Пенсійний фонд України

Курсова робота

з предмету: Фінанси, гроші та кредит

на тему «Пенсійний фонд України»

Харків-2014

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….3

1. Теоретичні засади і необхідність створення та функціонування Пенсійного фонду………………………………………………………5

2. Формування  та використання коштів Пенсійного фонду в Україні...14

2.1. Аналіз  джерел надходжень до Пенсійного фонду…………………14

2.2. Аналіз  використання коштів Пенсійного  фонду…………………...22

          2.3 Аналіз діяльності Пенсійного фонду………………………………...26

3. Управління  Пенсійним фондом та шляхи  його удосконалення…….36

3.1. Управління  Пенсійним фондом……………………………………..36

3.2. Діяльність  недержавних пенсійних фондів………………………...44

4. Висновки………………………………………………………………..54

5. Список використаних джерел…………………………………………56

6. Додатки...………………………………………………………………..59

ВСТУП

Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті – це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних і соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян. Світова наука й практика мають значний досвід щодо мобілізації коштів на вказані цілі, які включають такі джерела: внески громадян; асигнування з бюджету; ресурси підприємницьких структур; кошти спонсорів; благодійні внески; страхування; кредит. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення існують майже в усіх країнах, проте в кожній є свій їхній перелік. В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення. Для забезпечення виконання Закону України "Про пенсійне забезпечення" було створено Пенсійний фонд України як самостійну фінансову структуру. Кошти фонду не включаються до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Отже, актуальність теми дослідження полягає в необхідності вивчення проблем пенсійного забезпечення населення, зокрема, діяльності Пенсійного фонду України, оскільки світова практика ринкових відносин переконує в тому, що значення цієї галузі фінансової системи країни є дуже великим для нормального функціонування економіки та відповідного рівня життя того прошарку населення, яке проминуло межу працездатного віку.

Об'єктом дослідження є процес створення та функціонування Пенсійного фонду.

Предмет дослідження – діяльність Пенсійного фонду України.

Метою курсової роботи є дослідження і наукова обробка кола проблем, які вирізняють діяльність Пенсійного фонду України та узагальнення висновків і відомостей, що стосуються цієї проблеми.

Реалізація поставленої мети здійснюється вирішення кількох основних завдань:

• дослідити необхідність створення Пенсійного фонду;
• охарактеризувати джерела надходжень до Пенсійного фонду;
• висвітлити використання коштів Пенсійного фонду;
• дослідити проблему управління Пенсійним фондом.

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ І НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ

Рівень і якість пенсійного забезпечення є важливою складовою економічного та соціального розвитку. У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення здійснюється із трьох основних джерел: державних пенсійних систем (у межах державного пенсійного страхування), пенсійних систем підприємств-роботодавців, що створюють корпоративні пенсійні фонди, і через індивідуальні накопичення у незалежних пенсійних фондах, страхових компаніях та інших фінансових організаціях. Старіння населення, постійна тенденція до зростання числа осіб пенсійного віку, що спостерігається у промислове розвинених країнах, накладає значне соціальне й фінансове навантаження на держави і є причиною підвищеної уваги до розвитку недержавних пенсійних фондів.

Пенсійні фонди – порівняно нове явище на фінансовому ринку. Перший сучасний недержавний пенсійний фонд був створений у США компанією "General Motors" 1950 року [28, с.143-149]. Відтоді спостерігається бурхливий розвиток інститутів такого типу. Сьогодні понад 40% працездатного населення США бере участь у тих чи інших пенсійних схемах (програмах). Активи пенсійних фондів США, як свідчить табл. 1.1, перевищують 4,7 трлн. дол., а виплачувані ними пенсії становлять майже третину щорічних пенсійних виплат. У багатьох країнах континентальної Європи, зокрема у Франції, Німеччині та Італії, переважають солідарні державні системи пенсійного забезпечення, що охоплюють практично всіх працівників і забезпечують більшість їхніх пенсійних доходів. До останнього часу вони діяли успішно, забезпечуючи високі й гарантовані пенсії. Однак демографічні зміни, постійний процес старіння населення загрожують стабільності функціонування таких систем пенсійного забезпечення. Для збереження поточного рівня виплат необхідно постійно збільшувати суму внесків, що призводить до зростання витрат на оплату праці та зменшення конкурентоспроможності підприємств. Західні економісти говорять про необхідність і неминучість реформування солідарних систем пенсійного забезпечення та розвитку недержавних пенсійних фондів, наголошуючи, що такі зміни матимуть також позитивний вплив на ефективність капіталу, загальну продуктивність факторів виробництва й економічне зростання [28, с.143-149].

