Пенсійне забезпечення в Україні та напрямки його реформування

    Міністерство  освіти і науки  України

Київський національний торговельно-економічний  університет 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Пенсійне  забезпечення   в Україні та напрямки його реформування 

Студента 2 курсу, 13 групи

Факультету  економіки,менеджменту    Суслова Євгена

та права

денної форми  навчання            

                                                                                                            
 
 

                                                                      
 

                    
 

Київ  - 2011

Зміст

Вступ..............................................................................................................................3

Розділ 1: Економічна сутність, призначення та розвиток системи пенсійного  забезпечення України.

    1. Система пенсійного забезпечення – важлива ланка  соціальної  

політики  держави..........................................................................................................5

1.2. Законодавча та нормативна база пенсійного страхування України...............11                                  

Розділ 2: Аналіз пенсійного забезпечення в Україні.

2.1. Завдання та функції пенсійного фонду України..............................................16

2.2. Аналіз формування коштів пенсійного фонду України..................................20

Розділ 3: Реформування та шляхи удосконалення системи пенсійного забезпечення в Україні.

3.1. Застосування зарубіжного досвіду щодо проведення пенсійної реформи в Україні.........................................................................................................................30

3.2. Напрями та завдання пенсійної реформи в Україні та шляхи їх удосконалення.............................................................................................................33

Висновки.....................................................................................................................41

 

Список  використаних джерел…............................................................................44

 

Додатки

                         

 
 

     ВСТУП

     Нещодавно Україна відзначила 19-річний ювілей своєї незалежності. Хоча в історичному плані це невеликий проміжок часу, проте цей період є доленосним для народу, оскільки саме на початку новітньої історії закладається  основи політичного, культурного , економічного і соціального розвитку суспільства на майбутнє.

     У сьогоднішній Україні з її величезною кількістю проблем вочевидь немає  питання більш гострого та життєво  важливого, ніж стан пенсійного забезпечення населення. Воно й зрозуміло. Адже це біль не тільки кожного третього українця, який сьогодні отримує пенсію або соціальну допомогу, а й кожного громадянина, що є потенційним одержувачем цієї соціальної виплати. За умов стабілізації, економічного зростання, закріплення ринкових відносин, зокрема, відносин власності, які змінили соціальну структуру суспільства, переорієнтація державної політики у напрямі створення нових інститутів соціального захисту громадян, на базі яких формується економічне підґрунтя, є закономірним і об'єктивно обумовленим процесом.

     Пенсійне  забезпечення в Україні — це державна система, яка є головною складовою системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство праці та соціальної політики й Міністерство фінансів України. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України, а обіг коштів у пенсійній системі відбувається через банківські установи та відділення зв'язку.

     Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

     Актуальність  обраної мною теми полягає у тому, що в період реформування пенсійної системи важливим питанням є ефективне планування, формування та використання коштів Пенсійного фонду.  Від якості планування доходів та видатків пенсійних фондів буде залежати своєчасність та розмір  виплат пенсій та допомог.

     Метою даної курсової роботи є розкриття основних аспектів функціонування пенсійного забезпечення в Україні, грунтовний розгляд основних його проблем та особливостей, його ролі у забезпеченні економічного зростання країни. А також аналіз планування доходів і видатків Пенсійного фонду та вивчення зарубіжного досвіду пенсійного забезпечення.

     Об’єктом дослідження є Головне Управління Пенсійного фонду України та система пенсійного забезпечення громадян.

     Предметом дослідження є основні взаємозв’язки між основними показниками, що характеризують функціонування пенсійного забезпечення в Україні.

     Завдання, які вирішуються в процесі написання курсової роботи, є наступні:

    • визначаються теоретичні аспекти сутності пенсійного забезпечення;
    • здійснюється огляд законодавчої та нормативної бази пенсійного страхування України;
    • аналізуються сучасні особливості розвитку Пенсійного фонду України у державному та недержавному секторах економіки;
    • здійснюється аналіз доходів і видатків бюджету Головного  Управління Пенсійного фонду України;
    • дослідження пенсійних систем зарубіжних країн;
    • визначаються основні напрями та перспективи розвитку пенсійної реформи в Україні.

