Писанкарство у молодших класах. Послідовність виготовлення писанки
ЗМІСТ
ВСТУП.........................
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ПИСАНКАРСТВА УКРАЇНИ В ІСТОРИЧНОМУ
АСПЕКТІ……………………………………………… ………………………….6
1.1. Звідки ж пішла традиція
оздоблювати яйце в Україні?......................
1.2. Символіка писанок. Семантика
народних символів, що використовуються
у писанкарстві. Символіка кольорів......................
РОЗДІЛ 2. ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШИХ КЛАСІВ З МИСТЕЦТВОМ ПИСАНКАРСТВА. НАВЧАННЯ ПРАКТИЧНОГО ВИГОТОВЛЕННЯ ПИСАНОК НА ЗАСІДАННІ ГУРТКА…………………..18
2.1. Писанкарство у молодших
класах. Послідовність виготовлення писанки.……....................
2.2. Виготовлення нетрадиційних писанок на уроках із писанкарства……..22
2.3. Виготовлення виробів із писанок………………………………………….26
Висновки......................
Список використаної літератури....................
Додатки
Вступ
Навчання образотворчому мистецтву є важливим компонентом навчально-виховної роботи в школі. Основою викладання малювання є прищеплення дітям ґрунтовних графічних навичок, виховання образотворчих умінь і подання теоретичних відомостей з образотворчого мистецтва. З-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки психоемоційною природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.
Учням молодшого шкільного віку властиві образність мислення, відсутність стереотипів та естетичне світосприйняття. Ці якості свідчать про високий потенціал творчих здібностей цієї вікової категорії. Отже, естетичне виховання молодших школярів має високий розвивальний потенціал за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів і передумов формування у них поглядів, які склалися на попередньому етапі розвитку. Значною мірою воно здійснюється під впливом декоративно-прикладного мистецтва. Важливе місце при цьому займає використання художніх технік народного мистецтва. Форми роботи з молодшими школярами зумовлені видами естетичної діяльності, які планує вчитель, а їх різноманітність забезпечує комплексний системний підхід до впливу на особистість. Однак особлива роль у естетичному вихованні належить народному мистецтву, промислам і ремеслам, якими так щедро багата українська земля.
Об'єкт курсової роботи: процес ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка.
Предмет курсової роботи: способи ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка.
Мета курсової роботи: мета дослідження полягає в визначенні способів ознайомлення дітей молодших класів з мистецтвом писанкарства і навчання практичного виготовлення писанок на засіданні гуртка, виявленні ефективних умов ознайомлення учнів із писанкарством на уроках образотворчого мистецтва,вивчити історичний розвиток писанкарства.
Завдання курсової роботи:
1. Простежити розвиток писанкарства в історичному аспекті;
2. Визначити особливості писанок у різних регіонах України;
3. Дослідити різноманітність символів писанок;
4. Ознайомитись із способами виготовлення писанок;
5. Ознайомитись із особливостями писанкарства у початкових класах.
Методи: спостереження, бесіда, пошуковий метод, метод вивчення наявної інформації
Структура курсової роботи. Курсова містить вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури, додатки.
Актуальність теми: Що знають діти про писанки? У наш час головними інтересами дітей є комп'ютер, інтернет та інші технічні засоби. Діти мало читають, мало часу проводять у оточенні природи і ще менше цікавляться історією України, її побутом, традиціями та звичаями. Учні не знають святкових традицій, не цікавляться історією такого величного свята, як Пасха. Діти чекають це свято здебільшого через кілька зайвих вихідних від школи днів. Тому важливим завданням вчителя є ознайомити дітей із Пасхальними традиціями. Для учнів молодших класів треба пояснити що таке писанка, крашанка, дряпанка, крапанка, дати їм уявлення про символіку писанок, навчити їх творити своїми руками.
На мою думку, вибрана мною тема для написання курсової роботи є дуже актуальною, адже люди віддаляються від свого коріння, забувають вікові традиції та звичаї. Виготовлення писанок на уроках образотворчого навчання дозволяє ознайомити дітей із культурною спадщиною, наближає їх до народних звичаїв та обрядів. Під час занять писанкарством діти на деякий час віддаляються від технічних засобів.
Відродження та поширення писанкового мистецтва, особливо серед дітей та молоді, є актуальним, адже українська писанка належить до найкращих взірців народного мистецтва і повинна займати гідне місце у скарбниці образотворчого фольклору народів світу.
Розділ 1. Розвиток писанкарства в Україні в історичному аспекті
- Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?
Яйце - символ сонця у багатьох народів. Яйце існувало у повір'ях і побуті багатьох народів як символ сонця, яке займало перше місце в дохристиянських культах. Шанування яйця було зумовлене уявленнями про весняне відродження творчих сил природи. У стародавніх народів були поширені оповіді про яйце як джерело життя і всесвіту. Металеві зображення яєць зберігали в храмах, яйця закопували на місці побудови міст. Існує, наприклад, переказ про те, що місто Неаполь в Італії зведено на яйці.
Пташине яйце, розписане мініатюрним орнаментом, називають писанкою. Назва її походить від слова "писати", тобто прикрашати орнаментом. Оздоблюються писанки геометричним, рослинним, зооморфним (риби, птахи, звірі, людина), пейзажним орнаментами, християнськими символами. Писанка — одна зі стародавніх форм українського народного розпису, у якому наші пращури втілювали свої прагнення, віру. Зрештою, писанка — це символ весни, сонця, повернення природи до життя.
Звідки ж пішла традиція оздоблювати яйце в Україні?
Досліджуючи матеріали археологічних експедицій з вивчення трипільської культури (V—II тис. до н. є.), вчені побачили на кераміці орнаментальні малюнки, які дуже нагадують орнамент на сучасних українських писанках. Так, зображена на малюнку богиня Лада дуже нагадує образ Берегині, їх поєднують благальне піднесені догори руки та інші характерні елементи.
Біля села Лука Врублівецька було знайдено декілька керамічних яєць з так званими торохкальцями — маленькими камінчиками, що вільно торохтіли всередині яйця, їх використовували як засоби, що відлякують злих духів. Завдяки цій важливій знахідці вчені змогли визначити, коли почав розвиватися рослинний і геометричний орнамент.
У І тисячолітті н. є., коли відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, мистецтво східних слов'ян було важливою потребою побуту, що виявилося в орнаментах, які мали певний зміст у системі язичницьких вірувань. Декоративні візерунки, створені людиною, мали призначення — оберігати її від лиха, допомагати в житті та праці. Найбільш поширеними й улюбленими орнаментами давніх слов'ян були: розетка - символ Сонця, хвиляста лінія — вода, жінка з руками-гілками, яка знаменувала велику богиню землі, праматір-Берегиню.
На території України писанкарство набуло найбільшого поширення за часів Київської Русі, в X—XIII ст.
Запроваджуючи християнство на Київській Русі, церква вдало використала язичницькі вірування і народні звичаї, в тому числі й святкування Великодня навесні як пробудження всього живого на землі, що збіглося з християнськими пасхальними святами на честь воскресіння Ісуса Христа.
Через крихкість матеріалу давні розписані пташині яйця не збереглися. Від XI -XIII століть до наших днів дійшли керамічні писанки, на які нерідко натрапляють археологи під час розкопок. Ці писанки робились звичайно порожніми всередині. В порожнину майже завжди вставлялась керамічна кулька. Вони мали досить значне поширення у Київській Русі і зустрічаються як під час розкопок поселень, так і в похованнях.
Оздоблювались керамічні писанки узором у вигляді скобок, який наносився за допомогою трубчастого інструменту - глиняної ллячки технікою пастилажу. Сплетіння жовтих і зелених смуг зображають "сосонку" - вічнозелену рослину, що стелеться по вологій землі. Ще не застиглий розпис із горизонтальних смуг, нанесений на поливу тла, прокреслювався гострим кінцем то вгору, то вниз. Вертикальні жолобки йшли від полюса до полюса яйця. Тому горизонтальні лінії перетворювались на фігурні скобки, а жолобки вирівнювались під час нагрівання у печі. Розпис у вигляді фігурних скобок виконувався непрозорими поливами на вже готовому полив'яному тлі. Дослідники відзначають, що в епоху середньовіччя такий технічний прийом ніде, крім Стародавньої Русі, не застосовувався. Цей прийом відомий ще з часів Стародавнього Єгипту, де він знайшов застосування у виробництві скла. Таких керамічних писанок знайдено в різних місцях території Київської Русі більше 70.
Звичайне куряче яйце недовговічне, тому в Київській Русі майстри майоліки у великій кількості виготовляли керамічні розписані яйця, і це дало змогу багатьом поколінням милуватися ними. Найулюбленішим мотивом був мотив сосонки — яскраво-зеленої травички, що найперша прокидається після зими і плететься, сповіщаючи про прихід весни. Улюбленими кольорами майстрів були жовтий та світло-зелений на темному, здебільшого коричневому або чорному, тлі. Рідше траплялися комбінації білого, червоного і чорного кольорів. Такі писанки можна побачити у Державному музеї історії України. Татаро-монгольська навала на Русь припиняє діяльність ремісничого цеху, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. У цей період поступово розвивається писанкарство, починається розподіл традицій мистецтва за регіонами. За період з XIII до другої половини XIX століття у писанкарстві майже не виникає нових елементів. Найдавніші писанки, виготовлені з курячих яєць, зберігаються в музеях і датовані другою половиною XIX — початком XX ст. Вони мають характерні ознаки кожного регіону їх виготовлення.
В Україні писанки відзначаються поліфункціональністю, виконуючи обрядову, ігрову, декоративну та інші функції. Обрядова функція писанки пов'язана зі святкуванням перших днів Пасхи. Зі свячених писанок починався великодній обід, їх дарували на знак поваги, любові, з побажанням добра. Писанки були своєрідним оберегом у хаті, тому їх намагалися зберегти до наступної весни.
Писанки служили об'єктом забави для дітей та молоді. З ними проводили ігри "навбитки" (з двох гравців виграє той, у кого яйце після вдаряння одне об одне залишається цілим), "навкатки" (необхідно з відстані влучити в писанку іншого, котячи своєю по землі) та ін.
В Україні з писанками чинили магічні дії. Дбаючи про майбутній урожай, на весняного Юрія писанки котили по зеленій пшениці і закопували їх у землю. У великодній ранок молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали крашанки і срібні монети, що мали надавати їм сили й краси. Писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин охороняли від лихого ока.
Прикрашені відповідними узорами, писанки водночас були яскравою оздобою кошика з харчами, який несли до церкви святити, а потім їх виставляли на видному місці на столі. З випорожнілих писанок виготовляли так звані голуби, додаючи з кольорового паперу хвіст, крила, а голову робили з тіста. Цими голубами та писанками, нанизаними на шнурочки, прикрашали житло, насамперед поблизу ікон.
У 20—30-х роках XX ст., у часи войовничо-атеїстичної пропаганди, писанки були зараховані до шкідливих культових атрибутів, а ті, хто їх виготовляв, заслуговували зневаги, висміювання, а пізніше — покарання.
Виготовлення писанок припинилося у центральних та східних, а потім і західних областях, за винятком віддалених карпатських сіл.
У 60-х роках XX ст. у зв'язку з посиленням інтересу до народного мистецтва відновилося й писанкарство. Навесні, перед великодніми святами, у Вижниці, Косові та Коломиї народні майстри продавали писанки на ярмарках, сприяючи цим стихійному виникненню писанкарського промислу. Проте писанкарство не сягало далі Прикарпаття і відроджувалося дуже повільно, оскільки було майже повністю забуте і втрачене.
У 70-х роках писанки як твори народного мистецтва вже експонувалися на виставках. З'явилися приватні колекції писанок. Відновилося виготовлення писанок із дерева, відоме у XVIII—XIX ст.
У 80-х роках до писанкарства звертаються професійні художники, народні майстри старшого покоління.
У містах виникають музеї писанок (м. Коломия). Великі експозиції писанок має Львівський музей етнографії та художніх промислів України — понад 11000 штук з 20 областей України. Українські писанки можна побачити за межами України: в Лондонському королівському музеї, у Санкт-Петербурзі в колишньому музеї етнографії народів СРСР, в музеях Праги і Кракова.
Писанки з глини виготовлялись у великих центрах, де робили цеглу і керамічні полив'яні плитки для оздоблення споруд. Заслуговує на увагу думка академіка Б.О.Рибакова про те, що виготовлення керамічних писанок було побічною галуззю виробництва плиток для облицювання будівель.
Нові знахідки зроблені в останні роки. Дві керамічні писанки знайдені під час археологічних розкопок влітку 1983 року біля села Липове Талалаївського району Чернігівської області, які проводила експедиція Інституту археології Національної Академії наук України під керівництвом О.П.Моці за участю співробітників Чернігівського історичного музею імені В. В. Тарновського. Вони знаходились у різних місцях поховання часів Київської Русі.
Ці знахідки свідчать про високий рівень розвитку керамічного виробництва на Чернігівщині за часів Київської Русі. І це зовсім не випадково. Адже тоді в Чернігові велось інтенсивне муроване будівництво. Були зведені такі видатні пам'ятки давньоруської архітектури як Спаський, Борисоглібський та Успенський собори, П'ятницька та іллінська церкви. Це ж саме можна сказати про інші міста Чернігівської землі. Підлога споруд часто викладалась керамічними плитками, вкритими жовтою та зеленою поливами, тобто якраз такими, які використовувались для оздоблення писанок .
Але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для приготування таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла.
Писанкарство виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з часів язичництва для одних орнаментальна писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила його символом (згадаймо, наші предки - язичники — то сонцепоклонники, які за головного бога мали Сонце). З прийняттям християнства почалося витравлювання колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток — храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали атрибутом християнства, символом Великодня .
Дослідження візерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них — це не просто орнамент-фантазія окремих людей.
Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, веснянкам — та іншим звичаям і ритуалам.
Наші пращури вірили, що писанка має магічну силу, наділяли її особливою святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку. Яйце птаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми — "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.
Найдавнішу українську писанку знайдено археологами на Київщині, вона датується до X—XI ст.
Своїм походженням писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими весняному пробудженню природи, зародженню життя, початку сільськогосподарських робіт. Поширений здавна в Україні звичай розписувати пташине яйце пов'язаний із дохристиянським народним обрядом зустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя над смертю — весни над зимою.
За елементами розпису писанки починаючи з архаїчних елементів, що символізують зображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпису.
У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного орнаменту. Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших далеких предків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки й пожежі, сприяла родючості фруктових дерев, мала різноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в усну народну творчість - пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.
Пізніше писанка зі своїм животворним змістом продовжує побутувати і в християнстві, в період святкування Пасхи, передусім у взаєминах між дівчиною і хлопцем. І досі за давньою традицією на Великодні свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкраща писанка дарується найближчому до серця хлопцеві. Завдяки неофіційному художньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло неабиякого художнього рівня, перетворилось у прекрасне народне мистецтво декоративного розпису.
- Символіка писанок. Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві. Символіка кольорів.
Орнаментація писанок пройшла довгий та складний шлях еволюції — від первісних знаків — символів, які мали визначений магічний зміст, до сучасних декоративних зображень. Орнаментика українських писанок відзначається своєю самобутністю, неповторною красою, багатством декоративних мотивів, насиченістю та вишуканістю кольорів, довершеністю композиційних вирішень малюнків. Вона захоплює не тільки художньою красою та досконалістю, які складають її окремішню цінність, а й приваблює семантикою давнього походження, символікою зображень, які нині є традиційними для народного орнаментального розпису.
Крім художньої цінності, орнаментика писанок має також науково-пізнавальне значення, адже виникло писанкарство як своєрідне відображення прадавньої людини про Всесвіт. Писанка символізувала світ, що пішов від яйця, була схемою його побудови, візерунки мали алегорічний зміст і відповідали процесу відродження, весняному пробудженню природи, зародженню життя. За елементами розпису писанки є найархаїчними витворами, символічно відображаючи сонце як джерело всього сущого на землі, а також воду, землю, дерева, квітку, серце, риб, бджіл та ін. Це проявилося у різноманітних малюнках у вигляді кола, ромба, трикутника, квадрата, спіралей.
Символи писанки (див. додаток А)
1 Сонце - це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру, що невідомо як тримається на небі, як Око Боже, свічу, що носять ангели, як велике колесо, яке можна дістати навіть рукою, коли воно опускається на землю ввечері. Схід Сонця оживляє, пробуджує увесь світ, дає тепло, світло і силу всьому живому. Навесні Сонце знищувало холод, ламало крижані мости, відмикало своїм промінням (золотими ключами) небо і землю, випускало птахів з вирію, зелену траву, яру пшеницю.
2 Зоря. Під назвою «Зірки» (див. додаток А) також зустрічаємо зображення Сонця як найяскравішої зірки, але в народній поезії оспівано образ ранкової та вечірньої зорі Венери. Зоря - красна панна, що вранці відмикає ключами небесні ворота і випускає Сонце, яке женеться вслід за нею. Зоря розсипається на землю росою, а бджоли збирають божу росу і дають людям мед. Зорю порівнюють з доброю, вродливою дівчиною.
3 На писанках Вогонь позначається знаком «триріг» (інші назви цього знаку - «трикветр», «триніг")(див. додаток А). Вважається, що «триріґ - знак, пов'язаний з неолітичним (кам'яна доба) богом землі, а вогонь був одним із його атрибутів. Також цей знак є символом родючості, оскільки Бог землі був носієм чоловічого, запліднюючого чинника. Триріг складається з трьох заокруглених або ламаних гачків, що виходять із спільного центру, або від кола чи трикутника.
4 До найдавніших знаків, що символізують світотворення, належить «Хрест» (див. додаток А). Відомий ще з кам'яної доби, він є знаком тримірності Всесвіту Повний хрест є тримірним, просторовим символом, оскільки утворюється перетином двох площин. Вертикальна лінія хреста - лінія небесна, духовна активна, чоловіча. Це - знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це - знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила - сила Любові, Життя, Творення. Хрест здатний розширюватися безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя. У давніх віруваннях кам'яної доби хрест був пов'язаний з Богом Землі, позначав 4 сторони світу, а пізніше, в добу бронзи, отав емблемою Сонця. Графічне позначення цього знаку походить від схематичного позначення птаха, що летить, оскільки в давній міфології Сонце ототожнювалося саме з ним.
Існує кілька сотень різновидів хреста. Найбільш поширеним є так званий «грецький хрест» з чотирма відрогами однакової довжини. У християнстві хрест є могутнім символом освячення та очищення.
«Сварга» (див. додаток А) - один із різновидів хреста. Інші назви цього знаку - «свастика», «чотириніг« Цей графічний символ, наявний майже в усіх древніх або первісних культах світу, зустрічається на давніх пам'ятках індоєвропейських народів. Слово «свастика» давньоіндійського походження (санскр.) і означає - «це добре». В основі графічного зображення цього знаку може бути хрест (символ Землі, а пізніше Сонця у центрі), коло (символ неба), квадрат (знак Землі). В епоху бронзи сварга вже пов'язана з сонячним культом, а заокруглені відроги символізують рух Сонця. Існує два різновиди сварги: пряма (правостороння) та обернена (лівостороння). Пряма сварга із заокругленими відрогами у правий бік, за годинниковою стрілкою, символізує схід сонця, творення, рух сонця навесні та влітку, добро, позитивну чоловічу енергію. Обернена сварга з заокругленими відрогами вліво, проти годинникової стрілки, символізує захід Сонця, руйнування, рух Сонця восени та взимку, зло, негативну жіночу енергію.
Сварга є також знаком, що сприяє народженню дітей, символ доброго побажання, удачі, довголіття, родючості, здоров'я і життя.
5 Одним із найпоширеніших символів на писанках, так само, як і рушниках, стінних розписах, килимах, посуді, є символ «Дерево життя» (див. додаток А) , або як його ще називають - «Вазонок». Найдавніші українські колядки донесли до нас стародавні уявлення людей про ті часи, коли ще не було ні неба, ні землі, а було лише широке море, і на ньому - явір зелений. Отже, у вигляді дерева - явора, верби, дуба, берези, яблуні, груші - уявлявся стрижень світобудови, навколо якого встановлювалась рівновага протилежностей.
Дерево життя - це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом - втілення родоводу певної людини. Найпростіше тричленне позначення дерева-сім'ї. Це - стовбур з трьома гілочками: батько, матір, дитина. Найдивовижнішою властивістю Дерева життя є його здатність перетворюватися у Жінку-берегиню з піднятими до неба руками. До речі, у давніх міфах деяких народів світу жінка утворилась саме з дерева. Образ Світового дерева - це образ втіленої родючості, що пов'язана з Богинею-Матір'ю, є її символом та атрибутом. Велика богиня вважалася володаркою не тільки неба, а й усієї природи. Часто на її ногах зображувався знак землі (при цьому ноги богині перетворювалися на коріння) або малювалася вона змієногою, оскільки земля - місце перебування Змія.
6 Сітка, решето, (див. додаток А) за давніми повір'ями, мають силу оберега від злих духів, відокремлюють добро від зла. Сіткою дуже часто заповнені окремі елементи на писанках - кола, квадрати, трикутники тощо.
7 Ще одним поширеним знаком на писанках є символ змії. Його ще називають S-подібний знак, або «сігма» (від латинської назви букви) (див. додаток А).
8 Вважається, що знак
тризуба походить від
9 Трикутник також є
поширеним символом на
Також досить поширені у писанкарстві є символи: «дубового листя», дуб, верба, калина, виноград, мак, яблуня, квіти, квасолька, тюльпани, смерека, огірочки, горошок , та ін.
На багатьох писанках зустрічаємо зображення тваринних символів. Однак, рідко тварини чи птахи зображені повністю, здебільшого писанки мають назви «Баранячі ріжки», «Вовчі ребра», «Заячі зуби», «Зуби крука», «Ведмежі лапки», «Качині шийки», «Курячі лапки», «Сорочі лапки». Причому, зображені на писанках солярні знаки лише нагадують частини тіла тварин. Можливо, у таких назвах збереглася згадка про тотемних тварин, тобто таких, котрі були покровителями, захисниками того чи іншого роду, або, навпаки, котрих слід було остерігатися.
Але найчастіше зустрічається зображення оленів і коней на гуцульських і буковинських писанках.
Символіка кольорів має велике значення при написанні писанки. Якщо писанка призначалася хліборобові, то тло писанки неодмінно мало бути чорного кольору. Це колір свята весняної землі, що прокидається від зимового сну. Символічне значення - плодючість. Червоний колір - кров, що символізує життя, але червоний - то ще й колір, пов'язаний з відходом у «той» світ: червона китайка, червона охра, якою посипали тіло померлого. З часом червоний колір став означати вогонь небесний (блискавка, Сонце), символізувати силу, чоловічу стать, здоров'я, любов, владу. На писанках - це символ життєдайної сили весни, символ відродження.
Білий - чистота. Цей колір є символом вирію, де перебувають душі. Якщо на писанках білим зображено символи або лінії, то означало безгрішне життя.
