Передумови розвитку туризму в Єгипті
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Географічний факультет
(МТ-2)
ТУРИСТИЧНО-КРАЇНОЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ЄГИПТУ
Курсова робота
Студентки другого курсу
Групи міжнародний туризм
Рязанцевої Олександри Русланівни
Науковий керівник
Кандидат географічних наук, доцент Шпарага Т.І.
Київ-2011
ЗМІСТ
Вступ.........................
Розділ 1. Теоретико-методологічні
засади турисько-країнознавчого дослідження…………………………………………………
1.1. Сутність турисько-країнознавчої характеристики……………6
1.2. Методи турисько-країнознавчого дослідження……………..8
Розділ 2. Передумови розвитку туризму в Єгипті………………………13
2.1. Природньо-рекреаційні ресурси Єгипту…………………....13
2.2. Історико-культурні ресурси Єгипту………………………....16
2.3. Етнографічні та релігійні ресурси Єгипту……………….....20
Розділ 3. Розвиток туризму в Єгипті…………………………………….25
3.1. Загальні тенденції в розвитку туризму……………………...25
3.2. Розвиток туристичної інфраструктури в Єгипті…………...27
3.3. Курорти Єгипту……………………………………………….30
Розділ 4. Освоєність ринку туристичними компаніями України……...42
Висновки…………………………………………………………
Список використаних джерел…………………………………………….47
Додатки
ВСТУП
Актуальність теми визначається тим, що Єгипет займає одне з провідних становищ на світовому туристичному ринку та останнім часом є одним із основних напрямків українських туристів. Відпочинок в Єгипті приваблює безліч туристів з різних куточків світу, а тури в Єгипет користуються незмінним попитом. Для тих, хто віддає перевагу пляжному відпочинку, Єгипет дарують розкішні піщані пляжі і кришталево чисте море. Якщо ж Вас цікавлять шопінг тури, Єгипет запропонує величезну різноманітність товарів за найвигіднішими цінами. Відпочинок в Єгипті приголомшливо різноманітний, - це нескінченні піски пустель, колоритні східні базари, ультрасучасні технології і розкішні готелі, що дозволяють зробити тури в Єгипет максимально комфортними. Якщо Ви хочете відправитися в насичений враженнями тур, Єгипет стане найкращим вибором.
Об’єктом дослідження є розвиток туризму в Єгипті і основні економіко-географічні характеристики країни.
Предметом дослідження є країнознавче дослідження країни Єгипту як єдиної системи, що складається з різнорідних, але взаємопов’язаних елементів, які діють як єдине ціле на світовій політичній арені; вивчення її суспільно-географічного комплексу та передумови його формування.
Мета цієї роботи є вивчення Єгипту, його становлення як держави, аналіз сучасного стану та перспектив розвитку туристичної галузі, розгляд природно-рекреаційного та історико-культурного потенціалу країни.
Завдання роботи:
1.) визначити загальні географічні та економічні характеристики Єгипту;
2.) поняття та види туризму в Єгипті;
3.) виявити наукові засади дослідження туристично-рекреаційних ресурсів;
4.) проаналізувати природні ресурси Єгипту;
5.) проаналізувати історико-культурні ресурси країни;
6.) проаналізувати рівень розвитку туристично-рекреаційної інфраструктури.
Дослідженню цієї теми присвячені наукові праці Масляка П.О,
Дорошка М.С., Головченка В.І. Капелюшного В.П., Олійника Я.Б., Кравчука О.А.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
- Сутність турисько-країнознавчо
ї характеристики
Країнознавство – традиційна географічна дисципліна, “загальне порівняльне дослідження країн”, за висловом відомого німецького географа першої половини ХХст. Альфреда Геттнера. Країнознавство – одна з основоположних географічних дисциплін з комплексного вивчення країн та регіонів, за рівнем розвитку якого можна робити висновок про цілісність географічної школи, зауважив, що країна та райони є основними об’єктами географічного вивчення, а їх характеристика змістом географічних досліджень.[9,c.3]
Основними завданням країнознавства, відповідно до теоретико – методологічних засад географічної науки, завжди була систематизація та узагальнення інформації з характеристик природи, населення, його культури, соціальної організації, господарювання. Звідси такі функції країнознавства: інформаційні, освітянські, культурно - просвітницькі, практичні.