     Інформаційною базою курсової роботи виступає законодавство про пенсійне забезпечення, а також інші нормативні акти, періодичні видання з науково-дослідними роботами аналітиків і практиків, статистичні збірники, підручники, матеріали та документація Головного Управління Пенсійного фонду України. 

Розділ 1: Економічна сутність, призначення та розвиток пенсійного забезпечення України.

     1.1. Система пенсійного забезпечення – важлива ланка                                                        соціальної   політики держави.

     В умовах докорінних змін, які відбувались  в суспільстві в перше десятиріччя  становлення незалежної Української  держави, соціальна політика вимушено зводилась переважно до надання мінімальної допомоги соціально уразливим верствам населення. За умов стабілізації, економічного зростання, закріплення ринкових відносин, зокрема, відносин власності, які змінили соціальну структуру суспільства, переорієнтація державної політики у напрямі створення нових інститутів соціального захисту громадян, на базі яких формується економічне підгрунтя, є закономірним і об'єктивно обумовленим процесом.

     Органічне поєднання соціальної й економічної складових державної політики найбільш повно відображено в Законах України, прийнятих Верховною Радою 09.07.2003р. та вступивши в дію з 1 січня 2004р. "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і "Про недержавне пенсійне забезпечення". В них вперше за часів незалежної України в широкому масштабі на практиці реалізовані конструктивні й комплексні підходи до вирішення значного кола питань соціального й економічного блоку.

Розглядаючи суспільство як систему, в основі якої лежать закономірності соціальної самоорганізації, ми спостерігаємо зародження і розвиток нових соціальних груп — політичних партій, суспільних і кооперативних об'єднань, територіальних громад. До нових утворень можна віднести і структури тіньової економіки, закономірності життєдіяльності яких теж підпорядковуються суспільним соціально-економічним законам.

       Ефективність процесу виробництва  сукупного продукту безпосередньо  залежить від встановленого в  суспільстві способу його перерозподілу.  Таким чином, система соціального  захисту відіграє важливу економічну роль, а відтак, в основу її функціонування теж мають закладатись перевірені практикою економічні закономірності. Одним зі шляхів вирішення цього завдання є створення системи соціального захисту на засадах соціального страхування. Виходячи з цього, а також враховуючи передовий світовий досвід, в Україні ще у 1993 р. було прийнято концептуальне рішення, відповідно до якого система соціального захисту в нашій державі створюється нині саме на засадах соціального страхування.

     Принцип соціальної допомоги - ця форма захисту людей похилого віку була єдиною за радянські часи.  Соціальна допомога надає більшого значення   економічним   та   соціальним   обставинам,   в   яких   знаходиться конкретна особа. Його прихильники   вважають, що багатьом людям важко планувати  закінчення  своєї  економічної  активності  через  ряд  важливих проблем, що виникають при страхуванні від старості, через що уряд повинен активно втручатись у пенсійне забезпечення. Серед цих проблем основними є: *відсутність далекоглядності; *відсутність надійних механізмів для заощадження коштів; *неможливість забезпечення страхування від багатьох ризиків; *недостатність інформації;  *низькі доходи.

     Недоліки  цієї системи - зародження безвідповідальності людей за власний матеріальний добробут. Крім того, жодна держава не в змозі вирішити проблему пенсійного забезпечення громадян лише за рахунок бюджетних коштів. В рамках даного принципу слід здійснювати виплати лише найбільш уразливим громадянам, які не в змозі заробити собі належну пенсію.

     Принцип негативної пенсії ( pay-as-you-go )- працююче населення та роботодавці платять внески до пенсійних фондів, з яких кошти негайно витрачаються на виплату пенсій непрацюючому населенню. Ця система має централізований державний характер, тому що її неможливо створити на рівні підприємства чи галузі. Ця система від'ємно впливає на загальний рівень збережень у країні, оскільки громадяни, розраховуючи на державні пенсії, не схильні робити заощадження на майбутнє. Також в моменти загострення економічної ситуації уряд намагається обмежити розмір пенсії, що знижує купівельну спроможність пенсіонерів. Таке можливе внаслідок того, що державна система пенсійного забезпечення займає монопольне положення, не даючи пенсіонерам права вибору. Чинна українська пенсійна система спирається на цей принцип.

           Принцип пенсійного страхування (накопичувальна система) - принцип передбачає, що люди самі відповідають за свій економічний статус і повинні планувати своє пенсійне майбутнє. Всі громадяни належать до сімей, і сім'я має першорядну відповідальність за своїх членів. Державні програми витісняють справедливу роль персональної відповідальності, сім’ї  та добродійності.

     Громадяни сплачують на протязі активної трудової діяльності страхові внески, внески акумулюються і капіталізуються на їх власних пенсійних рахунках, а при виході на пенсію громадяни отримують пенсії із створеного ними "власного пенсійного фонду ". Відповідно, чим більше коштів на рахунку-тим більша пенсія. Прихильники накопичувальної системи вважають, що держава повинна надавати лише мінімальні гарантії забезпечення в старості та нести відповідальність за збереження коштів громадян, регулювати діяльність пенсійних фондів та страхових компаній, а також гарантувати мінімальну пенсію тим, хто не накопив достатньо коштів на своєму рахунку. Люди самі здатні приймати рішення щодо пенсійних заощаджень і нести фінансовий ризик. Вони також можуть самостійно визначати рівень пенсійного доходу. Відповідно, є лише невелика потреба у втручанні держави в перерозподіл доходів. Трудове населення несе відповідальність за власний матеріальний добробут, солідарно з державою допомагаючи самим незабезпеченим верствам. Слід зазначити, що справа йде тільки про трудові пенсії. Стосовно соціальних виплат інвалідам, багатодітним, одиноким матерям тощо, то виплати їм повинна проводити держава. Тільки ця система найкраще підвищує відповідальність людей за власний матеріальний добробут. Така пенсійна система функціонує зараз у Чилі, Перу, Польщі, Угорщині.

     Для оцінки переваг різних пенсійних систем необхідно розуміти цілі соціального забезпечення. Важливою причиною відмінностей в системах соціального забезпечення у світі є вплив власного історичного досвіду і національної філософії країни. Суспільство намагається досягти декілька цілей, впроваджуючи програми соціального забезпечення. Однак, нерозсудливо, через існування проблеми вибору, переслідувати лише найпріорітетніші цілі, ігноруючи цілі менш пріоритетні

     Обсяг поставлених перед пенсійною  реформою завдань, як і перед реформуванням будь-якого іншого сектора соціально-економічних відносин, є надзвичайно високим. Адже пенсійна система в Україні є найбільшим і одним з найчутливіших до економічних негараздів соціально-економічним інститутом, який охоплює понад 12 млн. пенсіонерів, близько 15 млн. платників пенсійних внесків. У системі працюють більше тридцяти тисяч спеціалістів Пенсійного фонду і тисячі фахівців системи Міністерства праці та соціальної політики України. Додатково пенсійна система обслуговує виплати пенсій військовим пенсіонерам, суддям, особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній станції, держслужбовцям і багатьом іншим категоріям громадян. Кошти пенсійної системи становлять майже половину річного державного бюджету.

     Завжди  і за будь-яких обставин в суспільстві існують відмінні і, в певному розумінні, протилежні погляди на пенсійну систему: з одного боку, це погляд працівника — майбутнього пенсіонера, який робить внески до системи пенсійного забезпечення, а з іншого — погляд держави її регулюючих органів. Перших, в основному, рідко задовольняє, що значна частка отримуваного ними доходу відраховується до системи пенсійного забезпечення. З іншого боку, інші  намагаються залучити достатньо коштів для забезпечення фінансової стабільності системи, створюють умови для збереження та примноження пенсійних коштів та забезпечення їх своєчасних виплат і цим, по суті, відображають економічні реалії суспільства.

     Досвід  багатьох країн, які досягли значних  показників у пенсійному забезпеченні показує, що чим вищий ступінь розуміння сторонами прав та обов'язків одна одної, тим кращі показники фінансової стабільності пенсійних фондів і тим вищий рівень пенсійних виплат. Тому найбільш дієвим засобом підвищення рівня взаємної довіри є проведення широкої інформаційно-роз'яснювальної роботи серед громадян України, різних суспільних груп, активне залучення до цієї роботи соціальних партнерів — профспілок і об'єднань роботодавців з метою надання суспільству об'єктивної і достовірної інформації щодо головних положень пенсійної реформи, ознайомлення з нею кожного громадянина, керівника державної установи, підприємства чи приватного підприємця. Від чіткого розуміння громадянами свого конкретного місця в новій пенсійній системі значною мірою залежатиме їх розуміння власної ролі і місця в суспільстві в цілому, а відтак і їх впевненість у завтрашньому дні. Саме з цього починається суспільна злагода, в цьому полягає сутність громадянського суспільства.

     Фактор  розуміння і довіри можна віднести до найбільш узагальнюючих, але в багатьох випадках саме він виступатиме визначальним також і для успішного становлення і подальшого розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення. Законопроектом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлюється порядок створення і функціонування недержавних пенсійних фондів різних видів. Приміром, підприємства матимуть право створювати корпоративні пенсійні фонди. На думку фахівців, найбільша чисельність учасників системи недержавного пенсійного забезпечення зосереджуватиметься саме в таких фондах. Працівники, зазвичай, довіряють власному роботодавцю, знають стан справ на виробництві, мають змогу безпосередньо контактувати з керівництвом, створюють профспілкову організацію і беруть участь в укладенні колективної угоди, якою, між іншим, визначатиметься загальний порядок додаткового пенсійного забезпечення в межах конкретного підприємства. Кошти такого пенсійного фонду будуть відокремлені від балансу підприємства і навіть у разі банкрутства останнього пенсійні активи будуть збережені. Держава надаватиме певні податкові пільги роботодавцям для здійснення внесків у недержавні пенсійні фонди на користь своїх працівників. Такі самі пільги матимуть і громадяни.

     Таким чином, в процесі реформування чинної системи соціального захисту  в Україні, ми, перш за все, повинні розуміти, що вона є органічною складовою загальнодержавної системи перерозподілу сукупного продукту, що виробляється.

     Пріоритетним  завданням соціальної політики в  Україні сьогодні є підвищення рівня  життя громадян на основі економічного потенціалу держави. Зусилля органів законодавчої та виконавчої влади спрямовані на те, щоб перебороти критичну ситуацію у соціальній сфері, викликану хронічними невиплатами заробітної плати, пенсій, соціальних допомог. Досягти цього можна шляхом вжиття вищими державними органами заходів до того, щоб не допустити подальшого спаду виробництва, запобігти зменшенню обсягів реального валового продукту та національного доходу, зупинити зростання дефіциту Державного бюджету, зниження життєвого рівня населення тощо.

     Стратегічними цілями соціальної політики  держави  є:

* підвищення матеріального добробуту і створення пристойних умов життя людей; * забезпечення зайнятості населення; * гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров'я, житло; *покращення роботи системи пенсійного забезпечення; * переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що призначаються сім'ї; * надання підтримки соціально найуразливішим верствам населення; * поліпшення демографічної ситуації тощо.

          Для досягнення стратегічних цілей необхідно розв'язання таких основних завдань, як :

● стабілізація рівня життя населення;● сприяння розвитку України як суверенної,   демографічної, соціальної, правової держави; ●забезпечення конституційних прав і гарантій населення; ● органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з соціальною політикою; ●орієнтація   соціальної   політики   на   економічно   активне   населення, збереження і відтворення трудового потенціалу з запобігання масовому безробіттю; ●підвищення   якості   правових   норм,   забезпечення   збалансованості законодавчих норм та реальних можливостей їх виконання; ●здійснення реформ у найважливіших напрямках соціальної політики.

     Отже, пенсійне забезпечення є однією зі складових системи соціального  забезпечення. Соціальне забезпечення — це форма матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Основними  принципами пенсійного забезпечення є: принцип соціальної допомоги, принцип негайної виплати, принцип пенсійного страхування. На етапі поглиблення ринкових перетворень в Україні соціальна політика розглядається як важливий елемент економічної стратегії. Вирішення глибоких соціальних проблем, особливо пенсійного забезпечення, подолання бідності і соціальної ізоляції є необхідними основами соціального і орієнтованого на людину сталого розвитку.  

