Перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україн

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………...........…4

1. Поняття та особливості функціонування венчурного підприємництва..7

2.Механізм функціонування  венчурних підприємств в Україні…………..12

3.Перспективи розвитку  венчурного підприємництва в  Україні………….22

Висновки……………………………………………………………………….30

Список використаної літератури………………………………………...…..32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                           4

Вступ

 

          Створення економічних знань  у розвинутих країнах спричинило  виникнення нових організаційних  форм інноваційного процесу, зорієнтованих  на оновлення науково-технічних  структур. Великі компанії довели  свою нездатність інтенсифікувати  наукові дослідження, вони витрачали  свої ресурси переважно не  на пошук радикально нового, а  на вдосконалення досягнутих  результатів. У тож же час,  великі корпорації не можуть  обійтись без використання наукових  досягнень. Вихід із такої ситуації  був знайдений у створенні  малих інноваційних фірм –  від малих дослідних компаній  до винахідників-одиночок. Процес  масового розповсюдження таких  фірм розпочався на початку 70-х років[ 1.с.45].  Практично у всіх розвинутих країнах держава створила умови для ефективного функціонування малих інноваційних фірм, на основі яких сформувався динамічний сектор малого інноваційного підприємництва. У межах інноваційного підприємства успішно розвивається венчурне підприємництво, яке використовує венчурне фінансування інноваційних проектів. Венчурне підприємництво – це особливий вид підприємництва в інноваційній сфері яке, згідно з  вимогами закону суспільного поділу праці, спрямоване на задоволення потреб людей шляхом створення і впровадження  у виробництво нових технологій, товарів, послуг та просування їх на ринок з метою отримання прибутку і надприбутку як винагороду за ризик.   

           В сучасних умовах процесу глобалізації формуються умови, коли Україна може використати свій науково-технічний потенціал та поступово перейти від індустріального до технологічного базису в економічному розвитку. Для технологічного стрибку їй необхідно зосередити головну увагу на розвитку конкурентоспроможних високотехнологічних галузей економіки. Щоб не залишитись осторонь світових економічних перетворень, вона повинна спиратись на інформаційно-інноваційну (інвестиційно-інноваційну)

5

модель розвитку. Наразі  одним із дієвих виправданих механізмів впровадження високотехнологічних  інноваційних проектів є венчурне підприємництво.

          Тема розвитку венчурних підприємств є досить актуальною в наш час, оскільки серед факторів, які гарантують стабільну та зростаючу перевагу одних країн над іншими в процесі міжнародної конкуренції, визначальне значення мають найсучасніші технології. У світі давно закріпилося усвідомлення того, що саме високі технології забезпечують переваги, не спів ставні за потужністю ні з якими іншими. Власники технологій, а також їх інфраструктурних передумов (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прикладна і фундаментальна наука, кадри розробників і вчених) в сучасних умовах мають невичерпні конкурентні переваги.

            Впровадження і розвиток венчурної індустрії в Україні потребують: вирішення завдань фінансового забезпечення; створення відповідної інфраструктури і сприятливих умов для її функціонування; забезпечення ефективної взаємодії між державою, наукою і бізнесом з орієнтацією на світові тенденції; вирішення організаційно-структурних проблем, освітніх програм і людських ресурсів.

              Розвитком венчурного бізнесу в Україні займаються науковці: О.Лапко, М.Паладій, С.Філін,  І.Баранецький,  М.Долішня,  О. Поручник,  Л. Антонюк,  О. Бондаренко, Н. Дучинський, Д. Денисенко, А. Лукашов, Т. Майорова та інші. У своїх працях вони досліджують природу венчурного   капіталу, шляхи встановлення венчурної діяльності та аналіз міжнародного застосування.                                                                                                                                   

        Метою моєї роботи - є аналіз розвитку венчурного підприємництва в   Україні, а також визначення проблем та шляхів їх розв'язання. Я проведу

  аналіз стану венчурного бізнесу в Україні, особливостей венчурного фінансування малого і середнього бізнесу та його фінансових інструментів і

6

механізмів. Визначено негативні  чинники впливу на розвиток венчурного підприємництва, основні завдання  впровадження і розвитку венчурного бізнесу та можливі шляхи їх виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                              7                                                                           

  Розділ 1. Поняття  та особливості функціонування  венчурного підприємництва

         Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації  господарського механізму, інтенсивності  його структурної перебудови відіграють малі організаційні форми, як-от: венчурні фірми, інвестиційні фонди. Слово «venture» в перекладі з англійської означає ризикове підприємництво, але багатообіцяюче. Отже, венчурне підприємництво — це ризикова діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові товари, технології, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми. За умов інтенсивного науково-технічного розвитку і приватні підприємці, які безпосередньо є ініціаторами нових проектів, і великі промислові компанії, і держава чітко усвідомлюють, що відмова від інвестування в інноваційну сферу призведе до значного уповільнення соціально-економічного розвитку. Тому слід створювати такі економічні механізми, які б, з одного боку,

8

сприяли впровадженню у виробництво  новітніх досягнень науково-технічного прогресу

(НТП), а з іншого боку, дозволили б звести до мінімуму  фінансовий ризик окремих інвесторів. На сьогодні таким ефективним  механізмом, як це підтверджує  світова практика, є венчурне  підприємництво.

Науково-технічний прогрес  у буквальному розумінні означає  безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому  суттєво-змістовому значенні — це постійний  процес створення нових і вдосконалення  застосовуваних технологій, засобів  виробництва і кінцевої продукції  з використанням досягнень науки.

Серед факторів, які гарантують стабільну та зростаючу перевагу одних країн над іншими в процесі  міжнародної конкуренції, визначальне  значення мають найсучасніші технології. У світі давно закріпилося  усвідомлення того, що саме високі технології забезпечують переваги, не спів ставні за потужністю ні з якими іншими . Власники технологій, а також їх інфраструктурних передумов (науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прикладна і фундаментальна наука, кадри розробників і вчених) в  сучасних умовах мають невичерпні конкурентні  переваги .

Справді, за даних умов важко  переоцінити роль високих технологій. Так, Збігнев Бжезинський у своїй відомий праці „Велика шахівниця" визначив чотири області світової влади, у яких, зокрема, США займають домінуюче положення: військова сфера, економіка, культура та технологія .

В теоретичному аспекті поглиблення  аналізу даної проблеми спонукає до розгляду вихідних понять венчурного підприємництва. Перш за все, мова піде про поняття венчур яке має два значення:

 

 

9

а) це невеликі наукові дослідно-конструкторські  підприємства (фірми) або спеціалізовані підрозділи великих корпорацій, з  участю яких реалізуються нові проекти, розробки ноу-хау з метою одержання  прибутку;

б) це обов'язковий елемент  венчурного підприємництва.                 Розрізняють два види венчуру - внутрішній і зовнішній.

Внутрішній венчур - це створені великими корпораціями спеціалізовані підрозділи, функція яких полягає у виборі і реалізації ризикових ідей та проектів. Зовнішнім венчуром є мала самостійна наукоємна фірма, заснована авторами ідеї і венчурним підприємцем. Малі інноваційні фірми засновують вчені, інженери, винахідники, які намагаються з розрахунком на матеріальну вигоду реалізувати на практиці нові досягнення науки і техніки.

           Далі, слід звернутись до поняття  венчурного  капіталу - як особливої  форми вкладення капіталу в  об’єкти інвестування з високим  рівнем ризику в розрахунку  на швидке отримання високої  норми прибутку , та венчурного  підприємництва. Венчурне підприємництво  є діяльністю, спрямованою на  впровадження ризикових проектів  для одержання прибутків і  підприємницького та засновницького  доходів шляхом організації компанії, котра займається впровадженням  нововведень і подальшим розвитком  їх до відкритої чи закритої  корпорації. Це забезпечує засновникам  можливість отримати контрольний  пакет акцій. Вкладення венчурного  капіталу дає інвесторам у  середньому 30-40% прибутку через три-чотири  роки після вкладення коштів  і таким чином можливість відшкодування  авансованого капіталу.

            Суть венчурного капіталу знаходить прояв у механізмі венчурного фінансування. Венчурне фінансування на основі венчурного капіталу, як результат адаптації господарської системи до вимог підвищення інноваційного процесу, передбачає дольову участь інвесторів венчурного капіталу в капіталі венчурної фірми шляхом придбання акцій через гаранти,

10

ауціони або через конвертовані цінні папери. В результаті здійснюється активне залучення інвесторів до управління венчурною фірмою, що передбачає підбір команди

менеджерів, можливість внесення змін у її склад, прийняття стратегічних

рішень розвитку фірми, здійснення фінансового контролю за діяльністю фірми.

              Мета, що її переслідують інвестори венчурного капіталу, полягає в отриманні надприбутків від комерціалізації нововведення. В силу цього їхні інтереси й інтереси підприємців ризикового бізнесу зосереджені на успішному впровадженні інновацій у виробництво. За своєю природою венчурні інвестиції мають довготерміновий характер, а отримання прибутків на вкладення у венчурні фірми відбувається не раніше, ніж через 5—10 років.

 Венчурне фінансування  здійснюють по-різному. Найбільш  типове проходить у два етапи.  На першому етапі відбувається  акумуляція засобів з різних  джерел корпорацій, пенсійних фондів, страхових компаній, приватних іноземних  інвесторів, банків та формування  фондів венчурного капіталу(рисунок 1).

Рисунок 1

   Джерела  венчурного фінансування

 

11

На другому етапі здійснюється розподіл коштів фонду серед відібраних після експертизи проектів, що істотно  знижує ризик втрати коштів венчурного капіталу.

 Існує ряд умов венчурного  фінансування:

  • підприємство, у яке вкладаються кошти венчурного фонду, не повинно бути державним, командитним, індивідуальним чи кооперативним. Воно обов’язково має бути акціонерним або в ході інвестування стати акціонерним;
  • підприємство повинно забезпечити зростання капіталу на 30—50% (за 5 років сподівання отримати 50 мільйонів прибутку);
  • необхідний механізм продажу акцій.

 Венчурне фінансування має такі особливості:

  • кошти вкладаються у венчурний бізнес без гарантій з боку венчура-фірми;
  • кошти надаються на безпроцентній основі, тобто ризиковий капітал розміщується не як кредит, а у вигляді паю в статусний фонд фірми;
  • вкладники капіталу вимушені очікувати в середньому від З до 5 років, щоб переконатись у перспективності вкладень і до 10 років, щоб отримати прибуток на вкладений капітал;
  • інвестори ризикового капіталу прагнуть отримати не під приємницький, а засновницький дохід, який почне приносити пі допічна фірма;
  • повернення вкладених коштів венчурним фінансистом здійснюється в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок і залежно від частки участі в наданні коштів;
  • фінансові організації стають співвласниками венчурної фірми, а надані кошти — внесок у статутний фонд підприємства — часткою власних коштів останнього.

12

   Адже венчурні фонди заробляють свої прибутки іншим чином, ніж, скажімо, банки. Підприємцям вони надають кошти на безпроцентній основі, а в обмін на свої кошти отримують цінні папери, що підтверджують право на участь в бізнесі й у розподілі прибутків. Здебільшого венчурні фонди не купують акції на вторинному ринку, а є фондами прямих інвестицій. Отже, венчурних інвесторів цікавить приріст ціни придбаних цінних паперів. Професійний управляючий венчурних фондів — венчурний капіталіст, який може бути власником фірми по управлінню венчурними фондами. Власниками таких фірм можуть бути будь-які фінансові організації. Тобто венчурний капіталіст — це і фізична, і юридична особа (фірма по управлінню капіталом).

                 Метою венчурного підприємництва є отримання надприбутків після завершення технологічного циклу нововведення і одночасний вихід із даної сфери суб’єктів після виконання ними своєї місії. Ця процедура називається «виходом із венчурного бізнесу» і здійснюється в таких основних формах:

  • публічний продаж акцій;
  • продаж акцій стратегічному інвестору;
  • продаж акцій фінансовим інвесторам.

Що стосується держави, то її роль у розвитку венчурного бізнесу  неоднозначна. Активне сприяння розвитку венчурного бізнесу призведе до дуже позитивного економічного ефекту, оскільки вигоди, які отримує суспільство  від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Інвестиції такого роду сприяють освоєнню нових провідних  науково-технічних розробок для  створення конкурентоспроможних високотехнологічних  продуктів і технологій та створюють  нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищуючи рівень добробуту  в суспільстві, що має стратегічне  значення для довгострокового зростання  національної економіки.

 

 

13

Розділ 2. Механізм функціонування венчурних підприємств  України

       Венчурний  бізнес є відносно молодою  формою інноваційної діяльності  в Україні. Проте, висока ефективність  його тривалого функціонування  у країнах з ринковою економікою  та збільшення кількості венчурних  підприємств у вітчизняній економіці  пояснюють активізацію венчурного  підприємництва і у нашій державі.  Разом з тим, висока ризиковість даного виду підприємництва та нерозкритість багатьох аспектів його функціонування обумовлюють актуальність досліджень у даній сфері. Так, одними із питань, що потребують конкретизації залишаються питання створення та функціонування інноваційних венчурних підприємств на усіх етапах їх життєвих циклів.

           Загалом, під життєвим циклом  інноваційної розробки розуміють  період від зародження ідеї  до розробки, створення, поширення,  використання та утилізації (занепаду) продукту [5.с.504]. Аналіз літературних  джерел щодо реалізації венчурних  інноваційних проектів та створення  венчурних підприємств дозволяє  виділити в окрему категорію  поняття життєвого циклу венчурного  підприємства .

           Так, під життєвим циклом венчурного  підприємства доцільно розуміти  сукупну послідовність етапів  створення та розвитку такого  підприємства. Загалом, життєвий  цикл венчурної фірми може  містити шість основних етапів: 1) Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки( НДДКР); 2) залучення інвестора; 3) запуск; 4) початкове зростання; 5) прискорене зростання; 6) стале зростання; 7) зрілість; 8) вихід інвестора.

Ці етапи, у свою чергу, можуть містити окремі підетапи, завдання та роботи, покликані забезпечити загальну місію створення та функціонування венчурного підприємства.

          Перший етап – етап НДДКР  – передбачає формування ідеї, первинну 

 

14

 

підготовку документації, а також здійснення досліджень і  розробки щодо

продукту-новинки, яка буде об’єктом інноваційної ідеї. Слід зазначити, що ця фаза не завжди закінчується успішно. Як зазначають фахівці , існує велика ймовірність невдач, ризиків і відстрочки одержання результатів, що часто пов’язано з великими коштами та низькою ймовірністю життєздатності ідеї, проекту.

               Другий етап – пошук та залучення венчурного інвестора – без перебільшення є визначальним та самим складним етапом життєвого циклу. Саме на цьому етапі існує найбільша ймовірність невдач та помилок з боку венчурного підприємця. Часто відмови трапляються не з причин погано продуманої чи нежиттєздатної ідеї, а через помилки у стратегії її презентування та виборі шляхів пошуку інвестора. Саме тому, слід особливої уваги приділяти складанню та представленню бізнес-плану потенційному інвестору.

        В Україні тільки народжується повноцінна індустрія венчурного капіталу. Потенційно великі банки можуть відігравати значну роль у венчурному фінансуванні. Проте вони нині занепокоєні не стільки пошуком ризикових проектів, скільки забезпеченням повернення кредитів.

         Успішне функціонування малого інноваційного бізнесу можливе тільки за сприятливої інноваційної політики держави. В США, наприклад, для малих інноваційних структур установлено систему різноманітних пільг. В Україні прийнято багато законодавчих актів відносно інноваційної діяльності. Поки що у більшості українських підприємств внутрішніх ресурсів для фінансування інноваційних проектів не вистачає і тому завжди йдеться про залучення коштів із зовнішніх джерел. Позичкові інвестиційні ресурси в сучасних умовах використовують для фінансування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

      

15

       Комерційні банки не зацікавлені у фінансуванні інноваційної діяльності, бо вона потребує не короткотермінового, а довготермінового кредитування (більше одного року), а в сучасних умовах банки не мають наміру ризикувати.  Крім того, ще й досі не існує досконалої системи відбору ефективних конкурентоспроможних інноваційних проектів, не вжито заходів щодо стимулювання участі банків в інноваційному процесі. Тому навіть серед комерційних банків, які відповідно до назви причетні до інноваційної діяльності (наприклад, Укрінбанк, «Авуар», Інкомбанк тощо), укладень в інноваційну діяльність практично немає. З усіх комерційних банків України інноваційну діяльність в обмежених сумах кредитує тільки Промінвестбанк, але йдеться про спільне з закордонними банками інвестування великих проектів.

          Згідно з постановою Кабінету  Міністрів України в 1992 р. було  створено Державний інноваційний  фонд на виконання Закону України  «Про основи державної політики  у сфері науки і науково-технічної  діяльності».

          Завдання Держіннофонду — здійснювати інвестиційну, фінансову та матеріально-технічну підтримку заходів, спрямованих на впровадження науково-технічних розробок, новітніх технологій у виробництво, технічне його переоснащення, освоєння випуску імпортозамінної та конкурентоспроможної продукції. Джерелом формування Державного інноваційного фонду і галузевих інноваційних фондів були відрахування в розмірі 1 % від обсягу реалізації робіт (послуг) чи валового доходу підприємств. Фінансування інноваційних проектів здійснювалося за умов надання фірмами бізнес-планів інноваційних проектів та позитивних висновків державних експертиз, які являють собою комплексний фінансовий аналіз проектів. Інноваційні кредити надавались підприємству-заявнику у вигляді безвідсоткової цільової інноваційної позики терміном від півтора до

16

п'яти років, інвестиційного вкладу або лізингу. З початку  діяльності Фонду (1993 р.) було профінансовано 1852 проекти на загальну суму 698 млн. грн. 

                  У 1999 р. за рахунок  Держіннофонду фінансувались інноваційні проекти 3,2% підприємств (37,512 млн. грн.) в основному машинобудування, харчової, оборонної, медичної галузей, промисловості будівельних матеріалів.   За результатами діяльності в 1999 р. до Держіннофонду надійшло 682,6 млн грн, або 73,9 % планових надходжень, зросла заборгованість за наданими кредитами, не виконано завдання на цей рік щодо повернення інноваційних позик (із запланованих 86,7 млн. грн. фактично надійшло 19,5 млн. грн..). З 1998 р. кошти Державного інноваційного фонду стали стабільним джерелом вирішення питань фінансування за зобов'язаннями Державного бюджету. З грудня 1999 р. Держіннофонд було ліквідовано і його правонаступницею стала Державна інноваційна компанія.

            З 1 червня 2000 р. відрахування інноваційного  збору в розмірі 1 % переходять  до розряду бюджетних платежів (з метою забезпечення дефіциту  бюджету). Спочатку кошти надходили  до бюджету, а потім — на  фінансування державних інноваційних  програм. У законопроекті бюджету  на 2001 р. статтю «відрахування  до інноваційного фонду» було  скасовано .

           Проте  венчурні фонди є  другим за величиною сектором  фінансового ринку Україна після  банківського.  Характерною рисою  є динамічний розвиток цього  сегмента фінансового ринку як  в кількісному, так і в грошовому  еквіваленті. 

           За останні три з половиною  роки (з початку 2007 р. по другий  квартал 2010 р.) їх кількість зросла  більш ніж на 20% з 650 до 787, при  цьому тільки за перше півріччя 2010 р. їх кількість зросла на 47.

       

17

    Розмір активів  фондів за 2 роки (з кінця 2007 р.  по кінець 2009 р.) збільшився в 2,1 рази з 36 млрд. грн. до 76 млрд. грн.  За підсумками другого кварталу 2010 р. України налічувала 787 венчурних фонди з вартістю активів 88,8 млрд. грн.

  Структура активів венчурних фондів має наступний вигляд:

  • Векселі і заставні - 30,29%
  • Корпоративні права та боргові зобов`язання - 23,8%
  • Акції підприємств - 19,51%
  • Корпоративні облігації - 18,98%
  • Грошові кошти і банківські депозити - 4,73%
  • Нерухомість - 2,49%
  • Ощадні сертифікати - 0,17%
  • Облігацій внутрішньої державної позики ( ОВДП) - 0,02%.

           Третій етап – запуск –  передбачає підготовку та реалізацію  процесу формування венчурного  підприємства. На цьому етапі важливим є виконання наступних основних завдань:

    • вибір структури компанії;
    • формування статуту компанії;
    • організація штату службовців та керівників (за необхідності,  формування ради запрошених директорів),  набір працівників;
    • підготовка компанії до реєстрації компанії;
    • випуск засновницьких акцій та їх реєстрація тощо.

             Наступні етапи - початкове, прискорене, стале зростання та зрілість передбачають виконання плану існування венчурного підприємства, виконання завдань з досягнення цілей та забезпечення першопочаткової місії створення підприємства.

           Сутність даних етапів може варіюватися в залежності від типу та виду діяльності підприємства, способу взаємодії венчурних суб’єктів тощо.

        18

   Як правило, у  процесі реалізації даних етапів власники та керівники

підприємства вирішують низку поточних питань, як:

  • організація договорів купівлі-продажу;
  • організація та ведення бухгалтерського обліку і фінансів підприємства

з урахуванням особливостей його функціонування;

  • організація реклами та маркетингу для інноваційної продукції;
  • корпоративне страхування ризиків, що виникають у процесі реалізації господарської діяльності тощо.

         На стадіях сталого зростання та зрілості відбувається технологічне

освоєння масштабного виробництва вже розробленої нової продукції. При цьому обсяги виробництва мають сягнути рівня, який забезпечує беззбитковість роботи. Результати даних етапів, як правило, передбачають зростання виробництва та прибутків. Особливістю є стабілізація обсягів виробництва з наступним поступовим зниженням обсягів виробництва і виводу продукції із сфери реалізації.

         Останнім етапом життєвого циклу венчурного підприємства вважається етап «вихід інвестора», який кардинально відрізняє життєвий цикл венчурної організації від інших. Як правило, вихід інвестора здійснюється через 3-5, частіше - 5-7 років функціонування підприємства. Загалом, існують такі основні варіанти виходу – IPO (Initial Public offering - пропозиція акцій на публічному ринку), strategic sale (продаж стратегічному інвестору), MBO (Management Buyout – викуп менеджерами) [9.с.720]. Після виходу інвестор отримує всю суму прибутку, накопиченого за період функціонування підприємства.

           Особливістю функціонування венчурного  підприємства є те, що протягом  життєвого циклу функціонування  такі підприємства, як правило,  змінюють свій правовий статус. В більшості випадків, на початковому  етапі венчурне підприємство  реєструється як приватне підприємство. Наступна умова участі венчурного  інвестора у акціонерному капіталі  вимагатиме реорганізації підприємства  в акціонерне товариство. У цьому  випадку 

19

подальше отримання  інвестором прибутку вимагатиме реалізації його частки      

на фондовому ринку  або її продаж стратегічному чи фінансовому  партнеру.                                   

Перспективи розвитку венчурного підприємництва в Україн