Таблиця 1.1. Пенсійні фонди як джерело капіталу в різних країнах світу (1996 р.) [28, с.143-149]

Наприкінці XX століття пенсійні реформи були проведені у деяких країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи. Казахстан і Угорщина запровадили нові пенсійні системи на початку 1998 року, а Хорватія та Польща зробили це на початку 1999 року.

Цілі та інвестиційна політика пенсійних фондів залежать від їхніх інвестиційних можливостей (обсягу активів), а також від типу пенсійного плану, тобто від встановлених статутом фонду умов і порядку пенсійного забезпечення його учасників. У світовій практиці найпоширенішими є два типи – пенсійний план із фіксованими розмірами виплат і пенсійний план із фіксованими розмірами внесків.

Фонди з планами фіксованих пенсійних виплат можуть бути як професійними, так і корпоративними. Відповідно до такого плану роботодавець зобов'язується виплачувати своїм працівникам наперед визначену пенсію, яка залежить зазвичай від розміру останньої заробітної плати і трудового стажу роботи на підприємстві. Розмір пенсії може бути визначений або фіксованою сумою, або певним відсотком від останньої зарплати, помноженим на кількість років. Виплати можуть також індексуватися відповідно до індексу вартості життя, що зменшує ризик падіння їхньої купівельної спроможності. Істотною вадою пенсійних схем цього типу є те, що у разі зміни місця роботи працівник може втратити свої пенсійні права. Особливістю фондів із фіксованими розмірами виплат є те, що весь інвестиційний ризик, пов'язаний з неефективним функціонуванням інвестиційного портфеля, повністю несе компанія – спонсор пенсійного плану. Таким чином, компанія фактично має боргові зобов'язання перед пенсіонерами, що мають бути забезпечені відповідними фінансовими активами і відображені у балансі підприємства, а виконання цих зобов'язань є обов'язковим незалежно від ефективності управління фондом. У 80-90-х роках у світі відбулися суттєві зміни у системі приватного пенсійного забезпечення. Значна частина традиційних пенсійних планів (програм) із фіксованими виплатами була трансформована у суто накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків. На сьогодні індивідуальні накопичувальні рахунки з фіксованими внесками переважають у австралійській та чилійській пенсійних системах, стають дедалі популярнішими у Канаді, Японії та Європі.

У рамках пенсійного плану з фіксованими розмірами внесків компанії зобов'язуються відраховувати визначені суми до пенсійного фонду від імені працівника на його особистий рахунок і виплачувати після досягнення пенсійного віку виплати, розмір яких залежатиме від накопиченої суми та ефективності інвестицій фонду. У багатьох фондах такого типу дозволяються також додаткові внески з боку працівників. Пенсійний фонд із фіксованими внесками фактично є фондом заощаджень, що резервується підприємцями. Існує кілька видів фондів із фіксованими розмірами виплат: фонди, що працюють на грошовому ринку, фонди від економії, фонди 401 (k) та інші [28, с.143-149]. Капітал, накопичений у фонді, належить працівникові навіть у разі його звільнення і може бути переміщений у інший фонд. Оскільки фірма – спонсор пенсійного фонду з планом фіксованих внесків не встановлює визначеного розміру пенсійних виплат, увесь тягар інвестиційних ризиків лягає на самих працівників. Однак учасникам, як правило, дозволяється вибирати об'єкти інвестування, що ставить усіх у рівні умови. Різновидом пенсійних планів із фіксованими внесками є плани пайової участі у прибутках. Такий план передбачає відрахування до пенсійного фонду, розмір яких залежить від рівня прибутку корпорації.

В Україні пенсії отримують близько 14,5 млн. громадян. Чинна солідарна система пенсійного забезпечення не відповідає сучасним потребам і має цілу низку серйозних проблем. Так, здійснювані сьогодні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку, а середня трудова пенсія становить трохи більш як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У трудовій пенсії нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем роботи і розмірами попереднього заробітку. Високі ставки обов'язкових відрахувань до Пенсійного фонду (32% для роботодавців) посилюють процес тінізації економіки. Загалом пенсійна система має, по суті, адміністративно-розподільчий характер, де за рахунок внесків на пенсійне страхування здійснюються окремі види соціальних виплат, які не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення [28, с.143-149].

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої системи і передбачає удосконалення нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень). Для запровадження трирівневої пенсійної системи Кабінет Міністрів України розробив два законопроекти: "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які були прийняті Верховною Радою у першому читанні 15 листопада 2001 року [28, с.143-149].

