Планирование как функция управления. 2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

Інститут соціології, психології та управління

Кафедра управління та євроінтеграції

Курсова робота

з навчальної дисципліни „Основи менеджменту”

на тему:

ПЛАНУВАННЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ

ПІДПРИЄМСТВОМ

Київ – 2011

1

1

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ.........5

              1.1. Сутність планування..................................................................................5

              1.2. Планування як функція управління підприємством...............................8

              1.3. Методи та інструменти планових розрахунків.....................................13              1.4. Інформаційні ресурси  планування підприємства....................................16

              1.5. Нормативна база планування..................................................................19

              1.6. Функціонування системи планів на підприємстві....................................21

              1.7. Різновиди планів та їх комплекси...............................................................26

РОЗДІЛ 2 ПЛАНУВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИРОБНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ...................................................................................................................................33

              2.1. Загальна характеристика підприємства...............................................................33

              2.2. Постановка задачі планування................................................................34

              2.3. Модель і розрахунок задачі планування................................................35

ВИСНОВОК...............................................................................................................................37 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................................38             

ВСТУП

Кожна фірма, починаючи свою діяльність, зобов'язана чітко представ­ляти потребу на перспективу у фінансових, трудових і інтелектуальних ре­сурсах, джерела їхнього одержання, а також уміти точно розраховувати ефективність використання наявних засобів у процесі роботи своєї фірми. У ринковій економіці підприємці не можуть домогтися стабільного успі­ху, якщо не будуть чітко й ефективно планувати свою діяльність, постійно збирати й акумулювати інформацію як про стан цільових ринків, положенні на них конкурентів, так і про власні перспективи і можливості. [6]

Актуальність теми пов’язана в різноманітті форм підприємництва, в котрих існують ключові по­ложення, які застосовуються практично в усіх сферах комерційної діяль­ності і для різних фірм, необхідні для того, щоб вчасно підготуватися, обійти потенційні труднощі і небезпеки, тим самим зменшити ризик у досягненні поставлених цілей.

Проблемна ситуація полягає в тому, що багато бізнесменів недооцінюють у ринковій економіці бізнес-план, який є робочим інструментом для діючих фірм і використовують у всіх сферах підприємництва. Вони не уявляють, наскільки наявність гарного бізнес-плану здатна допомогти новому бізнесу добути капітал, визначити плани на майбутнє, скласти аналітичні таблиці, за якими можна буде оцінювати, як розвивається справа. Бізнес-план спонукає підприємця ретельно вивчити кожен елемент передбачуваного ризикового ринкового заняття. Напевно в цьому процесі виявиться безліч слабких місць, усуненню яких прийдеться приділити істотну увагу. Там, де з такого роду проблемами справитися неможливо, сам факт їхнього виявлення дозволить прийняти рішення про відмову від підприємства ще до того, як у нього будуть вкладатися кошти.

Розкриття всіх аспектів, пов’язаних з плануванням діяльності підприємства є основною метою даної курсової роботи.

Предметом даної курсової роботи є детальне вивчення комплексу управлінських заходів, що використовує підприємство для організації виробництва і збуту своєї продукції. Об’єктом є саме підприємство та його планова політика.

Завдання роботи, що стояли в процесі написання цієї роботи:

-         дослідити суть поняття «планування» як функції управління (принципи, концепції);

-         ознайомитись із системою планування ( види, напрями, методи, інформаційні ресурси і нормативна база);

-         ознайомитись на конкретному прикладі з методами планування.

              Основна гіпотеза полягає в тому, що планування в підприємстві зменшує безліч слабких місць у процесі управління.

Курсова робота виконана на 39 сторінках, складається з вступу, двох розділів (поділених на підрозділи), висновків, списку використаних джерел на 2 сторінках (20 джерел), містить 1 рисунок, та 5 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ПЛАНУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1.           Сутність планування

Призначення планування як функції управління поля­гає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціону­вання і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу за­ходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з ураху­ванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забез­печити взаємозв'язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають всю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозу­вання споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон'юнктури. Звідси випливає необхідність зв'яз­ку планування з маркетингом та контролем з метою постійного коригуван­ня показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку [11].

У залежності від змісту, мети і завдань виділяють такі форми плану­вання та види планів:

1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

- перспективне планування (прогнозування);

- середньострокове планування;

- поточне (бюджетне, оперативне) планування.

2. Види планів:

а) в залежності від змісту господарської діяльності — плани науково-дослідницьких та дослідницько-конструкторських робіт; виробництва і збуту; матеріально-технічного постачання; фінансовий план;

б) в залежності від організаційної структури підприємства (фірми) — плани виробничої дільниці; плани дочірньої компанії.

