Перспективи розвитку та розміщення галузі
Зміст
Вступ
Україна традиційно належала до країн з високим рівнем споживання молочних продуктів. У 1990 році цей показник був рівний 386 кг, він був рівний медичним нормам і був практично таким же, як і в розвинених країнах Північної Америки і Європи в ті роки і в даний час. Що послідував потім спад виробництва молочних продуктів змінився, починаючи з 2000 року, стабільним зростанням і досяг за підсумками 2005 роки 293 кг на людину. При цьому слід зазначити, що зниження об'ємів споживання українцями молочних продуктів, що було, не викликано змінами їх переваг у бік інших груп продовольчих товарів, а пов'язано тільки з соціальними чинниками. Головний з цих чинників - зниження реальної купівельної спроможності населення, відновлення якого останніми роками безпосередньо спричиняє за собою зростання об'ємів споживання молочних продуктів з розрахунку на душу населення.
Молоко є продуктом першої необхідності, і тому попит на нього нееластичний. Тобто рівень споживання власне молока мало залежить від загальної економічної ситуації. Так, наприклад, після кризи 1998 роки в Росії, коли рівень доходів населення значно скоротився, витрати на молоко і молочні продукти, навпаки, зросли на 1-1,5%.
Зниження споживання молочних продуктів останніми роками в основному пояснювалося тим, що зменшувалося споживання найдорожчої їх категорії – вершкового масла, сирів, йогуртів і т.п. У найближчі декілька років споживання молока і молочних продуктів матиме тенденцію до зростання. Основна причина – збільшення реальних доходів населення.
В середньому домашнє господарство в Україні витрачає близько 50 гривень в місяць на напої, що складає 10% споживчого кошика. Враховуючи рівень цін, що склався, це небагато. Правда, це середні витрати, і чим вищий дохід сім'ї, тим більше вона витрачає на напої. Різниця між сім'єю з достатком вище за середнє і нижче за середнє у витратах на напої – 50-60 гривень.
Більше однієї третини витрат домашніх господарств на напої доводиться на молоко і молочні напої (серед яких традиційні кефір і ряжанка значно випереджають питні йогурти, що порівняно недавно з'явилися). Регіональний аналіз показує, що самими «молочними» регіонами є Південний і Східний регіони України, в яких частка молочних витрат в споживчій корзині вище, ніж в середньому по країні і в інших регіонах. Слід зазначити, що із зростанням доходу сім'ї частка «молочних» витрат знижується, але не тому, що спроможніші українці відмовляють собі в молоці, просто у них вагомішими стають витрати на інші напої.
Одну п'яту всіх витрат займають гарячі напої, серед яких на першому місці стоїть дорожча розчинна кава, потім слідують чай і натуральна кава.
Український ринок виробників молочної продукції налічує в даний час близько 300 діючих підприємств (з 530 побудованих за радянських часів). Потенційна потужність по переробці молока всіх підприємств складає 20 млн. тонн молока в рік, проте більшість устаткування застаріло і реальна потужність по переробці молока значно менше. В даний час середній рівень завантаження виробничих потужностей в галузі складає близько 30%. Об'єм виробництва молока склав в 2005 році 13.803 млн.тон, причому частка приватного сектора у виробництві молока складає близько 70% ( скорочення виробництва молока, що продовжується, в суспільному секторі стає однією з основних причин виникнення складних сировинних проблем у молокопереробників). Характеризуючи тенденції в молочній індустрії, слід виділити основні:
– концентрація виробництва – з наявних в країні майже 300 молочних заводів 10 найбільш крупних переробляють більше 50% сировини, що поступає на переробку;
– практичний відхід від випуску нефасованої продукції;
– зміна структури переробки молока у бік збільшення випуску молочної продукції, сирів, значно зростаючий видовий і смаковий асортимент молочної продукції;
– зниження сезонності виробництва сирого молока;
– вдосконалення систем взаємин між виробниками і переробниками молока, включаючи зміну порядку ціноутворення на сире молоко, що купується;
– інвестиційна діяльність крупних переробляючих компаній у власні сировинні зони;
– технічне переозброєння ряду переробних підприємств і освоєння випуску конкурентоздатного за міжнародними мірками асортименту продукції, як за якістю готового продукту, так і по його упаковці;
–збільшення об'ємів виробництва брендової продукції.
Мета роботи – визначення основних концептуальних засад функціонування формування і розміщення молочної промисловості України. Мета дослідження визначила наступні основні його задачі:
– визначення значення молочної промисловості України;
– аналіз економічних передумов формування ринку молока;
– ефективність та перспективи розвитку молочної промисловості України.
Предметом дослідження є особливості функціонування розвитку та розміщення молочної промисловості.
Об’єкт – молочна промисловість України.
1. Значення молочної промисловості у соціальному та економічному розвитку України
Молоко і молочні продукти є надзвичайно цінними та незамінними продуктами харчування, особливо для дітей і людей похилого віку. Тому проблема виробництва молока і виготовлення молочних продуктів завжди є надзвичайно актуальною.
На превеликий жаль, в Україні ця проблема вирішується надзвичайно погано. Так, на початку 90-х років в Україні в усіх категоріях господарств вироблялось 24,5 млн. тонн молока, 75-80% з якого перероблялось на українських, вітчизняних молочних підприємствах. Майже вся ця продукція споживалась населенням України, і споживання молока і молочних продуктів на душу населення тоді складало 373 кг. Це, по суті, є науково обґрунтованою нормою споживання. І ось, в минулому році в Україні всіма категоріями господарств вироблено лише 13,4 млн. тонн молока, або 55% від того, що вироблялось 12 років тому. Виробництво молока зменшилось на 12,1 млн. тонн, а споживання на душу населення склало близько 200 кг. По суті, в Україні споживається молока і молочних продуктів тільки 55% від науково обґрунтованої норми1.
Причиною такого становища можна назвати «реформи», які негативно відбились на всьому сільському господарстві, а особливо на галузі тваринництва, і, як наслідок,— на галузі переробки і виготовлення молочних продуктів.
В зв’язку з цим сьогодні головним питанням і проблемою всіх виробників і переробників молока є нарощення темпів виробництва молока і молочних продуктів, тобто збільшення об’єму виробництва з метою досягти хоча б наближення до науково обґрунтованої норми споживання. По суті це є головним завданням створеної у вересні 2001 року Спілки молочних підприємств.
Головною причиною спаду виробництва став той факт, що молочне скотарство виявилось збитковим в Україні. За даними матеріалів господарств усіх форм власності, воно і зараз є збитковим, і в ринкових умовах товаровиробник не вважає за необхідне ним займатися. У зв’язку з цим різко зменшилось поголів’я корів, яких було більше 9 млн., а залишилось тільки 4,9 млн. Якщо тоді, у 90-х роках, надій від корови складав біля 3 тис., то за минулий рік він склав біля 2 тис. кг. До такого зменшення довела насамперед збитковість, і як наслідок незацікавленість товаровиробника.
Крім того, виробники молока і підприємства-переробники сьогодні не зв’язані між собою ніякими, особливо економічними важелями. Кожний працює на себе: виробник старається виробити більше молока і якнайдорожче реалізувати його з тим, щоб мати якийсь зиск. Переробник навпаки – старається закупити молоко для переробки по найдешевшій ціні, щоб теж мати відповідний зиск. Як наслідок – непорозуміння між виробником молока і переробником, у зв’язку з чим, по суті, виникла загрозлива ситуація відносно забезпечення населення цими цінними продуктами харчування2.
У зв’язку з тим, що в Україні ринок не є регульованим, а скоріше відпущеним на самоплив, то навіть ті хороші ростки, які були в 90-х роках, тобто зв’язки між переробником і виробником – їх по суті не стало.
Потрібно, напевне зробити так, щоб у виробництві молока був зацікавлений виробник, а у його переробці був зацікавлений переробник. Для того, щоб був зацікавлений виробник, йому при реалізації молока повинна повернутись вартість самого молока, хоча б невелика кількість грошей на реконструкцію, розширення, поновлення галузі, та ще й повинен залишитись прибуток. Переробні підприємства теж повинні мати від кінцевої ціни готової продукції повернення затрат на переробку та упаковку, певну кількість грошей для переоснащення галузі, і прибуток. Сьогодні ні виробник, ні переробник цього не мають.
В зв’язку с цим, десь 30% молочно-переробних підприємств, яких в Україні налічувалось більш ніж 500, взагалі не працюють, а ті, які працюють, надзвичайно мало використовують виробничі потужності. З одного боку в половину зменшилась кількість сировини, а з іншого – ні в товаровиробника, ні в переробника не має економічної зацікавленості.
Вихід, виходячи із досвіду інших країн, і того, що вже було зроблено в Україні, — в інтеграції товаровиробника і переробника. Обидві сторони повинні працювати на кінцевий результат, але повинна бути й економічна зацікавленість обох сторін. Тобто потрібні правила економічної гри, і доки цих правил не буде, доти галузь буде гинути.
Яскравим прикладом є сьогоднішнє становище, коли переробні підприємства різко знизили закупівельні ціни на молоко, і виробник починає масово здавати корів на м’ясо, а корова – це ресурс, в першу чергу молока, а оскільки в Україні дуже мало м’ясного скотарства, то ще й ресурс м’яса. Тобто рубається сук, на якому ми сидимо, проблема забезпечення населення молоком та молочними продуктами поглиблюється. Переробник в цей час ще менше використовує свої потужності, або зовсім зупиняє молокопереробні підприємства.3
Якби обидві сторони працювали в якійсь мірі на кінцевий результат, то надій по Україні ніколи не зменшився б до 2 тисяч кг, бо товаровиробник дбав би про те, щоб мати таку корову, яка б давала хоча би 7-8 тисяч кг молока, тобто конкурентноздатну, корову світового рівня. Тоді переробник думав би про модернізацію, покращення своїх ліній, і виробляв би конкурентноздатну продукцію. Приклади таких, правда ще не до кінця інтегрованих відносин, вже з’являються в Україні. Це «Галактон», київське молокопереробне підприємство, яке сьогодні повністю забезпечено сировиною, виробляє конкурентноздатну продукцію, сплачує господарствам за молоко таку ціну, яка вже вигідна товаровиробнику. В зв’язку з цим товаровиробник переспеціалізовується на виробництво молока, створює корів світового рівня, підпорядковує для цього більшу частину землі для виробництва кормів. Таким чином, елементи економічної гри між товаровиробником і переробником вже є4.
Одним із головних завдань створеної Спілки переробників є узагальнити це хороше начало, і почати його рекламувати, пропагувати, впроваджувати в інших регіонах України, і тільки це може дати позитивні результати у вирішенні цієї актуальної проблеми. Звичайно, створення Спілки молочних підприємств без товаровиробників не може вирішити ці питання у повній мірі. Можливо, в Спілку повинні увійти виробники, або навпаки – з досвіду інших країн, створити свою Спілку виробників, а потім із Спілки виробників і переробників сформувати спільну раду, яка б координувала роботу обох сторін, і рекомендувала правила економічної гри, які б були взаємовигідними.
Тут не обійтись без державного втручання, бо ми бачимо, до чого привів нерегульований ринок. Відкинувши наміри управляти виробником чи переробником, треба усвідомити, що в усьому світі і виробник, і переробник координуються державою. Держава або повністю встановлює базову ціну сировини, яка закуповується, і продукції, яка випускається молокопереробними підприємствами, або держава повинна встановити базову ціну на якусь кількість сировини, яка закуповується, і продукції, яка продається з урахуванням затрат виробника і переробника для малозабезпечених верств населення (в тому числі пенсіонерів з малими пенсіями) – а таких більшість. Решту сировини товаровиробник із переробником повинні переробляти в таку продукцію, щоб на ній вони мали ще більший прибуток5. Саме це могли б розробити і рекомендувати державним органам дві Спілки – товаровиробників та переробників, або вже існуюча Спілка молочних підприємств, в яку б на рівних правах влилися виробники молока.
На початку 90-х років вироблялось 24,5 млн. тонн, з них 18 млн. тонн складала квота, яку держава гарантовано викупляла і оплачувала. Можливо, сьогодні не треба квоти на 75-80% сировини, а тільки на таку кількість, яка потрібна для закритих підприємств (армії, тюрем, міліції, лікарень, домів пристарілих, дитячих закладів) і Держрезерв на випадок стихійного лиха. Крім того, повинна бути визначена кількість сировини для міжурядових угод. Наприклад, через урядову угоду можна постачати молочну продукцію в Росію, або кавказьким республікам, а звідти брати ті ж самі цитрусові. Але все це потрібно робити на основі міжурядових угод і прямим постачанням туди і звідти, а не через посередників, які надзвичайно здорожують продукцію. При сьогоднішньому спаді виробництва молока і продукції із нього вона не продається повністю не тому, що її багато, а тому, що купівельна спроможність людей, особливо пенсіонерів, є такою, що не дозволяє кожен день їсти молочну продукцію, а дехто не може її споживати навіть раз у тиждень6.
А тому введення базових цін і квоти, або державного замовлення, яке до речі є в інших країнах світу, дасть можливість швидше вирішити проблеми молочної галузі. Потрібна також реструктуризація переробної галузі. Невеликі молокопереробні підприємства із застарілим обладнанням або перестануть існувати, або стануть перевалочними пунктами великих молочних кампаній.
Якщо Україна вже дійшла до небезпеки в молочній галузі, то Спілка молочних підприємств, спільно з виробниками, повинна вивести галузь із занепаду. Треба усвідомити, що різати корову не можна, бо наступна генерація може бути тільки через 4-5 років, що дуже небезпечно. Сьогодні товаровиробник хоче покращити поголів’я, але за відсутності фінансів, він не може це зробити, бо треба осіменити корову спермою, доза якої коштує мінімум 15 грн., від якої можна отримати корівку з надоєм хоча б 4,5-6 тисяч кг, після чого ще раз осіменити, і отримати вже корову з надоєм 7-8 тисяч кг. А якщо виробник не має на це грошей, то переробник, який закупляє в нього сировину, може закупити цю сперму і віддати «в кредит», за рахунок зданої сировини.
2. Основні етапи розвитку
Розвиток молочної галузі народного господарства СРСР в останні 50 років йшов економічно безперспективним шляхом. Збільшення виробництва молока йшло за рахунок збільшення поголів'я, а не підвищення продуктивності. Так, середньорічні надої до 1990 року складали до 2782 кг молока на одну корову, тоді як в розвинених країнах вони доходили до 5500 і 6000 кг.7
Тривалий час співвідношення капітальних вкладень між переробними галузями з сільським господарством знаходилося на рівні 10:1. У США на кожен долар вкладень в аграрний сектор доводився 1,24 дол. що вкладається в переробку, а на кожен долар в США в результаті повної комплексної переробки молока доводилося на 4 долари продукції, а у нас на 1 крб. відповідно 1.34. Плюс до цього низька якість молока. Така була ситуація на початок 90-х років.
Останніми роками унаслідок кризи сільського господарства поголів'я зменшилося на 34%, а надої в Україні до 2000 р. знизилися до рекорд низького рівня - 1608 кг на одну корову (за даними АПК-ИНФОРМ). До 2002 р. вони трохи підвищилися до 1713 кг, і, за даними за січень - вересень 2005 р. складають 1642 кг.
Для порівняння, сьогодні надої молока в Ізраїлі і Нідерландах складають 11 000 кг в рік від однієї корови8.
У нових соціально-економічних умовах українська молочна галузь опинилася на межі виживання. У зв'язку з дефіцитом кормів і зростанням цін на них, відсутністю належної селекційно-племінної роботи в господарствах суспільного сектора істотно підвищилася собівартість виробництва. Економічна криза в галузі привела до того, що почали розформовуватися великотоварні господарства і створюватися на їх базі дрібніші. Більшість сільгосппідприємств вирішили позбавитися молочного стада. За останні 15 років поголів'я корів в суспільному секторі помітно скоротилося (до 14% показника 1990 р.). Нині в Україні у всіх категоріях господарств налічується близько 3,8 млн. голів молочного стада.
З цієї ж причини змінилася структура розподілу поголів'я корів. Якщо раніше 81% молочного стада концентрувалося в суспільному секторі, то в даний час в сукупному об'ємі виробництва молока частка приватних господарств досягає 77%.
Валовий надій білкового продукту до кінця 2005 р. скоротився майже на 11 млн. тонн. У суспільному секторі його проводять лише 2,58 млн. тонн, в приватних 11,2 млн. тонн. Але вони не компенсували колишні показники суспільного сектора 90-х років. В результаті знизилося загальне споживання молока і молочної продукції. Якщо в 1990 р. на душу населення було проведено 472,3 кг молока, то в 2005 р. - 293 кг, що нижче рекомендованої норми його споживання (380 кг в рік)9.
Існують проблеми і в переробній галузі. Основні її виробничі потужності скоротилися більш ніж в два рази, що позначається на кількісних показниках переробки. Якщо в 1990 р. перероблялося 18,1 млн. тонн сировини, то зараз не більше 6 млн. тонн. Необхідно також постійно покращувати якість перероблених продуктів, яка поки не відповідає світовим стандартам. Однією з основних проблем залишається забезпечення оптимальних умов вміст, вакцинації худоби, проведення селекційно-племінної роботи в приватному секторі. Тому, як правило, в селянських дворах відсутні «чисті» породи.
Часто поліпшенню племінних якостей тварин в приватному секторі перешкоджає фінансова неплатоспроможність їх власників. Унаслідок високих цін на паливо виробники вимушені витрачати значні засоби на доставку своєї продукції переробникам, що відповідним чином впливає на її собівартість10.
В той же час далеко не всі переробні підприємства готові підтримати дрібнотоварного виробника. Разом з тим, близько 70% молока поступає на переробку саме з приватного сектора. Таким чином, вітчизняні молочники не можуть гарантувати високу якість білкового продукту.
Із-за низької завантаженості виробничих потужностей і високої собівартості молоко і молочна продукція опинилися у ряді дорогих товарів для більшої частини населення України. Тільки минулого року, завдяки небувалому попиту переробників на сировині, виробництво молока було рентабельним (позитивна динаміка – 12,6%), проте роздрібні ціни істотних змін не зазнали.
Одним з шляхів виходу з кризової ситуації і ефективного функціонування молочної галузі експерти вважають збільшення продуктивності молочного стада за рахунок розвитку великотоварних ферм, оснащених сучасними технологіями змісту і годування худоби11.
А поки, щоб успішно оперувати на внутрішньому ринку і нарощувати попит на свою продукцію, переробники розширюють її асортимент. Разом з цим посилюються позиції тих продуцентів, які гарантують високу якість білкової продукції. Але серед них мало високотехнологічних підприємств, що мають власні бренди.
Лідери ринку активно впливають на попит, стимулюючи вимоги споживачів до якості товарів, послуг постачальників і роздрібних мереж. Від виробників компанії вимагають якісну сировину, оптимальних умов транспортування і зберігання продукції12.
Не дивлячись на перманентне нарощування об'ємів світового виробництва молока, українські оператори цього ринку достатньо успішно конкурують з іноземними продуцентами. Інтенсивно розвивається кисломолочний сегмент йогурти, сирні групи, кефір, а також сегмент сичугових і плавлених сирів, що супроводжується високим ступенем інвестиційної активності. За кордоном мають попит також сухе молоко і казеїн.
Нинішні ціни на молоко не забезпечують навіть простого відтворення поголів'я. За останні 15 років вихід телят з розрахунку на 100 корів залишає 78 одиниць приплоду. Тільки за перші шість місяців поточного року ціни на молоко в порівнянні з аналогічним періодом 2005 р. знизилися на 226 грн. за тонну і склали 887,2 грн13.
Щоб наблизитися до норм споживання молока, необхідно наростити його виробництво до 20 млн. тонн. Досягненню цього показника сприятиме введення до 30 і більш голів нетелей на сто корів, що збільшить кількість молочного стада в 1,7 разу14.
Відтворенню великої рогатої худоби може сприяти збільшення витрат кормів з нинішніх 39,2 центнера кормових одиниць до 52,3. А щоб годування було збалансованим, питому вагу кукурудзи слід довести до 25 30%, зернобобових – до 15 17%, а зміст пшениці понизити до 20 25%15.
В даний час молочна галузь гостро потребує державної підтримки: субсидуванні, низьких кредитних ставках, своєчасних виплатах дотацій, гармонізації вітчизняних стандартів і т.д.
Викликає тривогу і
відсутність прогнозування
Молочна промисловість України налічує більше 400 підприємств. У загальному об'ємі харчової промисловості молочна займає найбільший відсоток – 18. Щорічно в Україні переробляється в середньому 5 млн. тонн молока. Але, не дивлячись на достатньо великий об'єм переробки, виробничі потужності використовуються на 25 – 35%16.
Як показують дослідження споживчого ринку, молоко і молокопродукти користуються в Україні стійким попитом, особливо в східних регіонах і столиці. Різноманітність асортименту і відмінна якість продукції, розробка і впровадження нових технологій дозволяють підприємствам збільшувати об'єми виробництва. Хотілося б сподіватися на використання всіх 100% виробничих потужностей, але це безпосередньо пов'язано із збільшенням сировинної бази. На жаль, рішення цих питань вимагає часу і чималих матеріальних витрат, оскільки необхідне збільшення поголів'я молочної худоби, поліпшення продуктивності, впровадження передових технологій для годування і змісту стада, підвищення економічного стимулу організації роботи і т.д. Отже найближчим часом стрімкі показники зростання нас, мабуть, не здивують.
3. Розміщення молочної промисловості
України: особливості і
Молочна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання. Найбільші такі підприємства є в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Львові. У Бердянську (Запорізька обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Ріпках і Козельці (Чернігівська обл.), Кременчуці та багатьох інших містах є маслоробні або сироварні заводи. У Бахмачі (Чернігівська обл.), Смілі (Черкаська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.) великі заводи консервованого молока випускають згущене молоко з цукром, згущені вершки, сухе молоко тощо. Підприємства країни виробляють понад 280 тис. т масла, 1,3 млн т продукції з незбираного молока (в перерахунку на молоко) та понад 70 тис. т сиру жирного, у тому числі бринзи17.
Українська молочна промисловість, на думку фахівців, розвивається за сценарієм Польщі, де з декількох сотень молокозаводів залишилося близько 60, причому банкрутства все ще продовжуються. Вже сьогодні упевнено відчувають себе на ринку України тільки підприємства, що входять до складу крупних холдингів. Аналіз причин процесу концентрації в галузі дозволяє зробити висновок, що даний процес носить об'єктивний і необоротний характер.
Вітчизняний ринок молочної продукції, щорічний оборот якого складає близько $600-1000 млн., розподілений між 300 виробниками. Паспортна потужність існуючих підприємств галузі – 20 млн. тонн молока в рік. Реальне завантаження цих потужностей складає менше 25%. Практично всі лідери молочного ринку проводять реконструкцію і модернізацію устаткування. Десяток крупних виробників контролюють 50% споживчого ринку, половину, що залишилася, – маленькі заводи.
З 1998 року спостерігається стабільне зростання місткості ринку на 15-20% щорічно (у тоннах, по відношенню до попереднього року). Що примітно, зростання спостерігалося як в сегменті традиційних продуктів: молоко – 30-35%, кефір – 15-30%, сметана – 10-15%, сирки і сиркові маси – 10-15%, так і нових продуктів: йогурт – 60-80%, молоко високотемпературнооброблене – 15-20%. У 2002 році виробництво молока виросло на 5,2% і склало 14 138,1 тис. тонн, випуск молочної продукції збільшився на 17,3% до 1 066,894 тис. тонн.
Фахівці Міністерства промислової політики стверджують, що в 2004 році виробництво молочної продукції в Україні збільшилося на 6,1%, або на 777,4 тис. т – до 13,4 млн. т, в 2005 р. – ще на 1%, або на 0,1 млн. тонн - до 13,5 млн. тонн. А місткість вітчизняного ринку молочних продуктів досягла 12 млн. т в рік. Основною проблемою українського ринку молочної продукції як і раніше залишається низька купівельна здатність населення. При мінімальній фізіологічно обґрунтованій річній нормі споживання молока, 392 кг на 1 людину, в даний момент, в Україні 1 чоловік споживає 285 кг Але в справжній ринковій ситуації виправданим є очікування збільшення цього показника на 58% до 450 кг і, відповідно, збільшення грошової місткості ринку на 3-4% щорічно18.
Лідерами галузі за розміром займаної частки ринку в даний момент є такі компанії-виробники:
– "Галактон" ("Баланс") – власність “Планети Менеджмент”;
– "Кременчуцький гормолзавод" ("Кремез") – власність “Планети Менеджмент”;
– "Київський гормолзавод №3" ("Вімм-Білль-Данн");
– "Харківський молочний комбінат" ("Ромол") – власність “Вімм-Білль-Данн”;
– "Комбінат "Придніпровський" ("Злагода");
– "Лакталис-Україна" ("Президент");
– "Молочна фабрика "Рейнфорд" ("Рейнфорд");
– "Молочний Будинок" ("ФАННІ");
– "Білосвіт-Умань" ("Білосвіт").
Лідери ринку почали впливати як на попит, стимулюючи підвищення вимог споживачів до якості продукції, так і на постачальників і роздрібну мережу, вимагаючи якіснішої сировини, кращих умов транспортування і зберігання товарів. Зусилля лідерів українського ринку зосереджені на розвитку асортименту і торгових марок. Це є підтвердженням того, що молочна галузь України переймає світовий і російський досвід, що свідчить, що збільшення товарообігу виробників молочної продукції досягається за рахунок розширення асортиментного ряду і вдосконалення упаковки, активної маркетингової стратегії.
Протягом 2005 року на українському ринку молочних продуктів значно посилилася конкуренція, що було викликано активізацією інтервенції російського і західного капіталу на український ринок. Російські компанії, що працюють в Україні, прагнуть випередити не тільки своїх українських конкурентів, але і російських колег. В цілому, модель розвитку українського ринку повторює розвиток російської і європейської моделі19.
Активна конкурентна боротьба між компанією “Вімм-Білль-Данн” і “Планета Менеджмент” змінила свої акценти з російського на український ринок, при цьому дані компанії дуже активно скуповують молочні комбінати як в Росії, так і в Україні. Близька до власників “Сибнефті” “Планета Менеджмент” вже конкурує з “Вімм-Білль-Данн” в Україні і Північно-західному регіоні Росії завдяки покупкам в 2005 році блокуючих і контрольних пакетів акцій найбільших комбінатів в Новгороді, Санкт-Петербурзі і Орлі на загальну суму більше $25 млн. і двох комбінатів в Україні. Окрім молокозаводів “Планета” скуповує м'ясокомбінати в Росії. “Планета” збирається купити 15-18 молокозаводів і до 2007 року наздогнати “Вімм-Білль-Данн” на молочних ринках Росії і України. На думку аналітиків, дуже активна експансійна політика цих двох компаній значно збільшує їх комерційні витрати і негативно впливає на їх фінансовий результат, значні фінансові кошти прямують на покупку нових підприємств, а не на інвестиції в розвиток тих, що вже існують. Наприклад, чистий збиток французького концерну Danone в 1-му півріччі 2005р. склав 629 млн. євро20.