Саме такі функції, потреби опрацювання значного, різнохарактерного матеріалу, що складає основу країнознавчих досліджень, спричинили їх багатовекторність. Інформаційно – довідкова, культурно – просвітницька функції викликали до життя популярне країнознавство, яке вирішало питання систематизації матеріалів про країни, регіони та райони. Емпіричний рівень такого узагальнення в країнознавстві спричинив розвиток дуже поширеного напрямку популяризації країнознавчих досліджень – інформаційного країнознавства (за В.П. Максаковським, 1998). Інший напрямок країнознавства, власне наукове, спирається на науковий географічний синтез, теоретико – методологічний та методичний апарат географічної науки на кожному етапі її розвитку, тобто певним чином відбиває стан географічних досліджень того чи іншого етапу.
Отже, на відміну від інших наук і навчальних дисциплін, які цікавляться лише певними аспектами діяльності країн, країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країн, країнознавство інтегрує в собі універсальні знання про країни, відображаючи цілісну картину буття основних одиниць соціально – політичної організації світу.[9,c.4]
Спираючись на теоретико
– методологічний апарат країнознавства
домінуючі принципи та концепції, можна
визначити туристичне країнознавство
як напрямок країнознавчих географічних
досліджень, спрямований на організацію
синтетичної країнознавчої
Туристичне країнознавство спирається на комплексні географічні дослідження про географічне середовища, стан якого фіксується в культурному ландшафті і є своєрідною “візитівкою” не тільки країни, а й окремих її районів. Глобалізація тенденції сучасної цивілізації та їх прояв в даній країні (глокалізація), зокрема, відображення глобальних проблем в умовах функціонування туризму в країні, можуть бути поєднані з концепцією конструктивності, спрямованій не тільки на дослідження територіальної структури господарства країни, на яку “одягнена” туристична територіальна структура, а й на її конструювання, удосконалення, оптимізацію відповідно до пануючих науково – практичних парадигм. Для туризму особливого значення набуває парадигма сталого розвитку, тобто такого розвитку який би забезпечував економічне зростання індустрії туризму при одночасному дотриманні екологічних норм і правил природокористування та етносоціальних обмежень, які накладає соціально – економічне середовище кожної країни.
Основним завданням
- Методика турисько- країнознавчого дослідження
Метод (гр. methodos) – спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вивченню конкретного завдання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формулюючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень. У найбільш загальному розумінні метод – це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати.
До загальнонаукових методів дослідження відносять емпіричні (експеримент, спостереження, опис) та теоретичні (аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, пояснення, систематизація, класифікація тощо).
В курсовій роботі була використана низка таких методів – метод абстракції, метод аналізу і синтезу, історичний і логічний методи, картографічний метод, математико-статистичний метод.
Метод абстракції полягає у пізнанні реальних туристичних процесів шляхом відокремлення основних, найсуттєвіших сталих сторін певного явища, абстрагованих від усього випадкового, неістотного. Застосуванням методу абстракції я користувалась для формування понять, виявлення і формування закономірностей розвитку туристичної галузі Іспанії.
Метод аналізу і синтезу
Історичний та логічний методи застосовуються для дослідження економічних процесів в єдності. Історичний метод вивчає ці процеси, розвиток їх у хронометричній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювались один за одним. Логічний метод досліджує туристичні процеси в їх логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від випадковостей і непотрібних подробиць, які не властиві цьому процесу. В основному, цим методом я користувалась, виконуючи розділ 3.
Картографічний метод
Математико-статистичний метод дослідження застосовується для дослідження за картами будь-яких однорідних явищ (температур повітря, щільності сільського населення, урожайності й т.п.), їхнього розміщення та тимчасові зміни, які обумовлені багатьма факторами з невідомою функціональною залежністю; для з'ясування форми й тісноти зв'язків між різними явищами. Цей метод було використано в 2 розділі.
РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В ЄГИПТІ
2.1. Природньо-рекреаційні ресурси Єгипту
Єгипет розташований на північному сході Африки і частково Азії (Синайський півострів). Більшу частину території Єгипту займають плато з висотами 300 - 1000 м (плато Лівійської, Аравійської і Нубійської пустель), які поступово підвищуються на сході до 2200 м і обриваються до Червоного моря і Суецької затоки. Невисокі гори трохи більше 2000 м над рівнем моря, де знаходиться найвища точка країни гора Катерін (2642 м), розташовані на півдні Синайського півострова. У північній частині Лівійської пустелі розвинені великі безстічні западиниеолового походження - Каттара (-133 м), Ель-Фаюм (-43 м) і Сіва (-17 м).
