Персонал підприємтва
Вступ
Перехід нашої країни до ринкових відносин спонукає до ретельнішого вивчення досвіду управління фірмами та підприємствами економічно розвинених країн, до пошуку шляхів та засобів, які дали б змогу забезпечити стабільно високий рівень добробуту населення нашої країни. Таке вивчення передбачає не сліпе копіювання системи взаємовідносин у процесі виробництва й управління, а відбір вирішальних моментів, що впливають на ефект виробничої та управлінської діяльності.
Організація й управління персоналом у широкому розумінні становить цілеспрямовану координацію суспільного процесу відтворення, який уключає управління людськими ресурсами.
Успішне подолання економічної кризи і розвиток економіки у вирішальній мірі залежить від кадрів. Поняття «управління персоналом», або кадрова політика, охоплює широкий діапазон діяльності: добір, підготовка, оцінка й розстановка керівних кадрів, розробка системи заробітної плати (і мотивації в широкому розумінні), підвищення кваліфікації кадрів, здійснення соціально-побутових заходів (уключаючи систему пенсійного забезпечення) та ін. Для успішного вирішення всіх цих завдань насамперед потрібно чітко з'ясувати особливості управлінської праці як об'єкта менеджменту.
Докорінне покращання забезпеченості народного господарства керівними кадрами вимагає суттєвих змін у методах підбору й оцінки кадрів.
Удосконалення роботи з керівними кадрами включає прогнозування і планування потреб у них, формування резерву на підготовку, розстановку і використання кадрів, забезпечення потрібної кваліфікації кадрів, використання ефективних методів вивчення й підбору кадрів, оцінки праці, особистих і ділових якостей, періодичну переатестацію працівників, що вимагає встановити більш чітку відповідальність за добір, ріст і просування кадрів, увести в дію комп'ютеризовану інформаційну систему кадрового забезпечення. Сьогодні при доборі кадрів і, насамперед, спеціалістів широко використовують метод відповідності формальним критеріям (освіта, виробничий стаж, досвід роботи в конкретній галузі діяльності та ін.).
Предметом дослідження курсової роботи є персонал підприємства
ДП «Новосанжарське лісове господарство»
Об’єкт дослідження державне підприємство «Новосанжарське лісове господарство»
Мета курсової роботи :
Розглянути персонал підприємства, його класифікацію.
Зробити економічну характеристику підприємства в цілому.
Оцінити чисельність персоналу підприємства.
Дослідити структуру персоналу підприємства.
1. Поняття, класифікація, структура і показники оцінки персоналу підприємства
Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.
Персонал підприємства формується та змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства, характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування робочої сили. рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових ресурсів.
Трудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди. які вже працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).
Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий коллектив
Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.
Усіх працівників підприємства підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал (ПВП) і не-промисловий персонал (НПП). До ПВП належать зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства (в заводських лабораторіях, дослідних установах, апарат заводоуправління, працівники охорони). До НПП належать зайняті у невиробничій сфері ПІД підприємства (підрозділах з культурного, лікувально-профілактичного обслуговування працівників тощо).
За характером виконуваних функцій промислово-виробничий персонал (далі -ПВП) підрозділяється на шість категорій:
робітники;
керівники;
фахівці;
службовці;
молодший обслуговуючий персонал;
стажери (учні).
Робітники - це працівники, безпосередньо зайняті виробництвом продукції (наданням послуг), ремонтом, переміщенням вантажів, наглядом за роботою промислових агрегатів, налагодженням та обслуговуванням устаткування.
У залежності від характеру участі у виробничому процесі робітники, у свою чергу, поділяються на основних (виробляючих продукцію) і допоміжних (обслуговуючих технологічний процес). Основні робітники безпосередньо беруть участь у технологічних процесах: змінюють форму, структуру, характеристики предмета праці, його розташування тощо. У результаті створюються матеріальні продукти чи послуги. Допоміжні робітники обслуговують обладнання та робочі місця і в основному, і в допоміжному виробництві. Серед робітників розрізняють також працівників ручної і механізованої праці за такими категоріями: робота за допомогою автоматів; робота за допомогою машин, механізмів, приладів, установок; обслуговування машин, верстатів, установок приладів; робота без застосування машин і механізмів, ремонт та налагодження машин і механізмів. До робітників відносять також молодший обслуговуючий персонал, що надає послуги, здебільшого не пов'язані з основною діяльністю (двірники, прибиральники, кур'єри, охоронці, гардеробники, водії персональних автомобілів та ін.). Окремо виділяють черговий та ремонтний персонал.
Керівники - особи з високою професійною підготовкою, безпосередньо зайняті управлінням виробничими процесами та підлеглими працівниками. Вони обіймають керівні посади на підприємстві в межах функціональних служб. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий (організація в цілому) — генеральний директор, директори; середній (основні структурні підрозділи) — начальники цехів, відділів, центрів тощо; і первинний (керівники безпосередніх виконавців) — начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти (головний інженер, головний технолог, головний бухгалтер та ін.), а також заступники всіх названих працівників.
Фахівці - інженерно-технічні працівники, що виконують рядові функції управління, здійснюють технічне, організаційне, економічне керівництво виробничими процесами, а також організують діяльність промислово-виробничого персоналу. Робота фахівців також пов'язана з аналізом та обробкою інформації і потребує кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра, а на деяких роботах — і спеціаліста. До цієї категорії відносяться інженери, економісти, бухгалтери, соціологи, юрисконсульти, нормувальники, технологи тощо.
Службовці - працівники, що здійснюють підготовку й оформлення документів, виконують адміністративно-господарську, фінансову, статистичну, обліково-бухгалтерську, інші функції обслуговування. До цієї категорії відносять діловодів, секретарів, друкарів, табельників, креслярів, копіювальників, архіваріусів, агентів тощо.
До категорії молодшого обслуговуючого персоналу відносять осіб, зайнятих обслуговуванням основного парку обладнання та устаткування, а також зайнятих обслуговуванням основних, допоміжних, чергових і ремонтних виробничих працівників. До цієї категорії відносять також прибиральників, двірників, гардеробників, охоронців, пожежно-вартову службу.
До категорії стажерів (учнів) зазвичай відносять осіб, які набувають практичних навичок оволодіння професією на конкретному підприємстві.
Категорії персоналу визначаються підприємством самостійно. Так, з підвищенням автоматизації виробничих процесів зменшується частка витрат праці основного контингенту виробничих робітників і збільшується частка допоміжних робітників та інженерно-технічних працівників, не говорячи вже про гнучке інтегроване виробництво, де основні, допоміжні й обслуговуючі працівники залучені до єдиного виробничого процесу.
Співвідношення працівників за категоріями характеризує структуру підприємства. У залежності від характеру трудової діяльності персонал підприємства підрозділяють за професіями, спеціальностями і рівнем кваліфікації.
Основою для розгляду структури персоналу підприємства є Державний класифікатор професій України ДК 003-95, затверджений наказом Державного комітету України зі стандартизації, методології і сертифікації від 27.06.1995 р. №275, зі змінами.
Класифікатор професій (далі - КП) є складовою частиною державної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації. Його розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.1993 р. №326 «Про Концепцію побудови національної статистики України і Державної програми переходу до міжнародної системи обліку і статистики». При розробці КП за основу була прийнята Міжнародна стандартна класифікація професій 1988 р., яку рекомендувала Міжнародна конференція статистики праці Міжнародного бюро праці для переведення національних даних у систему, що полегшує міжнародний обмін професійною інформацією. КП використовується для рішення таких завдань:
розрахунку чисельності працівників, обліку складу і розподілу кадрів за професійними угрупованнями різних рівнів класифікації, планування додаткової потреби в кадрах тощо;
систематизації статистичних даних з праці за професійними ознаками; аналізу і підготовки до публікації статистичних даних, а також розробки відповідних прогнозів у таких областях, як зайнятість, доходи, охорона праці, утримання, перепідготовка кадрів тощо;
підготовки статистичних даних для періодичних оглядів зі статистики праці, розроблених Міжнародною організацією праці (МОП);
вирішення питань контролю й аналізу міжнародної міграції, міжнародного набору і працевлаштування.
Кваліфікація представляє собою здатність виконувати завдання й обов'язки щодо визначеної роботи. Тобто, кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності. У дипломі фахівця чи в іншому документі про професійну підготовку кваліфікація визначається як назва професії (інженер-механік, економіст, токар, секретар-стенографістка тощо).
За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 Групи робітників за рівнем кваліфікації, виконувані ними роботи й терміни їх підготовки
| Кваліфікаційні групи робітників | Основні виконувані роботи | Термін підготовки стажуваня, досвід |
| Висококваліфіковані | Особливо складні та відповідальні роботи (ремонт і наладка складного обладнання, виготовлення меблів тощо) | Понад 2–3 роки, періодичне стажування, великий практичний досвід роботи |
| Кваліфіковані | Складні роботи (метало- та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні тощо) | 1–2 роки, чималий досвід роботи |
| Малокваліфіковані | Нескладні роботи (апаратурні, деякі складальні, технічний нагляд тощо) | Кілька тижнів, певний досвід роботи |
| Некваліфіковані | Допоміжні та обслуговуючі (вантажники, гардеробники, прибиральники тощо) | Не потребують спеціальної підготовки |
Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик) та вимірюється у вигляді тарифного розряду, який присвоюється робітникові в залежності від теоретичної та практичної підготовки. Загальна кількість розрядів на підприємстві має відображати диференціацію складності робіт, що виконуються. Кваліфікація керівників, спеціалістів та службовців залежить від характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими (стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управління важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними (рис. 1.1).
Керівники
Спеціалісти
Службовці
Рис. 1.1. Категорії та структура персоналу підприємств України.
Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного використання потребує обов’язкового формування системи оцінки трудового потенціалу підприємства. Передовсім слід відрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства.
Явочна чисельність включає всіх працівників, що з’явилися на роботу. Облікова чисельність включає всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, котрих прийнято на роботу терміном на один і більше днів незалежно від того, перебувають вони на роботі, знаходяться у відпустках, відрядженнях, на лікарняному листку тощо.
Середньооблікова чисельність працівників за певний період визначається як сума середньомісячної чисельності. поділена на кількість місяців у розрахунковому періоді. Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходять на роботу з поважних причин.
Окрім оцінки персоналу з допомогою групування за названими вище ознаками, у зарубіжній та вітчизняній практиці управління трудовими ресурсами найчастіше використовуються такі показники:
ПП = [1.1]
Де:
ПП. – плинність персоналу
КЗ – кількість звільнених з усіх причин
Ч – середньооблікова чисельність
СП
=
Де:
СП - стабільність або «відданість» персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві)
РП – загальна сума років на даному підприємстві всього персоналу
Ч
– середньооблікова чисельність
РД = [1.3]
Де:
РД - рівень дисципліни (неявок на роботу)
Н люд. дн. – неявки на роботу (людино-днів)
Wлюд.дн.
– усього відпрацьовано (людино днів)
ВКР = [1.4]
Де:
ВКР - відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт
ТР гр. роб. - Середній тарифний розряд групи робітників
ТР роб. – середній тарифний розряд робіт що виконуються
Ці та інші аналітичні показники (коефіцієнти) потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або ж мають аналізуватися в динаміці. Ефективність використання трудових ресурсів виявляється тільки через показники, що характеризують кінцеві результати діяльності підприємства.
Переходимо до економічної характеристики
підприємства ДП «Новосанжарське лісове
господарство».
2. Економічна характеристика підприємства
ДП «НОВОСАНЖАРСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»
Державне підприємство «Новосанжарське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 «Про організаційну структуру управління лісовим господарством України», засноване на державній власності. Підприємство створено з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству.
Основними напрямками діяльності підприємства є:
проведення заходів з відновлення лісів, підвищення їх продуктивності, створення насаджень із швидкоростучих і технічно цінних порід;
організація лісонасінневої справи і лісових розсадників;
збереження та посилення захисних властивостей лісів, лісонасаджень, що виконують захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та рекреаційні функції;
поліпшення стану і підвищення продуктивності лісів;
охорона лісів і захисних лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень та стягнення з них збитків відповідно до чинного законодавства;
облік лісових користувань;
виробництво продукції та товарів народного споживання, проведення лісозаготівельних та лісопильно-деревообробних робіт;
ведення мисливського господарства та контроль за дотриманням правил полювання;
ведення рибного господарства; розробка та реалізація інноваційних проектів з метою вдосконалення виробництва; інші види діяльності, що випливають з мети та предмету діяльності і не заборонені чинним законодавством України .
Обсяг виробництва може бути виражений у натуральному або умовно-натуральному й вартісному вимірниках. Узагальнюючі показники обсягу виробництва одержують за допомогою вартісної оцінки за фактично діючими відпускними цінами підприємства (без ПДВ) або в цінах, прийнятих у плані. Основним показником обсягу виробництва є товарна, валова й реалізована продукція.
Товарна продукція – це економічний показник, що характеризує в грошовому вираженні обсяг виготовленої й готової до реалізації продукції.
Реалізована продукція – це товарна продукція, що відвантажена споживачеві й за неї перераховані гроші на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника. Вона визначається як товарна продукція з урахуванням залишків готової нереалізованої продукції на складі підприємства на початок і кінець звітного періоду. Вимірюють її в діючих відпускних (або договірних) цінах підприємства. Цей показник вважається одним з основних у діяльності підприємства.
Розглянемо обсяги діяльності підприємства, оцінку наявності основних фондів, показники технічної забезпеченості підприємства тощо (табл. 2.1)
Таблиця 2.1. Оцінка обсягів діяльності підприємства за 2008-2010 рр.
| Показники | 2 008 р. | 2 009 р. | 2 010 р. | 2010 р. у % до: | Відхилення 2010 р. від (+,-): | ||
| 2 008 р. | 2 009 р. | 2 008 р. | 2 009 р. | ||||
| 1. Обсяги діяльності в діяючих цінах, тис.грн. | 4578 | 4410 | 4159 | 90,85 | 94,31 | -419 | -251 |
| 2. Індекс цін | 1,02 | 1,03 | 1,06 | 103,92 | 102,91 | 0,04 | 0,03 |
| 3.
Обсяги діяльності в |
4488,24 | 4281,55 | 3923,58 | 87,42 | 91,64 | -564,65 | -357,97 |
| 4. Обсяги реалізації продукції, тис.грн. | 4750 | 4590 | 4269 | 89,87 | 93,01 | -481 | -321 |
Аналізуючи, дані таблиці 2.1 ми бачимо, що обсяги діяльності в діючих цінах в 2010 р. порівняно з 2008 р. зменшилися на 9,15 % (тобто на 419 тис. грн.), а порівняно з 2009 р. зменшилися на 5,69 % (тобто на 251 тис. грн.). А обсяги діяльності в порівняних цінах в 2010 р. порівняно з 2008 р. зменшилися на 12,58 % (тобто на 564,65 тис. грн.), а порівняно з 2009 р. зменшилися на 8,36 % (тобто на 357,97 тис. грн.). Щодо обсягів реалізації продукції, то в 2010 р. порівняно з 2008 р. вони зменшилися на 10,13 % (481 тис.грн.), а порівняно з 2009 р. зменшилися на 6,99 % (321 тис. грн.).
Розглянемо наявність основних фондів підприємства. (табл. 2.2)
Таблиця 2.2. Оцінка наявності основних фондів підприємства за 2008-2010 рр.
| Показники | 2 008 р. | 2 009 р. | 2 010 р. | 2010 р. у % до: | Відхилення 2010 р. від (+,-): | ||
| 2 008 р. | 2 009 р. | 2 008 р. | 2 009 р. | ||||
| 1. Вартість основних фондів на початок року, тис. грн. | 1300 | 1448 | 1518 | 116,77 | 104,83 | 218 | 70 |
| 2. Вартість основних фондів на кінець року, тис. грн. | 1448 | 1518 | 1608 | 111,05 | 105,93 | 160 | 90 |
| 3.Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн. | 1374 | 1483 | 1563 | 113,76 | 105,39 | 189 | 80 |
| 4.
Середньорічна вартість |
925 | 925 | 925 | 100,00 | 100,00 | 0 | 0 |
| 5. Середньорічна вартість машин та обладнання, тис.грн. | 262 | 322 | 402 | 153,44 | 124,84 | 140 | 80 |
| 6. Середньорічна вартість транспортних засобів, тис. грн. | 110 | 150 | 150 | 136,36 | 100,00 | 40 | 0 |
| 7.
Середньорічна вартість |
59 | 62 | 62 | 105,08 | 100,00 | 3 | 0 |
| 8. Середньорічна вартість інших основних фондів, тис.грн. | 18 | 24 | 24 | 133,33 | 100,00 | 6 | 0 |