Платоспроможність підприємства як об’єкт фінансового менеджменту
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1.Платоспроможність підприємства та методика її визначення….4
Розділ 2.Аналіз фінансових джерел підприємства………………………….10
Розділ 3. Напрями залучення додаткових фінансових ресурсів для
покращення платоспроможності
Висновки ………………………………………………………
Список використаної літератури……………………………………………...
Вступ
Закон України "Про підприємства в Україні" визначає підприємство як основну організаційну ланку народного господарства України та самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу) [6,ст.1 ].
Кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства. Але, ефективність цих рішень багато в чому залежить від об'єктивності, своєчасності та всебічності оцінювання існуючого й очікуваного фінансово-економічного стану підприємства.
В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємств вважається найважливішою умовою їх господарської діяльності. Платоспроможність підприємства як його здатність вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності - є однією з умов конкурентоспроможності підприємства, його фінансової стабільності. Здатність підприємства розраховуватись за своїми боргами в обсягах та строках, передбачених договорами та законодавством, є необхідною умовою успішного функціонування на ринку, що і обумовлює актуальність обраної теми.
Метою даної роботи є визначення понять платоспроможності підприємства та проведення її оцінки, аналіз та з’ясування основних рис фінансових ресурсів підприємства та аналіз джерел їх формування, визначення напрямів залучення інвестицій для покращення платоспроможності підприємства.
Основними завданнями даної роботи є вивчення сутності платоспроможності підприємства та факторів, що її визначають, а також, визначення шляхів щодо її підвищення.
Об'єктом дослідження курсової роботи є платоспроможність підприємства та джерела формування фінансових ресурсів.
Розділ 1.Платоспроможність підприємства та методика її визначення.
Сучасні економічні умови господарювання вимагають від керівництва нових підходів щодо управління підприємством, в тому числі аналізу показників діяльності як невід'ємної частини цього процесу.
Важливе місце у системі аналізу і, як наслідок, у роботі підприємства посідає аналіз платоспроможності підприємства - його здатності вчасно та в повному обсязі виконувати планові платежі і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності [12,c.10]. Значення платоспроможності підприємства неможливо переоцінити. Так, згідно з положеннями французької економічної школи, платоспроможність - це одна з підвалин концепції фінансової рівноваги.
Існують різноманітні визначення платоспроможності. Так, наприклад, платоспроможність підприємства - це його готовність постійно (щоденно) виконувати свої фінансові зобов'язання з платежів, строк сплати яких настав [11,c.370]. Це здатність підприємства розраховуватися з кредиторами негайно, в день настання строку платежів, тобто йдеться про постійну наявність у нього в необхідних розмірах платіжних засобів або активів, які можуть негайно бути перетвореними у платіжні засоби (наприклад, швидколіквідні цінні папери).
Коли підприємство має добрий фінансовий стан, то воно стійко платоспроможне. У разі поганого фінансового стану - воно періодично або постійно є неплатоспроможним.
У процесі фінансового аналізу вивчається статична і динамічна платоспроможність.
При дослідженні статичної платоспроможності порівнюються суми платіжних засобів підприємства з строковими зобов'язаннями.
Щодо визначення суми платіжних засобів є різні точки зору. Правильніше до платіжних засобів відносити грошові кошти, короткострокові цінні папери (вони можуть бути швидко реалізовані й перетворені в гроші) та частину дебіторської заборгованості щодо якої є впевненість у надходженні.
До строкових зобов'язань доцільно включати поточні пасиви: короткострокові кредити банків, кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, бюджету тощо.
Динамічна платоспроможність - наявність платоспроможності протягом усього періоду, що досліджується.[12,с.11]
Платоспроможність характеризується достатньою кількістю оборотних активів підприємства для погашення своїх зобов'язань протягом року.
Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи перевищують поточні. Нездатність підприємства задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів, сплати платежів у бюджет, позабюджетні фонди тощо у зв'язку з перевищенням зобов'язань над вартістю майна та інших активів характеризує його неплатоспроможність, або неспроможність.
Підприємство визнається неплатоспроможним у разі виявлення незадовільної структури балансу.
Незадовільна структура балансу — це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.[17]
Методи оцінки платоспроможності підприємства базуються на системі показників, які наведено на рис.1.1 :
Зі схеми видно, що інформаційною базою для оцінки платоспроможності підприємства є баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, а також бухгалтерська інформація за поточними розрахунками.
Платоспроможність — це одна з характеристик фінансової стійкості підприємства, яка показує наявність у нього коштів, достатніх для погашення боргів за всіма короткостроковими зобов'язаннями та одночасного здійснення безперервного процесу виробництва та реалізації продукції.
Потенційними засобами для погашення боргів є грошові кошти, дебіторська заборгованість, яка за нормальним кругообігом коштів повинна перетворитись у готівку, наявні запаси товарно-матеріальних цінностей, які також можна реалізувати. В окремих випадках на погашення боргів можуть бути направлені необоротні активи після їх реалізації. Платоспроможність підприємства оцінюється показниками ліквідності балансу. Необхідність аналізу ліквідності балансу виникає в зв'язку з потребами оцінки кредитоспроможності та поточного контролю за станом фінансових розрахунків. У зв'язку з цим всі активи підприємства можна згрупувати за ступенем ліквідності, а пасиви — за строковістю погашення (табл. 1.1).
Таблиця
1.1. Групування активів і пасивів
підприємства «Агат» для
Ліквідність — це швидкість перетворення активів підприємства в грошові кошти, а ліквідність балансу — ступінь покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов'язань.
Підтвердженням ліквідності балансу є виконання таких співвідношень:
Методику розрахунку показників для оцінювання платоспроможності наведено у табл. 1.2:
Позначення:
НЗ — неліквідні запаси;
БДЗ —
безнадійна дебіторська
ОК — оборотний капітал;
ГК — грошові кошти;
ПФІ — поточні фінансові інвестиції;
КЗ —
короткострокова
ДЗ — дебіторська заборгованість;
ТМЦ — товарно-матеріальні цінності;
Зм — сума зносу;
ЧП — чистий прибуток;
РП — обсяг реалізованої продукції.
Наведені показники відповідають інтересам різних користувачів. Для постачальників сировини найбільш цікавим є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Банки зацікавлені в інформації про коефіцієнт критичної ліквідності. Акціонери, інвестори оцінюють фінансову стійкість підприємства за коефіцієнтом покриття.
Перспективну платоспроможність дає змогу оцінити коефіцієнт чистої виручки. Він показує частку вільних грошових коштів у виручці.
У закордонній практиці платоспроможність оцінюється за обсягами власного оборотного капіталу та коефіцієнтом чистих активів. Цей коефіцієнт має практичний зміст тільки у разі, коли є неліквідні запаси та безнадійна дебіторська заборгованість. Він показує, яка частка чистих активів реально залишається для забезпечення діяльності підприємства після погашення всієї його короткострокової заборгованості. [10]
Розділ 2.Аналіз фінансових джерел підприємства.
Фінансові ресурси формуються ще до початку діяльності підприємства в процесі утворення статутного фонду. Далі ці кошти інвестуються для забезпечення виробничо-господарської діяльності, розширення й розвитку виробництва. Саме так підприємство отримує можливість займатися виробництвом і збутом продукції, одержувати доходи. Грошові ресурси підприємств зберігаються в касі, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських установах.
У процесі реалізації продукції, робіт, послуг на рахунки підприємств постійно надходять кошти у вигляді виручки від реалізації. Грошові ресурси надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податку на додану вартість, мито, котрі підлягають внесенню до бюджету. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань до бюджету акцизного збору, податку на додану вартість, мита, спрямовується на заміщення коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилася, формує валовий і чистий дохід, прибуток.
Важливою особливістю фінансової системи підприємства є формування й використання різноманітних грошових фондів. Грошові фонди — це частина коштів, які мають цільове спрямування. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними грошовими ресурсами, а також розширеного виробництва: фінансування науково-технічного прогресу; опанування і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний (на державних підприємствах), розвитку виробництва, соціального призначення, заохочення, резервний фонд тощо. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, або статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й обігові кошти.
Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відображає суму емітованих ним акцій, а державного і муніципального підприємства, як правило, — вартість наявних основних фондів. Статутний капітал змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після внесення змін в установчі документи. Збільшити (зменшити) статутний капітал можна за рахунок випуску в обіг додаткових акцій (або вилучення з обігу якоїсь їх кількості), а також шляхом збільшення (зменшення) номіналу старих акцій[1, c. 30-31].
До елементу фінансових ресурсів підприємства — "додаткового капіталу" належать:
— результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;
— емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);
— безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;
— асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;
— асигнування на поповнення обігових коштів.
Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється з відрахувань від прибутку. Він спрямовується на покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення зобов'язань за іменними акціями та облігаціями товариства.
Фонд накопичення — це кошти, що відраховуються з чистого прибутку підприємства і спрямовуються на розвиток діяльності підприємства. Зрозуміло, що лише чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку підприємства. У цьому разі підприємство утворює інвестиційний фонд, який концентрує всі кошти, спрямовані на розвиток діяльності, в тому числі чистий прибуток, амортизаційний фонд, що використовується для відтворювання основних фондів, а також залучені й запозичені джерела.
В акціонерних товариствах існує поняття "акціонерний капітал", що означає суму активів товариства за вирахуванням його боргів. Таким чином, акціонерний капітал являє собою практично суму власних коштів акціонерного товариства і включає в себе всі вищеперелічені фонди (за винятком інвестиційного), а також деякі інші.
Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і спрямовується на виплату дивідендів (в акціонерних товариствах), одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті тощо[5, c. 58].
Крім розглянутих вище постійних грошових фондів, підприємства періодично створюють оперативні грошові фонди. Двічі або один раз на місяць на підприємстві формується фонд для виплати заробітної плати. Його основою є фонд оплати праці. Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати підприємства розв'язують низку завдань. Із цією метою на рахунку накопичуються необхідні кошти, а за їхньої відсутності підприємство звертається до банку по кредит на виплату заробітної плати. Важливим є визначення оптимальних строків виплати заробітної плати і кількості днів, необхідних для цього.
Зазвичай один раз на рік має створюватися фонд для виплати акціонерам дивідендів за акціями.
Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних робіт, відрахувань вищестоящій організації.
Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески. Отже, ми бачимо, що фінансові ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у нефондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості. Таким чином, ми підходимо до поняття "фінансові ресурси". Щоб зрозуміти краще сутність цього поняття, проаналізуємо різні точки зору з цього приводу.
Така значущість категорії фінансові ресурси в організації та розвитку будь-якого підприємства потребує чіткого визначення цього терміна. На жаль, в економічній літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їх складу, методів впливу на ефективність господарювання. Тому спробуємо розібратися в суті цього поняття, враховуючи точки зору різних сучасних науковців[14, c. 10-11].
Аналіз сутності фінансових ресурсів розпочнемо з визначення, яке наводиться у фінансово-кредитному словнику: "Фінансові ресурси — це грошові кошти, які перебувають у розпорядженні підприємств, господарських організацій та установ". Як бачимо, у наведеному значенні фінансові ресурси прирівнюються до коштів. Але кошти, які перебувають на поточному, валютному рахунках, у касі підприємства знеособлені й не мають цільового призначення. Отже, відбувається ототожнення фінансових ресурсів із грошовими, тоді як перші є специфічнішим явищем.
На думку А.Г. Загороднього, "фінансові ресурси — це сукупність коштів, що є в розпорядженні держави та суб'єктів господарювання". Знов-таки, це визначення не точне й не повне, оскільки зводить поняття "фінансові ресурси" до сукупної маси коштів на підприємстві. На противагу цьому фінансові ресурси характеризують грошові нагромадження, грошові фонди, які формуються в процесі розподілу створеного на підприємстві продукту.
Такий підхід до формулювання фінансових ресурсів можна побачити у визначенні М.Г. Сичова, який вважає, що "фінансові ресурси — це грошові нагромадження і грошові фонди, що створюються підприємствами, об'єднаннями в процесі розподілу і перерозподілу суспільного продукту і національного доходу". В цьому разі необхідне деяке уточнення, оскільки не всі грошові фонди, які формуються на підприємстві, є фінансовими ресурсами, наприклад фонд заробітної плати. Крім того, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів. Тому дехто з авторів уточнює призначення фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності[16, c.96].
В.К. Сенчагов при визначенні поняття фінансових ресурсів вказує на джерела їхнього формування і вважає, що "фінансові ресурси народного господарства являють собою сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших грошових засобів, які формуються в процесі створення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту". Але знов-таки, у наведеному визначенні відсутнє призначення фінансових ресурсів.
Дещо по-іншому розглядає категорію фінансових ресурсів К.В. Павлюк. Вона вважає, що фінансові ресурси мають відповідати низці критеріїв, а саме: наявності джерел створення, формі виявлення й цільовому призначенню. З огляду на це К.В. Павлюк дає таке визначення: "Фінансові ресурси — це грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення й задоволення інших суспільних потреб".
Слід зауважити, що таке визначення фінансових ресурсів зводиться до формування фондів грошових засобів, що значно скорочує склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть бути кошти й у нефондовій формі. Так, Г.Г. Нам вважає, що "до фінансових ресурсів належать усі грошові фонди й та частина коштів, яка використовується в нефондовій формі". Проблема в тому, що, як зазначалося вище, таким чином до фінансових ресурсів належить фонд заробітної плати, спрямований на відтворення робочої сили в процесі виробництва, фонд обігових коштів, призначений для відшкодування спожитих у процесі виробництва предметів праці, частина амортизаційних відрахувань, яка спрямовується на відшкодування в процесі виробництва основних фондів у межах простого відтворення. Однак ці фонди не є вільними фінансовими ресурсами підприємства, які воно може використовувати.
Це можна пояснити тим, що ці фонди формуються завдяки реалізації створеного на підприємстві продукту, а отже, додаються до собівартості. Але ж треба враховувати, що фінансові ресурси призначені для забезпечення саме розширеного виробництва. Тому Ю.В. Петленко розглядає фінансові ресурси як "грошові кошти, залучені в господарський оборот підприємства з різних джерел, сформованих під впливом організаційно-правових норм господарювання, призначені для покриття його власних потреб". Думка автора досить цікава, хоча дещо треба уточнити. По-перше, фінансові ресурси — це лише частина коштів, оскільки поняття "грошові кошти" значно ширше. По-друге, фінансові ресурси призначені для створення умов розширеного відтворення виробництва, а не для покриття власних потреб підприємства у розрізі споживання.
Заслуговує на увагу визначення фінансових ресурсів Л.Д. Буряком, котрий вважає, що "фінансові ресурси — це частина грошових коштів суб'єктів господарювання, яка перебуває у їхньому розпорядженні і спрямовується на виробничий, соціальний розвиток, матеріальне заохочення". Таким чином, грошові засоби можна віднести до фінансових ресурсів тільки в період їх використання не за цільовим призначенням[18, c. 145-149].
Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.
Визначення 1. М.Я. Коробов: "Фінансові ресурси підприємства — це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства".
Визначення 2. В.М. Родіонова: "Фінансові ресурси підприємства — це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників".
Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький (посилаючись на визначення, яке, на думку автора, наводиться у "багатьох вітчизняних [російських] підручниках"): "Фінансові ресурси фірми — це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення".
Визначення 4. О.Д. Василик: "Фінансові ресурси — це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб".
Визначення 5. І.В. Зятковський — цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: "Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств"[7, c. 75-77].
Визначення 6. В.М. Опарін — одне з найпростіших і найактуальніших визначень (2000 рік): "Фінансові ресурси — це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства"[14, c. 10].
Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.
Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О. Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання". Можливо, це твердження і можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.
Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.
Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом — через купівлю основних і оборотних засобів — у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.
Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди" трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) — активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн"[15, c. 91-95].
Про які ж фонди у такому разі можна говорити при визначенні фінансових ресурсів? Як у сучасних умовах сформулювати визначення фінансових ресурсів як фондів грошових ресурсів?
Цікаву відповідь на ці запитання дав В.Г. Бєлолипецький у визначенні, яке було наведене вище під номером 3. Розвиваючи цю думку, він, зокрема, стверджує, що "в умовах ринкової економіки фінансисти оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В цій якості капітал для фінансиста — об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал — це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів".
Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед — він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу".
Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми — зобов'язання і капітал"". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства[5, c. 59-62].
