Платіжний баланс та зовнішньоекономічна позиція України

                     Міністерство освіти і науки України

                   Київський Національний Торговельно-

                                Економічний Університет 
 
 

                                 Кофедра економічної теорії 
 
 
 
 

      КУРСОВА РОБОТА 

                         з основ економічної  теорії, мікроекономіки 

                                            та макроекономіки  

         на тему № 164 «Платіжний баланс  та зовнішньоекономічна 

                                               позиція України

                                                                        Студент 3 курсу 4 групи

                                                                       Заочної форми  навчання

                                                                       Факультету ФРГТБ

                                                                       Таранчук Окана  Юріївна 

                                                                       Науковий керівник- 

Київ 2010 
Тема: «Платіжний баланс та зовнішньоекономічна позиція України» 
 

                                     План 

Вступ 

Розділ 1. Теоретичні основи побудови та аналізу платіжного балансу

1. Економічний зміст платіжного балансу
2. Структура платіжного балансу
3. Фактори, що впливають на платіжний баланс

Розділ 2. Платіжний  баланс України

2.1 Державна політика  коригування платіжного балансу  України

2.2 Тендеції розвитку  платіжного балансу України 

Розділ 3. Зовнішньоекономічна позиція України 

Висновки

Список використаної літератури

      Вступ 

     Зовнішньоторговельна  діяльність країни обраховується у вигляді платіжного балансу. Макроекономічне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб у лаконічній формі відбивати стан міжнародних економічних відносин даної країни з її закордонними партнерами, являючись індикатором для вибору кредитно-грошової, валютної, бюджетно-податкової, зовнішньоторговельної політики і управління державною заборгованістю.

     Актуальність  розгляду даної теми для України, насамперед, пов’язано з тим, що країну охопила світова економічна криза, яка негативно позначилася на її зовнішньоекономічній діяльності і безпосередньо призвела до зменшення попиту та цін на послуги та товари українського виробництва, а також зменшення фізичного обсягу товарів та послуг. Тому в даний час для України є необхідним визначити свою позицію та напрям оптимізація платіжного балансу країни для того, щоб поліпшити умови функціонування економіки в цілому, оптимізувати міжнародну економічну діяльність загалом та її окремих компонентів. Тому український уряд проводячи економічну політику повинен враховувати ті обмеження та вимоги які висувають завдання формування платіжних балансів, а також аналізувати та застосовувати шляхи та засоби подолання негативних явищ та процесів, що виникли у результаті різних збурень на світовому ринку.

     Метою даної роботи є розгляд не тільки теоретичних основ побудови та аналізу  платіжного балансу, його структури  та факторів, що мають безпосередній  вплив на баланс, а також порівняльна розробка характеристики платіжного балансу України за 2007 та 2008 роки. Таким чином, розгляд платіжних балансів цих років дасть можливість проаналізувати зміни, що відбулися в зовнішньоекономічній діяльності України, їх тенденції та причини, що відбулися у зв’язку з світовою економічною кризою, що застала Україну у другій половинні 2008 року.

     Мета  роботи зумовлює виконання таких  завдань, як:

• дослідження поняття та основ побудови платіжного балансу, його структуру та факторів, що впливають на стан платіжного балансу;
• аналіз платіжного балансу України за 2007 та 2008 роки, а також дослідження статистичних розрахунків та їх співставлення за обома роками, визначення основних тенденцій розвитку за допомогою статистичних розрахунків;
• дослідження напрямків та засобів подолання пасивного сальдо поточних операцій, визначення особливостей їх застосування на практиці.

      Розділ 1. Теоретичні основи побудови та аналізу платіжного балансу країни 

     1.1 Економічний зміст  платіжного балансу 

     Багатогранний комплекс міжнародних відносин країни відображається в балансовому рахунку її міжнародних операцій, які носять назву платіжного балансу.

     Іншими  словами, це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури  і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

     Останнім  часом у доповнення до платіжного балансу, який відображає відомості  про рух потоків цінностей  між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів  країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.

     Платіжний баланс – це балансовий рахунок  міжнародних операцій як вартісне вираження  всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.

     Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).

     При побудові платіжного балансу враховується той факт, що всі зовнішньоекономічні  операції можна поділити на кредитні (які приносять іноземну валюту) і дебетні (пов’язанні з її витратами). Тому в балансі перші йдуть зі знаком «+», а другі зі знаком «-». Так, експорт товарів і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції, а імпорт і кредитування інших країн — дебетні.

     За  економічним змістом розрізняють  платіжний баланс на певну дату і  за певний період.

     Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді  співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день змінюються.

     Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні показники про здійснені на цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

     З бухгалтерської точки зору платіжний  баланс завжди перебуває в рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне, коли платежі перевищують надходження.

     Тому  платіжний баланс — це не тільки рахунок міжнародних операцій країни, дві сторони якого урівноважують  ода одну, а й певний стан цих  операцій, що включає якісні й структурні характеристики основних його елементів.

     Система розрахунків платіжного балансу унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною та зовнішнім світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки.

     По-перше, за допомогою записів результатів  обміну між країнами легше зробити  висновок про стабільність системи  плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавленні в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

     По-друге, платіжний баланс і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає  визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

     По-третє, рахунки платіжного балансу надають  інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.

     Кількісне визначання стану міжнародних платіжних відносин є давньою історією і пройшло за цей час значний шлях розвитку.

     Перші спроби обліку масштабів та оцінювання наслідків міжнародних економічних  операцій робилися в Англії ще наприкінці XIV ст. і були пов’язані з економічними поглядами раннього меркантилізму, коли золото ототожнювалося з найбільшим національним багатством і на цій основі вважалося за необхідне не допускати його відпливу з країни.

     Саме  поняття «платіжний баланс» вперше ввів в економічну теорію Джеймс Стюарт у 1767 р., але складання платіжного балансу, класифікація операцій, що входять до нього, до початку XX ст. були різним.

     Практично всі видатні представники світової економічної думки, включаючи класиків буржуазної політичної економії —  А. Сміта і Д. Рікардо, тією чи іншою мірою віддали належне у свої працях проблемі рівноваги платіжного балансу.

     Однак у практичному плані найбільш повного розвитку методи складання  платіжного балансу набули у США  і Великій Британії на початку  XX ст. Так, перша офіційна публікація платіжного балансу США була підготовлена Міністерством торгівлі у 1923 р. за показниками 1922 р. У 1923 р. Міністерство торгівлі США опублікувало платіжний баланс, дані якого були згруповані в трьох розділах: поточні операції, рух капіталів, операції з золотом та сріблом. Ця форма без суттєвих змін зберігалася до початку Другої світової війни.

     У 1943 р. американський економіст Х. Лері склав платіжний баланс США  за 1919—1934 рр., форма якого послужила  основою для складання платіжного балансу США після Другої світової війни.

     Формування  світового господарства з часом  не тільки ставило більш жорсткі  вимоги до методик складання платіжних  балансів окремих країн, а й вимагало зіставлення показників міжнародних  розрахунків між країнами. Тому принципи складання платіжних балансів окремих краї закономірно все більше уніфікувалися.

     Досягненню  певної однотипності даних міжнародних  розрахунків сприяла й діяльність Ліги Націй і МВФ, створеного на основі рішень міжнародної конференції  в Бреттон-Вудсі.

     Так, ще в 1924 р. публікація Лігою Нації даних про платіжні баланси 13 країн за 1922 р. поклала початок міжнародному порівнянню цих показників. У 1927 р. Ліга Націй запропонувала схему і низку рекомендацій, в яких за зразок приймалися головним чином платіжні баланси США і Англії. У результаті уточнень, внесених експертами Ліги Націй, була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка в 1947 р. була опублікована як документ ООН і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом.

     Сьогодні  МВФ продовжує розробку методики уніфікації схеми платіжного балансу, результати якої знаходять відображення в періодичних випусках «Керівництва з платіжного балансу».

     Запропонована МВФ схема в загальних рисах  повторює прийняту систему побудови статей платіжних балансів провідних країн світу, але з деяким уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та постсоціалістичних країн.  

      1.2 Структура платіжного  балансу 

     Платіжний баланс складається з таких розділів:

• торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням 
  та ввезенням товарів;
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" 
  операцій);
• баланс руху капіталів та кредитів.

     Торговельний  баланс. Зовнішня торгівля історично виступає висхідною формою міжнародних економічних відносин, які пов’язують національні економіки зі світовим господарством. Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період.

     Саме  завдяки цим розбіжностям у свій час і виникло поняття платіжного балансу як співвідношення здійснених грошових платежів і фактичних надходжень, на відмінну від загального торговельного балансу, що відображає відповідні вимоги і зобов’язання з різними термінами погашення.

     Економічний зміст активу або дефіциту торговельного  балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру зв’язків з партнерами і загальної економічної політики.

     Країнам, які відстають від лідерів  за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних засобів для оплати міжнародних зобов’язань за іншими статтями платіжного балансу.

     Пасивний  торгівельний баланс вважається небажаним  і зазвичай оцінюється як ознака слабкості  світо-господарських позицій країни. Це характерно для країн, що розвиваються, та більшості постсоціалістичних країн, де гостро відчувається нестача валютних надходжень.

     Баланс  послуг та некомерційних платежів. Він включає й надходження  з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного зв’язку  та інших видів зв’язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експертних послуг, утримання дипломатичних, торгівельних та інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін.

     Сьогодні  послуги стали найбільш динамічним сектором світо-господарських зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і  структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації та інші послуги виробничого і персонального характеру.

     За  прийнятими у світовій статистиці правилами  в розділ «послуги» входять, як не дивно виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних кредитів. Хоча за економічним змістом вони, безумовно, ближчі до руху капіталів.

     За  методикою МВФ прийнято також  показувати особливою позицію в  платіжному балансі так звані  односторонні перекази:

• державні операції — субсидії іншим країнам за лінією економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;
• приватні перекази — перекази іноземних робітників, спеціалістів, родичів на батьківщину.

     Три перелічені вище групи операцій —  послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази — називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей — товарів. Використовується також термін послуги і некомерційні платежі як данина традиції тих часів, коли головним змістом економічних зв’язків між країнами була торгівля товарами.

      Платіжний баланс з поточних операцій включає торговельний баланс і «невидимі» операції. Поточними ці операції стали  називати для того щоб відокремити  світову торгівлю товарами та послугами  від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів та кредитів.

     Баланс  руху капіталів і кредитів виражає  співвідношення вивозу і ввозу державних  та приватних капіталів, наданих  і одержаних міжнародних кредитів.

     За  економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

• міжнародний рух підприємницького капіталу;
• міжнародний рух позикового капіталу.

     Підприємницький капітал включає прямі закордонні (придбання і будівництво підприємств  за кордоном) і портфельні (купівля  цінних паперів закордонних компаній) інвестиції.

     Вивіз підприємницького капіталу на сучасному етапі відбувається інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про його важливу роль в інтернаціоналізації господарського життя. Причому понад 2/3 вартості прямих закордонних інвестицій складають взаємні капіталовкладення розвинутих країн. Це є наочним підтвердженням того, що господарські зв’язки між розвинутими країнами зміцнюються більшою мірою, ніж між іншими країнами світу.

     Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють довго-, середньо- і короткострокові операції.

• Довго- і середньострокові операції включають державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються, й ті, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами.

         До приватних довгострокових запозичень і кредитів відносяться нарівні з країнами, що розвиваються, та постсоціалістичними країнами також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту.

• Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками. За остання десятиліття міжбанківські короткострокові операції на світовому грошовому ринку набули значного поширення.

     Помилки та упущення. Незважаючи на постійне вдосконалення  методики обробки статистичних показників платіжного балансу, похибки все  ж залишаються досить значними. Саме тому виділяється спеціальна стаття «Помилки та упущення», до якої включаються дані як статистичних похибок, так і неврахованих операцій.

     Фахівці, які займаються розрахунками платіжного балансу, зазначають, що найважче піддається обліку рух короткострокового грошового  капіталу, особливо в період кризових потрясінь.

     Внаслідок цього стаття «Помилки та упущення» розташована безпосередньо за розділом платіжного балансу, де фіксується рух капіталів і кредитів. Показники статті «Помилки та упущення» різко зростають у період кризових ситуацій.  

     1.3 Фактори які впливають  на стан платіжного балансу 

     Платіжний баланс прямо і зворотно пов'язаний з процесом відтворення.

     З одного боку, він формується під  безпосереднім впливом процесу  відтворення, з іншого, — впливає  на останній через курсові співвідношення валют, золотовалютні резерви, валютний стан, зовнішню заборгованість.

      На стан платіжного балансу впливають  такі фактори.

     1. Нерівномірність економічного і  політичного розвитку країн, міжнародна  конкуренція.

     2. Циклічні коливання економіки.

     Оскільки  існує асинхронність сучасного  економічного циклу, його коливання впливають на платіжний баланс опосередковано. Світові економічні й фінансові кризи призводять до значних дефіцитів в платіжних балансів то одних, о інших країн.

     3. Зростання закордонних державних  витрат, пов’язаних мілітаризацією економіки і військовими витратами.

     Досить  зазначити, що основна маса (понад 50%) державних витрат США за кордоном, які відображають у відповідних  статтях платіжного балансу, являє  собою саме витрати військового  характеру (утримання та оснащення  військових баз, воєнна допомога).

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
5. Зміни в міжнародній торгівлі.

     Наприклад, різке зростання світових цін  на нафту може призвести до дефіциту поточних операцій платіжного балансу  країн — імпортерів нафти та активізації платіжних балансів нафтовидобувних країн.

     У географії товарних потоків відмічається значне розширення взаємного обміну між промислово розвинутими країнами при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній  торгівлі.

     6. Вплив валютно-фінансових факторів.

     З уведенням плаваючих курсів значно зросли ризики валютних втрат, особливо під впливом різких коливань курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і  платежу: долара США, англійського фунта  стерлінга, євро. В очікуванні зниження курсу національної валюти відбувається зсув за строками платежів з експорту й імпорту.

     7. Негативний вплив інфляції.

     8. Торговельно-політична дискримінація  певних країн.

     9. Надзвичайні обставини: неврожаї, стихійні лиха, катастрофи.

     Після розгляду множинності факторів, які впливають на платіжний баланс, можна зробити висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам — завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи яка-небудь держава світу ставить його для без заперечного вирішення, тому що немає безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному не збіганні вхідних та вихідних потоків. Однак тут, як в усьому, також необхідно дотримуватися певної міри.

     Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їх обсяг. Оскільки ці резерви не є безмежними, то країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на запровадження різних протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту. Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс з одного боку, віддзеркалює стан платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.

     Стосовно  довготермінового активного сальдо платіжного балансу, той тут може мати місце ціла низка негативних наслідків.

     Якщо  активне сальдо досягається за рахунок  позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і тим самим фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого.

     Якщо  сальдо формується під впливом значного перевищення притоку капіталу над  його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі всіма можливими негативними наслідками.

      Адже іноземні інвестиції — це свого  роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного доходу створеного в  країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

     Крім  того, довгочасне перевищення надходження  валюти в країну над її вибуттям можу слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці  й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

     Поширення практики плаваючих валютних курсів, збільшення масштабів кредитного ринку, відміна обмежень на рух капіталів  привели до лібералізації проведення самостійних дій приватними учасниками міжнародних операцій. Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються. З’явилася значна кількість нових фінансових інструментів, що забезпечують страхування від валютних та кредитних ризиків, відбувається швидке впровадження ЕОМ, новітніх засобів передачі та обробки інформації.

     Провідні  країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових курсів свої валют  шляхом узгодження міждержавного впливу на діяльність валютних ринків, посилення  впливу офіційних органів на курси  з метою обмеження рамок їх коливання. для цього центральні банки проводять вільні валютні інтервенції.