Планирование конечых результатов

ВСТУП

В діяльності будь-якого  підприємства найважливішу роль відіграє фінансовий результат, оскільки від  нього залежить не лише майбутнє підприємства, а й держави, тому, що з доходів  утворюється ряд державних фондів, які йдуть на підтримку різних бюджетних програм та інші важливі заходи, а також утворення фондів підприємства, та поповнення його власних коштів.

Функціонування  підприємств, незалежно від галузевої  належності та форми власності, в  умовах ринкової економіки визначається здатністю забезпечувати достатній рівень прибутковості діяльності, що характеризується системою абсолютних і відносних показників.

Прибуток –  це абсолютний показник, що відображає позитивний фінансовий результат діяльності підприємства у вигляді перевищення  суми доходів над сумою витрат, понесених для отримання цих доходів. Відносні критерії оцінювання ефективності – це показники рентабельності, що характеризують рівень прибутковості вкладеного капіталу в цілому та його видів, здійснених витрат або отриманого доходу.

Існують різні методичні підходи до побудови системи показників, що дають можливість досліджувати формування, динаміку та структуру фінансових результатів, а відтак існує потреба їх уточнення з урахуванням існуючого інформаційного забезпечення та можливостей проведення факторного аналізу.

Методологічні та прикладні аспекти аналізу  фінансових результатів діяльності суб’єктів господарювання достатньо  широко висвітлені в нормативних  документах, а також науковій та навчально-методичній літературі. Узагальнення з даної проблематики засвідчило, що вагомий внесок у теорію та практику аналізу фінансових результатів і рентабельності зробили П.Ю. Буряк, Ф.Ф. Бутинець, Г.І. Кіндрацька, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, О.В. Павловська, В.О. Подольська, П.Я. Попович, Г.В. Савицька, Ю.С. Цалко, М.Г. Чумаченко, А.Д. Шеремет, Н.П. Шморгун та інші вчені-економісти. Водночас окремі аспекти побудови системи показників оцінювання фінансових результатів діяльності потребують подальших досліджень, зокрема щодо врахування планових показників фінансових результатів діяльності підприємства.

Мета курсової роботи полягає у визначені повноти  та якості формування фінансових результатів, встановлення спрямованості й рівня  впливу окремих факторів на зміну  показників прибутку  підприємства, дослідженні прогнозних значень показників фінансових результатів.

Основними завданнями курсової роботи є:

• визначення сутності та складу фінансових результатів;
• дослідження методики оцінки фінансових результатів діяльності підприємства;
• аналізування організаційно-економічної характеристики діяльності підприємства;
• оцінка фінансових результатів підприємства;
• оцінка показників ефективності використання основних фондів;
• дослідження планових фінансових результатів та показників ефективності використання основних фондів

Об'єктом дослідження є підприємство ТОВ «АДОНІС», як суб'єкт господарювання.

Під час дослідження  використані такі методи: метод логічної абстракції, системний підхід, метод  аналізу і синтезу, метод аналогії, методи порівняльного аналізу, балансовий метод.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ  ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ  ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Сутність, склад  і характеристика фінансових  результатів

Головною метою  створення та подальшої діяльність будь-якого господарюючого суб'єкту, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку. Отже, фінансовий результат - це прибуток або збиток який отримує господарюючий суб'єкт внаслідок своєї діяльності. Таким чином, фінансовий результат є одним з найважливіших економічних показників, який узагальнює усі результати господарської діяльності та надає комплексної оцінки ефективності цієї діяльності.

Як економічна категорія фінансові результати визначаються як різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами підприємства. Перевищення валових сукупної виручки над сукупними витратами стає можливим завдяки створення додаткової вартості. Додаткова вартість виступає у вигляді збільшення вартості товару відносно витрат на його виробництва, як прирощування всього авансованого капіталу Закон додаткової вартості діє всіх стадіях виробничого процесу.

Таким чином, основоположними  поняттями фінансових результатів  як економічної та бухгалтерської категорії  є поняття доходів і витрат.

Але, слід зазначити, що в економічній теорії існують різні підходи до визначення доходів та витрат. Відповідно до теорії альтернативного підходу  доходи підприємства поділяються реальні (фактичні) та альтернативні. Реальні (фактичні) доходи за цією теорією визначаються як валова виручка підприємства від реалізації товарів, робіт, послуг (тобто у разі здійснення звичайної діяльності). Альтернативні ж доходи визначаються величиною можливого доходу, який підприємство отримає у разі зміни своєї діяльності (наприклад, кошти підприємства не будуть витрачені на придбання сировини, а вносяться на депозитний банківський рахунок або інвестуються у акції інших підприємств).

Ф.Ф. Бутинець економічну сутність фінансових результатів описав наступним чином. Фінансовий результат  – це приріст (чи зменшення) вартості власного капіталу підприємства, що утворився в процесі його підприємницької діяльності за звітний період.

Фінансовим  результатом господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Прибуток в основному утворюється  в результаті продажу (реалізації) готової продукції (товарів, послуг). Крім того, підприємство може продавати (реалізовувати) інші матеріальні цінності і послуги допоміжних виробництв та господарств, а також мати доходи і збитки, що збільшують або зменшують розмір прибутку від фінансової діяльності

Прибуток формується поступово протягом фінансово-господарського року. Більшу частину прибутку становить  прибуток від реалізації продукції, одержаний у вигляді різниці  між виручкою від реалізації продукції  і витратами на її виробництво та збут.

Прибуток є  рушійною силою ринкової економіки, джерелом економічного та соціального  розвитку підприємства та держави, критерієм  ефективності діяльності.

У сучасній науці  поняття "прибуток" має різне  значення. Він може визначатися як доходи, отримані підприємством, задоволення, яке одержить споживач, зиск (вигода), принесений країні внаслідок проведення того або іншого заходу. У всіх випадках мова йде про прибуток підприємства, споживача, суспільства. Незалежно від існування різних точок зору, в основі поняття прибутку завжди була ідея, що він є "дечим", що міститься у виручці від продажу.

Отже, прибуток - це позитивна форма фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Він  визначається як перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів.

В ході аналізу  довідкової та навчальної літератури виявлено, що між фахівцями у галузях  економіки, фінансів, бухгалтерського  обліку та юридичних наук немає однозначності щодо визначення сутності поняття “фінансові результати”

Підходи щодо розуміння  терміну “фінансовий результат”

в навчальній та довідковій літературі

Здійснено аналіз критеріїв сутності поняття “фінансові результати” шляхом групування дослідженої  дефініцій за відповідними ознаками в довідковій та навчальній літературі. На підставі такого аналізу визначень, які наводяться в проаналізованій літературі, можна сказати, що думки багатьох авторів є тотожними.

З наведених визначень  бачимо, що поняття  “фінансові результати” трактується як прибуток (збиток), підсумки (результат), приріст (зменшення) капіталу, а також як різниця між доходами та витратами. Така різноманітність дефініцій, вважаємо, спричинена існуванням різних підходів до розуміння досліджуваного поняття (економічний, фінансовий, обліковий тощо).

Для визначення фінансового  результату діяльності підприємства за звітний період необхідно дотримуватись  принципів визначення доходів і  витрат, а саме: нарахування, відповідності, періодичності.

Принцип нарахування передбачає відображення результатів господарських операцій у тому звітному періоді, коли вони відбулися, а не на момент отримання чи сплати грошових коштів, оскільки ці періоди часу не завжди співпадають.

Принцип відповідності полягає  у порівнянні доходів та витрат у звітному періоді, тобто витрати, що здійснені у звітному періоді, повинні порівнюватись з доходом, задля якого здійснені витрати цього звітного періоду.

Виходячи з принципу періодичності, для визначення фінансового результату доходи та витрати підприємства розподіляються за звітними періодами. Звітним періодом є 1 рік, проміжними звітними періодами є квартал, місяць.

Важливе значення для одержання  повної та достовірної інформації про  порядок формування фінансових результатів  та напрямки їх використання має науково обґрунтована класифікація.

За джерелами формування прибутку в обліку розрізняють класифікаційні ознаки, які ґрунтуються на видах  діяльності підприємства: фінансовий результат від звичайної діяльності та фінансовий результат від надзвичайних подій. У свою чергу фінансовий результат від звичайної діяльності поділяється на фінансовий результат від операційної та іншої діяльності. Операційна діяльність має додатковий розподіл на основну та іншу операційну, а інша діяльність – на інвестиційну та фінансову.

Прибуток від звичайних  видів діяльності розраховують як різницю  між доходами від звичайних видів  діяльності, які становлять предмет  діяльності підприємства, та понесеними витратами за цими видами діяльності. Прибуток від надзвичайних подій  – це різниця між надзвичайними доходами (відшкодування збитків від надзвичайних подій, відшкодування витрат і запобігання втратам від надзвичайних подій тощо) та надзвичайними витратами (втрати від стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій, включаючи витрати на здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням та ліквідацією наслідків таких подій). Загальний прибуток (чистий прибуток) – це прибуток від усіх видів діяльності підприємства, як від звичайних, так і від надзвичайних.

За метою визначення виділяють  економічний та бухгалтерський прибуток. Економічний прибуток – це загальна виручка за вирахуванням всіх витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця). Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку підприємства за вирахуванням зовнішніх витрат. До зовнішніх витрат відносять плату за ресурси постачальникам, що не належать до числа власників даного підприємства, а до внутрішніх витрат – грошові виплати, які могли б бути отримані за власні ресурси при найкращому з можливих способів їх використання. Нормальний прибуток як частина внутрішніх витрат являє собою мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця (власника) у рамках даного напрямку діяльності. Звідси, економічний прибуток можна представити також як дохід, отриманий понад нормальний прибуток.

За складом елементів, що формують прибуток, розрізняють  маржинальний, валовий та чистий прибуток. Під цими термінами розуміють  звичайно різний ступінь “очищення” одержаних підприємством доходів  від понесених ним в процесі господарської діяльності витрат. Маржинальний прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за вирахуванням суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за вирахуваннях всіх операційних витрат, як змінних так і постійних. Чистий прибуток характеризує суму балансового прибутку, яка зменшена на суму податкових платежів, здійснених за рахунок нього.

За характером оподаткування  в економічній літературі виділяють  оподатковуваний та неоподатковуваний прибуток.

За періодом формування виділяють прибуток минулого періоду (тобто періоду, що передує  звітному), прибуток звітного періоду і прибуток майбутнього періоду (плановий прибуток). Такий розподіл використовується з метою аналізу і планування, а також виявлення динаміки прибутку.

За регулярністю одержання виділяють прибуток, що формується підприємством регулярно (постійно) і “надзвичайний” прибуток. Регулярний (постійний) прибуток підприємство, як правило одержує від звичайної діяльності. Надзвичайний прибуток характеризує незвичайне для даного підприємства джерело його формування або дуже рідкісний характер його формування.

За характером інфляційного «очищення» прибутку виділяють номінальний і реальний його види. Номінальний прибуток характеризує фактично отриманий

його розмір. Реальний прибуток характеризує розмір номінально одержаної суми, скоригованої на темп інфляції у відповідному періоді.

За величиною  прибутку виділяють мінімальний, цільовий та максимальний прибуток. Такі види прибутку пов’язані з визначенням обсягів  діяльності, досягнення яких обумовлює  знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або  прибутковості. Мінімальним вважається такий прибуток, що після сплати податків забезпечує підприємству мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Під цільовим прибутком розуміється той прибуток, що залишається після сплати податків і відповідає потребам підприємства в його соціальному і виробничому розвитку. Максимальний прибуток є основною цільовою настановою для підприємства, орієнтованого на досягнення визначеного потоку коштів у визначені періоди.

За характером використання в складі прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів (чистого прибутку), виділяють капіталізовану і спожиту його частини. Капіталізований прибуток характеризує ту його суму, що направлена на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток – частину, що витрачена на виплати власникам (акціонерам), персоналу або на соціальні програми підприємства.

Таким чином, прибуток - це позитивна форма фінансових результатів, яка є рушійною силою, метою підприємницької діяльності та показником її ефективності. Він визначається як перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів.

1.2. Методика  оцінки фінансових результатів  і ефективності використання  основних фондів

У здійсненні виробничо  –фінансової діяльності господарюючих суб’єктів бере участь велика кількість взаємопов’язаних організаційних, трудових, матеріальних і факторів виробництва. Мета будь-якого господарюючого суб’єкта – якомога ефективніше використати всі наявні фактори та отримати максимальний кінцевий результат. Таким чином, фінансові результати – це економічний підсумок виробничої діяльності господарюючих суб’єктів виражений у вартісній (грошовій) формі [5, c. 50]. Окрім вартісного виміру результатів фінансово-господарської діяльності для користувачів інформації важливе значення мають відносні показники фінансових результатів – значення рентабельності, які характеризують відносний (у відсотках) ступінь прибутковості вкладеного капіталу в цілому і за його структурою, здійснених витрат чи отриманого доходу [3, c. 105]. Відносні показники на відміну від абсолютних величин дають змогу оцінити рівень отриманого прибутку (збитку) в розрахунку на одиницю затрачених ресурсів і дозволять порівнювати ефективність функціонування підприємств з різними обсягами виробництва (розмірами).

На сьогоднішній день економічна література виділяє  декілька сотень різноманітних фінансово-економічних  коефіцієнтів, які можна визначити  за даними фінансової звітності. Значне поширення та різноманітність відносних  показників (коефіцієнтів) зумовлюється наступними їх перевагами:

• стандартністю подання вихідної інформації (форми фінансової звітності), що дозволяє проводити їх розрахунок в умовах будь-якого підприємства;
• можливістю мінімізувати вплив інфляційного чинника;
• можливістю порівняння показників у часі та просторі;
• простота проведення розрахунків із застосуванням різноманітних комп’ютерних програм (особливо в середовищі Microsoft Excel) [4, c. 80].

Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими абсолютними економічними показниками як доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг, чистий доход, валовий прибуток, прибуток, чистий прибуток, рентабельність.

При аналізі  фінансових результатів використовують сукупність прийомів, які складають його спеціальний науковий апарат.

У вітчизняній  практиці аналізу фінансових результатів  існують такі прийоми аналізу  показників, які визначаються за інформацією  фінансової звітності:

• горизонтальний (часовий) аналіз – визначає абсолютні і відносні відхилення величин окремих видів фінансових результатів за звітний період, а також у динаміці за ряд років і дозволяє дати якісну характеристику виявлених змін;
• вертикальний (структурний) аналіз – передбачає вивчення показників структури фінансових результатів, тобто питомої ваги окремих видів доходів і витрат в загальному підсумку, а також оцінку змін, які відбуваються в структурі;
• трендовий аналіз – визначення тренду за інформацією декількох періодів, тобто основної тенденції у динаміці показників фінансових результатів;
• аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відношень між окремими позиціями однієї або різних форм звітності, визначення взаємозв’язків між показниками

Під час аналізу  фінансових результатів підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші прийоми, методи та моделі. Їх кількість та широта застосування залежить від конкретних цілей аналізу та визначаються

його завданнями в кожному окремому випадку.

Фінансові результати підприємства можуть бути оцінені з  різним ступенем деталізації залежно від цілей аналізу, існуючої інформації, програмного, технічного та кадрового забезпечення. Найбільш доцільним є виділення процедур експрес-аналізу та поглибленого аналізу фінансових результатів, де розрізняють ряд показників:

• загальні показники характерні для всіх галузей економіки, специфічні – для окремих галузей;
• первинні показники формуються за даними обліку планової інформації, похідні – розраховуються на базі первинних даних;
• синтетичні (інтегральні) показники узагальнюють складні економічні явища та процеси;
• результативний показник – це показник, що є об’єктом дослідження.

Методика аналізу  використання основних засобів повинна  врахувати ряд принципових положень: функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбанням і експлуатацією розподілені в часі; момент фізичної заміни основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства; ефективність використання основних засобів оцінюється по різному залежно від їх виду, належності, характеру участі у виробничому процесі, а також призначення. Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

У процесі аналізу, перш за все, необхідно дослідити  наявність та динаміку основних засобів  у складі майна підприємства. Фонди підприємства поділяються на промислово-виробничі та непромислові (соціальна сфера). Виробничу потужність підприємства визначають промислово- виробничі фонди.

На подальших  етапах аналітичного дослідження основні  засоби оцінюють з точки зору їх практичного застосування та мобільності, тобто структурують їх на активну та пасивну частину. Під час проведення аналізу складу та динаміки основних засобів важливо правильно дослідити показники, що характеризують технічну доцільність використання основних засобів, тобто показники механооснащеності та фондооснащеності виробництва та праці

У ході аналізу  вивчають оптимальність рівня механооснащеності  промислового виробництва. Це важливо, оскільки переоснащеність організації  технікою послаблює увагу до її раціонального використання, що призводить до підвищення собівартості та падіння фондовіддачі, зниження експлуатаційної продуктивності устаткування, а брак високоефективного устаткування в інших підприємствах - до невиконання основних техніко- економічних показників

Детальнішого  розгляду в процесі аналізу потребує оцінка наявності та руху основних засобів, як перспективного дослідження  майбутньої виробничої потужності підприємств.

Коефіцієнт  оновлення основних засобів обчислюють як відношення вартості основних засобів, що надійшли, до балансової вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт  вибуття основних засобів розраховується як відношення вартості основних засобів, що вибули протягом аналізованого періоду, до їх вартості на початок періоду.

Важливою характеристикою  технічного рівня основних виробничих засобів є віковий склад машин  та устаткування. Така техніко-економічна інформація необхідна для розробки планів модернізації машин і впровадження нової техніки та контролю за їх виконанням. За даними інвентарних карток (книг), машини і устаткування кожного виду групують за віком, виходячи з фактичних термінів дії з інтервалом у S років: до 5 років, від 5 до 10 років, від 10 до 15 років і т. д.

Далі аналіз поглиблюють за допомогою обчислення аналогічних показників для тих видів машин і устаткування, які потім зіставляють між собою та з середнім рівнем. Отже, вивчення вікового складу активної частини основних засобів дає змогу виявити кількість машин і устаткування, придатних для експлуатації, таких, що потребують капітального ремонту, і таких, що мають бути списані та замінені.

Визначаючи  економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему  натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу; фондоозброєності праці та її продуктивності. Для узагальнюючої характеристики ефективності використання основних засобів служать показники фондовіддачі, фондомісткість, рентабельність. У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну  фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

На зміну  рівня фондовіддачі впливає низка  факторів. Факторами першого рівня, що впливають на фондовіддачу основних засобів, є: зміни частки активної частини  засобів у загальній їхній  сумі; зміна фондовіддачі активної частини основних засобів. Для розрахунку впливу факторів другого порядку на рівень фондовіддачі необхідно знати, як змінився обсяг виробництва продукції у зв'язку з заміною устаткування або його модернізації. З цією метою порівнюють випуск продукції на новому та старому устаткуванні за період часу після його заміни й отриманий результат ділять на фактичну середьорічну вартість технологічного устаткування.

Підвищенню  фондовіддачі сприяють: збільшення питомої  ваги активної частини основних засобів; збільшення часу роботи устаткування; механізація автоматизація виробництва, використання прогресивної технології, модернізація діючого устаткування та інші. Зниження фондовіддачі призводить до збільшення суми амортизаційних відрахувань і відповідно сприяє зменшенню частки прибутку в ціні товару, що призводить до збитків.

Фондовіддача  включає поняття ефективності відтворення  й інтенсифікації використання необоротних  активів. При обчисленні та порівняльному  аналізі цього показника за групою промислових підприємств слід дотримуватися правильного методичного підходу. Однакові за профілем і потужністю підприємства можуть мати різний рівень фондовіддачі.

Для виявлення  невикористаних резервів в експлуатації машин і устаткування слід визначати  фондовіддачу не лише із загального розміру основних виробничих засобів, але й з їх активної частини.

Зростання цін  на обладнання дуже часто випереджує зростання їх експлуатаційної продуктивності, що спричиняє підвищення вартості одиниці  потужності та падіння фондовіддачі. Оптова ціна на певне обладнання може бути підвищена, але меншою мірою, ніж її продуктивність. Нова техніка забезпечує збільшення фондовіддачі лише тоді, коли продуктивність зростає швидше, ніж її вартість, за кращих (рівних) умов. Це положення слід враховувати при розробці нової техніки, яка забезпечить максимальну ефективність, у тому числі підвищення фондовіддачі.

Вихідним моментом для аналізу резервів зростання  фондовіддачі є класифікація факторів, які впливають на її рівень. В  економічній літературі пропонуються різні кількості та набори факторів для обчислення впливу на фондовіддачу.

Отже, основними  завданнями аналізу необоротних  матеріальних активів є: оцінка забезпеченості основними засобами та інших необоротних  матеріальних активів підприємств, складу та структури основних засобів, ступеня оновлення та вибуття, технічного стану засобів; визначення рівня фондовіддачі, її динаміки, вивчення впливу зміни розміру основних засобів і фондовіддачі на обсяг робіт; виявлення резервів підвищення фондовіддачі, поліпшення використання техніки; визначення шляхів зниження витрат на утримання та експлуатацію машин і механізмів; оцінка виявлених резервів і розробка заходів щодо поліпшення використання активної частини основних засобів.

Особливість аналізу  основних засобів - його багаторівневий характер. Важливо виділити рівень впливу факторів і відповідно до цього вибрати моделі і способи аналізу. Кінцевою метою аналізу використання основних засобів незалежно від галузі діяльності підприємства є можливість розширення обсягів випуску і реалізації без додаткового залучення ресурсів або визначення потреби у відновленні або розширенні виробничого потенціалу.