Перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України

Вступ

У сучасних умовах ринкових відносин виникає об'єктивна необхідність фінансового планування. Без фінансового планування неможливо домогтися справжніх результатів на ринку. Фінансове планування безпосередньо пов'язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Всі фінансові показники базуються на показниках обсягу виробництва, асортименту продукції, собівартості продукції.

Актуальність теми визначена переходом від командної моделі економіки, при якій планування здійснювалося централізовано, до ринкових відносин. Сучасний ринок висуває серйозні вимоги до підприємства. Складність і висока рухливість відбуваються на ньому створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування. До основних факторів зростаючої ролі планування в сучасних умовах відносять: збільшення розмірів фірми і ускладнення форм її діяльності, висока нестабільність зовнішніх умов та факторів, новий стиль керівництва персоналом, посилення відцентрових сил в економічній організації.

Метою даної курсової роботи є вивчення фінансового планування в господарському механізмі держави, проаналізувати його принципи  та методи, а також визначити проблеми та перспективи його подальшого розвитку як на рівні держави, так і на рівні підприємства.

Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:

• дослідити сутність, склад і структуру фінансового механізму;
• проаналізувати основні принципи і методи фінансового планування;
• розглянути бюджетування провідних країн, а також бюджетування в Україні;
• визначити та обґрунтувати перспективи вдосконалення фінансового планування в економіці України.

Предметом у фінансовому плануванні є грошові потоки та фінансові показники, що відображають відносини господарської діяльності в суспільстві.

Об’єктом дослідження є, вивчення та дослідження фінансового механізму та фінансового планування в економіці України.

У роботі застосовано сукупність методів і підходів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Використані наступні методи наукового аналізу: економічний опис, аналіз і синтез, системний підхід, індукція і дедукція, наукова абстракція.

Методика дослідження обумовила структуру роботи, яка складається з трьох розділів, вступу та висновків.

У І розділі розкрито теоретико-методологічні основи фінансового механізму.

У ІІ розділі проведено аналіз принципів та методів фінансового планування.

У ІІІ розділі розглянуті особливості фінансового планування в сучасних умовах господарювання.

Фінансове планування пов`язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів базуються на планах з обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості продукції, вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів. У цьому-основне призначення фінансового планування.

Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів для потреб підприємства. Це забезпечується тим, що, по-перше, воно виходить із необхідності найефективнішого використання виробничих потужностей нової техніки, передової технології виробництва, поліпшення якості продукції; по-друге, виконання планів з прибутку та обсягу інших фінансових ресурсів (наприклад амортизації на повне відтворення основних засобів) потребує дотримання планових норм витрат праці і матеріальних ресурсів; по-третє обсяг фінансових ресурсів, який визначається при плануванні, не дає змоги підприємству або утруднює створювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, робити позапланові капітальні вкладення.

1 Теоретико-методологічні основи фінансового механізму

1. Поняття фінансового механізму та його роль в реалізації фінансової політики держави

Для впливу на процеси суспільного відтворення держава використовує певний господарський механізм, склад і структура якого визначаються рівнем розвитку економіки, відносинами власності, історичними та національними особливостями. Важливою складовою господарського механізму є фінансовий механізм.

Фінансовий механізм - це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі і перерозподільні відносини, утворюються доходи суб'єктів господарювання і фонди грошових коштів. Важливим напрямком фінансової політики є становлення фінансового механізму[15, с. 69-70].

Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики.

Фінансовий механізм може бути:

• директивним;
• регулюючим.

Директивний фінансовий механізм, розробляється, як правило, для фінансових взаємин, в яких держава приймає безпосередню участь. В його сферу входять податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування, організація бюджетного устрою та бюджетного процесу, фінансове планування.

В цьому випадку держава розробляє всю систему організації фінансових відносин, обов’язкова для всіх його учасників. В ряді випадків директивний фінансовий механізм може розповсюджуватись і на інші види фінансових відносин, в яких держава безпосередньої участі не приймає. Такі відносини мають велике значення для реалізації всієї фінансової політики (ринок корпоративних цінних паперів) або одна з сторін цих відносин - агент держави (фінанси державних підприємств).

Регулюючий фінансовий механізм визначає основні «правила гри» в конкретному сегменті фінансів, що прямо не зачіпає інтереси держави[15, с. 70-71].

Рисунок 1.1 – Склад фінансового механізму

Такий різновид фінансового механізму має місце щодо організації внутрігосподарських фінансових відносин на приватних підприємствах. В цьому випадку держава встановлює загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів, а підприємство самостійно виробляє форми, види грошових фондів, напрями їх використання.

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження її в життя, використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм - це система дії фінансових важелів, яка виражається  в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових ресурсів.

Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямках:

• у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;
• у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів[15, с. 71].

Ринковий зміст в фінансові методи вкладається не випадково. Це обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов’язані з комерційним розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі витрат і результатів господарської діяльності.

Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Реалізація вказаної мети вимагає вимірювання розмірів вкладеного у виробничо-торгівельну діяльність капіталу з фінансовими результатами цієї діяльності. При цьому необхідно розрахувати та порівняти різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятому критерію відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. Капіталу, мінімізація грошових витрат та втрат).

В зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT - OUTPUT.

Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні грошових фондів (планування, прогнозування, інвестування, оподаткування, матеріальне стимулювання, страхування, оренда, лізинг, фондоутворення тощо) [15, с. 71].

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім. Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів.

Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо.

В залежності від особливостей окремих підрозділів суспільного виробництва та на підставі виділення сфер фінансових відносин розрізняють:

• фінансовий механізм підприємств та господарських організацій;
• страховий механізм;
• механізм функціонування державних фінансів.

В свою чергу кожна з цих сфер вміщує окремі структурні ланки [15, с. 72-73].

У відповідності до територіального розподілу можна виділити фінансовий механізм автономної республіки Крим, місцевих органів влади.

Якщо розглядати фінансовий механізм з точки зору його впливу на суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація ресурсів; фінансування; стимулювання тощо.

Кожна сфера, кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною єдиного цілого. Вони взаємозв’язані та взаємозалежні. Разом з тим, сфери і ланки функціонують відносно самостійно. Тому є необхідним постійне узгодження, внутрішня ув’язка складових ланок фінансового механізму для підвищення його дійовості.

Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності та розгалуження окремих елементів.

Діяльність держави в області фінансів здійснюється за певними правилами з дотриманням встановлених норм.

Введення юридичних норм в область фінансів має велике значення для успішного проведення фінансової політики, чіткого функціонування фінансового механізму.

Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну, дозволяє впроваджувати єдину політику в області фінансів.

Таким чином, виступаючи інструментом оформлення та проведення фінансової політики, право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток.

В сучасних умовах, коли впроваджуються кардинальні зміни в життя суспільства, важливо забезпечити своєчасне рішення законодавчих проблем.

Незадовільний стан законодавства гальмує суспільний розвиток.

Розбіжності щодо правового регулювання перетворюються витратами в економіці, негативними соціальними та етичними наслідками.

Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.

При цьому мусить втримуватись прагнення до найбільш повної ув’язки фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діяльності фінансового механізму[15, с. 73-75].

2. Склад і структура фінансового механізму

Реалізація фінансової політики держави здійснюється за допомогою фінансового механізму, який являє собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором цього впливу є взаємовідносини держави, яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарювання, що забезпечують виробництво ВВП.

Фінансовий механізм — це сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Фінансовий метод можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фінансових ресурсів та ринковими комерційними відносинами, пов’язаними зі зміною витрат і результатів, з матеріальним стимулюванням і відповідальністю за ефективне використання грошових фондів. Дія фінансових методів виявляється в утворенні та використанні грошових фондів.

Серед фінансових методів особливе місце займає фінансове планування і прогнозування.

Фінансове планування — це діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх корпоративних об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць, країн загалом [17, с. 56].

Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

• заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;
• бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);
• спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Правове забезпечення функціонування фінансового механізму включає законодавчі акти, постанови, накази, циркулярні листи та інші правові документи органів управління. Залучення юридичних норм дає змогу встановити єдині правила організації фінансових зв’язків, захистити економічні інтереси суспільства, проводити єдину політику у сфері фінансів, забезпечити фінансову дисципліну.

Нормативне забезпечення включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви [17, с. 58-58].

Інформаційне забезпечення складається з різного типу статистичної, економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації. Сюди належать повідомлення про фінансову стійкість і платоспроможність партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди на товарному, фондовому, валютному ринках. Той, хто володіє інформацією, володіє і фінансовим ринком.

Основні методи фінансового впливу на соціально-економічний розвиток — це фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Оскільки ці два методи є глобальними і узагальнюючими та включають окремі часткові методи, то їх можна виділити як структурні підсистеми фінансового механізму, що характеризують зміст впливу фінансів на різні аспекти розвитку суспільства. Встановлення пріоритетності того чи іншого методу лежить в основі визначення напрямів фінансової політики держави. Чим вищий рівень розвитку суспільства і економіки, тим більша роль фінансового регулювання.

Фінансове забезпечення регулюється на основі відповідної системи функціонування, яке може здійснюватись у трьох формах: самофінансування, кредитування, зовнішнє фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовують на практиці одночасно через установлення отриманого для певного етапу розвитку суспільства співвідношення між ними[17, с. 59].

Фінансове регулювання полягає в регламентуванні розподільчих відносин у суспільстві і на окремих підприємствах. Оскільки фінанси є розподільчими і перерозподільними відносинами, то фінансові методи регулювання, по суті, є методом розподілу. Є два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Структурну будову фінансового механізму подано на рисунку 1.2.

 Організаційні структури

           Підсистеми

 Методи розподілу

 Інструменти

 Напрями

 Види

Рисунок1.2 - Структурна будова фінансового механізму

У складі фінансового механізму створюється набір фінансових інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.

Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, субсидії та дотації. Конкретний склад фінансових інструментів постійно змінюється залежно від завдань фінансової політики[17, с. 60-62].

Управління фінансовим механізмом ґрунтується на використанні відповідних важелів. За напрямом своєї дії вони поділяються на дві групи: стимули і санкції.

Крім того, важелі керування фінансовим механізмом поділяються на окремі види. Насамперед це принципи, умови і порядок формування доходів, нагромаджень і фондів, порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування і кредитування.

Умови формування доходів, нагромаджень і фондів, а також фінансування і кредитування визначаються відповідними законодавчими і нормативними документами.

Надійність фінансового механізму визначається достатнім забезпеченням потреб кожного суб’єкта у коштах на основі оптимізації співвідношення між формами фінансового забезпечення.

Надзвичайно важливу роль у системі управління фінансовим механізмом відіграють норми і нормативи, особливо при застосуванні нормативного методу розподільчих відносин.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через організаційні структури, які характеризують надбудову суспільства. Це правове регламентування, планування, організація і контроль.

Ефективність фінансового механізму залежить від цілеспрямованого вибору фінансових інструментів і дієвості їх впливу на окремі сторони соціально-економічного розвитку[17, с. 63].

3. Фінансове планування як складовий елемент фінансового механізму

Необхідність фінансового планування як особливої ​​сфери планової діяльності обумовлена ​​відносною самостійністю руху грошових коштів по відношенню до матеріально-речовим елементам виробництва. Відособленість руху грошових коштів і зворотний вплив через розподіл на процес відтворення обумовлюють необхідність планомірного управління процесами формування, розподілу, перерозподілу і використання фінансових ресурсів, яке і являє собою зміст фінансового планування.

Його специфіка полягає в тому, що об'єктом планування виступає не виробнича діяльність суб'єктів господарювання, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а їх фінансова діяльність, формування і використання фінансових ресурсів. Відповідно суб'єктами фінансового планування є органи державної влади та місцевого самоврядування, комерційні та некомерційні організації.

Процес розподілу і перерозподілу виробленого у суспільстві валового внутрішнього продукту, утворення і використання грошових фондів починається, в першу чергу, із застосування такого фінансового методу, як фінансове планування [25, с. 207-209].

Фінансове планування – це підсистема фінансового механізму, складова частина планування економічного та соціального розвитку.

Також можна сказати, що фінансове планування – це діяльність із складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому[15, с. 85-86].

Метою фінансового планування є забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення ефективності суспільного виробництва.

Фінансове планування здійснюється в усіх країнах, у більшості з них воно поставлене на високий технічний і науковий рівень та має коротко, -середньо- та довгостроковий характер.

Фінансове планування можна визначити і як діяльність з формування та використання цільових централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, спрямованих на розширене відтворення та задоволення різноманітних потреб суспільства[15, с. 86]..

Конкретні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Це стосується:

• обсягу грошових коштів та їх джерел, необхідних для виконання планових завдань;
• виявлення резервів зростання доходів, економії та витратах;
• встановлення оптимальних пропорцій щодо розподілу коштів між централізованими та децентралізованими фондами тощо[15, с. 86-87].

Оскільки фінансове планування підприємства є основою фінансового планування в економіці держави, варто розглянути явище фінансового планування саме на мікрорівні.

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюд­жет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це не­гативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві Міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово вільних коштів ефективно працюючих під­приємств вилучалась для фінансування державних видатків та на покриття витрат збиткових підприємств галузі.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросло значення перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон’юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників.

Сьогодні фінансове планування вимагає використання нових принципів організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами[24, с. 80].

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже  не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції[Литвин 68].

Фінансове планування потрібне, в першу чергу, для збереження фінансової рівноваги підприємства, а, з іншого боку, – для уникнення накопичення зайвих ліквідних засобів.

Воно повинно охоплювати всі фінансово-економічні та виробничо-господарські процеси (рисунок 1.3). 

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.     

Метою фінансового планування є забезпечення господарської діяльності необхідними джерелами фінансування.

Рисунок 1.3 -  Склад фінансового планування

Основні завдання фінансового планування визначаються фінансовою політикою. Серед них можна виокремити такі:

• втілення розроблених стратегічних завдань у конкретні фінансові показники;
• забезпечення відтворювального процесу необхідними джерелами фінансування;
• виявлення внутрішніх резервів збільшення доходів і їх мобілізація;
• обґрунтування найбільш вигідних напрямів інвестиційної політики;
• контроль за оптимальним формуванням та ефективним використанням фінансових ресурсів тощо.

Об'єктом фінансового планування є фінансова діяльність держави, суб'єктів господарювання та інших учасників суспільного життя.

Суб'єктами фінансового планування є окремі підприємства, установи, організації, відомства, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та ін [25, с. 211-213].

Результатом фінансового планування є розрахунок фінансових показників, які відображають формування, розподіл і використання фінансових ресурсів та втілюються у спеціальному документі — фінансовому плані. Особливість фінансового плану — він складається лише у грошовій формі.