Планування чисельності персоналу на ДП АТ «КиївХліб» Хлібокомбінат № 12

Розділ 1 Основні теоретичні поняття планування чисельності персоналу на підприємстві

1.1 Класифікація персоналу підприємства

Найбільш  важливим елементом потенціалу підприємства є його персонал або кадри. Персонал (кадри) підприємства - це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності забезпечують господарську діяльність суб'єкта господарювання. У діяльності підприємства, крім постійних працівників часто беруть участь інші працездатні особи, які працюють на підприємстві тимчасово на підставі трудового договору (контракту). В залежності від функцій, які виконують працівники на підприємстві, вони поділяються на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності. Так у промисловості до першої групи (промислово-виробничого персоналу) відносять працівників основних, допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних структурних підрозділів та лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всіх зайнятих у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До другої групи персоналу відносять працівників структур, які належать підприємству, але не пов'язані безпосередньо із процесами промислового виробництва, тобто житлово-комунального господарства, навчальних та медичних закладів, дитячих садків та ясел, культурно-побутових установ тощо. Залежно від характеру функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на наступні категорії: робітники, керівники, спеціалісти, службовці, охорона та учні.

Керівники - це працівники, що займають керівні посади на підприємствах та їх структурних підрозділах, а також їх заступники.

До спеціалістів відносяться працівники, що виконують спеціальні інженерно технічні, економічні та інші роботи, зокрема: інженери, економісти, бухгалтери, інспектори, психологи, соціологи, фізіологи, техніки, нормувальники, юрисконсульти тощо.

Службовці - це працівники, що виконують суто технічну роботу і займаються діловодством, обліком, контролем, господарським і технічним обслуговуванням, зокрема: діловоди; обліковці, секретарі-друкарки, креслярі, стенографісти, касири тощо.

До складу охорони включаються працівники сторожової та пожежної служби підприємств.

Учнями вважаються особи, що проходять професійну підготовку на підприємстві за системою бригадного та індивідуального навчання.

Робітники - це категорія персоналу, яка безпосередньо зайнята у процесі створення матеріальних цінностей, виконання робіт та надання послуг. До робітників відносяться також двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники.

Робітники поділяються  на основних, тобто безпосередньо зайнятих виконанням технологічних операцій із виготовлення продукції, і допоміжних, які виконують різноманітні допоміжні або підсобні операції.

При здійсненні господарської діяльності важливе значення має розподіл персоналу підприємства за професіями та спеціальностями.

Професія - це особливий вид трудової діяльності, здійснення якої потребує певних теоретичних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це різновид трудової діяльності в межах даної професії, який має специфічні особливості та потребує від працівника додаткових (спеціальних) знань та навичок.

Так, професія слюсаря охоплює спеціальності  слюсаря-ремонтника, слюсаря-інструментальника, слюсаря-збирача; професія токаря охоплює спеціальності токаря карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника.

Працівники  кожної професії та спеціальності розрізняються  рівнем кваліфікації.

Кваліфікація - це рівень знань та трудових навичок, необхідний для виконання робіт певної складності за відповідною професією чи спеціальністю.

Кваліфікована праця - праця, що потребує спеціальної підготовки працівників, знань, умінь і навичок для виконання певних видів робіт.

За  рівнем кваліфікації робітники виконують  різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку та поділяються на чотири групи:

  • висококваліфіковані - робітники, які виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і наладка складного обладнання тощо) і мають великий практичний досвід;
  • кваліфіковані - робітники, що виконують складні роботи, (наприклад, метало-та деревообробні, ремонтні, будівельні тощо) і мають значний досвід роботи;
  • малокваліфіковані - робітники, що виконують нескладні роботи (деякі складальні, технічний нагляд тощо) і мають певний досвід роботи;
  • некваліфіковані - робітники, які виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (вантажники, прибиральники, гардеробники) і не потребують спеціальної підготовки. Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається за допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників (характеристик).

  За відношенням працівників підприємства до його власності їх можна поділити на: власників і найманих.

Власник - це працівник, який приймає участь у господарській діяльності підприємства особистою працею та власним майном (активами), а також природними ресурсами (земельною ділянкою).

 Найманий працівник - працівник, який приймає участь у господарській діяльності підприємства тільки особистою працею.

Крім того, в господарській діяльності підприємства можуть брати участь сумісники, а також працівники, які виконують роботи підприємства від імені інших суб'єктів господарювання.

Сумісник - працівник підприємства (власник, найманий), який має місце основної роботи на іншому підприємстві. Сумісництвом вважається виконання працівником, окрім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, ; організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом. Конкретний рівень кваліфікації робітників визначається розрядами, які їм присвоюються в залежності від теоретичної та практичної підготовки.

      Кваліфікація керівників, спеціалістів  та службовців залежить від  характеру і рівня спеціальної підготовки, а також від практичного досвіду роботи. В залежності від цього їх поділяють на наступні групи



найвищої кваліфікації (із вченими ступенями і званнями);

  • вищої кваліфікації(працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);
  • середньої кваліфікації (працівники з середньою, середньо-спеціальною освітою та певним практичним досвідом);
  • спеціалістів-практиків (без спеціальної освіти, але із значним досвідом роботи).

Вказаним  категоріям працівників надається  відповідна посада згідно штатного розпису.

Штатний розпис - це внутрішній нормативний документ підприємства в якому зазначається перелік посад, що є на даному підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їх місячних посадових окладів.

Усі працівники, які своєю працею беруть участь у господарській діяльності підприємства на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, становлять його трудовий колектив.

Склад і кількісне співвідношення окремих категорій працівників характеризують структуру персоналу. Важливу роль на підприємстві необхідно приділяти кадровій політиці.

1.2 Кадрова політика: основні завдання та принципи

Кадрова політика - це сукупність соціально-правових, організаційно-економічних і психологічних заходів держави з формування, використання і відтворення трудового (кадрового) потенціалу. Під кадровою політикою розуміють систему теоретичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи. Вона розробляється власниками підприємства (організації), вищим керівництвом, кадровими службами для визначення генерального напряму і засад роботи з кадрами, загальних і специфічних вимог до них.

Кадрова політика має  за головну мету забезпечення сьогодні та у майбутньому кожної посади і робочого місця персоналом належної кваліфікації. Задля досягнення цієї мети треба професійно здійснювати набір, підготовку та оцінку персоналу, мотивацію ефективної праці, соціальні функції тощо. 

Основними завданнями кадрової політики є: 

    • своєчасне забезпечення підприємства (організації) персоналом необхідної якості та у достатній кількості;
    • забезпечення умов реалізації передбачених трудовим законодавством прав і обов'язків громадян;
    • раціональне використання трудового потенціалу;       :
    • формування і підтримання ефективної роботи трудових колективів.

Основні різновиди  кадрової політики:

  • політика підбору кадрів;
  • політика профнавчання; 
  • політика оплати праці;
  • політика формування кадрових процедур; 
  • політика соціальних відносин;  
    Вважається, що письмове оформлення кадрової політики дозволяє чітко й наочно продемонструвати погляди адміністрації, переконати персонал у її добрих намірах, поліпшити взаємодію підрозділів, раціоналізувати процес прийняття кадрових рішень, інформувати персонал про правила внутрішніх взаємовідносин, поліпшити морально-психологічний клімат тощо.

Тому у  великих компаніях кадрова політика, зазвичай, офіційно декларується і  детально 
фіксується в загально корпоративних документах: меморандумах та інструкціях, які регламентують найважливіші аспекти управління людськими ресурсами. На малих підприємствах вона, здебільшого, спеціально не розробляється, а існує як система неофіційних вказівок власників. 

Кожне підприємство розробляє свої власні принципи кадрової політики.

До загальних принципів, характерних для більшості підприємств, можна віднести: справедливість, послідовність, дотримання трудового законодавства, рівність і відсутність дискримінації. Кадрова політика базується на кадровій концепції організації, яка разом із виробничою, фінансово-економічною, науково-технічною, маркетинговою концепціями є елементом загальної концепції розвитку підприємства (організації).

Механізм  реалізації кадрової політики - це система планів, норм і нормативів, а також організаційних, адміністративних, соціальних, економічних та інших заходів для вирішення кадрових проблем, задоволення потреб підприємства (організації) в персоналі. На рівні підприємства (організації) ця система перелічених заходів повинна створити сприятливі умови для нормального функціонування, розвитку і ефективного використання персоналу.

    1. Кадрова політика визначається рядом чинників:  
      1)зовнішніх:    
    • національне трудове законодавство;     
    • взаємовідносини з профспілками;               
    • стан економічної кон'юнктури;
    •     перспективи розвитку ринку праці.                 

2)внутрішніх:                          

    • структура і цілі підприємства;                                 
    • територіальне розміщення (розташування);
    • використовувані технології;      
    • виробнича і управлінська культура.

Джерела набору кадрів поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні  джерела - біржі праці; підприємства та організації із працевлаштування, в т.ч. міжнародні; контракти підприємства з навчальними закладами; оголошення у пресі, на радіо, телебаченні та інші.

Внутрішні джерела - підготовка робітників на підприємстві; просування по службі; 
через своїх працівників (їх рекомендації); інформування свого колективу про вакансії, що виникають тощо.

Важливими напрямками державної кадрової політики повинні  бути:

  • створення нормальних умов для функціонування трудового (кадрового) потенціалу усіх видів трудової діяльності за рахунок збільшення обсягів і номенклатури високоякісної продукції, робіт, послуг, чисельності робочих місць, розвитку ринків праці, товарів тощо;
  • перебудова загальноосвітньої середньої, середньо-спеціальної і вищої системи освіти, організація і удосконалення різноманітних форм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів у напрямку засвоєння сучасних новітніх технологій, методів, матеріалів, що притаманні країнам із розвинутою ринковою економікою;
  • застосування сучасних прогресивних норм господарювання - правових, економічних, соціально-психологічних для досягнення високоефективних результатів праці, 1 які досягнуті економікою розвинутих країн;
  • радикальне покращення стану соціальної захищеності трудового потенціалу за рахунок:
  • посилення факторів мотивації праці (зарплата, доходи, премії, доплати, дивіденди тощо);
  • організації безпечних умов праці, створення системи гарантій прав людини на підприємстві;
  • створення надійної системи медичної, санітарно-оздоровчої допомоги

     працівникам підприємства;

  • надання можливості працівникам користуватися засобами відпочинку, 
    культури, спорту;
  • створення в трудовому колективі атмосфери соціального захисту,
  • соціального партнерства, співдружності, колективної мотивації і відповідальності за соціально-економічні результати трудової діяльності персоналу підприємства (фірми).

Кадрове планування на підприємстві включає такі розділи:

    • планування потреби в робочій силі;
    • планування джерел залучення робочої сили;
    • планування підвищення кваліфікації;
    • планування кар'єри;
    • планування використання працівників; -     ,
    • планування втрат працівників (вихід на пенсію, вступ до навчальних закладів, призов до збройних сил і таке інше);
    • планування витрат на реалізацію всього комплексу кадрових завдань.

Серед чинників, що зумовлюють динамізм економіки, важливе місце посідає цілеспрямована підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації персоналу підприємства. Професійна підготовка кадрів є одним із найважливіших чинників підвищення продуктивності праці, забезпечення випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Підготовка  кадрів для підприємств за освітньо-кваліфікаційним рівнем кваліфікований робітник і фахівець із вищою освітою (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) та підвищення їх кваліфікації здійснюється навчальними закладами освіти згідно з відповідними освітньо-професійними програмами. 

Важливим  елементом підготовки та підвищення кваліфікації кадрів є їх професійне навчання на виробництві.

У закладах освіти здійснюються також перепідготовка кадрів для підприємств (післядипломна освіта).

При моделюванні  напрямків розвитку підприємства необхідно визначити оптимальну загальну чисельність персоналу для виконання виробничої програми, а також його чисельність за окремими категоріями.

1.3 Планування явочної, облікової та середньооблікової чисельності персоналу. Потреба в персоналі.

Мета планування чисельності працівників - формування високопрофесійного, оптимального за чисельністю складу персоналу для ефективної господарської діяльності і стабільного цивілізованого соціально-економічного розвитку трудового колективу підприємства.

Елементами планування є:

  • прогнозування спеціалізації і виробничого профілю підприємства;
  • прогнозування номенклатури і обсягів виробництва продукції, робіт та послуг;
  • вивчення та аналіз попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці;
  • аналіз наявності працівників та потреби їх в розрізі структурних підрозділів, професій, видів діяльності, робочих місць;
  • розробка програм, проектів, заходів формування і використання персоналу підприємства з урахуванням застосування інновацій науково-технічного прогресу, зарубіжного і національного досвіду, прогресивних і міжнародних норм і стандартів.

         Вихідними даними при плануванні персоналу є виробнича програма, норми витрат праці, баланс робочого часу. На діючому підприємстві, в першу чергу, необхідно зробити аналіз використання персоналу за базовий період. Для цього важливо порівняти наявні трудові ресурси з необхідними для виробництва фактичного обсягу продукції, розглянути абсолютне і відносне відхилення за окремими категоріями персоналу.

Абсолютні величини надлишку або недостачі дорівнюють різниці між фактичною і плановою чисельністю. Відносний надлишок або відносна недостача визначається з урахуванням виконання плану випуску продукції.

Важливо, також, проаналізувати використання робочого часу, виявити його втрати без поважних причин (внутрішньо змінні і цілодобові простої, прогули тощо).

Для визначення відповідності кваліфікаційного рівня  робітників складності виконуваних робіт порівнюються розряди робіт із фактичними розрядами робітників у розрізі наявних професій. 

Якщо середній розряд робіт нижчий за середній розряд робітників, то в такому разі необхідно завантажувати підприємство складнішою роботою, інакше підприємство муситиме доплачувати тим робітникам, розряд яких вищий від розряду виконуваної ними роботи. Це призведе до перевитрат фонду заробітної плати і зростання собівартості продукції. Якщо середній розряд робіт вищий за середній розряд робітників, то необхідно скласти план підготовки і підвищення кваліфікації працівників на підприємстві за спеціальностями і категоріями.

Відповідність керівників і спеціалістів кваліфікаційній  категорії можна визначити за допомогою атестації.

Результати  аналізу дають можливість виявити  резерви повного використання всіх категорій персоналу у плановому періоді. Для цього розробляються організаційно-технічні заходи з реалізації виявлених резервів.

При плануванні персоналу слід розрізняти явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства. 

Явочна чисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу.

Згідно Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, облікова чисельність на дату - це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.

Якщо підприємство зазначену дату не працювало, чисельність  відображається станом на останній день роботи, що передував цій даті.

 

До облікового складу працівників підприємства повинні включатися всі працівники, які прийняті на постійну, сезонну, а також на тимчасову роботу строком один день і більше, з дня зарахування їх на роботу. У обліковому складі працівників за кожний календарний день враховуються як фактично працюючі, так і відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від форми договору.

    У звітності з праці чисельність працівників облікового складу наводиться не тільки на певну дату, айв середньому за звітний період (за місяць, квартал, з початку року, рік).

Для визначення чисельності працівників підприємства (установи, організації) за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду тому, що в цих показниках не враховуються зміни, які відбулися протягом розглянутого періоду.

Середньооблікова  чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого - по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні й ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Чисельність працівників облікового складу за вихідний або святковий (неробочий) день приймається на рівні облікової чисельності працівників за попередній робочий день. При наявності двох або більше вихідних чи святкових (неробочих) днів підряд чисельність працівників облікового складу за кожний із цих днів приймається на рівні чисельності працівників облікового складу за робочий день, що передував вихідним та святковим (неробочим) дням. Для правильного визначення середньооблікової чисельності працівників необхідно вести щоденний облік чисельності працівників облікового складу, який повинен уточнюватися на основі наказів (розпоряджень) про прийняття, переведення працівників на іншу роботу, припинення трудового договору тощо.

Чисельність працівників облікового складу за кожний день повинна відповідати даним табельного обліку використання робочого часу, на основі якого установлюється чисельність працівників, які фактично з'явилися на роботу та причини їх неявок. Певна категорія працівників підлягає виключенню із облікової чисельності (працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства; знаходяться у відпустках по вагітності та пологах або у додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку тощо). Середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць (наприклад, на щойно введених в експлуатацію підприємствах, ліквідованих, що мають сезонний характер виробництва тощо, за винятком тих, які переведені тимчасово на такий режим роботи за рішенням адміністрації), визначається шляхом ділення суми чисельності штатних працівників облікового складу за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні та святкові (неробочі) дні за період роботи, на загальне число календарних днів у звітному місяці. Середньооблікова чисельність працівників за період із початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період із початку року до звітного місяця включно, та діленням одержаної суми на кількість місяців за період із початку року, тобто відповідно на 2, 3,4...12. Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин. Окрім оцінки персоналу за допомогою групування за названими вище ознаками, у практиці планування персоналу та управління трудовими ресурсами найчастіше використовуються подані нижче показники, які потребують порівняння з аналогічними в споріднених підприємствах або мають аналізуватися в динаміці.

 

 

  1. Плинність персоналу:

                               (1)

 

  де плинність персоналу;

КЗ – кількість  звільнених працівників з усіх причин, осіб;

Ч – середньооблікова чисельність працівників, осіб.

  2.  Стабільність персоналу:

,                                         (2)

де СП – стабільність персоналу (середній стаж роботи на даному підприємстві)

ЗСР – загальна сума років роботи на даному підприємстві всього персоналу.

3.Рівень  дисципліни персоналу:

,                           (3)

де РД – рівень дисципліни (неявок на роботу)

- неявки на роботу, людино – днів;

- фактично відпрацьовано, людино – днів.

4. Відповідність  кваліфікації робітників ступеню  складності виконуваних робіт:

,                (4)

де ВК – відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ним робіт;

- середній тарифний розряд групи  робітників;

- середній тарифний розряд робіт,  що виконуються.

При плануванні чисельності  персоналу застосовують укрупнений і деталізований методи. При укрупнених розрахунках планова середньооблікова чисельність працівників підприємства чи структурного підрозділу ( ) визначається:

.                        (5)

Вказану чисельність можна визначити також методом коригування базової чисельності:

                                  (6)                                               (7)

де  - базова середньооблікова чисельність працюючих, осіб;

-  індекс зростання обсягу продукції у плановому періоді;

- індекс зростання продуктивності праці на одного середньооблікового працюючого у плановому періоді;

- зміна чисельності працівників за по факторними розрахунками, осіб.

Точніші розрахунки чисельності персоналу на підприємстві необхідно робити деталізовано, тобто окремо за кожною категорією. Для робітників-відрядників розрахунки здійснюються на основі показників трудомісткості продукції, фонду робочого часу і рівня виконання норм; робітників - почасовиків - з урахуванням закріплених зон і трудомісткості обслуговування, норм чисельності персоналу, трудомісткості, нормованих завдань, фонду робочого часу; учнів - з урахуванням потреби в підготовці нових робітників і планових термінів навчання. Залежно від специфіки виробництва використовують різні методики визначення чисельності основних робітників. Розраховуючи їх чисельність за трудомісткістю робіт, насамперед, потрібно визначити кількість робочого часу, необхідного для виконання виробничої програми. Для цього визначають кількість нормо-годин, необхідних на програму, яка дорівнює кількості продукції, помноженої на чинну норму часу на один виріб. Враховуючи, що встановлені норми часу (виробітку), як правило, перевиконуються, необхідно скоригувати потребу в нормо-годинах, розраховану на підставі чинних норм часу, на коефіцієнт перевиконання цих норм.

При визначенні чисельності основних робітників необхідно також визначити реальний фонд робочого часу. Для цього необхідно розробити баланс робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого часу: календарний - кількість днів протягом планового року; номінальний - календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу, який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат робочого часу, пов'язаних із планованими черговими та додатковими відпустками, неявками з причини хвороби та з дозволу адміністрації, відпустками у зв'язку з вагітністю та пологами, виконанням службових і державних обов'язків, прогулів, цілодобових простоїв, страйків, а також внутрішньо змінних втрат робочого часу.

Планування чисельності персоналу на ДП АТ «КиївХліб» Хлібокомбінат № 12