1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ  ПІДПРИЄМСТВА ТА  ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

     1.1 Комплексний підхід до визначення понятть «конкуренція», «конкурентоспроможність підприємства» та «конкурентні переваги»

     Конкуренція — економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості  покупців та одержання максимального  доходу в короткостроковому або  довгостроковому періодах. Основа конкурентних відносин — свобода вибору —  реалізується у формі прагнення  кожного одержувати для себе особисто грошовий дохід. Конкуренція означає  наявність на ринку великої кількості  незалежно діючих продавців і  покупців [19, с. 14].

     Форми конкуренції [30, с. 17]:

• предметна – конкуренція між товарами однієї асортиментної групи, між аналогічними об'єктами, що задовольняють ту саму потребу;
• функціональна – конкуренція між товарами (об'єктами) – замінниками.

     Методи  конкуренції на основі:

• критерію підвищення якості товару (нецінова);
• критерію підвищення якості, сервісу товару;
• зниження ціни (цінова);
• зниження експлуатаційних витрат у споживача товару;
• використання всіх конкурентних переваг об'єкта й суб'єкта (інтегральна).

     Конкуренція може відбуватися на таких рівнях:

• місцевому (у групі, відділі, організації й т.п.);
• регіональному (районі, місті, області й т.п.);
• національному (у країні); - міжнаціональному (у декількох країнах);
• глобальному (у світовому масштабі, без конкретних країн).

     Фактори, що впливають на конкурентну боротьбу:

• розмір ринку — чим більший, тим сильніші конкуренти;
• темпи зростання ринку — швидке зростання полегшує проникнення на ринок;
• потужності — зайві потужності призводять до падіння цін;
• перешкоди для входу або виходу з ринку — бар'єри захищають позицію фірми, їхня відсутність робить ринки уразливими для проникнення туди неконкурентоспроможних новачків;
• ціна;
• рівень стандартизації товарів — покупці мають перевагу, тому що їм легко перейти з одного товару на інший;
• мобільні технологічні модулі;
• вимоги до розмірів необхідних капітальних вкладень — тверді вимоги підвищують ризик, створюють додаткові бар'єри входу — виходу;
• вертикальна інтеграція підвищує вимоги до розмірів капіталу, призводить до сильних розходжень у конкурентоспроможності й витратах на виробництво — інтегрованих, частково інтегрованих і не інтегрованих фірмах;
• економія на масштабі — збільшує частку ринку, необхідну для досягнення конкурентоспроможності товару;
• швидке відновлення асортименту.

  Конкуренція сприяє правильній орієнтації споживача, дає можливість підприємству оцінити  результати досягнення успіху. В економічній літературі успіх підприємства у конкурентній боротьбі визначається його конкурентоспроможністю.

  Наукових  праць, присвячених питанням конкурентоспроможності, опубліковано досить багато як у вітчизняній, так і в закордонній науковій літературі. В даний час у ряді джерел поняття конкурентоспроможності активно використовується в аналізі  теоретичної і практичної проблематики.

  Перш, ніж експлотувати конкурентоспроможність як економічну категорію, доцільно розглянути досвід використання цього поняття в дослідницькій практиці [11, c. 50].

       Конкурентоспроможність підприємства  – це узагальнюючий показник  його життєдіяльності, який характеризує  рівень ефективності використання  ресурсного потенціалу, ступінь  та якість задоволення потреб  споживачів продукцією (послугами), можливість і динаміку його  адаптації до умов конкурентного  ринку, зовнішнього середовища, а  також наявність ефективної стратегії  конкуренції. 

     Запропонований  підхід до визначення конкурентоспроможності підприємства має ряд переваг:

     1) розглядає підприємство як цілісну  систему, що дозволяє досліджувати  його конкурентоспроможність у  поєднанні зі складовими зовнішнього  середовища;

     2) застосовує ситуаційний підхід, згідно якого вся організація  всередині підприємства є реакцією  на зовнішнє середовище: на потреби  споживачів, умови конкурентного  ринку тощо;

     3) визнає верховенство соціально-орієнтованої  концепції ведення бізнесу, за  мотивами якої підприємство повинно  оперативно й адекватно реагувати  на зміни в поводженні покупців, їхніх смаків і переваг; 

     4) застосовує комплексний підхід: поряд з показниками раціонального  використання ресурсного потенціалу  висувається проблема гнучкості  та адаптивності до постійних  змін зовнішнього середовища;

     5) визначає необхідність розробки  та реалізації системи стратегічного  управління підприємства;

     Таким чином, проведений еволюційний аналіз розвитку семантики поняття конкурентоспроможності підприємства дав можливість сформулювати більш логічне, з нашої точки  зору, визначення досліджуваної категорії.

     Оскільки, в цьому досліджені, робиться наголос  на конкурентоспроможність підприємства як мотиваційний чинник залучення іноземного капіталу, то буде доцільним розглянути саме ті рівні і напрями конкурентоспроможності економіки, які найбільше цікавлять іноземних інвесторів.

     Для інвестора важливо, щоб не тільки безпосередньо об'єкт інвестування (проект, підприємство), але й сфера  його діяльності - галузь, регіон, країна теж були конкурентоспроможними. Він  має в комплексі оцінити інвестиційний  клімат країни та регіонів, галузей  та виробництв, підприємств та проектів.

     Це  відповідає теоретичним положенням науки про конкурентоспроможність. Так, В. Андріанов відзначає, що "конкурентоспроможність - багатопланова економічна категорія, яку можна розглядати на декількох рівнях. Це конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, країни в цілому. Між всіма цими рівнями існує взаємозв'язок: адже конкурентоспроможність країни і галузі залежить від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари" [3, c. 47].

     Характеристики, критерії та фактори конкурентоспроможності на рівні підприємства, регіону, галузі чи країни мають свою специфіку. О. Шнипко відзначає, що "...найпростіше поняття конкурентоспроможності піддається осмисленню на рівні підприємства” [25, c. 112]. Підприємство є конкурентоспроможним, якщо воно здатне виробляти конкурентоспроможну продукцію. Тому, нижчим рівнем характеристики конкурентності як системи слід вважати конкурентоспроможність продукції, яку виробляє підприємство.

     Найбільш  повне визначення конкурентоспроможності продукції, на наш погляд, дають Г. Волинський та І. Соловйова. Вони наводять декілька визначень конкурентоспроможності продукції: перше - як сукупність властивостей, які представляють інтерес для  споживача і забезпечують задоволення  його потреб; друге - як співвідношення параметрів продукції конкретного  виробника з продукцією конкурента та вимогами споживачів [2, c. 21].

     Загалом, як показують дослідження, під конкурентоспроможністю продукції розуміють комплекс споживчих  якісних і цінових характеристик  продукції на основі їх порівняння з аналогічними видами продукції  інших виробників та з вимогою  покупців. Виходячи з цього, можна  виділити основні фактори конкурентоспроможності продукції, які мають важливе  значення для іноземних інвесторів: якість, собівартість, ціна, рентабельність, тривалість та умови зберігання, транспортування, споживчий попит, способи збуту.

     Через економічні механізми конкурентоспроможної продукції виражається конкурентоспроможність її виробника на ринках аналогічної  продукції. Тому для інвестора також  важлива характеристика підприємства, фірми, компанії. На думку М. Єрмолова, "конкурентоспроможність виробника (фірми) представляє собою відносну характеристику, що відображає відмінності  процесу розвитку даного виробника  від виробника - конкурента, як по мірі забезпечення власними товарами та послугами  конкретної суспільної потреби, так  і з точки зору ефективності виробничої діяльності" [10, c. 239]. Інші визначення базуються переважно на теорії конкурентних переваг, розроблені М. Портером [18, c. 38 - 40]. У цьому контексті конкурентоспроможність підприємства може бути визначена тільки в межах групи компаній, що відносяться  до однієї галузі, або фірми, що випускають товари-замінники.

     Такий методологічний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства є найбільш прийнятним для інвестора, який має інтереси щодо конкретного підприємства. З  його позицій суть "конкурентоспроможного  підприємства" означає ефективність вкладення коштів у його придбання  та розвиток порівняно з іншими подібними  підприємствами. Виходячи з цього, можна  сформувати основні конкурентні  позиції підприємства, які представляють  пріоритетне значення та інтереси для  іноземного інвестора: виробничий потенціал, сировинна база, збутовий потенціал, кадровий потенціал, науково-технологічний  потенціал та інноваційний рівень, фінансове становище, організаційна  структура, кваліфікований менеджмент, імідж.

