Письмо як мета і засіб навчання іноземної мови

Міністерство  освіти і науки України

ЧДУ імені Петра  Могили

                                                                                               Факультет іноземної філології

                                                                                           Кафедра теорії і практики перекладу

                                                                і німецької філології

Письмо як мета і засіб навчання іноземної мови

                                                    Курсова робота

                                                                               Виконала: студентка 143 групи

                                            Білоус В.В.

                                                           Науковий керівник:

                                                                                        кандидат філологічних наук, доцент

                                                  Вакуленко Т. І.

Миколаїв 2012

ПЛАН

Вступ............................................................................................................3

Частина 1 . Загальне визначення письма, як вид мовленнєвої 

                    діяльності............................................................................... .4

1.        Загальне визначення письма........................................................ 4

1.2.       Лінгвопсихологічні особливості письма.....................................6

1.3         Цілі та принципи навчання письма при вивченні

            іноземної мови................................................................................9

Частина 2 . Методи та прийоми  навчання письма

                    на початковому  етапі вивчення німецької мови  ..............11

2.1.      Лінгвістичний матеріал для письма............................................11

2.2.      Типологія вправ для навчання письма іноземною мовою........14

 2.3.      Навчання графіки в німецькій мові.............................................15

 2.4.      Навчання орфографії в німецькій мові.......................................18

Висновки.....................................................................................................21

Бібліографія................................................................................................23

ВСТУП

  На сучасному етапі  навчання іноземній мові письмо  відіграє одну з важливих ролей,  презентуючи в цілому інші види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння і читання, з якими воно дуже тісно пов’язане, являючи собою рецептивно-репродуктивний механізм відтворення іноземної мови. Письмо є потужним фактором прискореного розвитку людства, тому йому належить визначна роль на зламі тисячоліть створювати та зберігати духовні , а через них і матеріальні цінності.

  Наприкінці 20 ст. проблемою  навчання письма замалися такі  відомі методисти радянського  періоду, як І.Л. Бім, С.Ф.  Шатілов, Г.В. Рогова, Н.І. Гез,  В.Н. Рахманінова, С.Ю. Ніколаєва.

 Ефективність процесу  навчання письма залежить від правильного вибору вчителем методів та прийомів навчання письма, від правильного підходу до комунікативних завдань.

Частина  1. Загальне визначення письма, як вид мовленнєвої діяльності

1.1 Загальне визначення письма

   В житті кожної  людини письмо відіграє дуже  важливу роль. Письмо – видатне  надбання людства, величезний  здобуток кожного народу, кожної людини, що оволодіває писемністю. Воно використовується в різноманітних галузях діяльності людини: в організації виробництва, в науці, культурі, засобах масової інформаціії та зв’язку, в міжнародних, політичних відносинах, у просвітницькій роботі. Історики вказують на те, що письмо – неперехідна пам’ять поколінь, яка зберігає повідомлення про події та справи минулих віків і тисячоліть.

  Все написане називається  текстом. Окремі тексти чи їх  зібрання набирають форму рукописів,  книжок, журналів, газет, листівок, плакатів, оголошень, листів, телеграм тощо. Письмові тексти складають автори  і користуються ними мільйони читачів.

   Письмо є потужним  фактором прискореного розвитку  людства. Йому належить визначна  роль у створенні та збереженні  духовних, а через них і матеріальних  цінностей. Письмо має інтернаціональний  характер. Воно продовжує і розвиває  те, що було створено іншим народом. Так було в далекій давнині, те ж саме спостерігається і зараз. Клинопис, який винайшли у давньому Шумері, використовувався у Вавилонському царстві, в Асірії, у стародавній Персії. Тобто клинописне письмо існувало протягом багатьох віків на великих територіях серед різних народностей. Багато сучасних систем письма створено на основі латинського алфавіту, який склався ще в античну давнину на основі західного різновиду старогрецького письма. Письмо не природне, а суспільне явище, винахід людини, яким користувались і користуються всі.

   Письмо іноді  розглядають як особливу графічну  форму мови і навіть як писемне  мислення. Рельєфне визначення письма  можна дати, порівнюючи його не  змовою, а з мовленням. Як відомо, мовлення – це мова в дії.  Письмо ніби зупиняє мовленнєвий потік, дає можливість “слухати, чути” (тобто читати) сказане (тобто написане) в будь-який час. На цій основі письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше – тексту мовлення. Написання – процес такої фіксації, письмовий текст – її результат. Письмо можна порівнювати і з мовою. Мова – це система засобів спілкування та правил їх вживання. Аналогічно цьому письмо є системою письмових засобів та правил їх використання.

   В сучасній  методичній літературі розрізняють  письмо та писемне мовлення. Деякі дослідники використовують лише термін “письмо”, підкреслюючи його вузьке чи широке значення. Поділ цей пов’язаний з особливостями механізму письма, що складається з двох етапів :

       -     складання слів за допомогою літер;

       -   формування  письмових повідомлень, до складу  яких входять слова,  словосполучення тощо.

Навчання письму (тобто  навчання письму та письмовому мовленню) включає роботу над технікою письма (графіка, орфографія, пунктуація) та над  письмовим вираженням думок на мові, що вивчається (продукт письмового мовлення).

  Графіка представляє  собою сукупність основних начертальних  засобів (букв, буквосполучень та  діакритичних знаків) для зображення  на письмі звуків та звукосполучень  даної мови. 

  В будь-якій мові письмо являє собою сталу графічну систему й менш за все піддане змінам. Орфографія – це система правил вживання письмових знаків при написанні слів. Продуктивне писемне мовлення-це комплексне використання графічних, орфографічних, лексико-граматичних та стилістичних засобів для вираження думок та здійснення комунікації. Графічні та лексичні навички розвиваються на рівні лексичної одиниці. Об’єктами вивчення письмового мовлення є речення, абзац та зв’язний текст. Письмове мовлення використовується як самостійна форма спілкування, однак оволодіння ним відбувається на базі звукового мовлення. А. М. Мєшковський відзначає, що письмова  мова ні для жодної людини у світі не може бути рідною мовою в буквальному розумінні слова,  тому що завжди є друга мова, яка наслаюється на усну.  В учбовому процесі роль та місце письма визначається цільовою направленістю навчання іноземній мові.

1. 2.  Лінгвопсихологічні особливості письма

    З точки  зору психології протікання письмової  мови важке й різноманітне. Письмове  мовлення як спосіб формування та формулювання думок грунтується на використанні лінгвістичних знаків, закріплених у нервових зв’язках кори головного мозку в вигляді зорових та рукомоторних образів, діючих у сукупності зі слуховими та мовленнєворуховими. У людей , які володіють грамотою, додатково  до звукових, створюються графічні образи слів. Зорово-графічні образи мають рукомоторні паралелі, які контролюються руховим механізмом пишучої руки. Психолінгвістичною основою письма є створення зорово-графічних відбитків мовних знаків та розвиток механізму пишучої руки.

   Вміти писати-значить графічно  правильно зображувати букви  алфавіту: переводити звуки й  звукосполучення в букви та  буквосполучення, асоціюючи при  цьому звуковий, графічний та  кінестезичний образи слова з його семантикою,

• значить орфографічно правильно писати слова, словосполучення слів та розставляти пунктуаційні знаки;
• значить оперувати мовними структурами, вміти висловлювати свої думки в письмовій формі.

  Навчання письму складається  з аналітичної роботи над звуком, буквою, складом, словом, словосполученням, реченням, абзацом та письмовим повідомленням. Письмові дії виконуються, як правило довільно, при постійній активності думки.

  Письмове мовлення заздалегідь  формується в думці й передбачає  велику кількість розумових дій та операцій. Процес починається із внутрішнього мовлення, із складання програми майбутнього висловлювання. Він включає розумову діяльність по відбору лексичних одиниць, організації їх у граматично оформлені речення та об’єднанню цих структур у великі відрізки мовлення – абзаци – для виявлення логічних зв’язків між окремими думками. Цей процес складається із внутрішньої вимови й фіксації мислено приготованого матеріалу на папері, що потребує автоматичного оперування звуко-графічними асоціаціями.

  За кількістю операцій письмове повідомлення складніше усного. Однак при усному спонтанному висловлюванні породження  мовлення та його звукове відтворення синхронне, а тому потребує повного автоматизму в оперуванні лексичним та граматичним матеріалом. Труднощі письма полегшуються  відсутністю браку часу  у того, хто пише, що дозволяє виконувати упереджаючий синтез (продумування змісту та форми майбутнього висловлювання) та ретроспективний аналіз написаного.

  Можливість знаходити в пам’яті  потрібні мовні засоби для точного й ясного висловлювання думки, можливість користування словниками та іншими довідниками придають тому, хто пише, впевненості. В результаті постійного тренування письмового висловлювання учні поступово набувають досвіду, процес знаходження слів та структур відбувається швидше, навичка письма стає стійкою.

  Оволодіння письмом є свідомим актом, який довільно будується в процесі спеціального свідомого навчання. До того ж усвідомленість однаково притаманна навичці, що утворилась. На початковій стадії навчання письму навіть на рідній мові всі елементи, форми та другі способи, за допомогою який той, хто пише, позначає потрібний зміст, стають предметом його усвідомлення. При використанні іноземної мови міра усвідомленості та довільності  без сумнівно вище.

  Завдяки об’єднанню слухо-мовленнєворухових  образів внутрішнього мовлення  й зорово-рукомоторних образів  у акті письма забезпечується  комплексне засвоєння знань. Створені  таким чином стійкі асоціації  сприяють більш ефективному  сприйняттю, запам’ятовуванню та відтворенню матеріалу. Міцність запам’ятовування матеріалу, який використовується при письмі, забеспечується участю всіх аналізаторів, поєднанням аналізу та синтезу, усвідомленістю та довільністю процеса письма. Засвоєні шляхом письмових вправ графічні образи слів та структури моделей речень легше впізнаються при зоровому сприйнятті.

   В письмовому мовленні  більш чітко проявляється лінгвістична  природа зв’язного висловлювання.  Зв’язне висловлювання, зазвичай, складається з кількох, логічно та структурно пов’язаних між собою, речень. Письмове завдання забезпечує формулювання індивідуального зв’язного висловлюваня відповідно з рівнем підготовки учнів на певному етапі навчання мови, тому що виконання письмового завдання не обмежене часом та колективними формами аудиторної роботи.

  Результат письмової діяльності  – це дійовий фактор, котрий  робить письмо помічником вихователя  в боротьбі за міцні знання. Письмо удосконалює усне висловлювання,  сприяє формуванню навичок самоконтролю. Велика питома вага письма у домашній роботі з іноземної мови не є випадковістю. Цей факт пояснюється психологією учнів: вони зазвичай приділяють більше уваги виконанню завдань, ніж усних.  При аудиторній роботі письмо - найбільш економний, надійний, ефективний та масовий спосіб контролю знань та рівня володіння мовою.

1.3. Цілі та принципи навчання письма при вивченні іноземної мови

  Як зазначається  у Державному освітньому стандарті  з іноземних мов, володіння  письмом передбачає досягнення елементарної комунікативної компетенції, яка забезпечує учням вміння реалізувати навички писемного мовлення в найбільш типових ситуаціях повсякденного спілкування.

  У відповідності  з учбовою функцією засвоєння  мови та комунікативною функцією  застосування мови в навчанні письму необхідно розрізняти наступні взаємообумовлені цілі:

• отримання знань про графічну систему іноземної мови та вміння швидкої каліграфічної реалізації нового звучання в міру засвоєння нового алфавіту;
• навчання диференціації знаків, котрі при однаковій формі представляють різні значення в двох мовах;
• придбання звички з’єднувати збереження мовних знань з письмом, досягаючи цим більш високого ефекту закріплення матеріалу;
• демонстрація в диктантах наскільки правильно учні можуть записати почуте;
• складання письмового повідомлення на основі власного досвіду й оформлення його в вигляді листа;
• опис картини, речі, порядку, дій;
• записування почутого або прочитаного у тексті, застосовуючи це як основу для послідовних усних чи письмових переказів,  відповідей на питання, та ін.;
• виконання нотаток до докладів та дискусій.

   В процесі навчання письма  на початковому етапі в середній  школі слід дотримуватись наступних  принципів послідовного та поетапного  засвоєння матеріалу:

• для повідомлення ще невідомої системи письма окремі графічні знаки слід давати по черзі, з урахуванням певної градації складностей. Необхідно застосовувати спеціальні вправи для розвитку рукомоторних навичок;
• орфографічні та лексичні знання слід давати одночасно, щоб у учнів вироблялась асоціююча єдність компонентів : значення – звукова форма – форма написання;
• закріплення; тренування для засвоєння іншомовних знань повинні тісно пов’язуватись з повторенням орфографічних знань (переписування, письмове виконання завдань);
• правила орфографії необхідно пояснювати учням шляхом систематизації та пояснення ними співпадаючих ознак даного класу явищ;
• письмові вправи повинні супроводжуватися їх повною перевіркою;
• короткі письмові роботи – як правило для контролю граматичних та лексичних знань, не повинні перевищувати  10 хвилин;
• вправи та переписування на початковому ступені мають привчати учнів до специфічної форми написання іншомовних слів;
• ретельно підібрані диктанти (слова, вибіркові й короткі) є придатні форми вправ для закріплення і контролю орфографічних знань;
• в якості системних та епізодичних прийомів закріплення орфографічних знань використовуються вправи в підборі та протиставленні слів з однаковими та різними орфографічними елементами. Це сприяє поясненню орфографічних категорій та систематизації словникового запасу;
• необхідною передумовою того , щоб  письмові вправи сприяли подальшому розвитку орфографічних навичок, є контроль та корекція.

  Проаналізувавши теоретичні  відомості про письмо як вид  мовленнєвої діяльності, можна зробити наступні висновки:

• в процесі комунікації письму надається менше уваги, ніж говорінню, аудіюванню та читанню, але воно використовується як ефективний засіб розуміння, закріплення, заучування ; використання лексичних і граматичних явищ;
• письму належить значна учбова функція, що зумовлює підтримку процеса аудіювання, говоріння та читання, дає можливість одночасно здійснювати індивідуальну продуктивну мовленнєву діяльність всіх учнів, є раціональним засобом контролю знань учнів, вчить самоконтролю та самоперевірці.

Частина 2. Методи та прийоми навчання письма на початковому етапі вивчення німецької мови

2.1.Лінгвістичний матеріал для  письма

  Лінгвістичний матеріал  для письма являє собою, додаткову  до звукової, знакову систему; норму сполучуваності її елементів. Графічні знаки виконують різноманітні інформаційні функції. Знаки найнижчого порядку (графеми) диференціюють формальну сторону писемного мовлення аналогічно фонемам в усному мовленні. Знаки найвищого порядку (морфеми й лексеми) служать для передачі змістовної сторони висловлювання. В нарисній системі розрізняють основні засоби вираження (алфавіт, знаки пунктуації, абзац, пропуск) та другорядні (курсив, розрядка, підкреслення, знаки параграфів, розмір та колір літер). Перші відображають предметно-логічний зміст, другі – надають повідомленню оціночно-стилістичне забарвлення.

  Мінімальною одиницею письма  є графема – нарисний тип  мови, який створюється  рукомоторним  механізмом і який сприймається  через зоровий канал. Реалізуючись у мові, графеми мають аллографи (варіанти), з’єднані з позицією (стрічна чи прописна буква), з оточенням (нарис букви в середині і на початку слова, з індивідуальними особливостями пишучою та технічною реалізацією письма (почерк, типограф та машинописний шрифти).

 Кількість графем, їх типове з’єднання та розташування в словах не співпадають в різних мовах. По якості графеми розрізняють:

• сегментні (букви, буквосполучення);
• морфемні (корінь, префікс, суфікс, флексія);
• прикордонні (на межі слів);
• суперсегментні (пунктуація та другорядні знаки).

