Пенсионная система Украины

Зміст

Вступ

Україна вступила в ХХІ  століття маючи багато проблем соціального  характеру. Одна з найгостріших –  це пенсійне забезпечення. Успадкована  від командно-адміністративної економіки  нинішня пенсійна система України  не здатна захистити людей похилого віку від бідності. Вона не забезпечує відповідні розміри пенсії для більшості громадян і створює умови для пільгового пенсійного забезпечення значній кількості пенсіонерів. Відсутність пенсійної культури, соціальної справедливості, надійних фінансових механізмів, що дають змогу забезпечити кошти на старість, – характерні ознаки вітчизняної пенсійної системи. Тому проведення пенсійної реформи стає необхідним явищем для вирішення як сьогоднішніх проблем, так і для запобігання погіршенню ситуації у майбутньому.

У зв'язку з цим потребують подальшого поглиблення і доповнення теоретичні та методичні положення, пов'язані з реформуванням пенсійного забезпечення та вдосконаленням системи управління Пенсійним фондом України. Українськими вченими, законодавцями і практиками розробляються заходи, спрямовані на створення нової системи пенсійного забезпечення, на пом'якшення негативних наслідків зниження рівня життя пенсіонерів, компенсацію втрат найменш забезпечених верств населення. Значний внесок в дослідження цих проблем внесли Б. Зайчук, Б. Є. Надточій, О. Ф. Новикова, С. В. Тютюнникова, П. П. Овчаренко, В. Яценко. Особливий інтерес становлять роботи, в яких аналізуються перспективи розвитку пенсійної системи в Україні.

Важливість та необхідність поглиблення теоретичних та методичних основ управління процесами реформування старої та послідовного формування нової системи пенсійного забезпечення, а також управління процесами функціонування Пенсійного фонду України зумовили актуальність теми, обраної для написання даної роботи.

Метою дослідження даної роботи є розробка теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління процесом формування й функціонування Пенсійного фонду України в умовах ринкових перетворень.

Об'єктом  дослідження є процеси організації управління пенсійною системою України. Предметом дослідження є економічні процеси, що обумовлюють удосконалення функцій державних та недержавних пенсійних фондів в умовах ринкових перетворень.

При написанні даної  роботи було поставлено наступні завдання:

1. розкрити теоретичні основи пенсійного забезпечення, а саме:
• визначити роль та призначення Пенсійного фонду в системі соціального страхування;
• дослідити порядок формування та напрямки використання коштів Пенсійного фонду;
• вивчити досвід зарубіжних країн пенсійного забезпечення громадян;
2. охарактеризувати систему пенсійного забезпечення України, зокрема:
• проаналізувати особливості становлення та розвитку системи пенсійного забезпечення, визначити сутність пенсійної реформи;
• здійснити аналіз джерел надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду на напрямків використання;
• вивчити основні проблеми та недоліки солідарної системи пенсійного страхування;
3. визначити перспективи розвитку пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до поставлених  завдань побудовано і структуру даної курсової роботи, яка включає вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури.

Інформаційну базу роботи складають законодавчі та нормативні акти України, вітчизняні та закордонні навчальні та методичні видання з даної теми, матеріали періодичної літератури, статистичні дані, матеріали всесвітньої мережі Internet.

Розділ 1. Теоретичні основи пенсійного забезпечення

1.1. Роль та призначення Пенсійного  фонду в системі соціального  страхування

Ще п’ятнадцять років  тому словосполучення „пенсійний фонд” практично нічого не говорило більшості громадян нашої країни. Між тим протягом багатьох десятиріч це поняття добре відоме громадянам практично всіх держав, де існує пенсійне забезпечення. Це багатофункціональні соціально-економічні структури, що відіграють важливу роль в житті суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема [9, с. 50].

Пенсійний фонд України є однією із найважливіших ланок фінансової системи. Соціально-економічну сутність його як позабюджетного фонду можна визначити як сукупність фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні центральних або місцевих органів влади і мають цільове призначення. Згідно зі статтею 1 Положення „Про Пенсійний фонд України”, Пенсійний фонд є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів. Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення. Він є економічною гарантією реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у випадку настання пенсійної непрацездатності.

Впродовж усього періоду існування та розвитку державної пенсійної системи правовий статус Пенсійного фонду зазнавав істотних змін. Вони, як правило, стосувалися не цільового призначення фонду, а його організаційно-правової форми. За умов здійснення пенсійного страхування як невід'ємного елементу податкової політики держави Пенсійний фонд був структурною одиницею Державного бюджету (до 1992 року). Процес переходу України до ринкових відносин та поява нових форм власності призвели до його законодавчо закріпленого уособлення та відокремлення від державного бюджету. Проте невдовзі Положенням „Про Пенсійний фонд України” він був знову включений до Державного бюджету. Наявність об'єктивних (економічна криза в державі) та суб'єктивних (перерозподіл коштів Державного бюджету на фінансування різних потреб державного характеру не на користь пенсійного забезпечення громадян) факторів підтвердила необхідність фінансової автономності Пенсійного фонду. Тому Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” було закріплене положення про те, що Пенсійний фонд не включається до Державного бюджету України (ст. 3) [16, с. 149].

За Законам України „Про систему оподаткування” Пенсійний фонд України належить до державних цільових фондів, а встановлені до нього платежі — до загальнодержавних обов'язкових платежів (ст. 2.14). Зважаючи на це, збір на обов'язкове соціальне страхування класифікується як збір у державний позабюджетний цільовий фонд.

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України, що здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення [6, с. 132].

Основними завданнями Пенсійного фонду України є [7, с. 181]:

1. забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій відповідно до законів України;
2. збір і акумуляція внесків, призначених для пенсійного забезпечення і виплати допомоги;
3. розширене відновлення засобів Пенсійного фонду України на основі принципів самофінансування;
4. участь у фінансуванні програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення й у страхуванні здоров'я пенсіонерів через страхові компанії;
5. організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного забезпечення;
6. контроль за своєчасним надходженням страхових внесків у даний фонд;
7. контроль за правильним використанням засобів фонду;
8. участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку;
9. участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на вдосконалення системи пенсійного забезпечення і порядку підвищення розміру пенсій у зв'язку зі зміною індексу споживчих цін і ін.

Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього  завдань [6, с. 132-133]:

• організовує та контролює роботу органів Пенсійного фонду;
• розробляє проект бюджету Пенсійного фонду та складає звіт про його виконання;
• разом з Фондом соціального страхування розробляє і після його погодження з Міністерством фінансів України, Міністерством праці та соціальної політики України подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо запровадження тарифів обов'язкових внесків на державне соціальне страхування з урахуванням витрат на виплату пенсій, допомог та інших виплат, що провадяться за рахунок коштів соціального страхування;
• бере участь у підготовці пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціальне страхування, в тому числі про пенсійне забезпечення, а також у розробленні проектів нормативних актів з цих питань;
• видає у межах своєї компетенції положення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомендації з питань обліку платників зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду, обчислення та сплати цих внесків, порядку використання й обліку коштів Пенсійного фонду;
• забезпечує діяльність органів Пенсійного фонду, проводить ревізії та перевірки їхньої роботи, за результатами якої вживає необхідних заходів;
• організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;
• забезпечує розроблення та впровадження автоматизованих робочих місць, автоматизовану обробку інформації в системі Пенсійного фонду;
• організовує роботу, спрямовану на створення єдиного державного банку даних про платників коштів на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду;
• взаємодіє у питаннях, що належать до його компетенції, з міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами й організаціями;
• здійснює виплату пенсій громадянам України, які переїхали на постійне проживання за кордон, а також іноземним громадянам, які постійно проживають в Україні.

Пенсійний фонд України  є юридичною особою, має самостійний  баланс, рахунки (в тому числі валютний) в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України  та своїм найменуванням. Діяльність його спрямовується та координуються Кабінетом Міністрів України.

Пенсійний фонд України, нагромадивши фінансові ресурси, може відігравати у фінансових системах, і особливо на ринку цінних паперів, досить значну роль. Маючи довгострокові  кредити, Пенсійний фонд здатний вкладати капітал у довгострокові активи. Зазвичай фонд не проводить експертизи прибутковості приватних проектів і проектів кредитування фірм, що потребують кредитних ресурсів, а покладається на комерційні банки як об'єкт вкладення капіталу, вміщуючи свої активи на депозитах банку, або знаходить рівень доходу, вищий, ніж доступний їм на депозитах банку, вкладаючи капітал безпосередньо у ринкові цінні папери – від урядових іпотечних (тобто забезпечених нерухомістю) облігацій до облігацій корпорацій і звичайних акцій.

Пенсійні фонди таким чином можуть забезпечити високу консолідацію інвестиційних джерел, здатних стимулювати розвиток ринку цінних паперів, і сприяти виникненню нових фінансових інструментів.

1.2. Порядок формування  та напрямки використання коштів Пенсійного фонду

Основним  джерелом наповнення солідарної пенсійної  системи є власні надходження  Пенсійного фонду України, які включають:

1. Страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (крім частини внесків, що з часом буде спрямовуватися до Накопичувального фонду). Це, зокрема:
• надходження обов'язкових внесків підприємств, установ і організацій та обов'язкових внесків громадян, які визначаються із скорегованого фонду оплати праці (з урахуванням чинних норм щодо ненарахування страхового збору із заробітної плати, більшої за величину семи середніх заробітних плат, що склалася в попередньому календарному році) і тарифу відрахувань на рівні, встановленому чинним законодавством України;
• надходження коштів від платників, які працюють у галузі сільського господарства, що розраховуються, виходячи з фонду оплати праці працівників цієї галузі та з урахуванням тарифу, визначеного чинним законодавством, і надходження фіксованого сільськогосподарського податку;
• надходження обов'язкових внесків від платників, які обрали спрощену систему оподаткування, що розраховуються, виходячи з фонду оплати праці працівників цієї системи оподаткування і тарифу відрахувань, встановленого чинним законодавством;
• надходження обов'язкових внесків із сум допомоги по тимчасовій непрацездатності, які розраховують, виходячи з обсягу виплаченої суми цієї допомоги і тарифу, визначеного чинним законодавством України.
2. Суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до чинного законодавства України до юридичних і фізичних осіб за порушення встановленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків і використання коштів Пенсійного фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до законодавства на посадових осіб і громадян за ці порушення, та інші надходження відповідно до законодавства. Це, зокрема:
• надходження коштів з відшкодування пільгових пенсій, від сплати штрафних санкцій і пені;
• надходження коштів на погашення заборгованості Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України;
• кошти банків за користування тимчасово вільними коштами Пенсійного фонду, які визначаються з урахуванням обсягів залишків коштів на поточних рахунках і ставки рефінансування Національного банку України;
• надходження коштів на виплату різниці в пенсійному забезпеченні наукових працівників, що відшкодовується за рахунок небюджетних підприємств га установ, які розраховуються, виходячи з фактичних сум нарахування підприємствам відшкодування цих виплат, враховуючи їх платоспроможність;
• надходження коштів від підприємств на покриття фактичних витрат на виплату та доставку пенсій працівникам, зайнятим на роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за списком № 1, які розраховуються у розмірі, встановленому чинним законодавством, від річної суми видатків на виплату пенсій цій категорії пенсіонерів;
• надходження коштів на виплату пенсій іноземним пенсіонерам, які проживають на території України, що визначаються з урахуванням видатків з цих виплат, передбачених у видатковій частині бюджету.
3. Благодійні внески юридичних і фізичних осіб.
4. Добровільні внески.
5. Інвестиційний дохід від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах після створення зазначеного резерву.

Дохідна частина бюджету  Пенсійного фонду враховує також  надходження коштів державного бюджету  та цільових фондів, що перераховуються  до Пенсійного фонду у випадках, передбачених Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та згідно із Законом України про державний бюджет на відповідний рік. Зокрема:

1. Асигнування зі спеціального фонду Державного бюджету України (додаткові ставки) на фінансування пенсійних програм. Це надходження від збору з операцій купівлі-продажу валюти, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), при відчуженні легкових автомобілів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна та послуг операторів стільникового рухомого зв'язку. Обсяги цих надходжень визначаються з урахуванням тенденції надходжень у минулому періоді.
2. Кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і Фонду загальнообов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, які враховуються на рівні видатків на ці виплати, передбачених у видатковій частині бюджету.

Кошти Пенсійного фонду  зараховуються на єдиний рахунок  Пенсійного фонду і зберігаються на окремих рахунках територіальних органів Пенсійного фонду в уповноваженому банку.

Видатки бюджету  Пенсійного фонду України розраховують, виходячи з чисельності одержувачів виплат, розміру виплати, яка склалася за попередній період, за кожною бюджетною програмою, а також з урахуванням індексації відповідно до чинного законодавства.

Видатки бюджету Пенсійного фонду  формуються відповідно до програм, які визначають цілі та спрямування коштів.

Пенсійний фонд виплачує не тільки пенсії, а й соціальну допомогу, перелік видів якої дуже широкий. За більшість платежів, здійснюваних ним, першочергову відповідальність несуть інші організації, такі як: держава, органи місцевої влади, інші соціальні фонди або підприємства. Пенсійний фонд лише виконує роль платіжного агента, і за ці платежі має отримувати в повному обсязі відшкодування з урахуванням витрат на доставку пенсій та допомог. Окрім цього, багато видів платежів відносяться до соціальних виплат, які не повинні виплачуватись за рахунок пенсійних внесків працедавців і працівників. Виплата цих соціальних платежів збільшує розмір недоїмки, в пенсійній системі [16, с. 165].

Відповідно до діючого законодавства кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на [4, ст. 9]:

1. фінансування виплати пенсій у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;
2. оплату послуг з виплати та доставки пенсій;
3. формування резерву коштів Пенсійного фонду України;
4. погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;
5. створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;
6. утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;
7. організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах забезпечують покриття видаткової частини бюджету в міру надходження коштів. У разі їх браку для забезпечення своєчасної виплати пенсій і грошової допомоги в необхідних сумах головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі проводять перерозподіл коштів: з регіону-донора вилучається перевищення доходів над видатками, а дотаційному регіону надається фінансова допомога. Аналітичний перерозподіл коштів проводиться також у цілому по Україні між головними управліннями Фонду.

1.3. Досвід зарубіжних країн пенсійного забезпечення громадян

80-90 роки XX століття відзначилися масовим реформуванням світових пенсійних систем. Основний принцип реформ пролягав у переході від солідарних, перерозподільних пенсійних систем до накопичувальних, коли громадяни несуть персональну відповідальність за своє майбутнє пенсійне забезпечення. За підрахунками спеціалістів, у світі існує близько 268 різних пенсійних систем, у яких тим чи іншим чином поєднуються солідарна та накопичувальна моделі.

Головна причина необхідності пенсійних реформ - старіння населення, яке є результатом зниження народжуваності та збільшенням середньої тривалості життя. За даними демографічних прогнозів, демографічна ситуація буде дедалі погіршуватись і через декілька десятиліть досягне свого піку [12, с. 17].

Реформування системи  пенсійного забезпечення в країнах світу відбувається за різними схемами залежно від економічних умов, наявних політичних структур, особливостей розподілу відповідальності між державою і приватним сектором, історичного розвитку країни.

Як правило, розвинуті  країни реформують свої пенсійні системи не радикально. Лише Швеція, Швейцарія та Великобританія провели відносно значні реформи шляхом запровадження додаткового компоненту накопичувальної схеми. Натомість в країнах з перехідною економікою, зокрема, в Хорватії, Угорщині, Польщі, Латвії, обов'язкова накопичувальна схема с основою пенсійної системи. У таблиці 1.1 наведені дані про існуючі пенсійні системи, які різною мірою використовують три рівня пенсійної системи: обов'язкову перерозподільну (солідарну), обов'язкову накопичувальну та додаткову добровільну системи.

Модель пенсійної системи США ґрунтується переважно на особистому пенсійному страхуванні населення. Ця модель функціонує в деяких країнах Латинської Америки, а також у Португалії.

Таблиця 1.1

Зарубіжні пенсійні системи [12, с. 18]

Д – домінуючий;  П – проміжний;  С – порівняно слабкий

У США функціонують як державні, так  і приватні пенсійні системи. Вони виконують не тільки соціальну, але й інвестиційну функцію. Більш того, саме нагромадження в пенсійних фондах, насамперед створених у рамках накопичувальної системи, служать одним з головних джерел інвестицій в американську економіку. Загальна схема пенсійного забезпечення в США представлена на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Структура пенсійного забезпечення в США [8, с. 102]

Громадяни мають право  самостійно обирати пенсійні плани: чи з фіксованими виплатами, чи з фіксованими внесками. Майже 50% американців охоплено приватним пенсійним страхуванням. Третина з них користується системою з фіксованими виплатами, третина – системою з фіксованими внесками, третина – поєднує дві системи. Приватна пенсійна система більш вигідна для осіб з високими заробітками. Для низькооплачуваних працівників основним джерелом є державна пенсійна система.

Фінансовий стан державної  перерозподільної системи в США, як і в більшості країн світу, дедалі погіршується, оскільки перерозподільна  система є саморуйнівною. Вона сформувалася за найбільш сприятливих демографічних умов. Однак скорочення народжуваності, підвищення тривалості пенсійного віку призвело до старіння населення, а відтак, і до зниження ефективності перерозподільної системи [12, с. 18].

Модель пенсійної системи Німеччини. Ця модель, характерна також для Австрії, Італії, Франції і більшості інших країн Західної Європи. Система надання захисту у старості в Німеччині характеризується як „система трьох рівнів”. У цілому, основні ланки системи пенсійного забезпечення в Німеччині представлені на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Структура пенсійного забезпечення в Німеччині [8, с. 100]

Перший рівень являє  собою інтеграцію 4-х окремих обов'язкових  систем, які включають:

• обов'язкове пенсійне страхування для робітників і службовців, а також для деяких категорій самозайнятого населення;
• пенсійне забезпечення чиновників;
• допомога по старості для фермерів та членів їхніх сімей;
• пенсійне забезпечення за професійними групами (лікарі, адвокати, архітектори тощо).

Страхові внески до першого рівня складають 19,2%. Особи, що працюють за наймом, сплачують половину цього внеску. Рівень пенсійних виплат становить приблизно 70% від „чистої” середньої заробітної плати. Таким чином, участь тільки в першому рівні пенсійної системи дає можливість забезпечити достатній рівень життя в старості.

Накопичення коштів (другий рівень) здійснюється шляхом створення  забалансових рахунків підприємств, з  яких згодом виплачуються пенсії. Фактично пенсії виплачуються самими роботодавцями  з оборотного капіталу підприємства. Така пенсійна схема є вигідною як для підприємств, так і для держави, оскільки кошти, накопичені на позабалансовому рахунку, не оподатковуються і можуть інвестуватись підприємством у свій бізнес. З іншого боку, державі немає необхідності здійснювати додаткове пенсійне забезпечення.

Однак негативним моментом такої форми пенсійного страхування є те, що збільшується ризик для пенсіонерів, оскільки в разі банкрутства підприємства вони можуть втратити накопичені кошти. Натомість окремий пенсійний фонд може диверсифікувати ризики шляхом інвестування коштів в державні цінні папери, облігації місцевих органів влади та надійні компанії. З метою зменшення ступеня ризику в Німеччині створено спеціальний орган, який є гарантом на випадок банкрутства підприємства. Фінансується цей орган підприємствами, які здійснюють позабалансове фінансування пенсійних програм.

І, нарешті, третій рівень пенсійного забезпечення здійснюється через створення приватного капіталу шляхом 12_2004, с. 19].

У Великобританії поширені індивідуальні пенсійні програми, які характеризуються здійсненням громадянами індивідуальних накопичень через установи банків чи страхові компанії. Хоча індивідуальні пенсійні програми мають добровільний характер, участь у них стає обов'язковою у разі відмови від державних додаткових програм чи програм компаній.

Програми компаній у Великобританії ідентичні американським приватним накопичувальним програмам. Накопичення коштів здійснюється через спеціальні пенсійні фонди, які створюються компаніями. З цього приводу існує таке поняття як англо-американський тип пенсійного страхування. Накопичені кошти інвестуються у різні напрямки для забезпечення інвестиційного доходу.

Держава стимулює громадян до участі у недержавній системі пенсійного страхування. Так, для осіб, яким більше 30 років, передбачена знижка на внесок за умови участі в приватній системі. І навпаки, якщо вони залишаються в державній системі, розмір внеску збільшується.

Через спеціальні пенсійні фонди здійснюються фіксовані виплати. Індивідуальні пенсійні програми передбачають фіксовані внески. Стимулювання участі в індивідуальних пенсійних програмах розпочалося у Великобританії ще з 1988 року. При цьому виявилося, що найбільш ефективною є участь в індивідуальних пенсійних програмах, які мають обов'язковий характер [12, с. 18].

Чилійська пенсійна реформа була здійснена в 1981 році. Суть реформи полягала в приватизації пенсійної системи. Нова пенсійна система є накопичувальною. Її фінансування здійснюється шляхом справляння 10% пенсійних внесків. Держава практично відсторонилась від участі в пенсійному забезпеченні громадян. Її функція полягає в тому, щоб гарантувати виплати із перерозподільної системи. Свій борг перед учасниками перерозподільної системи держана оформила у вигляді довгострокових облігацій. Ці облігації щорічно дають 4% і повністю викуповуються державою при виході застрахованої особи на пенсію.

Накопичувальна система  не є додатком до перерозподільної, а являє собою фінансову основу пенсійного забезпечення громадян. Уряд зобов'язує кожного, хто отримує заробітну плату, сплачувати 10% до будь-якого пенсійного фонду. До реформи пенсійні внески складали 19%.

Застрахована особа  може здійснювати добровільні платежі до накопичувальної системи з тим, щоб вийти на пенсію раніше встановленого пенсійного віку. В Чилі він складає 65 років, для чоловіків і 60 років для жінок. У цьому випадку встановлюється більш високий рівень внесків [13, с. 16].

На відміну від латиноамериканських реформ, де основну роль відіграє накопичувальна система, та більшості промислово розвинутих країн, де збережено солідарну складову як обов'язкову в системі пенсійного страхування, країни Східної Європи обрали переважно змішану систему, яка поєднує в собі переваги солідарності поколінь з перевагами обов'язкових довгострокових накопичень.

Перетворення в пенсійній системі Угорщини розпочалися у 1998 році. Існуюча на той час перерозподілиш система була осучаснена наступним чином. До 2009 року вік виходу на пенсію буде збільшено і встановлено на рівні 62 років як для чоловіків, так і для жінок. Угорський уряд намагається звести до мінімуму право дострокового виходу на пенсію. Учасникам перерозподільної системи надане право справляти додаткові добровільні внески до фондів, які існують з 1993 року. При цьому в перерозподільну систему працедавці сплачують 24% від фонду оплати праці із поступовим зниженням до 22%. Працівники сплачують до цієї системи 1%. Нова пенсійна система передбачає, крім 1%, сплату працівниками 6% з поступовим збільшенням до 9% до накопичувальної системи.

Угорці можуть самостійно обирати варіант отримання пенсії накопичувального типу:

• довічна виплата без надання права успадковувати кошти;
• рента протягом обумовленого терміну з правом успадкування коштів у разі смерті пенсіонера до закінчення цього терміну;
• довічна пенсія з одночасно обумовленим терміном, протягом якого можна успадковувати кошти у разі смерті пенсіонера;
• пенсія, яка виплачується до кінця життя не тільки пенсіонера, але й осіб, які знаходяться на його утриманні.

Угорщина – одна з перших країн Східної Європи запровадила багаторівневу систему пенсійного забезпечення. Найбільший інтерес викликає додаткова добровільна система, оскільки вона вже діяла на момент запровадження пенсійної реформи і стала суттєвою базою для введення накопичувальної схеми.

Латвійський уряд також пішов шляхом створення багаторівневої пенсійної системи. Відмінною рисою латвійської реформи є те, що значну увагу було приділено реформуванню солідарної системи. Її основу складає віртуальний фонд із визначеним розміром внесків. Фонд вважається віртуальним, оскільки кошти існують тільки номінально, а по факту вже сплачені сьогоднішнім пенсіонерам. Розмір пенсійних виплат із солідарної системи залежить від розміру віртуального фонду та відповідного доходу на капітал і визначається шляхом ділення накопиченого капіталу на середню очікувану тривалість життя. Таким чином, розмір пенсії великою мірою залежить від часу виходу на пенсію, що створює стимул до тривалої трудової діяльності. Таким чином, латвійська солідарна система дещо аналогічна до накопичувальної, незважаючи на те, що 13_2005, с. 17].

Країни, які давно розпочали  реформування своїх пенсійних систем, мали багато варіантів стратегій  здійснення такого реформування. Однак на той час не було можливості передбачити довгострокові проблеми соціально-економічного характеру. З огляду на це, держави, які недавно розпочали здійснювати реформу пенсійної системи, у т. ч. й Україна, мають перевагу щодо можливості врахування досвіду тих, хто пройшов шлях спроб і помилок.

Розділ 2. Характеристика системи пенсійного забезпечення України

2.1. Становлення та розвиток системи  пенсійного забезпечення, пенсійна  реформа та її сутність

Пенсійна система в  сучасному суспільстві відіграє значну соціальну та економічну роль, тому що її надійність є запорукою соціальної та економічної стабільності. Через те що пенсійні системи в багатьох країнах світу не забезпечують виконання свого завдання, йде активна робота щодо розв'язання проблем реформування систем фінансового забезпечення людей похилого віку.

В Україні історично  склалася однорівнева схема пенсійного забезпечення, яка базується на солідарності поколінь. Солідарність поколінь означає  фінансування пенсій працівників, які  завершили трудову діяльність, за рахунок внесків нинішнього покоління працівників. Солідарний принцип фінансування пенсій може ефективно функціонувати при явному перевищенні чисельності молодих працівників над кількістю пенсіонерів.

Загальновідомо, що необхідність реформування пенсійних систем була викликана, головним чином, демографічними змінами. Сучасна демографічна ситуація і у світі, і в Україні характеризується терміном „старіння нації”. Це означає збільшення частки пенсіонерів у структурі населення. Тобто з часом кожний працівник буде „утримувати” відносно більшу кількість пенсіонерів. Пенсіонери в Україні становлять значну за абсолютними і відносними розмірами групу населення. За останні 20 років чисельність пенсіонерів збільшилась на 35% [11, с. 65].