Єгипет межує з Лівією на заході, Суданом на півдні, і в секторі Газа з Палестиною та і Ізраїлем на сході. Важливу роль Єгипту вгеополітиці пов'язують з його стратегічним положенням: трансконтинентальний нації, оскільки вони володіють «політико-економічним мостом» (Суецький перешийок) між країнами Африки та Азії, які, у свою чергу, проходиться по судноплавним водним шляхам (Суецький канал), що сполучає Середземне море з Індійським океаном через Червоне море.
Поряд з долиною Нілу, більшість краєвиду Єгипту це є пустелею. Вітри можуть створювати піщані дюни, висотою більше 30 м. Єгипет включає в себе частину пустелі Сахари і Лівійської пустелі. Ці пустелі стали називати «Червона земля», ще за часів стародавнього Єгипту і вони захищали Королівства фараонів від західної кочівної загрози.
Клімат Єгипту: на півночі — субтропічний, на іншій території — тропічний. Але на більшій частині Єгипту клімат тропічний континентальний пустельний з різкими добовими коливаннями температури. У пустелях денні температури можуть досягати 50° С, а вночі опуститися до 10 С — 0 С.
Єгипет дуже бідна на опади територія земної кулі, адже на південь від Каїру, кількість опадів, взагалі, становить лише від 2 до 5 мм на рік (а в деяких районах з бездощів'я триває по кілька років). Тільки дуже тонка смуга північного узбережжя країни отримує достатню кількість опадів і ця кількість може досягати 410 мм. Найбільш вологий та багатий дощами зимовий період — з жовтня по березень. В цей же період спостерігається, по-де-куди, випадання снігу, здебільшого в горах Сінаю, а деякі з північних прибережних міст (Дамієтти, Балтім, Сіді Бейррені і рідко в Олександрії) піддаються морозам, які є частим явищем в основному для серединого Синаю і деяких місцин серединного Єгипту.
Середня температура влітку коливається від 27-32 С влітку і до 43 С на узбережжі Червоного моря, в цю ж пору року. Середня температура в зимовий період коливається від 13 до 21 С, а в поодиноких гірських районах (здебільшого Сінаю) опускається до нульової відмітки. Стійкий вітер з північного заходу допомагає утримувати помірну температуру поблизу узбережжя Середземного моря. Хамасін — вітер, який дме з півдня (пустелі Сахари) і спричиняє на весні піщані й пилові буревії по всій території Єгипту, а іноді і підвищує температуру в пустельних районах до більш ніж 38 С, крім того, на територію Єгипту, щороку, вторгаються циклонні вітри Сірокко і Самум.[15]
Оскільки велика частина Єгипту приєднана до окраїни древньої платформи, рельєф країни в основному рівнинний. Виділяються велике плато Лівійської пустелі (займає близько 60% території країни) на захід від Нілу, плато Аравійської пустелі на сході, витягнуте з півночі на південь між долиною Нілу і Червоним морем, а на крайньому південно - сході - північна периферія плато Нубійської пустелі.
Невисокі гори (менш 2000 м над рівнем моря), до яких приєднана найвища крапка країни гора Катерін (2642 м), розташовані на півдні Синайського п-ва, а середньо висотний гірський панцюг Етбай (до 1000 м над рівнем моря) простягнувся уздовж всього узбережжя Червоного моря (найвищі вершини Шаіб-зпь-Банат - 2187 м і Хамата - 1977 м). У надрах Єгипту зосереджений ряд корисних копалин. Значні запаси вугпеводородної сировини. Нафтові родовища належать головним чином до рифтових западин Червоного моря і Суецької затоки і північної окраїні Лівійської пустелі. Основним рудоносним районом країни є гори Етбай (родовища урану, титана, міді, олова, золота, молібдену, ніобію, вольфраму). НаСинайському півострові значні запаси марганцю. Є великі родовища фосфоритів (узбережжя Червоного моря, долина Ніпу, оазис Харга).
Хоча Єгипет на 94% складається з пустельних чи напівпустельних районів, тут все ще перебувають представники різноманітних екосистем, які адаптувалися до вкрай ворожих природніх умов. Внаслідок аридних кліматичних умов велика частина Єгипту позбавлена природного рослинного покриву. Місцями в пустелях під час зимових дощів з'являються ефемери — маки, жовтці, іриси. До напівпустельної і пустельної тутешньої рослинності входять злаки, ксерофільні чагарники, акації. У Середземномор'ї флора багатша — ковила, верблюжа колючка, степова цибуля, астрагал, шипшина… У дельті Нілу і в його долині по берегах водойм виростає папірус, зустрічаються фініковіта інші види пальм, тамарикс, олеандр, сикомор (фігове дерево). Природна рослинність у долині Нілу і в оазисах витісняється — зерновими, бавовною, плантаціями фінікової пальми.
Найбільш різноманітна лише фауна птахів, як тих, що постійно в Єгипті гніздяться, так і мігруючих видів, що прилітають на зимівлю з Європи (лелеки, чаплі, пелікани, гуси, качки, фламінго, баклани). З хижих птахів тут ще водяться грифи, соколи, сарич, але через постійний наступ людської цивілізації, їх ареал розповсюдження постійно ущільнюється, що призводить до зменшення особин. Водночас, Єгипет ще здавна був країною де культивувалося скотарство. Селяни і по сей день розводять верблюдів, ослів, велику рогату худобу, овець і коней.
На відміну від тварин, у пустелях багато плазунів (це «рай» для їх видів) — різноманітні змії, єгипетська кобра, змія Клеопатри, піщані змії, ефа, гюрза; ящірки — варани, гекони, агам і велика популяція різних видів комах. Ну й звичайно, Ніл і без крокодила (хоча ще на початку XXI століття вважали, що він вже на грані винищення) — Нільський крокодил, тепер зберігся в озері Насера, та на деяких ділянках пониззя Нілу. З ссавців зустрічаються — шакал, гієна, лисиця, кабан, мангуст, кажани, дрібні гризуни (миші, піщані миші, …). В заповіднику Катерин на Синайському півострові водиться піщана газель і Синайський леопард, а в заповіднику Ваді-Рішраш (біля Каїра) під охороною знаходитьсянубійський козеріг. Води Нілу багаті рибою — нільський окунь, тигрова риба, сом….
Нижче наведена реальна кількість біо-видів у Єгипті, саме таксони та їх кількість (по деяких, здебільшого в фауні, ще йдуть дослідження та їх кількість зростатиме).[26]
2.2. Історико-культурні ресурси
В історії Єгипту простежуються чотири основних періоди, від кожного з яких залишилися чудові пам'ятники матеріальної культури.
Перший з них - фараонічний період, що продовжувався до IV століття до н.е. Далі випливає греко - римський, до кінця IV століття н.е. Порівняно невеликим - всього два з половиною століття - був візантійський період, називаний щекоптським. І, нарешті, з VII століття в історії країни почався період ісламський,триваючий донині.
У період Древнього царства (2800 - 2250 до н.е.) було зведено біля сотні пірамід, великих і малих, що дійшли до нас або у виді збережених конструкцій, або у виді кам'яних накопичень. Три великі єгипетські піраміди, розташовані на плато Пзу в пригородах Каїра - Хеопса, Хефрена і Микеріна - єдине із семи чудес світа, що дійшли до наших днів. З ними сусідить гігантський сфінкс, найбільша статуя у світі, висічена з єдиного моноліту. Усі плато навколо великих пірамід - гігантський некрополь, де поховані близькі родичі фараонів і високопоставлених представників давньоєгипетської знаті.
У період Середнього царства (2050 - 1750 до н.е.) відбувається відродження архітектури й образотворчого мистецтва. Усюди споруджуються храми. До періоду Нового царства (1550 - 1070 р. до н.е.) відноситься будівництво грандіозних храмів у Карнаці, Луксорі, Абу-Симбепі, Абидосі і гробниці у Допіну царів у Фівах.
Храмовий комплекс на острові Філе - один із трьох разом з Едфу і Дендера найбільш збережених архітектурних споруджень часів Птоломеїв.
В Олександрії, що була в греко - римський період історії Єгипту центром еллінського світу, також збереглися чудові зразки древньої архітектури. Там же, як і в християнському Каїрі, є прекрасні пам'ятники візантійського періоду. З мусульманською культурою, що втілилася насамперед у будівництві мечетей, найкраще ознайомитися в ісламському Каїрі.
