Перспективи розвитку банківської системи України

ЗМІСТ

ВСТУП

Потужна банківська система є необхідною умовою забезпечення сталого економічного зростання в Україні. Вітчизняні банки проходять серйозну перевірку часом в умовах постійних економічних трансформацій. Швидка зміна умов функціонування, відкритість зовнішньому середовищу, схильність до внутрішніх перетворень спонукають банківську систему до постійного удосконалення. Рівень розвитку економіки значною мірою залежить від стану банківської системи.

Значний внесок у розробку питань теорії і практики функціонування банківської системи здійснили зарубіжні вчені: Дж. М. Кейнс, Й. Шумпетер, А. Пігу, Дж. Герлі, Е. Коен, Е. Шоу, М. Фрідмен, Ф. Мишкін, П. Роуз, Дж. Сінкі, А. Грязнова,Е. Жуков,В. Колесніков,Л. Красавіна, О. Лаврушин, Ю.А. Львов. Означеній тематиці присвячено праці вітчизняних вчених-економістів, зокрема: О. Барановського, О. Васюренка, А. Гальчинського, О. Дзюблюка, Б. Івасіва, Г. Карчевої, О. Кірєєва, В. Кротюка, В. Лисицького, І. Лютого, Б. Луціва, В. Міщенка, А. Мороза, Л. Примостки, М. Пуховкіної, М. Савлука, В. Суторміної, Р. Тиркала, С. Циганова.

Метою дослідження є вивчення теоретичних і практичних аспектів функціонування банківської системи в період становлення ринкових відносин.

Досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження передбачає розв’язання таких завдань:

– проаналізувати сучасні методологічні підходи до питання сутності банківської системи, визначити економічну сутність та функціональне призначення;

– узагальнити зарубіжний досвід становлення та розвитку банківських систем з метою його адаптації та використання в Україні;

– проаналізувати макроекономічні умови становлення та розвитку банківської системи України;

– дослідити тенденції розвитку банківської системи України на різних етапах її функціонування;

–розкрити основні напрями забезпечення сталого розвитку банківської системи України;

– визначити роль держави в процесі забезпечення стабільного та ефективного розвитку банківської системи.

Об’єкт дослідження – банківська система України як складова національної економіки, процеси її формування і розвитку в умовах перехідної економіки.

Предмет дослідження – теоретичні і практичні проблеми становлення, функціонування та розвитку банківської системи України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою даної дисертаційної роботи стали фундаментальні положення зарубіжної та вітчизняної теорії функціонування та розвитку банківської системи. Для досягнення визначеної мети залежно від складності наукових завдань застосовувався комплекс загальнонаукових методів: аналіз і узагальнення, класифікація, оцінювання; системний та порівняльний аналіз. Так, при вивченні моделей становлення та розвитку банківських систем різних країн використано методи синтезу та порівняння. Проведено оцінку кількісних параметрів функціонування банківської системи України на різних етапах її розвитку із застосуванням статистичних та економічних методів.

Теоретичну та інформаційну базу дослідження становлять праці провідних вітчизняних і зарубіжних фахівців у сфері іпотечного кредитування, законодавчі та нормативні акти України з питань функціонування іпотечних ринків, довідково-інформаційні видання, матеріали науково-практичних конференцій, інформаційно-аналітичні матеріали Національного банку України, публікації в засобах масової інформації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

1. Сутність та структурна побудова банківської системи України

            Окремі науковці порівнюють банківську систему держави із кровоносною системою людини, оскільки вона повинна забезпечувати обіг фінансових ресурсів в економіці. Банківська система створює гроші і впливає на їх пропозицію на ринку, бере участь у перерозподілі ресурсів. Отже, можемо говорити про безпосередню залежність між розвитком банківської системи та економіки країни загалом. Якщо банківська система стабільно розвивається, це позитивно впливає на економіку. Але негативні тенденції у її функціонуванні призводять до уповільнення темпів економічного розвитку. З огляду на ключову роль банківської системи в економічних процесах, вона підлягає всебічному вивченню з метою оптимізації її діяльності.

Отже, банківська система України - законодавчо визначена, ієрархічно структурована система взаємозв’язаних банків, що забезпечує ефективне функціонування грошового ринку та сприяє розвитку економіки.

Створення банківської системи зумовлене потребою здійснення нагляду і регулювання банківської діяльності, забезпечення грошової стабільності та роботи банків, а також прагненням до збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Теорії і практиці банківської діяльності на сучасному етапі розвитку відомо два види банківських систем: однорівнева і дворівнева. Однорівнева банківська система передбачає, що усі функціонуючі в країні банки перебувають на одному ієрархічному рівні, тобто між ними існують виключно горизонтальні зв’язки. Однорівнева побудова банківських систем характерна для країн із низьким рівнем розвитку економіки, з тоталітарним або командно-адміністративним режимом правління. В економічно розвинених країнах банківські системи складаються із двох рівнів.

Рис. 1.1. Структура банківської системи України

Залежно від місця центрального банку у банківській системі та функцій комерційних банків, які утворюють її другий рівень, у світовій банківській практиці прийнято виділяти три основні моделі банківських систем: німецьку, англосаксонську і Федеральну резервну систему Сполучених Штатів Америки.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльністю», банківська система України складається із Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, які створені і діють на території України. Отже, в Україні законодавчо закріплене існування дворівневої банківської системи. Хоча не всі науковці схвально висловлюються про існування дворівневої банківської системи. Зокрема В.Д. Лагутін вважає, що для розвитку вітчизняної банківської системи потрібно сформувати ще й третій рівень. О.В. Дзюблюк зі свого боку доводить потребу інтегрування до організаційної структури ринкового типу мережі допоміжних організацій, які б сприяли розвитку взаємозв’язків між обома рівнями банківської системи та суб’єктів економічних відносин.

На першому рівні банківської системи знаходиться центральний банк - Національний банк України (НБУ), який забезпечує стабільність національної грошової одиниці (гривні) та ефективність функціонування всієї банківської системи. НБУ банком у традиційному розумінні виступає лише для банків другого рівня та Кабінету Міністрів України.

На другому рівні банківської системи знаходяться інші банки, які зазвичай називають комерційними банками. Між учасниками банківської системи України існують горизонтальні і вертикальні зв’язки. Так, банки другого рівня перебувають в ієрархічній підпорядкованості НБУ, за рахунок чого забезпечується вертикальна взаємодія. Горизонтальні взаємозв’язки характерні для комерційних банків. Вони є самостійними рівноправними фінансово-кредитними підприємствами, які працюють у конкурентному середовищі на підставі ліцензії НБУ на комерційних засадах.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні та спеціалізовані. Серед дослідників банківської діяльності немає узгодженої думки стосовно пріоритетів розвитку банківської системи України у напрямку поглиблення спеціалізації чи універсалізації функціонування банків, оскільки обидва шляхи характеризуються як перевагами, так і вадами. Спеціалізація у діяльності банків дає змогу більшою мірою задовольняти потреби окремих груп клієнтів шляхом сегментації ринку і вибору цільових сегментів. Концентрація уваги на задоволенні попиту окремої ринкової ніші та цільової аудиторії дає змогу підвищити якість наданих послуг та враховувати індивідуальні особливості клієнтів. Для прикладу в Англії банківська діяльність характеризується високим рівнем спеціалізації. У цій країні за окремими видами банків (депозитні, торговельні) законодавчо закріплено виконання окремих видів операцій. З іншого боку, універсальний характер банківських установ зменшує ризик залежності фінансового становища банку від певної групи однотипних клієнтів шляхом диверсифікації банківської діяльності і зменшення операційних витрат. Надання максимально можливої кількості фінансових послуг клієнтам у відділенні банку також підвищує його конкурентоспроможність, оскільки дедалі частіше банки називають «фінансовими супермаркетами». Безперечно, і спеціалізовані, і універсальні банки мають право на функціонування у банківській системі ринкового типу, цим самим забезпечуючи її всебічний і збалансований розвиток. Варто зазначити, що серед українських банків переважає універсальний характер діяльності, що наближує її до німецької моделі банківської системи. Банк вважають спеціалізованим, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу. Законодавчо визначено такі види спеціалізованих банків: ощадні, іпотечні, розрахункові (клірингові).

Згідно зі змінами, внесеними до Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 14.09.2006 р., за організаційно-правовою формою банки можуть створюватись як відкриті акціонерні товариства або кооперативні банки. Станом на 01.01.2008 р. до складу банківської системи України входило 198 зареєстрованих банків, з яких 116 банків створені у формі відкритого акціонерного товариства (58,59 %), 47 - у формі закритого акціонерного товариства (23,74 %) і 35 банків - у формі товариства з обмеженою відповідальністю (17,68 %).

За попередньою згодою НБУ, згідно зі Законом України «Про банки і банківську діяльність» банки можуть утворювати банківські об’єднання таких видів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група, а також банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп. Комерційні банки також уповноважені створювати неприбуткові спілки чи асоціації з метою захисту своїх інтересів, розвитку міжнародних та міжрегіональних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну. Зокрема, у червні 1990 р. було створено Асоціацію українських банків. Членами асоціації українських банків є понад 70 % діючих банків, це найбільше і найвпливовіше об’єднання банків у нашій державі.

Ми розглянули класифікацію українських комерційних банків за організаційно-правовою формою їх створення і залежно від переліку здійснюваних операцій. Ознайомимось із поділом банків на окремі групи за іншими ознаками:

• Функціональна спеціалізація. За цією ознакою банки поділяють на інвестиційні, інноваційні, ощадні та іпотечні.
• Галузева спеціалізація. Передбачає поділ банків на сільськогосподарські, банки соціального розвитку, будівельні, трастові, енергетичні.
• «Клієнтська» спеціалізація. За цією ознакою розрізняють біржові, кооперативні, комунальні, кооперативні та банки споживчого кредиту.
• Територіальна спеціалізація. Передбачає функціонування регіональних, міжрегіональних та міжнародних банків.

М.П. Денисенко класифікує банки за їх фінансовим становищем і розрізняє такі їх види: стійкі, проблемні, кризові і банкрути. А за порядком їх створення виділяє заново створені банки та перепрофільовані банки. За належністю капіталу розрізняють національні та іноземні банки, а також банки, засновані за участі національного та іноземного капіталу.

Стосовно структури другого рівня банківської системи України, з огляду на величину активів його учасників НБУ, виділяє чотири групи банків:

• Найбільші банки. Станом на 01.01.2008 р., їх питома вага у загальній кількості комерційних банків становила 9,83 % (17 банків). У 1998 р. на цю групу банків припадала частка 3,89 % (7 банків).
• Великі банки. Частка цих банків у загальній кількості комерційних банків зменшилась із 13,33 % (24 банки) у 1998 р. до 9,83 % (17 банків) у 2008 р.
• Середні банки. Протягом останнього десятиліття відбулось істотне зменшення питомої ваги цієї групи серед банків другого рівня з 57,78 % (104 банки) у 1998 р. до 19,65 % (34 банки) - у 2008 р.
• Малі банки. У 2008 р. в Україні налічувалось 105 малих банків, що становить 60,69 % від загальної кількості діючих комерційних банків. Це на 35,69 % більше, ніж у 1998 р. (25 % або 45 банків).

1.2. Характерні риси і функції  банківської системи України

            Банківська система є цілісним механізмом, що взаємодіє з іншими системними структурами фінансового ринку, а також як його підсистема утворює більш загальне об’єднання - економічну систему в цілому. Порівнюючи банківську систему з іншими, можна виявити в ній спільні для усіх систем риси, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють банківську специфіку.

До загальних рис банківської системи можна віднести такі:

1. поєднання багатьох однотипних елементів. Ці елементи підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки, основною метою діяльності кожного з них, за винятком Національного банку України, є отримання прибутку;
2. динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні, вдосконалюється в міру нових вимог ринкової економіки, зокрема змінюються методи та інструменти банківської діяльності, розширюється коло банківських операцій;
3. закритість системи. Банківська система є системою закритого типу, що проявляється концентрацією уваги її суб’єктів переважно на специфічній діяльності, яка пов’язана з грошовою сферою, виконанням банками суто банківських операцій. Значний обсяг банківської інформації згідно з національним законодавством є банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;
4. саморегуляція системи. Банківська система здатна саморегулюватися, тобто у випадку банкрутства одного з банків інші банки займають його нішу. Якщо змінюється економічна ситуація в країні, в банках негайно адекватно змінюються методи діяльності, наприклад, вони перетворюються зі спеціалізованих в універсальні.

До специфічних рис банківської системи можна віднести такі:

1. Дворівнева структура, яка характерна для сучасної економіки України. Централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому.
2. Гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи із збереженням повної економічної незалежності та відповідальності за результати своєї діяльності в кожному банку, який входить у систему.
3. Наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує ефективне функціонування окремого банку, а також взаємодію банків. Таким прикладом може бути система кореспондентських відносин між банками з використанням новітніх технологій.

Загальносистемна інфраструктура, яка має міжбанківське призначення, забезпечує координацію та об’єднання зусиль усіх банків як посередників на грошовому ринку, дозволяє банківській системі виконувати функції, які властиві лише їй. До таких функцій банківської системи належать:

1. трансформаційна;
2. створення платіжних засобів;
3. регулювання грошової маси в обігу;
4. стабілізаційна.

Трансформаційна функція банківської системи ґрунтується на аналогічній функції окремих банків. Однак це не сума від механічного складання подібних функцій всіх банків, які входять у систему. У масштабах системи виникає якісно нова функція трансформації - більш масштабна, більш глибока, більш завершена й ефективна, ніж сума трансформаційних потенціалів окремих банків, що зумовлено певними обставинами.

Зокрема у трансформаційний процес включається центральний банк. Він є банком банків і активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні. Застосовуючи механізми рефінансування шляхом проведення кредитних аукціонів, тендерів, кредитування через «облікове вікно», прямого надання кредитів, центральний банк трансформує ресурси грошового ринку і за строками, і за розмірами, і за ризиками в регіональному аспекті у більших масштабах, ніж окремі комерційні банки. Він завершує трансформаційні процеси в межах усього грошового ринку, які були розпочаті комерційними банками.

Банківська система істотно підвищує трансформаційний потенціал вузькоспеціалізованих банків. Саме тому спеціалізовані банкимають можливість виконувати дану функцію в кооперації з універсальними банками. Наприклад, Ощадбанк України, спеціалізуючись на депозитних операціях, у межах системи має можливість запропонувати мобілізовані кошти банкам, які здійснюють кредитні операції. Як складові системи спільно ці банки можуть забезпечити весь комплекс трансформації грошового капіталу на ринку.

Отже, дана функція особливо актуальна в Україні в умовах фінансової кризи, оскільки значна кількість банків мають недостатню ресурсну базу для здійснення активних операцій. Національний банк України через вищезазначені механізми проводить рефінансування банків, забезпечуючи таким чином ресурсний потенціал банків другого рівня.

Функція створення платіжних засобів, або емісійна, полягає у випуску платіжних інструментів. У її виконанні беруть участь усі ланки системи - центральний банк, який здійснює готівкову емісію, оскільки він має монопольне право на її випуск, а також банки другого рівня, які випускають кредитні платіжні інструменти.

Слід зазначити, що дана функція нерозривно пов’язана з функцією регулювання грошового обороту, яка полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Банківська система здатна управляти пропозицією грошей залежно від потреб економіки. Дана функція банківської системи якісно відрізняється від аналогічної функції окремого банку. Кожний банк здатний брати участь у формуванні пропозиції грошей і навіть зацікавлений у розширенні своєї діяльності, оскільки це дає йому можливість отримати додатковий прибуток. У цьому випадку лише в системі можна визначити межі такої діяльності, що адекватні попиту на гроші, і обмежити емісійну функцію кожного банку. Це досягається шляхом використання інструментів грошово-кредитної політики центрального банку.

Особливої актуальності дана функція набуває у сучасних умовах, оскільки одним із завдань у даний період є недопущення різкого збільшення грошової маси в обігу з метою стримування темпів інфляції. З цієї причини значно зменшується кредитна емісія банків другого рівня, водночас як Національний банк проводить рефінансування в основному проблемних банків.

Функція забезпечення стабільної банківської діяльності та грошового ринку (стабілізаційна функція) випливає з надзвичайно високих ризиків у банківській діяльності. Існує загроза того, що наслідком дестабілізації цієї діяльності може бути розбалансування грошового ринку, що спровокує загальноекономічну кризу. Як посередники нагрошовому ринку банки функціонують переважно за рахунок чужих капіталів - акціонерного капіталу, залучених коштів вкладників та позичок інших банків. Тому вони перебувають під постійним контролем і тиском з боку великої кількості клієнтів та акціонерів, дії яких визначаються не тільки економічними розрахунками, а й чутками, очікуваннями, припущеннями. Отже, діяльність банків залежить від великої кількості зовнішніх факторів, які зумовлюють значне вилучення депозитів з банків. Сьогодні це призвело до зменшення фінансових ресурсів у банках та запровадження у деяких з них тимчасової адміністрації і призначення кураторів з метою недопущення банкрутства, яке негативно позначиться на економічній системі. Тому забезпечення високої довіри до банків - це завдання не тільки окремих банків, а й усієї банківської системи.

Банки як посередники на грошового ринку повинні брати на себе відповідальність перед інвесторами за економічні ризики своїх позичальників. Завдяки широким масштабам своєї діяльності банки потенційно можуть диверсифікувати ці ризики і максимально пом’якшити їх для інвесторів. Однак успіху в цьому можна досягти лише завдяки зусиллям всієї банківської системи. Тільки в межах банківської система можна створити дієвий механізм страхування банківських ризиків та банківських депозитів.

Стабілізаційна функція банківської системи здійснюється шляхом прийняття низки законів та інших нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, - від центрального банку до вузькоспеціалізованих комерційних банків, а також створення дієвого механізму контролю і нагляду за дотриманням цих законів і діяльністю банків у цілому.

1.3. Розвиток банківської системи в розвинутих країнах світу

У розвинутих країнах з ринковою економікою функціонує система державного регулювання банківської діяльності. У деяких із них вона існує понад століття, в інших сформувалася нещодавно. Упродовж останнього десятиліття минулого століття відбулися реформи в банківських системах постсоціалістичних країн, невід’ємним атрибутом яких було становлення системи банківського регулювання. Водночас значні зміни в концепції побудови банківської системи відбуваються й у деяких країнах зі сталим економічним розвитком.

Законодавчі обмеження банківської діяльності в розвинутих країнах світу на різних етапах їх розвитку мали на меті захистити банківську діяльність від надмірного ринку, руйнівної конкуренції, небезпеки масових банкрутств тощо. Дуже важливо при цьому, щоб регулятивно-наглядові органи володіли всіма необхідними повноваженнями для реалізації поставлених перед ними завдань, передбачених на законодавчому рівні.

На побудову системи банківського регулювання значний вплив справляють особливості історичного та економічного розвитку країни, а також традиції й характер банківської системи. Так, особливості банківського законодавства в США сприяли збереженню децентралізованої роздробленої банківської системи. У країні створено розгалужену систему банківського регулювання як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. У ній функціонує 12 федеральних резервних банків (Бостон, Нью-Йорк, Філадельфія, Атланта, Даллас, Сан-Франциско). Основними структурами системи банківського регулювання у США є: Федеральна резервна система, Служба контролера грошового обігу, Федеральна корпорація страхування депозитів і банківські департаменти в урядах штатів.

Основу для сучасної системи федерального регулювання американської банківської діяльності заклав Закон «Про діяльність національних банків» (1864 р.), який запровадив обов’язкові резерви, визначив порядок створення й діяльності національних банків. Банківське законодавство США розвивалося поступово, під впливом різних історичних обставин, причому основні етапи розвитку часто були пов’язані із загальнонаціональними кризами. Загалом банківське законодавство США, незважаючи на труднощі та кризи, які зумовлювали потребу в постійному вдосконаленні правового регулювання банківської діяльності, сприяло зміцненню фінансової системи країни. Основною ознакою законотворчого процесу було розуміння того, що роль уряду у сфері банківського регулювання повинна бути принциповою й визначальною, щоб не допустити фінансової депресії. Так, наприклад, у період правління Президента Ф. Рузвельта (1934 р.) у США була системна банківська криза, внаслідок якої більшість банків припинили свою роботу. З метою усунення цієї кризи вжили таких заходів:

1. запропонували федеральні гарантії для банківських депозитів;
2. тимчасово закрили усі банківські установи;
3. слабкі банки отримали фінансову допомогу через федеральні позики;
4. банкам надали повноваження видавати шестивідсоткові привілейовані акції в обмін на державні позики.

Особливістю банківської системи США було те, що в цій країні тривалий час існувала децентралізована система банкнотної емісії. Так, у період 1864-1914 рр. емісію здійснювало кілька тисяч банків. У 1913 р. було прийнято Закон «Про Федеральну резервну систему», який визначав систему Центрального банку США та методи здійснення грошово-кредитної політики. Було створено 12 резервних банків по всій країні, які функціонують до цього часу й виконують функції депозитаріїв для резервів Федерального резервного банку. Законом МакФадена, який було прийнято в 1927 р., було вирішено питання правового регулювання діяльності банку та його структури. Згідно із цим Законом, саме штат, а не федеральний уряд, здійснює регулювання філій банку. У 1933 р. прийнято Закон «Про банківську діяльність», який чітко розмежовував діяльність комерційних банків та інвестиційних компаній. Із цього часу кількість банків із філіями почала швидко зростати. До 1966 р. у країні діяло 3300 банків із 16 600 філій [Реверчук, с. 195]. У 1956 р. прийнято Закон «Про банківську холдингову компанію», який розширив сферу діяльності банків через створення ними холдингових компаній. У 1994 р. Конгрес зняв усі заборони, що стосувались територіальних обмежень діяльності філій банків, унаслідок чого стрімко зросла кількість банків з філіями. Усе це дало змогу американським банкам успішно увійти в міжнародну фінансову систему. Така політика сприяла посиленню ролі США на міжнародному фінансовому ринку. Боротьба навколо діяльності філій створила в країні банківську систему, що за показником кількості банків значно перевищує інші країни. Після того, як було розроблено систему та правила регулювання банківської діяльності між штатами, діяльність філій стала ліберальнішою. Це привело до збільшення кількості приватних банків. Банки, які проводять операції поза межами одного штату, так само мають змогу перетинати й міжнародні кордони, що створило додаткові важелі для регулювання американської банківської системи.

У 1999 р. у США відбулась системна банківська реформа, початок якій поклав Gram-LeachBlileyAct 1999 р. Цей закон дав змогу суттєво розширити сферу діяльності банків та інших фінансових інститутів і дозволив їх вихід на ринок страхових послуг. На сьогодні банківське регулювання США ґрунтується на ліберальних принципах. Широкого розмаху набули процеси злиття банків, поштовхом до чого стала фінансова криза.