Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Планування тваринництва

ВСТУП

Актуальність теми

Як відомо молочне скотарство є провідною галуззю сільського господарства, адже воно забезпечує населення цінними харчовими продуктами, надає сировину для легкої промисловості, а також цінні органічні добрива для рослинництва. Зважаючи на те, що зараз молочне скотарство переживає затяжну кризу, то подальший розвиток молочного скотарства пов’язаний із вирішенням цілої низки проблем різного рівня, тому дослідження даної теми є надзвичайно актуальним на сучасному етапі.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що практично немає рекомендаційної літератури, яка б висвітлювала причини неефективного функцірнування молочного скотарства, містила аналіз і обґрунтування розвитку галузі і давала конкретні рекомендації щодо розвитку цієї галузі. Адже розв’язання будь-якої проблеми можливе лише після детального вивчення і аналізу всіх процесів. Всі ці питання висвітленні в даній роботі і тому, на нашу думку, вона є надзвичайно актуальною.

Мета і задачі дослідження

Метою цієї роботи є обґрунтування підвищення економічної ефективності молочного скотарства і розробка раціональних організаційно-економічних важелів впливу на розвиток цієї галузі в. У зв’язку з цим в роботі поставлені і вирішені такі задачі:

– детально вивчити і проаналізувати розвиток молочного скотарства ;

– сформувати конкретні висновки за предметом дослідження;

– обґрунтувати практично значимі пропозиції, впровадження яких забезпечило б розвиток молочного скотарства досліджуваного району;

– розрахувати за допомогою ПЕОМ оптимальні параметри розвитку галузі в районі.

Предметом дослідження даної роботи є організаційно-економічне обґрунтування розвитку молочного скотарства.

В роботі використано такі методи і прийоми дослідження:

Статистично-економічний метод. Прийоми:

а) статистичне спостереження – для збору цифрових даних, анкетування;

2. Розрахунково-конструктивний метод. Прийоми:

а) аналогії;

б) застосування нормативів – для виділення головних чинників і умов, створення системи заходів, моделей, концепцій, програм розвитку і інших проектів;

3. Абстрактно-логічний метод. Прийоми:

а) індукції і дедукції;

б) аналізу;

в) порівняння;

г) програмування і прогнозування;

4. Монографічний метод – для детального дослідження і опису окремого типового об’єкта;

Джерела інформації

Дана робота написана на основі інформації поданої в щорічних статистичних звітах управління сільського господарства і продовольства, річних звітах сільськогосподарських підприємств, статистичних даних по Україні.

Обсяг та структура робот

Курсовий проект складається із:

– вступу;

– трьох розділів;

висновків і пропозицій;

використаної літератури ;

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ РОЗРОБКИ

РІЧНИХ ВИРОБНИЧИХ ПРОГРАМ ПО ТВАРИННИЦТВУ

Значення, зміст і послідовність складання

Практикою світового та вітчизняного скотарства доведено, що прибутковість сучасного молочного господарства безпосередньо пов'язана з удоєм корів. Внаслідок цього тваринники країн з розвиненим молочним скотарством різними зоотехнічних прийомів домагаються зростання їхньої продуктивності. При цьому кількість молочних корів, як правило скорочується, при збільшенні обсягу виробництва молока.

Виробнича програма підприємства є провідним розділом плану, оскільки становить основу всіх інших його розділів. Тому до її опрацювання приступають у першу чергу, одразу після розробки маркетингової програми підприємства.

Обґрунтування виробничої програми з тваринництва охоплює планування поголів’я худоби і птиці, їхньої продуктивності, план виробництва і використання продукції, а також комплекс зооветеринарних заходів щодо виконання плану виробництва продукції (породи, корми, засоби захисту тварин, системи їх утримання та годівлі). Важливе значення має науково обґрунтоване планування основних напрямів розвитку в господарстві тваринництва на перспективу: визначення галузей продуктивного тваринництва, їхніх розмірів, видів продукції, порід, систем годівлі й утримання тварин, раціонального поєднання інтенсивного й екстенсивного напрямів розвитку галузі.

Продуктивність худоби і птиці, як і врожайність сільськогосподарських культур, є головним якісним показником розвитку тваринництва і рослинництва. Її визначають за кількістю продукції бажаної якості, одержаної за певний проміжок часу з розрахунку на одну голову худоби і птиці. До основних показників продуктивності, що їх встановлюють у планах сільськогосподарських підприємств, належать: у скотарстві — надій на середньорічну корову за рік (кг), середньодобовий приріст живої маси молодняку на вирощуванні, відгодівлі й нагулі (г); у свинарстві — кількість поросят на матку (голів), середньодобовий приріст свиней на вирощуванні (старших за два місяці) і відгодівлі (г); у вівчарстві — настриг вовни з розрахунку на вівцю, наявну на початок року (кг); у птахівництві — кількість яєць на середньорічну курку-несучку. Важливими показниками є приплід телят на 100 нетелів, наявних на початок року (телят на 100 корів, запліднених телиць до двох років і всіх телиць старших за два роки, у т. ч. від корів), ягнят і козенят — на поголів’я вівце- і козематок і ярок старших за один рік; а також м’ясна продуктивність (відношення продукції вирощування худоби і птиці до поголів’я відповідного виду тварин, наявного на початок року).

Важливість обґрунтованого планування продуктивності тварин полягає в тому, що від неї безпосередньо залежить багато інших показників виробничо-фінансової діяльності господарства: обсяг виробництва продукції, поголів’я худоби і птиці, рівень оплати праці, собівартість і рентабельність виробництва продукції. Так, аналіз виробничих функцій собівартості молока, одержаних на ПК з використанням багатофакторної кореляційної моделі у вигляді лінійного рівняння множинної регресії за матеріалами 48 аграрних підприємств Кагарлицького та Обухівського районів, 69 приміських господарств Києва, а також 55 господарств Лісостепу України з вищою продуктивністю корів (понад 3500 кг) показав, що для всіх трьох сукупностей господарств фактор продуктивності ділить перше—друге місце з фактором собівартості кормів у ранжованому за коефіцієнтом еластичності ряді впливу окремих факторів на собівартість молока. Причому в господарствах з вищою продуктивністю перше місце займає фактор собівартості кормів, а з нижчою — фактор продуктивності худоби. На третьому місці в цьому ряду для всіх сукупностей господарств — фактор затрат праці в розрахунку на одну корову.

Стійке положення коефіцієнтів еластичності окремих факторів залежно від рівня продуктивності в зазначених сукупностях господарств дає змогу зробити висновок, що головний шлях зниження собівартості продукції для підприємств, де надоюють 2000—3500 кг молока на одну корову, — це підвищення продуктивності худоби, а понад 3500 кг — зниження собівартості кормів. Важливим фактором зменшення собівартості продукції в обох групах господарств є зниження трудомісткості виробництва продукції.

Наведені дані свідчать про значний вплив продуктивності тварин на ефективність галузі. З огляду на це велике значення має вибір науково обґрунтованої методики планування продуктивності тварин. Найчастіше застосовують балансовий метод у поєднанні з експертно-оцінним, за допомогою якого аналізують фактичний рівень (середню продуктивність) і тенденцію продуктивності за 4—5 років, встановлюють певний відсоток приросту, можливий унаслідок змін у породному та якісному складі стада, у годівлі, технології тощо.

Основними чинниками, які визначають продуктивність худоби і птиці, є: рівень годівлі, якість кормів, перш за все вміст у них перетравного протеїну; породний склад; середній вік маточного поголів’я; умови утримання; технологія. У поточному плануванні такі фактори, як породний склад, вік маточного поголів’я, технологія, умови утримання — статичні. Водночас корми, кількість і якість їх, співвідношення різних груп кормів — динамічні фактори, що можуть суттєво вплинути на продуктивність худоби навіть протягом одного року. У перспективному плануванні, коли господарство може істотно змінити породний і віковий склад стада, умови утримання, усі фактори стають динамічними. Оскільки на продуктивність різних видів худоби впливають практично однакові групи факторів, розглянемо умови і методи планування цього показника на прикладі молочного скотарства, яке розвивається у більшості сільськогосподарських підприємств.

Безумовно, у сучасних умовах головним фактором підвищення продуктивності худоби і птиці є корми. Це підтверджує проведена академіком Л. Ернстом експертна оцінка впливу основних факторів на рівень виробництва й економічну ефективність скотарства: у найближчій перспективі зростання виробництва продукції скотарства на 59 % визначатиме годівля, на 24 % — розведення тварин і на 17 % — технологічні фактори. Аналіз впливу рівня годівлі корів на їхню продуктивність за даними 48 господарств Кагарлицького та Обухівського районів показує (рис. 6.1), що зі збільшенням споживання кормів від 30 до 58 ц кормових одиниць (в 1,9 раза) річний надій молока на корову зростає від 1300 до 3260 кг (у 2,5 раза).

Аналогічні результати одержано й стосовно впливу на продуктивність корів інших чинників (питома вага концентрованих кормів у раціоні, вік корів, їхній породний склад, вихід телят з розрахунку на 100 корів, наявних на початок року, затрати праці з розрахунку на одну корову тощо [94, с. 107—117; 95, с. 104—116].

Ці дані можна використати як під час планування продуктивності корів у господарствах даної сукупності, так і для оцінки ефективності використання окремих ресурсів. Наприклад, у СТОВ «Переможець» Кагарлицького району в 2000—2002 рр. з розрахунку на середньорічну корову витрачено 51 ц кормових одиниць і надоєно 2710 кг молока. Зіставлення цих даних із се-
редніми в аналізованій сукупності господарств (рис. 6.1) показує, що істотних відхилень немає (у разі відхилення від кривої вниз це означало б, що господарство використовує корми менш раціонально, ніж у середньому в цих господарствах, при відхиленні вгору — навпаки). На 2003 р. у цьому господарстві заплановано довести рівень годівлі корів до 57 ц кормових одиниць на рік. Відповідно до рис. 6.1 це дозволить підвищити рівень продуктивності корів до 2900 кг. Аналогічно можна вивчити і розрахувати під час планування вплив на продуктивність худоби інших факторів.

Методики планування обсягів виробництва і розподілу продукції

Прогнозуючи продуктивність тварин, а також аналізуючи її тенденції, користуються методом екстраполяції (знаходження наступних рівнів динамічного ряду при відомих попередніх рівнях — рис. 6.2). Динамічний ряд продуктивності вирівнюють за допомогою рівняння прямої лінії типу yt = a + b · t. Обчислення параметрів a і b проводять за методом найменших квадратів шляхом розв’язання системи двох рівнянь:

де n — кількість років у досліджуваному періоді.

Недоліком наведених вище методів є те, що в них або зовсім не враховується вплив окремих факторів на продуктивність (метод екстраполяції), або вплив кожного чинника визначається окремо (балансовий метод), тимчасом як усі вони діють взаємозв’язано і взаємозумовлено. Крім того, ступінь обґрунтованості планової продуктивності тварин істотно залежить від кваліфікації експертів, оскільки їхні висновки ґрунтуються на особистому досвіді вивчення дії факторів без урахування теоретичної їх оцінки.

Комплексний вплив на продуктивність тварин окремих чинників вивчають на основі методу, який передбачає застосування виробничих функцій у поєднанні з експертно-оцінним методом і екстраполяцією. Він випливає з балансового методу, тобто із залежності продуктивності від окремих факторів, але виходить за його межі, дозволяючи визначити розміри впливу окремих чинників у їх взаємозв’язку.

Загальний вплив включених у модель чинників досить значний; на 77,4 % (сукупний коефіцієнт детермінації — R2) варіювання продуктивності пояснюється видозміною їх, а на 22,6 % — іншими. Для даного рівняння коефіцієнт множинної кореляції вірогідний і дорівнює 0,84.

Коефіцієнти регресії можна тлумачити як величини кількісних змін продуктивності в разі зміни факторної ознаки на одиницю виміру, прийняту в моделі. Наприклад, підвищення рівня годівлі на 1 ц кормових одиниць збільшує продуктивність корів на 34,32 кг, додатковий процент питомої ваги концентрованих кормів у раціоні — на 50,03 кг і т. д. Це відповідає логіко-теоретичним передбаченням.

Виходячи з абсолютних значень коефіцієнтів регресії, неможливо зробити висновок щодо ступеня впливу відібраних факторів на результативну ознаку, тому що вони виражені в різних одиницях виміру (ц, %, грн і т. д.). Для порівняльної оцінки впливу кожного чинника на результат обчислюють коефіцієнти еластичності Еі, які допомагають зробити економічну оцінку зв’язків між коефіцієнтами регресії:

де аі — коефіцієнт регресії при i-му факторі; — середнє значення j-го фактора; — середнє значення результативної ознаки.

Одержані виробничі функції використовують при короткостроковому прогнозуванні продуктивності тварин, а також для розрахунку очікуваної продуктивності. Для цього в розраховані виробничі функції підставляють планові або провізорні значення окремих факторів і одержують імовірне значення продуктивності. Цей показник за дотримання необхідних вимог буде досить обґрунтованим, адже він ураховує кількісні зв’язки між продуктивністю тварин і чинниками, які її визначають, а також зміни у факторах виробництва.

Недоліком викладеної вище методики прогнозування є те, що при цьому використовується функція, розрахована за один рік.
У зв’язку з тим, що показники впливу факторів на продуктивність у різні роки неоднакові, більш обґрунтовані прогнози, особливо середньострокові, можна мати в разі використання виробничих функцій, одержаних за даними кількох років. У загальному вигляді схему визначення прогнозу продуктивності можна подати таким чином. Спочатку визначають виробничу функцію, що є прийнятною для прогнозу на перспективу. Паралельно роблять прогнози основних факторів продуктивності. Для цього, крім екстраполяції, застосовують експертний метод, який тут, безумовно, є основним. Підставляючи прогнозні дані щодо факторів виробництва у розраховані виробничі функції, одержимо прогноз теоретичної продуктивності для даного об’єкта планування.

При цьому можна виділити кілька методичних підходів, які стосуються перш за все одержання рівнянь регресії, прийнятних для складання прогнозу. Так, О. П. Крастинь при середньостроковому прогнозуванні за найбільш імовірні показники умовно чистого впливу факторів виробництва на результат приймав середні за 10 років коефіцієнти регресії, які визначалися за кожен рік окремо. М. І. Холод для одержання середніх у часі коефіцієнтів регресії визначав для кожного елемента сукупності (сільськогосподарського підприємства) багаторічні (за 7 років) середні дані як для результативної, так і для факторних ознак.

Недоліком обох методів є те, що як у першому, так і в другому за основу взято середньоарифметичні дані (коефіцієнтів регресії і факторів виробництва). Водночас аналіз динаміки цих даних показує, що вони мають більш-менш чітко окреслені тенденції. Тому доцільно використовувати виробничі функції, побудовані за багатофакторними часовими рядами. Спочатку для кожного ряду одержують рівняння регресії, які свідчать про залежність результативної ознаки від досліджуваних факторів. Після відповідного аналізу статистичних характеристик будують динамічну модель продуктивності тварин на основі екстраполяції коефіцієнтів регресії. Застосування цього способу прогнозування продуктивно-
сті корів підтвердило його достовірність [94, с. 112—117].

На особливу увагу заслуговує використання виробничих функцій продуктивності для побудови альтернативних прогнозів з урахуванням реальних можливостей взаємозаміни факторів і наступного вибору оптимального з тієї чи іншої точки зору варіанта розвитку і відповідної економічної політики, а також для встановлення нормативів ефективності. Аналіз виробничих функцій продуктивності корів за 1965—2000 рр. у досліджуваній сукупності господарств дозволяє зробити такі основні висновки, що їх необхідно враховувати при прогнозуванні продуктивності. По-перше, з підвищенням продуктивності тварин на перший план виходять такі фактори, як якість кормів, вік основного стада, породний склад, суб’єктивні фактори тощо. Про це свідчать як зростання у динаміці коефіцієнтів регресії стосовно перших двох факторів, так і зниження абсолютних значень коефіцієнтів детермінації і критерію F у групі господарств з високою продуктивністю тварин.

По-друге, стала тенденція негативного впливу на продуктивність корів скорочення затрат праці з розрахунку на одну корову (у даній сукупності господарств за 35 років вона жодного разу не була порушена) переконливо свідчить, що це — об’єктивний процес, на який варто зважати. Крім того, необхідно вдосконалювати зоотехнічну роботу, доїльну та іншу техніку, щоб максимально знизити ступінь цього впливу.

По-третє, з підвищенням продуктивності тварин знижується вплив на неї рівня оплати праці, що можна пояснити досягненням у господарствах з високою продуктивністю досить високого рівня оплати праці. Однак слід зазначити, що і в господарствах, де досягнуто найвищої в країні продуктивності корів, фактор матеріальної зацікавленості залишається істотним.

Особливості планування показників економічної ефективності

Економічна ефективність виробництва характеризує результативну діяльність працівників виробництва тваринництва по виробництву конкретних видів продукції, необхідних суспільству, на основі використання його виробничих ресурсів та інтенсифікації всіх галузей тваринництва. Мірилом результативності виробництва є сукупність найважливіших економічних показників, які визначають використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Економічні показники бувають натуральні та вартісні, кількісні та якісні. Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру , а вартісні у - у грошовому виразі. Кількісні економічні показники характеризують абсолютні розміри, пов'язані з виміром сукупності елементів, наприклад, обсяг валової, товарної продукції , вартість основних фондів тощо. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їх розвитку, наприклад, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємства тощо.

Для визначення економічної ефективності тваринництва використовують такі найважливіші показники:

- коефіцієнт зростання виробництва валової і товарної продукції, валового і чистого доходу - відношення показника року, що аналізується, до базисного.

- продуктивність тварин (середньорічний надій на одну корову, кг).

Оцінка економічна ефективність сільськогосподарського виробництва ґрунтується на комплексному підході до визначення його кінцевих результатів з урахуванням залучених ресурсів та ступеня їх використання.
Економічна ефективність виробництва продукції скотарства залежить від ряду факторів:

- кількість тварин – чим більше поголів’я тим більше валової продукції, тим менші постійні і змінні витрати в розрахунку на одну голову

- якісні параметри тварин: маса однієї тварини, вікова структура стада, порідний склад. Рекомендована маса корови – 500 і більше кг., первістки – до 400 кг, телиці в 18-20 місячному віці – 300-500 кг, народженні телята – до 30-32 кг.

Від дотримання цих показників залежить розвиток і здоров’я тварини, що в свою чергу впливає на продуктивність.

Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками:

1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності);

3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці).

Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м'які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення - “м'яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м'якими” - ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.

Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.

3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання.

4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб'єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з'явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв'язку з цим суб'єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень.

5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники - керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі.

6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку.