Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів –важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

Зміст

Вступ

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів –важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1. Поняття «основні виробничі фонди» та методи їх оцінки
2. Показники використання основних засобів
3. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів

Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів

2.1. Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства

2.2.  Показники, що характеризують  рух ОВФ підприємства

2.3.Показники, що характеризують  оснащеність підприємства ОВФ

2.4.Показники,що характеризують  озброєння працівників ОВФ

2.5.Показники, що характеризують  використання основних виробничих фондів в часі

2.6. Узагальнені  показники

Розділ 3. Заходи по підвищенню ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі

3.1. Підвищення ефективності використання  річного робочого часу

3.2. Підвищення ефективності використання  внутрізмінного часу

3.3.Підвищення ефективності  за рахунок збільшення змінності  використання основних виробничих  фондів

3.4. Підвищення ефективності використання календарного часу

3.5. Вплив підвищення ефективності  використання основних виробничих  фондів на господарську діяльність підприємства

Висновок

Список літератури

Вступ

Забезпечення  певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе  за умови інтенсифікації відтворення  та ліпшого використання діючих ОВФ  підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню  належного технічного рівня кожного  підприємства, а, з іншого – дають  змогу збільшувати обсяг виробництва  продукції без додаткових інвестиційних  ресурсів, знижувати собівартість виробів  за рахунок скорочення питомої амортизації  й витрат на обслуговування виробництва  та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.

Головною  ознакою підвищення рівня ефективного  використання ОВФ того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва  продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого  апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього  екстенсивного завантаження, а з  іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю  сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого  використання ОВФ підприємства можна  умовно побілити на дві групи:      

1) збільшення екстенсивного завантаження;

2) підвищення  інтенсивного навантаження.

Однак треба наголосити на двох важливих обставинах.

По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин  та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично  не є такими обмеженими.

По-друге, здійснення заходів екстенсивного  напрямку, як правило, не потребує капітальних  витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату  зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок  інтенсифікації додаткового економічного ефекту.

Для підприємств ряду галузей індустрії, і передусім машинобудування, надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого  устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і  свідчить про наявність достатньо  великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну  змінність роботи металообробного  устаткування до раціонального рівня (1,7 – 1,8), то можна буде збільшити  випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30 відсотків.

Значному  поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових  підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного  устаткування та організація завдяки  цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах  різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і  більше відсотків.

Вирішальне  значення для підвищення рівня інтенсивного використання ОВФ має своєчасна  заміна та модернізація фізично спрацьованого  й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно  високого технічного рівня виробництва  на підприємствах треба щорічно  замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого  парку машин, устаткування та інших  видій знарядь праці.

До  важливих факторів, що зумовлюють зростання  продуктивності устаткування за одиницю  часу, належать також запровадження  нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей  властиві  специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання  робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад,  киснево-конвертерного  методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску –  у хімічній промисловості тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням  температури дуття й тиску  під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже  на третину.

Значного  підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна  досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових  і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання     високопродуктивного  автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах  машинобудування виготовлення конструктивно  й технологічно однорідних деталей  на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Досить  істотні резерви ліпшого екстенсивного  та інтенсивного використання ОВФ можна  реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних показників, уведення в дію нових технологічних  агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот  підприємств різних галузей промисловості  та будівництва, середній фактичний  період освоєння виробничих об'єктів  становить 5-6 років. Проте технічно та економічно обгрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників виробничих об'єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної – за один рік і  навіть швидше.

За  умов ринкової економіки процес господарювання в цілому має передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання ОВФ, усього майна підприємств. Дійова система  таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах  різних галузей народного господарства України поки що перебуває тільки на стадії становлення й розвитку.

Швидкому  її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці  залежно від кінцевих результатів  виробництва; більш гнучка амортизаційна  та інвестиційна політика; державна підтримка  великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Розділ 1. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів – важливий резерв підвищення ефективності виробництва на підприємстві

1.1. Поняття «основні виробничі  фонди» та методи їх оцінки.

Основні виробничі  фонди – це матеріальні активи, які утримує підприємство, щоб  використати у виробництві або  при поставці товарів, наданні послуг, здати в оренду іншим особам або  здійснювати адміністративні та соціально-культурні функції, очікуваний період використання яких більше  одного року або більше одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

У промисловості  залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяють  на промислово-виробничі та непромислово-виробничі.

