МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет Економічний

Кафедра організації  виробництва і ЗЕД підприємств  АПК 
 
 

                           КУРСОВА РОБОТА 
 

На тему: Планування формування та використання валового доходу та прибутку підприємства 

На прикладі ПАФ « Єрчики » с. Єрчики Попільнянського району   Житомирської області.

Реєстр.№________________ 

Дата____________________ 
 
 
 
 
 

Роботу  виконав:

Павленко  Максим Васильович

Студент 4 курсу 5 групи

Економічного факультету

Керівник  практики:

__________________________________ 

Біла  Церква 2010

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи організації управління прибутком на підприємстві 4

1.1 Економічна  сутність прибутку та його  взаємозв’язок із рентабельністю 4

1.2 Фінансове  планування як елемент системи  управління прибутком на підприємстві 7

    Розділ  ІІ.  Організаційно-економічна характеристика об’єкта дослідження

2.1. Організаційно  - правові основи функціонування  підприємства

2.2 Основні результати  соціально-економічного розвитку  підприємства.

2.3 Побудова  та функціонування системи управління підприємством.

2.4. Система планів  підприємства, методика і процедура  їх розробки

2.5 Нормування, організація  і оплата праці в підприємстві.

Розділ ІІІ. Рекомендації щодо створення комплексної  методики управління прибутком на підприємстві

Вступ

Список літератури

Вступ

     В умовах ринкових відносин підприємство повинне прагнути якщо не до одержання  максимального прибутку, то принаймні  до того обсягу прибутку, що дозволяв би йому не тільки міцно утримувати свої позиції на ринку збуту своїх товарів і надання послуг, але і забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. В остаточному підсумку це припускає знання джерел формування прибутку і методів по кращому їхньому використанню, а отже потребує від керівництва підприємствам мати довгострокову стратегію щодо управління прибутком підприємства.

     Таким чином, основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей процесу управління прибутком на одному із діючих вітчизняних підприємств.

     Поставлена  мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

• розглянути теоретичні аспекти організації  процесу управління прибутком на підприємстві;
• дослідити систему управління прибутком на одному із діючих вітчизняних підприємств;
• навести пропозиції щодо розробки комплексної методики управління прибутком підприємства.

      Предметом курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі розподілу прибутку підприємства.

      В якості об’єкта курсової роботи виступає система управління прибутком на ПАФ„Єрчики”.

  Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета, завдання, предмет та об’єкт дослідження. основна частина присвячена дослідженню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсового дослідження. 
 

Розділ  І. Теоретичні основи організації управління прибутком на підприємстві

1.1 Економічна сутність  прибутку та його  взаємозв’язок із  рентабельністю

     Прибуток  є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

     Поява прибутку безпосередньо пов'язана  з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

     Додатковий  продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

     Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

     Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.

     Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною  категорією. Тому на його формування впливають  об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва  й розподілу валового внутрішнього продукту.

     Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

     На  формування прибутку як фінансового  показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському  обліку, в офіційній звітності  суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

     Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

     Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

     Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

     Прибуток - це частина отриманого на вкладений  капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик  підприємницької діяльності.

     Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

     По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для  забезпечення виробничої та фінансово-господарської  діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

     Співвідношення  прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У  найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки.

     Рентабельність  безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється  у відсотках.

Різні варіанти рішень, що приймаються при  визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність  значної кількості показників рентабельності.

     Обчислення  рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).

     Для розрахунку рівня рентабельності підприємств  можуть використовуватися: загальний  прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від  основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

     Для розрахунку рентабельності галузей  економіки береться загальна сума прибутку, отримана підприємствами, об'єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями, що входять у відповідну галузь економіки. На рівень рентабельності галузі впливатиме наявність у ній низькорентабельних і збиткових підприємств.

1.2 Фінансове планування  як елемент системи  управління прибутком  на підприємстві

      Основним  об’єктом у фінансовому плануванні є прибуток підприємства. Безпосередньо організація управління фінансами залежить від розмірів компанії і виконуваних нею задач. При вирішенні фінансових питань необхідно точно трактувати поняття "прибуток". Якщо повернутися до рахунка прибутків і збитків, то по ньому легко помітити,  що є істотна різниця між валовим і чистим прибутками: валовий прибуток являє собою поточні доходи до сплати податків,  чистий - після їхньої  сплати,  тобто це ті засоби, який компанія може використовувати за своїм розсудом.  У свою чергу чистий прибуток, у залежності  від виконуваних ним функцій,   ділиться на розподілений, тобто той що пішов на виплату дивідендів чи  взагалі в особисті  доходи власників фірми,  і нерозподілений,  тобто вкладений у виробництво.  Якихось особливих  рецептів  відносно розподілу чистого прибутку не існує, - усе залежить від конкретних цілей фірми і її фінансового  стану.  Можна лише відзначити, що прибуток, який  розподіляється,  складає зазвичай 30-50%  чистого прибутку.

      В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального  розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.

      Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник.

      Основним  чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво  коштів і можливість розпочати новий  виробничий цикл. Розмір виручки від  реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.

Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, - це сукупні  витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).

      Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1 

   З плануванням прибутку тісно пов'язане  касове  планування, тобто  процес оцінки всіх джерел надходження і  видатків наявних засобів протягом  визначеного періоду часу.

        Основна задача  тут - визначити  мінімальний розмір оборотного  капітал,  необхідного для перетворення  готівки в товарні запаси,  потім  у  дебіторську заборгованість  і,  нарешті, знову в готівку. 

      Оборотним капіталом  звичайно  вважається перевищення мобільних засобів (поточних активів)  над  короткостроковими  пасивами. Збалансованість оборотного капіталу обов'язкова в силу цілого ряду причин: вона дає можливість вчасно оплачувати рахунки  за матеріали і робочу силу,  робити витрати, зв'язані з виробничою і збутовою  діяльністю,  користуватися стійкою кредитною репутацією.

   Визначивши  потребу  в  оборотних  коштах,  необхідно скласти прогноз надходження  і витрат наявних засобів,  необхідних  для планування виплати  дивідендів,  оплати відсотків і  погашення  кредитів. Функції такого прогнозу виконує касовий бюджет, що  відбиває  передбачувані надходження готівки і її використання, а також потреба в  кредитах чи неможливе  одержання надлишків готівки. 

   Касовий бюджет розглядати як рахунок прибутків  і збитків,  але лише в тому,  що  стосується готівки .

        Фактичні надходження і  платежі   зазвичай  відрізняються  від  передбачених у касовому бюджеті,  що може бути викликане зміною  умов  збуту чи виробництва,  а  також  недостатнім  контролем за рухом наявних засобів.  Щоб зберегти оборотний капітал у належному стані, можливе прийняття визначених стабілізуючих мір:

• зменшення прямих перемінних витрат;
• посилення інкасації рахунків дебіторів;
• тимчасове відмовлення від великих витрат;
• скорочення товарних запасів;
• використання спроби відстрочки погашення кредитів;
• як  останній засіб - зміна виробничих планів.

        Як   стабілізуючий фактор повинні  також виступати спеціальні резерви  і фонди, що фінансуються як  із прибутку, так і з витрат. Досвід показує, що підприємства повинні обов'язково накопичувати засоби,  щоб мати  їх  на  майбутні витрати - сплату податків,  погашення боргів,  заміну устаткування і т.д..

   Резерви відрізняються  від  фондів  тим,  що у фондах наявні засоби акумулюються,  а в резервах наявні засоби  зазвичай складають заздалегідь фіксовану суму.

   Резерви від прибутку забезпечують виконання  планів по розвитку виробництва,  а  також служать для непередбачених подій.

   Фонд  є сума готівки,  відкладена для спеціальних цілей.  Головні характеристики фонду -  цільова  спрямованість  і строго  регламентована система формування шляхом регулярних відрахувань. Наприклад, пенсійний фонд  (якщо такий формується на  підприємство) призначений тільки для виплати пенсій (фірмових надбавок до пенсії,  вихідних допомога при виході на пенсію)  і формується  за рахунок відрахувань із заробітної плати.

Розділ  ІІ. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА

ПАФ “Єрчики” Попільнянського  району Житомирської області реорганізували у 2000 році з колишнього ПКП ім. Фрунзе. Нині господарство орендує 5039 га землі, на якій успішно вирощують зернові, цукрові буряки, сою, ріпак, виготовляють корми й утримують племінну молочну та м’ясну худобу і свиней. 

Останні три  роки у приватній агрофірмі “Єрчики” вирощують у середньому понад 14,3 тис. т зернових, у тому числі кукурудзи на зерно — 7,7 тис. т, близько 27 тис. т цукрових буряків, 1369 т озимого ріпаку та 277 т сої; виробляють 4,4 тис. т молока та реалізують на забій близько 277 т худоби всіх видів у живій масі.

За п’ять  останніх (2005–2009) років середня молочна  продуктивність корів становила 6016 кг. Нині підприємство нарощує поголів’я, тому показник середньої продуктивності дещо нижчий. Рентабельність молока за 2007–2009 роки становила в середньому 103, а в 2009 році — 108,4%. Торік від реалізації молока отримали 4494 тис. грн прибутку, що на 1135 тис. грн (34%) більше, ніж 2008 року.

У структурі  посівних площ кормові культури в  середньому становлять 38,4%, з них  під багаторічні трави відводять 30,5, під кукурудзу на силос і зелений корм — 30,1%, однорічні трави — 38,7 та коренеплоди — 0,7%. Це дає змогу постійно забезпечувати тваринництво високоякісними кормами потрібної структури в достатній кількості. Підвищення рівня кормовиробництва дало можливість збільшити витрати кормів на корову до 60–66 ц к. о., а на середньорічну телицю — до 22–23 ц. У власному комбікормовому цеху коровам постійно виготовляють комбікорми з мінерально-вітамінними добавками. Норму визначають відповідно до фізіологічного стану корів (для лактуючих та сухостійних).

Значною мірою  підвищенню ефективності ведення галузі молочного скотарства сприяла цілеспрямована селекційно-племінна робота.

ПАФ “Єрчики” має  статус племінного заводу з розведення ВРХ української чорно-рябої молочної та української червоно-рябої молочної порід.

Формування високопродуктивного  молочного стада корів у господарстві почали з 1995 року: стали завозити племінну худобу української чорно-рябої  та української червоно-рябої молочних порід із господарств-репродукторів Волинської, Житомирської, Чернівецької та інших областей України, а також використовували бугаїв-плідників планових порід на маточному поголів’ї місцевого походження. Останнім часом використовували чистопородних чорно-рябих та червоно-рябих голштинських бугаїв. Завдяки цілеспрямованому добору бугаїв та відбору тварин бажаного типу, в господарстві створено високопродуктивне стадо корів: за даними матеріалів бонітування за 2007 рік, 100% маточного поголів’я зараховано до української чорно-рябої молочної та української червоно-рябої молочної порід, 94% корів — до класів еліта-рекорд та еліта.

Сучасне поголів’я  корів племінних заводів представлено п’ятьма лініями голштинської чорно-рябої  породи та трьома лініями голштинської червоно-рябої.

Особливий вплив  на формування племінних і продуктивних якостей мали бугаї Черчгіл 5568735 лінії Старбака, Старекш 5063697 лінії  Чіфа, Латурі 392585 лінії Елевейшна  голштинської чорно-рябої породи; Арсенал 512 лінії Кавалера та Джексон 389955 лінії голштинської червоно-рябої породи та інші.

Нині для осіменіння корів і телиць у господарстві використовують сперму високопродуктивних бугаїв-плідників голштинської чорно-рябої  породи Джамборі 2261722 лінії Чіфа, Коунтрі 6505858 лінії Валїанта та Сіггі 27615278895 лінії Елевейшна та, відповідно, голштинської червоно-рябої породи Гольфа 114468012 і Романа 86883 лінії Старбака, перевірених за якістю нащадків, з річними надоями їхніх матерів — 10,4–17,3 тис. кг молока із вмістом жиру 3,7–5,8% та білка 3,1–3,6 відсотка.

Торік закупили 31 нетель симентальської породи австрійської селекції, а для них — сперму бугая Вікхта 932375771 лінії Харрора  німецької селекції.

Агрофірма працює згідно з Програмою селекційно-племінної  і господарської роботи в стаді  ВРХ, яку створили наукові співробітники відділу розведення і генетики Інституту сільського господарства Полісся УААН.

Велика увага  приділяється цілеспрямованому відбору  та вирощуванню ремонтних телиць від високопродуктивних корів. Від  народження їх до десяти діб тримають у корівнику біля корови, на 5–9 добу знерожують, потім передають у телятник-профілакторій і утримують в індивідуальних клітках до 30-денного віку. Після цього, вже в іншому приміщенні, телята живуть групами по сім-вісім голів до п’ятимісячного віку, а тоді їх переводять на безприв’язне утримання та вирощування аж до осіменіння.

Середньодобові  прирости живої маси ремонтних телиць усіх вікових груп становлять у середньому 602 г, в т. ч. у 2007 році — 618 г. Нетелям  та коровам щодня протягом року влаштовують моціон на свіжому повітрі. Під час вирощування ремонтним теличкам забезпечено збалансований за поживністю раціон. У молочний період їм випоюють 340 кг незбираного молока та 560 кг замінника цільного молока.

Перше осіменіння ремонтних телиць здійснюють, в основному, в 18–19-місячному віці за середньої маси 375–380 кг. Нетелей шести-семимісячної тільності формують в окремі групи й закріплюють за кращими працівниками.

Для формування конкурентоспроможного стада продуктивністю 7,0–7,5 тис. кг молока на племзаводах оцінюють та відбирають первісток у контрольно-селекційному корівнику на другому-третьому місяцях лактації на придатність до машинного доїння, продуктивність, вміст жиру та білка в молоці. Оцінюють разом із науковими співробітниками Інституту сільського господарства Полісся УААН. Первісток, які за добу дають менше 19 кг молока, передають на товарні молочні ферми. Звісно ж, належну роботу проводять із роздоювання корів, переважно групового. Торік до продуктивності 5–6 тис. кг роздоєно 227 корів (43%), до 6–7 тис. кг — 102 (19%), до 7–8 тис. кг — 15 (3%) та понад 8 тис. кг — 3 корови, або 0,6 відсотка.

У господарстві послуговуються традиційною стійлово-табірною технологією прив’язного утримання  корів, а весь молодняк вирощують  безприв’язно на глибокій підстилці.

Дійних корів  утримують на трьох молочних фермах: у селі Єрчики — на племінних  заводах (529 голів), у селах Жовтневе та Романівка — по 118 голів на кожній товарній фермі.

На всіх молочних фермах упроваджено однозмінну організацію  праці доярок, телятниць, скотарів та інших працівників. Навантаження на одного майстра машинного доїння — в середньому 25–50 голів залежно від системи доїння. Для роздавання кормів використовують кормороздавачі КТУ-10 ЕVROМІХ (Німеччина). Гній з приміщень видаляють транспортерами ТСН-10 або трактором. Напувають тварин за допомогою автонапувалок.

Дійне стадо  на племінному заводі в с.Єрчики утримують  групами залежно від фізіологічного стану корів: є цех сухостійних  корів і цех виробництва молока (дійні корови).

На всіх молочних фермах упроваджено цілорічний силосно-сінажний тип годівлі поголів’я зі сховищ, тобто влітку тварини лише частково одержують зелені корми: не більше 25–30% потреби. Усі корми (солома, силос, сінаж, меляса, концкорми, а в літній період — частково зелена маса) змішують в одну кормову суміш з допомогою кормороздавача ЕVROМІХ.

Сіно та кормову  сіль (лизунець) дають усім тваринам за потребою цілорічно.

Зооветспеціалісти господарства постійно контролюють  фізіологічний стан маточного поголів’я, лікують тварин від гінекологічних захворювань та проводять комплексні дослідження на субклінічні форми маститів і оперативне лікування, співпрацюють із науковцями Білоцерківського державного аграрного університету. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.1. Організаційно - правові основи функціонування підприємства

       Приватна агрофірма « Єрчики» є самостійним господфзюючим суб’єктом, створеним за рішенням засновника на власності громадян з правом найняття робочої сили шляхом реорганізації Приватно-колективного підприємства ім. Фрунзе згідно з Указом Президента України від 3 грудння 1999 року «Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки» . Агрофірма є також правонаступником майнових прав та обов’язків ПСП «Колос» с.Жовтневе Попільнянського району Житомирської області відповідно до передавального акту від 30 грудння 2004 року. Підприємство створене і діє згідно господарського кодексу України, Земельного кодексу України та інших.