Перспективи впровадження суду присяжних в Україні

Міністерство  освіти і науки  України

Одеська національна юридична академія 
 
 

Курсова робота

 

Перспективи впровадження суду присяжних

в Україні

 
 
 

                  Виконав

                  студент ІІІ курсу 4 групи

                  інституту прокуратури та слідства

                  Добровольський  Дмитро 
                   
                   
                   
                   
                   
                   
                   

Одеса – 2008

План

Вступ.........................................................................................................................3

Розділ  І. Історія становлення суду присяжних.....................................................5

    1. Античний період...........................................................................................5
    2. Стародавній Рим............................................................................................6
    3. Епоха Середньовіччя та Нового часу..........................................................7
    4. Історія суду присяжних Росії та України....................................................8

Розділ  ІІ. Суд присяжних: поняття, сутність, моделі.........................................12

2.1. Поняття  і сутність суду присяжних..............................................................12

2.2. Світовий  досвід в організації та діяльності  суду присяжних.....................13

2.2.1. Американська  модель суду присяжних.....................................................13

2.2.2. Європейська модель суду присяжних.......................................................15

2.2.3. Суд  присяжних Російської Федерації........................................................16

Розділ  ІІІ. Перспективи суду присяжних  в Україні...........................................18

3.1. Позитивні  сторони суду присяжних.............................................................19

3.2. Негативні  аспекти...........................................................................................21

3.3. Проект кримінально-процесуального кодексу України: суд присяжних..............................................................................................................25

Висновки................................................................................................................27

Список  використаних джерел..............................................................................30 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

                Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів  і присяжних.

                Ст. 124 Конституції України

      28 червня 2001 року закінчився строк  чинності п. 12 Перехідних положень  Конституції України. Це означає,  що до цієї дати судова система України повинна була бути приведена у відповідність до вимог Конституції. Одним з елементів нової судової системи, що передбачена Конституцією України, є запровадження суду присяжних. Багато країн світу мають солідний досвід функціонування суду присяжних, вбачаючи в ньому гарантію від безпідставного засудження, судового свавілля, гарантію справедливості. Дискусії про обрання моделі суду присяжних для нашої країни не зникають, а набувають резонанснішого звучання напередодні прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу.

      Актуальність  даної проблеми очевидна. Вона обумовлена як недоліками судової влади і судочинства, так і недостатньою дослідженістю процесуальних аспектів діяльності суду присяжних.

      Наявність проблеми в суспільстві та державі  передбачає, як правило, існування значного інтересу до неї з боку науковців. Але аналіз наукових досліджень свідчить про постійний інтерес до цього інституту здебільшого науковців Росії. Українські ж науковці чомусь небагато уваги приділяли даному питанню. Лише значне пожвавлення спостерігається у зв’язку з розробкою нового Кримінально-процесуального кодексу та необхідністю реалізації судової реформи. Щодо проблеми суду присяжних в нашій державі більшість вчених-юристів України досі не визначилась. У публікаціях думки вчених з питання запровадження суду присяжних діаметрально протилежні – від поміркованого і навіть твердого „за”, яке відстоюють Тертишник В., Коваленко Л., Поповченко Т. та ін., до емоційно-рішучого „проти” – Маляренко В., Дяченко П., Аленін Ю., Потапенко В.. Не дивно, що серед відомих прізвищ в періодичних виданнях можна знайти і публікації студентів ВУЗів (наприклад, Шумська М., студентка 4 курсу, в своїй статті „Юридична практика”, виступає за створення в Україні суду присяжних).

      Мета  цієї роботи – аналіз історичної спадщини та визначення доцільності запровадження, принципів формування та моделі діяльності суду присяжних, виявлення на підставі отриманої інформації проблем і перспектив існування даного інституту на території України.

      Під час написання даної роботи будуть використані такі методи як:

  1. історичний метод – для написання першого розділу, спираючись на таку думку, що не з’ясувавши історії, неможливо говорити про сучасне, а тим більш про майбутнє досліджуваного явища, особливо з приводу даного інституту;
  2. порівняльний метод – при порівнянні діяльності суду присяжних в різних країнах;
  3. аналітичний метод – аналіз законодавства та наукових праць;
  4. статистичний метод.

      Значення  даної теми досить велике для нашої  держави не тільки тому, що створення  суду присяжних, як вважають вчені, допоможе демократизації та підвищенню якості й об’єктивності судового процесу, а насамперед тому, що держава, яка проголосила себе правовою, повинна дотримуватися цього принципу. З огляду на тему це означає, якщо в законодавстві і насамперед в Конституції визначено існування суду присяжних, то воно має бути реалізоване на практиці. І навпаки, якщо буде вирішено, що для нашої країни суд присяжних є недоцільною формою здійснення правосуддя, необхідно вносити зміни у законодавство. 
 
 
 

Розділ  І. Історія становлення  суду присяжних. 

      Судове  вирішення спорів – одна з найдавніших і життєво необхідних форм реалізації влади. Питання про те, хто і як повинен їй вирішувати, в усі часи залишалося відкритим, незважаючи на вже сформовану судову систему кожної держави.

      Вважають, що суди присяжних вперше виникли  і набули остаточного формування за часів Середньовіччя. Але аналіз історії свідчить про те, що первинні форми судів існували в перших державах світу і вже в ті часи мали багато схожого із сучасним судом присяжних.

      В цьому розділі буде розглянуто питання  виникнення і розвитку такого явища, як суд присяжних в історичному аспекті. 

    1. Античний  період.
 

      У Стародавній Греції першим видом  суду був суд басилея – вождя  племені, що згодом був змінений ареопагом  і судом геліастів. Ареопаг був  судом аристократів. У його склад  входив 51 чоловік, головував сам цар (арконт). Ареопаг розслідував справу, виносив вирок, стежив за його виконанням. В Афінах існував особливий суд „колегія одинадцяти”, що у повному складі розглядала справу і виконувала винесений нею вирок. Для вільних громадян існував суд геліастів. В Афінах судді вибиралися жеребкуванням з добровольців. Щороку призначалися 6 тисяч осіб, з яких формувалися 12 судових відділень по 501 чоловік у кожному. Тільки геліасти могли вирішити питання про винність. Головували спеціальні виборні сановники – фесмофети – посадові особи, найбільш компетентні в кожній конкретній справі. Для найважливіших справ народні збори Афін призначали 10 спеціальних обвинувачів. Із закінченням слідства геліасти порушували питання про винність, шляхом закритої подачі голосів (судді отримували камінці різного кольору, які потім вкидали до глеків з різного матеріалу, а опісля підраховувалися, що й визначало подальшу долу підсудного).

      Характерним для античного правосуддя було сусідство  двох початків – публічно-правового і народного. Перше забезпечувало загальний інтерес усіх громадян у кожній конкретній справі, друге – додавало правосуддю зовні демократичну форму реалізації влади1. 

    1. Стародавній Рим.
 

      До  народу Республіки судова влада тут  належала цареві. Від нього вона перейшла до консулів – двох виборних керівників Республіки, а від них до преторів – вищих судових сановників, що призначалися сенатом (IV ст. до н.е.). У республіканський період багато процесів стали проводитися безпосередньо Народними зборами, що засідали в складі особливої центуріатної комісії. На ній привселюдно розглядалися справи, що порушувалися вищими посадовими особами Республіки (преторами, народними трибунами, квесторами). Процес носив обвинувальний характер. Вирок виносився усно більшістю голосів. Список присяжних щорічно складав міський претор. На початку ІІ ст. до н.е. виникла нова форма суду – постійна комісія (квестія). Членами її були сенатори. Суд розглядав справи про посадові злочини. Присяжні після перевірки доказів радилися з питання винності, що фіксувалося на таблиці шляхом запису рішення. Претор підраховував число голосів і повідомляв результати. Вирок судової комісії вважався остаточним, оскарження проти нього не допускалося. Вирок з кримінальної справи виконувався негайно. В період військової диктатури Гай Юлій Цезар встановив високий майновий ценз для присяжних суддів і фактично усунув з їхніх рядів бідноту і середній клас. Вся система кримінальної юстиції знаходиться під наглядом імператора, що виступає як вища апеляційна інстанція. Таким чином, авторитарні тенденції в правосудді взяли гору, і проголошена імператором Костянтином у IV ст. н.е. рівність громадян перед законом і правосуддям виявилася фікцією. 

    1. Епоха Середньовіччя та Нового часу.
 

      Даний період є найбільш суперечливим для характеристики розвитку інституту суду присяжних через те, що в літературі не має остаточної думки про те, в якій з країн суди присяжних сформувалися і діяли раніше, а в яких пізніше. Одні джерела говорять про те, що суд присяжних виник у Франції, де є свідчення появи подібних до них судів під час правління Людовика Благочестивого в 829 р. до н.е.. Ці суди були занесені в Англію нормандцями після вторгнення в 1066 р. та міцно закріпилися там як невід’ємна частина англійської системи права до початку ХІІ ст.. До початку XV ст. суд присяжних остаточно сформувався як незалежний орган. Важливе значення для діяльності суду присяжних мало рішення, прийняте в ході слухання справи Бумеля, відповідно до якого присяжних засідателів не повинні були штрафувати або саджати у тюрму за виправдання звинуваченого. Завдяки цьому рішенню в 1670 р. суд присяжних перетворився в орган, який не залежав від волі короля і королівських суддів2. Інші джерела вважають, що суд присяжних походить від системи загального права. Англійський суд присяжних став зразком для багатьох країн світу3. Згодом його було запроваджено в інших державах.

      Суд присяжних спочатку відродився в  Англії в ІХ ст.. Першим документальним підтвердженням факту існування  суду присяжних є ордонанси англійського короля Генріха ІІ, за якими присяжним відводилася роль не тільки суддів, але й інформаторів, свідків і якоюсь мірою обвинувачів4. Лише в 1194 році відбувся відхід обвинувальної функції присяжних від розгляду ними кримінальних справ. Організаційно це виразилося в переході до двох видів журі присяжних: великому журі, що схвалювало або не схвалювало пред’явлене обвинувачення конкретній особі, і малому журі, якому доручалося рішення питання про винність або невинність підсудного. У Франції ж судді в період Середньовіччя утворювали безпосередньо юридичну касту. При старому режимі, у тому числі й в Англії, юридична знать формувалася з числа найбільш заможних класів суспільства. При цьому всіляко культивувалася ідея відособленості юридичного стану. У наступні часи після буржуазних революцій підбір суддів провадився аж ніяк не демократичним шляхом (до уваги бралися політичні погляди, походження, майновий ценз і ін.), що і розвіяло ідею про об’єктивний, непідкупний суд.

      У період Нового часу суд присяжних  було запроваджено у США, Франції, Німеччині, Італії, Норвегії, Росії та ін.. З часом він набув різних моделей під впливом правових і регіональних традицій, почав більш-менш самостійний розвиток у кожній окремій країні. У XVIII ст. для суду присяжних стала характерною практика винесення рішення з судової справи виключно на основі пред’явлення в процесі доказів, які відносяться суто до даної справи. 

    1. Історія суду присяжних Росії  та України.
 

      Паростки  ідеї суду присяжних з’явились у слов’янських народів ще в XV ст.. Згідно зі ст. 38 Судебника 1497 року, прийнятого Іваном ІІІ спільно з Боярською Думою, в судах, які розглядали найбільш важливі справи, мали бути присутні „староста та кращі і добрі люди”, без яких „суду не чинити”. Цікаво, що „Руська правда” – одна з найдавніших пам’яток вітчизняного права – також передбачала здійснення правосуддя судом у складі 12 осіб5. 1533 року жителі Новгорода обрали 48 цілувальників, кожного місяца четверо з яких засідали в суді як представники громади. Без них закон наказував „суду не чинити”. 1510 року цілувальників на подібних засадах обирали в Пскові. За Судебником Івана Грозного 1550 року (ст. 62) фактично вже існуючий інститут цілувальників було перетворено на свого роду присяжних засідателів. Цілувальники разом з кращими людьми і старостами слідкували за правильністю судочинства і засвідчували своїми підписами протокол судового засідання. Відомо, що в Україні протягом XV – XVII ст. судочинство провадилося унікальним інститутом давньоукраїнського права, витоки якого слід шукати з часів існування звичаєвого права, - копним судом6. Діяльність його регулював загальний кодекс прав для українських земель, а Статут Великого князівства Литовського 1588 року приписував запровадити ці суди на всій території держави. Такий суд відбувався за участі всіх членів громади, діяв на підставі звичаєвого права й поєднував у собі розшукові, слідчі та судові функції, що були найбільш ефективними у конкретних історичних умовах. Що стосується російського суду присяжних – упродовж всієї історії він не залишався статичним, він організовано розвивався відповідно до змін, що відбувалися в державному та суспільному устрої країни. У Російській імперії суди присяжних ввели одночасно із судовою реформою 1864 року, та проіснували вони до 1974 року.

      Критерієм періодизації історії суду присяжних може бути законодавство про присяжних, оскільки воно показує якісні зміни в розвитку цього інституту7.

      І період – 20 листопада 1864 року – 9 травня 1878 року. Перший період продовжувався  з моменту схвалення Олександром  ІІ Судових уставів 1864 року до початку кризи суду присяжних в Росії. Репресивність суду присяжних (відношення кількості засуджених до загальної кількості підсудних) складала в 1837 – 1838 рр. 64,3 %, репресивність інших судів – 72,6 %. Слід сказати, що саме більша кількість виправдовувальних рішень присяжних засідателів порівняно за професійними суддями стала причиною нарікань на суд присяжних. Це стало причиною законодавчого перетворення суду присяжних в Росії8.

      ІІ  період – 9 травня 1878 року – 7 червня 1889 року. Перша криза російського суду присяжних. Одна з причин – недосконалість законодавства. У 1878 – 1889 роках збільшилася підсудність справ суду присяжних. Було прийнято більше 10 тимчасових та постійних законів, що значно змінили законодавство про присяжних. Фактично був створений новий суд присяжних. Проте, в цей період був покращений склад засідателів, змінений процес судочинства, на 10 – 15 % скоротилася юрисдикція суду.

      ІІІ період – 7 червня 1889 року – 4 березня 1971 року. Суд присяжних діяв за законами попереднього періоду, але був сильно змінений та приведений у відповідність до умов та вимог російського життя. Законом від 3 липня 1894 року були спрощені процес прийняття засідателями присяги, а також роз’яснення їм їх прав, обов’язків та відповідальності. У 1900-х роках репресивність складала 59,4 %. В цей період повністю впав інтерес до суд присяжних з боку інтелігенції та селянства. Перша світова війна обмежила підсудність справ суду присяжних9.

      IV період – 4 березня 1917 року – 22 листопада 1917 року. Розвиток суду присяжних пішов шляхом демократизації (відмінили майновий ценз, створений військовий суд присяжних). Суд присяжних припинив своє існування в Росії після Жовтневої революції внаслідок видання Декрету про суд № 1, прийнятого Раднаркомом10.

      Другий  етап історії суду присяжних Росії розпочався разом з прийняттям Закону РФ від 16.07.1993 року і продовжується дотепер.

      Як  бачимо, суд присяжних має багатовікову історію. Його первинні форми з’явилися  ще в античні часи, згодом він  розвивався та набував сучасних рис. В кожній країні процес становлення суду присяжних проходив неоднаково та нерівномірно. Складним він виявився і в Росії. Що стосується України, то тут йому необхідно пройти великий путь, для того, що стати загальновизнаним, а головне – діючим правовим інститутом.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Суд присяжних: поняття, сутність, моделі. 

      2.1. Поняття і сутність  суду присяжних. 

      На  даний момент в Україні законодавчого  визначення суду присяжних не існує. Його можна знайти лише в енциклопедичній  літературі у таких варіантах.

      „Суд  присяжних – демократичний спосіб здійснення правосуддя у кримінальних справах про найтяжчі злочини, а  в деяких країнах – і в окремих  категоріях цивільних справ. Такий  спосіб дає змогу поєднати юридичні знання і професійний досвід постійних суддів з багатим і різноманітним життєвим і професійним досвідом, знаннями місцевих умов, свіжим сприйняттям обставин справи присяжних засідателів, які належать до різних верств населення, і тим самим уникнути однобічності при розгляді і вирішенні справ”11.

      „Суд  присяжних – один з найдемократичніших інститутів судової системи, що втілює принцип участі народу у здійсненні правосуддя. Суд присяжних розглядає, як правило, серйозні кримінальні справи по першій інстанції, і його рішення  не підлягають апеляційному оскарженню”12.

      Ці  визначення не відображають сутності суду присяжних у повному обсязі, в них береться до уваги яка-небудь окрема сторона діяльності, будь то неможливість оскарження рішення, принципи, які він відображає чи модель побудови суду присяжних. Тому законодавче визначення є конче необхідним.

      Сутність  суду присяжних полягає у фактичному поділі функцій правосуддя. Вирішення  питання про доведеність факту  вчинення злочину та винність підсудного належить до компетенції присяжних – групи непрофесіоналів, яка формується на підставі випадкового добору, в той час як головуючий – професійний суддя – стежить за дотриманням процесуальних правил, проголошує напутнє слово присяжним та на підставі обвинувального вердикту присяжних визначає міру покарання. Відповідно до концепції суду присяжних та загальноприйнятої практики присяжні під час розгляду кожної конкретної справи мають дати відповідь на такі основні питання:

    1. Чи доведено, що відповідне діяння мало місце?
    2. Чи доведено, що це діяння вчинив підсудний?
    3. Чи винний підсудний у вчиненні цього діяння?13

      Якщо  підсудний визнається винним, то присяжним  надають можливість вказати, заслуговує він чи не заслуговує на поблажливе ставлення, і ця вказівка присяжних має враховуватись суддею при призначенні покарання. Обвинувальним вважається рішення присяжних, коли вони дають ствердну відповідь на всі три питання. Лише в цьому разі суддя призначає передбачене законом покарання14. Якщо хоча б на одне із зазначених питань присяжні дають негативну відповідь, підсудного вважають виправданим, справу щодо нього припиняють. Це класична модель суду присяжних. Світова юридична практика знає дві основні моделі суду присяжних: класичну (англо-американську), і європейську (суд з розширеною колегією народних засідателів). 

      2.2. Світовий досвід в організації та діяльності суду присяжних. 

      2.2.1. Американська модель  суду присяжних. 

      Суд присяжних Великобританії. Використання судів присяжних як елемента судової  системи почалося за Генріха ІІ. Сьогодні суд присяжних вже не користується такою беззаперечною повагою, як раніше. Більшість справ розглядається тепер за участю лише професійних представників судової ланки. На практиці більшість кримінальних правопорушень розглядається у порядку спрощеного судочинства. Із збільшенням кількості правопорушень, більшість порушень, що переслідуються за обвинувальним актом, розглядаються без участі присяжних.

      Суди  присяжних США. За прийнятим Конгресом  США у 1968 році законом, присяжними у  федеральних судах можуть бути лише громадяни США, які досягли 21-річного віку і проживають у місцевості, де проходить судовий процес, не менше одного року. Не можна включати до списків присяжних військовослужбовців, посадових осіб законодавчих, виконавчих та судових органів. Кожен федеральний районний суд має свій порядок залучення присяжних. Основою для набору кандидатів є списки виборців даного району. Список присяжних для суду складають за його дорученням шерифи, констеблі і ін. Слід зазначити, що прокурор і адвокат мають право на безліч мотивованих, а до того ще й на чотири немотивовані відводи. До складу малого журі входить 12 присяжних, у судах деяких штатів – 6. Окружні федеральні суди і суди загальної юрисдикції у штатах розглядають за участю присяжних найзначніші кримінальні справи15. Процедура вирішення кримінальних справ у суді присяжних складається з таких основних етапів:

  1. пред’явлення обвинувачення,
  2. формування лави присяжних (малого журі),
  3. дослідження доказів і промови сторін,
  4. напутнє слово судді присяжним,
  5. вердикт присяжних,
  6. резолюція і вирок судді.

      Якщо підсудний не визнав себе винним, суддя дає йому деякий час на підготовку до судового розгляду, після закінчення цього строку суд приступає до формування лави присяжних малого журі. Підсудний може відмовитися від суду присяжних, якщо йому не загрожує смертна кара або інше суворе покарання. Присяжні не беруть безпосередньої участі в дослідженні доказів. Після закінчення судового розгляду суддя звертається до присяжних з напутнім словом. У ньому він дає вказівку відносно правових норм, що їх належить застосувати в даній справі, й пояснення щодо достовірності та значення доказів. Обвинувальний або виправдувальний вердикт оголошується публічно. У справах про злочини, за які передбачено смертну кару, він має виноситись одноголосно. Велике журі складається з 24 присяжних, які добираються так само, як і мале журі. Ця інституція вирішує питання достатності і допустимості доказів, які орган обвинувачення готує для передачі до суду, там їх розглядатимуть у судовому засіданні за суттю. 

      2.2.2. Європейська модель  суду присяжних. 

        Суд присяжних Франції діє при апеляційних судах як самостійний судовий інститут. Суди присяжних компетентні розглядати кримінальні справи щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді тюремного ув’язнення понад 5 років. Суд присяжних складається з трьох професійних суддів, один з яких, головуючий, є суддею апеляційного суду, а два інших професійних судді є магістратами трибуналу великої інстанції і дев’яти присяжних. Присяжні обираються із щорічного департаментського списку кандидатів жеребкуванням після добору спеціальною комісією. Сесії суду відбуваються щоквартально. Склад суд з 12 осіб проводить засідання разом і вирішує питання щодо винуватості чи не винуватості обвинуваченого та щодо його покарання при обвинувальному вердикті. Рішення суд приймає більшістю голосів. Вироки суду присяжних можна переглядати тільки у касаційному порядку16.

      Суд присяжних Італії існує автономно  від складеної ієрархії суддів загальної  юрисдикції, хоч за призначенням належить до цієї гілки судової влади. До компетенції цих судів належать справи, що стосуються найбільш серйозних кримінальних злочинів. Суд присяжних в Італії за організацією і функціонуванням віддзеркалює французький погляд на цей вид судочинства. Відмінність лише у тому, що ці утворення діють як у першій, так й у другій інстанції. В межах апеляційного округу окремо створюються судові округи для судів присяжних. До складу цього суду входять 6 народних суддів, один магістрат трибуналу і один апеляційний магістрат. Усі вони становлять єдину колегію і ухвалюють рішення на спільній нараді. Вироки цього суду оскаржуються в апеляційному порядку до апеляційного суду присяжних. В Італії створені окремі апеляційні судові округи для суду присяжних. В апеляційному суді присяжних засідання відбуваються у складі восьми суддів, з яких: 6 народних суддів, один апеляційний магістрат і один касаційний магістрат. Виконання функції народного судді є обов’язковим для обраних громадян і повністю прирівнюється до виконання громадянином іншої виборної державної посади. Під час виконання своїх функцій народні судді судів присяжних і апеляційних судів присяжних прирівнюються за протоколом відповідно до магістратів трибуналу і до апеляційних магістратів. За виконання функцій присяжних обрані особи одержують матеріальну винагороду та інші компенсаційні виплати, що встановлено законом. 

      2.2.3. Суд присяжних  Російської Федерації. 

      У Російській Федерації Закон про  суд присяжних прийняли в липні 1993 року, і він увійшов до Кримінально-процесуального кодексу цієї держави як спеціальний розділ. При цьому суди присяжних діють паралельно із судами в складі професійних суддів, а до їх компетенції належить розгляд відносно незначної категорії справ. Суд присяжних у сучасній Росії відродився з урахуванням історичного досвіду його функціонування. На думку науковців суд присяжних РФ відображає типову англо-американську модель, з усіма її позитивами і недоліками. Досвід Росії свідчить про певні організаційні ускладнення при розгляді справ судами присяжних, пов’язані із забезпеченням своєчасної явки в засідання свідків, потерпілих, експертів тощо. Отже, особливе місце суду присяжних у системі сполучення одноособових і колегіальних початків у відправленні правосуддя по кримінальних справах визначається його потенційною здатністю впливати на всю систему правосуддя, підвищуючи якість усієї юрисдикційної діяльності, що дає обвинувачуваному можливість у передбачених законом випадках апелювати до незалежної колегії непрофесійних суддів17. Розподіл судової влади між двома незалежними суб’єктами дозволяє персоніфікувати відповідальність професійного судді за законність розгляду справи, виключивши при цьому небезпеку одноособового свавілля з його сторони.

      З огляду на світовий досвід побудови суду присяжних можна дійти висновку, що кожна країна, де діє цей інститут, по-своєму структурує його, визначаючи принципи його діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІІ. Проблеми і перспективи  суду присяжних в  Україні. 

                Важко уявити серйозні спортивні змагання, які судили б не судді-професіонали, а представники народу. Всі скажуть, що треба знати елементарні правила  гри. Так само нелегко уявити, щоб  хворий довірив проведення йому хірургічної  операції людям, які тільки й вміють, що різати. Кожна справа потребує знань, навиків, досвіду.

                В. Маляренко

      В Концепції судово-правової реформи  зазначено, що її головною метою є  реформи, а також метою формування незалежної судової влади є перебудова судової системи, створення нового законодавства, удосконалення форм судочинства. У ході реформи необхідно було, крім іншого, реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою. Однак про присяжних в Концепції немає ні слова18.

      Певні питання стосовно діяльності суду присяжних  знайшли своє відображення в Законі України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року (далі - Закон). Та останнє слово за новим Кримінально-процесуальним кодексом, в якому, якщо буде вирішено створити суд присяжних, мають бути передбачені всі процесуальні аспекти організації та діяльності суду присяжних19. На даному етапі ст. 31 Закону відсилає до статті діючого Кримінально-процесуального кодексу для з’ясування питання про підсудність справ суду присяжних. У ч. 2 ст. 17 КПК зазначено, що кримінальні справи про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі та строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд. Згідно з ч. 3 ст. 17 КПК кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

      Як  бачимо, дана (і єдина) стаття КПК  України говорить лише про колегіальний розгляд кримінальних справ, а не суд присяжних. Норми, які регулюють правове становище присяжних засідателів та деякі аспекти її діяльності, містяться в Законі України „Про судоустрій України”. З огляду на них в цьому розділі і буде проводитися аналіз позитивних та негативних сторін запровадження суду присяжних в Україні. 

Перспективи впровадження суду присяжних в Україні