До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для виробництва промислової  продукції. До непромислово-виробничих фондів – засоби праці непромислових  підприємств (підприємств сільськогосподарського призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та інші).

Основні фонди  неоднорідні і різняться між  собою натурально-речовим складом, термінами служби, призначенням і  роллю у виробництві. Все це обумовлює  необхідність їх класифікувати.

Класифікують  основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим  складом.

Видова класифікація основних фондів, що застосовуються в  бухгалтерському обліку (згідно з  П(С)БО7), така:

1. Інвестиційна нерухомість;
2. Земельні ділянки;
3. Капітальні витрати на поліпшення земель;
4. Будинки та споруди та передавальні пристрої;
5. Машини та обладнання;
6. Транспортні засоби;
7. Інструменти, прилади та інвентар (меблі);
8. Тварини;
9. Багаторічні насадження;

     10) Інші основні засоби.

Група основних фондів «Земельні ділянки»  відображає вартість земельних ділянок, які  було придбано відповідно до Указу  Президента від 19 січня 1999р. №32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».

До групи  «Капітальні витрати на поліпшення земель» відносять витрати неінвентарного характеру (не пов’язані зі створенням споруд) на культурно-технічні заходи щодо поверхневого поліпшення земель для сільськогосподарського користування, здійснювані за рахунок капіталовкладень .

Група «Будинки та споруди» охоплює будинки та будови, у яких відбуваються основні «допоміжні»  та обслуговуючі процеси, адміністративні  будівлі та господарські споруди; житлові  будинки; Споруди (інженерно-будівельні об’єкти – нафтові та газові свердловини, стволи шахт, штольні, тунелі, мости, очисні споруди тощо).

До групи  «Транспортні засоби» належать засоби пересування, призначенні для переміщення  людей та вантажів, а також магістральні трубопроводи, призначенням яких є  транспортування рідких і газоподібних речовин від постачальника до місця їх перебування.

До групи  «Інструменти, прилади та інвентар»  відносять: ріжучі, ударні, давлючі  та ущільнюючі знаряддя праці, включаючи  ручні механізовані знаряддя, які  працюють за допомогою електроенергії, стисненого повітря тощо, а також будь-які пристрої для оброки матеріалу, здійснення монтажних робіт та ін. До виробничого інвентарю і приладдя належать предмети виробничого призначення, які використовуються для полегшення виробничих операцій під час роботи, обладнання для охорони праці, ємності для зберігання рідких та сипучих речовин. До цієї групи також належать меблі.

До групи  «Тварини» належать робоча та продуктивна  худоба. Робоча худоба – це коні, верблюди, віслюки та інші робочі тварини. Продуктивна  худоба – корови, бики-плідники, буйволи  та яки, жеребці-плідники та племінні кобили та ін.

До групи  «Багаторічні насадження» відносять  усі штучні багаторічні насадження від їх віку.

До групи  «Інші основні засоби» належать усі основні засоби, що не увійшли  до зазначених вище груп.

Відповідно  до податкового обліку основні засоби класифікують за функціональним призначенням на чотири групи (пп.8.2.2. закону України  «Про оподаткування Прибутку підприємства»  у редакції від 22.05.97р. №283/97-ВР):

1група –  будівлі, споруди, їх структурні  компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки  та їх частини (квартири і  місця загального користування), вартість капітального поліпшення  землі;

2 група –  автомобільний транспорт та вузли  (запасні частини) до нього;  меблі, побутові електронні, оптичні,  електромеханічні прилади та  інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування і приладдя  до них;

3група –  будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1,2;

4група –  ЕОМ, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, пов’язані  з ними засоби зчитування або  друку інформації, інші інформаційні  системи, комп’ютерні програми, телефони ( у т.ч. стільникові), мікрофони  і рації, вартість малоцінних  товарів.

Згідно з  наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі  виробництва ті чи інші види основних фондів, розрізняють активну та пасивну  частини.

До активної частини відносять основні фонди, що беруть безпосередню участь у процесі  виробництва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для  вимірювання тощо. До пасивної частини (будівлі, споруди) належать основні  фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють  умови для нього.

Співвідношення  різних груп основних фондів у загальній  їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.

Чим більша питома вага активної частини основних фондів, тим прогресивніша їх структура.

Технологічна  структура основних фондів залежить від багатьох факторів, і передусім  від таких, як виробничі та матеріально-технічні особливості галузі; технічний рівень виробництва; форми відтворення  основних фондів, форми суспільної організації виробництва; географічне  розташування підприємства.

