Педагогічні засади організації дозвілля дітей молодшого шкільного віку
Міністерство освіти і науки України
Київський Університет Бориса Грінченка
Кафедра теорії та історії педагогіки
Педагогічні засади організації дозвілля дітей молодшого шкільного віку
Початкова освіта
Кафедра теорії та історії педагогіки
Рецензент:
______________________________
______________________________
Завідувач кафедри теорії та історії
Робота захищена: «__»________ 2011 р. з оцінкою_______
Київ – 2011
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ І. Організація дозвілля дітей молодшого шкільного віку як педагогічна проблема
І.1 Педагоги, психологи, культурологи про сутність терміну «дозвілля» дітей молодшого шкільного віку………………………………………………...7
І.2 Специфіка дозвілля дітей молодшого віку та сутність його організації…………………………………………………
Висновки до І розділу…………………………………………………....
Розділ ІІ. Основні напрями, форми та методи організації дозвілля дітей молодшого шкільного віку
ІІ.1 Педагогічні основи дозвілля у початковій школі…………..……...18
ІІ.2 Форми та методи організації позашкільних навчально-виховних закладів…………………………………………………………
Висновки до ІІ розділу……………………………………………………51
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури…………………………………….…..56
Додатки……………………………………………………………
Вступ
Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.
Культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку.
Сфера дозвілля займає пріоритетне місце в сучасній системі національного виховання, так як в ній найбільш повно акумулюються та відтворюються народні традиції, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор. Але на даному етапі існування нашої держави залишаються осторонь вирішення проблеми дитячого. Діяльність дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютерних та інших клубів, де діти та підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється.
Актуальність дослідження. З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).
Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.
Як наслідок, сьогодні надзвичайно важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – «Педагогічні засади організації дітей молодшого шкільного віку».
Мета дослідження – виявити та обґрунтувати педагогічні засади організації дозвілля дітей молодшого шкільного віку.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:
1. Визначити сутність, специфіку, види і функції дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку.
2. Розкрити особливості функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації дозвіллєвої діяльності учнів молодшого шкільного віку.
3. Висвітлити організацію дозвілля дітей молодшого шкільного віку.
4. Обґрунтувати особливості функціонування позашкільних навчальних закладів.
Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час.
Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.
Методологічними засадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльність та її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин; діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини в культурно-історичному просторі. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеях цілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів; системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.
Теоретичні засади дослідження. Особливе значення для дослідження даної проблеми мають наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, Б.Титов, Ю.Клейберг, В. О. Сухомлинський та ін.). В процесі неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема ” (О.Сухомлинська). Хоча комунікативна культура вивчалася у зв’язку з проблемами професійної культури вчителя, вивчення іноземних мов, корекції поведінки, організації навчання, фахової підготовки студентів і т. ін., специфіка її формування в умовах дозвілля не стала предметом спеціального розгляду. Це обумовлює потребу у розробці методів педагогічного супроводу “дозвіллєвої соціалізації ” і необхідність спеціального вивчення даної проблеми. Науковий інтерес до формування комунікативної культури в молодшому шкільному віці визначається необхідністю своєчасного виховного впливу з метою попередження підліткових “комунікативних проблем ”, про які багато говориться сьогодні.
Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації дозвіллєвої діяльності учнів молодшого шкільного віку; емпіричні: бесіда, інтерв’ю.
Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації; уточнено зміст педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використання результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних та практичних завдань.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаної літератури охоплює 29 найменувань.
Розділ І. Організація дозвілля дітей молодшого шкільного віку як педагогічна проблема
І.1 Педагоги, психологи, культурологи про сутність терміну «дозвілля» дітей молодшого шкільного віку
Дозвілля – це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Вільний час у нашому дослідженні розглядається як позаурочний час, який може бути використаний дітьми для поглиблення своїх знань з усіх навчальних предметів, для задоволення і розвитку інтересів, запитів та нахилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Характер проведення вільного часу і ціннісних орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованість поведінки молодої людини [13, с. 73].
Під раціональним використанням вільного часу мається на увазі сукупність занять, спрямованих на формування суспільно корисних установок особистості, її всебічний розвиток. Це затрати часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги.
А нераціональним – можна назвати такі дії у вільний час, які не сприяють, a протидіють вихованню людини в дусі моральних цінностей, призводять до деградації особистості або безпосередньо є порушенням суспільних правил.
Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін.); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович, С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук, О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода, Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикін та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд, А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).
Феномени “дозвілля ” та “дозвіллєва діяльність ” є предметом традиційних міждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання (філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим, проблема дозвілля і організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку, не зважаючи на наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених. Причому, ані надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ані його американізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучасним вимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третього тисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій, диференційованого змісту та поліваріантних способів організації дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.
Враховуючи актуальність проблем організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці (І.Д. Бех, А.М. Богуш, Л.В. Кондрашова, В.Г. Кузь, С.А. Литвиненко, О.В. Сухомлинська, Т.І. Сущенко, Т.І. Черніговець та ін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалися історично (сім’я, школа, дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). [29, с. 75]
При цьому, незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональний феномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що були втрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); час духовного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільного вибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк, В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, які формуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої, ігрової, спортивної і та ін.) діяльності (В.М. Григорьєв); сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні та духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча); сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага, гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М. Білоножко, Т.І. Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічної самостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі в колективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальних позиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній діяльності (І.Н. Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволення духовних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїми однолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове і танцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор, декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І. Черніговець). [29, с. 76]
Дозвіллєва діяльність дітей молодшого шкільного віку — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і та ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.