"Візитна картка" Єгипту - піраміди. Пірамід тут біля сотні - великих і маленьких, східчастих і з гладкими боками, що дійшли до нас майже в незмінному виді і більше схожих на безформну купу каменів. Вони розташовані уздовж лівого, західного берега Нілу невеликими групами, неподалік від того місця, де в епоху Древнього царства знаходилася столиця країни - Мемфіс. Найвідоміші з пірамід - на окраїні Каїра, на крайці пустельного плато Пзу, що нависло над зеленою долиною Нілу. Тут, у Пзу, і стоять три великі піраміди - Хеопса, Хефрена і Мікерина.
Великі піраміди - частина великого некрополя Пзу. Поруч з ними – кілька маленьких пірамід, де поховані дружини фараонів, гробниці жреців і великих чиновників. У підніжжя плато Пзу розташовані похоронні храми і Великий Сфінкс.
У 30 кілометрах до півдня від Гизи лежить ще один знаменитий некрополь - Саккара. Тут знаходяться десятки порівняно невеликих гробниць, пірамід, храмів. Але знаменитим це місце зробила східчаста піраміда Джосера. Шестиступінна гробниця Джосера - сама древня з єгипетських пірамід. Це ще не була класична піраміда, власне кажучи, вона була комбінацією декількох гробниць - масштаб. Масштаба - прямокутне спорудження зі скошеними стінами і плоским верхом. Джосер, перший фараон 3-їй династії, що жив 4700 років тому, доручив будівництво піраміди архітекторові Імхотепу, що створив дивний по простоті і величі будинок - він поставив одну на іншу шість масштаб, що зменшуються догори. Піраміда цими, названими вченими "матір'ю пірамід", - перше у світі грандіозне спорудження з каменю (площа підстави 160 х 120 м, висота 60 м). Основні приміщення гробниці знаходилися під масштабой. Це був ряд камер, вирубаних у скелястому ґрунті. В одній з них стояв саркофаг з мумією, у всіх інші розміщали речі, необхідні, по віруваннях єгиптян, для продовження життя в загробному світі, ставили статуї померлого. Зараз там установлена точна копія невеликої статуї Джосера. Справжня ж статуя знаходиться в Єгипетському музеї. Сьогоднішній Луксор - це найбільший у світі музей під відкритим небом. Тут, у "місті живих", знаходяться два грандіозних храми - Луксорський і Карнакський.Обидва храми колись були з'єднані великою алеєю, уздовж якого знаходилися Сфінкси, але зараз вони відділені сучасними будівлями центральної частини міста Луксора.
Селище Дейр зведине по праву вважається одним із самих цікавих пам'ятників Західних Фів. У цьому поселенні, відгородженому від зовнішнього світу високою кам'яною стіною, були зібрані усі фахівці, необхідні для зведення й устаткування царських гробниць. Тут жили майстри каменотеси, що вибивали величезні зали в товщі скепь, скульптори і живописці, що покривали стіни усипальниць розфарбованими рельєфами і текстами, теспі і багато хто інші.
Західні Фіви були місцем поховання не тільки єгипетських царів і цариць. Тут були поховані сотні придворних, жреців і високопоставлених сановників, що бажали перебувати поруч зі своїми правителями і після смерті. їхні гробниці розташовані уздовж східного схилу фіванських гір і утворюють величезний некрополь - Долину знаті. Фактично вона складається з 5 цвинтарів, згрупованих навколо скельних масивів Шейх Абд ель-курна, Дра Абу ель-нага, Асасіф, Курне Мурей, ель-хоха й ель-тариф. Нубія - історична область у середньому плині Нілу, від першого нільського порогу в Асуана на півночі і майже до суданської столиці Хартум на півдні. Справжня перлина Нубії - храми в Абу-Симбепі, маленькому містечку, розташованому майже на границі із Суданом, у 280 км південніше Асуана. Нарівні з пірамідами Пзи і храмами Луксору вони відносяться до числа найбільш видатних пам'ятників давньоєгипетської архітектури.
Великий храм, фараона Рамсеса II, і малий, його дружини Нефертарі, були вирубані в скелі в XIII столітті до н.е. Рамсес наказав спорудити великий храм в Абу-Симбепі в ознаменування його перемоги над хетами. Усередині храм являє собою чотири послідовно зменшуваних прямокутних запи з підсобними бічними приміщеннями.
