Перспективи розвитку діяльності банків на міжнародному ринку
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
1.1 Поняття міжнародних
1.2 Валютно-фінансові умови
зовнішньоторговельного
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Банківський переказ
2.2. Інкасові операції
2.3. Оплата по акредитиву
2.4. Розрахунки по відкритому рахунку
2.5. Розрахунковий чек
2.6. Розрахунки пластиковими картками
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ЕКСПОРТІ І ІМПОРТІ ТОВАРІВ
3.1 Фінансова глобалізація і
ризики при міжнародних
3.2 Перспективи розвитку
діяльності банків на
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Створення механізму розрахунків між суб'єктами ринкових відносин, забезпечення безперебійності і безперервності платежів – найважливіші умови функціонування ринкової економіки.
Актуальність вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.
Мета даної роботи провести дослідження і аналіз операцій по міжнародних розрахунках, їх особливості, порядок здійснення, їх переваги і недоліки, по акредитивній формі розрахунків.
Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити ряд взаємозв'язаних завдань:
- дати поняття міжнародних розрахунків і визначити їх суть
- розглянути державне регулювання міжнародних розрахунків
- визначити валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту
- проаналізувати форми міжнародних розрахунків, порядок їх застосування, достоїнства і недоліки
- виявити ризики при роботі на зовнішньому ринку
- визначити перспективи розвитку діяльності банків при міжнародному ринку
Об'єктом роботи є міжнародні відносини, що виникають при експорті і імпорті товарів.
До предмету даної роботи відносяться форми міжнародних розрахунків, вживаних при експорті і імпорті товарів.
РОЗДІЛ 1. СУТЬ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ
- Поняття міжнародних розрахунків і їх суть. Державне регулювання міжнародних розрахунків.
Значна частина операцій в іноземній валюті, здійснюваних уповноваженими банками, пов'язана з обслуговування міжнародного товарного обороту, тобто з розрахунками за товари і послуги.
Міжнародні розрахунки – регулювання платежів по грошових вимогах і зобов'язаннях, що виникають у зв'язку з економічними, політичними, культурними відносинами між юридичними і фізичними особами різних країн.
Порядок проведення розрахунків за товари, що імпортуються і експортуються, регламентуються законодавством країни, а також підкоряється міжнародним правилам документарного оформлення і оплати платіжних документів [5, c.78].
Міжнародні розрахунки регулюються міжнародним законодавством:
Міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів (ІНКОТЕРМС 90), метою яких є розробка зведення міжнародних правил тлумачення найбільш торгових термінів, що часто зустрічаються в зовнішній торгівлі
Уніфіковані правила по інкасо (публікація Міжнародної торгової палати N 522, в редакції 1995 р.) застосовуються до всі інкасо, коли посилання на ці Правила включене в текст "інкасових інструкцій", і будуть обов'язковими для всіх згадуваних там сторін, якщо інше не обумовлене спеціально або якщо інше не міститься в положеннях національного, державного або місцевого законодавства і/або регулювання, від яких не можна відступити
Уніфіковані правила для гарантій на першу вимогу (редакція 1992 р., публікація МТП N 458) застосовуються до будь-якої банківської гарантії або доповнення до неї, яку гарант зобов'язався видати і в якій вказано, що вона складена відповідно до справжніх правил (публікація МТП N 458) і обов'язкова для всіх сторін в гарантійному зобов'язанні, якщо інше прямо не вказане в гарантії .
- Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельного контракту. Базисні умови постачання
Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по контрактах у сфері міжнародної торгівлі і будівельно-монтажних робіт. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія доручення платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують умови платежу і потім закріплюють їх в контракті. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи [6,с.65]:
Валюта ціни і валюта платежу. Від вибору валюти ціни і валюти платежу залежить певною мірою валютна ефективність операції. Можна виділити наступні основні способи визначення цін товарів.
Тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якої ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках.
При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб зазвичай практикується при тенденції до підвищення ринкових цін.
Ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажемо в розмірі, що перевищує 5%.
Ковзаюча ціна залежно від зміни елементів витрат, наприклад при замовленні устаткування. В умовах високої кон'юнктури на користь замовника вводяться обмеження.
Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина встановлюється в ковзаючій формі.
Валюта ціни – валюта, в якій визначається ціна на товар. При виборі валюти, в якій фіксується ціна товару, велике значення мають вид товару, умови міжурядових угод, міжнародні звичаї. Іноді ціна контракту указується в декількох валютах (два і більш) або валютній корзині в цілях страхування валютного ризику[7,с.22].
Валюта платежу – валюта, в якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (або позичальника). При нестабільності валютних курсів ціни фіксуються в найбільш стійкій валюті, а платіж – зазвичай у валюті країни-імпортера. Якщо валюта ціни і валюта платежу співпадають, то в контракті обмовляється курс перерахунку першою в другу. У контракті встановлюються умови перерахунку:
1) уточнюється час коректування курсу (наприклад, напередодні або на день платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця або третьої країни);
2) обмовляється курс, по
якому здійснюється
Умови платежу – важливий елемент зовнішньоекономічних операцій. Серед них розрізняються: аванс, наявні платежі, розрахунки з наданням комерційного кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) наявного платежу[8,с.5].
Ув'язка протилежних інтересів контрагентів в міжнародних економічних відносинах і організація їх платіжних відносин реалізуються шляхом застосування різних форм розрахунків.
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Банківський переказ
Банківський переказ – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.
Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження товару, через певний період. У цьому випадку імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження дає доручення банку здійснити переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер відвантажує товар. Порядок виконання банківського переказу такий[12]:
- переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту;
- експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
- експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
- імпортер подає заявку на переказ;
- імпортер отримує товари;
- банк імпортера, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
- банк експортера:перевіряє одержані документи;
- списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
- передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.
2.2. Інкасові операції
(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін [10, c.37].
Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують два основні види інкасо:
- чисте, тобто інкасо тільки фінансових документів,
- документарне, тобто інкасо комерційних документів.
Учасниками інкасових операцій є:
- довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
- банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
- банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
- репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).
2.3. Оплата по акредитиву
(Letter of credit (L/C); нім. Akkreditiv; фр. Accreditif; від лат. Accreditivus – довірчий), який використовується у розрахунках за зовнішньоторговельними угодами, незалежно від того, який він ("документарний акредитив", "акредитив", "акредитивний лист" тощо) – це одностороннє умовне грошове зобов'язання банку-емітента, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитива (імпортера) на користь його контрагента за контрактом бенефіціара (експортера).
За цим грошовим зобов'язанням банк, який відкрив акредитив (банк-емітент), повинен здійснити бенефіціару платіж (негайно або з відстрочкою) чи акцептувати тратти бенефіціара та сплатити їх в строк. Або він може уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт або негоціацію тратт бенефіціара за умови надання ним документів, передбачених в акредитиві, також якщо виконані інші умови акредитива.
Слід зазначити, що акредитивна форма розрахунків найбільш складна і дорога. За виконання акредитивних операцій (перевірку документів, авізування, платіж, підтвердження) банки беруть високу комісію, яка складає близько 3,0 % суми платежу. Крім того, для відкриття акредитива імпортер бере кредит, за який платить відсотки, але ця форма розрахунків має переваги, вона дає можливість імпортеру контролювати через банки виконання угод експортером, а для експортера – це єдина форма розрахунків, яка дає гарантію отримання платежу[11,с.27].
Послідовність дій при оформленні акредитива схематично можна подати так :
- укладення угоди між експортером та імпортером;
- заява імпортером на відкриття акредитива;
- відкриття акредитива банком-емітентом і направлення його бенефіціару через авізуючий банк (банк-експортера);
- авізування (повідомлення) бенефіціару про відкриття на його користь акредитива;
- перевірка акредитива експортером (відповідність умовам угоди, виконання);
- відправлення товару експортером імпортерові;
- оформлення і надання бенефіціаром у свій банк комплексу документів для отримання платежу за акредитивом;
- перевірка та пересилання банком, що авізує, документів банку-емітенту;
- перевірка банком-емітентом отриманих документів, що отримані та їх проплата;
- видача банком-емітентом документів, що проплачені, наказодавцю акредитива, тобто емітенту;
- зарахування банком, що авізує, коштів бенефіціару.
2.4. Розрахунки по відкритому рахунку
Розрахунками при відкритому рахунку називають таку форму розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, який направляє на адресу покупця товар і товарні документа, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Ця форма розрахунків використовується в основному між фірмами, які пов’язані традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їх закордонними філіями; змішаними фірмами за участю експортера. Після звірки розрахунків, кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки з використанням банківського переказу чи чеку, тому банківська статистика часто включає розрахунки за відкритим рахунком до банківських переказів. Розрахунок при відкритому рахунку представляє собою одну з форм комерційного кредиту[10].
Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера. Платежі здійснюються за згодою у встановлений період, а остаточне врегулювання заборгованості з відкритого рахунка – через банки, із застосуванням інших форм міжнародних розрахунків. Тому банки, як правило, не виділяють міжнародні розрахунки з відкритого рахунка, а включають їх в інкасо чи через банківські перекази.
2.5. Розрахунковий чек
Чек (Cheque; амер. Cheсk) – спеціальний документ, який містить письмове розпорядження банку видати (перерахувати) вказану в ньому суму грошей з поточного рахунку особи, яка підписала чек.
Існують різні види чеків. Банківський ордерний чек може за бажанням клієнта виступати замість переказу. Як правило, він відсилається банком безпосередньо отримувачу. Іноді чек вручається чекодавцю, щоб він передав або надіслав його отримувачу. В більшості випадків цей чек пред'являється отримувачем банку-кореспонденту банку чекодавця. Після перевірки підписів банку чекодавця може бути виписана сума в іноземній валюті. Якщо в банку-платника немає кореспондентських відносин з банком чекодавця, чек посилається банку, який має такі кореспондентські відносини, де й кредитується за рахунок отримувача.
За способом передачі розрізняють три види чеків:
- чек на пред'явника;
- ордерний чек;
- іменний чек.
За способом оплати розрізняють:
- наявні чеки;
- розрахункові чеки;
- кросовані чеки.
- Відомі також дві форми закреслення:
- звичні кросовані чеки;
- специфічно кросовані чеки [, c.145].
Особливим видом чеків у некомерційному міжнародному обігу є єврочек – це національні чеки, які можуть використовуватися і за кордоном.
Іншим видом чеків є дорожній (туристський) чек, який виписується як в національній валюті, так і в доларах США.
2.6. Розрахунки пластиковими картками
Пластикова картка – це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах);
інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації.
Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки[13].
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ ПРИ ЕКСПОРТІ І ІМПОРТІ ТОВАРІВ
3.1 Фінансова глобалізація
і ризики при міжнародних
На світову економіку у все більшому ступеню розповсюджуються всі властивості ринкової економіки як системи, що самоорганізуються, із слабким регулюванням процесів. У цьому полягає головний системний чинник риски, що впливає на проведення міжнародних розрахунків.
Інший тип рисок фінансової глобалізації пов'язаний з особливостями інформаційних систем і їх використанням при проведенні документарних операцій. Сучасна фінансова система будується навколо інформаційних мережевих структур. Внаслідок цього ризики такого типу організації стають ризиками фінансової системи.
І, нарешті, головним ризиком в міжнародних розрахунках є легалізація грошових коштів, отриманих злочинним шляхом. На сьогоднішній день це найактуальніший тип рисок в міжнародних розрахунку, який несе фінансова глобалізація [3].
Як правило, всі міжнародні фінансові операції пов'язані з валютним обміном. Потік товарів і послуг з однієї країни в іншу породжує зустрічні грошові потоки, гроші різних країн повинні якось обмінюватися один на одного, виникають проблеми курсів валюти, вибору форми платежу і конкретних фінансових установ, що здійснюють розрахунки (як правило, банків). Розрахунки часто пов'язані з кредитними і страховими операціями. Особливе питання – співвідношення національних і міжнародних правил розрахунків, тут теж бажаний поступовий перехід до єдиних міжнародних правил. Тому йде безперервний пошук напрямів поліпшення міжнародних розрахунків. За останні роки вирішальне значення придбало впровадження електронних технологій в сферу розрахунків, що створює принципово нові можливості їх розвитку.
Важливість розрахунків як сфери міжнародних фінансів виявляється і в тому, що в процесі їх вдосконалення можуть виникати платіжні союзи декількох держав, об'єднаних єдиною, розробленою ними, системою міжнародних розрахунків. Такі союзи можуть бути початком або складовою частиною інтеграції економіки і фінансів цих держав, тобто створюють можливості для розвитку фінансової глобалізації.
Найважливішим напрямком пом'якшення ринкової глобалізації може послужити розвиток міжнародної інтеграції ринку страхових послуг.
Фінансова глобалізація виникла як наслідок і складова частина економічної інтеграції, що інтенсивно розвивалася протягом другої половини XX сторіччя. Проте багато елементів фінансової глобалізації виникли як результат розвитку власне фінансової сфери: зростання вільних грошових капіталів і їх переміщень між країнами, поява нових фінансових інструментів, утворення колективних валют і інше[ 14,c.78].
3.2 Перспективи розвитку
діяльності банків на
Фінансові ринки усередині України ростуть і стають перспективними об'єктами вкладення капіталу, що обумовлює небезпека неконтрольованого нарощування зовнішніх запозичень в іноземній валюті.
Розглядаючи значення фінансової стабільності банків, можна відзначити, що зміни, що відбуваються в світовій банківській системі останнім часом, такі як посилення конкуренції, глобалізація фінансових ринків, впровадження нових інформаційних технологій, пропозиція нових банківських операцій і послуг, ведуть до зростання ризиків і, внаслідок цього, до посилювання вимог до надійності і фінансової стабільності банків.
Для підвищення стабільності комерційних банків і банківської системи в цілому першочерговим представляється вживання наступних заходів:
Розвиток систем контролю і внутрішніх банківських рейтингів, які стимулювали б новими правовими нормами спостереження, порівняльними, з типовими міжнародними стандартами власного капіталу;
Повний перехід на міжнародні стандарти звітності з метою подальшого поліпшення прозорості і оцінки ризиків української економіки.
В даний час в своїй переважній більшості ті українські банки, які орієнтуються на зовнішньоекономічну діяльність, в основному займаються акумуляцією дешевих ресурсів українських експортерів і їх розміщенням в малоризиковані іноземні активи (депозити, держпапери і так далі). Як відомо, ці активи хоча і приносять стабільний дохід, але незначні. До того ж далеко не кожен український комерційний банк може собі дозволити навіть таку діяльність, оскільки достатньо солідних корпоративних клієнтів у нас не дуже багато. Тому тими банками, про які йде мова, як правило, є або «кишенькові» банки крупних експортерів, або банки з іноземним капіталом [7, c.45].
Якщо ж мати на увазі які-небудь складніші міжнародні банківські послуги, наприклад такі, як секюритизація клієнтських активів, організація позик єврооблігацій, залучення синдикованих кредитів для своїх клієнтів, організація випуску акцій, облігацій, то в своїй переважній більшості українські банки практично їх не надають. А компанії на міжнародних ринках звертаються, як правило, до крупних кредитних організацій, враховуючи ризики і перш за все страховий ризик. У більшості ж українських банків немає ні належних технологій, ні достатньо досвідчених фахівців, ні крупних капіталів. Природно, залишаючись незатребуваними, банки як фінансові посередники втрачають можливі доходи. Адже навіть українські промислові гіганти часто, виходячи з корпоративних інтересів, звертаються не до вітчизняних, а до іноземних банок.
Низька капіталізація і відповідно висока ризикована – одна з основних причин низької конкурентоспроможності українських банків. Для того, щоб підвищити ступінь конкурентності українських кредитних організацій, як і банківської системи в цілому, існують три шляхи.
По-перше, можна йти по шляху нарощування капіталу за рахунок того прибутку, який залишається в банках. Але це дуже довгий шлях, оскільки прибутковість в банківському секторі у нас невисока.
По-друге, можна привернути зовнішніх інвесторів, як українських, так і іноземних.
І, нарешті, є третій шлях – це шлях злиття і поглинання.
Крім того, потрібно активніше працювати і з тими нечисленними іноземними банками, які вже працюють в Україні до теперішнього часу. Цим банкам важливо, використовуючи поки що сприятливу для України кон'юнктуру світового ринку, нарощувати свої інвестиції за кордоном, роблячи акцент на роботу з тими вітчизняними підприємствами, чия продукція має попит за кордоном.
Висновки
Питання розрахунків є одним з ключових питань в міжнародному торговому обороті. Законодавство і банківська система повинні надавати підприємствам достатню кількість інструментів, які забезпечували як здійснення розрахунків, так і покриття ризиків які виникають у зв'язку з цим. При цьому інструменти повинні забезпечити гнучкість і можливість швидкого реагування підприємств на постійно змінні зовнішні умови.
Значну частину зовнішньоекономічних відносин складає зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а так само некомерційним операціям, кредитам і руху капіталів між країнами, зокрема пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.
Однією з найважливіших складових зовнішньоекономічних зв'язків є здійснення розрахунків за отримані товари, послуги.
Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведення операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті.
Форми міжнародних розрахунків, які розроблені міжнародною практикою є свого роду захисними методами від валютних рисок і відрізняються один від одного механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в розрахунках банків. Тому необхідно вибрати таку форму розрахунку, яка незалежно від економічної і політичної стабільності країни-контрагента давала б можливість захистити інтереси як експортера так і імпортера.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Березина М.П. Концептуальные вопросы организации безналичных расчетов / М. Березина // Банковское дело. – 2011 г. – №12. – с. 25–32.
- Береславська О.І., Наконечний О.М. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2012. – 392 с.
- Бломштейн Г.Д., Саммерс Б.Д. Банковское дело и платежная система. – М.: – 2010. – 124 с.
- Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-ов «Знання», КОО, 2011. – 305 с.
- Булатов М.А. «Совершенствование безналичных расчетов» // Бухгалтерия и банки. – 2009, №4. – с. 30–34.
- Ивасенко А.Г. «Безналичные расчеты: сущность, проблемы, перспективы развития». НГАЭиУ. – Новосибирск, 2011 г. – 106 с.
- Інструкція НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 29.03.2001 р. №135 // Відомості НБУ. – 2011. – №12. – ст. 64.
- Клинова Т. Расчетные операции во внешней торгвле./ Т. Клинова. // Банковское дело. – 2010 г. – №9. – с. 18–20.
- Коробка С. Безналичные расчеты и пути их усовершенствования» журнал «Банковское дело» – №1 ст. 40–41, 49–51.
- Красавина Л.Н. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учеб. – 2-е изд. – М.: «Финансы и статистика», 2011. – 608 с.
- Масюкова Т.Д. «Документарный аккредитив в международной торговле: сильные и слабые стороны» // Консультант. – 2008, №8. – с. 55–62.
- Милер Р.А., Ван-Хуз Д.Д. Современные деньги и банковское дело: Учеб. пособие. – М., 2010. – 567 с.
- Софіщенко І.Я. Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства: Нав. посібник. – К.: Центр нав. літератури, 2006. – 138 с.
- Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів/ Публікація МТП №600, від 25.10.2006 р. / Справочно-правовая сист. «Гарант».