     Для іноземних інвесторів, коли вони приходять  в країну з власною технологією  виробництва товарів (Coca-Cola, DuPont, P&G), важливо створення умов для ефективного збуту продукції, виробленої, як правило, на новозбудованому компанією підприємстві. Тому основними факторами, що визначатимуть конкурентоспроможність їхньої продукції в країні інвестування, будуть помірна вартість і висока кваліфікація робочої сили, ефективне використання інновацій країни-донора, помірні витрати на виробництво, стимулювання експорту виробленої продукції.

     Водночас, тісне переплетіння понять конкурентоспроможної продукції та підприємства обґрунтовує  правомірність категорії "конкурентоспроможність галузі", яка охоплює виробництво  даної продукції, даного підприємства. Конкурентні переваги галузі визначаються ефективною роботою підприємств, виробництвом та збутом конкурентоспроможної продукції. Характеристика конкурентоспроможності галузі є важливою для інвестора  з декількох причин: 1) для передбачення змін конкурент-ної ситуації в галузі та її структурі; 2) для розширення масштабів залучення інвестицій в галузь; 3) для аналізу основних тенденцій розвитку технологій в галузі, виявлення її можливостей та ризиків. Тому важливо з'ясувати фактори, які можуть впливати на конкурентоспроможність галузі.

     М. Портер відзначає, що "...в будь-якій галузі економіки сутність конкуренції  визначається п'ятьма силами: 1) загрозою появи нових конкурентів; 2) загрозою появи товарів та послуг-замінників; 3) спроможністю постачальників комплектуючих  виробів торгуватись; 4) спроможністю покупця торгуватись та 5) суперництвом між існуючими конкурентами" [18, c. 52 - 53]. Ці п'ять сил дозволяють визначити  прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати  компанії, на втрати, на розміри інвестицій, необхідні для того, щоб конкурувати  в цій галузі. Щоб зберегти конкурентоспроможність в галузі "...необхідний постійний  процес накопичення переваг" [18, c. 182]. До таких переваг належить і  залучення інвестицій у підприємства галузі.

     Світовий  досвід показує, що постійне залучення  капіталу в ту чи іншу галузь сприяє виведенню її на високий рівень конкурентоспроможності. Міжнародний розподіл праці та високий  рівень інвестиційно-інноваційної діяльності призвів до певної спеціалізації  країн на світовому ринку в  залежності від ступеня конкурентоспроможності тієї чи іншої галузі. У США, наприклад, найбільш конкурентоспроможними галузями є авіаційна, аерокосмічна, автомобілебудування, виробництво комп’ютерів та розробка програмного забезпечення. У Японії найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку є електронна, електротехнічна, автомобільна, суднобудівна галузі та станкобудування. Нові індустріальні країни Азії створили конкурентоспроможні галузі по виробництву товарів масового споживання (одяг, взуття, побутова електротехніка), а також наукоємних виробів (електронні компоненти, комп'ютерне обладнання).

     Зазначені конкурентні переваги в багатьох країнах в значній мірі досягнуті  завдяки іноземним інвесторам. В  більшості країн Азії, і особливо, в Китаї, швидкого індустріального  розвитку досягнуто завдяки іноземним  інвесторам. У 2006 році Китай отримав 52,7 млрд. дол. США, або понад 50 процентів  усіх інвестицій у країни Азії, у  той час як економіка США - 30 млрд дол. США [22, c. 250 - 251]. Такому "масовому" залученню інвестицій у країни Азії послугували ряд факторів: низька вартість робочої сили, економічна стабільність, відсутність підприємств із сучасним рівнем інноваційно-технологічного виробництва, нереалізований індустріальний потенціал, велика кількість населення - потенційних споживачів. Все це - складові інвестиційної конкурентоспроможності.

     Територіальна зосередженість підприємств теж  представляє певну однорідну  сукупність, на цей раз - регіональну, яка може розглядатись як окремий  об'єкт конкурентоспроможності. Розвиток галузей в територіальному аспекті  теж відрізняється. Це найбільше  стосується тих галузей, які дуже залежать від територіальних відмінностей, наприклад сільське господарство. Тому, як економіка регіону в цілому, так і окремі його галузі в регіональному аспекті теж можуть бути об'єктом оцінки конкурентоспроможності.

