Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Платіжний баланс ты валютний курс

ТЕМА «ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС ТА ВАЛЮТНИЙ КУРС»

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………..3

1. Теоретичні моделі відкритої економіки. …………………………………5

2. Вплив реального ефективного курсу на платіжний баланс…………..14

3. Аналіз зовнішньої рівноваги в Україні………………………………….17

4. Оптимізація моніторингової політики України в світі: забезпечення стабільності валютного курсу та платіжного балансу………………….…29

Висновки…………………………………………………………………….…..35

Список використаної літератури…………………………………………….37

ВСТУП

Платіжний баланс служить джерелом інформації, що розкриває особливості і ступінь участі країни в міжнародному обміні товарами, послугами та капіталом. Він необхідний для того, щоб була можливість постійно спостерігати і оцінювати, і, у разі необхідності, коригувати, обсяг і якість участі країни в світогосподарських зв'язках.

У платіжному балансі держави наводиться систематизований перелік практично всіх операцій з грошовими коштами, які опосередковують зовнішньоекономічні зв'язки. Крім того, платіжний баланс країни взаємопов'язаний з курсоутворенням національної валюти країни. Тому можна вважати, що платіжний баланс країни є важливою характеристикою розвитку зовнішньоекономічної зв'язку з світовою економікою. Очевидно, що з ростом зовнішньоекономічних зв'язків роль і значення платіжного балансу буде зростати. Розвиток зовнішньоекономічних відносин вимагає особливого інструмента, за допомогою якого суб'єкти, що діють на міжнародному ринку, могли б підтримувати між собою тісне фінансову взаємодію. Таким інструментом виступають банківські операції з обміну іноземної валюти. Найважливішим елементом у системі банківських операцій з іноземною валютою є обмінний валютний курс, тому що розвиток міжнародних економічних відносин вимагає виміру вартісного співвідношення валют різних країн.

Мета роботи – розкрити основні завдання, теоретично обґрунтувати механізми та процеси здійснення валютного курсу та платіжного балансу в умовах ринкової економіки, а також здійснити оцінку ефективності використання інструментів регулювання в Україні.

Поставлену мету можна досягти, виконавши наступні завдання:

- розкрити поняття валютного курсу та платіжного балансу з точки зору різних наукових діячів та законодавства;

- визначити основні завдання;

- окреслити механізм та процес здійснення валютного курсу та платіжного балансу, а також визначити головні напрямки застосування;

- розглянути систему показників функціонування ринку України для оцінки ефективності використання інструментів впливу на валютний курс та платіжний баланс.

Об'єкт дослідження – процес регулювання платіжного балансу, валютного курсу, що використовується для стабілізації макроекономічних показників держави.

Предметом дослідження є сукупність інструментів, методів та форм регулювання за допомогою яких відбувається регулювання валютного курсу та платіжного балансу.

У процесі дослідження були використані наступні методи:

а) Системного аналізу та синтезу – для розгляду теоретико-методичного аспекту даного питання;

б) Графічного зображення даних – використовуються при дослідженні динаміки показників функціонування валютного ринку;

в) Історичний метод – має місце у другому розділі при дослідженні становлення та розвитку системи валютного регулювання в Україні.

Теоретичною основою даної роботи є законодавчі та нормативні акти України, підручники, навчальні посібники, наукові монографії, статті, періодичні видання та ресурси мережі Інтернет.

1. ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ВІДКРИТОЇ ЕКОНОМІКИ.

Відкрита економіка - економіка країни, що пов'язана з іншими країнами інтенсивним рухом товарів і капіталів, тобто економіка, яка експортує та імпортує товари та послуги. Для закритої економіки характерна відсутність зовнішньоекономічних зв'язків. Відкрита економіка у своєму розвитку спирається не тільки на національні можливості, а й активно використовує переваги міжнародного поділу праці та переваги інших факторів виробництва.

Відкрита економіка, як особливий стан національної економічної системи, має ряд ознак і властивостей.