У трактуванні феномена “організація” дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку, хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним часом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з них активно проявити себе, виявити ініціативу, а не “споживати” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого тактовного “переходу” дітей від простих форм діяльності до все більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей – до багатогранної самостійної творчості ” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачає зацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, с. 77]
І.2 Специфіка дозвілля дітей молодшого шкільного віку та сутність його організації
Відтак, під організацією дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного вікутми розуміємо двобічний процес, в якому органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя з активною самодіяльністю дітей-учнів, їхньою свободою у виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. При цьому ми дотримувалися думки вчених, які обґрунтували необхідність і доцільність “організації ” дозвіллєвої діяльності тим, що вона є наслідком конструктивного подолання наявного протиріччя між співвідношенням бажання дітей молодшого шкільного віку, їхнім прагненням самостійно задовольнити потреби й інтереси у вільний час та відсутністю в них життєвого досвіду, знань, умінь і навичок щодо їх повноцінної реалізації в дозвіллєвій сфері життєдіяльності (Б.А.Грушин).
Саме тому специфіка організації дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей молодшого шкільного віку, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал ” для педагогічного проектування й засвоєння дітьми) та засобами педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).
Сутність “організації” дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку, полягає в заміні особистісної позиції дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного керівництва, на активну, що є наслідком розвитку їхнього самоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.
Призначення “організації” дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі залучення дітей молодшого шкільного віку до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активного відпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил і потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.
Тому роль вчителя або керівника як організатора дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку полягає не у вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав’язуючи старі форми”. [4, с. 3-7]
Педагогічна праця вихователя, вчителя або керівника з організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку розгортає свою сутність як певна функціональна система (у складі гностичної, проектувальної, конструктивної, комунікативної й організаційної функцій) і як цілісний процес, управлінський акт якого містить чотири провідних етапи: орієнтувальний, моделювальний, виконавський і рефлексивний. В результаті цього ми дійшли висновку, що опанування вихователем, вчителем або керівником кожного з означених етапів педагогічної праці у визначеному напряму передбачає, відповідно, наявності ознак його підготовленості до розробки, ухвалення, реалізації й контролю якості виконання педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів. [6, с. 54]
На першому — орієнтувальному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителя до розробки педагогічних рішень з організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму кожної із підсистем (любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльність вихователя, учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу.
На другому — моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку виявляється на підставі бачення ним її суперечностей і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих чи рекреаційно-розважальних проблем у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій дітей на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії і тактики власної поведінки і дій дітей молодшого шкільного віку в кожному з основних видів дозвіллєвої діяльності.
На третьому – виконавському етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізації ухвалених педагогічних рішень з організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку виявляється через доведення ним основних завдань щодо раціонального використання вільного часу до дітей із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й позитивного ставлення дітей молодшого шкільного віку до виконання функцій своєї власної інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.
На останньому – рефлексивному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителя до контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організації дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку виявляється на підставі усвідомленого уявлення про особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості її учасників у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуації дозвілля, що потребує її аналізу з різних статусних позицій; розуміння логіки управлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності і дозвіллєвій діяльності дітей молодшого шкільного віку; бачення негативних моментів в обґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування означеним процесом, їх причин і способів подолання. [8, с. 139-141]
Висновки до І розділу
У першому розділі нами висвітлено погляди педагогів, психологів, культурологів про сутність терміну «дозвілля» дітей молодшого шкільного віку.
Зокрема, дозвілля - це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.
Цю проблему досліджували: М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін, Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.
Дозвіллєва діяльність дітей молодшого шкільного віку — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.
Специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння дітьми) та засобами педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).
Сутність “організації ” дозвіллєвої діяльності дітей молодшого шкільного віку, полягає в заміні особистісної позиції дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного керівництва, на активну, що є наслідком розвитку їхнього самоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.
Розділ ІІ. Основні напрями, форми та методи організації дозвілля дітей молодшого шкільного віку
ІІ.1. Педагогічні основи дозвілля у початковій школі
Дозвілля, або вільний час, як одна зі сторін життя суспільства наповнюється різним змістом. В основі своїй дозвілля має дві функції: з одного боку, відновлення сил людини, що поглинаються різними видами праці, а з іншого боку — її духовний розвиток. Це повною мірою відноситься й до дитячого дозвілля. Діти, будучи найбільш уразливою й залежною частиною суспільства, не можуть самостійно вирішувати, коли, скільки і як вони можуть використовувати вільний від основного заняття - навчання - час. Разом з тим важливо зрозуміти специфіку дитячого дозвілля як соціально-історичної категорії в часи найбільш серйозних соціально-політичних змін. На даному історичному етапі нашої країни важливо виховувати дітей у дозвіллєвій час у дусі патріотизму, любові до ближніх, прищеплювати дітям доброту до однолітків, повагу до дорослих, прививати звичку до занять спортом.
Головна мета дозвіллєвої діяльності, позашкільної освіти й виховання — створення умов для творчого, інтелектуального й фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, впровадження якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності дітей, задоволення їхніх освітніх та духовних потреб. Для цього установами культурно-дозвіллєвої діяльності міста організовуються різноманітні гуртки, студії, клуби за інтересами та спортивні секції. [11, с. 113-115]
Аматорські (гурткові) обєднання — це основа діяльності культурно-досугової установи.
Під гуртковим формуванням розуміється добровільне об'єднання людей, засноване на спільності інтересів, запитів і потреб у заняттях аматорською художньою й технічною творчістю, у спільній творчій діяльності, яка сприяє розвитку талантів його учасників, освоєнню й створенню ними культурних цінностей, а також засноване на єдності прагнення людей до одержання актуальної інформації й прикладних знань у різних областях громадського життя, культури, літератури й мистецтва, науки й техніки, до оволодіння корисними навичками в області культури побуту, здорового способу життя, організації дозвілля й відпочинку. Такі ж завдання ставляться і перед аматорськими (гуртковимми) обєктами для проведення дозвіллєвої діяльності дітей. [11, с. 118]