     За  визначенням А. Селезньова, "конкурентоспроможність регіону - це обумовлене економічними, соціальними, політичними та іншими факторами становище регіону  та його окремих товаровиробників на внутрішньому та зовнішньому ринках, що відображається через показники (індикатори), що адекватно характеризують його становище та динаміку розвитку" [19, c. 30]. Конкурентоспроможність регіону - продуктивність використання регіональних ресурсів, і в першу чергу, робочої  сили та капіталу, по відношенню до інших  регіонів, що є результатом зростання  валового регіонального продукту, а  також його динамікою [24, c. 22].

     За  методикою Світового Банку, конкурентні  переваги регіону можна оцінити  за чотирма основними показниками  в розрахунку на душу населення: за розміром валового регіонального продукту, за величиною основних фондів, природних  та людських ресурсів. Висока конкурентоспроможність регіону дозволяє залучати великі інвестиції на його розвиток та гарантує отримання  прибутків для інвесторів. Конкурентоспроможність регіону може визначатись також  вигідним географічним розташуванням  регіону, наявністю необхідних природних  ресурсів, дешевої та кваліфікованої робочої сили, розвинутою інфраструктурою, ринком збуту продукції.

     Для оцінки інвестиційної привабливості  регіону можна використовувати  модель "національного ромбу", запропоновану М. Портером для країни [17, c. 93]. Роль регіону можна проаналізувати за чотирма взаємопов'язаними напрямами (детермінантами), що утворюють "регіональний ромб": параметри факторів (природні ресурси, кваліфіковані кадри, капітал, інфраструктура); рівень попиту (рівень доходу, еластичність попиту, вимоги споживачів до якості продукції тощо); суміжні  та допоміжні галузі (забезпечення підприємства необхідними ресурсами, комплектуючими, інформацією, банківськими та іншими послугами тощо); стратегії  підприємств, їх структура та суперництво (створюють конкурентне середовище та розвивають конкурентні переваги).

     Обґрунтування поняття конкурентоспроможності продукції  підприємства, галузі та регіону дає  підстави його поширення на країну-реципієнта. У контексті глобалізації економічних  процесів поняття "конкурентоспроможність країни" згадується дедалі частіше, особливо коли мова йде про конкурентні  позиції на різних ринках збуту чи придбання продукції, залучення  іноземних інвестицій, реалізацію міждержавних проектів. Однак, єдиного тлумачення цього поняття ще немає.

     Найбільше уваги характеристиці конкурентоспроможності країни приділив М. Портер. Він відзначає, що деякі економісти розуміють цей  термін як макроекономічне явище, що визначається такими перемінними, як курс валют, відсотковими ставками та бюджетним  дефіцитом. Однак, багатьом країнам  вдавалось швидкими темпами підняти  рівень життя, незважаючи на бюджетний  дефіцит (Японія, Італія), падіння курсу  національної валюти (Німеччина, Швейцарія) та високі відсоткові ставки (Італія та Корея) [17, c. 21].

     Нерідко стверджують, що конкурентоспроможність забезпечується великою кількістю  дешевої робочої сили. Але такі країни, як Німеччина та Швеція процвітають, не дивлячись на високий рівень заробітної плати, в той час як країни Східної  Європи з дуже дешевою робочою  силою не спроможні привабити  іноземного інвестора в необхідній мірі.

     Ще  одна точка зору: конкурентоспроможність країни визначається великою кількістю  природних ресурсів. Хоча всі знають, якого успіху досягли Німеччина, Гонконг, Швейцарія - країни з незначними природними ресурсами. Водночас країни з дуже великими запасами природних  ресурсів, такі, як Азербайджан, Росія, Казахстан знаходяться на останніх місцях у рейтингу економічної свободи [6, c. 32].

     Окремі  дослідники зазначають, що на конкурентоспроможність країн впливає політика, яка проводиться  її урядами. Згідно з цією точкою зору, успіх на світовому ринку забезпечує цільовий підхід, протекціонізм, заохочення експорту та субсидіювання. Однак при ширшому підході, життєво важлива роль уряду в питанні конкурентоспроможності не підтверджується. Наприклад, політику італійського уряду по відношенню до індустрії у післявоєнні роки економісти вважають неефективною; однак у зростанні частки світового експорту в той час, у покращенні рівня життя Італія поступається хіба що тільки Японії [18, с. 22].

     Наведені  підходи до визначення конкурентоспроможності країни не можуть вважатись повністю задовільними, так як ні один з них  не роз'яснює достатньо вичерпно, що саме визначає успіх або невдачу  держави у міжнародній конкуренції.

     Міжнародний інститут менеджменту (Швейцарія) сформулював  сутність конкурентоспроможності на рівні  національної економіки у вигляді  так званих "золотих правил" [2, c. 6]: стабільне та передбачуване  законодавство; гнучка структура економіки; інвестиції у традиційні та технологічні інфраструктури; стимулювання приватних  заощаджень та внутрішніх інвестицій; агресивність експорту та привабливість  внутрішнього ринку; якість, гнучкість  та прозорість управління та адміністрування; взаємозалежність заробітної плати, продуктивності праці та податків; скорочення розриву  між мінімальними та максимальними  доходами, зміцнення середнього класу; інвестиції в освіту та підвищення кваліфікації; баланс переваг глобалізації економіки та національних особливостей.

     Для характеристики конкурентоспроможності країни, у світовій практиці використовують багатофакторні векторні моделі, що охоплюють 380 показників. Вони згруповані у 8 агрегованих  факторів: внутрішній економічний потенціал, зовнішньоекономічні зв'язки, державне регулювання, кредитно-фінансова система, інфраструктура, система управління, науково-технічний потенціал та трудові ресурси [2, c. 6]. 

     Мал. 1.1 Загальна модель конкурентоспроможності

     Проведені дослідження дозволяють прийти до наступних  важливих висновків:

     Перший. Важливою умовою успішного залучення  іноземних інвестицій є формування системи інвестиційної конкурентоспроможності. При цьому, під інвестиційною  конкурентоспроможністю розуміється  здатність галузі сприймати великі інвестиційні вкладення, забезпечувати  їх окупність і трансформацію  у зростання виробництва, насичення  ринку ліквідною продукцією, розширення впливу інвестора на ринок і гарантування повернення вкладеного капіталу.

     Другий. Основними складовими категорії  конкурентоспроможності є суб'єкти, які включають виробників (інвесторів), споживачів (об'єктів інвестицій-реципієнтів) та об'єкти - предмет конкуренції, в  ролі якого виступає сама інвестиція. Така трьохгранна схема конкуренції (рис. 1), на наш погляд, є універсальною  моделлю процесу конкуренції, в  тому числі і в інвестиційній  сфері. Водночас необхідно зазначити, що виходячи з теоретичних основ  конкуренції, поняття конкурентоспроможності можна розглядати лише на однакових  рівнях суб'єктів чи об'єктів конкуренції. Так, можна констатувати, що існує  конкуренція між інвесторами  за право інвестувати в певний об'єкт, і тоді більш конкурентоспроможним буде той суб'єкт інвестування, що запропонує вигідніші умови для  об'єкта інвестування. Разом з тим, існує конкуренція між об'єктами інвестування за право отримати інвестиції від суб'єкта інвестиційної діяльності. При цьому, конкурентоспроможність об'єкта визначається більш привабливим поточним станом самого об'єкта та ефективністю умов інвестування, на які погодиться інвестор.

     Водночас, при аналізі конкурентоспроможності об'єкта інвестування перед суб'єктом  інвестування краще вжити термін "інвестиційна привабливість", що дозволить більш точно визначити  їх взаємозалежність, при якій більш  привабливий реципієнт стає об'єктом  інвестування з боку інвестора. Так  само об'єкт інвестування, що шукає  інвестора для додаткового фінансування, буде намагатися вибрати більш привабливого суб'єкта інвестування з точки зору визначення основних економічних умов, на які погодиться інвестор при майбутній  реалізації інвестиційного проекту.

     При цьому, оптимум інвестиційної привабливості  суб'єктів і об'єктів досягається  у випадку поєднання найбільш конкурентоспроможного інвестора (у  порівнянні з іншими інвесторами) з  найбільш конкурентоспроможним реципієнтом - країною, галуззю, регіоном, підприємством  чи окремим виробництвом (у порівнянні з іншими реципієнтами.)

     Третій. В основі оцінки конкурентоспроможності лежить метод порівняння конкретних параметрів конкурентного середовища з їх аналогами або критеріями. Причому таке порівняння має бути по всіх трьох складових моделі конкурентоспроможності: по виробниках, по споживачах, по предмету. Стосовно інвестиційної конкурентоспроможності, суть цього висновку полягає в  можливості порівняння і вибору інвестором реципієнтів; реципієнтами - інвесторів; разом інвесторами та реципієнтами - інвестицій. У більшості випадків, інвесторів цікавлять усі рівні  конкурентних переваг у звичному, зростаючому за масштабом, розташуванні: продукція, підприємство, галузь, регіон, країна (від конкретного до загального). В залежності від мети інвестора, пріоритети можуть змінюватися.

     Таким чином, дослідження показали, що конкурентоспроможність носить агрегований характер. Мається  на увазі, що нижчий рівень конкурентоспроможності є складовою вищого рівня і  тому всі рівні взаємопов'язані. Такий агрегований характер дозволяє іноземному інвестору оцінити в комплексі конкурентні переваги від продукції до усієї економіки країни, що дозволить йому прийняти вірне рішення щодо інвестування.

     Так, конкурентоспроможність підприємства залежить від конкурентних переваг  сукупності продукції, яку воно виробляє. Від рівня конкурентоспроможності підприємств, що виробляють однорідну  продукцію, залежить конкурентоспроможність галузі. У свою чергу, конкурентні  переваги підприємств дозволяють регіону, в якому вони працюють, вийти на необхідний рівень конкурентоспроможності. Комплексна конкурентоспроможність продукції, підприємств, галузі та регіону визначає загальну конкурентоспроможність країни. 

     Категорія «конкурентоспроможність підприємства»  тісно пов’язана з конкурентоспроможністю товару (мал. 1.2). Діалектичний взаємозв’язок та єдність цих понять полягає у тому, що конкурентоспроможність товару є як необхідною умовою міцних конкурентних позицій підприємства, так і одночасно виступає як наслідок високого рівня його конкурентоспроможності. Для виявлення характеру взаємозв'язку і особливостей досліджуваних категорій буде доцільним детальніше розглянути існуючі термінологічні підходи до визначення конкурентоспроможності продукції (товару).  Тож, конкурентоспроможність товару є «сукупністю якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечує задоволення конкретної потреби покупця» [10, с. 46].  

Мал. 1.2 Модель аналізу конкурентоспроможності підприємств на підставі конкурентоспроможності продукції 
 

     Разом з тим конкурентоспроможність товару — це не тільки висока якість і технічний  рівень, це й уміле маневрування в ринковому просторі й у часі, а головне - максимальний облік вимог  і можливостей конкретних груп покупців. Причому об'єктивна оцінка всіх аспектів рівня конкурентоспроможності може бути вироблена тільки на основі критеріїв, якими оперує споживач, для якого  цей товар призначений. Причини  конкурентоспроможності товару необхідно  шукати в конкурентних перевагах  окремих його характеристик, що є  наслідком більш ефективного  управління процесом розробки, реалізації й експлуатації пропонованої продукції. Конкурентоспроможність продукції  й конкурентоспроможність фірми-виробника  співвідносяться між собою як частина й ціле. Можливість компаній конкурувати на певному товарному  ринку безпосередньо залежить від  конкурентоспроможності товару, а також  сукупності економічних методів  управління діяльністю фірми, що роблять  вплив на результати конкурентної боротьби [10, с. 142].

     Конкурентна перевага — рівень ефективного використання наявних у розпорядженні фірми (а здобувають також для майбутнього  споживання) всіх видів ресурсів [16, с. 35].

     Конкурентна перевага є порівняльною, а отже, відносною, а не абсолютною, тому що вона може бути оцінена тільки шляхом порівняння характеристик, які впливають  на економічну ефективність продаж [20, с. 55].

     Існує ціла ієрархія джерел конкурентної переваги. Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко  можуть одержати й конкуренти. Вони можуть скопіювати ці переваги, знайшовши  інше джерело дешевої робочої  сили або сировини, або ж звести їх нанівець, випускаючи свою продукцію  або черпаючи ресурси там саме, де й лідер [26, с. 25].

     Переваги  вищого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів або послуг, репутація  фірми, заснована на посиленій маркетинговій  діяльності, або тісні зв'язки з  клієнтами, які зміцнюються тим, що змінювати постачальника клієнтові  буде невигідно) можна втримувати більш  тривалий час. Їм властиві певні особливості [28, с. 279].

     По-перше, для того щоб домогтися таких  переваг, потрібні великі навички й  здібності — спеціалізований  і більш тренований персонал, відповідне технічне оснащення і в багатьох випадках — тісні зв'язки з головними  клієнтами.