Передумови втручання держави в ругулювання монополій

ВСТУП

Актуальність  теми: Актуальність дослідження монополій та антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

 Діяльність органів,  покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

 Необхідність постійного  вдосконалення даного законодавства  пояснюється тим, що фірми-порушники  постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

 В Україні процес  створення державного контролю  по недопущенню несумлінної конкуренції  фактично почався з нуля, так  як командно-адміністративна система  по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській діяльності.

 Тому на даному  етапі величезне значення має  створення й удосконалення законодавчої  бази з приводу регулювання  монополістичних процесів і конкуренції,  розуміння населенням України  необхідності економічних реформ в цій сфері.

Об’єкт дослідження: функціонування конкурентного ринку.

Предмет дослідження: проблеми та рівень монополізації ринку та антимонопольна політика та органи держави.

Мета роботи: Визначити роль в ринковій економіці монополій. Аналізувати стан монополізації українських ринків, а також охарактеризувати антимонопольне законодавство України та діяльність АМКУ в регулюванні монополістичних проявів.

Завдання:

• дати визначення суті та формам монополії;
• розглянути основні теоретичні концепції монополій;
• проаналізувати сучасний стан монополій в економіці України;

• охарактеризувати проблеми , які виникають в монополістичному секторі ринку;

• визначити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;
• висвітлити деякі елементи іноземного законодавства, які Україна може використати для покращення діяльності у сфері недобросовісної конкуренції та зловживання монопольним становищем.

• дослідити діяльність Антимонопольного комітету України.

Структура дослідження: Робота складається із вступу,  3 розділів,  7 підрозділів та висновку.

Перший розділ розкриває  теоретичні відомості про монополії, визначає їх суть, форми, види, а також  розглядає основні теорії монополістичної  конкуренції.

У другому розділі  проводиться аналіз монополізації українських ринків, а також причини, які зумовлюють втручання держави та уповноважених нею органів у регулювання монополій.

Третій розділ присвячено механізму регулювання монополістичних  утворень в Україні, запозиченню  світового досвіду в антимонопольні боротьбі. Також і діяльності Антимонопольного комітету України (АМКУ).

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОНОПОЛІЙ

1.1   Суть , форми , види монополій

Наприкінці XIX сторіччя ринок  чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами.  Виникнула  реальна погроза для  функціонування  конкуренції  (цього  необхідного  атрибута ринку).  На  шляху  конкуренції  виникнули  істотні  перешкоди  у  виді монополістичних утворень в економіці. Історія  монополії  досягає  глибокої  старожитності.  Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на  всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня  новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо  під  час економічної кризи 1873 р.

Монопольне  положення  є   бажаним   для   кожного   підприємця   або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд  проблем  і  ризиків,  пов'язаних із конкуренцією, зайняти  привілейовану  позицію  на  ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську  владу,  вони  мають можливість  із  позицій сили  впливати  на  інших   учасників   ринку,  нав'язувати їм свої умови.  Можна вважати,  що  вони  нав'язують  свої   контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.[23]

Отже, монополія - це виключне право на здійснення якого-небудь виду діяльності (виробництва, застосування, використання визначених об'єктів, продуктів), надане тільки визначеній особі, групі, державі. В ряді випадків монопольне право не надається, а виникає чи природно встановлюється економічними суб'єктами за допомогою заняття пануючого положення на ринку товарів і послуг.

Існують  різні  види  монополій,  що  можна  класифікувати  на  трьох основних: природна, адміністративна  й економічна.

