Платники та об’єкти земельного податку

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування ринкового середовища в Україні передбачає посилення ролі земельних ресурсів у системі економічних відносин.

 Відповідно до Конституції  України, земля є об’єктом  права власності українського  народу та основним національним  багатством, що перебуває під  особливою охороною держави. Використання  землі в Україні є платним.

 Земля як об’єкт  ринкових відносин має ключове  значення при здійсненні підприємницької  діяльності в аграрній сфері  у якості основного засобу  виробництва. 

Тенденції сучасного розвитку земельних відносин характеризуються недосконалістю організаційного та економічного забезпечення землекористування  та землеволодіння. А тому, невід’ємною складовою механізму економічного регулювання земельних відносин є плата за землю, яка є системою обов’язкових земельних рентних платежів.

За допомогою механізму  плати за землю держава впливає  на економічні інтереси землевласників і землекористувачів, спонукаючи їх підвищувати ефективність використання землі, що знаходиться у їх розпорядженні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питання  плати за землю висвітлені в наукових працях таких відомих вчених як: М.П. Кучерявенка, І.Є. Криницького, А.А. Ялбулганова, В.В. Хохуляка, О.О. Дмитрика та ін. Однак прийняття Податкового кодексу в Україні вимагає поглиблення досліджень з метою вдосконалення теоретичних підвалин функціонування економічних регуляторів земельних відносин, ключовим з яких є плата за землю.

Таким чином, усе вище зазначене  підтверджує актуальність обраної  теми дослідження « Плата за землю».

Об’єкт дослідження  є відносини з приводу порядку плати за землю.

Предметом дослідження  виступають теоретичні та практичні аспекти формування та існування земельного податку та орендної плати.

Метод дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових методів, зокрема: методи індукції та дедукції, синтезу та аналізу, узагальнення та порівняння.

Метою курсової роботи є визначення проблем земельного оподаткування та шляхи їх вирішення.

Мета роботи визначає постановку наступних завдань:

економічний зміст та загальні засади справляння земельного податку  та орендної плати за землю;

аналіз плати за землю  в Україні;

проблеми земельного оподаткування  та шляхи їх вдосконалення.

При написанні роботи були використанні наступні джерела інформації: монографічні статті; підручники та навчальні посібники; журнали періодичної преси; всесвітня мережа Інтернет.

РОЗДІЛ I

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ ТА ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

1.  Платники та об’єкти земельного податку

Кожна країна незалежно від  устрою справляє податки, які використовуються для регулювання суспільних відносин, утримання апарату управління, війська  тощо. Якщо дотримуватись принципів  стабільності, рівнонапруженості, обов'язковості  та соціальної справедливості при визначенні та справлянні податків, система оподаткування  органічно вписується в життя  країни і виконує поставлені перед  податками завдання. Якщо ці принципи не витримуються, надходження в бюджет будуть не систематичні, або викликатимуть  постійні нарікання в суспільстві.

Велике значення має розмір самого податку. Він повинен бути таким, щоб задовольнити потреби  країни і, в той же час, не бути занадто  важким для платника. Великі розміри  податку, з однієї сторони, ведуть до неминучих злиднів, занепаду - це шлях до катастрофи. З другої сторони, малі податки не можуть задовольнити витрати  суспільства. Податки можна порівняти  з температурою тіла людини. Погано, коли вона висока і також погано, якщо вона низька. Здорова людина тоді, коли температура оптимальна. Аналогічно, економіка буде нормально функціонувати  при оптимальних розмірах податку.

Використання землі в  Україні є платним. Плата за землю  справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розмір податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначається до її встановлення в  спеціальному порядку визначеному  у 13 розділі Податкового Кодексу України.

Завдання плати за землю :

- забезпечити рівноправний  розвиток всіх форм власності  господарств на землі;

- вирівнювання економічних  умов виробництва на землях  різної якості;

- стимулювання власників  землі і землекористувачів;

- забезпечення надходження  грошей у бюджети рад для  реалізації програм охорони і  покращення земель, джерелами плати  за землю повинен бути прибуток  власників і землекористувачів [8].

Вартісною основою плати  за землю служить капіталізований  рентний доход із земельної ділянки.

Юридичною основою справляння плати за землю є статті 91 і 96 Земельного кодексу України та 13 розділ Податкового Кодексу України, який був прийнятий в 2010 році, до якого були внесені зміни в 2011 і 2012 роках. Відповідно до цих Кодексів об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, юридичні і фізичні особи, яким земля передана у власність або надана у користування.

Згідно Земельного кодексу  України, господарську діяльність пов'язану  з використанням земельної ділянки, можна починати лише після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної  реєстрації. Основним документом, який підтверджує площу земельної  ділянки, що підлягає оподаткуванню, є  державний акт па право власності  на землю або па право постійного користування землею [8].

Необхідно зазначити той  факт, що відсутність державного акта, що засвідчує право власності  або користування земельною ділянкою, не може бути підставою для несплати земельного податку, оскільки використання землі в Україні є платним.

Площа земельної ділянки, що підлягає оподаткуванню, за відсутності  державного акта, який засвідчує право  власності або право користування, може бути підтверджена випискою із земельно-кадастрової  книги.

Важливим є питання, хто  має сплачувати земельний податок  за земельні ділянки, якщо протягом року право на власність або користування переходить від одного платника податку  до іншого. У випадку переходу протягом року права власності або права  користування земельними ділянками  від одного платника податку до іншого земельний податок обчислюється та надається до сплати (якщо це фізична  особа) першому власнику землі або  землекористувачу, починаючи з початку  року і до дня, в який він втратив  право власності або право  користування земельною ділянкою (включаючи  і цей день), а новому - починаючи  з дня, який настає за днем виникнення права власності або права  користування земельною ділянкою [10].

За земельні ділянки, які  перейшли у спадщину, земельний податок  стягується зі спадкоємців, з моменту  вступу в права наслідування (згідно чинного законодавства).

Спадкоємцям, які прийняли спадщину до настання строку податкового  обліку, податок обчислюється з урахуванням  податкових зобов'язань заповідача.

Плата за землю запроваджується  з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо:

- раціонального використання  та охорони земель;

- підвищення родючості  ґрунтів;

- відшкодування витрат  власників землі і землекористувачів,  пов'язаних з господарюванням  на землях гіршої якості;

- ведення земельного кадастру;

- здійснення землеустрою  та моніторингу земель;

- проведення земельної  реформи та розвитку інфраструктури  населених пунктів [8].

Розмір земельного податку  не залежить від результатів господарської  діяльності власників землі та землекористувачів.

Розмір земельного податку  для конкретного року визначається з врахуванням індексів інфляції, які офіційно встановлюються Законом  України який визначає бюджет країни на наступний рік.

2.  Нормативно – правова база для визначення розмірів плати за землю

Плата за землю справляється у виді земельного податку та орендної плати. Земельний податок - це обов'язковий  платіж, що справляється із юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками [17].

Оподаткуванню підлягають не всі землі, а ті, які дають прибуток. Слід зауважити, що в певних умовах всі землі почнуть давати прибуток, тому законодавство чітко розрізняє  землі, які оподатковуються, а розмір податку диференціюється в залежності від місця розміщення, способу  використання та цільового призначення  земельної ділянки.

Розмір земельного податку залежить від місця розміщення, функціонального використання і площі земельної ділянки. Звичайно розраховують ставку податку.

Ставка податку - це законодавчо  визначений розмір плати за одиницю  площі оподатковуваної земельної  ділянки. Закон передбачає окремі підходи  до визначення розміру земельного податку  для земель: сільськогосподарського призначення; в межах населених  пунктів та інші землі за межами населених пунктів.

В основу розрахунку ставок земельного податку покладена грошова  оцінка земель, яка визначається відповідно до методик розроблених Держкомземом України. Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах.

Розглянемо більш детально систему розрахунку ставок плати  за землю.

Так для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку  з одного гектара сільськогосподарських  угідь встановлюються для ріллі, сіножатей та пасовищ в розмірі 0,1 відсотка їх грошової оцінки, а для багаторічних насаджень - 0,03 відсотка. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється як за землі сільськогосподарського призначення[17, ст..272].

За землі в населених  пунктах ставки земельного податку  встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком сільськогосподарських угідь  про які було вже сказано та окремих випадків[17].

Зокрема, податок за земельні ділянки, зайняті:

• житловим фондом;
• кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян;
• гаражно-будівельними і дачно-будівельними кооперативами;
• індивідуальними гаражами і дачами громадян;
• земельними ділянками, наданими для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами земельний податок справляється у розмірі трьох відсотків суми обчисленої в загальному за землі в населених пунктах.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками  та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податки за земельні ділянки  на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями (спорудами), що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку, встановленого в загальному за землі в населених пунктах.

При визначенні розміру податку  за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими  на територіях та об'єктах історико-культурного  призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого за землі  в населених пунктах:

- міжнародного значення - 7,5;

- загальнодержавного значення - 3,75;

- місцевого значення -1,5[17, ст.. 275].

Для земель, грошова оцінка яких не встановлена, ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. На 01.01.2012 р. Коефіцієнт дорівнює 1,879, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1997 р. - 1,059, 1998 р. - 1,006, 1999 р. - 1,127, 2000 р. - 1,182, 2001 р. - 1,02, 2005 р. - 1,035, 2007 р. - 1,028, за 2008 р. - 1,152, за 2009 р. - 1,059, за 2010 р. - 1,0 та за 2011 р. - 1,0 [8].

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують  норми відведення, справляється у  п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для військових формувань, утворених  відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Прикордонних військ України, залізниць, гірничодобувних  підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків  суми земельного податку за землі  в населених пунктах[17, ст..276].

Якщо грошову оцінку земельних  ділянок в населених пунктах  не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються залежно  від чисельності населення та спеціального коефіцієнту для міст Києва, Сімферополя, Севастополя та міст обласного підпорядкування (табл..1.2.1) Ставки коливаються від 0,26 до 3,66 грн. за квадратний метр.

В цьому випадку у населених  пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів  України до курортних, до ставок земельного податку, застосовуються наступні коефіцієнти:

- на Південному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 3,0;

- на Південно-східному  узбережжі Автономної Республіки  Крим - 2,5;

- на Західному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 2,2;

- на Чорноморському узбережжі  Миколаївської, Одеської та Херсонської  областей - 2,0;

- у гірських та передгірних  районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької  областей - 2,3, крім населених пунктів,  які Законом України "Про  статус гірських населених пунктів  України" віднесені до категорії  гірських;

- на узбережжі Азовського  моря та в інших курортних  місцевостях 1,5[17, ст.. 275].

Таблиця 1.2.1. Середні ставки податку за земельні ділянки в межах

населених пунктів

Ставки земельного податку  для земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють  та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням наведених вище коефіцієнтів.

Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також: за землі природно-заповідного  та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного  призначення та землі лісового і  водного фондів (за межами населених  пунктів) має свої особливості.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком сільськогосподарських  угідь, земельних ділянок залізничного транспорту, культурного призначення  та військових формувань утворених  відповідно до Законів України справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17, ст..278].

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил  України та Прикордонних військ України  справляється у розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі  ріллі області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється як за землі сільськогосподарського призначення[1].

У разі використання залізничним  транспортом, військовими формуваннями, крім Збройними Силами України та Прикордонними військами України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірі 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17].

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Причому  податок за земельні ділянки, що входять  до складу земель лісового фонду і  зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17,ст.. 279].

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, що надані у встановленому порядку  і використовуються за цільовим призначенням, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі  ріллі області[17, ст.. 280].

3. Орендна плата за земельні ділянки.

 Орендна плата за землю  - це платіж, який орендар вносить  орендодавцеві за користування земельною ділянкою [7].

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати  за землю здійснюється з урахуванням  індексів інфляції, якщо інше не передбачено  договором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній  або комунальній власності, надходить  до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків  їх нормативної грошової оцінки. У  разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший  розмір орендної плати (відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі") [7].

У разі визнання у судовому порядку  договору оренди землі недійсним  отримана орендодавцем орендна плата  за фактичний строк оренди землі  не повертається.

Плата за суборенду земельних ділянок  державної і комунальної власності  не може перевищувати орендної плати.

Орендна плата може справлятися  у формі:

- грошовій - коли платіж виражений  певною сумою коштів;

- натуральній - коли платіж є  визначеною кількістю чи часткою  продукції, одержуваної з орендованої  земельної ділянки;

- відробітковій - шляхом надання  орендарем певних послуг орендодавцю[8].

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Якщо орендні платежі передбачаються у натуральній формі, то у договорі оренди повинен визначатися перелік  продукції, її якісні показники, вартість, місце, умови, порядок та строки поставки. Якщо орендні платежі передбачаються у відробітковій формі, то у договорі оренди визначаються види послуг, їх вартість, місце і строки надання.

Надання послуг та передача продукції  в рахунок орендної плати повинна  оформлятись відповідними актами, засвідченими підписами орендаря і орендодавця.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і  комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування  коштів через фінансові установи.

Орендна плата за земельні ділянки  державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз  на три роки в порядку, встановленому  законом або договором оренди [Додаток А].

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної  ділянки погіршився не з його вини[8].

Плата за оренду земельних ділянок  сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), які укладаються  відповідно до Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального  захисту селян-власників земельних  ділянок та земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 р. № 92/2002 із змінами, внесеними  згідно з Указом Президента України  № 830/2002 від 13 вересня 2002 р. повинна бути у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати повинна залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря[7].

Встановлення граничних розмірів орендних ставок нормативно-правовими  актами не суперечить принципам ринкової економіки. В розвинутих капіталістичних  країнах з метою захисту економічних  інтересів як громадян, так і держави  регламентується нижня й верхня межа орендних ставок. Це робиться для  забезпечення прибуткового (доходного) використання усіх земель незалежно  від форм власності на них. Наприклад, у Німеччині органи державної  влади та місцевого самоврядування можуть у судовому порядку вимагати від орендодавця зменшення орендної плати, щоб його земельна ділянка  не залишалася не використаною [15].

У багатьох країнах орендна ставка дорівнює 3-5% від податкової вартості земельної ділянки.

При визначенні ставок орендної плати  повинні враховуватись здійснення поліпшення землі (зрошення, осушення, хімічні меліорації), а також будівлі, споруди, водойми тощо та об'єкти рухомого майна, які забезпечують функціонування орендованої земельної ділянки  за визначеним цільовим призначенням.

При обчисленні орендної плати за землі сільськогосподарського призначення  слід брати до уваги чи орендується  цілісний виробничий комплекс, чи лише рілля. В останньому випадку орендна  плата повинна бути вищою і  перекривати плату за землю тих  ділянок і угідь, які залишаються  практично без використання, а  також прибуток, який орендодавець втрачає внаслідок невикористання цілісного виробничого комплексу[17,ст.. 288].

Орендна плата збільшується на величину витрат на охорону землі, якщо ці заходи не виконуватимуться орендарем, що повинно  бути зафіксоване в договорі оренди.

Розмір орендної плати - важлива  умова орендної угоди, який в свою чергу залежить від інших істотних умов договору оренди:

- місця розташування та розміру  земельної ділянки;

- терміну договору оренди;

- цільового призначення, умов  використання і збереження якості

- землі;

- умов повернення земельної  ділянки орендодавцеві;

- існуючих обмежень і обтяжень  щодо використання земельної

- ділянки;

- сторони (орендодавця чи орендаря), яка несе ризик випадкового  пошкодження або знищення об'єкта  оренди чи його частини;

- відповідальності сторін[7].

Таким чином, фактори, які визначають розмір орендної плати, можна поділити на три групи:

- фізичні - розмір ділянки, її  конфігурація, протяжність фронтальної  лінії, якісний стан земельних  угідь, інженерно-геологічні умови,  місце розташування;

- економічні - рівень цін та доходів,  ризиків, обсяги вкладень на  поліпшення землі та земельні  поліпшення;

- адміністративні - умови використання  та повернення земельної ділянки,  встановлені обмеження та існуючі  обтяження, порядок виконання  зобов'язань сторін.

Фактори різних груп тісно пов'язані  між собою і взаємообумовлені. Тому дуже важко визначити внесок кожного окремого фактора у формування розміру орендної плати. Так, фізичні  параметри земельної ділянки  безпосередньо впливають на доходність та обсяги додаткових вкладень, необхідних для її належного використання. Водночас, вони значною мірою зумовлені  адміністративними факторами, які  визначають граничні розміри земельної  ділянки, її місце розташування залежно  від функціонального призначення. Адміністративні фактори певною мірою є визначальними і для  економічних умов господарювання на орендованій земельній ділянці: рівень доходів та ризиків сторін закладається терміном та умовами використання і забудови земельної ділянки, встановленими зобов'язаннями.

Більшість із зазначених факторів враховується при грошовій оцінці земель певного  функціонального призначення, що дозволяє визначити розмір орендної плати  залежно від результатів за інтегрованим показником.

З розвитком ринку оренди землі, передусім вторинного ринку, де орендодавцями  виступають громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки, все більшого значення набуватиме ринкова орендна плата[7].

В основі ринкового механізму встановлення розміру орендної плати лежить економічна концепція одержання населенням чи підприємством максимальної вигоди в межах доходів, які вони мають. Тобто орендна плата за земельну ділянку, яка характеризується певним місцем розташуванням, визначатиметься  тим розміром, який спроможні сплатити сім'ї різного достатку, зберігаючи свій попередній життєвий рівень, чи підприємства за умови збереження ними максимального  прибутку[10].