Перспективи оптимізація структури пасивів ПрАТ „МТС Україна” на наступний період
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ І ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Сутність та основні джерела формування капіталу підприємства………...6
1.2 Поняття, види активів підприємства та основні форми їх розміщення….10
1.3 Методи
оцінки ефективності формування та
використання капіталу підприємства………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ПрАТ „МТС Україна”
2.1 Фінансово
- економічна характеристика
2.2 Аналіз джерел формування капіталу досліджуваного підприємства…….55
2.3 Оцінка ефективності використання активів ПрАТ „МТС Україна”……...65
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ АКТИВІВ І ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Перспективи
оптимізація структури пасивів ПрАТ „МТС
Україна” на наступний період….…………………………………………………………
3.2 Шляхи підвищення ефективності управління оборотним капіталом підприємства ПрАТ „МТС Україна”……………………………………………96
ВИСНОВКИ ТА
ПРОПОЗИЦІЇ………………………………………………..
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………105
ДОДАТКИ……………………………………………………………
Вступ
В сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб’єкта є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), які зацікавленні в результатах його функціонування. На основі доступної їм звітно-облікової інформації вказані особи намагаються оцінити фінансове положення підприємства. Основним інструментом для цього слугує економічний аналіз, за допомогою якого можна об’єктивно оцінити внутрішні і зовнішні відносини об’єкта, що допомагає: охарактеризувати його платоспроможність, ефективність і прибутковість діяльності, перспективи розвитку, а потім забезпечити прийняття обґрунтованого рішення.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що в даний час зростає значення фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Це значно збільшує роль аналізу фінансового стану підприємства. Для виживання і розвитку підприємства необхідно максимально чітко і ефективно управляти його капіталом. Одна з характерних рис економічних відносин - прагматизм учасників. Будь-яка цінність матеріального або нематеріального характеру, що фігурує в процесі таких відносин, представляє інтерес лише в тому випадку, якщо володіння нею сприяє досягненню якоїсь мети, перш за все економічного характеру. Основа ділової активності - нарощування економічного потенціалу підприємства.
Беручи до уваги високий рівень актуальності формування ефективної структури пасивів підприємства, а саме їх оптимізація, була обрана тема бакалаврської роботи.
Мета роботи – аналіз та оптимізація активів та пасивів підприємства. Виходячи з поставленої мети, були визначені завдання роботи, а саме:
- розглянути механізм функціонування активів та пасивів підприємства із врахуванням специфіки реалізації цього механізму стосовно до телекомунікаційного підприємства;
- визначити комплекс методів та способів управління різними формами розміщення активів та пасивів;
- застосувати сучасні методики для оптимізації та аналізу особливостей функціонування активів та пасивів підприємства;
- проаналізувати параметри ефективності функціонування як активів в цілому, так і окремих їх елементів. Також необхідним є визначення впливу структури активів на ліквідність та платоспроможність підприємства.
Об’єктом дослідження стало підприємство ПрАТ „МТС Україна”. Слід зауважити, що телекомунікаційне підприємство має специфічну діяльність і специфічну практику управління активами і пасивами. Від політики управління нематеріальними активами підприємства залежить відповідь на питання про існування підприємства.
Предметом дослідження стали суттєві закономірності функціонування активів та пасивів даного підприємства, визначення яких дозволить сформулювати і вирішити основні проблеми їх оптимізації.
Для реалізації перерахованих завдань використано методи фінансового аналізу, аналіз ліквідності балансу, коефіцієнтний аналіз ліквідності. Передбачається використати сукупність економіко-статистичних методів.
Інформаційною базою є: підручники, наукові збірники, нормативно правова база, інтернет ресурси, звітність підприємства. Відзначимо, що у сфері управління активами та пасивами підприємства існує велика кількість фундаментальних та методичних робіт, використання яких дозволить досить повно розкрити тему бакалаврської роботи. В українській економічній літературі це роботи Бабицького А.Ф., Калини А.В., Оберемчука В.Ф., Ізмайлової К.В., Ефимової О.В., Буряковского В.В., Кармазина В.Я. та інших.
Застосування перелічених вище методів та методик з врахуванням практики їх використання, наведеної в економічній літературі, дозволить досягти мети бакалаврської роботи.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ АКТИВІВ І ПАСИВІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. Сутність та основні джерела формування капіталу підприємства
Перехід до ринкової економіки вимагає від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і керування виробництвом, активізації підприємництва і мобілізації невикористаних резервів. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється оцінці пасивів підприємств.
Джерела фінансування господарської діяльності (пасиви підприємства) складаються з власного капіталу і резервів, довгострокових позикових коштів та кредиторської заборгованості. Узагальнено джерела коштів поділяються на власні і позикові[18,34].
Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини: 1) реєстрований; 2) не реєстрований. Перший — це статутний, або пайовий, капітал. Другий — додатковий — резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток)[24,13]. Статутний капітал утворюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання, цінні папери, права на користування землею, водою, будинками. Статутний капітал телекомунікаційної компанії формується за рахунок коштів акціонерів засновників (учасників) підприємства.
Акціонерний капітал — це основний, базовий, початковий капітал акціонерного товариства, що утворюється шляхом випуску і продажу акцій, загальна вартість яких є сукупністю об'єднаних індивідуальних капіталів акціонерів[14,52].
Додатковий капітал складається з емісійного доходу від розміщення акцій власної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів, безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.
Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно з установчими документами — у випадку нестачі прибутку покриваються витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо[18,51].
Нерозподілені прибутки — це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток. Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.
Неоплачений капітал призначений для обліку розрахунків із засновниками підприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.
П(С)БО 11 „Зобов'язання” визначає порядок формування та відображення у звітності інформації про зобов'язання. Цим стандартом усі зобов'язання класифікуються на довгострокові, поточні, забезпечення та непередбачені зобов'язання. Поточні зобов'язання є сумою заборгованостей підприємства різним юридичним і фізичним особам, кожна з цих заборгованостей повинна бути погашена протягом терміну, що не перевищує один рік. Довгострокові зобов'язання є позиковим капіталом компанії. Особливою рисою позикового капіталу є те, що він передається підприємству на порівняно тривалий час (більше одного року) і повинен бути повернений власнику капіталу разом або по частинах з виплатою фіксованої наперед обумовленої винагороди (відсотків). Власний капітал вкладається його власниками на невизначений проміжок часу і не припускає повернення коли-небудь в майбутньому. Власники власного капіталу, на відміну від власників позикового капіталу, не розраховують на отримання фіксованої винагороди. Ця винагорода залежить від результатів діяльності підприємства і виплачується у вигляді дивідендів.
До довгострокових зобов'язань належать:
- довгострокові кредити банків;
- інші довгострокові фінансові зобов'язання;
- відстрочені податкові зобов'язання;
- інші довгострокові зобов'язання.
Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як поточне, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців то до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове[32,118].
Зобов'язання за кредитною угодою буде поточним, якщо:
- позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;
- не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.
Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
Поточні зобов'язання включають:
- короткострокові кредити банків;
- поточну заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями;
- короткострокові векселі видані;
- кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
- поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків;
- інші поточні зобов'язання.
Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат на:
- виплату відпусток працівникам;
- додаткове пенсійне забезпечення;
- виконання гарантійних зобов'язань;
- реструктуризацію;
- виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів тощо.
Суми створених забезпечень визнаються витратами. Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.
Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівництвом підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.
Сума забезпечення визначається за обліковою оцінкою ресурсів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), необхідних для погашення відповідного зобов'язання, на дату балансу. Забезпечення для відшкодування витрат на реструктуризацію визначається за сумою прямих витрат, які не пов'язані з діяльністю підприємства, що триває. Забезпечення довгострокових зобов'язань визнаються у сумі їх теперішньої вартості[18,17].
Забезпечення використовується для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких воно було створено. Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу та, у разі потреби, коригується (збільшується або зменшується). У разі відсутності ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.
Непередбачені зобов'язання відображаються на позабалансових рахунках підприємства за обліковою оцінкою.
У примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:
- Сума та строки погашення зобов'язання, яке було виключене із складу поточних зобов'язань з обґрунтуванням причин цього.
- Перелік і суми зобов'язань, що включені до статей балансу „Інші довгострокові зобов'язання”, „Інші поточні зобов'язання”.
Підприємство щодо кожного виду забезпечень наводить таку інформацію:
- Цільове призначення, причини невизначеності та очікуваний строк погашення.
- Залишок забезпечення на початок і кінець звітного періоду.
- Збільшення забезпечення протягом звітного періоду внаслідок створення забезпечення або додаткових відрахувань.
- Сума забезпечення, що використана протягом звітного періоду.
- Невикористана сума забезпечення, що сторнована у звітному періоді.
- Сума очікуваного відшкодування витрат іншою стороною, що врахована при оцінці забезпечення.
Отже, розглядаючи різні джерела формування капіталу підприємства можна зробити висновок, що кожен суб’єкт господарювання має широкий вибір способів формування капіталу. Кожен із способів має власний механізм його провадження, а також різну вартість його залучення і наслідки його використання у господарській діяльності. Виходячи з вище сказаного кожне підприємство має формувати структуру джерел фінансування, що відповідає поставленим стратегічним цілям.
1.2. Поняття, види активів підприємства та основні форми їх розміщення
При здійсненні господарської діяльності у розпорядженні підприємства знаходяться різні види майна в матеріальній та нематеріальній формі. За економічним змістом майно як активи підприємства поділяють на необоротні та оборотні активи.
Активи підприємства - це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку[17,84].
Необоротні активи (або основний капітал) є сукупністю майнових цінностей підприємства, що багато разів беруть участь в процесі господарської діяльності і переносять на продукцію свою вартість частинами. У практиці господарювання до необоротних активів відносять майнові цінності всіх видів з терміном використання більше одного року і вартістю понад 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Оборотний капітал (або оборотні активи) є сукупністю майнових цінностей підприємства, що обслуговують господарський процес і повністю споживаються протягом одного виробничого циклу. У практиці господарювання до оборотних активів відносять майнові цінності всіх видів з терміном використання до одного року і вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
У складі, необоротних і оборотних активів розрізняють окремі їх види.
Так, у складі необоротних активів виділяють:
а) Основні засоби. До них відносяться засоби праці, що належать підприємству, в натуральній формі з терміном служби більше одного року і вартістю понад 15 неоподаткованих мінімуми доходів громадян.
б) Нематеріальні активи. До них відносяться придбані підприємством права користування окремими природними ресурсами (землею, водою і т. п.), виробничими зразками, товарними знаками, об'єктами виробничої і інтелектуальної власності (патенти, „ноу-хау”, авторські права і т. п.) і інші аналогічні майнові права.
в) Довгострокові фінансові вкладення (фінансові інвестиції). До них відносяться довгострокові (на термін більше одного року) фінансові вкладення до статутних фондів спільних підприємств, а також в різноманітні фондові і грошові інструменти (акції, облігації, депозитні внески і т. п.).
г) Інші види необоротних активів. До них відносяться незавершені капіталовкладення, устаткування, призначене до установки, і деякі інші їх види.
У складі оборотних активів виділяють:
а) Запаси товарно-матеріальних цінностей (матеріальні оборотні активи). До них відносяться виробничі запаси (сировина, матеріали, пальне і т. д.), незавершене виробництво, запаси малоцінних і швидкозношуваних предметів (засоби праці з терміном експлуатації до одного року і вартістю до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян), запаси готової продукції (на підприємствах торгівлі - запаси товарів).
б) Дебіторська заборгованість (розрахунки з дебіторами). До них відноситься заборгованість юридичних і фізичних осіб підприємству за товари, роботи, послуги і інші види.
в) Грошові активи. До них відносяться грошові кошти підприємства в касі, на розрахунковому, валютному і інших рахунках.
г) Короткострокові фінансові вкладення. До них відносяться фінансові вкладення підприємства в різні фондові і грошові інструменти на термін менше одного року. По своєму економічному змісту вони є формою тимчасового використання вільних грошових активів з метою отримання доходів по них в короткостроковому періоді.
д) Інші види оборотних активів. До них відносяться витрати майбутніх періодів (витрати, зроблені в поточному періоді, але які будуть віднесені на виробництво в майбутніх звітних періодах) і деякі інші їх види (не віднесені до вище перелічених груп).
Оборотні кошти підприємства відрізняються від основних активів тим, що підприємство володіє цими засобами впродовж періоду, що не перевищує один рік. Протягом деякого часу (менше одного року) ці засоби трансформуються в гроші, потім оборотні кошти поповнюються, забезпечуючи тим самим безперервний процес поточної діяльності підприємства. Оборотні кошти, що використовуються в процесі діяльності підприємства включаються у витрати підприємства і беруть участь тим самим у формуванні прибутку компанії. Основні засоби отримуються підприємством розраховуючи на тривале, більше одного року, користування. Це результат так званих довгострокових вкладень (інвестицій) підприємства. В процесі поточної діяльності компанії вартість основних засобів підприємства включається в його витрати по частинах (знос або амортизація) відповідно до прийнятих в конкретній країні правил. Способи амортизації розрізняються згідно типу основних засобів.
Склад обігових коштів підприємства показано на рис.1.1.
Рис 1.1. Склад обігових коштів підприємства[36,13]
Процес виробництва і продажу продукції може здійснюватися безперебійно при наявності в підприємства не тільки необхідних основних фондів, нематеріальних активів, але й оборотних коштів, переважно у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, пального і т.д. Як і основні, оборотні кошти функціонують у сфері виробництва, являючись матеріальною основою виробництва і являють собою виробничі фонди. Але в процесі функціонування засоби праці і предмети праці по-різному й у різному ступені переносять свою вартість на вартість виробленого продукту. Цим і обумовлений розділення виробничих фондів на основні й оборотні.
Оборотні виробничі фонди по речовинному змісті являють собою предмети праці, а також знаряддя праці, що враховуються в складі малоцінних і швидкозношуваних предметів. Оборотні виробничі фонди обслуговують сферу виробництва і цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції, змінюючи первісну форму в процесі одного виробничого циклу[30,58].
Оборотні виробничі фонди являють собою мінімально необхідні для виконання виробничої програми запаси сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних матеріалів, палива, запасних частин для ремонту, малоцінних і швидкозношуваних предметів, а також незавершеного виробництва.
Фонди обігу складаються з запасів готової продукції на складі підприємства, товарів, відвантажених споживачам, і залишків коштів на рахунках у банку й у касі підприємства.
Оборотні виробничі фонди і фонди обігу тісно зв'язані між собою. Їхній рух має однаковий характер і складає єдиний процес кругообігу фондів підприємства. При цьому відбувається постійна і закономірна зміна форм авансованої вартості: із грошової вона перетворюється в товарну, потім у виробничу і знову в товарну і грошову. Таким чином, виникає об'єктивна необхідність авансування коштів для забезпечення безупинного руху оборотних виробничих фондів і фондів обігу з метою створення необхідних виробничих запасів, об’єму незавершеного виробництва, готової продукції й умов для її реалізації.
Як видно з наведеного рисунка рух оборотних коштів підприємства в процесі виробничо-комерційного циклу проходить чотири основні стадії, послідовно змінюючи свою форму.
На першій стадії грошові й інші високоліквідні активи (векселі, депозитні внески і т.п.) використовуються для придбання сировини, матеріалів, палива і т.д., тобто запасів − факторів виробництва.
На другій стадії запаси окремих факторів виробництва в результаті безпосередньої виробничої діяльності перетворюються в запаси готової продукції.
На третій стадії запаси готової продукції реалізуються споживачам і до настання оплати перетворяться в дебіторську заборгованість.
На четвертій стадії (інкасуванні) оплачена дебіторська заборгованість знову перетвориться в грошові активи (частина яких до настання терміну їхні використання може зберігатися у формі високоліквідних короткострокових фінансових вкладень).
Формування обігових коштів підприємства має ґрунтуватися на таких основних принципах: самостійного розпорядження своїми обіговими коштами; визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування; використання раціональних джерел фінансування обігових коштів; контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів з метою прискорення їх обертання.
Підприємства формують обігові кошти за рахунок власних і залучених фінансових ресурсів. До власних джерел фінансування обігових коштів належить статутний капітал, акціонерний капітал, додатковий капітал, резервний капітал, цільові фонди, нерозподілений прибуток, сталі пасиви тощо.
У період створення підприємства обігові кошти формуються за рахунок частки коштів його статутного (пайового, акціонерного) капіталу. У процесі експлуатації обігові кошти підприємства поповнюються за рахунок таких власних джерел фінансування як: нерозподілений прибуток, дотації, субсидії тощо, а також коштів, які можна прирівнювати до власних – цільове фінансування, сталі пасиви. Сталі пасиви – це залучені підприємством кошти, що формально йому не належать, але за прийнятою системою розрахунків постійно перебувають у розпорядженні підприємства. До сталих пасивів належать: перехідна заборгованість із заробітної плати, відрахувань у страхові фонди, до бюджету (у межах встановлених термінів їх сплати), забезпечення майбутніх витрат і платежів тощо.
За рахунок власних джерел формують мінімальну частину обігових коштів підприємства.
У процесі виробничо-господарської діяльності підприємства виникає потреба в залученні додаткових фінансових ресурсів для фінансування його тимчасових витрат у зв’язку з сезонністю виробництва, збільшенням обсягу виробництва і реалізації продукції, розширенням її асортименту, зміною умов розрахунків із постачальниками і покупцями тощо. У таких випадках підприємство поповнює обігові кошти за рахунок залучених джерел фінансування, до яких належать короткотермінові кредити банків (строком до 1 року), комерційні кредити, інші види кредиторської заборгованості, в тому числі і оформлені виданими векселями.
Застосування різних джерел фінансування обігових коштів впливає на швидкість їх обертання, на витрати підприємства та його фінансові результати.
Активи будь-якого підприємства поділяють на поточні (короткострокові) і основні (довгострокові). До довгострокових активів відносяться грошові кошти, вкладені до основних фондів, нематеріальних активів. Основні активи є засобами праці (будівля, устаткування, транспорт і т.д.), які багато разів використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою речовинно-натуральну форму.
В процесі кругообігу необоротні активи проходять три основні стадії.
На першій стадії сформовані підприємством необоротні активи в процесі свого використання і зносу переносять частину своєї вартості на готову продукцію. Цей процес здійснюється протягом багатьох виробничо-комерційних циклів і продовжується до повного зносу окремих видів необоротних активів.
На другій стадії в процесі реалізації продукції знос необоротних активів накопичується на підприємстві у формі амортизаційних засобів (амортизаційного фонду).
На третій стадії амортизаційні засоби як частина власних фінансових ресурсів підприємства направляються на відновлення діючих або придбання нових видів необоротних активів.
Період часу, протягом якого відбувається повний цикл кругообігу вартості конкретних видів необоротних активів, характеризує термін їхньої служби.
Оновлення необоротних активів підприємства здійснюється на простій і розширеній основі, представляючи собою процес простого і розширеного їхнього відтворення.
Просте відтворення необоротних активів може здійснюватися в межах амортизаційного фонду в наступних формах:
а) поточного ремонту (він являє собою процес часткового відновлення основних засобів, тобто відшкодування їхнього зносу). Витрати на поточний ремонт фінансуються за рахунок витрат підприємства;
б) капітального ремонту (він являє собою процес значного відновлення основних засобів і часткової заміни їхніх окремих елементів). Витрати на капітальний ремонт фінансуються звичайно за рахунок частини накопичених амортизаційних відрахувань (у сучасних умовах витрати на капітальний ремонт дозволено відносити на витрати підприємства). На суму зробленого капітального ремонту зменшується знос основних засобів і тим самим збільшується їхня залишкова вартість;
в) придбання нових видів необоротних активів з метою заміни цілком зношених їхніх видів у межах сум накопиченої амортизації (для нематеріальних активів це основна форма простого їхнього відтворення).
Розширене відтворення необоротних активів являє собою процес формування нових їхніх видів, здійснюваний не тільки за рахунок сум накопиченої амортизації, але і за рахунок інших фінансових джерел (прибутку, довгострокових позик і т.п.).
Формування нових видів необоротних активів у процесі простого або розширеного їхнього відтворення зв'язано з інвестиційною діяльністю підприємства і являє собою особливу сферу фінансового менеджменту.
Результати оновлення необоротних активів підприємства виражаються рядом показників, до числа основних з яких відносяться:
а) коефіцієнт надходження необоротних активів. Він характеризує частку нових видів необоротних активів у загальному їхньому складі і розраховується за формулою:
КНна =НАп/НАк,
де КНна- коефіцієнт надходження необоротних активів;
НАп- вартість знов сформованих (намічуваних до формування) необоротних активів протягом визначеного(звітного або планового) періоду;
