Зміст

     Шрифт печати должен быть четким, черного цвета средней жирности. При компьютерном  наборе  текста  следует использовать один из стандартных шрифтов (Times New Roman 14).

      Оформление  курсовой работы должно соответствовать  требованиям, представленным в «Методических  указаниях по оформлению курсовых и дипломных работ». 

ЗМІСТ 

ВСТУП                                                                                                                                    3

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗЦІЯ ВНУТРІФІРМОВОГО ПЛАНУВАННЯ

1.1. Необхідність планування в економічній організації 4

1.2. Види й зміст внутріфірмового планування 8

1.3. Методологія внутріфірмового планування 10

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА                                                                                16

ВИСНОВОК                                                                                                                         17

ЛІТЕРАТУРА                                                                                                                       18

Вступ

     Будь-яка  робота жадає від людини осмислення цілей, порядку дій і можливих результатів. Ця координація намічених мір, опосередкована планом, допомагає домогтися успіхів з меншими витратами за принципом "мінімум засобів - максимум результату". З розробки плану починається будь-яка справа: будь те рішення про покупку товару, визначення цілей діяльності підприємства або вибір життєвого шляху. економічні проекти й угоди, спрямовані на досягнення поставлених цілей - одержання прибутку, ріст рентабельності або завоювання ринку, - вимагають граничного осмислення у вигляді складання прогнозу, плану або програми дії як неодмінної умови обґрунтування задуму й надійності одержання бажаного результату.

     Знання  принципів і методів наукового  передбачення допомагає фахівцеві, що займається підприємницькою діяльністю, розуміти суть явищ, що відбуваються, і приймати вірні рішення в різних ситуаціях. Будь-яке керування вимагає наукового передбачення у формі прогнозу або плану. Це - аксіома керування будь-якого рівня господарювання. Однак фірмі потрібний не будь-який план або прогноз. Їй потрібний добре обґрунтований образ майбутнього. Тому що тільки на основі знання сутності економічних тенденцій й явищ, відбитих за допомогою інструментарію економічного передбачення й планування, може бути створений дійсно корисний прогноз або план.

     Зміст прогнозування й планування визначається економічною теорією і її відгалуженнями; форма планування залежить від менеджменту, що розглядає планування як складову частину науки про керування; стиль планових розробок пов'язаний з маркетингом. Але планові й прогнозні розрахунки підкоряються єдиної методології, що визначать принципи, методи, етапність розрахунків, а також вибір індикаторів економічного передбачення.

1. Теоритична  частина

1. необхідність  планування в економічній  організації

     Ще  класики менеджменту звернули увагу на те, що відсутність планів на підприємстві супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, що є причиною поганого стану справ, якщо не краху їх.

     Як  показала практика, застосування планування створює наступні важливі переваги:

• уможливлює підготовку до використання майбутніх сприятливих умов;
• проясняє виникаючі проблеми;
• стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень у подальшій роботі;
• поліпшує координацію дій в організації;
• створює передумови для підвищення освітньої підготовки менеджерів;
• збільшує можливості в забезпеченні фірми необхідною інформацією;
• сприяє більше раціональному розподілу ресурсів;
• поліпшує контроль в організації.

     Заманливо було б припустити, що планування веде до досягнення фірмою такого економічного успіху, що може бути виражений у вражаючих фінансових показниках. Деякі фахівці із планування намагаються знайти такі конкретні приклади, які могли б проілюструвати таку взаємозалежність. Однак далі окремих припущень справа не йде. Навпроти, як показує досвід, великий ріст і великий успіх фірми дуже часто пов'язаний не з формальним плануванням, а скоріше є наслідком підприємницького таланта, енергійного й рішучого керівництва фірмою. Більше того, багато підприємств, у тому числі й українські, починають застосовувати планування в той період свого розвитку, коли вже пройшов етап бурхливого росту, коли з'являються проблеми в закріпленні досягнутого успіху, забезпеченні стабільності.

     Теза  про слабкий взаємозв'язок великого успіху із застосуванням формального планування підтверджує дослідження, проведене англійським фахівцем із планування Р. Фіном. Він досліджував діяльність по плануванню в 56 англійських фірмах: як великих, так і дрібних, як багато-, так і малоприбуткових. Фірми повинні були вказати стаж внутріфірмового планування і його ефективність (у діапазоні від великого успіху до невдачі). Жодна з фірм не зв'язала застосування внутріфірмового планування з невдачами у своїй діяльності. Можна припустити, що окремі невдачі все-таки були й ховаються вони в рядку "Обмежений успіх".

     Дослідження показує:

• успіх приносить довгостроковий досвід планування (принаймні, такий досвід, що перевищує 2 роки), тобто серйозний і наполегливий підхід до застосування планування;
• планування в більшості випадків не приводить до особливо великого успіху (цей взаємозв'язок спостерігається лише в 6 випадках з 100);
• у цілому планування створює скоріше переваги, ніж негативні ефекти, навіть якщо визначити обмежений успіх як відносну невдачу.

     Планування  має як переваги, так і недоліки. До переваг планування ставиться:

• прагнення вирішити завдання раціонально й з меншими витратами;
• обміркована підготовка до використання майбутніх переваг середовища господарювання;
• поліпшення координації дій виконавців;
• посилення колективних можливостей додатка сил за рахунок сумісних дій зацікавлених осіб;
• більше раціональне використання обмежених ресурсів;
• можливість контролю за подіями й визначення проблем у діяльності.

     Недоліки  планування:

• неможливість відбити в плані все різноманіття життєвих умов, особливо в складно організованих системах;
• стабільність ухваленого рішення, що може обернутися збитки при динамічних обставинах бізнесу;
• необхідність ресурсів (часу й засобів) для розробки плану.

     Тому  бажано, щоб підприємець мав план через складні й швидкомінливі умови бізнесу (зокрема, збуту й конкуренції), які треба заздалегідь прогнозувати й продумувати, а також розробити своєчасні й оптимальні дії по нівелюванню їхніх негативів. Крім того, у підприємця виникає потреба в розробці декількох варіантів настання події типу: "А що, якщо...?", з яких треба вибрати один найбільш імовірний і доцільний. Подібна розвідка рідко відбувається експромтом. Вона завжди вимагає часу.

     Таки  образом, план не можна вважати панацеєю від всіх лих. Його застосування має  ряд обмежень, які обумовлені:

• невизначеністю й багатомірністю середовища, тому для виконавця дуже важливий пошук додаткової достовірної інформації й прогноз і визначення ступеня його ймовірності;
• недосконалістю законодавчої бази країни;
• обмеженням по ресурсах;
• проблемами етичної властивості, якщо в суспільстві не сформовані підвалини підприємницької етики й відсутня культура бізнесу.

     Крім  того, можливе перекручування ролі планування по наступних причинах:

• авторитарність керівництва фірми;
• суб'єктивність поглядів виконавців;
• неточна й неповна інформація;
• форс-мажорні обставини;
• відсутність фінансового забезпечення дій виконавців;
• помилки в економічних розрахунках.

     Для українських підприємств можна окреслити дві сфери, що бідують у застосуванні планування.

     1. Знову виниклі приватні фірми. Бурхливий процес нагромадження капіталу привів до збільшення й ускладнення діяльності багатьох із цих фірм, а також до виникнення інших факторів, що створюють потребу у формах планування, адекватних сучасному ринковому господарству.

     Головна проблема, пов'язана із застосуванням  планування в цій сфері - недовіра до формального планування, заснована  на думці, що бізнес - це вміння "крутиться", правильно орієнтуватися в поточній обстановці, а звідси недостатня увага  до не дуже віддаленого майбутнього. Проте, багато хто з великих приватних фірм почали створювання підрозділу планування, принаймні, уводити посаду плановика.

     2. Державні й колишні державні, нині приватизовані підприємства. Для них функція планування  є традиційною. Однак їхній досвід планування ставиться в основному до періоду централізовано керуючої економіки. Звідси планування на цих підприємствах носило вторинний характер, відбивало планову діяльність на центральному й галузевому рівнях, а отже, не припускало серйозного вміння планувати й передбачати, визначати власні цілі розвитку.

     Тому, як й організаціям першого типу, державним і приватизованим підприємствам  необхідно заново освоювати досвід внутріфірмового планування.

     Не  можна створити раз і назавжди єдину раціональну систему планування, як не можна забути про реалії мінливого миру. Тому якісний план вимагає періодичного уточнення. Воно буде залежати не тільки від нової інформації, але й від досвіду, підготовленості й інтуїції працівників. Щоб план дійсно був корисним, він повинен виконувати роль помічника в керуванні, але ніяк не головної діючої особи в бізнесі.

     У такий спосіб план - не ціль, а можливий засіб досягнення мети. цей засіб  допомагає поліпшити майбутнє. Його дієвість визначається об'єктивним розумінням життя й суб'єктивних управлінських рішень, які повинні стати діями по саморегуляції об'єкта господарювання заради досягнення обраних цілей життєдіяльності.

     Сучасний  ринок висуває особливі вимоги до підприємства. Складність і висока рухливість процесів, що відбуваються на ньому, створюють нові передумови для більш серйозного застосування планування. Визначимо види й зміст внутріфірмового планування.

2. Види  й зміст внутріфірмового  планування

     Внутрішньогосподарське, або внутріфірмове, планування займає найважливіше положення в ринковій економіці. Воно дозволяє з'єднувати в загальній економічній системі взаємні інтереси держави, фірм і домашніх господарств. У країнах з розвиненими ринковими відносинами основним завданням державного регулювання є підтримка рівноважного стану економіки, забезпечення економічного росту й підвищення якості життя людей. Внутріфірмове планування також спрямоване на розвиток виробництва матеріальних благ, задоволення різних потреб людей й одержання прибутку. У ринковій економіці держава й підприємство є основними незалежними суб’єктами планово-регульованої виробничо-господарської діяльності.

     Внутріфірмове планування є найважливішою складовою  частиною вільної ринкової системи, її основним саморегулятором. Воно дозволяє знаходити відповіді на фундаментальні питання ринкової економіки, що визначають у сутності основний зміст внутрішньогосподарського планування й всієї ринкової економіки в цілому й полягає в наступному:

     1. Яку продукцію, товари або послуги варто робити на підприємстві?

     2. Скільки продукції або товарів вигідно підприємству виробляти й які економічні ресурси варто використати?

     3. Як цю продукцію треба робити, яку технологію застосовувати й як організовувати виробництво?

     4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими цінами її можна продавати?

     5. Як підприємство може пристосуватися до ринку і як воно буде адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх змін ринку?

     Із  цих фундаментальних питань випливає, що основним об'єктом внутрішньогосподарського планування є взаємозалежна система планово-економічних показників, що характеризують процес виробництва, розподілу й споживання товарів і ресурсів. У цей час всі виробники й підприємці, виходячи з ринкового попиту на товари, роботи й послуги, самостійно планують свою майбутню виробничо-господарську діяльність, визначають перспективи розширення виробництва продукції й розвитку підприємства.

     У вітчизняній планово-економічній  літературі й господарській практиці завжди було загальновизнаним виділяти два основних види планування: техніко-економічне й оперативно-виробниче.

     Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки  й економіки підприємства в їхній  єдності й взаємозалежності як по місцю, так і за часом дії. У  ході даного етапу планування обґрунтовуються  оптимальні обсяги виробництва на основі обліку взаємодії попиту та пропозиції на продукцію й послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси й установлюються раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві раціональні норми їхнього використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники й т.п.

     Оперативно-виробниче  планування являє собою наступний  розвиток і завершення техніко-економічних  планів підприємства. На даному етапі  планування встановлюються поточні  виробничі завдання окремим цехам, ділянкам і робочим місцям, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливи з метою коректування процесу виробництва й т.п.

     Усяке внутріфірмове планування передбачає забезпечення необхідного розвитку тих або інших виробничих об'єктів, економічних систем або підприємства в цілому. У ринковій економіці, що розвивається, значно зростає роль внутрішньогосподарського планування на всіх підприємствах. Високий ступінь економічної волі й планової діяльності припускає не тільки розширення практичної роботи на всіх фірмах, але й розвиток наукових знань й удосконалювання самої теорії внутрішньогосподарського планування. Зокрема, потрібне розширення існуючої класифікації систем, видів, принципів і методів планування. Всі види внутріфірмового й корпоративного планування можуть бути систематизовані по таких основних класифікаційних ознаках, як зміст планів, рівень керування, методи обґрунтування, час дії, сфера застосування, стадія розробки, ступінь точності й ін.

     План  діяльності фірми повинен бути виражений у письмовій формі. Властиво, можливий уявний й усний план, як контур майбутнього. Але якщо план однієї людини може бути в нього в голові, то план декількох осіб повинен мати вербальну форму, виражену письмово, що необхідно для його кращого розуміння виконавцями. Крім того, такий план надалі легше проконтролювати.

     Тому  з погляду зручності використання можна говорити про форму плану  у вигляді:

• набору обов'язкових документів;
• структури, що відбиває внутрішню логіку побудови;
• переліку виконавців із вказівкою їхніх диференційованих завдань;
• переліку необхідних дій по здійсненню передбачених завдань;
• строків виконання, зазначених відповідно до послідовності необхідних дій;
• кошторису витрат;
• розрахунку економічного ефекту як чисельного вираження поставлених завдань.

3. Методологія внутріфірмового  планування

     План  внутріфірмової діяльності підприємства містить цілу систему економічних  показників, що представляють загальну програму розвитку всіх виробничих підрозділів  і функціональних служб, а також  окремих категорій персоналу. План - це одночасно кінцева мета діяльності фірми, провідна лінія поводження персоналу, перелік основних видів виконуваних робіт і послуг, передова технологія й організація виробництва, необхідні засоби й економічні ресурси й т.д. Планування характеризує картину майбутнього, де найближчі події написані з відомою виразністю, відповідно ясності всього плану, а віддалені - представлені більш-менш смутно. Таким чином, план - це підготовлена на відомий період програма соціально-економічного розвитку підприємства й всіх його підрозділів.

     Планування  діяльності є на кожному підприємстві найбільш важливою функцією виробничого  менеджменту. У планах відбиваються всі прийняті управлінські рішення, утримуються обґрунтовані розрахунки обсягів виробництва й продажі продукції, приводяться економічна оцінка витрат і ресурсів і кінцевих результатів виробництва.

     Процес  планування здійснюється по своїх внутрішніх законах відповідно до логіки обґрунтування  показника, тобто відповідно до методології  планування. Методологія планування - це навчання про сукупності основних принципів, методів, про систему застосовуваних показників, мір (і дій), необхідних для виконання плану, а також його моніторингу.

     У ході складання планів керівники  всіх ланок керування намічають  загальну програму своїх дій, установлюють головну мету й результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в загальній діяльності, поєднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координує роботу всіх укладачів планів і виробляють рішення про єдину лінію трудового поводження в процесі виконання прийнятих планів. При розробці вільного плану й виборі лінії поводження всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але й здійснити досягнення прийнятих планів й обраних цілей у майбутньому.

     Уперше  загальні принципи планування були сформульовані  А. Файолем. Як основні вимоги до розробки програми дії або планів підприємства їм були названі п'ять принципів: необхідність, єдність, безперервність, гнучкість і точність.

     Основні принципи планування орієнтують всі  наші підприємства й фірми на досягнення найкращих економічних показників. Багато принципів досить тісно зв'язані  й переплетені між собою. Деякі  з них, наприклад, ефективність й  оптимальність, діють в одному напрямку. Інші, гнучкість і точність, - у різних напрямках.

     Наші  менеджери мають у цей час  великий вибір існуючих принципів  планування. Поряд з найважливішими розглянутими принципами необхідно  зупинитися ще на двох основних положеннях розробленого Р.Л. Акоффом нового методу інтерактивного планування: принцип участі й принцип холізму.

     Розглянемо  основні принципи планування.

     1. Принцип єдності, тобто холізму,  які означає, що використовувані  в плануванні показники треба  обґрунтовувати в їхній єдності, з обліком теоретичної й практичної взаємозалежності. Розробка планових показників повинна здійснюватися в напрямку єдиного вектора мети. Дотримання принципу вимагає координації й інтеграції дій служб і підрозділів системи, відбиваних у відповідних планових показниках. Планова зміна фактора обов'язково викликає планову зміну залежного показника діяльності.

     2. Принцип безперервності визначає  процес планування як безперервний, коли на зміну одному виконаному  плану приходить інший новий  план, а на зміну другому - третій і т.д. принцип стосується насамперед планів різного періоду: короткостроковий план є частиною середньострокового, а той, у свою чергу, - частиною довгострокового. Таке розуміння включає й зв'язок планування із прогнозуванням, коли план є похідна від прогнозу. Принцип також визначає кругообіг і послідовність етапів планування. Однак їхня послідовність важлива лише для розробки окремого показника й календарного періоду. Етапи планування показників різних планів в одній системі можуть здійснюватися як одночасно, так і розрізняючись за часом.

     3. Принцип гнучкості означає здатність  плану міняти свою направленість за умов, що змінилися, діяльності й мати визначені резерви. Принцип диктує наявність механізму зміни планових величин, тобто їхнє можливе коректування для адаптації до обставин, що змінилися, бізнесу. Крім того, гнучкість у плануванні означає наявність певних резервів або "надбавок на безпеку", які повинні замортизувати результати роботи при погіршенні умов діяльності.

     4. Принцип точності вимагає обґрунтованості, деталізації й конкретизації планового показника. Обґрунтованість плану в числовому значенні означає його відповідність наявним ресурсам, у тому числі нормальним здатностям і працезатратам виконавців. Так званий напружений план, що перевищує цю норму, не залишає резервів на випадок погіршення обставин, а так званий занижений план створює умови для необґрунтованого заохочення працівників без належних зусиль із їх боку. Необхідність деталізації й конкретизації плану в довгостроковій перспективі виражена менш яскраво, ніж у короткостроковому періоді. Дія даного принципу підсилюється в міру наближення часу плану.

     5. Принцип участі означає, що  в розробку планових показників повинні включатися всі фахівці об'єкта господарювання, а при необхідності - фахівці ззовні й партнери по бізнесі. У розробці планового документа обов'язкова участь майбутніх виконавців. Це підвищує ступінь їх залученості в процес роботи, формує почуття причетності. У ході такої участі фахівці вносять свої ідеї, пропонують своє бачення рішень проблем, що збагачує й уточнює зміст плану, дозволяючи створити дійсно потрібний і реальний документ, що поєднує в собі ракурс позицій структурних підрозділів фірми. у ході такої участі створюється система мір, у виконанні якої будуть задіяні справжні виконавці.

     Такі  найважливіші вимоги або принципи ринкового  планування в сучасному виробництві. На їхній основі розвиваються й формуються в процесі практичної діяльності й всі діючі загальнонаукові методи планування, які представляють процес пошуку, обґрунтування й вибору необхідних планових показників і результатів.

     Залежно від головних цілей або основних підходів, використаної вихідної інформації, нормативної бази, застосовуваних шляхів одержання й узгодження тих або інших кінцевих планових показників прийнято розрізняти наступні методи внутріфірмового планування: наукові, експериментальні, нормативні, балансові, системно-аналітичні, програмно-цільові, економіко-математичні, інженерно-економічні, проектно-варіантні й т.п. У кожного із цих методів, судячи з їхньої назви, є кілька переважних ознак, або пріоритетних вимог, до основного планованого результату.

     Наприклад, науковий метод базується на широкому використанні глибоких знань про предмет планування, експериментальний - на аналізі й узагальненні досвідчених даних, нормативний - на застосуванні вихідних нормативів і т.д. У процесі планування жоден з розглянутих методів не застосовується в чистому виді. В основі ефективного внутріфірмового планування повинен лежати системний науковий підхід, заснований на всебічному й послідовному вивченні стану підприємства і його внутрішнього й зовнішнього середовища.

     Ще  один елемент методології планування - це система мір (дій), необхідних для виконання плану. План - реальний орієнтир до дій. І дії плану вимагають своїх обґрунтувань. Без них план ніколи не стане реальністю. Надії на те, що запланована мета здійсниться сама собою, малоймовірні. Досягнення мети вимагає продуманих, вольових і відповідальних дій. Тому міри виконання плану включають:

• розгорнутий опис необхідних дій;
• ресурсне забезпечення;
• перелік виконавців, що беруть участь (служб) і визначення їхніх диференційованих завдань;
• строки виконання розрахункових показників.

     Міри  досягнення цілей плану вимагають  обґрунтування з організаційної, технологічної, маркетингової, кадрової й інших сторін. типові міри (дії) по виконанню планового показника передбачаються для різних сфер діяльності - у сфері основного капіталу, у сфері персоналу, менеджменту, оборотного капіталу, у сфері раціоналізації витрат виробництва, обіг й т.д.

     Розробка  мер виконання плану містить  у собі також завдання виконавцям - працівникам підрозділів і служб, фахівцям. У таких завданнях вказуються основні підцілі, тобто завдання для виконавців. Міри виконання плану повинні включати строки виконання, а також кошторис витрат. Вона може розроблятися:

     а) для окремих структурних підрозділів;

     б) у цілому по фірмі на блок завдань  плану;

     в) для окремого виконавця плану;

     г) на окреме завдання плану.

     Обов'язкова розробка загальної по фірмі кошторису  витрат на весь план. Конкретизація  витрат кошторису не повинна заважати певному ступеню волі виконавців плану при виконанні його завдань.

2. Практична частина