Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні засади формування конкурентоспроможності китайської економіки.
1. Еволюція китайської моделі економічного розвитку в ХХ ст..
2. Підходи щодо визначення джерел та механізмів розвитку китайської економіки.
2. Дослідження складових конкурентоспроможності китайської економіки в наш час.
1. Оцінка сучасного стану конкурентоспроможності китайської економіки.
2. Аналіз чинників, що впливають на формування конкурентоспроможності китайської економіки в умовах глобалізації.
3. Вплив світової фінансової кризи на стан конкурентоспроможності китайської економіки.
3. Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період.
1. Шляхи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки.
2. Вплив китайської економіки на конкурентоспроможність економіки України. 

Висновок 

Список використаних джерел

Вступ

Тема курсової роботи  звучить “ Фактори конкурентоспроможності китайської економіки”. На сьогоднішній час дана тема є більш ніж актуальною для країн світу, адже Китай є  вагомим учасником міжнародних  відносин, яка є найбільшим імпортером в світі. Окрім тісного співробітництва  економічного спрямування існує  також інтенсивна співпраця на політичному, культурному і гуманітарному  рівні.

Предметом цієї роботи є  аналіз конкурентоспроможності китайської економіки, а об’єктом виступають всі  відносини, які склалися в країні з приводу розвитку економіки  Китаю, тобто це - відносини між  Китаєм та іншими країнами, взаємозв’язок  між торгівельними та фінансовими  ресурсами країни.     

Метою написання даної  курсової роботи є аналіз розвитку економіки Китаю, а також можливі  шляхи її розвитку, поліпшення та удосконалення.

Завданням курсової роботи є раціональне зосередження населення  і, відповідно, виробництва на території  Китаю, одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного  підприємства, а як відомо на рівні  будь-якої країни ефект виражається  у національному доході.

Проблематику джерел та напрямів реформування китайської економіки, в  контексті посилення її статусу  як глобального лідера, відображено  в низці праць зарубіжних фахівців, зокрема Лі Цзи Шен [16], В. Гельбраса [12], В. Міхеєва [20], В. Мельянцева [19], В. Карлусова [13], І. Лабінської [15] тощо. У вітчизняній науковій літературі пріоритетні завдання трансформації системи макрорегулювання в КНР висвітлено у працях А.А. Мазаракі [17], Є. Марцуна [18], Н. Самсоненка [22] та інших. Водночас, багато аспектів цієї проблеми, з огляду на особливості розвитку сучасної глобальної економіки, потребують більш повного та предметного дослідження.

Тридцять років тому Китай  розпочав шлях кардинальних економічних  і соціальних перетворень, який спирався на прагматичний розрахунок і реалії ринкових відносин. Цей курс отримав  назву "політика реформ і відкритості". За цей період Китай став прикладом  того, як виважена зовнішньоекономічна  стратегія може за відносно короткий проміжок часу вивести величезну країну в число глобальних лідерів. Проблематика китайського феномену особливо актуальна нині. Однією із підойм виходу глобальної економіки з кризового стану є нарощування та збереження високої і стійкої економічної динаміки в країнах, які належать до авангарду світового розвитку, і, передусім, США та Китаї. З огляду на зазначене, тема дослідження, в якому аналізується досвід китайських зовнішньоекономічних реформ як передумова посилення конкурентних позицій національної економіки в умовах її активної інтеграції в глобальний економічний простір, є актуальною і такою, що має не лише теоретичне, але й практичне значення для України, яка потребує оптимізації своєї стратегії реалізації національних економічних інтересів через механізми міжнародної взаємодії.

При дослідженні конкурентоспроможності Китаю в даній курсовій роботі буде задіяно декілька методів, які  допоможуть більш доступно розкрити тему обраної мною роботи. Основними методами, що використані в моїй роботі, є балансовий, статистичний, індексний.

1. Теоретичні засади формування конкурентоспроможності китайської економіки

У питанні досліджуються основні передумови і характерні риси китайських реформ на рубежі ХХ-ХХІ ст., особливості аграрної, промислової, фінансової та зовнішньоекономічної політики КНР. Значне місце відведено висвітленню нових явищ в економіці Китаю в контексті рішень ХVІ Всекитайського з’їзду КПК (2002 р.).

Соціально-економічні перетворення в  Україні повинні вирішити проблеми, що накопичувалися десятиліттями. Реалізація цих завдань дозволить нашій  країні організувати виробництво у  відповідності з суспільними  потребами та увійти у світову  економічну співдружність. Завдяки  цьому можна забезпечити соціальну  орієнтацію економіки, ліквідувати  дефіцит на велику кількість товарів, створити дійову систему управління, відтворити стимули до високоефективної праці. У процесі трансформації  соціально-економічних перетворень  важливу роль відіграє врахування набутого світового досвіду. Особливе місце  при цьому надається використанню китайського досвіду. Як відомо, економічні перетворення в цій країні на рубежі ХХ-ХХІ ст. дали позитивні результати, тому вони є об’єктом особливої  уваги в багатьох країнах світу, у тому числі в Україні.

1. Еволюція китайської моделі економічного розвитку в ХХ ст.

Характерні риси китайських реформ. На ХVI Всекитайському з’їзді КПК (листопад 2002 р.) підкреслювалося, що з переходом у ХХІ ст. країна вступила в новий період розвитку - всебічного будівництва середньозаможного суспільства і прискореного просування соціалістичної модернізації соціально-економічного розвитку. Основні особливості соціально-економічного розвитку в КНР на рубежі ХХ-ХХІ ст. полягають у наступному. У країні співіснують велике сучасне і дрібне традиційне виробництво, товарна і натуральна форми господарювання. Особливо низькі товарність і ступінь усуспільнення в сільському господарстві, де зайнята абсолютна більшість населення, яке використовує ручну працю [1, c. 2]. Поряд з відносно розвинутими районами в країні існують дуже відсталі, причому різниця між ними досить велика. Характерно, що сама сучасна наука і техніка існують поряд із неписьменністю і напівписьменністю (це стосується чверті населення країни). За умов високих загальних показників розвитку економіки мають місце низькі показники середньодушового виробництва, а багаточисленне населення країни - не тільки джерело робочої сили, а й важкий тягар для економіки.

Реальними в країні є такі поняття, як «скромний достаток», «забезпеченість  їжею та одягом», «бідність». Причому, навіть дві перші категорії на загальносвітовому рівні підпадають у розряд тих, що характеризують населення  з низьким рівнем доходів. Провідне місце в багатоукладній економіці  займає сектор суспільної власності, який не виключає господарств, які відносяться  до інших форм власності. У системі  мотивації та оплати праці, крім розподілу  за працею, функціонують й інші форми  оплати. У стислій формі всі  ці прояви «початкового етапу соціалізму»  в КНР характеризуються як «нерозвинутість  продуктивних сил, недосконалість виробничих відносин, незрілість надбудови» [6, с. 242-243].

У офіційних партійних документах підкреслювалося, що «початковий етап соціалізму» - це не та початкова стадія взагалі, яку переживає будь-яка  країна при вступі в соціалізм, а  той особливий період, через який неминуче повинен пройти Китай, будуючи  соціалізм за умов нерозвинутості продуктивних сил і товарного господарства. Для вирішення основної суперечності «початкової стадії соціалізму» - суперечності між зростаючими матеріальними  і культурними потребами народу і відсталим суспільним виробництвом необхідно, як вказувалося на ХIII з’їзді КПК, прикладати зусилля для розвитку товарного виробництва, підвищення продуктивності праці, модернізації промисловості, сільського господарства, оборони, науки і техніки.

Соціально-економічні реформи в  Китаї мають переважно градуалістський (поступовий) характер і розраховані  на декілька десятиліть. У процесі  перехідного періоду використовуються як адміністративні, так і економічні методи. Специфічними рисами господарських перетворень є те, що старі структури порушені не були. Навіть збиткові господарства продовжували працювати і випускати продукцію, а нові структури (індивідуальні, приватні, колективні, спільні та іноземні підприємства) займали вільні ринкові ніші та швидко нарощували обсяги виробництва. Саме в цьому полягає основна причина того, що в Китаї не тільки не було глибокого спаду виробництва, а, навпаки, відбувалося його неухильне і швидке зростання. Кінцевою метою господарських перетворень у Китаї було створення «соціалістичної ринкової економіки», що передбачає побудову соціально орієнтованої, підпорядкованої інтересам народу, ринкової економіки. Такий підхід враховує поєднання механізму ринкової конкуренції з державним регулюванням соціально-економічних процесів. У другій половині ХХ ст., особливо в останні 20 років проведення реформ і відкритості, промисловість Китаю зберігала високі динамічні темпи розвитку.

Усього за 50 років виробництво  основних видів промислової продукції  в країні збільшилося у десятки  і, навіть, у сотні разів. Починаючи  з 1996 р. за виробництвом сталі, взуття, цементу, хімічних добрив і телевізорів  Китай вийшов на перше місце в  світі [4, с. 98].

На етапі всебічного розвитку середньозаможного  суспільства особливо актуальним є  завдання створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів селян. Намічено посилити базисне становище аграрного  сектора, стимулювання прогресивної структури  сільського господарства та економіки  села, зберігати і підвищувати  комплексні зерновиробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного  сектора в цілому [1, с. 5].

Реалізація реформ в аграрному  секторі економіки розпочалася  з розпуску сільгоспкомун, де сотні  мільйонів селян були зайняті  підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася селянським подвір’ям  в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова  оренда землі породжує тенденцію  до її хижацького використання. Тому строк  оренди було збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’явився потужний стимул до господарської діяльності.

Прискорення темпів розвитку сільського господарства в Китаї почалося з  початком проведення реформ на селі (після 1978 р.). При збереженні колективної  власності реформи в аграрному  секторі подолали застарілі традиційні системи і змогли за умов ринкових відносин знайти нові реальні форми  для колективного господарства. Реформи  принесли селянам реальні вигоди, сприяли зростанню сільськогосподарського виробництва і забезпечили оптимізацію  структури сільського господарства. У результаті сільське господарство Китаю досягло помітних успіхів.

Наприкінці ХХ ст. сільське господарство і сільська економіка Китаю, хоча і зіткнулися з багатьма труднощами, проте змогли зберегти позитивну  тенденцію розвитку. Наприклад, у 1996-2000 рр. додаткова вартість сільського господарства (протягом п’яти років) у ВВП досягла 7 трлн 129 млрд 180 млн  юаней. Середньорічне зростання  сільгосппродукції при зіставних  цінах становило 3,5%, зберігалася  тенденція стабільного розвитку. Декілька років підряд збиралися  порівняно високі врожаї зерна та іншої сільськогосподарської продукції. Так, виробництво зерна в 1995 р. склало 466,62 млн т, у 1998 р. воно досягло 512,3 млн  т - найвищого рівня в історії  країни. У 2001 р., незважаючи на серйозну засуху і зниження посівної площі, виробництво  зерна все ж досягло 452,62 млн  т. Слід відмітити, що за виробництвом зерна, бавовни, рапсу, тютюну, м’яса, яєць, продукції морського промислу та овочів Китай займає сьогодні перше  місце в світі.

Радикальні реформи в сільському господарстві проводилися одночасно  з розвитком дрібних та середніх приватних (індивідуальних та групових) підприємств у торгівлі, громадському харчуванні, сфері послуг. При цьому  податки на малий бізнес, як і орендна плата за землю, мали пом’якшений характер. Результатом зазначених заходів стало наповнення споживчого ринку товарами, доступними за ціною і прийнятними за якістю, а також значне зростання реальних доходів як сільського, так і міського населення. Це, у свою чергу, забезпечило широку суспільну підтримку курсу реформ, яка стала найважливішою умовою успішності їх реалізації.

З перших років реалізації реформи  Китай проводить політику «відкритості», тобто поступової інтеграції країни в систему світогосподарських зв’язків. Найяскравіше така політика проявилася в створенні в прибережних  провінціях спеціальних економічних  зон (спочатку їх було 13, а нині - більше 20). У цих зонах створено сприятливі умови для масштабного залучення  іноземних капіталів. Запроваджено пільгові податки на прибуток, пільгові митні тарифи на імпорт устаткування та експорт готової продукції, а  також розроблено чітке законодавство, що регулює діяльність іноземних інвесторів і захищає їх. Крім того, важливою підоймою залучення іноземних інвестицій є політична стабільність. На початок 1996 р. у Китаї було створено 270 тис. підприємств із залученням іноземних інвестицій, а загальний обсяг цих інвестицій становив 181,4 млрд дол. [6, с. 154].

Деякі науковці вважають, що масштабне залучення іноземного капіталу в Китаї має специфічний характер, оскільки йдеться, насамперед, про залучення коштів «хуацяо» (етнічних китайців). Справді, до середини 90-х років частка «хуацяо» в загальному обсягу інвестицій становила приблизно 70%. Наприкінці 90-х років ситуація істотно змінилася, до Китаю пішли капітали великих зарубіжних корпорацій (у 1997 р. тільки американські корпорації вклали в китайську економіку 40 млрд дол.). У результаті загальний обсяг іноземних інвестицій в економіці КНР перевищив 250 млрд дол. Іноземні інвестори не тільки принесли з собою сучасну техніку, новітні технології, досвід менеджменту, а й вкладають великі суми в розвиток виробничої та соціальної інфраструктур особливих зон - у будівництво шляхів та інших комунікацій, житло, у підвищення кваліфікації китайських робітників, інженерів та управлінців.

Важливим позитивним моментом соціально-економічного розвитку є те, що переважна частина (понад 95%) іноземних капіталовкладень в економіку Китаю припадає на прямі інвестиції. Незначний обсяг  «портфельних» інвестицій і відсутність  іноземних вкладів у банках країни роблять неможливою масштабну втечу  з неї «гарячих» грошей, отже - є одним з найважливіших факторів фінансової стабільності держави і  твердого курсу юаня за умов глобальної фінансово-валютної кризи.

Характерною рисою китайських реформ є нові господарські форми, методи і  механізми господарювання, які виникають  з ініціативи «знизу» та набирають  форми широкомасштабних економічних  експериментів. Причому центральний  уряд нерідко «закриває очі» на те, що в ході таких експериментів  порушуються чинні правові норми, але згодом нагромаджений досвід аналізується, сумнівні моменти відсікаються, а позитивні результати набирають  законодавчого оформлення і набувають  великого поширення.

Фінансова і зовнішньоекономічна  політика. У процесі реформ у Китаї  не було обвальної лібералізації  цін, хоча вже на початок 1996 р. ціни на сировину і виробничі матеріали (80%), на сільськогосподарські продукти (85%) і майже на всі промислові товари споживчого призначення стали  встановлюватися вільно, на основі ринкового співвідношення попиту і  пропозиції [6, с. 153]. Китай не переживав  гіперінфляцію. За 1979-1997 рр. середньорічне зростання споживчих цін у країні становило трохи більше від 7%. Коли в 1994 р. унаслідок непомірної кредитної емісії державних банків, які надто легко надавали державним і приватним підприємствам нічим не забезпечені інвестиційні кредити (значна їх частина обернулася «мертвими» боргами), річний індекс цін збільшився на 25%, уряд забив на сполох і вжив рішучих заходів до більш жорстких умов видачі таких кредитів. У результаті в 1997 р. темпи інфляції знизилися до 0,8%. Разом із тим відбувалося поступове збільшення коефіцієнта монетизації, який нині досягає понад 120%. У цілому грошова маса відповідає масі товарів і послуг, а тому в Китаї не дістали поширення такі явища, як бартер, взаємозаліки, грошові сурогати тощо.

Основною причиною інфляції попиту, як відомо, є дефіцит державного бюджету. На фоні помірного приросту грошової маси бюджетний дефіцит  у країні з 5,1% ВВП у 1979 р. скоротився до 1,2% у 1981 р. У наступні роки не допускалося  перевищення межі в 2,2% ВВП. За 1979-1997 рр. податковий тягар скоротився з 30,4% валового внутрішнього продукту до 10,3%, що, у свою чергу, стимулювало активну  підприємницьку діяльність. За ті ж  роки витрати держави зменшилися на 23,3% ВВП, що компенсувало скорочення податкових надходжень. Значно скоротилися  витрати на утримання армії (але  не на закупівлю військової техніки  і сучасних воєнних технологій), утримання бюрократичного апарату  і реалізацію деяких соціальних програм.

Важливо підкреслити, що керівники  КНР виходять з того, що оскільки Китай - країна бідна, тому не може дозволити  собі розкіш масштабних соціальних трансфертів. У цьому розумінні характерною  є політика щодо виплати допомог  безробітним: за роки реформи витрати  на ці потреби знизилися з 4% ВВП  до 0,9%. Скорочення чисельності осіб, які одержують підтримку з  бюджету, і величини допомоги послабило  стимули працездатних громадян до реєстрації як безробітних. Поряд із масовим  створенням у селищах і волостях дрібних і середніх підприємств (які виробляють тканини, одяг, взуття, електроприлади та інші предмети вжитку), де знайшли роботу мільйони безробітних, зазначений захід привів до зниження рівня безробіття з 5,3% чисельності  активного населення до 0,9%.

У ракурсі реалізації курсу на «відкритість»  у країні послідовно здійснювалася  лібералізація зовнішньої торгівлі, причому ця торгівля дає додаткове  сальдо в десятки мільярдів доларів  на рік. За 19 років обсяг китайського  експорту зріс у 15,2 раза і перевищив 152 млрд дол. Форсований експорт таких  традиційних і певною мірою примітивних  товарів, як одяг, взуття, велосипеди, дитячі іграшки тощо, дозволив не тільки оплатити закупівлі устаткування, нових технологій, споживчих товарів тривалого  користування (нині виробництво таких товарів успішно розвивається в особливих економічних зонах), а й створити величезні золотовалютні резерви (на кінець 1997 р. вони перевищили 140 млрд дол., а разом із резервами Гонконгу становлять 240 млрд дол.). Необхідно зауважити, що такі золотовалютні резерви виступають ще одним важливим фактором забезпечення сталості національної валюти.

У результаті продуманої монетарної політики Китаю вдалося уникнути «доларизації» економіки. Ще в 1982 р. у країні в обіг було введено новий (твердий) юань, цілком забезпечений золотовалютними  резервами. У наступні 10 років у  державі паралельно функціонували  дві національні валюти. Із зростанням золотовалютних резервів відбувалося  витіснення старого (м’якого) юаня новим, яке завершилося на початку 90-х  років. При цьому обмінний курс нового юаня на долар свідомо встановлено  на значно нижчому рівні, ніж ПСК (паритет споживчих кошиків), що, у свою чергу, забезпечило високу конкурентоспроможність китайського  експорту на світових ринках.

Макроекономічні результати соціально-економічних  реформ. У процесі реформування в  КНР виникало багато нерозв’ язаних проблем. Періодично загострювалися структурні перекоси, оскільки зростання промисловості  та будівництва нерідко супроводжувалося неадекватним розвитком залізничного транспорту тощо. У свою чергу, це гальмувало зростання видобувної промисловості, чорної металургії, виробництва будматеріалів. Однак, у цілому реформи 80-х - 90-х років  дали позитивні результати.

У цілому за період економічних реформ реальний валовий внутрішній продукт (ВВП) Китаю зріс у 5,7 раза (середньорічне  зростання становило 9,6%). Одночасно  виробництво ВВП у розрахунку на душу населення збільшилося у 4,4 раза.

2. Підходи щодо визначення джерел та механізмів розвитку китайської економіки.

Нові явища в економіці Китаю. На початку ХХІ ст. Китай розпочав другий етап реформ, основною особливістю  якого є поступовий перехід від  екстенсивних факторів зростання до інтенсивних. Відмітимо деякі особливості сучасного етапу економічного розвитку цієї країни.

Перше. Реформа державної промисловості. Нині в КНР налічується 100 тис. державних  підприємств (включаючи дрібні), на яких зайнято 100 млн працівників. Державний  сектор дає 60% податкових надходжень. Разом  з тим половина держпідприємств  — збиткові, дотації їм важким тягарем  лягають на бюджет [4, c.42]. На розвиток рішень ХVІ з’їзду КПК уряд здійснив план реформи, зміст якого полягає в наступному: залишити у власності держави 1000 найбільших і стратегічно найважливіших підприємств важкої промисловості. Це підприємства видобувних галузей, металургії, важкого машинобудування, оснащені радянським устаткуванням 50-х років, яке не тільки морально, а й фізично застаріло (що спричиняється до надмірних витрат і низької рентабельності (збитковості) виробництва). Значна частина цих підприємств одержала інвестиційні кошти, і, зокрема, довгострокові кредити для технічної модернізації.

Друге. Щодо дрібних і середніх держпідприємств, то їх продано директорам (керуючим), котрі тим самим перетворилися на приватних підприємців, які ведуть господарство на свій страх і ризик (як і прийнято в ринковій економіці). Іншу частину підприємств (відносно великих) було акціоновано і перетворено на закриті акціонерні товариства (акції яких, як відомо, практично не надходять на фондовий ринок). Такі підприємства можна розглядати як особливий тип колективних підприємств, де розподіл здійснюється не тільки за працею, а й за капіталом (на дивіденди).

Третє. Поглиблення реформи банківської  системи з метою створення  сучасної двоярусної банківської системи, яка стала включати Центральний резервний банк (ЦРБ) і сукупність комерційних банків (донедавна комерційні банки в Китаї були відсутні). Практика показала, що державні банки та їх філії в минулому нерідко безвідповідально ставилися до виділення підприємствам інвестиційних кредитів, унаслідок чого значна частина кредитів перетворювалася на «мертві» борги, що призводило до необґрунтованого збільшення грошової маси. Головною метою сучасних реформ є створення комерційних банків і підвищення ефективності використання інвестиційних кредитів. При цьому встановлено жорсткий контроль ЦРБ і міністерства фінансів за комерційними банками - з тим, щоб їх кредитні ресурси йшли не до фінансового сектора економіки (тобто на фінансові спекуляції на валютній біржі, на ринок державного боргу або на кредитування спекулятивних угод), а до реального сектора, насамперед до важкої промисловості.

Четверте. Поглиблення аграрної реформи. Як уже зазначалося, дрібні селянські  господарства змогли розв’язати продовольчу  проблему у 80-ті - 90-ті роки. Проте можливості цих господарств щодо зростання  виробництва і зниження затрат практично  вичерпано, унаслідок чого неминуче загостряться суперечності між промисловістю  та сільським господарством, між  платоспроможним попитом і виробництвом сільгосппродуктів. З даного питання в Китаї було прийнято рішення в створенні великих високомеханізованих фермерських господарств сімейного типу. Цей варіант вимагає величезної кількості сільськогосподарської техніки, загрожує масштабним безробіттям (порядку кількох сотень мільйонів чоловік). Багато сучасних китайських економістів, ураховуючи негативний досвід радянських колгоспів і китайських комун, підкреслюють, що кооперування селян слід здійснювати поступово і на суто добровільній основі. Реалізація такого варіанту може призвела до зростання безробіття, проте на порядок менших масштабів. Вивільнюваних працівників було зайнято на селищних і волосних приватних та колективних підприємствах, громадських роботах [7, с. 3].

2. Дослідження складових конкурентоспроможності китайської економіки в наш час.

Виважена економічна політика Китаю («політика реформ і відкритості»), яка спирається на прагматичний розрахунок і реалії ринкових відносин, чітко  враховує національні інтереси, економічний  потенціал і, разом з тим, тенденції  світового  розвитку,  за  відносно  короткий  проміжок  часу  вивела  величезну країну  в  число  глобальних  лідерів.  Сьогодні  Китай  посідає  гідне  місце  у світовій  економіці.  Це  підтверджують  як  базові  показники  розвитку  країни (ВВП, обсяг та темпи зростання експорту, зміни у структурі промисловості та ін.), так і аналіз притоку ПІІ у Китай[28].

1. Оцінка сучасного стану конкурентоспроможності китайської економіки

Китай стає віссю глобальних геополітичних змін. Сюди сьогодні змістився економічний і фінансовий центр світу, став одним з п’яти світових лідерів за обсягом ВВП. Надалі позиції КНР будуть тільки зміцнюватися: як відзначають аналітики, частка у світовій економіці в 2030 р. може зрости до 65% проти 34% в 2009 році. При цьому китайська економіка залишається однією з найбільш швидко зростаючих у світі.

За оцінками експертів, КНР при  нинішніх темпах свого розвитку в 2018 р. стане найбільшою економікою світу, обігнавши США, а китайський юань доповнить американський долар  у світовій торгівлі та в якості резервної валюти. За темпами накопичення  капіталу Китай вже випереджає Сполучені  Штати. Як очікується, в 2025 році в Китаї  буде випускатися 25% продукції, виробленої у світі. Темпи економічного розвитку КНР просто вражають: США та Англії в процесі індустріалізації у  ХІХ столітті знадобилося 50 років, щоб  подвоїти реальний дохід на душу населення, а Китай досяг цього всього за 9 років.[33]

Сьогоднішній рівень економічного розвитку Китаю характеризується такими показниками: обсяг ВВП - 11,3 трлн дол. (згідно паритету купівельної спроможності, ПКС) (рисунок 2.1); зростання ВВП - 9,2%; золотовалютні резерви країни - 3,2 трлн дол.; внутрішні резерви для інвестування - 2 трлн. дол.; зовнішня торгівля - 3,6 трлн дол. (експорт - 1,9 трлн (рисунок 2.1), імпорт - 1,7 трлн дол.); іноземні інвестиції - 1,2 трлн дол.; китайські капіталовкладення за кордоном - 376 млрд. дол.; держборг - 19% від ВВП; інфляція - 5,4 %; дохід на душу населення - 8,4 тис. дол. на рік (ПКС); економічно активне населення - 948 млн. чол.; рівень міського безробіття - 4,1%, основні галузі: промисловість (47,7%), сфера послуг (40,5%), сільське господарство (11,8%)[32].

Обсяг продажів на внутрішньому ринку  країни щорічно зростає на 16%, перевищивши  в 2011 р. 1,7 трлн дол. Китай став другим найбільшим у світі споживачем предметів  розкоші та алмазів. Тільки за один 2010 рік імпорт золота до КНР зріс у 5 разів, сягнувши 650 тонн - 25% світового  виробництва.

Джерело: Bloomberg[35]

Рисунок 2.1.  Експорт vs. ВВП - %

У 2011 р. Гонконг зайняв перше місце  в рейтингу фінансових ринків світу, потіснивши при цьому лідерів  минулого року - США та Англію, а три  провідних китайських банку увійшли до п'ятірки найбільших банків світу за рівнем ринкової капіталізації. В останні роки КНР надає більше кредитів країнам третього світу, ніж Світовий банк.

Китай лідирує у світі за обсягом  виробництва понад 100 видів продукції, виступаючи найбільшим виробником судів, автомобілів, мотоциклів, телевізорів, персональних комп'ютерів, мобільних  телефонів, пральних і швейних машин, годинників та фотоапаратів, а також  сталі (рисунок 2.2), коксу, чавуну, сталевих труб, алюмінію, цинку, олова, нікелю, добрив, тканин, цементу, взуття, пшениці, м'яса, рису, картоплі, овочів, бавовни, вилову риби та ін., має найбільші в світі  поголів'я птиці, свиней, овець, кіз, коней та яків. КНР також є лідером  з експорту рідкоземельних металів, виробляючи 90% їх світового споживання.

Джерело: Bloomberg[35]

Рисунок 2.2. Об’єм випуску сталі у %

У 2010 році Китай обійшов США за обсягами світового виробництва  продукції обробної промисловості (19,8% і 19,4% відповідно). Зростання виробничого сектора КНР в 2008-2010 рр. становило у середньому 20,2% на рік, у той час як у США - 1,8%, Японії - 4,2%[32].

Протягом останніх 32 років середньорічні  темпи зростання китайської економіки  становили 10% - небувалі за світовими  мірками, що сприяло підвищенню рівня  добробуту населення, збільшенню середнього класу країни. Сьогодні число китайців із річним прибутком понад 17 тис  дол. в рік перевищує 100 млн чол., а 625 млн чол. забули про злидні. Китай  займає друге місце в світі (після  США) за кількістю мільйонерів, кількість  яких перевищила 1 млн чол, а мільярдерів - збільшилася вдвічі з 130 чол. в 2010 р. до 271 чол. в 2011 р. Водночас нижче межі бідності (1 дол. на день) в країні мешкає 128 млн чол., а мільйони робітників і селян на заході Китаю заробляють лише 50-100 дол. на місяць. Середня тривалість життя в КНР за період з 1981 по 2011 рік збільшилася з 68 до 75,5 років[8, c. 156].