Важливою умовою успішної реалізації пенсійної реформи є розвиток недержавного пенсійного забезпечення як складової частини системи накопичувального пенсійного забезпечення. Воно ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань та інвестиційного доходу, нарахованого на них. Слід зауважити, що створення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні – це складний із політичної й економічної точки зору процес і відбувається він дуже повільно. Так, перший проект Закону "Про недержавні пенсійні фонди" був розроблений Кабінетом Міністрів України ще 17 вересня 1997 року, однак його прийняття постійно відкладалося.

У 2001 році в Україні було зареєстровано близько 110 недержавних пенсійних фондів, із яких реально працювало близько 20. Серед них 17 недержавних пенсійних фондів співпрацювали тільки з конкретними підприємствами та колективами і лише кілька фондів функціонували як відкриті. 15 недержавних пенсійних фондів об'єднані в Асоціацію недержавних пенсійних фондів, створену у грудні 1996 року. За даними асоціації, станом на кінець 2000 року загальні активи фондів становили 22,77 млн. грн., що дорівнює лише 0,01% ВВП [28, с.143-149].

Основна частина наявних нині пенсійних фондів зареєстрована відповідно до Закону України "Про господарські товариства" у формі закритих акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю й товариств із додатковою відповідальністю і діє на основі Статті 42 Конституції України [1], відповідно до якої "...кожна особа має право займатись підприємницькою діяльністю, яка прямо не заборонена законом". Більшість таких фондів засновується і керується комерційними банками, професійними спілками та підприємствами.

Визначальними умовами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є створення належної і цілісної законодавчої бази та побудова дійової регулятивної системи, державні гарантії захисту внесків і доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві.

З прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" створюється правове поле для функціонування інститутів, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення, і можливості формування добровільних пенсійних заощаджень. Законом передбачено, що недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися недержавними пенсійними фондами, страховими організаціями та банківськими установами. Відповідно до закону недержавний пенсійний фонд – це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує і провадить діяльність тільки з метою накопичення пенсійних внесків учасників пенсійного фонду (з подальшим управлінням і розміщенням), а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.

Закон передбачає створення трьох основних типів недержавних пенсійних фондів – відкритих, корпоративних та професійних, що відповідає міжнародній практиці організації пенсійних фондів.

Залежно від визначених у статутах та відображених в інвестиційних деклараціях обмежень інвестиційної діяльності з пенсійними активами відкриті пенсійні фонди можуть утворюватися як агресивні, помірковані або консервативні. Корпоративні та професійні пенсійні фонди можуть утворюватися лише як помірковані й консервативні. Вид фонду, його інвестиційну політику, обмеження щодо управління і розміщення пенсійних активів, порядок визначення структури активів має диктувати інвестиційна декларація, що є обов'язковим додатком до його статуту і підлягає обов'язковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Законом визначається структура активів пенсійного фонду, до яких можуть належати активи у коштах, активи у цінних паперах, інші активи. Причому до пенсійних активів пенсійного фонду не дозволяється вносити[28, с.143-149]:

• цінних паперів, емітентами яких є банківська установа-зберігач, компанії, що здійснюють управління пенсійними активами, адміністратор, аудитор (аудиторська фірма) та особи, які надають консультаційні послуги, з якими пенсійним фондом укладено відповідні договори, та пов'язані з ними особи, засновники пенсійного фонду;
• цінних паперів, не внесених до лістингу фондових бірж або торговельно-інформаційних систем, зареєстрованих в установленому порядку;
• цінних паперів, емітентами яких є інститути спільного інвестування за винятком акцій, емітованих індексними взаємними фондами відкритого типу, структура активів яких сформована таким чином, щоб дохідність активів фонду відповідала найвизнанішим на ринках Європейського союзу, США та Японії індексам;
• векселів; похідних цінних паперів тощо.

Законом встановлено законодавчі вимоги до інвестиційної діяльності фондів. До основних правил інвестування входять вимоги щодо диверсифікації, окремі обмеження щодо емітентів та іноземного інвестування для консервативних, поміркованих та агресивних фондів відповідно. Велику увагу приділено також створенню належної системи адміністративного управління пенсійними фондами, в основі якої лежить надійний механізм автоматизованого персоніфікованого обліку, відповідні технологічні схеми і форми звітності, що надаються суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення уповноваженим органам державного нагляду. Все це є першочерговим заходом успішного створення і функціонування недержавних пенсійних фондів, який не призведе до повторення окремих помилок інших країн щодо впровадження системи добровільного пенсійного забезпечення.

Держава, відповідно до закону, забезпечує сприяння розвитку та функціонуванню недержавних пенсійних фондів шляхом надання низки податкових пільг, а саме [28, с.143-149]:

• річна сума внесків, перерахована роботодавцем на користь особи, яка є учасником пенсійного фонду, не підлягає оподаткуванню податком із прибутку підприємств і відноситься у повному обсязі на валові витрати таких роботодавців у сумі, що не перевищує 15% від річного сукупного оподатковуваного доходу особи, яка сплачує або на користь якої сплачуються такі внески;
• річна сума пенсійних внесків, перерахована фізичною особою на власну користь або користь свого подружжя до пенсійного фонду, не підлягає оподаткуванню прибутковим податком із громадян у сумі, що не перевищує 15% від річного сукупного оподатковуваного доходу такої особи та є не більшою, ніж чотири розміри середньої заробітної плати в Україні;
• інвестиційний дохід, отриманий від інвестування пенсійних активів у системі недержавного пенсійного забезпечення, не підлягає оподаткуванню до моменту здійснення пенсійних виплат та інші.

Недержавна пенсійна система є безпечним, а у більшості випадків і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, що його спроможна забезпечити лише солідарна система. Інша, не менш важлива функція недержавної пенсійної системи полягає в тому, що вона, як підкреслюють багато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни. Акумулюючи заощадження населення у межах пенсійних програм та інвестуючи їх у акції, облігації підприємств, державні цінні папери, венчурні фонди тощо, пенсійні фонди забезпечують довгострокове фінансування економіки і держави. У таких країнах, як США, Великобританія та Нідерланди, обсяг інвестицій недержавних пенсійних фондів значно перевищує половину ВВП (див. табл. 1.1).

В Україні назріла нагальна потреба у створенні та розвитку недержавних пенсійних фондів як обов'язкового елемента системи недержавного пенсійного забезпечення. Ці фонди, з одного боку, мають надати змогу ефективно й цивілізовано залучати кошти громадян і роботодавців на формування додаткових пенсійних заощаджень для забезпечення достойного життя після виходу на пенсію, а з другого – стати джерелом довгострокових інвестицій для реального й інноваційного секторів економіки, що сприятиме загальному економічному розвитку країни.

Отже, створення Пенсійного фонду, як державного так і недержавного є необхідним елементом фінансової системи будь-якої країни, і Україна не є винятком.

2. Формування та використання  коштів пенсійного фонду в  Україні

2.1. Аналіз джерел надходжень до пенсійного фонду

З метою забезпечення пенсійного страхування в Україні створено самостійну державну установу, яка має статус державного цільового позабюджетного фонду – Пенсійний фонд України (ПФУ). Діяльність фонду має важливе значення, оскільки згідно з розрахунками експертів в нашій країні нараховується більше 14 млн. пенсіонерів та понад 1,3 млн. осіб, що одержують допомогу для дітей. Система формування, накопичення та використання коштів, необхідних для забезпечення достатніх і безперебійних пенсійних платежів не є простою. А в процесі проведення пенсійної реформи вона ще більше ускладнюється [22, с.141].

До основних задач ПФУ можна віднести: забезпечення виплат пенсій громадянам України, які згідно з законодавством мають право на її одержання; фінансування загальнодержавних та регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів, інвалідів та інших категорій населення; організація виплат пенсій громадянам, які виїхали за межі України. З метою вирішення цих задач ПФУ здійснює мобілізацію фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення таких виплат, управління фінансами пенсійного забезпечення та організацію платежів населенню, пов'язаних з обслуговуванням та соціальною підтримкою пенсіонерів.

ПФУ, а також його управління в АР Крим, областях та в м. Києві і Севастополі є юридичними особами. Фонд має право займатися комерційною діяльністю, пов'язаною з інвестуванням в цінні папери та депозити комерційних банків. Йому дозволяється приймати участь в заснуванні підприємств і вкладені фінансових ресурсів в їх капітали. ПФУ може проводити грошово-речові лотереї та здійснювати благодійні заходи.

З метою фінансування витрат до ПФУ мобілізуються власні та передані доходи. Власні доходи – це надходження до ПФУ в формі обов'язкових та добровільних внесків підприємств, установ та громадян, доходи від фінансових санкцій та комерційної діяльності фонду. До переданих доходів відносяться кошти, що передаються в фонд з державного та місцевого бюджетів, а також з державних цінових фондів. Структуру доходів ПФУ відображено на рис. 2.1 [10, с.142].

Рис. 2.1. Структура доходів Пенсійного фонду України [19, с.142]

Переважна частина доходів фонду – це власні доходи, що складають біля 90% всіх надходжень. В структурі власних надходжень більше 80% випадає на обов'язкові внески суб'єктів підприємницької діяльності. Це встановлені законодавством України відрахування підприємств, бюджетних та громадських установ та фізичних осіб підприємств до ПФУ. Їх величина залежить від суми витрат на оплату праці, що виплачуються працівникам (основна та додаткова зарплата, компенсаційні виплати та ін.). Зараз такі відрахування установлено на рівні 32% фонду оплати праці підприємства. Сюди відносяться також кошти, що поступають до фонду від платників єдиного сільськогосподарського податку [22, с.142].

Обов'язкові внески громадян – це відрахування від заробітної плати, що виплачується працівникам, які залучаються до роботи суб'єктами підприємницької діяльності, а також фізичних осіб, які працюють на умовах трудового договору. В залежності від суми заробітної плати громадян відрахування до ПФУ складають 1 - 2% її величини [22, с.143].

До 2002 року до обов'язкових внесків юридичних та фізичних осіб в ПФУ відносилися також відрахування з суми операцій купівлі-продажу валют (1%). Суб'єкти підприємницької діяльності, які зайняті торгівлею ювелірними виробами (із золота, платини і дорогоцінного каміння) також виплачували збори в розмірі 5% вартості реалізованих виробів. При відчужені легкових автомобілів юридичними та фізичними особами відрахувалися 3% вартості автомобіля. Крім цього до обов'язкових відрахувань в ПФУ залучалися виробники та імпортери тютюнових виробів (5% від об'єкту оподаткування), покупці нерухомості (1% ціни майна), суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги мобільного зв'язку (6% від об'єкту оподаткування) [22, с.143].

Надходження у вигляді регресивних вимог – це доходи, які одержує фонд на основі вимог до боржників, що не виконали свої зобов'язання в минулі періоди. У випадках невиконання обов'язкових внесків та інших зобов'язань перед фондом згідно з законодавством керівництво ПФУ має право накладати штрафи на порушників. Тоді мають місце надходження від фінансових санкцій. Доходи від комерційної та інвестиційної діяльності включають надходження нараховані на інвестиції в цінні папери, депозити в комерційних банках, паї в господарських товариствах, доходи від проведення лотерей, консультативної діяльності та ін. [22, с.143].

Передані кошти фонду – це ресурси, які передаються ПФУ з метою забезпечення пенсійних та пов'язаних з ними виплат, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. До них, зокрема, відносяться кошти державного бюджету, Фонду Чорнобиля, місцевих бюджетів, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ін. Передача таких коштів ПФУ зумовлена тим, що мобілізація доходів для забезпечення зазначених витрат проводиться державними установами, а їх виконавцем є Пенсійний фонд. Такий порядок передбачено законодавством України з метою організації більш ефективного пенсійного обслуговування. Так, кошти державного бюджету передаються фонду для забезпечення виплати пенсій військовослужбовцям. Фонд Чорнобиля переховує частину своїх доходів з метою забезпечення пенсійних виплат громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахування з місцевих бюджетів використовуються для фінансування виплат допомоги по догляду за дитиною [22, с.144].

Пенсійний фонд України має право займатися комерційною діяльністю за такими головними напрямками:

• вкладення коштів у коротко- та довгострокові кредити, цінні папери державних органів, акціонерних товариств, фондових і товарних бірж, до комерційних банків;
• створення підприємств, участь у комерційних структурах (банки, страхові компанії, торгові дома, спільні підприємства, акціонерні товариства тощо);
• проведення грошово-речових лотерей, благодійних вечорів, рекламно-інформаційних заходів (благодійні теле- та радіопрограми, спеціальні випуски у періодичній пресі) [9, с.213].

Проблема формування Пенсійного фонду досить складна. Для того, щоб розробити відповідну програму, слід враховувати особливості різних методів фінансування пенсійних систем. У зв'язку з цим значний інтерес становлять потенційні джерела фонду та створення умов для їх трансформації у реальні. Пенсійна система планується як складна у фінансовому відношенні ієрархічна структура.

Одним із найвагоміших джерел відрахувань у Пенсійний фонд можуть бути внутрішні заощадження населення. Слід зазначити, що їх не варто ототожнювати із заробітною платою. За нинішніх її розмірів, на перший погляд, недоцільно сподіватися на істотне підвищення норми заощаджень в рахунок майбутньої пенсії. Порівняльний аналіз доходів і витрат населення наведено в (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Грошові доходи і витрати населення