На макрорівні:

Стійка зовнішньоекономічна спеціалізація країн, при якій обмін зі світовим господарством відбувається не в силу дефіцитів або надлишків продукції всередині країни, а на основі порівняльних витрат виробництва та якості товарів;
Порівнянність пропорцій національних і світових цін на основні товари;
Участь у міжнародних ринках праці, капіталу, фінансових ринках, а також інших формах макроекономічної діяльності;
Міжнародна оборотність національної валюти.

На мікрорівні:

Вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринків товарів, послуг і капіталу;
Свобода вибору економічними всіма суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій;
Перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову частину господарської діяльності підприємств.

Під відкритою економікою розуміють економіку, яка бере значну участь у міжнародному поділі праці і ступінь відкритості якої вимірюється через частку зовнішньоторговельного сектору у ВВП, відповідно, під закритою економікою розуміють такий стан економіки, де ця частка дорівнює нулю.

Проблема відкритої економіки пов’язана з аналізом проблеми макроекономічної рівноваги — задачі регулювання сукупного доходу країни, зайнятості й цін залежно від світової економічної ситуації, що постійно змінюється. Це досить-таки складна справа через численність каналів взаємодії між національним господарством та світовою економікою. Крім того, необхідно виробляти принципи державного регулювання, які можна оцінювати.
Розробляючи заходи макроекономічної політики, слід брати до уваги, що їхні наслідки залежатимуть від додаткових чинників, зумовлених відкритістю економіки.

Серед них перш за все слід зазначити режим обмінного курсу. У межах обраного режиму обмінного курсу вирішальним фактором, що зумовлює наслідки економічної політики, стає ступінь міжнародної мобільності капіталу, який, у свою чергу, залежить від численних чинників: різниці у прибутковості активів різних країн, рівня ризику, розвитку фінансової системи, доступу країни до міжнародних кредитів, світового ринку цінних паперів, рівня контролю за рухом капіталу з боку державних органів та ін. Слід брати до уваги і масштаби економіки: велика країна, наприклад, своєю політикою здатна впливати на ситуацію у світовій економіці, рівень середньосвітової відсоткової ставки, етап фінансових ринків тощо. Наслідки її політики більш схожі на ситуацію в «закритій» економічній системі.

Малі економіки, навпаки, самі перебувають під впливом ситуації на світових ринках. Мають значення і ступінь залежності країни від імпорту, рівень конвертованості її валюти, стан економіки основних торговельних партнерів, зміни в умовах торгівлі тощо.

Для аналізу функціонування відкритої економіки, наслідків макроекономічної політики використовують різноманітні моделі: довго- та короткострокової рівноваги, моделі, розроблені для малої та великої економіки, з урахуванням різних режимів валютного регулювання, найпростіші моделі та складніші, які враховують різний ступінь мобільності капіталу.

Модель Мандела-Флемінга розрахована на аналіз малої відкритої економіки у короткостроковому періоді і є модифікацією моделі IS-LM для цих умов. Вона не належить до найскладніших, але надає хороші можливості для пояснення коливань рівнів доходу та обмінного курсу, аналізу наслідків грошово-кредитної, бюджетної та зовнішньоторговельної політики за різних режимів валютного регулювання.

Розглянемо модель Мандела - Флемінґа — розрахована на аналіз малої відкритої економіки у короткостроковому періоді і є модифікацією моделі IS-LM для цих умов. Вона не належить до найскладніших, але надає хороші можливості для пояснення коливань рівнів доходу та обмінного курсу, аналізу наслідків грошово-кредитної, бюджетної та зовнішньоторговельної політики за різних режимів валютного регулювання.

Будь - яка модель має свої обмеження і виходить з певних припущень. Модель Мандела - Флемінґа виходить з того, що:

1) ціни у короткостроковому періоді є незмінними;

2) мобільність капіталу абсолютна (жодних перепон на шляху руху капіталу в країну чи за її межі);

3) головною причиною міжнародної мобільності капіталів є різниця в доходності активів різних країн. Різниця між внутрішньою (І) та світовою (і*) процентними ставками — єдиний фактор, який визначає напрям руху капіталу. Перевищення світової процентної ставки над національною веде до відтоку капіталу за межі країни. А завищення національної процентної ставки — до припливу капіталів до країни.

Модель Мандела - Флемінґа може бути зображена в системі координат Y-r, аналогічно до моделі IS - LMдля закритої економіки, але з новим елементом — горизонтальною лінією, що відображає рівень середньосвітової процентної ставки.

Особливим у цьому показі моделі є те, що:

1) положення та рух IS прив'язуються до відповідного рівня обмінного курсу (скажімо, $1=11 грн.). Якщо, наприклад, курс внутрішньої валюти країни підвищиться, це призведе до ситуації, коли відносні ціни на іноземні

товари порівняно з цінами на вітчизняному ринку знижуються. Це стримує розвиток експорту і стимулює імпорт. Чистий експорт (NX) зменшується, і крива IS зсувається ліворуч. Тому в даному випадку крива IS позначається як IS(e) для нагадування, що її положення залежить від обмінного курсу;

2) всі три криві перетинаються в одній точці. Це не випадково і досягається завдяки адаптації обмінного курсу. Щоб зрозуміти такий механізм пристосування та необхідність перетину всіх кривих в одній точці, розглянемо, для прикладу, випадок їхнього можливого неперетину: коли національна рівноважна процентна ставка (а це точка перетину кривих IS та LM) нижче середньосвітової (г<г*). Фактично це відповідає ситуації завищеного обмінного курсу (мал. 1).

За таких умов внутрішні потенційні інвестори намагатимуться вивезти капітал у інші країни, де забезпечується вища норма його прибутковості.

Враховуючи описані механізми та використовуючи другий варіант моделі, перейдімо до аналізу впливу економічної політики на відкриту економіку.

Класична та кейнсіанська моделі. В основі класичної моделі лежить «закон ринків» французького економіста Ж.Б. Сея, який вважав, що пропозиція товарів створює свій власний попит, або, іншими словами, вироблений обсяг продукції автоматично забезпечує дохід, рівний вартості всіх створених товарів, а, отже, достатній для її повної реалізації. Це означає, що отримуваний дохід витрачається цілком. У теорії класиків ринковий механізм сам здатен виправляти дисбаланси, що виникають у масштабах національної економіки за допомогою гнучкого відсотка, гнучкої заробітної плати і гнучких цін. Втручання держави виявляється непотрібним. Економічна криза стала кризою неокласичної школи.

Класична модель сформувалася ще в докризовий період розвитку ринкової економіки – спади якщо й були, то нетривалі й неглибокі. (Пригадайте роки життя економістів-класиків та неокласиків). Фактично це була мікроекономічна модель, оскільки проблеми макроекономіки окремо не розглядалися. Але основні висновки, що робилися для окремих ринків, поширювалися і на макроекономічний рівень.

Погляди класичної школи вже згадувалися при викладенні сукупної пропозиції та аналізі проблем безробіття. Але для кращого розуміння новаторства Дж.Кейнса корисно пригадати її основні положення:

• Рушійною силою економіки є “невидима рука” – конкуренція, яка вважається досконалою. Вона керує діями Homo oeconomicus.

• Виходячи з умов досконалої конкуренції, ціни на всі товари та ресурси гнучкі, вони змінюються разом із змінами у попиті та пропозиції (як у бік зростання, так і у бік зменшення).

• Без будь-якого зовнішнього втручання в економіці автоматично встановлюється рівновага (“laissez faire”). Відповідно, вивести ринкову систему зі стану рівноваги можуть лише зовнішні чинники (війна, політичний переворот, повінь, посуха тощо), але згодом рівновага відновиться.

• Стан рівноваги властивий всім ринкам – товарів, праці та капіталу (взаємодія заощаджень та інвестицій встановлює рівноважний позичковий відсоток).

• Основною економічною проблемою є проблема вибору між безмежністю потреб та обмеженістю ресурсів. Обмеженість ресурсів диктує необхідність їхнього повного ефективного використання, а досконала конкуренція робить це можливим. Обсяг випуску прямує до свого потенційно можливого рівня. Цьому обсягу відповідає стан повної зайнятості (існує лише добровільне безробіття).

• Проблема обмеженості ресурсів пояснює першочергову увагу до ринкової пропозиції. Вона, в свою чергу, створює ринковий • Рушійною силою економіки є “невидима рука” – конкуренція, яка вважається досконалою. Вона керує діями Homo oeconomicus.

Таким чином, класична теорія ґрунтується на переконанні у виняткових можливостях ринкового механізму та непотрібності, навіть шкідливості, державного втручання в економіку. Ця точка зору домінувала до першої половини ХХ ст. (а саме до Великої депресії).

Відомо, що К.Маркс вважав кризи надвиробництва внутрішньо притаманними капіталістичній економіці. Основною причиною криз виступає суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення. Тож поки існує приватна власність і прагнення до максимального прибутку, існуватиме циклічний розвиток економіки. Позбавленим криз може бути тільки суспільство з централізованим плануванням.

Положення класичної теорії йшли всупереч фактам. Більшість економічних спадів можна було пояснити зовнішніми чинниками, але Велика депресія не мала ніякого логічного пояснення з точки зору неокласичної теорії. Тривалий час в економіці зростав рівень безробіття, банкрутств, панувала глибока дефляція. Минали роки, а “невидима рука” ринку не могла відновити бажану рівновагу.

1936 р. вийшла книга Дж. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”. Кейнс проявив неабияку мужність, визнавши застарілою неокласичну теорію, на якій сам виховувався. Згідно з Кейнсом, ринковій економіці іманентно притаманна нестабільність, періодичні спади пояснюються не зовнішніми, а внутрішніми причинами. Але на відміну від К.Маркса, який доводив необхідність покласти кінець капіталізму, Дж.Кейнс демонструє, як цього можна уникнути.

Система економічних поглядів Дж.Кейнса стала новою історичною межею в розвитку економічної думки. На Заході її оцінюють як “кейнсіанську революцію” (keynesian revolution) в розвитку економічної теорії. За значенням для історії економічної науки її інколи ставлять поруч з відкриттями Евкліда, Коперника і Дарвіна. За словами Б.Селігмена, Дж.Кейнс – найбільш відомий в економічній науці після А.Сміта і К.Маркса.

Теорія Кейнса значно відрізняється від попередніх теорій і, перш за все, неокласичної. Це слід пояснювати іншими історичними передумовами. В ХХ ст. відбулися суттєві зміни в економічному житті. Все більшого значення набувають монополістичні й олігополістичні структури. Значне місце на ринках праці посідають профспілки. Ринки неконкурентні, тож ціни негнучкі, діє “ефект храповика”. Ринок вже не здатний сам регулювати ціни й обсяги. Остаточно це доводить Велика депресія.

Основні риси кейнсіанської теорії можна схематично уявити таким чином:

• Кейнс відмовляється від пануючого мікроекономічного підходу й зосереджує увагу на макрорівні. На зміну класичній уяві про існування трьох окремих ринків – праці, капіталу і товарів – Кейнс розглядає макроекономічний рівень, де все взаємопов’язано.

• Рівновага може встановитися за умов неповної зайнятості, тож потрібно розглядати статичну рівновагу в короткостроковому періоді (за умов незмінних цін) на противагу довгостроковим тенденціям. В цьому періоді рівень цін незмінний, тому номінальні показники співпадають з реальними.

• Якщо всі попередні теорії розглядали економіку переважно з точки зору пропозиції, Кейнс робить об’єктом дослідження сукупний попит, вводить поняття ефективного попиту. Його модель – це модель, що розглядає економіку з боку попиту (demand-side). Саме нестача ефективного попиту є причиною всіх негараздів ринкової економіки, адже сукупний попит має вирішальний вплив на обсяг національного виробництва і рівень зайнятості. Таким чином, Кейнс змінює причинно-наслідковий зв’язок у законі Сея, оскільки, на його думку, саме сукупний попит створює сукупну пропозицію.

• Якщо в неокласичній теорії вважалося добровільним будь-яке безробіття, згідно з Кейнсом воно може бути не лише добровільним, а й вимушеним (безробіття, що обумовлене не відмовою працювати за невисоку зарплатню, а нестачею ефективного попиту). Таким чином, найважливіший ресурс – праця – не є обмеженим.

• Ринки неконкурентні, тож не здатні до автоматичного саморегулювання, тому існує об’єктивна необхідність втручання і більш активної ролі держави. Держава повинна компенсувати нестачу ефективного попиту або сприяти його зростанню, впливаючи на інші складові.

• В неокласичній теорії зв’язки і залежності розглядалися як зв’язки функціонального характеру (тобто має місце як прямий, так і обернений вплив економічних явищ і процесів), за Кейнсом, в причинно-наслідкових зв’язках існують залежні і незалежні змінні (вплив однієї величини на іншу не завжди супровджується зворотним впливом).

• На противагу позитивному методу неокласичної школи використовується нормативний метод дослідження (тяжіння до 17Ще до виходу в світ цієї роботи американський президент Ф.Д.Рузвельт зрозумів, що ринкова економіка потребує контролю (“ніякий бізнес не може бути вищим за уряд”), й запровадив реформи, що отримали назву “New Deal”. пріоритетів, норм – того, що має бути).

Таким чином, за Кейнсом, рівновага може встановитися в стані економічного спаду, і це положення може тривати достатньо довго.

2. ВПЛИВ РЕАЛЬНОГО ЕФЕКТИВНОГО КУРСУ НА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС.

Валютний курс має великий вплив на соціально-економічний розвиток країни і, відповідно, є важливим показником стабільності фінансового ринку. Проблема забезпечення стабільності валютного курсу є одною з основних проблем створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної економіки.
Цій темі присвячені праці таких вітчизняних науковців, як: Н.І. Гребеник, В.С.Стельмах, О.Т. Береславська, С.Я.Боринець, О.В.Дзюблюк, А.М. Мороз, О.А. Щербакова, Г.О. Пухтаєвич, М.І. Савлук та ін.

Валютним курсом є ціна одиниці іноземної валюти, виражена у національній грошовій одиниці [2]. Оскільки валютний курс формується під впливом попиту і пропозиції на відповідному ринку, то, відповідно, ціна валюти прямо залежить від попиту на неї, а обернено - від пропозиції на валютному ринку.

Зміни валютного курсу суттєво впливають на розвиток макроекономічних процесів у національній економіці та на зовнішньоекономічні позиції країни. Від валютного курсу залежить стан платіжного балансу, зовнішньої торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо[3].

При зниженні курсу національної валюти експортери можуть реалізовувати продукцію за нижчими від світових цінами. Відповідно це призведе до збільшення експорту. Але зниження курсу національної валюти паралельно призведе і до зменшення імпорту, оскільки ціни на імпортні товари підвищаться , а це, в свою чергу, призведе до зростання цін в країні, і як наслідок зменшить імпорт. При таких умовах обсяг вітчизняного виробництва збільшиться і це призведе до економічного зростання та підвищення добробуту населення. Прибутки, які отримують іноземні інвестори в валюті країни, де знизився курс стає невигідно вивозити, і тому ці прибутки реінвестують або використовують для закупівлі вітчизняних товарів для подальшого експорту. Зниження курсу національної валюти має також і негативний наслідок, яким є збільшення обсягу державного боргу, який був виражений в іноземній валюті[5].

Підвищення курсу національної валюти сприятиме зменшенню експорту товарів, оскільки ціни на національні товари підвищуються. Кількість імпортованих товарів збільшується з метою перепродажу їх за високими цінами, що призводить до занепаду вітчизняного виробника. Відбувається вивезення прибутків іноземних інвесторів. Сума боргу, вираженого в іноземній валюті зменшується, оскільки вона знецінюється[5].

Також не менш важливим показником, ніж зміна фізичних обсягів експорту і імпорту, є показник «умови торгівлі» - відношення експортних і імпортних цін для даної країни. Так, зміна курсу валюти на 1% призводить до зміни імпортних цін на 0,8% і експортних – на 0,1-0,6% в залежності від країни. Отже, за рівних умов зниження курсу національної валюти погіршує «умови торгівлі», а його підвищення – поліпшує. Ці фактори в сукупності визначають вплив валютного курсу на торговий баланс країни [4].

Коливання курсу валют також можуть впливати на національну економіку таким чином[4]:

• падіння курсу національної валюти може служити одним із факторів розвитку інфляції в країні;

• рiзко зростають ризики в міжнародній торгiвлі й інвестицiях, що значно ускладнює поточне і перспективне планування зовнiшньоекономiчних операцiй;

• пiдвищується iмовiрнiсть дестабiлiзуючих дій спекулянтiв, що може привести до великих економiчних витрат внаслiдок значного перевищення прибутковостi спекулятивних операцiй над середньою нормою прибутку в економiцi.

З огляду на вищезазначене, можна стверджувати, що коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових відносин, спричиняють негативні соціально-економічні наслідки. Збільшення курсу гривні до курсу американської та європейської валют сприяє втраті українцями значної частини їх валютних заощаджень. Відповідно до цього необхідно приймати відповідні заходи для захисту заощаджень громадян, а також інтересів суб’єктів господарювання від підвищення курсів валют по відношенню до гривні. Для цього громадянам потрібно зберiгати свої валютнi цiнностi в банках та страхувати їх вiд зниження курсiв валют, а державi необхiдно застосовувати валютнi резерви для стабiлiзації валютних курсiв.

3. АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЇ РІВНОВАГИ В УКРАЇНІ.

В умовах глобалізації світової економіки зростають міжнародні обороти товарів і послуг, прискорюється рух капіталів і фінансових ресурсів. Водночас для кожного окремого суб’єкта світогосподарських зв’язків загострюється проблема пристосування національної економіки до зовнішніх змін і збереження її рівноважного стану.

Фінансова криза 2008-2009 рр. та затяжна рецесія гостро поставили перед науковцями проблему щодо дослідження здатності капіталістичного ринку до саморегулювання та пошуку таких форм організації виробництва, які б забезпечували стабільні темпи економічного розвитку. В Україні в останні роки уповільнилися темпи економічного зростання як через скорочення внутрішнього споживання, так і через несприятливі завнішньо-економічні умови. Крім того, існує ціла низка структурних проблем, які поки що невирішені. Економічна політика направлена на збільшення обсягів виробництва на базі існуючих виробничих потужностей, які мають певні потенційні можливості, але сама економіка в цілому і відповідно продукція є неконкурентоспроможною.

Звичайно, одним із напрямів пожвавлення економіки може стати політика зростання державних видатків. Але така політика, якщо вона не супроводжується і не доповнюється системно іншими економічними і фінансовими заходами, може призвести до нових проблем, вирішення яких буде вимагати ще більших витрат та ресурсів.

Другий напрямок передбачає підтримання на певному рівні обсягів інвестицій і капіталів, а також використання зовнішніх позик, які можуть дати поштовх до пожвавлення та зростання темпів розвитку економіки. Якщо ж темпи зростання виробництва будуть недостатніми, а продукція не буде орієнтована на експорт, то це автоматично призведе до погіршення фінансово-економічного стану країни і неможливості погашення зовнішніх зобов’язань. Економічне зростання, яке супроводжується погіршенням зовнішньоекономічних розрахунків призводить до ще більшої залежності від зовнішніх джерел фінансування.

Збалансованість і рівновага зовнішньої фінансово-економічної політики забезпечують економічне зростання країни та стабільні темпи розвитку економіки. Економічне зростання передбачає, в пергу чергу, збільшення темпів нарощування основного капіталу шляхом використання внутрішніх заощаджень та залучення інвестицій, а також створення умов для притоку іноземних інвестицій, які мають швидку окупність, тобто сприяють капіталізації економіки взагалі. Забезпечення сталого економічного розвитку передбачає також перегляд структури продукції, яка виробляється. Це пов’язано з тим, що нові виробничі потужності на базі інновацій мають виробляти продукцію на експорт такими темпами, які були б не нижчі темпів зростання самого виробництва. Більше того, в цей період країна має уникати збільшення імпорту, оскільки його зростання буде приводити до подальшого зовнішньоторговельного дефіциту.