Планування — це початковий етап управління. Однак це є не єдиний акт, а процес, який триває до завершення комплексу операцій, що плану­ються. Планування містить у собі визначення:

- кінцевої та проміжної мети;

- завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

- засобів та способів їх вирішення;

- необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу [1].

Нині значна увага приділяється перспективному плануванню як інструменту централізованого управління. Таке планування охоплює період від 10-ти до 20-ти років (частіше 10-12 років). Воно передбачає розробку загальних принципів орієнтації фірми на перспективу (концепцію розвитку); визначає стратегічний напрям і програму розвит­ку, зміст і послідовність здійснення найважливіших заходів, які забезпе­чують досягнення поставленої мети. Перспективне планування допома­гає приймати рішення з комплексних проблем діяльності фірми в міжнародному масштабі [3]:

- визначення напрямів і розмірів капіталовкладень та джерел їх фінансування;

-   впровадження технічних новинок і прогресивної технологи;

-   диверсифікація виробництва й оновлення продукції;

- форми здійснення закордонних інвестицій в умовах придбання но­вих підприємств;

-    удосконалення організації управління вокремих підрозділах і кадровій політиці .

В системі перспективного планування в залежності від методології і мети розрізняють довгострокове і стратегічне планування.

В системі довгострокового планування використовується метод екстраполяції, тобто використання результатів показників минулого періоду і на основі визначення оптимістичної мети поширення декількох завищених показників на майбутній період, розраховуючи на те, що май­бутнє буде краще, ніж минуле.

Системи довгострокового планування застосовують в 70-80 відсотків найбільших японських корпорацій, які організують планування таким чи­ном:: вибираються 5-10 ключових стратегій і навколо них формують політику довгострокового розвитку; одночасно приймаються середньострокові плани для об'єднання стратегій в єдине ціле і ув'язки з розподілом ресурсів; вище керівництво визначає мету кожному підрозділу, а підрозділ роз­робляє кількісні плани досягнення цієї мети "знизу—доверху" [16].

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період. За основу при розробці стратегічного плану беруть:

- аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

- аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

- вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються [13].

Середньострокові плани найчастіше охоплюють п'ятирічний строк, оскільки він найбільш точно відповідає періоду оновлення виробничого апарату та асортименту продукції. В цих планах формуються основні зав­дання на встановлений період, наприклад, виробнича стратегія фірми в цілому і кожного підрозділу (реконструкція та розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції і розширення асортименту); стратегія збуту; фінансова стратегія; кадрова політика; визначення обсягу та структури необхідних ресурсів і форм матеріально-технічного постачан­ня з урахуванням внутріфірмової спеціалізації та кооперування виробниц­тва. Середньострокові плани передбачають розробку в певній послідовності заходів, які спрямовані на досягнення мети, визначеної дов­гостроковою програмою розвитку.

Поточне планування здійснюється шляхом детальної розробки опера­тивних планів для фірми в цілому та ЇЇ окремих підрозділів. Наприклад, програми маркетингу, планів з наукових досліджень, планів з виробницт­ва, матеріально-технічного забезпечення. Основними ланками поточного плану виробництва є календарні плани (місячні, квартальні, піврічні). Це — детальна конкретизація мети і завдань, які поставлені перспективними та середньостроковими планами [7].

Реалізація оперативних планів здійснюється через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або короткий строк по кож­ному підрозділу окремо. Бюджет формується на основі прогнозу збуту, що необхідно для досягнення визначених планом фінансових показників. При його складанні насамперед враховуються показники, що розроблені в перспективних або оперативних планах. Через бюджет здійснюється взаємозв'язок між перспективним, поточним та іншими видами плану­вання.

1.2. Планування як функція управління підприємством

              Управління – це процес збору, переробки, передачі інформації і  впливу на об’єкт управління для забезпечення його ціленаправленої поведінки при змінних умовах.

              Функція (з лат. «діяльність, обов’язок, робота») – призначення, роль, яку виконує визначений інститут або процес [8].

              Управління виконує такі основні функції: планування, облік, контроль і регулювання (рис.1.1).

Управляюча система

Рисунок 1.1. Схема замкнутого контура управління.

Планування – це прогнозування (визначення) параметрів керуємого процесу (або результатів його діяльності) на основі сопоставлення інформації про потреби зовнішньої середи в результатах діяльності цього об’єкта і його можливостей з урахуванням розвитку самого об’єкта, що направлено  на досягнення поставленої перед системою мети [6].

Управління являє собою ціленаправлену координацію суспільного виробництва. Це управління машинами, механізмами і т. п. При цьому здійснюється і управління людьми та їх відносинами, які виникають у процесі виробництва.

У ринкових умовах організація, планування, мотивація, контроль і регулювання, які необхідні для формування і досягнення цілей, повинні бути як результативними, так і ефективними.

Відомий вчений у сфері управління П. Друккер, підкреслив, що результативність є наслідком того, що "робляться потрібні і правильні речі". А ефективність - наслідок того, що "ці речі створюються правильно" [3]. Планування в цьому випадку виконує велику роль, вирішуючи питання про те, якими повинні бути цілі організації, що повинна робити організація і як це робити. Саме за допомогою планування керівництво підприє­мства прагне встановити основні напрями для прийняття рішень, які забезпечать цей процес як єдине ціле.

Таким чином, сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства.

Розглядаючи планування у вузькому розумінні, його можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Планування, з цієї точки зору, означає системну підготовку до форму­вання майбутнього стану підприємств. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації та координації всіх про­цесів, виявлення ризиків і зниження їх рівня, підвищення гнучкості й адаптованості до змін [8].

Основними загальними функціями управління підприємства є планування і прогнозу­вання, організація, координація і регулювання, активізація і стимулювання, облік, аналіз і контроль.

Планування у структурованій за різновидами управлінській діяльності є основою для прийняття управлінських рішень.

Прогнозування в управлінському циклі передує плануванню і його завдання поля­гає в науковому передбаченні розвитку виробництва, а також у пошуку рішень, які забезпечать розвиток виробництва та його частин в оптимальному режимі.

Організація - це діяльність, що направлена на створення та розвиток структури господарської системи, включає регламентацію окремих елементів процесу управлін­ня і, залежно від об'єкту, поділяється на організацію виробництва, організацію праці і організацію управління [6].

Завданням координування є забезпечення необхідної узгодженості дій працівників підприємства, тобто координація їх дій відповідно до плану.

Функція регулювання полягає в ефективному регулюванні та забезпеченні нор­мального проходження виробничих процесів на підприємстві. Якщо процес прийняття рішень відбувається без систематичної підготовки, то мають місце інтуїтивні імпров­ізовані рішення. Такі рішення, як правило, приймаються за умов нестачі інформації і безпосередньо перед їхньою реалізацією. Сутність регулювання за даним підходом полягає в розробці прийнятого рішення в деталях і наданні розпоряджень щодо його виконання. Тому регулювання вважається частиною процесу планування [4].

Облік є базою для планування та аналізу виробничо-господарської діяльності з метою контролю та підвищення ефективності виробництва шляхом виявлення резервів.

Роль контролю як функції управління полягає в тому, що він є засобом здійснення зворотного зв'язку в системі управління. Головний його сенс - у створенні гарантій виконання планових рішень.

Планування розпочинається із розробки загальних цілей, далі визначаються конк­ретні, деталізовані цілі на заданий період, визначаються шляхи та засоби їх досягнен­ня, і нарешті, здійснюється контроль за досягненням поставлених цілей. При цьому планування, передбачаючи майбутнє, завжди ґрунтується на визначених гіпотезах стану оточуючого середовища.

Оскільки на будь-якому підприємстві планування базується на неповних даних, навіть якщо на ньому чітко налагоджена система бухгалтерського і статистичного обліку, існує проблема в тому, що деякі аспекти функціонування економічної системи не підда­ються оцінці, а залежать від зовнішнього середовища, яке характеризується швидкою мінливістю. В західній економіці ця мінливість пояснюється, в першу чергу, високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуальним і швидкозмінним характером [10].

Вимоги з боку попиту диктують зрушення інших факторів зовнішнього середови­ща: технологій, комунікацій, соціальних відносин тощо. Показники ринку стають вихід­ними для складання плану підприємства. Тому при прийнятті рішень потрібно опира­тись на постійне поновлення даних про зовнішнє середовище, їх аналіз, пошук нових стратегій і підходів. Оскільки прийняття рішень може здійснюватися за невизначе­ності умов, тобто враховувати декілька гіпотез зміни навколишнього середовища, коли може бути задана ймовірність тієї чи іншої ситуації, то рішення можуть бути прийняті з ризиком. Якщо ж немає можливості навіть оцінити ймовірність настання подій, то рішення приймаються за правилами так званого "феномену невизначеності" [8].

Оцінка зовнішнього середовища здійснюється для того, щоб:

1) виявити зміни, що існують у середовищі;

2) визначити, які фактори зовнішнього середовища можуть становити загрозу для підприємства. Наприклад, контроль діяльності конкурентів дозволить керівництву підприємства постійно бути готовим до всіляких дій конкурентів;

3) оцінити, які фактори зовнішнього середовища можуть сприяти досягненню цілей діяльності підприємства.

При аналізі зовнішнього середовища можна отримати наступні важливі результати: запрогнозувати непередбачувані обставини, розробити заходи щодо їх запобігання, пе­ретворити потенційні загрози та ризики у вигідні можливості.

Новим явищем у теорії та практиці сучасного управління, економічного аналізу, планування, управлінського обліку та менеджменту є контролінг. Термін "контролінг" походить від англійського "to control" - контролювати, керувати [19]. Контролінг пере­водить підприємства на якісно новий рівень управління, направляючи діяльність різних служб та підрозділів підприємства на досягнення оперативних та стратегічних цілей.

Основними концепціями контролінгу є концепції, орієнтовані на систему обліку, на управлінську, інформаційну систему та систему управління з акцентом на планування, контроль та координацію. Суттю концепції, орієнтованої на систему управління з ак­центом на планування і контроль, є участь у плануванні та контролі діяльності структур­них підрозділів. Роль та завдання контролінгу в плануванні полягає в координації планів різного рівня та розробці консолідованого плану підприємства, розробці методів плану­вання, графіків складання планів, надання інформації для складання планів, перевірці планів, складених підрозділами підприємства. Координуючи діяльність всієї системи управління підприємством на досягнення поставлених цілей, контролінг виконує функ­цію "управління управлінням". Розглядаючи планування як функцію контролінгу, мож­на зробити висновок про те, що ціллю цієї функції в системі контролінгу є координація окремих виробничих планів по відношенню до загального плану в рамках як коротко­строкового, так і довгострокового планування, складання бюджету та розробка плано­вої та цільової інформації [20].

1.3.           Методи та інструменти планових розрахунків 

Сьогодні в процесі планування широко використовуються різні методи та інстру­ментарії розрахунків.

Термін "метод" походить від грецького «methodos», що в перекладі означає "шлях до чогось", тобто знання про те, якими способами, в якій послідовності потрібно роз­в'язувати ті чи інші завдання. В плануванні існуючі методи обчислення планових по­казників поєднано у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

Метод, в основі якого - ресурси і динаміка минулих років, має назву екстраполяційного методу. На практиці його ще називають "плануван­ням від досягнутого рівня". Процедура обчислення набуває дуже спрощеного харак­теру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на серед­ній відсоток її зміни. Цей метод викорис­товують корпорації, які займають монопольне становище на ринку, оскільки конкурен­ти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольно високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та, знижуючи ціни, захоплюють нові ринки.

Більш обґрунтованим вважають пофакторпий метод. Планові значення показ­ників при цьому методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (фак­торів). На вітчизняних підприємствах пофакторні розрахунки завжди супроводжува­лись розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на ви­робництво продукції [17].

Нормативний метод планування ґрунтується на використанні технічно обґрунтованих норм і нормативів, що визначають ступінь економічної ефективності виробницт­ва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод плану­вання передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з наступною зміною норм в результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

  Для визначення ступеня обґрунтованості показників, застосовують спеціальні ме­тоди планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод [18].

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану, в яких найважливіші планові показники оптимізуються. Цей метод дає можливість знайти найбільш ефективні рішення, і з багатьох варіантів ви­брати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріаль­них, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відоб­ражає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а інша - джерела надход­ження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв'язків між вироб­ничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистич­них даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон'юнктури на мо­мент планування [20].

Більш поширено застосовується декілька способів складання планів, або методів планування: балансовий, нормативний і математично-статистичний.

Балансовий метод ґрунтується на взаємозв'язку ресурсів, які мають бути в організації, та їх потребою в межах планового періоду. Якщо ресурсів у порівнянні з потребами недостатньо, то доводиться вишукувати додаткові джерела, які б дозволили покрити дефіцит.

Якщо ж ресурсів є в надлишку, то необхідно розв'язувати зворотну проблему — розширювати їх споживання або позбавлятися від надлишку.

Балансовий метод реалізується через складання системи балансів — матеріально-речових, вартісних і трудових. Баланс — це двостороння бюд­жетна таблиця, в лівій частині якої відображаються джерела ресурсів, а в правій — їх розподіл (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1.

                                                       Бюджетна таблиця