  Система правил орфографії  створює індивідуальність мови. Існує чотири основні принципи  орфографії :

а) фонетичний: написання слова співпадає з його звучанням Kurz, rot, Baum, u.z.w.;

б) морфологічний: морфема завжди пишеться однаково, незалежно від фонетичних умов в які вона попадає  Hand зберігає в написанні букву “d”, яка в кінці слова вимовляється як “t”;

г) ієрогліфічний (ідеографічний): для розрізнення звукових омонімів на письмі використовують особливі знаки Saite – Seite, füllen- fühlen.

  Від преваліювання того чи іншого принципу орфографії у мові залежить ступінь її складності в цілому; в німецькій мові превалює морфологічний принцип.

   Значна складність  письма та письмового мовлення є причиною того, що навчання цієї діяльності сполучене з багатьма труднощами. Це пов’язано з лінгвістичною специфікою коду, за допомогою якого реалізується письмове спілкування. Ця специфіка розповсюджується як на технічну сторону фіксування слів і словоформ (область графіки й орфографії), так і на відбір лексико-граматичних засобів (образ стилю).

  Письмо, як продуктивна  комунікативна діяльність, передбачає  здатність фіксування розумового  змісту та його внутрішньомовленнєву  фонетичну реалізацію завдяки графічним знакам. При цьому реалізуються наступні його компоненти:

• потреба в комунікації, яка стимулює письмову дію;
• пов’язана з потребою мета комунікації;
• планування та розвиток комунікативної стратегії відповідно мети та умов;
• пов’язана з цим тематизація, тобто вибір та упорядкування елементів змісту, їх попередня аранжировка;
• внутрішньо мовленнєва реалізація за правилами мовної системи;
• втілення задуму в письмових знаках у відповідності з орфографічними традиціями використовуваної мови.

  Письмо тісно пов’язане  з навчанням іншим видам мовленнєвої  діяльності. За виключенням орфографічних  компонентів перш за все в  говорінні у монологічному мовленні  в наявності всі умови, які  мають значення і для письма: виникнення задуму, формулювання думки, мовленнєва (лексико-граматична) реалізація. В принципі, учні можуть зафіксувати все те, що вони можуть сказати усно. Письмова фіксація відрізняється від усної, тим, що тут є можливість більш зрілого осмислення думки і тим самим – її кращого формулювання.

  Слухання створює  міцні асоціації між звуковою  формою та значенням мовних  явищ. Воно надає приклади для  складення текстів різних видів  і розвиває вміння аналізу   та структурування думок, оцінювання  висловлювань.

  Знання графічних  знаків при вивченні іноземної мови має значення якщо її графічна система відрізняється від графічної системи рідної мови. Це відноситься до кирилиці при вивченні російської або української мови як іноземної німецькими учнями, і латинської абетки при вивчені німецької мови нашими учнями. Знання цих знаків при виконуванні актів письмового мовлення повинно пов’язуватись зі здатністю їх швидко записати.

   Пишучий повинен  вміти асоціювати з графічними знаками звуки, які їм відповідають. Написання й вимова відрізняються майже в кожній мові, але ступінь цих розходжень різний. В німецькій мові різниця менш значна, в українській мові існує однозначна кореляція між фонемами та відповідними їм графемами.  

   У німецькій  мові тільки декотрі письмові  знаки представляють безпосередньо один звук, наприклад p, t, k. У більшості випадків графічні знаки можуть передавати різні звукові значення, наприклад фонема [i :] – графема /i/ mir , /ie/ Tier , /ih/ ihr.

  При закономірностях,  існуючих в мові між значенням  букви та звука (відношення  графема-фонема), кожна мова має такі правила, які визначають написання словотворчих та граматично-морфологічних явищ. До них, наприклад, відносяться написання на – schaft, -heit,-keit або зміна кореневої голосної в третій особі однини  „ich lese, er liest“.

  Знання цих правил  полегшує роботу пам’яті учнів,  сприяє упорядкуванню нових явищ  відповідного класу правильному  написанню.

Але такі висновки по аналогії можуть призвести до помилкових результатів  при наявності виключень в  орфографічній системі даної  мови.

2.2. Типологія вправ для навчання письма іноземною мовою

   В методичній літературі  існують різні критерії класифікації  вправ в усній та письмовій  формі. Так, письмові вправи розрізняють з точки зору:

• призначення (підготовчі та основні);
• специфіки мовленнєвої діяльності (рецептивні та репродуктивні);
• характеру учбових дій (вправи з відтворення, видозміни та комбінування мовних структур);
• підходу до мовного матеріалу (вправи на цілеспрямовану активізацію мовного матеріалу та вправи на некеровану активізацію мовного матеріалу).

  Якщо до комплексу письмових вправ підійти з точки зору ступеня включення графічних навичок, то можливо схематично розбити їх на групи:

    а) вправи, які потребують використання лише найпростіших засобів графічного виділення та різноманітних умовних графічних знаків (підкреслення, виключення в рамку, помітка наголосу, пауз, позначення зчіпок, злиттів, графічне зображення інтонаційного малюнка фрази);

  б) вправи, графічне завдання яких міститься в простому (копіювання прописів) та ускладненому (списування печатного тексту) відтворенні зорово сприйманого тексту, а також вправи, які містять завдання на групування або перестановку готових елементів (групування слів за певними семантичними та словотворчими ознаками, побудування речень з ряду даних готових елементів);

   в) вправи, які потребують самостійного написання окремих елементів: графем, морфем, слів , словосполучень (заповнення пропусків потрібними словами, підбір до поданих слів, антонімів, однокореневих слів, слів, близьких за значенням або пов’язаних тематично, перебудова речення: зміна особи, числа, часу дієслова або ознак інших частин мови);

  г) вправи, які потребують самостійного відбору графічних засобів для вираження завершеної думки, написання абзацу або цілого тексту (переклад з іноземної на українську, диктант, відповіді на питання, письмо, анотація).

   Окремі групи вправ можуть  комбінуватися, наприклад, записування  печатного тексту з підкресленням,  перестановка окремих елементів  з заповненням пропусків. Деякі вправи (наприклад, відповіді на питання) можуть бути віднесені до всіх груп; це залежить від ступеня складності питань.

  Підсумовуючи складне та  беручи до уваги виділення  етапів формування навичок письма, можна виділити три групи вправ:

• вправи на формування навичок техніки письма,
• вправи на формування мовленнєвих навичок письма,
• вправи на розвиток вмінь письма.

3.  Навчання графіки в німецькій мові

  Згідно з програмою з іноземних  мов для середньої загальноосвітньої  школи письмо використовується  як засіб навчання, що сприяє оволодінню читанням і усним мовленням. Воно може також бути засобом контролю.

  Основна мета навчання письма  у середній школі – формування  в учнів графічних автоматизмів  і певних орфографічних навичок.

  Навчання графіки є спільним  для техніки читання  і письма, тому що в його основі лежить один і той же механізм асоціювання певних нарисів із звуками мовлення, однак при письмі (кодуванні) головні операції виконуються в зворотному напрямку, ніж при читанні (декодуванні).

  Характер роботи і кількість вправ в графіці знаходяться в прямій залежності від складності звуко-буквених відношень мови. Найбільш простий випадок, коли відношення звука і букви постійні й відсутня інтерференція з боку рідної мови. В такому випадку асоціація встановлюється дуже просто: звуко-кінестетичне сприйняття- зорове уявлення- письмова дія.

  В цьому випадку достатньо  незначної кількості найпростіших вправ. Ці вправи грунтуються на вказаних вище асоціаціях та припускають підвищення  самостійності учня. Так, спочатку учні шукають в розрізній абетці або прописах букву або буквосполучення, які відповідають звуку або звукосполученню, що вимовив вчитель. В таких вправах подаються можливі графічні відповідності, їх слід лише вибрати. Більш складним є виписування з тексту слів з постійними звуко-буквеним відповідностями та написання букв і буквосполучень, які відповідають вимовленому звуку.

   За умов полісемії та  синонімії графем необхідні додаткові  вправи та збільшення їх загальної  кількості. При полісемії велику  допомогу надають таблички, які передають, наприклад, відповідність букви  “s” звукам [s], [z] та [S]. Такі схематичні зображення закріплюють асоціації.