У самого підніжжя скель Дейр Ель-бахрі розташований заупокійний храм знаменитої цариці Хатшепсут. Цей комплекс значно відрізняється від храмів інших єгипетських владик. Його архітектура і розташування були так само незвичайні, як і сама поява на історичній арені жінки-фараона. Абідос, що іменувався в стародавності Таур - "Велика земля", протягом багатьох століть був одним із самих великих релігійних і культурних центрів Єгипту. Тут, в Абідосе, фараон XIX династії Сеті І спорудив свій дивний по красі храм, присвячений семи великим божествам Єгипту.
Храмовий комплекс на острові Філе - один із трьох, разом з Едфу і Дендера, найбільш збережених архітектурних споруджень часів Птоломеїв. Філе був самим великим серед трьох островів, що на півдні завершували скельну гряду, що формував перший поріг Нілу. Довжина острова - 400 метрів і ширина - 135 м. Храмовий комплекс включає павільйон Нектанебо, монументальний храм Ісіди з прилягаючими будівлями, граціозний павільйон Траяна і невеликий храм Хатор. Храм Ісіди був побудований близько 350 р. до н.е., як головне культове спорудження. Передня площадка храму оточена колонадою. Великі зображення Птоломея XII прикрашають стіни першого пілона.[12]
2.3. Етнографічні та релігійні ресурси
На відміну від Месопотамії, культура Стародавнього Єгипту ніколи не забувалася людством. Якщо міста Дворіччя опинилися під землею, то давньоєгипетські храми і піраміди, складені з гігантських кам'яних блоків, продовжують височіти і зараз. Як написав арабський мандрівник: «Все на світі боїться часу, але час боїться єгипетських пірамід». Збереглися численні написи на стінах храмів, пам'ятних обелісках, статуях, в жаркому сухому кліматі не загинув навіть папірус (назва цього єгипетського матеріалу для письма походить від назви тростини, яка служила для нього сировиною). Проте уявлення про єгипетську історію довгий час залишалися вельми схематичними. Вченим ніяк не вдавалося прочитати єгипетську писемність — ієрогліфи. Її секрет, який ретельно оберігався кастами жерців і писарів, було втрачено ще в старовину. Давньогрецькі вчені намагалися пояснити значення ієрогліфів, вважаючи їх малюнковим письмом. Подібні спроби залишалися марними аж до XIX ст. Під час єгипетського походу Наполеона було знайдено і вивезено в Європу так званий «Розеттський камінь» (місце знахідки — містечко Розетта). На цьому камені однаковий текст вибито тричі: давніми ієрогліфічними письменами, потім їх більш пізнім, спрощеним варіантом і добре відомою давньогрецькою мовою. Цей напис став основою для розшифрування.
Честь відкриття секрету ієрогліфів належить французькому вченому Франсуа Шамполону. Він відмовився від припущення, що кожний ієрогліф означає ціле слово. Після багаторічних досліджень Шамполон встановив, що існують ієрогліфи декількох видів: одні позначають слова, а інші — букви або склади. Бувають випадки, коли один знак читається по-різному. У староєгипетській писемності немає голосних, немає постійного напряму письма. Здається, вже цих подробиць вистачить, щоб зрозуміти, яке складне наукове завдання вирішив Шамполон. Він по праву вважається основоположником науки єгиптології.
Заселення території Єгипту відбулося в ранньому неоліті. У Х-VI тисячоліттях до н.е. на широких просторах Північної Африки кочували розрізнені племена, які займалися полюванням, збиральництвом і рибальством. У зв'язку зі зміною клімату, яка призвела до висихання саван, племена стали освоювати долину Нілу. Створення складної іригаційної системи дозволило їм перейти до високопродуктивного землеробства і тваринництва. З численних племінних союзів — номів — виникло два політичних об'єднання — Верхній і Нижній Єгипет. Вони об'єдналися на початку III тисячоліття до н.е., після багатьох воєн. Столицею єдиної держави став Мемфіс, пізніше центр перемістився у Фіви.
У давнину єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. З приходом нової династії відлік років починався заново. У IV ст. до н.е. єгипетський жрець-історик Манефон розподілив історію Єгипту на Стародавнє, Середнє і Нове царства. Цей розподіл лежить і в основі сучасної періодизації:
