Планування та прогнозування на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 

Кафедра менеджменту та бізнесу 
 
 
 
 

Курсова робота

з циклу  курсу «Основи менеджменту»

на тему: «Планування та прогнозування на підприємстві» 
 

Керівник роботи:

викл.                                                                                          Близнюк Т.П. 
 
 
 

Виконала:

Студентка 2 курсу

групи 7                                                                                       Йолкіна М. А. 
 
 
 
 

Харків, 2008

ЗМІСТ 

Вступ…...………………………………………………………………………......3

1. Поняття прогнозування  й планування...……………………............................5

  1.1. Класифікація  прогнозів, функції й методи  прогнозування...….................6

  1.2. Планування  цілей підприємства...……………………………………........8

  1.3. Етапи,  принципи й види планування...…………………………...............11

  1.4. Методи  планування...…………………………………………………...... 18

2. Виробнича  програма підприємства  ...……………………………................21

  2.1. Розробка  виробничої програми підприємства...……………...................25

  2.2. Оптимізація  виробничої програми підприємства  в умовах ринкових відносин ...……………………………………………………….........................32

Висновок...…………………………………………………………………........36

3. Практична  частина…………………………………………………………...37

Список використаної літератури...……………………………………….........46

                                                            ВСТУП

     У цей час жодна сфера життєдіяльності  людей не може обійтися без прогнозів  як засоби пізнання майбутнього. У даній  курсовій роботі ми особливу увагу приділяємо прогнозуванню й плануванню діяльності на підприємстві, обґрунтуванню основних напрямків економічної політики, передбаченню наслідків прийнятих рішень. Процес керування підприємством являє собою безперервну розробку управлінських рішень і застосування їх на практиці. Від ефективності розробки цих рішень у значній мірі залежить успіх справи. І перш ніж починати яка-небудь справа, необхідно визначити мету своїх дій. У процесі виробництва керівникам підприємства дуже часто доводиться зіштовхуватися із критичними проблемами, і від того, на скільки оптимально ухвалених рішень, буде залежати кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

     Необхідність  в рішенні виникає тільки при  наявності проблеми, що у загальному виді характеризується двома станами - заданим (бажаним) і фактичним (прогнозованим або планованим), і саме процеси планування й прогнозування будуть відправною крапкою в процесі ухвалення управлінського рішення.

     Щоб прогнозування було найбільш ефективним, Цілі повинні бути конкретними й вимірними. Тобто для кожної цілі повинні існувати критерії, які дозволили б оцінити ступінь її досягнення. Без цих критеріїв не можлива реалізація однієї з основних функцій керування - контролю. Виходячи із цього, можна зробити висновок, що ціль, ступінь досягнення якої можна кількісно виміряти, буде завжди краще попередньої цілі, сформульованої лише словесно (вербально).

     У свою чергу процес планування в умовах ринку є для підприємств ефективною системою фінансового планування. Насамперед, саме фінансовий план дає чітке розуміння й можливість аналізу різних варіантів досягнення поставлених цілей, з наступним вибором оптимального за заданими критеріями (прибуток, надходження коштів, структура балансу). Почавши планувати, керівники, як правило, починають більш чітко розуміти свої мети, коректувати бюджети. Точність планування при цьому підвищується.

     Актуальність  даної теми як в умовах розвитої ринкової економіки, так і перехідної економіки визначається тим, що рівень прогнозування діяльності підприємства спричиняє ефективність планування й керування економікою й іншими сферами.

     Метою даної курсової роботи є розгляд  сутності процесу прогнозування  й планування, їхні етапи, принципи, методи й прийоми економічного аналізу, способи прогнозування й планування й методик розробки прогнозів для визначення сутності, областей застосування й найбільш ефективних методів прогнозування й планування. Для цього необхідно вирішити наступні завдання:

* Визначення  поняття прогнозування й основних  його цілей

* Фінансового  позиціонування в системі керування  підприємством, основні методи  прогнозування

* Поняття  планування, цілей і завдань

* Видів  планування, їхніх принципів

Розробкою даної теми займалися такі відомі закордонні економісти, як         В. Хойєр, Р. Акофф, Г. Емерсон, Ф. Тейлор і російські вчені - Ю. Осіпов,         Р. Валевич, Г. Давидов і Р. Шпіцнер.

1. ПОНЯТТЯ  ПРОГНОЗУВАННЯ Й ПЛАНУВАННЯ

     Планування  й прогнозування властиве всім підприємствам  незалежно від їхніх форм власності. Механізм прогнозування й планування підприємства включає: принципи, визначення пріоритетних цілей, забезпечення взаємозв'язку між показниками, облік факторів і кон'юнктури розвитку ринку, контроль за складанням прогнозів і реалізацією планів. Процес планування й прогнозування базується на знанні й використанні об'єктивних економічних законів, законів товарного виробництва (закон вартості), законів ринкової економіки.

     В умовах щодо стабільного зовнішнього  середовища може використовуватися  стандартна система прогнозів і  планів підприємства (рис. 15.1).

Рис. 1.1. Система прогнозів і планів підприємства

      Річний план виробничого підприємства звичайно складається у вигляді  комплексної програми виробничої, фінансової й господарської діяльності.

     Він складається з наступних взаємозалежних розділів:

- план  маркетингу;

- виробнича  програма;

- технічний  розвиток і організація виробництва;

- підвищення  економічної ефективності виробництва;

- норми  й нормативи;

- капітальні  вкладення й капітальне будівництво;

- матеріально-технічне  забезпечення;

- праця  й кадри;

- собівартість, прибуток і рентабельність виробництва;

- фонди  економічного стимулювання;

- фінансовий  план;

- план  охорони природи й раціонального використання природних ресурсів;

- соціальний  розвиток колективу[2].

1.1 Класифікація  прогнозів, функції й методи  прогнозування

     Прогноз – науково-обґрунтоване передбачення характеру майбутньої поведінки  якої-небудь системи в цілому або  її складових частин за певних умов.

     Прогноз як процес зв'язаний звичайно з аналізом стану й оцінкою перспектив розвитку тих або інших явищ[3]. Але прогноз не можна розглядати тільки з погляду бачення майбутнього стану явищ. У зв'язку із цим можна виділити два етапи прогнозування:

- пошуковий  етап - розгляд майбутнього стану  галузі при незмінності впливу  на неї;

- цільовий  етап - прогноз того, що потрібно  почати, щоб вийти на той рівень  стану галузі, що вважається прийнятним.

     Прогнози  також мають класифікацію по різних ознаках:

1. За  рівнем: - макропрогнози; - мікропрогнози.

2. По  тимчасових обріях: - короткострокові  (від 1 до 3 років); - середньострокові (від 3 до 5 років) ; - довгострокові  (більше 5 років).

3. По  факторах повторюваності: - іррегулярні; - прогноз більш-менш повторюваний; - передбачення лише загального контуру явищ.

4. По  втримуванню: - прогнози НТП; - демографічні; - економічні; - соціальні; - екологічні; - галузеві; - територіальні; - зовнішньоекономічні[1].

     Прогнозування виконує наступні функції:

* кількісний і якісний аналіз тенденцій розвитку підприємства - тут повинні бути виявлені позитивні і негативні тенденції;

* імовірнісне,  альтернативне передбачення розвитку  підприємства, що враховує сформовані  тенденції й поставлені цілі;

*оцінка  можливостей і наслідків активної дії на прогнозні процеси.

     Принципами  прогнозування є:

* системність;

* адекватність;

* альтернативність;

     Методи  прогнозування діляться на дві групи:

- якісні  методи встановлюють загальні  закономірності розвитку прогнозних  процесів;

- кількісні методи дають можливість виразити якісні характеристики в кількісному вираженні. 
 
 
 
 
 
 
 

1.2. Планування  цілей підприємства

     Науково-аналітичною  стадією прогнозування є планування.

     Комплексно-цільові  прогнози - план.

     План - мотивована схема дій по досягненню певних результатів.

     Планування - це безперервний процес, спрямований  на адаптацію тимчасових рішень, що ставляться до майбутнього з урахуванням  постійного відновлення інформації про стан справ фірми. Планування включає систему мір, що передбачають визначення конкретних цілей розвитку організації, способів і методів досягнення цих цілей, установлення порядку й терміну виконання для цих робіт, контроль за їхнім виконанням.

Відправною  крапкою планування є планування результатів.

     Класифікація  результатів:

1. «ідеал»  - результат, що у принципі не  досяжний, але до якого можна  й потрібно прагнути.

Планування  орієнтоване на ідеал називається  нормативним плануванням.

2. «ціль» - результат, якого можна досягти  в доступному для огляду майбутньому.

Планування, орієнтоване на глобальну мету прийнято називати стратегічним плануванням.

3. «завдання» - результат, що має конкретну  форму й досягається в конкретні  проміжки часу.

     Планування, орієнтоване на рішення конкретних завдань називається тактичним (оперативним) плануванням.

     Часовий аспект планування пов'язаний з вибором  цілей, що забезпечують безперервність планування[4].

Рис. 1.2. Ієрархія цілей організації

     Цілі перебувають у певних взаєминах друг до друга:

     *   Комплементарні цілі, при  яких заходу щодо досягнення  однієї цілі одночасно ведуть  до досягнення іншої цілі.

     *  Конкуруючі цілі, коли заходу  щодо досягнення однієї цілі  приводять до зниження ступеня досягнення іншої цілі.

     *  Індиферентні цілі, коли досягнення  однієї цілі ніяк не впливає  на досягнення іншої цілі.

     *   Цілі підприємства перебувають  в ієрархічній підпорядкованості 

     *  Цілі вищого порядку - задаються  на рівні керівництва підприємства й важливі для стратегічного планування.

     *  Цілі середнього рівня - визначаються  на рівні менеджерів середньої  ланки й мають переважно тактичне  значення.

     *  Цілі нижнього рівня - установлюються  на нижньому рівні керування  й носять оперативний характер.

     Відділення  цілей середнього й нижнього рівня  від вищих цілей не повинне  привести до перекручування або зміни  цілей вищого рівня.

     Мети  повинні бути сформульовані таким  чином, щоб ступінь їхнього досягнення можна було виміряти[5]. Такі цілі звуться операціонаьльні. Конкретизація цілей відбувається на всіх рівнях підприємства. Можна виділити наступні види цілей:

1) Кінцеві  (перемога в конкурентній боротьбі, збільшення частки підприємства  на ринку);

2) Вищі (одержання прибутку, зростання прибутку й рентабельності, збільшення обсягу послуг);

3) Проміжні (збільшення пропускної здатності  ресторану);

4) Підцілі  (збільшення кількості послуг).

     По  можливості виміру цілей підрозділяються  на економічні, кількісні, якісні й  стратегічні.

     До  економічного ставляться: обсяг послуг, прибуток і рентабельність, ліквідність, структура капіталу й т.д. Кількісні тісно пов'язані з економічними.

     Якісні  цілі підприємства - це рівень обслуговування, рівень сервісу, відповідність світовим стандартам.

     Основні стратегічні цілі підприємства в умовах ринкової економіки можна сформулювати так:

a. Завоювання  й розширення частки ринку,  на якому працює підприємство;

b. Зростання  прибутку на вкладений капітал;

c. Завоювання  довіри клієнтів;

d. Ефективність  функціонування.

     Цілі  підприємства повинні володіти рядом характеристик, які іноді називають критеріями якості поставлених цілей. До числа основних характеристик цілей ставляться:

• конкретність і вимірність. Виражаючи цілі в чітких вимірних формах, керівництво створює базу для прийняття рішень і оцінки ходу робіт;

• межі планування. Виділяють довгострокові (більше 5 років), середньострокові (від 1 року до 5 років) і короткострокові (звичайно в межах року) цілі. Чим вужча межа планування, тим конкретніше повинна бути виражена ціль;

• досяжність. Цілі встановлюють так, щоб вони не перевищували можливості підприємства. Встановлення недосяжних цілей блокує прагнення працівників до успіху й знижує мотивацію праці;

• несуперечність. Дії й рішення, необхідні для досягнення однієї цілі, не повинні заважати досягненню інших[4]. 

1.3. Етапи,  принципи й види планування

     Процес  планування проходить ряд етапів, по В. Хойєру їх чотирьох:

I. Розробка  загальних цілей;

II. Визначення  конкретних, деталізованих цілей  на заданий (порівняно короткий) період часу;

III. Визначення  шляхів і засобів досягнення  цілей;

IV. Контроль  за досягненням поставлених цілей,  шляхом зіставлення планових  показників з фактичними.

     Процес  планування може бути розширений до шести  етапів, до вищевказаного додається: аналіз ситуації й планування реалізації.

Багато  авторів вважають, що варто виділяти формулювання проблеми як перший етап планування.

     Принципи  планування підприємство може вибирати самостійно.

     До  основних принципів планування відноситься  наступне:

· Гнучкість  – реакція на змінення умов, яка проявляється наданню планам здібності змінювати свій напрям з ціллю протидіяти можливому або дійсному зменшенню ефективності функціонуванню економічного об’єкта - це означає, що підприємство повинне мати деякий запас міцності, деякий резерв(грошовий, виробничої потужності, площі).

· Неперервність  передбачає, що планування повинне  здійснюватись безперервно в  рамках установленого циклу; таке планування дозволяє впроваджувати в процес розробки плану робітників підприємства.

· Холізм – об’єднує два напрямки координації ти інтеграції. Принцип координації встановлює, що діяльність любої частини організації не можна планувати ефективно, якщо робити це незалежно від решти одиниць даного рівня. Принцип інтеграції передбачає, що в організації існує різноманіття відносин відокремлених підрозділів зі своїми власними планами, але кожна з пісистем повинна працювати віходячи з загальних стратегій розвитку підприємства і його план повинен бути частиною плану підрозділу більш високого рівня. Виходячи з цього,  відповідно принципу холізму,  чим більше елементів та рівнів у системі, тим вигідніше планувати одночасно й у взаємозалежності.

· Оптимальність  – вибір з альтернативних варіантів  розвитку такого, який забезпечить  максимальну ефективність функціонування підприємства.

· Комплексність  – взаємозв’язок, взаємозалежність всіх елементів системи планування.

· Ціленаправленість – розробка планів для досягнення назначених цілей.

· Точність передбачає, що плани повинні бути конкретизовані і виражені деталі в такій степені, в якій це необхідно для успішної реалізації плану і в якій дозволяються внутрішні можливості[2].

     Існують інші принципи планування. Процес планування повинен бути зустрічним, тобто «  зверху долілиць» і «знизу нагору», коли задіяні всі ланки керування: від керівництва до структурних підрозділів.

     Розрізняють види планування по наступних ознаках:

I. По  рівнях: планування на макрорівні, мікрорівні, мезоуровні;

II. По  характеру: індикативне, директивне, регулятивне, рівноважне.

     Індикативне планування - це система, що опирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їхнього досягнення.

     Директивне  укладається в тім, що плани доводять до виконавців і носять обов'язковий  характер.

     При регулятивному планування держава  може брати на себе регулювання деяких параметрів (регулювання цін, тарифів).

     При рівноважному плануванні план повинен  бути збалансований за всіма показниками.

III. По  ступені охоплення: загальне планування, часткове;

IV. По  тривалості тимчасового інтервалу:  довгострокове, короткострокове, середньострокове.

     На  сучасному етапі розвитку довгострокове  планування перетворюється в стратегічне.

     Завданням стратегічного планування є вироблення стратегії, що дозволяє впоратися з  небезпеками й використовувати  виникаючі нові можливості[1].

     Процес  стратегічного планування складається  з 6 взаємозалежних етапів.

1) Визначення  місії підприємства;

2) Формулювання  цілей;

3) Оцінка  й аналіз зовнішнього середовища;

4) Оцінка  й аналіз внутрішнього середовища;

5) Розробка  й аналіз стратегічних альтернатив;

6) Вибір  стратегій з наявних альтернатив[3].

     Місію підприємства варто відрізняти від  цілі. Ціль має кількісне конкретне  вираження. Місія - основна, загальна ціль організації, чітко виражена причина  існування підприємства.

     Зміст місії кожне підприємство визначає вільно, гнучко й творчо підходячи до процесу її розробки.

     Місія деталізує статус підприємства й  забезпечує орієнтири для вироблення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях[4].

     Основні компоненти місії:

1. Продукти або послуги, які провадить підприємство, тобто коло потреб, що задовольняються.

2. Категорії цільових груп споживачів.

3. Застосовувані управлінські технології й функції, тобто спосіб задоволення потреб споживачів.

4. Конкурентні переваги.

5. Філософія бізнесу.

Табл. 1.1. Характеристика основних компонентів,

що визначають зміст місії організації

     У сучасній літературі широко висвітлюються  підходи до формування комплексу цілей. Можна позначити наступні напрямки:

· Положення  та доля підприємства на ринку

· Праця  з клієнтами

· Ефективність

· Управляючі та організаційні аспекти

· Соціальна  відповідальність

· Інновації.

     Кажучи  про планування цілей, не можна обійти той факт, що більшості керівників хотілося б досягти відразу подвійного результату: дістати максимальний прибуток і зайняти міцне положення на ринку. Ці цілі не комплементарні - досягнення однієї нітрохи не полегшує наближення до останньої.  Для першої більше підходить стратегія первісного нагромадження капіталу з усіма її моральними поступками, для другої - стратегія довгострокової присутності на ринку. Застосування відразу двох в одній фірмі провокує хаос, тому що кожне рішення вимагає індивідуального підбора стандартів, у людини аналогічне поводження звичайно називають роздвоєнням особистості. Однак підприємство має більші адаптаційні можливості, і може сполучити протилежні цілі, якщо не буде намагатися неодмінно змішати їх.

     У стратегічному плануванні необхідно приділяти увагу аналізу зовнішнього середовища. Це дають підприємству час для прогнозування можливостей, складання плану на випадок непередбачених обставин, розробки системи раннього попередження на випадок можливих проблем і на розробку стратегій, які можуть перетворити колишні проблеми у вигідні можливості. Проблеми й можливості, з якими зіштовхується підприємство, звичайно виділяють у сім областей: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, міжнародне поводження й соціальне поводження[2].

     Аналіз  факторів зовнішнього середовища, правильне  й повне подання про сильні й слабкі сторони підприємства дозволяють скласти прогноз збуту, що є основою  всього внутріфірмового планування.

     Тактичне  планування являє собою конкретизацію стратегічного. Воно покликано направляти поточну діяльність фірми на досягнення стратегічних цілей, вибирати оптимальні шляхи для їхнього досягнення, забезпечувати погоджену роботу структурних підрозділів.

     Основними завданнями тактичного планування є:

* визначення конкретних дій, які варто почати для досягнення стратегічних цілей;