Перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні

План 

Вступ……………………………………………………………………………… ..3 

Глава 1.  Туристична індустрія як вид  економічної  діяльності і складова економіки України…………………………………………………………………4 

1. Поняття туризму……………………………………………………………...4
2. Історія туризму в Україні………………………………………………….....5
3. Державне управління та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні……………………………………………………………………......11

Глава 2. Аналіз розвитку туризму в Україні……………………………………16 

2.1. Види і форми туризму в Україні…………………………………………..16

2.2. Сучасний стан туристичного бізнесу України…………………………...24

2.3. Ефективність туристичного бізнесу в Україні. ………………………….26 

Глава 3. Перспективи розвитку туристичного бізнесу в України…………….31 

3.1. Основні напрями розширення туристичної мережі в Україні………….31

3.2. Перспективи і напрями підвищення системи туристичного сервісу…..36 

Висновки…………………………………………………………………………...45 

Список  використаної літератури………………………………………………...46

Додатки……………………………………………………………………….…48-52 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку  туризм є ще і одним з  могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової  спільноти і пересічних громадян.

     Туристична  діяльність в розвинених країнах  є важливим джерелом підвищення добробуту  держави, що приносить таким країнам  як США, Франція,  Італія, Іспанія  мільярди доларів США щорічно.

       В Україні туристичний бізнес  розвивається з переважною орієнтацією   на виїзд. Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх частина працює на залучення гостей в Україну - тобто все робиться так, що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина на українському туристичному ринку зараз? В умовах, що створилися, ці питання представляються актуальними. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Глава 1.  Туристична індустрія  як вид економічної  діяльності і складова економіки України. 

1. Поняття туризму.

     Туризм  – це тимчасовий виїзд людини з  місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових  цілях без зайняття оплачуваною  діяльністю, також туризм – це єдина  виробнича галузь економіки, про  яку адже всі згадують із задоволенням. Адже це слово асоціюється у людей  з тим місцем, де вдалось побувати в минулому і яке хочеться відвідати  в майбутньому. Суть туризму полягає  в тому що в його основі лежать задоволення  остійних людських потреб і потягу до пізнання навколишнього світу. Туристичні агентства повинні надати всі  види послуг для задоволення відпочиваючих  це послуги щодо розміщення. Харчування. Транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги  закладів культури, спорту, побуту, розваг, турист мають мати можливість ознайомитися з пам’ятками історії, культури, природи, музеями з визначними місяцями. Туристична індустрія повинна бути привабливою  для відпочиваючих, а природні території  – відповідних розмірів для запобігання  перенасичення туристами і захищена від таких ризиків, як забруднення, отруєння рослинами, наявності небезпечних  тварин.

     Розвиток  туризму повинен проходить в  місцевостях, вільних від стихійних  лих (землетруси, зсуви, засухи, повені).

     Сфера соціально-культурного сервісу в області туризму складна і багатогранна. Тому індустрія туризму вимагає наявності висококваліфікованих кадрів і серйозної професійної підготовки. Особливо це актуально на сучасному етапі розвитку туризму. Туризм стає не тільки областю практичної реалізації подорожей, а й особливою галуззю знання, тобто сферою теоретичної діяльності. 
 Останнім часом можна говорити про становлення науки про туризм. Її називають по різному: «турологія», «турографія», «туристика», «турізмове-мання» і т.п. Але суть не в назві. Вже сам факт, що вчені ведуть дискусії з цього приводу, свідчить про те, що, по-перше, необхідність науки про туризм усвідомлюється усіма фахівцями, по-друге, до формування цієї науки вчені підходять комплексно. Поряд з традиційним розумінням туризму як сфери економіки туризм може розглядатися як соціокультурний феномен, як сфера культури і людської діяльності. 
 Як галузь господарства туризм є предметом дослідження в економічних і управлінських науках, а також в маркетингу. Туризм як соціальна сфера розглядається в політології, юриспруденції, соціології, соціальної географії та інших науках. Враховуючи те, що туризм є частиною побутової культури населення, повно і глибоко його вивчити можна лише за допомогою дисциплін гуманітарного профілю. 
 Туризм як сфера культури і людської діяльності привертає увагу вчених, які представляють різні науки антропологічного, культурологічного, психологічного та медичного напрямків. Туризм також служить предметом вивчення в екології, історії, регіонознавства, а також теорії та практики міжкультурних комунікацій. 
 

2. Історія туризму в Україні.

       У першій половині XIX ст. серед передової  української інтелігенції виникло  зацікавлення своєю Батьківщиною, її історико-культурними та природними пам'ятками. Зокрема значну увагу організації народознавчих мандрівок приділяли члени „Руської трійці" - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Головацький. 
 У другій половині XIX ст. було досліджено лікувальний потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття. 
 На кінець XIX ст. припадає час створення перших турис¬тичних бюро, які займалися організацією туристичних мандрівок у регіоні. Одним з перших було створено Ялтинське екскурсійне бюро (1895). Такі ж організації наприкінці XIX - на початку XX ст. було створено і в Галичині (у Львові, Перемишлі, інших містах краю). На цей же період припадає початок освоєння рекреаційно-туристичних місцевостей Яремчі, Ворохти тощо. В Українських Карпатах розвивається лещетарський туризм. 
 У 20-х роках XX ст. на українських землях було відкрито перші будинки відпочинку, спочатку на Донбасі, а згодом і в інших придатних для цієї мети місцевостях. Водночас, розвивається і курортологія. Для розв'язання проблем грязелікування та бальнеотерапії (при захворюваннях серцево-судинної та нервової систем, органів травного тракту та сечовивідних органів тощо), у 1928 р. було створено Одеський науково-дослідний інститут курортології. 
   За часів СРСР туризм в Україні розвивався на профспілковій та відомчій основі. Путівки на бази та у будинки відпочинку надавали як своєрідний вид пільг. Профспілковим туризмом в Україні керував „Укрпрофтуризм", до того ж він розвивався доволі швидкими темпами - лише 10 % прибутку від путі іюк сплачували організації до місцевих бюджетів, а згодом ці кошти йшли на будівництво транспортних шляхів сполучення, відновлення і реставрацію історичних та культурних пам'яток Тощо. Іноземним туризмом монопольно займався „Інтурист", а також „Супутник", - організація, яка впорядковувала в СРСР міжінародний молодіжний туризм. 
   До 1991 р. рекреаційно-туристичне господарство України функціонувало в єдиному рекреаційно-туристичному комплексі Радянського Союзу. Курорти належали державі, керівництво туристичною діяльністю велося централізовано.

       У 90-і рр. XX ст. в Україні, в умовах занепаду промислових підприємств спостерігався інтенсивний процес відтоку робочої сили з традиційно провідних галузей економіки (металургійної, машинобудівної, оборонної тощо) до сфери надання послуг. Це закономірний процес, характерний для розвитку світової економіки. Слід наголосити, що вартість створення одного робочого місця в сфері туризму в 20 разів менша, ніж у промисловості.

       Туризм  не тільки прямо або побічно охоплює  більшість галузей економіки, в  тому числі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування, житлово-комунальне господарство, сферу побутових послуг, культуру, мистецтво, спорт тощо, а й стимулює їх розвиток. Від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки і близько 10-15 % населення України.

       Разом з тим, 10 млн. українських громадян виїжджало за кордон, переважно за так званими «шоп-турами».

       Призупиненню  цього негативного процесу сприяли  поступове формування нової системи  соціально-економічних відносин в країні, адаптація населення до нових умов життя; вжиті парламентом, президентом та урядом заходи.

       Відродження туризму здійснювалось на планомірній  основі. Головною метою роботи Держкомтуризму стала необхідність посилення державного регулювання туристичної діяльності. У стислий термін було вжито заходів  щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку національного туристичного продукту, підготовки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

       У 1997 р. Україну прийнято дійсним членом до Всесвітньої туристичної організації (ВТО), а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній  асамблеї ВТО у м. Сантьяго (Чилі) обрано до керівного органу ВТО — Виконавчої ради.

       Вступ України до ВТО поклав на неї зобов'язання виконувати рішення генеральних асамблей і конференцій цієї міжнародної організації. Членство України у ВТО, можливість набувати практичного й теоретичного досвіду у сфері туризму розвинених туристичних держав мають сприяти піднесенню рівня внутрішніх туристичних послуг в країні і формуванню позитивного міжнародного туристичного іміджу нашої держави.

       10-11 жовтня 2002 р. в Київському інституті  туризму, економіки і права  відбувся Регіональний семінар  Ділової ради ВТО «Вплив Інтернету  та електронної торгівлі на індустрію подорожей і туризму». Подібний форум ВТО, у якому взяли участь Генеральний секретар ВТО Франческо Франжіаллі, відомі науковці, консультанти Організації, практики в цій сфері з різних країн світу, проводився в Україні вперше.

       На  семінарі зазначалося, що пріоритетним у розвитку туристичного бізнесу має стати використання вже випробуваних технологій для захисту навколишнього середовища.

       З метою підвищення ефективності туристичної галузі України, поліпшення просування національного туристичного продукту на світовому ринку, проведення широкомасштабної та комплексної реклами туристичного потенціалу, залучення іноземних туристів до країни, підвищення іміджу й авторитету нашої держави в туристичному співтоваристві, інтеграції нашої країни у європейську спільноту, розвитку національної економіки та культури, ефективного використання туристичних ресурсів, розбудови інфраструктури, залучення до світового інформаційного простору, вивчення передового досвіду організації туристичної діяльності розроблено заходи щодо розширення міжнародного туристичного співробітництва.

       Серед них:

       - удосконалення договірно-правової бази зовнішніх відносин, укладання угод міжурядового та міжвідомчого характеру про співробітництво в галузі туризму;

       - активізація співпраці у складі численних спільних міжурядових комісій з питань економічного та науково-технічного співробітництва, особливо з країнами, з якими створено правову базу співробітництва, формування в їх складі робочих груп з туризму з метою аналізу та вирішення поточних проблем двостороннього співробітництва, визначення шляхів збільшення обсягів туристичних обмінів;

       - вироблення дійового механізму взаємодії з міністерствами, відомствами, іншими органами виконавчої влади України, насамперед з Міністерством закордонних справ і Департаментом зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Мінекономіки, а також обласними та міськими державними адміністраціями щодо оптимізації спільної діяльності з розвитку міжнародного співробітництва України в галузі туризму;

       -  розвиток інституційного співробітництва, використання організаційно-фінансових механізмів міжнародних і регіональних органів, поглиблення безпосереднього партнерства між туристичними підприємствами та організаціями, насамперед у межах членства України у ВТО та в складі її керівного органу – Виконавчої ради ВТО, Ради по туризму держав СНД, Організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), участь у діяльності світових і міжнародних структур усіх рівнів: Організації Об'єднаних Націй (ООН), Ради Європи, Європейського Союзу (ЄС) тощо;

       - розвиток інформаційно-рекламної та виставкової діяльності, організація міжнародних і регіональних туристичних салонів, ярмарків, бірж в Україні, зокрема в основних туристичних центрах: Міжнародного туристичного салону «Україна» в Києві, Міжнародного туристичного ярмарку «Крим. Курорти. Туризм» в Ялті, міжнародного туристичного ярмарку-виставки «Чорноморська Одіссея. Туризм. Відпочинок. Здоров'я» в Одесі, Міжнародного туристичного салону в Харкові, Міжнародної туристичної виставки «ТурЕкспо» у Львові, Міжнародного туристичного ярмарку «Турконтракт» в Ужгороді; забезпечення планомірної та систематичної участі українських туристичних підприємств у провідних зарубіжних міжнародних виставках: «ITB» у Берліні, «WTM» у Лондоні, «Fitur» у Мадриді, «MITT» у Москві, «ЕХРО-2000» у Ганновері.

       Заохочуючи  іноземців до відвідання, Україна  на початку XXI ст. спрощувала візові формальності. Натомість західні сусідні держави — Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща та деякі інші, — які є для громадян України не тільки туристичними, а й транзитними, поступово запровадили візові режими в'їзду для українських туристів. Наслідком цього став і продовжуватиметься в найближчому майбутньому перерозподіл напрямків туристичних потоків.

       Зокрема, традиційно популярні в наших  співвітчизників болгарські курорти  подорожчали в 2003-2004 рр. на 20 % внаслідок  інтеграції Болгарії до ЄС, приходу на цей ринок німецьких операторів, і тому стали менш привабливими для українців. У Болгарії на початку біжучого століття невпинно зменшувалася кількість 2-зіркових готелів (багато з них перебудовувалися у 4- та 5-зіркові, що призводить до збільшення вартості турпакетів. Введення Румунією в 2004 р. транзитних віз зробило Болгарію ще менш привабливою країною для відпочинку громадян України.

       Похмурою  сторінкою участі України в міжнародному туризмі стало масове використання статусу туриста громадянами нашої країни з метою пошуку роботи (переважно нелегальної) за кордоном. Чимало українських та іноземних турфірм навіть спеціалізувалися на такому «туризмі». Кількість «туристів», які незаконно залишилися у країнах, до яких вирушили, складала, за станом на 2004 р., навіть не сотні тисяч, а мільйони українських громадян. Разом із трудовими мігрантами, які загострили конкуренцію на ринку праці багатьох держав, за кордон виїхало також чимало злочинців, утворивши в низці країн Європи, Америки та Близького Сходу так звану «російську мафію». Трудова міграція та міжнародна злочинність підштовхнули уряди країн Заходу до запровадження жорстких заходів у візовій політиці. На початку XXI ст. українські тур-фірми та туристи дедалі частіше стали стикатися з великими труднощами в отриманні віз до країн ЄС, США, Ізраїлю та деяких інших держав. Безапеляційні відмови консульств призвели до зриву тисяч потенційних туристичних поїздок; і кількість таких відмов, на жаль, стає дедалі більшою, утворюючи нову «залізну завісу» між Європою та Україною. 
 

3. Державне  управління та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.

       Відсутність у 1989-1993 рр. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні  призвела до руйнування важливих складових  частин інфраструктури галузі, розпаду  соціально-орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. В середині 80-х рр. Україну щорічно відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, натомість у 1992 р. — лише близько 120 тисяч. Внаслідок цього, в 1989-1992 рр. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму.

       З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України № 616 від 10 листопада 1992 р. було створено Державний комітет України по туризму. До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це збільшило можливості виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи.

       Важливим  кроком у створенні правових засад  туристичної діяльності стало прийняття 15 вересня 1995 р. Верховною Радою України  Закону України «Про туризм» (першого  такого закону на теренах колишнього СРСР), який визначив стратегію і  конкретні завдання розвитку туристичної  сфери, став свідченням посилення уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади до туристичної галузі, її проблем і перспектив.

       Цей закон визначив загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму. Метою Закону було створення правової бази для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки та важливого засобу культурного розвитку громадян. Забезпечення зайнятості населення, збільшення валютних надходжень, захист прав та інтересів туристів і суб'єктів туристичної діяльності, визначення їхніх обов'язків та відповідальності.

       Дія цього Закону поширювалася на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, на фізичних осіб, діяльність яких пов'язана з наданням туристичних послуг, а також на громадян, які їх отримують.

       Держава проголосила туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і декларувала необхідність створення сприятливих умови для туристичної діяльності.

       Державна  політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України.

       Основними напрямами державної політики в  галузі туризму було проголошено  такі:

       - залучення громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення;

       - забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення ефективної системи туристичної діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму;

       -  створення і вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил;

       -  захист прав та інтересів держави в галузі туризму;

       - створення сприятливого для розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів контролю;

       - створення економічних умов, які стимулюють розвиток туризму в Україні;

       - запровадження пільгових умов для організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення;

       - заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток туристичної індустрії;

       - встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму;

       - запровадження системи статистичної звітності суб'єктів туристичної діяльності;

       - визначення порядку управління державною власністю в галузі туризму;

       - створення однакових можливостей на ринку туристичних послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання в цій галузі антимонопольного законодавства;

       - гарантування безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна;

       - підтримання розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних центрів, створення умов для пріоритетного розвитку туристичної індустрії;

       - організація і розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів;

       - розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних програмах розвитку туризму;

       - розроблення та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх угод у галузі туризму та визначення механізму їх реалізації.

       Законом «Про туризм» визначено органи державної  виконавчої влади в галузі туризму, права та обов'язки туристів, правові  засади організації та надання туристичних  послуг, передбачено кадрове і  наукове забезпечення галузі туризму.

       Відповідно  до ст. 7 Закону України «Про туризм»  Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 13 березня 1996 р. № 322 «Про Національну раду по туризму» і затвердив положення про неї.

       На  Національну раду по туризму були покладені такі основні завдання:

       - координація діяльності міністерств і відомств, Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, пов'язаної з реалізацією державної політики в галузі туризму, як одного з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки;

       - розгляд пропозицій щодо перспектив і напрямів розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, розроблення і запровадження системи управління галуззю туризму;

       -  розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.

       Позначилися на розвиткові вітчизняного туризму  також Укази Президента України: від 28 вересня 1996 р. «Про Фонд «Намисто Славутича»; від 21 вересня 1998 р. «Про День туризму», який відзначається в Україні  на державному рівні щороку 27 вересня; від 10 серпня 1999 р. «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.»; від 14 грудня 2001 р. «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму», а також постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 728 «Про заходи подальшого розвитку туризму».

       Постановою  Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. було затверджено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 р.

       Згідно  з Указом Президента України «Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму» від 31 травня 2000 р. № 740/2000, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України  став правонаступником трьох державних  комітетів, у тому числі Державного комітету України по туризму.

       Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму (Держкоммолодьспорттуризм) поділявся на три департаменти. Серед  них був і Державний департамент  туризму і курортів, до складу якого входили Управління організації туризму й Управління розвитку туристичної індустрії та інвестицій.

       22 листопада 2000 р. Указом Президента  України Держкоммолодьспорттуризм, до складу якого входив Державний департамент туризму і курортів, було реорганізовано. 14 грудня 2001 р. Указом Президента України створено Державну туристичну адміністрацію України.

       29 квітня 2002 р. було прийнято постанову  Кабінету Міністрів України «Про  затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.». Основною метою Програми проголошено створення конкурентоспроможного міжнародного ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини.

       Основні завдання Програми:

       - забезпечення сталого розвитку туристичної галузі та підвищення її частки в макроекономічних показниках;

       - підвищення рівня життя громадян і створення додаткових робочих місць;

       - збільшення частки очікуваних доходів від туристичної галузі у державному бюджеті;

       - підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

       Програмою визначено такі напрями розвитку:

       -  удосконалення нормативно-правової бази туристичної діяльності;

       - розширення міжнародної співпраці в туристичній галузі;

       - підвищення якості та розширення асортименту туристичних послуг;

       - поліпшення транспортного обслуговування;

       - підвищення ефективності використання рекреаційних ресурсів та об'єктів культурної спадщини;

       - поліпшення інформаційного та рекламного забезпечення;

       - впровадження ефективної інноваційної діяльності та створення наукової бази туризму;

       - поліпшення кадрового забезпечення.

Глава 2. Аналіз розвитку туризму  в Україні. 

       2.1 Види і форми туризму в Україні. 

       Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе  значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами.

       Досі  немає чіткої загальноприйнятої  класифікації туризму. Це пояснюється  насамперед тим, що практично неможливо  виокремити чисті форми і види сучасного туризму.