  • 1.2. Законодавча та  нормативна база  пенсійного страхування  України. 

    •      Як  і будь-яка галузь економіки, пенсійна система функціонує на основі законів , указів Президента, рішень Верховної Ради України, положень Кабінету Міністрів та інших нормативно-правових актів. Основним  же законом є Конституція України.

         У грудні 1990 року постановою Ради Міністрів  УРСР та Ради федерації незалежних профспілок  України було створене Українське республіканське відділення Пенсійного фонду України. Кабінет Міністрів України постановою від 28.01.1992року №39 ухвалив: Створення, для державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні на базі Українського республіканського відділення Пенсійного фонду СРСР Пенсійний фонд України з управліннями в  АР Крим, 24 областях та м. Києві.

          Сьогодні  система органів Пенсійного фонду  України складається з центрального апарату, Кримського республіканського, 24 обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь та 732 міських та районних відділів, Спеціалізованого державного підприємства.

         Головні Управління Пенсійного фонду України  здійснює свою діяльність  на основі Положення про Головні Управління Пенсійного фонду України від 26 серпня 2002року, в якому  визначено, що Управління є юридична особа, має самостійний баланс, рахунки в установах банків (в тому числі валютні), печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням. Також визначено основні завдання та функції, покладені  на Управління Пенсійного фонду.

         Сьогодні  пенсійне забезпечення регулюється  Конституцією України, міждержавними  угодами та 28 законодавчими актами України:

    1. Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”
    2. Закон України “Про пенсійне забезпечення”
    3. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”
    4. Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”
    5. Закон України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”
    6. Закон України “Про державну службу”
    7. Закон України “Про прокуратуру”
    8. Закон України “Про статус народного депутата України”
    9. Закон України “Про статус суддів”
    10. Закон України “Про судову експертизу”
    11. Митний кодекс України
    12. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року №379/95-ВР
    13. Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”
    14. Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”
    15. Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”
    16. Закон України “Про зайнятість населення”
    17. Закон України “Про донорство крові та її компонентів”
    18. Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”
    19. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”
    20. Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”
    21. Закон України “Про Національний банк України”
    22. Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”
    23. Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
    24. Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”
    25. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”
    26. Закон України “Про дипломатичну службу”
    27. Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”
    28. Закон України “Про соціальний захист дітей війни” (набрав чинності з 01.01.2006р.)

         Основним  законом щодо здійснення пенсійного забезпечення громадян  до 1 січня 2004 року був Закон України „ Про  пенсійне забезпечення”, де висвітлювалися основні засади функціонування пенсійної системи. А з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, чим  фактично було завершено процес формування законодавчої основи для запровадження системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

         Цим законом визначено структуру  та механізми функціонування двох обов’язкових складових трирівневої пенсійної  системи ( реформованої солідарної та обов’язкової накопичувальної систем пенсійного страхування), яка розроблялася із врахуванням соціально-економічного та політичного становища в нашій державі.

         Закон України „ Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування” став правовою основою розв’язання наявних проблем системи пенсійного забезпечення країни. Він охоплює і детально регламентує усі її складові, а саме: принципи та структуру системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому пенсійному страхуванню; платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок використання коштів Пенсійного фонду та Накопичувального фонду; організацію та порядок здійснення управління в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

         Одним з головних моментів у Законі України  „ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” є нова формула розрахунку пенсій, що забезпечує пряму залежність їхнього розміру  від заробітку, з якого сплачуються страхові внески, та страхового стажу – періоду, протягом якого сплачувалися ці внески. Така формула передбачає врахування для обчислення пенсій заробітку, осучасненого по відношенню до середньої заробітної плати. Важливо , що нова формула обчислення пенсій не має обмеження їхнього максимального розміру .

         У законі збережено чинний пенсійний  вік: для чоловіків -60 років, для жінок -55 років. Для призначення пенсії за віком необхідно мати не менше 5 років страхового стажу. Також передбачено економічне стимулювання більш пізнього виходу на пенсію з відповідним збільшення розміру пенсії на визначений відсоток за кожен рік відстрочки виходу на пенсію ( від 3% за один рік до 85,32% за 10 років).

    Пенсійне забезпечення в Україні та напрямки його реформування