Пенсійний фонд України. 3
Міністерство Освіти і Науки УКРАЇНИ
Закарпатський державний університет
Факультет економіки та туризму
Кафедра
Курсова робота
З предмету: «Фінанси»
на тему:
«Пенсійний фонд України»
Зміст
Вступ
Розділ І. Пенсійне забезпечення в Україні.
Розділ ІІ. Система соціального страхування та пенсійна система в
Україні на сучасному етапі розвитку.
Розділ ІІІ. Проблеми пенсійного забезпечення в Україні і шляхи їх
вирішення.
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.
Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості.
Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.
Метою даної курсової роботи є відображення структури, функцій та обов’язків Пенсійного фонду України, економічного призначення пенсійного страхування, правових засад загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, різних видів соціального страхування та видів пенсій, які передбачені в пенсійному страхуванні, а також проблеми і перспективи пенсійного забезпечення в Україні.
Завданням даної курсової роботи є відображення системи пенсійного забезпечення в Україні, здійснення пенсійного забезпечення, висвітлення правого забезпечення пенсійної системи, відображення сьогоднішнього стану пенсійного забезпечення в Україні, проблем, які постають перед Пенсійним фондом України і визначити шляхи вирішення цих проблем, а також завдання Пенсійного фонду України на майбутнє.
При написанні даної курсової роботи використовувалися джерела інформації вітчизняних авторів, закони та нормативні акти України, статистичні дані про стан пенсійного забезпечення в Україні. Зокрема, видання міністерства праці та соціальної політики України «Про Загальнообовязкове Державне Соціальне Страхування та Пенсійне Забезпечення у Цифрах і Фактах» за 2006 рік, підручник Сироти І.М. «Право Пенсійного забезпечення в Україні», Журнал «Вісник Пенсійного фонду України» за 2005 рік №12. Закони України: “Про державні пенсії”, “Про державну соціальну допомогу мало-забезпеченим сім’ям”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення”, а також укази Президента, Кабінету Міністрів України і Конституція України.
Розділ 1. Пенсійне забезпечення в Україні
Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.
У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, вони були скоріше окремими способами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.
Індустріальне суспільство другої половини дев’ятнадцятого та початку двадцятого сторіччя докорінно змінило ситуацію. Соціальне забезпечення стало одним із ключових моментів соціально-трудових відносин, елементом державної політики розвинених країн, предметом регулювання їхніх правових систем.
Соціальне страхування покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням у старості.
Захист від таких видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.
В економічній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного страхування, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже, пенсія:
- періодичні виплати,
що проводяться за рахунок
коштів соціального
- матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат;
- державна щомісячна
виплата, яка проводиться з
Пенсійного фонду з метою
Головною функцією системи пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи в разі настання зазначених соціальних ризиків.
Відповідно основними завданнями систем пенсійного страхування є :
- створення та забезпечення функціонування страхових інститутів;
- акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі (страхові внески) страхувальників, тобто осіб, які спрямовують (відкладають) частину власних коштів (доходу) на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків (застраховані особи);
- розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами в разі виникнення страхового ризику (настання страхового випадку) у вигляді страхових виплат – пенсій ;
- регулювання відносин між учасниками страхової системи страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.
Будь-яка пенсійна система як складова соціального страхування є за своїм змістом ринковим механізмом, у якому за допомогою правових і фінансово-економічних механізмів поєднуються інтереси та можливості всіх учасників системи. Як ринковий механізм, система пенсійного страхування є чутливою до загальних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. У цьому контексті важливою є роль держави в системі пенсійного страхування, зокрема її правовому регулюванні. Саме держава визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов’язки учасників, гарантує їх дотримання.
Основні принципи страхової пенсійної системи: надання органам Пенсійного фонду України статусу неприбуткових організацій; бюджет Пенсійного фонду не є складовою державного бюджету України; використання коштів Пенсійного фонду України виключно за цільовим призначенням; залежність розміру призначеної пенсії від розміру оподаткованого доходу.
За участю держави відбувається визначення соціально-економічних параметрів системи пенсійного страхування – розміри страхових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Відтак, пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості , стабільності та злагоди у суспільстві.
Законодавче встановлення пенсійного віку – 55 років для жінок і 60 років для чоловіків – було здійснено в СРСР протягом 1928-1932 років. У той час вважалося, що на межі цього віку в більшості людей чітко виявляються ознаки постаріння організму, що ускладнює їх професійну діяльність. Виходячи з цього і було встановлено пенсійний вік, який в Україні залишився незмінним. В 1956 році було ухвалено Закон СРСР “Про державні пенсії” , яким передбачено єдину систему пенсійного забезпечення робіт-ників і службовців. Особливою рисою цього закону було також відокре-млення систем пенсійного забезпечення та соціального страхування.[3]
Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту. Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою України Закону “Про пенсійне забезпечення”. З ухваленням цього закону національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Так, 21 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила новий програмний документ – Концепцію соціального забезпечення населення України, в якій уперше було запропоновано комплексну реформу національної системи соціального забезпечення. Тоді ж, з метою реалізації концепції, було розпочато розробку рамкового законопроекту – Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. [14]
Закладені у Концепції соціального забезпечення населення України ідеї не обмежувались удосконаленням лише солідарної пенсійної системи. Вона передбачала розвиток ще двох компонентів:
- обов’язкового накопичувального пенсійного страхування;
- недержавного накопичувального пенсійного забезпечення.
Ці принципи знайшли відображення в схвалених у квітні 1998 року Указом Президента України Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Цей документ передбачав створення в Україні трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.
Наступним кроком у визначенні стратегії розвитку пенсійної системи України стало ухвалення у жовтні 2001 року Послання Президента України Леоніда Даниловича Кучми до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”, у якому було конкретизовано механізм та етапність проведення пенсійної реформи.
Розроблення базового пенсійного законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яким було остаточно визначено трирівневу структуру пенсійної системи. [9]
Пенсійне страхування – це вид соціального страхування, який забезпечує захист від соціальних ризиків, пов’язаних з повною або частковою втратою працездатності та джерел існування в старості, в разі настання інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника.
Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів (рис.1.1).
Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні, а саме солідарна та накопичувальна, становлять систему загальнообов’язко-вого державного пенсійного страхування.
Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного пенсійного страхування, в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.
Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.
Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:
- перший рівень – солідарна система;
- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система.
Загальнообов’яккове державне
пенсійне страхування
перший рівень
Рис.1.1.Схема структури системи пенсійного забезпечення в Україні. [20,c.20]
За своєю соціальною та економічною природою зазначені складові мають суттєві відмінності, але їх поєднання в межах єдиного державного обов’язкового пенсійного механізму передбачає наявність певних загальних принципів, яким вони підпорядковані. Ці принципи визначені статтею 7 Закону України “ Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, а саме:
- законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
- обов’язкове страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності;
- зацікавленість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;
- рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов’язків зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
- фінансування видатків на виплату пенсій , надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;
- спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для оплати договорів страхування довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з урахуванням інвестиційного доходу;
- відповідальність суб’єктів системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування за порушення норм законодавства щодо пенсійного забезпечення, а також за невиконання покладених на них обов’язків.
Суб’єктами пенсійної системи в згідно Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є страхувальники, Пенсійний фонд, уповноважений банк, підприємства, установи та організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, застраховані особи, страхові організації, зберігач, недержавні пенсійні фонди, Накопичувальний фонд, юридичні особи, які здійснюють управління Накопичувальним фондом. Страхувальниками в системі пенсійного забезпечення за Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” можуть бути:
- роботодавці (підприємства, установи, організації, профспілки, фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, колективні та орендні підприємства, дипломатичні представництва, консульські установи України, іноземні дипломатичні представництва та інші суб’єкти господарської діяльності не заборонені законодавством України);
- фонд загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття;
- фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання України;
- підприємства, установи, організації, військові частини та органи, які виплачують заробітну плату (винагороду), грошове забезпечення, допомогу;
В свою чергу законодавством визначається хто може бути застрахованою особою (Рис. 1.2)
Рис.1.2. Схема визначення застрахованої особи. [ 9 ]
Страхувальник має право:
- безоплатно отримувати від органів Пенсійному фонду інформацію, необхідну для виконання своїх обов’язків;
- оскаржувати рішення органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб;
- захищати свої права та законні інтереси, а також права та законні інтереси застрахованих осіб, у тому числі в суді.
Згідно законодавства України загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають всі працюючі особи, за виключенням військовослужбовців офіцерського складу, військовослужбовців надстрокової служби. Пенсійному страхуванню підлягають і особи, які отримують допомогу по безробіттю.
Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачена можливість добровільної участі у пенсійному страхуванні (стаття 12). Право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування мають особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають та працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України.
Слід зазначити, що законодавством
України надається право
Природа солідарної пенсійної системи полягає в тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат. В солідарній системі працездатне покоління громадян, сплачуючи страхові внески, формує фінансові ресурси, які відразу спрямовуються на виплату пенсій непрацездатному поколінню.
У рамках солідарної системи законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки непрацездатних осіб (пенсіонерів).
Кошти солідарної систем спрямовуються також на фінансування соціальних послуг – допомоги на поховання пенсіонера.
Принципово важливим механізмом, запровадженим у цій системі пенсійного страхування, є розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами. Завдяки цьому механізму пенсії, призначені за спеціальними правилами, відмінними від визначених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, фінансуються з двох джерел: із солідарної системи (Пенсійним фондом) – у розмірі страхової пенсії; із Державного бюджету України – різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальною пенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.
Певні витрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом “Про зайнятість населення” у період до досягнення особами, які достроково виходять на пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасової непрацездатності застрахованих осіб. [20, c.34]
Страхові внески до солідарної
системи нараховуються для
У солідарній системі призначаються такі види пенсій:
- за віком;
- по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
- пенсія у зв’язку з втратою годувальника.
Особі, яка має одночасно право на різні види пенсій , призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
На мінімальний розмір
пенсії застрахована особа має право
за умови наявності повного
Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не меншій за мінімальний страховий внесок.
У системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування застосовується персоніфікованих облік. Персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – це організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що використовується в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в порядку, визначеному цим законом.
Другою складовою системи
загальнообов’язкового
Суть такої системи полягає у тому, що частина обов’язкових внесків до пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які (та на користь яких ) сплачуватимуть страхові внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів.
Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд , який акумулює кошти застрахованих осіб.
Згідно із статтею 54 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” за рахунок коштів Накопичувального фонду здійснюються такі види виплат:
- Довічна пенсія: довічна пенсія з установленим періодом; довічна обумовлена пенсія; довічна пенсія подружжя.
- Одноразова виплата.
Третім рівнем пенсійного забезпечення в Україні є система недержавного пенсійного забезпечення.
Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.
Недержавні пенсійні фонди можуть здійснювати такі види пенсійних виплат, як пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата.
Розміри пенсійних виплат визначаються виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, тривалості виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений строк.
Правове регулювання у сфері загальнобов’язкового державного пенсійного страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин приводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.
Об’єктом правового
регулювання є суспільні
У процесі правового регулювання у сфері пенсійного страхування використовуються як імперативні, так і диспозиційні правові норми та норми, які встановлюють міру відповідальності учасників правових відносин.
Об’єктивно переважна більшість правових норм у сфері пенсійного страхування має імперативний характер. Це пов’язано, передусім, з необхідністю встановлення чітких прав і обов’язків суб’єктів системи пенсійного страхування. Серед імперативних правових норм можна назвати встановлений обов’язок платників сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, встановлення їх відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків, принципи визначення права особи на пенсію та розрахунок її розміру.
До диспозитивних норм можна віднести положення Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” щодо добровільної участі осіб у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. У цьому разі суб’єкти наділені правом вибору варіанта поведінки: брати чи не брати участь у добровільній системі пенсійного страхування.
Коротко поняття правовідносин
у сфері загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування
можна визначити як відносини, врегульовані
нормами права. Правові відносини
у сфері загально-обов’
Правові відносини у сфері пенсійного страхування можна поділити на такі групи:
- Залежно від кількості суб’єктів:
- загальні (кількість зобов’язаних суб’єктів не визначено);
- конкретні (кількість зобов’язаних суб’єктів точно визначена).
- За кількісним складом суб’єктів:
- прості (правовідносини між двома суб’єктами);
- складні (правовідносини між трьома і більше суб’єктами).