 Природна  монополія   виникає  внаслідок  об'єктивних   причин.   Вона відбиває  ситуацію,  коли  попит  на  даний  товар  у  кращому  ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі  особливості технологій виробництва й  обслуговування  споживачів.  Тут  конкуренція неможлива або небажана. Прикладом  можуть  служити  енергозабезпечення, телефонні послуги,  зв'язок  і т.д.  У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство,  і  тому,  природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія  виникає внаслідок дій державних  органів.  З одного боку, це надання окремим фірмам виключного  права  на  виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні  структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються  і  підпорядковуються різним  головкомам,  міністерствам,  асоціаціям.   Тут,   як   правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт  і  між  ними  не  існує  конкуренції.  Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше  монополізованого  у світі. Домінуючої там була саме адміністративна  монополія,  насамперед монополія всесильних  міністерств і відомств.  Більш того,  існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування  економікою,  що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія  є  найбільше  поширеною.  Її  поява обумовлена економічними причинами, вона  розвивається  на основі  закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли  завоювати монопольне положення на  ринку.  До  нього  ведуть  два  шляхи.  Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному  збільшенні  його масштабів  шляхом  концентрації  капіталу.   Другий   (більш   швидкий) ґрунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або  іншим  шляхом або за допомогою  обох,  підприємство  досягає  таких масштабів,  коли починає домінувати на ринку.[25]

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань.  Монополії монополізують  усі   сфери   суспільного   відтворення:   безпосередньо виробництво, обмін, розподіл  і  споживання.  На  основі  монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань :    картелі і синдикати.

Картель  -  це  об'єднання   декількох   підприємств   однієї   сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби  виробництва і  зроблений  продукт,  виробничу   і   комерційну   самостійність,   і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат   -   це   об'єднання   ряду   підприємств   однієї   галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби  виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт,  а  виходить,  зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.  У  синдикатів  збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми  монополістичних об'єднань  виникають  тоді,  коли процес   монополізації   поширюється   і   на   сферу   безпосереднього виробництва.  На  цій  основі  з'являється  така  більш  висока   форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або  декількох  галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і  зроблений  продукт,  виробничу  і  комерційну  самостійність,  тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму  вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що  дають їм право брати участь у керуванні і  привласнювати  відповідну  частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн - це  об'єднання десятків  і навіть  сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту,  торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби  виробництва  і  зроблений продукт, а головна фірма  здійснює  над  іншими  учасниками  об'єднання фінансовий контроль.

Основні риси чистої монополії. Ринок чистої монополії характеризується такими критеріями:

1)  на ринку функціонує  лише один виробник якоїсь  продукції (фірма - монополіст). Для  монопольного ринку поняття «пропозиція  окремої фірми» і «ринкова  пропозиція» є синонімами;

2) у товару, що виробляє  монополіст, немає близького замінника. Тобто в поводженні споживача можливі лише два варіанти: чи відмовитися від споживання цього товару, чи ж придбати його в монополіста.

3)чистий монополіст  сам установлює ціну на свій  товар. Якщо конкурентна фірма  погоджується з ринковою ціною, то монополіст диктує ціну. Оскільки для монополіста попит на його продукцію збігається з ринковим попитом, то ціну рівноваги він може установити через маневрування пропозицією: збільшення пропозиції зменшує ціну і навпаки;

4) вступ в галузь  інших виробників заблоковано. Кожен виробник бажає стати монополістом.

Блокування вступу в  галузь - обов'язкова умова існування  чистої монополії. Бар'єри для вступу в галузь мають відношення не тільки до чистої монополії, але і для  олігополії чи монопольної конкуренції.

Ці бар'єри можуть набувати різних форм:

-          масштаби виробництва. Як правило,  фірма-монополіст - велике підприємство, а для гідної конкуренції необхідно  вкладати великі кошти, що для  потенційних конкурентів може  бути не під силу та й  недоцільно;

-          легальні бар'єри. Це законодавчі  норми, що регламентують вид  діяльності. Найбільш поширеними  є: патенти (виключне право  на виробництво продукту, чи використання  технологій, ліцензії (право на заняття  даним видом діяльності);

-          власність на найважливіші види ресурсів. Спрацьовує в тому випадку, якщо обмеженість ресурсів абсолютна і в них немає близького замінника;

-          несумлінна конкуренція. Методи  боротьби з конкурентами не  відповідають не тільки кодексу  честі підприємця, але і заборонені законом (тиск на банки, постачальників сировини, переманювання персоналу, цінова війна).[7]

1.2    Теорія  монополізації ринків

Модель досконалої конкуренції, що її було покладено в основу всіх теоретичних узагальнень класичної  та неокласичної шкіл, була досить умовною. Це визнавали й самі класики. Зокрема, вже А. Сміт припускав, що продавці на ринку можуть домовитися про ціни на товари, Дж. С. Мілль розглядав ситуацію монопольного володіння товаром, її наслідки для економічної рівноваги, А. Курно побудував першу в історії науки модель максимізації прибутку монополістом.

 Але вплив такого  чинника, як монополія, на той  час був настільки несуттєвим  і швидкоминучим, що ринок та  конкуренція в економічній теорії, починаючи від Сміта, Рікардо,  Мальтуса, Мілля і закінчуючи Маршаллом, розглядаються як ідентичні категорії.

 Класична і, значною  мірою, неокласична теорії протягом  тривалого часу продовжують користуватися  поняттям досконалої конкуренції,  яке, хоча й зазнає певних  уточнень, у цілому сприймається як аксіома.

А. Маршалл досконалу  конкуренцію трактує як ситуацію на ринку, за якої існує велика кількість  продавців (покупців) і кожен продає (купує) визначену й обмежену, тобто  таку, що не забезпечує йому «вирішального  голосу», частину однорідного продукту. Ні продавець, ні покупець не можуть диктувати ціни на ринку, вони можуть тільки пристосовуватись до них. На ринку і між продавцями, і між покупцями встановлюються конкурентні відносини. Продавці змагаються між собою за покупців, а покупці — за кращого продавця товарів, за якісніший товар. Конкуренція є також характерною рисою взаємовідносин між продавцями й покупцями. Вони конкурують один з одним, намагаючись встановити взаємоприйнятні умови купівлі-продажу. Унаслідок цієї конкуренції ціни встановлює ринок залежно від того, скільки запропоновано товарів, який попит на них існує і які граничні витрати покладено в основу ціни.

 Досконала конкуренція  за класичною теорією виконує  кілька функцій, зокрема ціноутворюючу,  стимулює скорочення граничних витрат виробництва, сприяє безперебійному руху капіталів, їхньому переливанню із галузі в галузь, раціоналізує структуру виробництва, урівноважує й регулює розвиток суспільної економіки.

 Монополію автори  класичного та неокласичного  спрямування завжди розглядали як антипод конкуренції.

 До проблеми ролі  монополій у ринкових відносинах  зверталося багато економістів,  серед них англійський економіст  Ф. Еджуорт. У своїй праці  «Чиста теорія монополії» (1897) він  пише про негативний вплив  монополії на конкуренцію та ціноутворення. Та найголовнішим його висновком був той, що монополія з часом призведе до знищення механізмів саморегулювання.

У 20—30-х рр. у межах  неокласичного підходу формується напрямок дослідження, який ревізує  класичну ринкову концепцію. Він  базується на тезі, що умови реалізації механізмів саморегулювання, в основу яких покладено цінову конкуренцію, змінились, тому виникає необхідність у створенні макроекономічної теорії, яка б відображала нові тенденції.

 Якщо Маршалл обмежувався  характеристикою недоліків ринків, то його послідовники писали про зміну умов і характеру ринкової конкуренції, про поділ ринків на ряд відособлених. Критики теорії Маршалла зазначали, що від аналізу вільної конкуренції слід перейти до аналізу конкуренції за умов монополії.

За це завдання взялися  два молоді економісти — англійка Дж. Робінсон (1903—1983) і американець  Е. Чемберлін. Робінсон 1933 р. опублікувала книжку під назвою «Економічна теорія недосконалої конкуренції», і того самого року вийшла у світ праця  Чемберліна «Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості». Обидва економісти розробляли практично ту саму проблему, щоправда, трохи з різних позицій, але дійшли близьких за змістом і значенням висновків.

  Вони переглянули  теоретичне уявлення про механізм функціонування ринку й розвитку суспільної економіки, механізм формування витрат і цін, закономірності взаємодії попиту і пропозиції та обґрунтували можливість досягнення економічної рівноваги через дію ринкових механізмів на підставі положення, що монополія не заперечує конкурентної боротьби, а лише передбачає зміну її форм.

 Основна різниця  полягає в тім, що Робінсон  у своїй праці розглядає монополію  (або олігополію) підприємства (фірми), а Чемберлін приділяє головну  увагу монополії продукту (товару).

 Виходячи з цього,  Дж. Робінсон формулює теорію  недосконалої конкуренції, згідно  з якою монополія впливає лише  на ринкове співвідношення попиту  і пропозиції, створює можливість  впливу на ціни з метою регулювання  рівноваги, але не в силі  зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополістичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монополій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули.

 І теорія недосконалої  конкуренції Робінсон, і теорія монополістичної конкуренції Чемберліна є своєрідною реакцією на розвиток монополістичної структури ринку. Але їхні праці доводять, що, як і раніше, у центрі економічної рівноваги залишаються ціна, витрати виробництва, прибуток, попит та пропозиція, мотиви підприємницької діяльності. Тобто теорії конкуренції за умов монополізації виробництва, які вони сформулювали, є теоріями розвитку ринку, оскільки ці дослідники вважають монополію суто ринковою ситуацією, з цих позицій аналізуючи її недоліки та переваги.

 Поряд із традиційними  теоріями конкуренції за умов  монополії виникають і інші, які  розглядають монополістичну конкуренцію  як явище неринкового порядку.  Їхні автори вважають, що монополізація  виробництва сприяє динамічному  розвитку суспільства, оскільки виникає конкуренція нового типу, яка проникає у всі сфери суспільного життя. Такою є наприклад теорія ефективної конкуренції Й. Шумпетера.

 Сучасне трактування  конкуренції за умов монополізації  виробництва ввібрало всі попередні  досягнення таких теоретиків, як Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, П. Самуельсон, а також інституціональну за своєю суттю теорію врівноважуючих сил Дж. Гелбрейта.[17]

Існує декілька основних теоретичних концепції монополії:

1. Теорія недосконалої конкуренції Дж. Робінсон.

Дж. Робінсон ставить  собі за мету довести, що конкуренція  за умов монополізації виробництва  видозмінюється, але зберігається, як зберігається сам ринок. Щоб довести  це, Робінсон користується прийомами  неокласичної школи, її основоположними  категоріями — граничний дохід, еластичність попиту і пропозиції і т. ін.

 Вона виходить із  того, що категорія досконалої  конкуренції є абстрактною моделлю,  яка ідеалізує реальне становище  на ринку, але має важливе  значення для розуміння принципів  ринкової поведінки фірми.

 Її увагу привертають  інші ринкові ситуації: чиста  монополія, монопсонія, олігополія  та зв’язані з ними форми  монополізації ринку. Їхню природу  Робінсон виводить із відношення  економічних агентів до факторів  виробництва та диференціації  товарного світу.

 Вона виходить із того, що в економіці не існує незалежних самостійних виробників; що об’єктивними є процеси концентрації, корпоратизації, зумовлені перевагами великого виробництва; що монополії впливають на ринкове співвідношення попиту і пропозиції та забезпечують різноманітні форми контролю над ринком. Робінсон цікавлять закономірності формування ціни, прибутку й заробітної плати за цих умов порівняно з умовами досконалої конкуренції.

 Чисту (абсолютну)  монополію вона визначає, як володіння  продуктом, для якого немає близького замінювача. Покупець у такому разі позбавлений можливості вибору і змушений купувати товар у монополіста (один продавець — багато покупців). Відтак фактично цілу галузь репрезентує один виробник, котрий і диктує ціну на ринку.

Монополіст впливає на ціну, зменшуючи обсяги виробництва. Але нижня межа обсягів виробництва, як і за досконалої конкуренції, визначається оптимальними витратами на одиницю продукції: дальше скорочення виробництва призводить до зростання витрат і зменшення прибутку від одиниці товару.

 Існує ще один  суттєвий чинник, що обмежує владу  монополіста на ринку, — це  спадання попиту зі зростанням  ціни, а отже, зменшення обсягів  збуту.

 Тому чиста монополія,  на думку Робінсон, — це швидше  теоретичне поняття, а не реальна ситуація. На ринку вона так само малоймовірна, як і досконала конкуренція.

 Дж. Робінсон указує  також на те, що монополія не  обов’язково зв’язана з виробництвом  і власністю на окремий вид  товару. Виробники однорідних, але  неоднакових за характеристиками  товарів стають монополістами. Монополія — це не що інше, як наявність одного продавця кожного специфічного товару.

Монопсонія — ситуація, протилежна чистій монополії (один покупець — багато продавців). Аналізуючи цю ситуацію, Робінсон показує, що монопсоніст також може застосовувати цінову дискримінацію і в такий спосіб контролювати ринок. Але і його влада на ринку обмежується багатьма факторами.

Теорія Робінсон соціологічна за своєю суттю. Її цікавлять питання  зайнятості, взаємовідносин підприємців-монополістів та найманих робітників, проблеми формування заробітної плати (ціни робочої сили). На думку Робінсон, підвищення рівня заробітної плати призводить до зростання витрат, тому олігополіст, який отримує виграш лише за рахунок нижчих ніж у конкурентів витрат, змушений замінювати цей фактор іншим — матеріальним. Таким чином, олігополія сприяє зростанню безробіття.

Пропонуючи свою теоретичну концепцію, Робінсон дотримувалася  антимонополістичної позиції, виступала  проти засилля монополій. Вона вважала  за необхідне антимонопольне втручання держави в процеси концентрації та централізації капіталів, розглядала профспілковий рух як фактор стримування і протидії монополізму підприємців у галузі формування заробітної плати.

2."Рішення за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка  домоглась  деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У  зв'язку з цим фірма починає  мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своєрідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.

Проблему попиту Чемберлін  ставить по-новому. На відміну від  неокласичної моделі, де обсяг попиту і його еластичність виступають як щось споконвічно дане, у моделі Чемберліна вони виступають як параметри, на які монополіст може робити вплив через формування наших смаків і переваг. Тобто,  ціна не є вирішальним інструментом конкуренції, оскільки в створенні попиту головний акцент робиться на рекламу, якість товару, обслуговування споживачів. Це означає, що в умовах монополістичної конкуренції еластичність попиту по ціні падає при зростанні еластичності по якості.[8]

3. Неокласична  теорія

У неокласичній теорії остаточно  утвердилося домінування ординалістичної  теорії корисності. Англійський економіст  Джон Річард Хікс (1904-1989) у праці "Вартість і капітал" (1939) запропонував будувати криві байдужості на основі переваги (преференції) одного товару над іншим, а не на основі суб'єктивних оцінок корисності блага. Факт зменшення граничної корисності характеризував як відмову від певного товару на користь іншого. Замінив поняття граничної корисності на граничну норму заміщення одного блага іншим, принцип спадної граничної корисності блага принципом спадної граничної норми заміщення одного блага іншим. Учений писав, що економічна наука має досліджувати, які фактори і як впливають на зміну споживчих переваг. Використовуючи ідеї українського вченого Є. Слуцького, досліджував, як змінюється поведінка споживача за умови зміни його доходів і цін на товари. Було виокремлено дві функції попиту на товар: ефект заміщення (пояснює залежність попиту на товари від зміни ціни за умови, що доходи споживача не змінюються) та ефект доходу (пояснює пряму залежність попиту від збільшення або зменшення доходів споживача). Аналіз ефекту доходу був новим моментом у неокласичній теорії.

4. "Двічі  зламана крива ціна - збут"—Е. Гутенберг

Окрема фірма має  можливість здійснювати автономну  цінову політику лише в рамках дуже обмеженого інтервалу . Поза ним фірма  потрапляє у ситуацію, дуже близьку  до досконалої конкуренції.

Наявність "монополістичного відрізка" кривої попиту відбиває намагання  монополістичного конкурента створити продукт, що має відчутні відмінності  від продуктів фірм-конкурентів. Положення "монополістичного відрізка" залежить від середнього рівня цін на товари даної групи: якщо останній знижується, то відрізок зміщується вниз, отже, стає для окремої фірми все менш досяжним. Умовою досягнення максимуму прибутку є рівність граничної виручки та граничних витрат.[17]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ МОНОПОЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ РИНКІВ

           2.1   Передумови втручання держави  в ругулювання монополій

Як відомо, держава  має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі  на  монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари і послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

У такій ситуації без  державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки — і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням. [18]

Адже будь-яка монополія  має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій.