Передумови розвитку світової торгівлі, її сутність та роль

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Економічна та соціальна сутність зовнішньоекономічних зв'язків полягає у їх значенні у розвитку національної економки, внутрішньої і зовнішньої політики країни і насамперед у зростанні ефективності виробництва і на цій основі підвищення добробуту населення. У зовнішньоекономічних зв'язках в загальному вигляді знаходять свій прояв різні форми економічних відносин із зарубіжними країнами. Поряд із простим товарообміном поступово розширюється співробітництво у формі виробничої кооперації в промисловості, створюються підприємства зі змішаним капіталом на території країни, поширюються кредитні відносини з міжнародними фінансовими організаціями, з урядами та приватними банками зарубіжних країн; розвиток експорту і імпорту товарів та послуг. Все це результат взятого курсу на створення відкритої економіки, більш повне використання переваг, що випливають з участі країни у світогосподарських зв'язках, в тому числі у міжнародній торгівлі.

Отже, міжнародна торгівля є найбільш розвиненою і поширеною формою міжнародних економічних відносин. Вона займає основне місце серед сучасних зовнішньополітичних інтересів і проблем країн світу. За динамікою і вартісними показниками вона випереджає зростання світового виробництва, рух капіталів та інші види зовнішньоекономічних зв'язків, що є однією з найважливіших характеристик сучасної світової економіки. Темпи приросту міжнародних експортно-імпортних операцій перевищують темпи зростання основних сегментів світового виробництва, в тому числі промислових товарів, мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції.

Країни з розвиненою ринковою економікою домінують у світовій торгівлі, займаючи найбільш прибуткові ніші товарів глибокої переробки, послуг та об'єктів інтелектуальної власності (патенти, товарні знаки, ліцензії тощо). Так, сьогодні близько 80 % експорту з промислово розвинених країн спрямовується на ринки інших промислово розвинених країн; більше 70 % експорту товарів з країн, що розвиваються, також надходить на ринки розвинених країн. Таким чином, вважаємо актуальним дослідити сучасну роль та місце саме розвинених країн у структурі світової торгівлі товарами та послугами.

Мета курсової роботи полягає в узагальнені теоретичних підходів до аналізу міжнародної торгівлі та розробленні напрямів покращення співробітництва України у сфері міжнародних торговельних відносин.

Завдання курсової роботи. Поставлена мета курсового дослідження передбачає постановку таких основних завдань:

1. Розкрити передумови розвитку світової торгівлі, її сутність та роль;
2. Охарактеризувати основні форми та напрямки світової торгівлі;
3. Визначити особливості зовнішньоекономічних зв’язків розвинених країн (з іншими країнами світу);
4. Охарактеризувати динаміку розвитку зовнішньоторговельних відносин розвинених країн;
5. Визначити сучасний стан економічних зв’язків та торговельних відносин між Україною та розвиненими країнами;
6. Виявити перспективи розвитку торговельних відносин між Україною та розвиненими країнами.

Об’єкт курсової роботи. Об’єктом курсового дослідження є механізм міжнародних торговельних відносин.

Предмет курсової роботи. Предметом курсового дослідження виступає світова торгівля товарами та послугами промислово розвинених країн.

Методологічна і теоретична основа курсової роботи. Теоретичною та методологічною основою курсового дослідження є положення економічної теорії ринкової економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, міжнародної економіки, а також методи вивчення міжнародних відносин та економіки світогосподарських зв'язків. Методологію дослідження склали системний аналіз, структурно-функціональний підхід, соціокультурний метод, проблемно-хронологічний метод та метод порівняльного аналізу.

Структура курсової роботи. Структурно дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ курсової роботи присвячено теоретичним основам розвитку світової торгівлі. У другому розділі досліджується сучасний стан та динаміка розвитку розвинених країн у світовій торгівлі. Третій розділ містить сучасного стану економічних зв’язків та торговельних відносин України з розвиненими країнами, а також визначення перспективних напрямків розвитку торговельних відносин між Україною та промислово розвиненими країнами світу.