Поліпшення  структури основних фондів досягається  за рахунок: оновлення та модернізації устаткування; механізація та модернізація виробництва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісного виконання планів будівництва підприємств; ліквідації не використовуваного або мало використовуваного устаткування та встановлення устаткування, що забезпечить  правильніші пропорції між окремими  групами.

Галузева  структура основних фондів характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у загальній  їх вартості.

Вікова структура  основних фондів являє собою  співвідношення різних вікових груп основних фондів у їх загальній вартості.

 Оцінка основних фондів підприємства  є грошовим вираженням їхньої  вартості. Вона необхідна для  правильного визначення загального  обсягу основних фондів, їхньої  динаміки і структури, розрахунку  економічних показників господарської  діяльності підприємства за певний  період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням  засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує  кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно  від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва; первісна вартість будь-якого виробничого  устаткування, крім оптової ціни, включає  витрати на його транспортування  й установку на місці використання.

Відновлена  вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але  за сучасними цінами. Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку й поточного  регулювання процесу відтворення  основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться  їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Останню переоцінку основних фондів народного господарства України  проведено за станом на 1 травня 1992 р.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються  на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реальну їхню вартість, іще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданої  послуги). Вона є розрахунковою величиною  і визначається як різниця між  повною первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу основних фондів. Залишкова  вартість основних фондів на час їхнього  вибуття (спричиненого зношуванням) має  назву ліквідаційної вартості. У  практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків  ліквідації спрацьованих основних фондів.

Балансова вартість групи  основних фондів підприємства на початок  розрахункового року (БВ_оф) обчислюється за формулою

БВ_оф = БВ_о + В_ноф + В_кр + В_рек – В_в – АВ_о,  

де БВ_о — балансова вартість групи основних фондів на початок року, що передував звітному;

В_ноф — витрати на придбання нових основних фондів;

В_кр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_рек — витрати на реконструкцію виробничих приміщень і модернізацію устаткування;

В_в — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному.

Згідно з п. 144.1 ПКУ амортизації  підлягають:

– витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів  для використання в господарській  діяльності;

– витрати на самостійне виготовлення основних засобів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, у  тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті  на виготовленні таких основних засобів;

– витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших  видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок  звітного року;

– витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне  капітальне поліпшення землі;

– капітальні інвестиції, отримані платником  податку з бюджету, у вигляді  цільового фінансування на придбання  об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови  визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації щодо такого об'єкта відповідно до положень пп. 137.2.1 Кодексу;

– сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної за ст. 146 Кодексу;

– вартість безоплатно отриманих  об'єктів енергопостачання, газо- і  теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами  на вимогу спеціалізованих експлуатуючих  підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів.

Не підлягають амортизації та повністю належать до складу витрат за звітний  період витрати платника податку  на:

– утримання основних засобів, що перебувають на консервації;

– ліквідацію основних засобів;

– придбання (виготовлення) сценічно-постановочних  предметів вартістю до 5 тисяч гривень  театрально-видовищними підприємствами – платниками податку;

– витрати на виробництво національного  фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Також не підлягають амортизації та проводяться коштом відповідних  джерел фінансування:

– витрати бюджетів на будівництво  та утримання споруд благоустрою  і житлових будинків, придбання й  збереження бібліотечних та архівних фондів;

– витрати бюджетів на будівництво  та утримання автомобільних доріг  загального користування;

– витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду  України, а також бібліотечного  фонду, що формується та утримується  за кошти бюджетів;

– вартість гудвілу;

– витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також  на реконструкцію, модернізацію або  інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Згідно з пп. 145.1. ст. 145 ПКУ значно розширено класифікаційні групи  з 4-х (за чинними нормами) до 16-ти. При  цьому кожній класифікаційній групі  присвоєно мінімально допустимий строк  корисного використання (залежно  від групи становить 5 – 20 років).

Для визначення переліку об’єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за новими групами з метою  нарахування амортизації кожне  підприємство має провести інвентаризацію основних засобів станом на 01.04.2011 р.

Облік основних засобів тепер необхідно  вести за кожним об’єктом, а не за групами. Нараховувати амортизацію  потрібно по-новому: по-перше, щомісяця, а не раз на квартал, а по-друге, окремо щодо кожного об’єкта основних засобів. Амортизація нараховується  за п’ятьма методами:

- прямолінійним, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується,  на строк корисного використання  об'єкта основних засобів;

– за методом зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації  та річної норми амортизації. Річна  норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості  років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної  вартості об'єкта на його первісну вартість;

– за методом прискореного зменшення  залишкової вартості, за яким річна  сума амортизації визначається як добуток  залишкової вартості об'єкта на початок  звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації  та річної норми амортизації, яка  обчислюється відповідно до строку корисного  використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні  амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 «Машини  та обладнання» та 5 «Транспортні засоби»;

– кумулятивним, за яким річна сума амортизації визначається як добуток  вартості, яка амортизується, та кумулятивного  коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт обчислюється діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на кількість років його корисного використання;

– виробничим, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток  фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Передбачено особливі правила нарахування  амортизації для деяких активів, а саме: амортизація об'єктів груп 9, 12, 14 та 15 нараховується за прямолінійним  та виробничим методами, також амортизація  малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50% його вартості, яка амортизується, а решта 50% вартості, яка амортизується, – у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) унаслідок невідповідності  критеріям визнання активом або  в першому місяці використання об'єкта – у розмірі 100% його вартості.

Згідно з пп. 145.1.7 ПКУ на основні  засоби груп 1 «Земельні ділянки» та 13 «Природні ресурси» амортизація  не нараховується.

Для визначення первісної (балансової) вартості виробничих основних фондів на початок наступного за звітним  року потрібно враховувати абсолютні  величини введення в дію та вибуття  протягом звітного року, оскільки останні  мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття основних фондів у звітному році.

1.2. Показники використання  основних засобів підприємства

Показники використання основних виробничих фондів переважно  поділяються на дві групи: натуральні та вартісні. Іноді додатково відокремлюють  ще одну групу показників – умовно-натуральні.

До натуральних  показників належать продуктивність на одиницю часу роботи устаткування, машини чи механізму. Така  продуктивність називається технологічною і  вимірюється в натуральних одиницях (шт./рік;  км/рік; т/рік). Вона заноситься в технічний паспорт основного  фонду. Натуральні показники використання основних виробничих фондів є найбільш вірогідними, але вони не дають змоги  реально оцінити ступінь використання основних фондів різних видів. Так, неможливо  порівняти продуктивність доменної печі та металорізального верстата. З  метою усунення таких незручностей на деяких підприємствах застосовують умовно-натуральні показники. Їх сутність полягає в тому, що продуктивність устаткування, яке має на підприємстві найбільшу питому вагу, беруть за базову. На її основі спочатку розраховують індекси  зведення, а потім, з урахуванням  цих індексів – продуктивність іншого устаткування. У результаті отримують  продуктивність в умовно-натуральних  одиницях.

Натуральні  та умовно-натуральні показники використання основних фондів застосовують для активної їх частини. Проте визначити в  натуральних одиницях продуктивність будинків, споруд тощо майже неможливо. З огляду на це для визначення ефективності використання всіх основних фондів застосовують вартісні показники.

1. Показники, що характеризують технічний стан  основних виробничих фондів:

1.1.Коефіцієнт  оновлення - характеризує інтенсивність  введення в дію нових виробничих  потужностей.

де - вартість введених основних фондів;

- первісна вартість всіх основних  фондів на кінець року.

де  - вартість основних фондів, що вибули;

- первісна вартість всіх основних  засобів на початку року.

 де  - вартість зносу.

де  - недоамортизована вартість основних фондів;

Слід пам’ятати , що:

2. Узагальнюючі показники, що характеризують використання основних виробничих фондів:

2.1. Фондовіддача  – показує, яка частка валового  доходу припадає на 1 гривню вартості  основних виробничих фондів.

де  - середньорічна вартість основних фондів;

ВП - випуск товарної продукції.

2.2. Фондоозброєність  – характеризує ступінь озброєності  фондами одного працівника і  показує, яка частина  загальної  вартості основних фондів підприємства  припадає на одного середньооблікового  працівника:

де  - середньооблікова чисельність працівників.

2.3. Фондомісткість  – характеризує, яка частка вартості  основних виробничих фондів припадає  на 1 гривню валового доходу підприємства. Цей показник обернений до  фондовіддачі і визначається  за формулою:

2.4. Рентабельність  основних виробничих фондів показує,  який прибуток отримують з  кожної гривні основних фондів.

де  - балансовий прибуток.

3. Приватні показники, характеризуючи використання основних виробничих фондів: