Планування та прогнозування діяльності підприємства

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ТЕХНІКУМ

ПРИ МІЖРЕГІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка підприємства»

на тему

ПОЯСНЮВАЛЬНА  ЗАПИСКА ДО КУРСОВОЇ РОБОТИ

(ШИФР  КУРСОВОЇ РОБОТИ: шифр спеціальності, шифр групи,

номер наказу, номер за порядком в наказі)

Роботу виконав студент групи

____________________________

^(ПІБ)

____________________________

^{(підпис)}

Роботу перевірив

____________________________

^(ПІБ)

____________________________

^{(підпис)}

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………….с.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА……………………………………...…………..…с.

1. . Сутність прогнозування ………………. ………….…………….с.
2. . Методи прогнозування …………………………………………..с.
3. . Особливості економічного планування на підприємстві ..с.

РОЗДІЛ  ІІ. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА  ВАТ «Славутський солодовий завод»…………………………………………………………......с.

1. . Загальна характеристика  ВАТ «Славутський солодовий завод» ….....…….с.
2. .  Аналіз виробництва та реалізації продукції  ВАТ «Славутський солодовий завод»………………………… ………………….……..с.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ  ВАТ «Славутський солодовий завод» ……………………………………………………………….….с.

1. . Шляхи підвищення та чинники зростання ефективності діяльності підприємстві  ВАТ «Славутський солодовий завод» …………….…..с.
2. . Вдосконалення діяльності ВАТ «Славутський солодовий завод»……………… ……………………………………….………..с.

ВИСНОВКИ……………………………………………...……………с.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...……………...с.

ДОДАТКИ

ВСТУП

Постійна мінливість ринкового середовища зумовила необхідність застосування заходів організаційного характеру та заходів планування в системі господарювання на підприємстві. Тож найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також способів досягнення таких цілей. Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і с координованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішувати різноманітні завдання управління.

За нових умов господарювання й переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи у виробництві.

Для реалізації ефективної господарської діяльності в ринкових умовах досить важливим є розв'язання першого завдання організації функціонування виробничої системи — узгодження процесу виробництва з динамікою попиту на продукцію підприємства. Таке узгодження досягається за рахунок сукупного планування.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства або організації — це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його (її) стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямків діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

ВАТ «Славутський солодовий завод» є юридичною особою, тобто має права та обов’язки і здійснює свою діяльність згідно Статуту та чинного законодавства. Товариство має самостійний баланс, розрахунковий і інші рахунки в установі банків, печатку зі своєю назвою, круговий штамп, бланки, інші реквізити. Головним завданням підприємства є виробництво та реалізація високоякісного пивоварного солоду.

На підприємстві існує певна  система управління персоналом. Аналізуючи його можна сказати, що організація  праці знаходиться на досить високому рівні, цілі організації доведені до безпосередніх виконавців робіт, проводяться  різноманітні заходи по підвищенню кваліфікації робітників та АУП.

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність прогнозування

Рентабельна діяльність підприємств в умовах ринкової економіки значною мірою  залежить від того, наскільки вірогідно  їх менеджери передбачають далеку й  близьку перспективу розвитку, тобто  від прогнозування.

Прогноз (з  грец. prognosis — передбачення, пророцтво) — науково обгрунтована гіпотеза щодо ймовірного майбутнього стану  економічної системи та економічних  об'єктів і показників, що характеризують цей стан. Розробку, складання прогнозів  називають прогнозуванням. Прогнозування  широко застосовується на попередніх стадіях розробки планів і програм  як інструмент наукового передбачення, варіантного аналізу, отримання  додаткової інформації щодо вироблення рішень.

Прогнози  застосовуються як плани-орієнтири. У  ринковій економіці поширене прогнозування  попиту, ринкової кон'юнктури.

Прогнозування попиту — передбачення майбутнього  попиту на товари і послуги з метою  кращого обгрунтування відповідних  виробничих планів. Воно поділяється  на короткострокове (кон'юнктурне), середньострокове і довгострокове.

Прогнозування ринкової кон'юнктури — передбачення економічної ситуації, яка може скластися  на ринку в майбутньому. Вона характеризується рухом цін, відсоткових ставок, валютного  курсу, заробітної плати, дивідендів, а  також динамікою виробництва  та споживання.

Прогнозування дозволяє не тільки передбачати далеку та близьку перспективи розвитку підприємства, а й запропонувати альтернативні шляхи та строки виконання своїх комплексних програм. Комплексна програма — це система взаємозв'язаних між собою за змістом, строком, ресурсами та місцем проведення заходів, дій, які скеровані на досягнення єдиної мети, вирішення загальної проблеми. У комплексній програмі наведені її цілі, шляхи і способи вирішення програмної проблеми.

Прогноз описує сферу і можливості, в рамках яких можуть бути сформульовані реальні  завдання та цілі, встановлює проблеми, які мають стати об'єктом розробки в плані. Розробка прогнозу і формування портфеля замовлень в умовах ринку  — взаємозв'язані стадії в рамках загального планування в межах підприємства, які мають специфіку. Розбіжності  між ними полягають у тому, що сформований портфель замовлень  відображає та втілює вже прийняте рішення, а прогноз — це пошук  потенційного, реалістичного, економічно правильного рішення. Сформований  портфель замовлень на підприємстві сприймається як результат усіх видів  та етапів роботи, він повинен бути якісно однорідним і спрямованим  на досягнення вибраної мети. Прогноз  розкриває можливість різних варіантів  розвитку, аналізує та обґрунтовує  їх. У прогнозі можна розглянути різноманітні принципи економічної  політики і поєднання об'єктивних та суб'єктивних, економічних і неекономічних  факторів. Він не встановлює якихось  конкретних завдань плану, але містить  матеріал, який потрібен щодо їхнього  розробки. Економічні прогнози можуть бути короткостроковими (до 3-х років), середньостроковими (5—7 років), довгостроковими (понад 10 років). При цьому організація  діяльності щодо прогнозування вимагає  забезпечення необхідних зустрічних потоків  інформації.

Існує два  основних методологічних підходи до прогнозування. Перший — генетичний (його ще називають дескриптивним). Його сутність полягає в тому, що оцінювання проводиться на основі встановлених дослідженнями причинно-наслідкових  взаємозв'язків між явищами.

Генетичний  підхід припускає, що можуть бути сформульовані  будь-які правдоподібні, науково  обгрунтовані кількісні та якісні, загальнонаукові і часткові гіпотези відносно факторів і умов майбутнього  розвитку, включаючи гіпотези визначення економічної політики й інших  форм активного свідомого впливу на виробничі та економічні процеси. Інший підхід — нормативний, цільовий. Він ґрунтується на визначенні результатів, які повинні бути досягнуті в  майбутньому. Якщо при першому підході  взаємозв'язок і послідовність явищ розглядається в напрямку від сучасного до майбутнього, то в другому — від майбутнього до сучасного. Від майбутнього до сучасного розгортається і досліджується ланцюг подій, які можуть відбутися, і заходи, які необхідно прийняти, щоб досягти нормативно заданого результату в перспективі. Нормативно-цільовий підхід має цілу низку загальних рис з генетичним підходом.

1.2. Методи прогнозування

Залежно від джерел інформації, технології її обробки та одержаних результатів  економічні методи прогнозування поділяються  на дві порівняно великі групи: фактографічні  та евристичні.

Фактографічні методи прогнозування базуються на використанні фактичних матеріалів, що детально характеризують зміни в часі усієї сукупності чи окремих ознак (показників) об’єкта прогнозування.

Основними у цій групі є такі методи:

- метод екстраполяції – один з основних  для прогнозування розвитку складних виробничих систем; базується на припущенні про незмінність чинників, що визначають розвиток об’єкта дослідження. Сутність методу екстраполяції полягає в поширенні закономірностей розвитку об’єкта в минулому на його майбутнє;

- метод функцій – базується на використанні так званих автокореляційних функцій (автокореляція – визначення взаємозв’язку між сусідніми членами часового ряду).

В основу евристичних методів формування прогнозів покладене використання логічних прийомів, методичних правил, підходів. Конкретні методи прогнозування цієї групи об’єднуються у дві підгрупи – інтуїтивні та аналітичні.

До інтуїтивних методів належать:

- метод експертних оцінок. Використовується у разі відсутності достатньої статистичної інформації або її непридатності для прогнозування певних явищ. В основу методу покладено спосіб збирання необхідної інформації переважно шляхом анкетування. Застосовуються два підходи до використання цього методу прогнозування: індивідуальні й групові оцінки. Сутність індивідуальних оцінок полягає у тому, що кожний експерт дає незалежну оцінку у вигляді інтерв’ю або аналітичної записки. Групові оцінки базуються на колективній роботі експертів та на отриманні сумарної оцінки від усієї групи експертів;

- метод «мозкової атаки» - є різновидом методу групових експертних оцінок. Сутність методу – колективна генерація ідей шляхом проведення дискусій.

До аналітичних методів належать:

- метод морфологічного аналізу – базується на використанні комбінаторики. Тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей розвитку об’єкта прогнозування, що досліджується та аналізується (морфології). Прогнозована оцінка розвитку підприємства (організації) здійснюється шляхом комбінування можливих варіантів розвитку об’єкта;

- метод побудови «дерева цілей» - застосовується в прогнозуванні з метою поділу основних завдань на підзавдання й обґрунтування між ними зв’язків;

- метод оптимізації – дає можливість враховувати максимально можливу кількість чинників, які впливають на техніко-економічні показники, і на цій основі вибрати найкращий варіант прогнозу.

1.3 Особливості економічного планування на підприємстві. 

Планування  — це одна зі складових частин управління, яка полягає в розробці і практичному  втіленні планів, які визначають майбутній  стан економічної системи, шляхи, засоби та способи його досягнення. Крім того, відокремлюється планування окремих  видів ресурсів (наприклад, фінансове  планування, соціальне планування). Планування в директивній формі  притаманне централізовано керованій  економіці, де керівну роль відіграють державні плани.

В економіці  ринкового типу значно частіше розповсюджене  планування на рівні компаній, фірм, яке повсякчасно несе індикативний, орієнтований характер. У плануванні використовуються як економіко-математичні, балансові методи, так і експертні  оцінки. Планування включає прийняття  планових рішень органами і особами, які уповноважені на це.

Планування  с найбільш важливою з усіх управлінських  функцій. Файоль, визначаючи функції  управління, розглядав планування як елементарну умову ефективного  керівництва: "План дій — це одночасно  і передбачений результат і направлення  дії, в якому необхідно слідувати, і етапи, які необхідно пройти, і методи, які необхідно застосувати. Це своєрідна картина майбутнього, в якій найближчі події змальовані з деякою визначеністю, в той же час віддалені події носять ймовірний  характер".

За визначенням  закордонних спеціалістів, система  внутрішньо-фірмового планування визначає рішення, які необхідно прийняти сьогодні для забезпечення ефективної діяльності фірми, її зростання в  майбутньому.

Найкрупніші концерни стали приділяти значну увагу питанням внутрішньо-фірмового планування в 20-ті роки XX століття. В цей період з'ясувалася неможливість існування крупного монопольного об'єднання без єдиного плану для його підприємств. Зараз плануванням займаються всі промислові фірми, ділові, урядові, загальноосвітні організації. Підприємства всіх типів планують свою діяльність на все більш тривалий час. Система внутрішньофірмового планування визначає те, "що треба зробити, хто повинен зробити і як треба зробити".

Значення  внутрішньо-фірмового планування визначається його цілями — усунути негативний ефект невизначеності та змін, зосередити увагу на головних завданнях, добитися економічного функціонування і полегшити контроль. За словами Файоля, "найкраща програма не в змозі передбачити всіх надзвичайних обставин, які можуть виникнути, але вона частково їх враховує і підготовлює той спосіб, до якого треба звернутися при неочікуваних обставинах". Але й тоді, коли майбутнє передбачається цілком визначеним, фірма прагне планувати. По-перше, щоб вибрати кращий шлях з метою досягнення цілі. По-друге, після прийняття рішення щодо визначення курсу, дії кожного підрозділу фірми повинні вкласти свій внесок в досягнення загальної цілі, а це можливо лише за допомогою плану. Добре продумані загальні плани фірми створюють умови поєднання дій різних підрозділів для досягнення цілей.

Внутрішньо-фірмове планування включає: встановлення перспектив розвитку зовнішнього оточення фірми, формулювання цілей і ймовірних стратегій, визначення перспективних завдань, а також дій для їх досягнення. Процес планування охоплює всі рівні управління і створює необхідні передумови для забезпечення у фірмі точної відповідності прийнятих дій до вимог загальних цілей. Забезпечення відповідності фактичного ходу виробництва вимогам плану є головним синтетичним показником ефективності управління.

Результатом планування є система планів: довгострокових, середньострокових і короткострокових.

Порядок установлення загальних цілей (наприклад, таких, як зростання виробництва, захоплення провідних позицій на ринку, зростання  прибутку, забезпечення окупності капіталовкладень) відбувається в такій послідовності:

— детальне викладення загальних цілей, які  забезпечують отримання наміченого прибутку;

— формулювання кожної цілі для всіх крупних сфер діяльності фірми (виробництва, маркетингу, фінансів і т. п.);

— встановлення кількісних характеристик або показників, які дають змогу встановити виконання  поставлених цілей (наприклад, обіг фірми, обсяг продаж).

На основі аналізу тенденцій на ринку, можливих напрямів розвитку техніки керівництво  корпорації формує загальні цілі на 10,15,25 років наперед і визначає головні  корпоративні дії, які необхідні  для досягнення цих цілей.

Але в умовах ринку можливості передбачити хід  економічних процесів дуже обмежені. Непередбачені дії конкурентів, зміни в соціально-економічному та політичному житті суспільства та інші фактори різко знижують точність довгострокових планів. Тому довгострокові плани, як правило, включають такі загальні питання бізнесу, як диверсифікація, політика власності, роль і характер закордонної діяльності в загальнокорпоративному бізнесі і т. п.

Довгострокове планування характеризують такі особливості:

1. Плани включають,  як правило, лише одну стратегічну  лінію. Програми ж, які відображають  варіанти дій, які складаються  на випадок зміни стратегії,  до плану не входять;

2. Розробці  планів передує оцінка можливостей  фірми, її слабкі та сильні  сторони при сприятливих і  несприятливих умовах у довкіллі.

3. Плани розробляються  на основі передумови умов, в  яких будуть здійснюватися плани.  Передумови є основою щодо  вибору альтернатив.

4. Плани,  які розробляються на основі  конкретних цілей, дозволяють  представити діяльність фірми  фінансовими показниками (наприклад,  показниками окупності капіталовкладень, виплаченими дивидендами) і знаходять  завершення в розробці бюджетів. Якщо бюджети добре складені, то вони слугують еталоном  щодо визначення виконання плану.

Основне завдання середньострокового планування — вибір  засобів для виконання намічених  цілей, які визначаються довгостроковим планом. Рішення, які приймаються  в процесі розробки середньострокових  планів, мають підпорядкований характер по відношенню до стратегічних рішень і орієнтовані на більш близьке  майбутнє (5 років). У середньострокових  планах находять своє відображення такі види діяльності фірми, як: загальна кадрова  політика, загальна виробнича стратегія, нова продукція, загальна фінансова  політика, загальна політика збуту  і т. п. Показники середньострокових  планів наводяться в більш детальному вигляді.

У середньострокових  планах вказуються основні елементи "стратегії бізнесу" і визначаються необхідні розміри інвестицій для  досягнення поставлених цілей. Після  складання плану за стратегічними  одиницями вище керівництво визначає загальну корпоративну стратегію на цей самий час, а потім на їх основі коригує плани нижчих ланок.

Короткострокове планування — це планування використання фізичних ресурсів, яке призначене вирішувати конкретні внутрішні  проблеми. Короткострокові плани  повинні допомагати здійснювати  довгострокові, а для цього необхідна  їх повна відповідність. Якщо рішення  щодо поточних справ приймаються  без урахування їх впливу на виконання  перспективних завдань, знижується ефективність довгострокового планування. Короткострокові плани розробляються  на один — два роки з деталізацією їх показників по кварталах та місяцях.

З метою підвищення ефективності планування враховуються такі принципи, як принцип гнучкості, принцип внесення змін у процесі  їх виконання і принцип оптимізації. Виходячи з того, що навіть у найдосконалішому плані містяться елементи невизначеності і можливі помилки, планування повинне  бути гнучким.

Найважливішим принципом підвищення ефективності планування є оптимізація перспективних  планів. Оптимізація їх ведеться в  основному за трьома напрямами:

а) встановлення найкращого варіанта капітальних вкладень.

б) виявлення  найкращої структури парку устаткування, за якою досягається найбільша ефективність виробництва;

в) визначення оптимального варіанта асортименту  і обсягу кожного виду закуповуваних  сировини і матеріалів.

Перспективний план багатьох великих фірм включає: а) зведений, або генеральний план, який визначає стратегію фірми; б) функціональні  плани; в) плани виробничих відділень.

Робота зі складання зведеного плану включає  чотири основні етапи:

— виявлення  головних завдань фірми на плановий період;

— створення  початкового варіанта зведеного  плану на основі планів відділень  і підприємств фірми;

— оцінка зведеного  плану в цілому і планів, які  були використані для його складання; усунення можливих помилок;

— уточнення  плану в подальшому, за мірою його виконання.

На підприємствах, які працюють в умовах ринку, існує  план підвищення економічної ефективності виробництва, в якому викладені  узагальнюючі показники підвищення економічної ефективності виробництва, а також показники підвищення економічної ефективності використання живої праці, основних фондів, оборотних  засобів, капітальних вкладень, матеріальних ресурсів. До числа цих показників відносяться: темпи зростання виробництва  чистої і товарної (валової) продукції; загальна рентабельність; витрати на 1 грн товарної продукції; темпи зростання  продуктивності праці й інші показники.

В ринковій економіці розрізняють два методи планування діяльності і розвитку підприємства: "зверху донизу" і "знизу доверху". За методом "зверху донизу" вся  робота щодо складання плану починається "зверху", тобто керівництво  підприємства визначає цілі і завдання, зокрема планові показники прибутку. Після цього ці показники за системою руху на більш низькі рівні структури  підприємства все в більш деталізованій  формі включаються до планів підрозділів. За методом "знизу доверху" роблять  навпаки. Наприклад, розрахунок показників реалізації починають окремі збутові  підрозділи, а вже потім керівник відділу реалізації підприємства зводить  ці показники до єдиного плану, який пізніше може увійти складовою частиною до загального плану підприємства.

Методи планування "зверху донизу" і "знизу доверху" складають дві протилежні тенденції. На практиці недоцільно використовувати  тільки один із цих методів. Формування планів підприємства — це поточний процес, у якому необхідно постійно здійснювати координацію планів різних підрозділів.

РОЗДІЛ  ІІ. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГОЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА 

2.1. Загальна характеристика  ВАТ «Славутський солодовий завод»

Історія ВАТ «Славутський солодовий завод» розпочинається з закладки першої цеглини у 1978 році. Будівництво було затяжним, всього завод будувався протягом 12 років. І хоча він був готовий до експлуатації у 1989 році, все ще залишався цілий ряд недоліків, які потім усувалися своїми силами. З моменту запуску заводу він ніколи не працював на повну потужність, його максимальна загрузка була у 1995 році – 38 тис. тон.

Постійні  простої були пов’язані з неможливістю придбати якісну сировину. Ячмінь, який вирощувався на Україні не відповідав стандартам пивоварного ячменю і  великими партіями відбував на експорт. Такий же найбільший споживач сировини, як Славутський солодовий завод  був змушений місяцями простоювати, як наслідок – збої у технологічних  процесах, нестача грошових коштів, відсутність можливостей для  розвитку, борги по заробітній платі. У 1998 році на підприємстві працювало 500 чоловік.

Цей рік  став для підприємства новою точкою відліку. Це рік, коли контрольний пакет  акцій підприємства був викуплений Скандинавським інвестором, компанією  ББХ (BBH – Baltic Beverages Holding). ББХ – це Шведська компанія, яка займається виробництвом пива та безалкогольних напоїв, і яка завоювала ринки Швеції та Фінляндії, вона володіє пивзаводами Саку, Алдарис, Утенос-Алус – в Прибалтиці; Балтика, Ярпиво, Челябинськпиво и Красноярськпиво – в Росії; пивзаводами «Славутич» і «Львівська пивоварня» на Україні. Компанія приймає рішення купівлі солодового заводу на Україні, оскільки для компанії стрижнем всієї її політики є розвиток місцевого бренду, залишаючи традиції, що склалися історично. Тобто, склалася можливість створення ланцюга українське пиво – українська сировина.

Силами  іноземного інвестора проводилось  детальне вивчення ринку виробництва  солоду і пива на Україні, можливості розвитку ринку сировини, розглядались реальні перспективи довгострокових програм інвестування у виробництво і сільське господарство. Протягом всього року йшла клопітлива робота спеціалістів заводу по розробці нових стратегій, планів, перспектив розвитку. І тільки у 1999 році іноземний інвестор приймає рішення щодо надання перших інвестицій.

ББХ розпочала  політику розвитку, підтримки, навчання і збереження кадрів підприємства. Ключовий стрижень політики ББХ –  створення сильної команди менеджменту. Матеріальні труднощі, старе устаткування не давали можливості розвиватися. Тільки при підтримці ББХ з’явилися реальні перспективи реалізації розроблених програм підтримки сільського господарства, розвитку технологічних процесів, реалізація програм контролю якості.

Також була вивчена можливість співставлення  професій, проведена переатестація робочих місць, створена служба планово-попереджувальних ремонтів. Як результат, підприємство у 2000 році вперше виходить на повну потужність. Якщо у 1999 році було вироблено 25829 тон солоду, то у 2000 році об’єм виробництва досяг 39700 тон, при простої в 3 місяця через відсутності сировини і біля місяця перед прийом нового врожаю.

ВАТ «Славутський солодовий завод» успішно продовжує переробку ячменів урожаю 2004 року Солод, вироблений підприємством за останній час є, як було відмічено, пивоварними заводами «Славутич» та «Львівська пивоварня» на порядок вище того, який вони отримували в минулому році.

Результатом покращення якості солоду є політика керівництва підприємства, яка була розроблена в період прийомки врожаю 2004 року, це більш жорсткі вимоги до якісних показників ячменю (білок, крупність, вологість, пророщення).

Серед вагових досягнень за 2005 рік  варто відмітити, той факт, що завдяки  поліпшенню технічних можливостей  на підприємстві не було втрат якості сировини, тобто весь об’єм заготовленого  ячменю вдалося зберегти з якісними показниками не нижче 1 класу. Ріст продаж у порівнянні з 2004 роком склав 11,6%, 9106,8 тон. У жовтні 2005 року реалізовано 2443 тон солоду. У порівнянні з відповідним періодом минулого року приріст склав 20%. З початку 2005 року реалізовано 59472 тон солоду. У порівнянні з відповідним періодом минулого року приріст реалізації склав 17%.

На ВАТ «Славутський солодовий завод» зберігається тенденція співпраці з найпотужнішими пивзаводами України, а також у зв’язку із значним підвищенням якості продукції, що випускається на підприємстві та її конкурентоспроможності, у порівнянні із продукцією провідних солодовень, як за ціновими так і за якісними параметрами, планується збільшення об’єму експорту продукції до країн ближнього зарубіжжя, ведуться переговори щодо співпраці з потужними пивзаводами Росії, а також Китаю. Продовжується реорганізація виробництва. Підприємство продовжує працювати на рівні проектної потужності згідно об’ємів закупленого ячменю.

Рік 2004-й для Славутського солодового заводу, найбільшого в Україні виробника солоду, відзначився приходом нового потенційного інвестора – компанії «Суфле». Компанія, заснована ще у 1897 р., вже багато років поспіль займає провідні позиції на світовому ринку агропродукції. Її підприємства розташовані у Франції, Великій Британії, Бельгії, Іспанії, Італії, Угорщині, Румунії, Польщі, Росії, Казахстані тощо. Компанія «Суфле» є власником 24 солодових заводів у 8 європейських країнах і на сьогодні є найбільшим світовим виробником солоду.

Великі  надії, які покладались на прихід до підприємства нового керівництва  вже починають справджуватися. Інвестори мають далекосяжні плани, спрямовані на розвиток Славутського солодового заводу. Вже сьогодні відбувається чимало позитивних змін, які дозволяють стверджувати, що усі можливості потужного підприємства із грандіозним потенціалом будуть задіяні.

В рамках загальної програми розвитку заплановано  інвестування програми по впровадженню та мультиплікації в Україні елітних  сортів пивоварного ячменю. Адже реалізація основного завдання підприємства – випуск високоякісного солоду, конкурентоспроможного на ринках України та Європи – можлива лише за умови наявності високоякісної сировини (Додаток 1).

Протягом  року було проведено ряд семінарів, метою яких стало провадження  освітньої діяльності, інформування виробників ячменю про нові методи господарювання, особливості вирощування  елітних сортів пивоварного ячменю.