РОЗДІЛ 1. 
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ РОЗВИТКУ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

1.1. Передумови  розвитку світової торгівлі, її  сутність та роль

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світогосподарських зв'язків, опосередковуючи практично всі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Міжнародна торгівля – це сукупність міжнародних товарно-грошових відносин, що складається з зовнішньої торгівлі всіх країн світу. Міжнародна торгівля виникла в процесі зародження світового ринку в XVI-XVIII століттях. Термін «міжнародна торгівля» вперше використав у XII столітті італійський вчений-економіст Антоніо Маргаретт, автор економічного трактату «Влада народних мас на Півночі Італії» [36, c. 140].

Структурні зрушення, що відбуваються в економіках держав під впливом науково-технічної революції (НТР), спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств, що сприяє активізації міжнародної торгівлі.

З другої половини ХХ століття, коли міжнародний обмін набуває так званого вибухового характеру, світова торгівля розвивається високими темпами. Еволюція зовнішньої торгівлі в другій половині XX ст. характеризувалася подоланням основних наслідків дезорганізації світового товарообігу, політичною деколонізацією більшості країн, що звільнилися, зрушеннями на світовому ринку у зв'язку з НТР, а також кризами - паливно-сировинною, валютно-фінансовою та економічною.

Подальшому збільшенню міжнародного товарообміну сприяли значна лібералізація зовнішньоторговельної політики країн, що розвиваються, розширення масштабів торгівлі між ними і, крім того, збереження сприятливої кон'юнктури на ринках промислової продукції в багатьох країнах, розвиваються і нових індустріальних країнах [28, c. 88].

Важливим чинником зростання світової торгівлі є істотне зростання реекспорту промислових товарів, виготовлених в країнах, що розвиваються з використанням компонентів і матеріалів, що імпортуються відповідно системами торгових угод [17, c. 201].

Сучасна міжнародна торгівля – торгівля між країнами, яка передбачає ввезення (імпорт) і вивезення (експорт) товарів. У ній беруть участь різні юридичні особи – корпорації, їх об'єднання, держави, окремі індивідууми. Вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати загальний обсяг виробництва [5, c. 94].

Отже, міжнародна торгівля являє собою обмін товарами і послугами між різними країнами, пов'язану з загальної інтернаціоналізацією господарського життя та інтенсифікацією міжнародного поділу праці в умовах НТР.

Світова торгівля – це особлива сфера міжнародних економічних відносин. Вона володіє низкою характерних рис, які відрізняють її від внутрішньонаціональної торгівлі. До таких рис міжнародної торгівлі можна віднести:

1. Політичний контроль  та інтервенції. Уряд активно втручається і піддає жорсткому моніторингу міжнародні торговельні відносини, а також валютно-фінансові відносини, пов'язані з торговими операціями. Варто відзначити, що ці інтервенції і моніторинг помітно різняться за ступенем і характером з тими, що застосовуються щодо внутрішньої торгівлі. Так, уряд у кожній суверенній країні своєю торговою політикою створює власне податкове законодавство, систему мит, квот та інших обмежень на імпорт. Використання вищевказаних державних заходів втручання і контролю заборонено в рамках однієї країни.

2. Відмінності в переміщенні товарів і послуг, факторів виробництва між країнами. Так, більш вільне переміщення капіталу всередині однієї країни, ніж між країнами, обумовлено існуванням певних бар'єрів, відмінностями в податкових законодавствах, у застосовуваних заходах державного економічного регулювання. Враховуючи здатність факторів виробництва до переміщення між країнами, можна зробити наступний висновок: міжнародна торгівля заповнює існуючу прогалину, утворену відмінностями в ступені мобільності та розподілу ресурсів як усередині країни, так і між країнами [8, c. 54].

В основі міжнародної торгівлі лежать дві компоненти:

1. Відмінності в розподілі  економічних ресурсів між країнами. У даному випадку мова йде  не тільки про людські та природні, але також і про інвестиційні товари.

2. Відмінності в технологіях  або в комбінаціях ресурсів, здатних  забезпечити ефективне виробництво  яких товарів.

Взаємодія цих двох компонент можна проілюструвати безліччю прикладів. Так, промислово розвинені країни володіють очевидною перевагою у виробництві капіталомістких товарів (машин, обладнання тощо), а слаборозвинені країни – в експорті сільськогосподарської продукції, сировини і т.д. Але порівняльні переваги необхідно розглядати не в статиці, а в динаміці. У міру розвитку національних економік (зміни кількості і якості робочої сили, обсягу і складу капіталу, виникнення нових технологій, зміни масштабів та якості земельних і природних ресурсів тощо) змінюється роль і місце їх в міжнародному поділі праці. Саме принцип порівняльних переваг виступає орієнтиром для спеціалізації.

У сфері торгового обміну міжнародні режими і багатосторонні угоди вироблялися в рамках СОТ - міжнародної організації, що діяла на базі багатостороннього договору, що встановлює принципи і правила світової торгівлі. Діяльність СОТ направлена на лібералізацію експортно-імпортних операцій і, зокрема, на зниження і ліквідацію тарифних і нетарифних бар'єрів.

На сучасному етапі міжнародна торгівля і її розвиток відіграє найважливішу роль в господарському розвитку всього світу.

Так, світова торгівля є одним з передових факторів економічного зростання, тому що саме експорт та імпорт безпосередньо впливають на ВВП.

Залежність всіх країн від міжнародного товарообміну постійно зростає, що обумовлено зростаючою глобалізацією та інтернаціоналізацією.

Завдяки міжнародній торгівлі виникає можливість економії на масштабі виробництва. Виробництво таких благ, як технічні пристрої, засоби медицини, авіаційна та автомобільна техніка, супроводжується, так званими, спадаючими витратами. А здібностей внутрішнього ринку найчастіше виявляється недостатньо, щоб використовувати переваги великомасштабного виробництва на повну потужність. Особливо виразно це можна простежити на прикладі такої країни, як Швейцарія. Таким чином, вихід таких країн на світовий ринок з товаром для експорту дозволяє скоротити середні витрати.

Крім того, міжнародна торгівля сприяє встановленню сприятливих міждержавних політичних відносин.

Світова торгівля збільшує дохід і підвищує рівень життя в країнах-учасницях. Завдяки спеціалізації та вільній торгівлі країни мають кожен вид товару в достатній кількості. Таким чином, на свою заробітну плату споживачам надається можливість вибору з більшого обсягу та асортименту продукції.

Міжнародна торгівля стимулює розвиток науково-технічного прогресу. Зростаюча конкуренція іноземних фірм спонукає місцеві фірми переходити до нових технологій виробництва з більш низькими витратами і застосовувати останні досягнення НТП, підвищуючи тим самим якість продукції[17, c. 205].

Особливу увагу слід звернути на наслідки розвитку міжнародної торгівлі для економіки країн при змінній пропозиції факторів виробництва. Нарощування експорту сировини для країн, що розвиваються не завжди може привести до сприятливого результату. Розширення експорту сировини для країн, економічне зростання яких пов'язане в основному з цим ресурсом, може призвести до погіршення умов торгівлі та зниження добробуту нації. Швидке нарощування експорту сировини призводить до такого падіння світових цін на цей продукт, що воно перекриває позитивний ефект від економічного зростання.

Організація міжнародної торгівлі, її структура і динаміка багато в чому характеризують національну економіку, її проблеми та перспективи розвитку. На динаміку світового товарообігу надають вплив багато чинників. Це розширення виробництва, поглиблення міжнародного поділу праці, фаза світової економічної циклу та інші складові, що впливають на сукупний попит розвинених країн. Ці країни є основними експортерами та імпортерами товарів і послуг, причому більша частина їх товарообігу припадає на взаємну торгівлю. Впливають на динаміку світового товарообігу також кредитування, лібералізація зовнішньої торгівлі, інтеграція, валютний курс та інші фактори.

