні структури в зону готівкового обігу та бартерні угоди, змушує відкривати валютні рахунки поза Україною.