План Маршалла
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ1. Промова Маршалла ……………………………………………………..4
Розділ2. План Маршалла у зовнішній політиці США…………………………12
Розділ3. План Маршалла: погляд із сьогодення……………………………….20
3.1 Лібералізація торгівлі між
слабкими економіками за координації
інвестицій……………………………………………………
3.2 Організація й характер постачання…………………………………………..21
3.3 Успіхи економічної політики ………………………………………………..27
Висновок…………………………………………………………
Література……………………………………………………
Вступ
План Маршалла (англ. Marshall Plan) — це програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни, висунута у 1947 держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (вступила в дію у квітні 1948) [12].
Однією з цілей програми була протидія поширенню впливу СРСР і соціалістичних ідей на країни Західної Європи. Економічна допомога надавалась лише за умови виконання певних вимог у політичній сфері, або в сучасних термінах – лише демократичним країнам. Деякі дослідники розглядають цю програму як фактичне оголошення Холодної Війни СРСР. План Маршалла на сьогодні є однією з найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей.
План Маршалла для Західної Європи був по суті першим в історії успішним прикладом систематизованого комплексного надання технічної і фінансової допомоги для цілей економічного відтворення та розвитку [2, с.76]. Зараз, коли світовому співтовариству стала зрозумілою необхідність перегляду механізмів допомоги країнам Східної Європи і більш ефективно го сприяння ринковим реформам, проблеми, що були актуальними для країн Західної Європи після Другої світової війни, набули особливої ваги для України. Однак, суттєвою різницею є те, що Україна отримує допомогу не на відновлення ринкової економіки, як Західна Європа півсторіччя тому, а на її створення. [8].
Метою курсової роботи є дослідження сутності «Плану Маршала», його реалізації та історичного значення.
Досягненню поставленої мети сприятиме вирішення таких завдань:
дослідження причин та передумов впровадження «плану Маршалла» в післявоєнній Європі;
з’ясування сутності, завдань та шляхів реалізації «плану Маршалла»;
визначення історичного значення «плану Маршала» та ознайомлення із його науковими оцінками, даними істориками і економістами.
Розділ1. Промова Маршалла
Державний секретар США Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. Виступаючи на церемонії вручення дипломів у Гарвардському університеті в червні 1947 р., він виклав програму, пізніше названу "Планом Маршалла".
Промова Маршалла ("План
Маршалла"): Я глибоко вдячний
керівництву Гарвардського
Говорячи про необхідність
відновлення Європи, ми можемо точно
оцінити масштаби людських втрат, очевидне
руйнування міст, заводів, шахт і залізниць
, однак за останні місяці стало
зрозуміло, що це очевидне руйнування,
імовірно, носить менш серйозний характер,
ніж зрушення в самій структурі
європейської економіки. Умови останніх
десяти років були найвищою мірою
ненормальними. Підготовка до війни
й зусилля по веденню війни
поглинули всі ресурси
Давні комерційні зв’язки, приватні організації, банки, страхові й транспортні компанії зникли через втрату капіталу, поглинання в ході націоналізації або просто були знищені. У багатьох країнах серйозно похитнулася довіра до місцевої валюти. Економічна система Європи за час війни була повністю зруйнована. Відновлення було сильно вповільнене через те, що через два роки після припинення воєнних дій умови миру з Німеччиною й Австрією усе ще не погоджені. Але навіть при більш швидкому рішенні цих складних проблем відновлення економічної структури Європи, очевидно, займе набагато більше часу й зусиль, ніж очікувалося
АТому уряди змушені використовувати наявну іноземну валюту й кредити, щоб імпортувати товари першої необхідності з-за кордону. Це виснажує фінансові ресурси, настійно необхідні для відновлення. У результаті швидко розвивається надзвичайно серйозна ситуація, яка не обіцяє світу нічого гарного. Сучасна система поділу праці, на якій заснований обмін продукцією, перебуває під загрозою повного руйнування.
Правда полягає в тому,
що на найближчі три або чотири
роки потреби Європи в іноземному
продовольстві й інших
Рішення проблеми полягає в тому, щоб розірвати порочне коло й відновити впевн ність європейських народів в економічному майбутньому їхніх країн і Європи е в цілому. Необхідно створити широкий простір, де промисловці й селяни будуть мати можливість і бажання обмінювати свою продукцію на гроші, вартість яких у довгостроковій перспективі не підлягає сумніву.
Крім деморалізуючого ефекту для світу в цілому й можливості безладу, викликаного розпачем народів, що бідують, усім повинні бути очевидні наслідки для економіки Сполучених Штатів. Зрозуміло, що Сполучені Штати повинні зробити все можливе, щоб надати допомогу в оздоровленні світової економіки, без чого не може бути ні політичної стабільності, ні гарантій миру.
Наша політика спрямована не проти якої-небудь країни або доктрини, а проти голоду, убогості, розпачу й хаосу. Її метою повинне бути відродження працюючої світової економіки, щоб забезпечити поява політичних і соціальних умов, у яких можуть існувати незалежні суспільні інститути. Я впевнений, таку допомогу не слід робити вроздріб у міру розвитку різних криз. Будь-яка допомога, яку буде надавати наш уряд, повинна бути рішенням проблеми. Я впевнений, що уряд будь-якої країни, що бажає брати участь у відновленні, знайде повне розуміння з боку уряду Сполучених Штатів. Ніякий уряд, що маневрує з метою заблокувати відновлення інших країн, не може очікувати на допомогу від нас. Більше того, уряди, політичні партії або групи, які намагаються увічнити людську вбогість для того, щоб одержати політичні або інші дивіденди, зіштовхнуться із протидією Сполучених Штатів.
Уже очевидно, що до того, як уряд Сполучених Штатів зможе спрямувати свої подальші зусилля, на поліпшення ситуації й допоможе європейському світу встати на шлях відновлення, країни Європи повинні досягтися деякої згоди із приводу вимог ситуації й участі, яку самі ці країни приймуть у цьому процесі, щоб дії, які може розгорнути наш уряд, дали належний ефект.
Наш уряд не має можливостей і не може ефективно в однобічному порядку взяти на себе відповідальність за розробку програми, спрямованої на те, щоб поставити на ноги економіку Європи. Це справа європейців. Я думаю, ініціатива повинна виходити з Європи. Роль нашої країни повинна проявитися в дружній допомозі в складанні європейської програми й наступній підтримці цієї програми, настільки, наскільки це може бути для нас доцільно. Програма повинна бути спільною, схваленою декількома, якщо не всіма, європейськими країнами
Важливою умовою будь-яких
успішних дій з боку Сполучених Штатів
є розуміння народом Америки
сутності проблеми й необхідних засобів
її вирішення. Тут немає місця
політичним пристрастям і упередженням.
За умови далекоглядності й
Я шкодую, що щораз , коли я говорив привселюдно про нашу міжнародну ситуацію, обставини змушували мене вдаватися до досить спеціальної дискусії. Але, на мою думку, дуже важливо, щоб наш народ прийшов до деякого загального розуміння існуючих реальних проблем, а не реагував, виходячи з почуттів, упереджень або скороплинного настрою. Як я тільки що сказав більш формально, ми перебуваємо вдалині від місця цих нещасть.
На такій відстані практично
неможливо, просто читаючи або слухаючи
або навіть бачачи фотографії або
фільми, усвідомити всю серйозність
сформованої обстановки. Більше того,
від правильного рішення
Я не можу не повідомити вас, що ситуація у світі залишається вкрай серйозною. Це, мабуть, зрозуміло всім мислячим людям. Коли говорять про потреби відновлення Європи, то правильно оцінюють масштаби людських втрат, очевидне руйнування міст, заводів, шахт і залізниць, проте за останні місяці стало ясно, що це очевидне руйнування, ймовірно, носить менш серйозний характер порівняно із зрушеннями в самій структурі європейської економіки.
Останні десять років умови були надзвичайно ненормальними. Гарячкова підготовка до війни охоплювала усі аспекти народного господарства. Машини виробили свій ресурс або зовсім застаріли. Згідно з руйнівним для економіки нацистським законом, фактично кожне підприємство було пристосовано для потреб німецької військової машини.
Найстаріші комерційні зв'язки, приватні установи, банки, страхові компанії і пароплавства зникли через розорення чи шляхом поглинання або націоналізації. Ділові структури Європи протягом війни прийшли в цілковитий занепад.
Відновлення було серйозно затримано тим фактом, що дотепер, через два роки по завершенні воєнних дій, мирна угода з Німеччиною і Австрією ще не підписана.
Є ще один аспект даного питання, який є одночасно і цікавим і серйозним. Фермери завжди виробляли продукти харчування, щоб обміняти їх у місті на інші потреби життя.
Цей розподіл праці - основа сучасної цивілізації. Тепер він знаходиться під загрозою. Міста і міські галузі промисловості не виробляють потрібні товари, щоб обміняти їх на продовольство у фермерів. Існує величезний брак сировини і палива. Машин, як я вже сказав, не вистачає або ж вони абсолютно зношені. Фермери не можуть знайти необхідні їм товари у продажу. Тим часом, люди в містах мають потребу в їжі і паливі, в деяких областях Європи постає примара голоду.
Тому уряди вимушені використовувати свої бюджетні гроші і кредити, щоб закупити товари першої необхідності за кордоном. Це вичерпує капітал, який конче необхідний для реконструкції економіки. Сучасна система поділу праці, на якій базується обмін продуктами, ризикує зламатися. Правда полягає в тому, що на наступні три або чотири роки потреби Європи в іноземному продовольстві та інших найважливіших продуктах - в основному з Америки - настільки перевищують її нинішню платіжну спроможність, що їй потрібно надати значну додаткову допомогу, або вона зіткнеться з дуже серйозним загостренням ситуації в економічній, соціальній і політичній сферах.
Крім деморалізуючого ефекту для світу в цілому і можливих заворушень, які можуть виникнути внаслідок відчаю знедолених народів, всім повинні бути очевидні наслідки для економіки Сполучених Штатів. Логічно, що Сполучені Штати мусять зробити те, що спроможні зробити, щоб допомогти в стабілізації світової економіки, без якої не може бути ніякої політичної стабільності і ніякої упевненості в мирі. Наша політика спрямована не проти якої-небудь країни або доктрини, а проти голоду, злиднів, відчаю і хаосу.
Її мета - відродження світової економіки, щоб за її допомогою створити такі політичні і соціальні умови, в яких можуть існувати вільні установи. Будь-який уряд, який має бажання надати допомогу у відбудові інших країн, зустріне розуміння і отримає підтримку з боку Уряду Сполучених Штатів. Жодний уряд, що маневрує з метою заблокувати відбудову інших країн, не може чекати від нас допомоги. Більш того, уряди, політичні партії або групи, які намагаються увічнити людську убогість для того, щоб одержати політичні або інші дивіденди, зіткнуться з протидією Сполучених Штатів.
Величезне значення для вирішення цієї проблеми полягає в розумінні американців характеру проблеми і засобів, які будуть застосовані для її вирішення. Політична прихильність і упередження не повинні грати тут ніякої ролі. Лише у разі готовності з боку наших людей мужньо зустріти ту величезну
відповідальність, покладену на нас ходом історії, труднощі, про які я сказав, можуть і будуть подолані.
Джордж К. Маршалл став
ініціатором програми відновлення
Європи, покликаної підняти зруйновану
війною економіку Європи. У наступні
місяці було розроблено план, який був
би прийнятним для народів Європи
й для американського народу. Ідеї
цього плану знайшли відбиття
в знаменитому виступі Марашлла
на випускній церемонії вручення
дипломів в Гарвардському університеті
5 червня 1947 року. Маршалл сказав, що
якщо не надати Європі допомогу, їй загрожує
серйозне погіршення в "економічній,
соціальній і політичній сферах".
Ключовим елементом його пропозиції
було те, що ініціатива відновлення
повинна брати початок в
Отже, результатом виступу в Гарвардському університеті була розробка в 1948 році Програми відновлення Європи. Згідно із цією програмою була створена Адміністрація економічного співробітництва, що надала західним країнам - учасницям 13.3 мільярда доларів [1, с.73].
Для того, щоб підготувати офіційне клопотання про надання допомоги, 16 європейських країн майже безперервно проводили наради в Парижу. Делегати 16 країн зібралися 12 липня в паризькому Гран-палі. Цей форум надалі одержав назву Комітету з європейського економічного співробітництва (КЄЕС). Перед ним було поставлено монументальне завдання визначити за шість тижнів "наявні в Європи ресурси і її потреби" на 1948—1951 рр. Доповідь КЄЕС був підписано 22 вересня 1947 р. [1, с.74].
У ній містилося попередження, що без американської допомоги Європу настигне катастрофа. Після цього 2 квітня 1948 р. Конгрес переважною більшістю голосів прийняв Закон про європейське відновлення. Наступного дня президент Трумен з гордістю підписав його, після чого на остаточному голосуванні в Сенаті законопроект про затвердження плану Маршалла був прийнятий при співвідношенні голосів 69 до 17. На голосуванні в Палаті представників законопроект був затверджений із ще більшим (у відсотковому відношенні) перевагою: 329 голосів проти 71. У квітні 1948 р. для проведення в життя плану була створена постійно діюча Організація по європейському економічному співробітництву (пізніше вона стала називатися Організацією економічного співробітництва й розвитку — ОЕСР). Ця організація здійснювала контроль над розподілом засобів і умовами їхні використання. ОЕСР, як і план Маршалла, у цілому виконувала завдання "стримування комунізму на економічному рівні, тоді як утворення Північноатлантичного договору (НАТО) покликано було вирішити це завдання на військово-політичному рівні" [1, с.74-75].
Суть Плану Маршалла була не в тому, щоб закидати Європу доларами. Американці прагнули давати небагато грошей і розставалися зі своєю валютою неохоче. План був спрямований на те, щоб спонукати європейців до відновлення промисловості та сільського господарства своїх країн шляхом відновлення вільної торгівлі між підприємствами різних європейських держав. Перешкодою для реалізації цього доброго наміру була нестача грошей, адже купувати, як відомо, можуть тільки ті, в кого вони є. А повноцінними грішми тоді були тільки долари США, і саме їх європейцям катастрофічно бракувало.
Спочатку (з 1948 р.) Адміністрація економічного співробітництва США (АЕС), на яку було покладено виконання Плану Маршалла, стала купувати товари в одних європейських країнах і продавати їх за місцеву валюту в інші. Рекомендації, що в кого купувати і що кому продавати, готувала Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), у якій були представлені всі європейські країни — учасниці плану. Позитивний ефект виявився майже миттєво — товарний дефіцит істотно скоротився, стабілізувалися курси валют значної частини європейських країн, рівень виробництва почав досягати і перевищувати довоєнний. Але вже у1949 р. далися взнаки неприємні побічні ефекти: ОЄЕС роздирали конфлікти з приводу розподілу американської допомоги, АЕС почала перетворюватися на такий собі аналог Держпостачу СРСР. Але найнеприємніше — європейські країни категорично не погоджувалися відмовлятися від грошових субсидій США і переходити на самозабезпечення. Треба було щось змінювати.
Розв'язанням проблеми стала система багатосторонніх прав запозичень, оформлена 1950 р. у Європейський платіжний союз (ЄПС). Цілей Плану Маршалла значною мірою було досягнуто саме завдяки діяльності ЄПС.
Інформацію про те, як працювали План Маршалла і Європейський платіжний союз, професор Франклін А.Ліндсей виклав у додатку до своїх "Пропозицій з відновлення зростання та продуктивності економіки України". Гадаю, читачам DT.UA буде цікаво дізнатися про ті фінансові механізми, використання яких дало європейським країнам змогу в короткий період відновити та модернізувати свою промисловість і одночасно із цим здійснити інтеграцію економік країн Західної Європи в єдиний ринок. Текст, переданий мені професором Франкліном А.Ліндсеєм у Гарварді 2000 р., був написаний російською мовою (переклад зробив один зі співробітників коледжу ім. Кеннеді). Наводимо його українською зі збереженням усіх стилістичних особливостей.