Зацікавленість окремих країн у розширенні своїх міжнародних зв'язків пояснюється потребами збуту продукції на міжнародних ринках, необхідністю отримання певних товарів ззовні і, нарешті, прагненням витягти більш високий прибуток у зв'язку з використанням дешевої робочої сили і сировини країн, що розвиваються.

Кожна вільно торгуюча країна може вийти за межі своїх виробничих можливостей не тільки за рахунок своїх ресурсів або використання результатів НТО, але за рахунок міжнародної торгівлі:

• За допомогою міжнародної торгівлі кожна вільно торгуюча країна в змозі подолати вузькі масштаби виробництва;
• Ефект міжнародної спеціалізації і торгівлі порівняємо з володінням великими обсягами кращих за якістю ресурсів або впровадженням нової техніки і технології;
• В результаті міжнародної торгівлі кожна вільно торгуюча країна може повною мірою використовувати географічну і людську спеціалізацію [13, c. 14].

У результаті може бути отриманий більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими ця країна володіє.

Міжнародна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Зростаюча конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з найбільш низькими витратами. Це змушує місцеві фірми впроваджувати останні досягнення НТП, підвищувати якість продукції і в кінцевому підсумку сприяти економічному зростанню.

Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш широкого асортименту продукції.

Крім того, важливою особливістю є найрізноманітніші економічні та політичні ризики в міжнародній торгівлі, обумовлені географічними, політичними, національними чинниками.

1.2. Характеристика  основних форм та напрямків  світової торгівлі

Форми міжнародної торгівлі можна систематизувати за трьома напрямками. Критеріями визначення форм є регулювання, предмет торгівлі та взаємодія суб'єктів міжнародної торгівлі. Класифікація форм міжнародної торгівлі наведена на рисунку 1.1.

Отже, розглянемо детальніше наведену класифікацію форм міжнародної торгівлі.

Рис. 1.1. Класифікація форм міжнародної торгівлі

Джерело: побудовано автором за [20, c. 308]

За специфікою регулювання [14, c. 124]:

• Звичайна міжнародна торгівля – це  здійснення регулювання в повному обсязі відповідно до національного законодавства;
• Режим найбільшого сприяння – це встановлення на підставі домовленості між державами такого порядку торгівлі, за якого величина митних тарифів і зборів при імпорті товарів з країни, яка користується таким режимом, повинна бути на загальноприйнятому рівні. Але жодних додаткових пільг режим найбільшого сприяння не передбачає.
• Дискримінаційна міжнародна торгівля – це  введення обмежень державою на експортно-імпортні операції;
• Преференційна торгівля – це торгівля, при здійсненні якої застосовуються пільги.

За специфікою взаємодії суб'єктів:

• Традиційна торгівля – це експорт-імпорт товарів і послуг;
• Торгівля з кооперацією – торгівля, яка здійснюється на основі довгострокових угод;
• Зустрічна торгівля – це бартер, операції з давальницькою сировиною, операції на компенсаційній основі [14, c. 126].

Зовнішньоторговельна діяльність як форма реалізації зовнішньоторговельних зв'язків класифікується по ряду напрямків:

• експорт – продаж та вивезення за кордон об'єкта зовнішньоторговельної операції;
• імпорт – купівля та ввезення з-за кордону об'єкта зовнішньоторговельної операції;
• реекспорт – вивезення за кордон раніше ввезених товарів, що не підвергалися там переробці;
• реімпорт – ввезення з-за кордону раніше вивезених товарів, що не підвергалися там переробці;
• зустрічна торгівля – сукупність зовнішньоекономічних відносин із забезпечення експорту, що тягне за собою імпорт [14, c. 128].

Розглянемо методи міжнародної торгівлі.

Метод торгівлі – це спосіб здійснення торгового обміну (торгової операції, або торгової угоди). У міжнародній торговельній практиці застосовуються два основних методи торгівлі [34, c. 306]:

1. Прямий метод (здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем);
2. Непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької організації. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. В іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости.

Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Більше половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб. Існують різні види посередників:

- прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємозацікавлених  продавців і покупців, але самі  не беруть безпосередньої участі  в угодах;

- широко поширене залучення  продавцями чи покупцями (довірителями) фірм, організацій та осіб до  здійснення угод від імені  та за рахунок довірителів, тобто  в якості повірених. Довірителі  виконують підписані повіреними  контракти, відшкодовують їм понесені витрати і виплачують винагороду, яка є оцінкою компетенції та оперативності посередників;

- ще більш широке застосування  в міжнародній торгівлі отримали  договори комісії, по яких комісіонери  отримують право підшукувати  партнерів і підписувати з  ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед третіми особами комісіонери виступають як продавці;

- також поширеною формою  договору комісії є продаж  товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант) поставляє товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі складу. Не продані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту. На умовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту;

- основний обсяг міжнародної  торгівлі опосередковується незалежними торговими фірмами, що займаються перепродажем товарів (дистриб'ютори), які відрізняються від простих посередників і повірених тим, що вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори купівлі-продажу, з одного боку, з продавцями, а з другого – з покупцями;

- дуже часто в міжнародній  торгівлі вдаються до послуг  агентів, до яких зазвичай відносять посередників, що діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або імпортерів, тобто принципалів. У агентських угодах обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотних умов зовнішньоторговельних угод, а також додаткові зобов'язання агентів, наприклад дослідження ринків, реклама, технічне обслуговування і т.д. [32, c. 233-236].

Існують ще три особливих типи посередників, роль яких настільки значна, що часто про них говорять як про особливі способи торгівлі: біржі, торги, аукціони.

Міжнародні товарні біржі – це такі торговельні установи, де здійснюється продаж одного товару великими партіями.

Міжнародні торги – це метод укладання договорів купівлі-продажу, при якому покупець оголошує конкурс для продавців із заздалегідь визначеними техніко-економічними характеристиками і після порівняння отриманих результатів, укладає договір на більш вигідних умовах.

Міжнародні аукціони – це  міжнародні установи, де здійснюється продаж коштовностей, предметів розкоші та ін. [22, c. 108-111].

Популярним різновидом міжнародної торгівлі останнім часом стала компенсаційна торгівля у формі товарообмінної (бартерної торгівлі), зустрічної торгівлі у вигляді зворотної закупівлі продукції або компенсаційних угод.

Таким чином, можна зробити висновок, що в загальному вигляді міжнародна торгівля – це засіб, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП.

Необхідність зовнішньої торгівлі викликана нерівномірністю розвитку різних галузей в різних країнах. Продукція галузей, що найбільш динамічно розвиваються, яку неможливо реалізувати на внутрішньому ринку, вивозиться за кордон.

Сьогодні зовнішня торгівля являє собою традиційну і найбільш розвинену форму міжнародних відносин. На її частку припадає понад 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин

Розглянемо далі сучасний стан та динаміку розвитку розвинених країн у світовій торгівлі.

РОЗДІЛ 2. 
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ДИНАМІКА ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН РОЗВИНЕНИХ КРАЇН У СВІТОВІЙ ТОРГІВЛІ

2.1. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків розвинених країн

Зростання світової торгівлі різко сповільнювалися до 2012 року включно: так, потік міжнародної торгівлі знизився з 12,6 % у 2010 році до 6,4 % в 2011 році і 3,2 % в 2012 році. Слабке зростання світової економіки, особливо в Європі та інших розвинутих країнах, є основним чинником такого уповільнення.

Нестійкі темпи зростання світової торгівлі в 2013 році були обумовлені слабким підвищенням імпорту в розвинених економіках (0,2%) і помірними темпами зростання імпорту в економіках, що розвиваються (4,4​​%).

Експорт в минулому році збільшився на 1,5% у розвинених країнах і на 3,3% - в розвиваються, що є мінімальними темпами підйому за історію спостережень.

Оцінка на поточний рік не дотягує до середнього значення за останні 20 років, яке становить 5,3%, хоча і значно вище зафіксованих в 2013 році 2,1%. За останні два роки світова торгівля збільшилася в середньому на 2,2%.

Світова торгова організація підвищила прогноз зростання світової торгівлі на 2014 рік до 4,7% з 4,5% і очікує зростання показника на рівні 5,3% в 2015 році.

В останні роки відбулися суттєві зміни у структурі світової торгівлі. Зокрема, значно зросла частка послуг засобів зв'язку та інформаційних технологій, в той же час скорочується частка торгівлі сировинними товарами та сільськогосподарською продукцією.

Певні зміни відбуваються і в географічному розподілі світової торгівлі. Поступово зростає торгівля країн, що розвиваються, але особливо швидкими темпами збільшуються обсяги товаропотоків з нових індустріальних країн. Так, країни, що розвиваються, були стійкішими до нового спаду, а їх значення у світовій торгівлі продовжує зростати разом з їх інтеграцією у глобальні технологічні ланцюжки послідовної обробки продукції.

Серед країн з перехідною економікою більш динамічно розвивається зовнішня торгівля Китаю, що дозволило країні увійти до десятки найбільших торгових держав світу.

Разом з тим раніше значна частина світового товарообігу – близько третини світових експортно-імпортних операцій – припадає на провідні промислово розвинені країни (США, Німеччину і Японію). У число найбільших торгових країн світу входять Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія [47].

Так, провідним світовим імпортером залишилися США з часткою в 12,4% від світового обсягу і показником на рівні 2,33 трлн доларів, друге місце з часткою в 10,3% (1,95 трлн доларів) відійшло КНР, третє з 6,3% (1,2 трлн доларів) - Німеччини.

Перше місце з експорту в 2013 році обіймав Китай з часткою в 11,8% (2,21 трлн доларів), друге - США з часткою в 8,4% (1,58 трлн доларів), третє - Німеччина (1,45 трлн доларів).

Спеціалізація у міжнародному поділі праці на виробництві та експорті продукції обробної промисловості, типова для економічно розвинених країн, передбачає значні капіталовкладення в економіку і наявність висококваліфікованої робочої сили. Наприклад, такі невеликі за площею країни, як Бельгія, Нідерланди, Люксембург, що не мають своїх значимих природних ресурсів, входять до числа країн-лідерів світової торгівлі. Вони імпортують сировину і напівфабрикати, експортують готову продукцію, забезпечуючи високі прибутки економіці і доходи населенню.

В останні десятиліття частка розвинених країн у світовій торгівлі товарами становила 70-75%, у тому числі майже 60 % припадало на взаємну торгівлю між самими розвинутими країнами в трикутнику Північна Америка - Західна Європа - Японія. Промислово розвинені країни вважають за краще здійснювати зовнішньоторговельні операції приблизно на 70% з розвиненими країнами (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка експорту товарів розвинених країн, 2013 р.

Джерело: побудовано автором за [48]

Для сучасної світової торгівлі характерна тенденція зростання внутрішньогалузевої торгівлі та збільшення частки взаємної внутрішньорегіональної торгівлі. До початку 60-х років розвинені країни, особливо в Західній Європі, все більше стали торгувати один з одним диференційованими товарами однієї галузі. На сучасному етапі ця тенденція зберігається і відображає міжнародне виробниче співробітництво та економічну інтеграцію країн (див. рис. 2.2).