Перспективи розвитку українського фондового ринку

ВСТУП

Актуальність  теми. В основному економічна політика держави здійснюється за допомогою грошових і фінансово-кредитних важелів, а фінансово-кредитна і грошова системи – один з тих секторів економіки, де найефективніше працюють ринкові механізми.

Світові фінансові центри – центри зосередження банків і  спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні і фінансові операції, операції з цінними паперами, золотом. Історично вони виникли на базі національних ринків, а потім – на основі світових валютних, кредитних, фінансових ринків, ринків золота.

Вивчення світового досвіду  у процесі розвитку і подальшої  діяльності світових фінансових центрів  є досить важливим для майбутнього  становлення стабільного та міцного  фондового ринку у нашій країні. Він допоможе нам заздалегідь  усунути майбутні проблеми у його функціонуванні та допоможе подолати вірогідні кризові явища керуючись  прикладами попередників. 

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

 Основи розвитку національних  фінансових ринків досліджувалися  не тільки зарубіжними але  й вітчизняними вченими. Серед  них Барановський О. І., Блащук  Ю. О., Пузяк M. І., Новошинська Л.  В., Mозговий О. M. [24,25] , та ін.

 Мета та завдання дослідження. Метою роботи є дослідити світовий ринок фінансів, позиції головних світових фінансових центрів, перспективи розвитку українського фондового ринку.

На підставі мети були поставлені наступні завдання:

- визначити передумови  глобалізації світових фінансів;

- виявити основні етапи  становлення фінансової структури;

- дослідити основні напрями  діяльності міжнародних фінансових  центрів;

- проаналізувати етапи  еволюції Нью – Йоркського  фінансового центру;

- висвітити особливості  функціонування Нью – Йоркського  фінансового центру;

- дослідити позицію Нью  – Йоркського фінансового центру  на сучасній міжнародній фінансовій  арені;

- визначити передумови  та етапи появи фінансових  ринків в Україні;

- виділити основні напрямки  діяльності фондового ринку України;

- оцінити перспективи  розвитку фінансового ринку України  на міжнародній арені.

 Об’єкти дослідження. Розвиток світового ринку фінансів .

 Предмет дослідження. Теоретичні та практичні засади  розвитку світового ринку фінансів.

Методи дослідження. В якості методів дослідження був використаний діалектичний метод пізнання.

Інформаційною базою  дослідження є результати дослідження вітчизняних та закордонних вчених з проблематики роботи. Статистичні дані (матеріали) компанії Z/Yen Group та NYSE Euronext.

РОЗДІЛ 1

ХАРАКТЕРИСТИКА  ТА ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ  ФІНАНСОВИХ ЦЕНТРІВ

   1.1. Передумови  розповсюдження світових фінансів

Міжнародні фінанси почали своє формування ще багато століть тому, коли паралельно з розвитком суспільства складалися перші ознаки міжнародних товарообмінних відносин. Періоди становлення міжнародних фінансів насамперед виділялися такими особливостями [18, с.59.]:

- виникнення забов’язання сплати данини;

- початок застосування сплати контрибуцій, репарацій;

- розвиток відносин між купцями на міждержавному рівні;

- розроблення монетної справи;

- cтановлення обмінних та вексельних відносин;

- надання перших грошових позик та поява банкірів.

Виникнення та подальше розповсюдження світових фінансів насамперед було обумовлено зростанням товарно – грошових відносин  які були основною , у свій час, формою економічних відносин та засобом  досягнення певного рівня соціального  добробуту [3, с.211.]. Наступний чинник пов’язаний з появою та розвитком нових державних утворень завдяки подальшому розвитку яких міжнародні фінанси досягли найвищого розквіту у ХХ ст.

Також не можна не виділити такий важливий фактор як посилення  інтеграційних процесів у економічній , політичній та соціальній сферах,  що у подальшому зумовило створення  таких організацій як Організація  Об’єднаних Націй, Європейський союз, Північно – Атлантичний договір, які повинні були координувати та врегульовувати всі питання у  даних сферах.

Основою глобалізації світових фінансів є глобалізація виробничого  процесу,який найбільш поступово здійснювали  транснаціональні корпорації.

Іншою  причиною розповсюдження світових фінансів є необхідність вилучення  фінансових ресурсів для вирішення  глобальних проблем світового розвитку, таких, як подолання бідності й відсталості, проблем миру, роззброєння,  продовольча  проблема та проблема природних ресурсів та інші.

Ще одною причиною є  власне фінансова. Вона пов’язана із бажанням кожного фінансового агента отримувати середньостатистичний прибуток використовуючи при цьому той самий фінансовий актив, який використовують інші агенти.

Глобалізація фінансових ринків тісно пов’язана зі становленням віртуальної економіки [48, с.143.]. Саме сучасні телекомунікаційні засоби надають змогу цілодобово функціонувати міжнародним фінансовим центрам , тобто бути єдиною живою структурою. Наприклад телекомунікації домогають банкам залучати заощадження з депозитних пулів усього світу і направляти кошти позичальникам на умовах самого високого доходу і найнижчих витрат.

Наступним аспектом фінансової глобалізації є фінансові інновації, тобто створення нових фінансових інструментів і технологій. Фінансові  інструменти, такі як, євродолларові  депозитні сертифікати, єврооблігації  з нульовим купоном, валютні свопи  та короткострокові забов’язання стали  досить популярними на міжнародній  фінансовій арені [6,с.104.]. Технологічні інновацій прискорили та зміцнили процес глобалізації [22, с.327.]. Наприклад засоби зв’яку прискорили активність здійснення міжнародних операцій та їх об’єм.

Отже виділимо основні  чинники розповсюдження світових фінансів:

- виникнення товарно – грошових відносин;

- посилення інтеграційних процесів;

- міжнародний поділ праці;

- інтернаціоналізація та  глобалізація економічних зв’язків;

- науково – технічний прогрес.

З усього сказаного видно, що фінансова глобалізація має певні позитивні наслідки. До них, безперечно, відноситься зниження нестачі фінансових ресурсів у різних регіонах світу. Крім того, глобалізація посилює конкуренцію на національних фінансових ринках, що супроводжується зниженням вартості фінансових послуг.

Однак глобалізація супроводжується  і певними негативними наслідками [29, с.138.]. Перш за все, це зростання нестабільності національних фінансових ринків, тому що внаслідок лібералізації вони стають більш доступними для спекулятивного капіталу, а з другого боку, фінансові кризи, що виникають у великих фінансових центрах, сильніше проявляють себе в інших країнах та регіонах.

Іншим негативним наслідком  фінансової глобалізації є дедалі більша залежність реального сектору світової економіки від її грошового, фінансового  компонента . Цей процес, розпочавшись у розвинених країнах, активно поширюється  і на інші країни і регіони. Це означає, що стан національних економік все  більшою мірою залежить від стану національних і світових фінансів.

         1.2. Етапи та результати еволюції фінансової структури

У період з 1944 по 1960 рік відбулися  численні важливі зміни, які суттєво  змінили характер міжнародної фінансової системи. Стурбовані величезними дефіцитами твердої валюти, необхідної для плати  за товари і послуги і для відновлення  розореної війною економіки, Джон Мейнард  Кейнс з Великобританії і Гарі Декстер Уайт з США запропонували  на конференції в Бреттон-Вудсі  в 1944 році новий міжнародний фінансовий порядок [32, с.523.]. Були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР, Світовий банк). Передбачалося, що МВФ буде допомагати країнам, що зазнають проблеми платіжного балансу і труднощі з підтриманням резервів на необхідному рівні, відповідно до узгоджених валютними курсами на основі золотого паритету. Хоча після 1971 року система золотого паритету розпалася, МВФ як і раніше діє, причому його обов'язки розширилися.

Ці події стали відправною точкою для створення та подальшого формування ринку євровалют.

Після 1945 року в період "холодної війни" виникли нові форми політичного  та економічного регіонального співробітництва  у зв'язку зі створенням двох військових альянсів - НАТО  та держав Варшавського пакту, дружніх з Радянським Союзом [22, с.445.].

Фінансові труднощі Другої світової війни сприяли розвалу  колоніальної системи, і на карті  світу з'явилися буквально десятки  нових країн. Це значно прискорило потребу в таких міжнародних фінансових організаціях, як МВФ і Світовий банк. Кожна нова країна зазвичай створювала свою валюту, яка повинна була отримати широке міжнародне визнання, потребувала запозиченні значних грошових сум у зарубіжних країн, хоча не завжди могла гарантувати повернення боргів, і часто була змушена вчитися законності і дисципліни, необхідної в умовах ринку. Такі організації, як МВФ і Світовий банк, ставали все більш вагомими у зміцненні цих факторів.

Почалися розвиватися  і більш прямі форми фінансової кооперації, що призвели до створення  системи міжнародних фінансових механізмів. У 1947 році почала діяти Генеральна угода про тарифи й торгівлю, що послужила основою для серії переговорів (таких, як раунд Кеннеді, а Уругвайський раунд), які в наступні півстоліття забезпечили різке зниження бар'єрів на шляху міжнародної торгівлі, особливо у сфері товарів і послуг .

Рущійним фактором  до світової фінансово-економічної інтеграції сприяло виникнення нових важливих інститутів, особливо в Європі [27,с.89.]. У 1950 році був створений Європейський платіжний союз для боротьби з доларового дефіциту, який ускладнював міжнародні платежі. Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) почала збирати одноманітну економічну інформацію по основних промисловим країнам, а згодом і по країнах Азії та Латинської Америки, а також Європи і Північної Америки. Найбільш важливим був підписаний в 1957 році Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства ("Спільного ринку"), яке з митного союзу шести країн в 1958 році перетворилося на групу з 27 держав, які багато в чому інтегрували свою економічну структуру в сучасний Європейський союз, включаючи загальну валюту (євро), що охоплює більше половини регіону, і центральний банк ЄС. Важливе значення має подальше розширення світової фінансової системи в наступних чотирьох напрямках. У 1995 році на зміну ГАТТ прийшла Всесвітня торгова організація (ВТО), яка отримала широкі повноваження на зміцнення міжнародних стандартів у торгівлі та транскордонних фінансових операціях [34, с.56.]. "Велика сімка" (G-7), спочатку представляла собою нараду міністрів фінансів семи провідних промислово розвинених країн, розширилася чисельно і тепер охоплює 20 країн ("Велика двадцятка" G-20), представники які регулярно зустрічаються для узгодження керівництва міжнародними економічними та фінансовими механізмами. Інші конференції, які здійснюються неурядовими структурами, особливо в Давосі (Швейцарія), зводять разом керівників корпорацій і фінансових груп, часто визначають шляхи подальших реформ. Нарешті, було укладено низку багатосторонніх податкових договорів з метою певною мірою стандартизувати податковий режим для учасників міжнародної діяльності; останнім часом малі країни, що служили "податковими притулками", погодилися змінити свої положення про банківську таємницю для припинення спроб несплати податків.

Також не можна упускати такий важливий фактор у розвитку фінансової структури як інформаційна революція [20, с.584], яка в свою чергу полегшила доступ широкого кола інвесторів до міжнародних ринків капіталів. Але все ж при цьому міжнародна диверсифікація активів інвесторів провідних країн світу з ринковою економікою відбувалася відносно повільно.

Мінлива глобальна фінансова  система стала як причиною, так  і наслідком швидкого зростання  глобалізації. Міжнародні потоки капіталу надзвичайно зросли. Крім цього, такі інститути, як МВФ і Світовий банк, відіграють вирішальну роль як для фінансування довгострокових потреб в галузі розвитку, так і в плані стабілізації хитких фінансових систем. Двома примітними прикладами служать фінансові кризи 1998 року, що почалися в Азії, але в підсумку поширилися за її межами, особливо в Росії, і світову кризу 2008 року,  яка піддала суворому випробуванню фінансові інститути у всьому світі [36, с.228]. В обох випадках Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Світовий банк здійснили важливі фінансові вливання в постраждалих країнах, таких, як Таїланд і Росія.

Проаналізувавши основні  події, які свого часу були ключовими  етапами розвитку структури фінансової системи, можна прослідити тенденцію, що головним фактором, який надав значного поштовху у її розвитку була необхідність регулювання та оптимізація фінансових потоків між країнами.

Як результат, на теперішній момент, ми бачимо досить розвинуті  системи фінансових ринків більшості  країн, які були загартовані не одною  фінансовою кризою та нестабільної політичної або економічною ситуацією [. Але  тепер цей досвід допомагає їм розробляти більш чіткішу стратегію  поведінки на фінансовій арені та знаходити вихід з критичних  ситуації з мінімальними втратами.   

1.3. Діяльність  та функції міжнародних фінансових  центрів

Саме поняття [5, с.374] міжнародного фінансового центру є похідним від поняття міжнародного ринку позикових капіталів, тому що формування міжнародних фінансових центрів означає відокремлення щодо невеликого числа міжнародних фінансових ринків, на яких здійснюється інтернаціональна фінансово-кредитна діяльність, мобілізуються і перерозподіляються кредитні ресурси і відбуваються різноманітні валютні операції .

Отже сформулювати визначення міжнародних фінансових центрів  можна наступним чином, що він  являє собою місце зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інституцій, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом, а також діючий міжнародний ринковий механізм, який служить засобом управління світовими фінансовими потоками.

Для конкурентоспроможного  фінансового центру вирішальними є  три фактори [12, с.152.]:

- інтеграція в ефективне  господарство країни, яка демонструє  постійне зростання на основі  стабільної валюти та чіткості  фінансової політики;

- ліберальні податкові  та правові умови, що не перешкоджають  фінансових операцій і інвестицій  і надають можливість ефективно  розподілити кошти; 

- діюча розвинена банківська, біржова та страхова система  з чітким ринковим наглядом.

Центральними питаннями  привабливості будь-якого фінансового  центру є його технічне та організаційне  оформлення і створення актуальної правової бази. Найважливіші світові фінансові центри здійснюють валютні, кредитні, страхові та інші операції.

Раніше для створення  міжнародного фінансового центру були необхідні як наявність великої  фондової біржі, так і розвиненої системи національних банків зі стабільною валютою [46, с.394.]. Зараз досить гнучкого фінансового законодавства (особливо для нерезидентів), що демонструють Сінгапур, Бахрейн, Кіпр та інші фінансові центри.

Муніципалітети багатьох міст прагнуть залучити великі фінансові  установи з метою перетворення в  міжнародні фінансові центри. Ряд  країн зацікавлені у формуванні власних МФЦ, так як ці центри сприяють значному припливу капіталів у країну, приносять великі доходи у вигляді  податків, у тому числі на доходи високооплачуваних службовців, і  забезпечують зростання зайнятості.

Міжнародні фінансові  центри  впливають на стан валюти країни і приносять їй значні доходи за статтями платіжного балансу. У ці центри входять різні структури, але провідне місце належить банкам та іншим учасникам (які входять  у мережу міжнародних зв'язків), що надає фінансові послуги. МФЦ  поступово перетворюються на потужні  інформаційно - аналітичні та організаційно -управлінські комплекси [34, с.72.], що володіють значним кредитним потенціалом.

Міжнародні фінансові  центри  функціонують як міжнародний  ринковий механізм, який служить засобом  управління світовими фінансовими  потоками. Це центри зосередження банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні та фінансові операції, операції з цінними паперами, дорогоцінними  металами, деривативами.

Крім того, МФЦ поступово  перетворюються на потужні інформаційно – аналітичні та організаційно –  управлінські комплекси, що володіють  значним кредитним потенціалом. Провідні позиції в МФЦ займають фірми, які обслуговують їхні потреби, в тому числі юридичні та аудиторські, а також управлінські консультанти. Крім того, МФЦ залучають широке коло фахівців (експертів з зіставному економічного і юридичного аналізу  та ін.), які займаються аналізом стану  і перспектив світового господарства та економіки країн світу[24, с.319.]. Зростає значення аналітичних центрів, здатних забезпечити проведення міждисциплінарних досліджень, підготовку індексів і рейтингів.

В останні роки однією з  основних функцій фінансових інститутів МФЦ стає вироблення і реалізація, спільно з міжнародними фінансовими  організаціями та провідними західними  державами, довгострокової стратегії  зміцнення і розширення, яка склалася наприкінці ХХ століття світової фінансової системи. Розробляються «правила гри» на фінансових ринках, модифікується  інституційно – правова система  діяльності фінансових інститутів для  забезпечення максимально вільного доступу до ринків фінансових послуг.

Фінансові інститути МФЦ  займаються також керуванням міжнародної  заборгованістю і проводять реструктуризацію міжнародних боргів таким чином, щоб забезпечити перспективи  майбутніх платежів, а також надходження  максимально можливого обсягу поточних платежів[8]. МФЦ, концентруючи кошти, спрямовують  їх у периферійні країни, які все  більше залежать від надходження  нових позик та іноземних інвестицій. Національні регулюючі органи виробляють узгоджені заходи з метою впливу на поточну ситуацію і координують діяльність щодо формування нового світового фінансового порядку. В даний час їх зусилля зосереджені на створенні нової системи управління та контролю, в тому числі на підготовці відповідної законодавчої бази, уніфікації системи звітності та аудиту, забезпечення її прозорості та доступності.

 Якщо глобалізація  світової фінансової системи  буде продовжуватися, то через  15-20 років слабкі національні  фінансові ринки можуть бути  просто поглинені більш потужними  регіональними та міжнародними  фінансовими ринками, що, щонайменше, означає погіршення конкурентоспроможності  країни в світовому масштабі, а також загрожує загрозами  для національної економічної безпеки.

У 70-і роки між фінансовими  центрами почала складатися спеціалізація  за видами міжнародної кредитної  діяльності. Так, в рамках Західної Європи Лондон відомий перш за все  ринками євровалютних операцій, фондових цінностей, золота, ф'ючерсних угод [6, с.419.]. Цюріх виконує роль ринку золота і міжнародних капіталів. Люксембург виділяється своєю фондовою біржею і як центр довгострокових позик. Сінгапур грає роль фондового акумулятора регіону, Гонконг - центру міжнародного синдикованого кредитування. У Нью-Йорку знаходяться штаб-квартири більшості інвестиційних банків, що займаються операціями злиття та поглинання.

Ряд фінансових центрів спеціалізуються  на певних напрямах фінансової діяльності. Так, на Чикаго тривалий період припадало  понад 1 / 2 світового ринку ф'ючерсних угод, а також торгівлі деякими  похідними фінансовими інструментами . В останні роки за лідируючі  позиції в цих сферах з Чикаго почав конкурувати Франкфурт-на-Майні. Важливу роль у діяльності МФЦ  грають біржі (валютні, фондові, товарні). Значимість валютних бірж підвищилася  після скасування валютних обмежень, і в останні роки їх сукупний щоденний оборот становив близько 2 трлн. доларів  і перевершував оборот фондових та інших бірж. На валютних біржах функціонують брокерські фірми і фонди хеджування [5, с.215.]. Акумулюючи, в тому числі за допомогою короткострокових кредитів, десятки мільярдів доларів, вони неодноразово проводили великомасштабні спекулятивні операції, зменшуючи курс валют будь-якої країни та отримуючи десятки і навіть сотні мільйонів доларів прибутку.

В останні роки загострилася боротьба між Лондоном, Франкфуртом, Цюріхом, Парижем і рядом інших  західноєвропейських міст за лідерство  в системі європейських фінансів. Так, Лондон накопичив за кілька століть  різносторонній досвід, має кадри  висококваліфікованих фахівців, розвинені, давно налагоджені міжнародні зв'язки, а також гнучку і ефективну  систему державного регулювання  фінансової сфери. Цими ж перевагами в порівнянні з іншими конкурентами багато в чому схожий Цюріх. На Лондон і Цюріх припадає понад 1/2 капіталізації  фондових ринків Європи[14, с.312.]. Франкфурт-на-Майне робить ставку на новітні технології, вигідне географічне розташування всередині зони євро та сильні позиції євро як інтернаціональної валюти.

На сьогоднішній день рейтинг  світових фінсових центрів є наступним:

Таблиця  1.1

                   Рейтинг провідих фінансових  центрів світу

Джерело: http://www.cityoflondon.gov.uk/GFCI

Розглянемо коротко діяльність основних фінансових центрів.

Лондон. Лондон — визнаний міжнародний фінансовий центр. Його особливість — здатність до «виклику та відповіді» на будь-яку нову ситуацію і фінансові інновації.

Сьогодні близько 80% інвестиційних  банківських операцій прямо або  побічно проходять через Лондон, так що британська столиця по праву  стала вважати себе провідним  фінансовим центром світу. Офіційна статистика також свідчить про те, що Лондон лідирує у світовій фінансовій системі. На нього припадає 70% вторинного ринку облігацій і майже 50% ринку деривативів. Лондон - найбільший центр торгівлі іноземною валютою, і цей ринок росте тут на 39% щорічно - набагато швидше, ніж у Нью-Йорку з його 8% приросту [44, с.62.]. Майже 80% європейських хедж-фондів управляються з Лондона, причому середня норма прибутку у них в минулому році склала 16% - майже у два рази більше, ніж у хедж-фондів в США. У минулому році на Лондонській фондовій біржі було здійснено 419 нових розміщень (включаючи Альтернативний інвестиційний ринок, AIM) - вдвічі більше, ніж у Нью-Йорку (36 на Нью-Йоркській фондовій біржі і 138 на високотехнологічній біржі NASDAQ).

Об’єднаним Королівством були прийняті певні засоби зміцнення  позицій Лондона у світі у  зв’язку зі зростаючою конкуренцією у Європі, особливо після введення євро. Лондон намагається зберегти свої переваги на уніфікованому європейському  ринку над іншими континентальними центрами, такими як Париж, Франкфурт-на-Майні  та Цюріх.

Нью-Йорк. Нью-Йорк як фінансовий центр сьогодні зовсім не той, яким він був на межі 70-80-х років [41, с.519.]. Зараз він дуже динамічний, але вже не настільки орієнтований на обслуговування світової економіки. Основна ставка робиться на ринок США. Періодичні оголошення терористичної небезпеки в США і Європі призвели і до зниження поїздок американських бізнесменів за кордон. Зростання недовіри до іноземців в США відзначається не тільки на прикордонному огляді, але і на фінансових ринках і серед політиків. Коли в 2006 році компанія Dubai Port World (дочірнє підприємство Dubai World, що належить уряду Дубая, оголосила про придбання британського оператора портів P & O, угода була заблокована. Американські політики виявилися не готові продати порти на Східному та Західному побережжі США компанії з арабської країни, навіть незважаючи на те, що ОАЕ є союзником Вашингтона.

Гонконг. Доля і становлення  Гонконгу, як світового фінансового  центру, нерозривно пов'язані з Великою  Британією. На сьогоднішній день це дуже потужний бізнес центр сходу - головний фінансовий центр Азії. 
30 червня 1997 Великобританія повернула Гонконг Китаю після сторічної оренди. З цих пір Гонконг має статус особливого адміністративного району, який збереже ще 50 років, дотримуючись принципу «одна країна - дві системи». Корпоративне законодавство Гонконгу засноване на англійському загальному праві, при цьому в Гонконзі власне адміністративне управління, законодавство, незалежне судочинство і вища судова інстанція. Гонконг залишився вільним портом (четвертим у світі за обсягами перевезень), незалежної митною зоною, міжнародним центром торгівлі, фінансів, інформації, судноплавства і зберіг фінансову незалежність. Цей статус дозволяє Сянгану зберегти ті привілеї та особливості, які у нього були до 1997 року. Гонконг привабливий не тільки завдяки офіційної позиції щодо іноземних інвестицій, а й у силу цілком об'єктивних факторів, пов'язаних з системою оподаткування і відносною простотою вимог корпоративного права.

Сингапур. Сингапур є процвітаючим фінансовим центром з міжнародною репутацією. Це важливий центр управління капіталом і четвертий із найбільших центрів торгівлі іноземною валютою в світі (згідно трирічному центральному банківського дослідженню ринку іноземної валюти і вторинних цінних паперів). Сингапур вважається регіональним центром первинного та вторинного страхування[6, с.496.]. Прогресивна нормативна база Сингапуру, його надійний макроекономічний фундамент, безпечний політичний клімат і зручний доступ до зростаючих азіатських ринків - все це постійно привертає міжнародні інвестиції.

Токіо. З часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія позичала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни — переважно в США для відродження економіки [16, с.97.]. І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром з кількох причин:

- на фінансові ринки  Японії впливали скоріше не  ринкові сили, а урядова політика, яка була спрямована на вирішення  завдань національної економіки;

- у 1950—1960-х роках Японія  була капіталоімпортуючою країною;

жорстке державне регулювання  ринку цінних паперів не стимулювало  іноземних кредитно-фінансових установ  до розширення операцій на цьому ринку;

- по-четверте, валютно-фінансовий  контроль в Японії обмежував  можливості іноземних позичальників  та інвесторів.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися  і були підкріплені змінами в  національному і міжнародному становищі  після 1970 р [25, с.103.].

Збільшення обсягів випуску  іноземними позичальниками у Токіо  облігацій в єнах також стимулювало  зростання ринку міжнародного капіталу в 1970-ті роки. Значні фінансові резерви  Японії, які виникли в результаті активного сальдо торговельного  балансу і високої норми персональних заощаджень, дали змогу залучити на національний ринок іноземних позичальників (наприклад, корпорації США) та міжнародні організації (Міжнародний банк реконструкції  і розвитку, Азіатський банк розвитку та ін.).

Лібералізацією єни і  токійського ринку капіталу в 1980-ті роки японський уряд розчинив двері  іноземним банкам і фірмам для  торгівлі цінними паперами. Для задоволення  зростаючого внутрішнього і міжнародного попиту в 1983 р. на Токійській фондовій біржі була введена комп’ютеризована система [23, с.59.] здійснення операцій; після 1986 р. до роботи на Токійській фондовій біржі підключилася велика кількість іноземних фірм; у тому ж році було створено офшорні банківські ринки; у 1987 р. розпочалось укладання угод на строк.