Розділ2. План Маршалла у зовнішній політиці США
План Маршалла, виражений
у зовнішній політиці США у
формі Програми відновлення Європи
після Другої світової війни є
яскравим прикладом економічної
дипломатії. Його зовнішньополітична
історія викликає чималий інтерес.
Він займав найважливіше місце в
стратегії США в початковий післявоєнний
період і являв собою історичний
етап розвитку американської зовнішньої
політики. Надалі план Маршалла знайшов
своє успішне продовження в інших
програмах економічної
Вінстон Черчилль назвав його "найбезкорисливішим актом в історії" [12]. Йосип Сталін вбачав у ньому змову з метою експансії американського імперіалізму в Європу, спустошену війною й — як сподівалася Москва, і побоювався Вашингтон — дозрілу для комунізму. Білл Клінтон у своєму виступі із приводу п'ятдесятиліття плану назвав його "початком шляху, який привів до економічного дива". План Маршалла представляється своєрідним "пам'ятником" епохи "холодної війни", який безпосередньо вплинув на її генезис і в значній мірі визначив сам розвиток міжнародних відносин у наступні роки. Американську ініціативу пам'ятають за її безкорисливість, але вона не була ні наївною, ні такою, що зневажає власні інтереси. Навіть найперші пропозиції Маршалла були явним втіленням політики, що проводиться в інтересах США. Тому план Маршалла іноді називають "акцією, продиктованої надзвичайно освіченим розумінням власних інтересів". Уілл Клейтон, бізнесмен і дипломат, якому, як уважають, належала ця ідея, ратував за неї у світлі "потреб і інтересів народу Сполучених Штатів — нам потрібні ринки, великі ринки, щоб купувати й продавати… а тому дешевше захистити себе економічними засобами, яких у нас цілком достатньо" [7, с.262].
У період з 1948 по 1952 роки план Маршалла був основою всієї європейської політики США й сприяв продовженню реалізації цілей, закладених у доктрині Трумена, були концептуальною й практичною підготовкою до здійснення плану й створенню в 1949 р. НАТО. Він послужив першим важливим щаблем атлантичної інтеграції, у якій США міцно зайняли домінуючу роль, і подальшого розвитку європейської й атлантичної інтеграції. Слід також урахувати в цьому зв'язку, що вже до 1951 р. план Маршалла фактично перетворився в програму надання західноєвропейським країнам американської військової допомоги — програму "Взаємного забезпечення безпеки" [12].
Протягом усієї американської історії економічні фактори традиційно відігравали помітну роль у визначенні національних інтересів США, формуванні зовнішньо-політичних завдань і пріоритетів, а також у використанні різних елементів національної потужності на міжнародній арені. В американській зовнішній політиці домінування економічних інтересів завжди проявлялося більш яскраво, ніж у зовнішній політиці більшості інших країн [12].
Цьому сприяв цілий ряд
умов і обставин: тривала ізоляція
США від основних світових центрів
сили, гарантований географічним положенням
високий рівень безпеки, традиційно
властивий американцям
Існує безліч точок зору,
що пояснюють економічну експансію
США після Другої світової війни
[12]. Більшість дослідників
Можна навести чимало прикладів конкретних зовнішньополітичних акцій, спрямованих на підтримку американських економічних інтересів. Органічна єдність інтересів бізнесу із зовнішньополітичними програмами США було і є аксіомою. Менш вивчений інший аспект співвідношення економічної сили й зовнішньої політики США, а саме питання про використання економічних важелів для здійснення зовнішньо-політичних цілей. Іншими словами, питання про те, як, у яких формах і з якою ефективністю американська економіка обслуговує американську політику. Теоретично економічна міць є більш зручним інструментом зовнішньої політики, ніж багато традиційних інструментів, зокрема військова сила [11 с.31].
Досвід післявоєнних десятиліть
свідчить про те, що всі більш-менш
великі досягнення американської зовнішньої
політики спиралися на міцний економічний
фундамент. Так, політика формування післявоєнної
системи міжнародних відносин, яку
можна вважати в цілому успішною,
містила в собі як економічний
компонент план Маршалла для країн
Західної Європи, програму стабілізації
для Японії, розширення американських
капіталовкладень у Латинській Америці,
створення системи впливових
міжнародних економічних
Тому план Маршалла сприяв
досягненню основних цілей Вашингтона
з недопущення виникнення економічної
кризи усередині США в
„План Маршалла” – це програма широкомасштабної економічної допомоги країнам Європи, розореним Другою світовою війною, - став, імовірно, найбільш вдалим зовнішньополітичним експериментом США. План отримав свою назву від імені державного секретаря США Джоржа Маршалла. Однак його реальним автором був президент Гаррі Трумен. Рішення назвати проект ім’ям держсекретаря було прийняте з тактичних міркувань: Трумен, на відміну від Маршалла, не користувався підтримкою у Конгресі США, який повинен був затвердити асигнування на відновлення Європи [3, с.57].
Попередницею „Плану Маршалла” була „Доктрина Трумена”, прийнята у березні 1947 року, котра передбачала надання економічної допомоги Туреччині, Греції та пізніше Італії. „Доктрина Трумена” стала відповіддю на прихід до влади комуністів у Східній Європі. Греція, у якій шла громадянська війна, і Туреччина також були під тиском СРСР, але після отримання допомоги, комуністи у цих країнах програли вибори [3, с.58].
У червні 1947 року Маршалл оприлюднив свій план, що викликав бурхливе погодження європейців, але неоднозначну реакцію в США. Критики стверджували, що реалізація подібного проекту негативно відзначиться на економіці США. Прихильники, головним з яких був Трумен, доказували, що США багаторазово виграє у результаті реалізації цього плану, особливо за рахунок пожвавлення міжнародної торгівлі та інвестицій [4, с.134].
Частково реалізації „Плану Маршалла” сприяв Радянський Союз. У 1947 році пройшли переговори, присвячені цій програмі, у яких взяли участь США, Франція Великобританія та СРСР. Радянському Союзу також було запропоновано взяти участь у плані Маршалла. Але міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов демонстративно залишив тоді зал засідань. Якби він прийняв пропозицію, то вплив США у Європі зріс би у значно менше, а відновлення господарства СРСР пройшло б набагато швидше. Але керівництво СРСР (Сталін і Молотов) зробили грубу політичну помилку, на яку американські політики, до речі, сильно розраховували, і втягнули країну у 45- річне протистояння з економічно сильнішим опонентом [3, с.59].
Слідом за СРСР відмовилися брати участь у „Плані Маршалла” і країни Східної Європи. У лютому 1948 року чехословацькі комуністи здійснили державний переворот, підтриманий СРСР. У результаті законодавці США вирішили, що прихід до влади комуністів у Західній Європі – більше зло, ніж можливі економічні втрати США, отже, у квітні 1948 року Конгрес США затвердив проект – був підписаний Акт Економічного Співробітництва. Вперше у світовій історії держава-переможниця (США) не стягувала з переможених держав репарації, а надавала їм крупномаштабну економічну допомогу. Крім того, революційність стратегії заключалась у тому, що європейським країнам пропонувалося виходити з кризи спільними зусиллями, а не самотужки.
Учасниками „Плану Маршалла” стали практично усі держави Західної Європи, що знаходилися поза зоною радянського впливу. Виключення становили Іспанія та Західна Германія (вона приєдналася до плану в 1949 році, коли отримала нову державність). В Германії було створене особливе міністерство, яке займалося виключно реалізацією „Плану Маршалла” [3, с.59].
Суть „Плану Маршалла” заключалась не тільки і не стільки у здійсненні гуманітарних проектів. Частина коштів надавалась без поверненння, частина – у довгостроковий кредит з низькою відсотковою ставкою. До плану входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження напруженості у політичній сфері.
У число п’яти основних задач, окрім надання прямої допомоги нужденним, були включені:
підвищення продуктивності праці і виробничої спроможності промисловості і сільського господарства,
досягнення міжнародної фінансової стабільності,
розвиток торгівлі
і розвиток європейського
За чотири роки реалізації плану Маршалла (1948—1951 рр.) 16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі 17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій для розміщення американських воєнних баз [7, с.262].
