Перестрахування: сутність та функції
План
Вступ
І. Перестрахування.
1. Поняття і сутність перестрахування
2. Функції перестрахування
3. Методи перестрахування
4. Форми та види договорів перестрахування
ІІ. Співстрахування
ІІІ. Перестрахування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Вибираючи страхову компанію, клієнтам слід ураховувати багато чинників: репутацію страховика, суми страхових премій і порядок їхньої сплати, наявність ліцензії, розмір власних засобів і сплаченої частки статутного капіталу компанії-страховика тощо. Проте не лише це є підґрунтям фінансової стійкості страховиків. Бо коли йдеться про об’єкт страхування, що має високу страхову вартість або пов’язаний з підвищеною небезпекою (космічні, екологічні, великі промислові ризики тощо), один страховик не завжди в змозі забезпечити страхувальникові надійний страховий захист. Тому для створення збалансованого страхового портфеля, підвищення фінансової стійкості і гарантованого виконання всіх своїх зобов’язань він звертається до послуг співстрахування чи перестрахування.
У своїй роботі я спробую дослідити сутність понять співстрахування та перестрахування, функцій, методів та форм перестрахування, а також проаналізувати ситуацію на перестраховувальному ринку України.
І. Перестрахування
1. Поняття та сутність
Правові засади проведення перестрахування в Україні визначають Закон України «Про страхування» та постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування».
У Статті 12 Закону України «Про страхування» зазначено: «Перестрахування - страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика, резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Страховик зобов’язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування».
Перестрахування є необхідною умовою для забезпечення платоспроможності страховиків та їх надійності, коли:
- страховик бере на себе страхові зобов’язання в обсягах, що можуть перевищувати можливості їх виконання за рахунок власних активів;
- страхова сума за окремим об’єктом і видом страхування перевищує 10% суми сплаченого страхового фонду і страхових резервів на останню звітну дату;
- перестрахування є передумовою здійснення інших видів діяльності (міжнародні перевезення, експлуатація об’єктів підвищеного ризику тощо).
Таким чином, страхується підприємницький ризик самого страховика: він укладає договір страхування із страхувальником, за що одержує від нього відповідну страхову премію, і потім «підстраховує» себе на випадок виплати, розділивши ризик з перестраховиком і сплативши перестрахувальну комісію.
Процес передачі ризику в перестрахування називається перестрахувальною цесією. Страховик (страхова компанія), який бере на себе ризик за договором страхування і передає його у перестрахування, іменується перестрахувальником (цедентом), а приймаючий – перестраховиком (цесіонарієм).
Законодавство допускає послідовне укладання двох або кількох договорів перестрахування: взявши на себе ризик першого страховика - цедента, перестраховик у свою чергу може передати і його іншому перестраховику, і далі по ланцюжку. При цьому кожний перестрахувальник може передавати ризик повністю або частково, залишаючи собі частину ризику - так зване власне утримання.
Подальша передача ризику називається ретроцесією. Відповідно перестраховика, який бере ризик у перестрахування і передає його в подальше перестрахування, іменують ретроцедентом, а приймаючого - ретроцесіонером.
Схематично процес перестрахування можна показати так (див. рис. 1):
Рис. 1. Схематична процедура перестрахування.
2. Функції перестрахування
1. Вторинний перерозподіл ризику, завдяки чому страховик може забезпечити страхувальнику тільки таку гарантію, яка відповідає його фінансовим можливостям. Страховик може якісніше і в повнішому обсязі виконувати свої зобов’язання завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику між ним та іншими страховиками. За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.
2. Перестрахування дає змогу страхувати дуже дорогі та унікальні ризики.
3. Воно сприяє запровадженню та поширенню нових видів страхування.
4. Перестрахування в перспективі створює умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо- та довгострокової політики.
5. Якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями з різних країн, то перестрахування набирає форми зовнішньої торгівлі, де об’єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це «невидимий» експорт-імпорт.
3. Методи перестрахування
За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на: факультативні, облігаторні, факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні.
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. Головна особливість методу - можливість індивідуальної оцінки ризику. Комісія у факультативному перестрахуванні встановлюється не регулярно.
Переваги факультативного методу полягають у:
- можливості вибору цедентом якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестраховиків, вибір найкращих пропозицій);
- використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
- можливості регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання (окремо за страховим полісом; за одним або групою ризиків).
Недоліки факультативного методу:
1) без згоди перестраховика цедент не може змінити умови страхування;
2) великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
3) тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає на можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
4) вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андеррайтерську політику цедента;
5) неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.
Факультативна цесія здійснюється в усіх галузях страхування, найчастіше - при покритті великих ризиків (промислові підприємства, вузли та агрегати, що мають високу вартість), а також при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки не поодинокі і більш імовірні.
Облігаторне перестрахування передбачає обов’язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. Перестрахування на облігаторній основі - універсальне і використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.
Переваги даного методу:
- дає змогу збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестраховувальної премії у професіональних перестраховиків світу.
- наявний рівномірний розподіл ризиків.
- автоматичність приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов’язаних з обробкою ризиків, скорочення часу на андеррайтинг.
- можливість розвитку довгострокових відносин між сторонами;
- гарантія підтримки перестраховика, яка надає більшої свободи цеденту щодо проведення страхових операцій, розширення бізнесу.
Основна недосконалість цього методу така: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому факультативному договорі.
У разі факультативно-облігаторного перестрахування компанія-цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з таким методом перестрахування зобов’язаний прийняти обумовлені договором ризики. Факультативність передбачена для цедента, а облігаторність - для цесіонарія.
Облігаторно-факультатшне перестрахування, навпаки, передбачає обов’язковість для страховика, а факультативність — для перестраховика. З огляду на світовий досвід такі договори частіше застосовують страхові компанії зі своїми філіями. За облігаторно-факультативним договором перестраховикові надається можливість відбирати вигідніші ризики, що небажано для незалежного цедента, оскільки може порушити баланс його страхового портфеля.
4. Форми та види договорів перестрахування
Розрізняють такі форми перестрахування:
1. Пропорційна форма
– та, що передбачає часткову
участь сторін у розподілі
відповідальності і відповідно
пропорційний розподіл
а) квотний договір (передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту прийняття ризиків;
б) договір ексцедента суми (перестраховик бере на себе зобов’язання відповідати за полісами, які покривають суми, що перевищують ліміти власної участі страховика в покритті ризику);
в) квотно-ексцедентний договір (портфель перестраховується квотно, а перевищення сум понад ліміт у свою чергу підлягає перестрахуванню на засадах ексцедентного договору.
2. Непропорційна форма – та, за якої відшкодування, що надається перестраховиком, визначається тільки розміром збитку і не залежить від страхової суми (немає пропорційного розподілу відповідальності страховика за окремим ризиком і премією). Тут виділяють:
а) договір ексцедента збитку (вступає в дію тоді, коли остаточна сума збитку перевищує межу обумовленої суми в разі настання страхового випадку):
- ризиковий ексцедент збитку (в основі – один великий ризик);
- катастрофічний ексцедент
б) договір ексцедента збитковості
(перестраховик відшкодовує
ІІ. Поняття і сутність співстрахування
У Статті 11 Закону України «Про страхування» зазначається: «Об’єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками».
Співстрахування — страхування, при якому два та більше страховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного й того ж ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці (див. рис. 2)
При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов’язки кожного страховика.
За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальником один зі співстраховиків може представляти всіх інших відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
Рис. 2. Схематична процедура співстрахування
На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в меншій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов’язує його підпорядковуватися всім рішенням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.
Якщо страхувальник застрахував об’єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за недострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав співстраховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.
Слід зазначити, що в науковій літературі дуже мало приділено уваги саме процесам співстрахування. Це пов’язано з тим, що дана процедура за своєю сутністю не є складною. Крім того, співстрахування інколи розглядається як окремий випадок перестрахування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узгодженням приймають чи передають на страхування великі ризики.
І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахування та перестрахування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризиках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різних страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.
Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі перестрахувальних пулів – об’єднання декількох страховиків, які проводять страхування самостійно і передають у пул лише ту частину ризику, яка не може бути покрита власними ресурсами. Діяльність пулу схожа на процедуру співстрахування тим, що премії та суми збитків розподіляються одночасно в певних частка (подібно до рис. 2).
Насправді, набагато складнішою і більш поширеною є процедура перестрахування, проте і співстрахування відіграє важливу роль.
ІІІ. Перестрахування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи
Перестрахування в Україні протягом останніх років досягло успіхів, оскільки:
- темпи розвитку страхового ринку набагато стрімкіші, ніж економіки в цілому;
- відбуваються позитивні
зміни щодо збільшення
- обсяг капіталовкладень у інфраструктуру, персонал і просування перестрахувальної компанії на ринку на порядок менше, ніж на створення сітьової ринкової страхової компанії;
- податкові норми та
регуляторні обмеження щодо
- в Україні вже почала
створюватися база для
Серед провідних компаній, що беруть участь у перестрахуванні в Україні, можна виділити ВАТ «Європоліс», НФСУ «Гарант Ре», «Москва-Ре» (іноземні), АСК «ДІСКО», АТЗТ «Захист», ЗАТ «Скіфія Ре», ВАТ «Українська перестрахувальна компанія» (національні).
Останнім часом вітчизняні страховики орієнтуються на перестрахування у закордонних компаніях, вважаючи їх надійнішими порівняно з вітчизняними, а до того ж нерезиденти прямо не конкурують на внутрішньому ринку. Однак це призвело до відтоку значних обсягів капіталів із внутрішнього обігу.
Для запобігання масовості
такого перестрахування вводяться
рейтинги перестрахувальників-
Одним із суттєвих напрямів розвитку вітчизняного страхового ринку є спеціалізація компаній на перестрахуванні. Якщо держава створить умови для формування сегмента професійних перестраховиків в Україні, гроші страхувальників у подальшому не будуть прямувати за кордон.
Крім того, слід вирішити питання щодо істотних відмінностей між договором страхування й перестрахування: це унеможливить їхнє ототожнення та сприятиме відокремленню з особливим правовим режимом. Усунути такі розбіжності можна шляхом розробки нормативно-правового акта, положення якого визначали б сутність договору перестрахування, особливості перестрахування тощо, а також регулювали б перестрахувальні відносини в державі між страховиками і перестрахувальниками, резидентами і нерезидентами.
Для нормального
розвитку перестрахування
Розвиток вітчизняного перестрахувального ринку сприятиме збільшенню обсягів податків, які сплачує перестрахувальна компанія, а це, у свою чергу, дозволяє вирішувати численні соціальні проблеми, зменшує відтік капіталу за кордон, а також підвищує інвестиційну привабливість перестрахувального бізнесу та поліпшує інвестиційний клімат у національній економіці.
Значною проблемою є підвищені вимоги до розміру реального капіталу перестрахувальної компанії, що виконує роль гаранта надійності перестрахувального захисту. При відсутності в Україні в цей час достатньо надійних і ліквідних фондових інструментів може виникнути проблема інвестицій. З огляду на це слід визначити першочергові завдання.
По-перше, підвищення прозорості результатів діяльності національних страхових компаній, оскільки лише прозора компанія викликає довіру в інвесторів.
По-друге, поліпшення порядку формування резервів. Якщо страхова компанія не має надійних активів, жодний інвестор не буде її фінансувати.
Висновки
Отже, страхування та перестрахування є необхідними елементами розвитку страхового ринку будь-якої країни. Адже перед більшістю страховиків в умовах роботи з новими ризиками, введенням нових видів страхування, формуванням попиту та пропозиції на страховому ринку постає проблема незбалансованості страхового портфеля. А співстрахування, а частіше – перестрахування, збільшує та розширює можливості страховика, сприяє вирівнюванню ризиків та збалансованості страхового портфеля. При цьому можна говорити про створення максимального портфеля ризиків, який дозволить страхувати не тільки окремі великі ризики, а й особливі кумулятивні ризики, що виникають, наприклад, у зв’язку з природними катастрофами.
Співстрахування та перестрахування сприяють збільшенню ємності страховика, переважна більшість яких не здатна взяти на страхування дуже дорогі та унікальні ризики. Однією з найактуальніших функцій перестрахування є те, що перестраховик забезпечує для страховика додаткові можливості щодо інвестування страхових резервів, яке сприяє розширенню страхового поля: страховик отримує можливість розвивати такі види страхування, як, наприклад, страхування життя.
Нині в Україні відбувається розширення меж процедури перестрахування. Це є своєрідною необхідністю, що обумовлена низькою капіталізацією вітчизняного страховика, а також відсутністю достатньої кількості ефективних фінансових інструментів. В майбутньому слід очікувати на подальший розвиток національного перестрахувального ринку.
Список використаної літератури
- Про страхування: Закон України від 7 березня 1996 р.
- Базилевич В. Д., Базидевич К. С. Страхова справа. – 4-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2005. – 351с.
- Зимовська Л., Федоренко Т. Проблеми перестрахуваня в Україні // Вісник київського національного торгово-економічного університету. – 2006. - №4. – с. 46-50.
- Компаніченко О. С. Перестрахування в системі страхових послуг // Фінанси України. – 2003. - №4. – с. 130-138.
- Поддубная Е. Перестрахование – двигатель украинского страхового рынка // Фондовый рынок. – 2003. - №22. – с. 28-35.
- Позднякова Л. О. Коваленко Ю. М. Перестрахування: тенденції розвитку та шляхи вдосконалення // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - №12. – с.53-60.
- Рештаненко Н. Перестрахування – невід‘ємна частина роботи страхових організацій // Юридичний журнал. – 2003. - №12. – с. 53-58.
- Семенова К. Правове регулювання перестрахуваня // Право України. – 2005. - №2. – с. 40-42.
- Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред.. С. С. Осадець. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 599 с.
- Тринчук В. Ринок перестрахування України та Росії // Страхова справа. – 2005. - №4. – с. 34-36.
