Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Податки в системі доходів держави

ВСТУП

Головним джерелом доходів які надходять у розпорядження держави і використовуються для фінансування суспільних, загальнонаціональних, урядових потреб, є податки. Одночасно податки є одним із способів регулювання економічних процесів у господарському житті. Це одна з форм вирівнювання доходів юридичних та фізичних осіб із метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Податки - найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки й техніки, зростання суспільного добробуту народу.

Вплив податків на розвиток економіки та розмір бюджетних надходжень залежить від ступеня розвитку підприємницької діяльності. З одного боку, податковий тиск має бути помірним, а з іншого – податкові надходження повинні бути стабільними і достатніми для виконання державою своїх функцій. Існування й розвиток сучасного суспільства без податків, податкових надходжень уявити неможливо. Але головною проблемою чинної в Україні податкової системи є відсутність балансу інтересів платника податків і державного бюджету. Таким чином, важливість згаданих проблем зумовлює актуальність дослідження даної теми.

Вивчення літературних джерел свідчить про наявність фундаментальних досліджень, присв`ячених питанням удосконалення системи податкових надходжень України, авторами яких є Кисельова О. М., Процьків А. Р., Єфименко Т. І., Іванческул О. І., Кміть В. М. та інші. Водночас багато питань, що стосуються функціонування даної системи на сьогоднішній день залишаються проблематичними.

Основною метою роботи є дослідження особливостей системи податкових надходжень як основного джерела державних доходів.

Виходячи з указаної мети курсової роботи, її основними завданнями є:

дослідити теоретичні основи формування доходів Державного бюджету України та охарактеризувати податкові надходження;
проаналізувати фінансовий та податковий потенціал Державного бюджету;
виявити проблеми функціонування системи податкових надходжень в Україні та напрацювати можливі шляхи її оптимізації.

Предметом дослідження є відносини між державою та платниками податків (юридичними і фізичними особами), в результаті яких наповнюється доходна частина бюджету.

Об’єктом дослідження є основні податкові джерела формування доходів держави.

Методи дослідження: при написанні першого розділу, в якому розглядаються теоретичні основи формування доходів Державного бюджету, був використаний аналітичний метод. У другому розділі проведено моніторинг фінансового та податкового потенціалу відповідного бюджету, тобто використано методи аналізу та синтезу. У третьому розділі, при розгляданні проблем та перспектив розвитку системи податкових надходжень в Україні були використані дедуктивний та індуктивний методи.

Науково - методологічною та інформаційною базою дослідження є

законодавчі та нормативно - правові акти та документи, що стосуються питань формування доходів держави, а саме: Бюджетний кодекс України, Податковий кодекс України, інші нормативно-правові акти, в яких розглядається нарахування та сплата різних видів податкових надходжень; статистичні дані та розрахунки ДКС про виконання Державного бюджету України. Також при написанні курсової роботи були використані підручники, наукові публікації, матеріали періодики та локальна мережа Internet.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ДОХОДІВ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ

Законодавча основа формування дохідної бази Державного бюджету

Доходи державного бюджету — це фінансові ресурси держави, що використовуються для виконання функцій, закріплених законами за державою. Доходи державного бюджету утворюються за рахунок надходжень на безповоротній основі, справляння яких передбачене законодавством України. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку[1].

Доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Згідно статті 9 Бюджетного кодексу доходи будь якого бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. [2]

Крім бюджетної класифікації дослідники виділяють інші класифікаційні ознаки доходів бюджету.[10] Їх зображено на рисунку 1.1.

Першочергове значення у формуванні доходів державного бюджету має бюджетне планування. Бюджетне планування включає складання бюджету, його розгляд і затвердження. Завданнями бюджетного планування є: достовірне визначення обсягу та джерел формування доходів бюджету; оптимальний розподіл видатків за окремими групами і галузями; збалансування бюджету.

При складанні проекту Державного бюджету Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозу Державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.

Міністерство фінансів України на підставі основних
прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку
України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та
аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних
періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і
кредитування бюджету та дає оцінку обсягу фінансування бюджету для
складання проекту Державного бюджету України[2].

Розгляд та затвердження Державного бюджету України
відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою,
визначеною Регламентом Верховної Ради України.
Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою
України закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів
України подає Президенту України обґрунтування і розрахунки щодо
бюджетних показників такого закону, змінених порівняно з проектом
закону про Державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів
України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні.

Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України
для повторного розгляду закон про Державний бюджет України із
вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають
зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий
строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених
у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього
відповідно до пропозицій Президента України[2].

При виконанні Державного бюджету України за доходами існують певні положення.

Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та
аналіз доходів бюджету.

Державна казначейська служба України веде бухгалтерський
облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням
органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює
повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи
державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний
казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках
органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком
установ України, які функціонують за кордоном).

Порядок зарахування до державного бюджету коштів, що
отримуються установами України, які функціонують за кордоном, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи
державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з
дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Забороняється проведення розрахунків з бюджетом у
не грошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування
векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних
вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з
державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний
бюджет України.

Перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших
доходів бюджету згідно з бюджетною класифікацією в розрізі
органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також
загальні вимоги щодо обліку доходів бюджету визначаються Кабінетом
Міністрів України).

У разі зміни місцезнаходження суб'єктів господарювання -
платників податків сплата визначених законодавством податків і
зборів (обов'язкових платежів) після реєстрації здійснюється за
місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного
періоду[2].

Практика організації, здійснення планування та забезпечення виконання доходів бюджету свідчить про наявність проблем, які мають місце в бюджетному процесі при реалізації фінансової політики, функціонуванні системи оподаткування та адміністрування податків і зборів юридичних і фізичних осіб.

У цьому зв'язку дуже важливо знайти найдосконаліші й економічно виправдані форми і методи мобілізації коштів у розпорядження держави, а для стійкості її фінансового становища правильно визначити фактори, що впливають на процес мобілізації ресурсів.

Отже, для ефективного формування доходів Державного бюджету України мають дотримуватись таких принципів:

- забезпечення економічної та політичної стабільності;

- створення умов для легалізації тіньової економіки;

- збільшення внутрішніх інвестицій;

- зростання платоспроможного попиту,

- посилення конкуренції;

- підвищення продуктивності праці;

- підвищення ефективності базових функцій держави[19].

Оскільки основним джерелом формування доходів Державного бюджету є податкові находження то доцільно буде визначити фактори, які впливають на їх обсяг.

На рівень доходів державного бюджету, а саме на рівень податкових надходжень зокрема впливають зовнішні та внутрішні фактори вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування. Усі фактори, які впливають на виконання дохідної частини бюджету, можна поділити на дві групи: економічні та організаційні. До економічних слід віднести склад і структуру доходів, зміну об'єкта оподаткування і зміну ставок податку. До організаційних факторів відносяться стабільність податкової системи, платіжна дисципліна, організація взаєморозрахунків в економіці, податкова культура, наявність санкцій, у тому числі кримінальної відповідальності за несвоєчасну сплату податків та інших платежів, оптимізація податкового процесу[18].

Отже, Державний бюджет України розробляється на базі наявної дохідної частини, тому важливим є її реальне визначення та повне виконання. Мобілізація фінансових ресурсів необхідних державі забезпечуватиметься набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов'язкових зборів тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства. Дотримуючись даних норм держава зможе отримати необхідні доходи для найповнішого виконання функцій та завдань покладених на неї законодавством.

1.2. Сутність види та функції податків на сучасному етапі розвитку економіки

Основним джерелом формування фінансових ресурсів для існування держави і виконання нею своїх функцій є податки, отримувані від фізичних і юридичних осіб, суб'єктів економічного життя. Податкові надходження є основою доходної частини державного бюджету, і водночас найбільш важливим регулятором соціально-економічних процесів на макроекономічному та мікроекономічному рівнях.

За економічним змістом податки – це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу примусового відчуження частини знову створеної вартості з метою формування централізованих фондів грошових ресурсів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

Податки не єдина форма акумуляції грошових коштів бюджетом та іншими державними фондами. Існують ще обов'язкові платежі, яким притаманні риси податків:

податкові платежі: плата за воду, землю - обов’язкові збори, які стягується з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою та платником;
відрахування, внески - обов'язкові збори з юридичних та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового призначення.

Згідно Податкового кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій[3].

Основними характерними особливостями податку в порівнянні з обов'язковими платежами є те, що він:

- справляється на умовах безповоротності. Повернення податку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо даного податку;

- має односторонній характер встановлення. Оскільки податок сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основному відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то він є індивідуально безповоротний. Сплата податку не породжує зустрічного зобов'язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника; може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду;

- не має цільового призначення;

- є виключно атрибутом держави і базується на актах вищої юридичної сили.

Отже, податки - це обов'язкові платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Сутність податків як економічної категорії проявляється в функціях, які вони виконують: фіскальна, регулююча і розподільча.

В усіх державах на різних етапах їхнього розвитку податки виконували передусім фіскальну функцію, тобто забезпечували централізацію певної частини ВВП в державному бюджеті з метою фінансування державних витрат і забезпечення виконання державою своїх функцій.

На сьогодні всі держави світу особливу увагу звертають на можливості регуляторної функції податків. Сутність цієї функції полягає у впливі податків на процес формування структури національної економіки. Вилучаючи за допомогою податків певну частину доходів економічних суб'єктів, яка законодавчо регулюється, можна стимулювати діяльність однієї частини з них або стримувати діяльність інших, а отже регулювати соціально-економічні процеси в країні. Вплив на господарську діяльність здійснюється також через маневрування податковими ставками. Змінюючи механізм оподаткування, держава може досягти змін в економічній діяльності підприємств у бажаному напрямі, забезпечити прискорення чи гальмування розвитку в окремих галузях.

Розподільча функція податків реалізується державою для забезпечення певного рівня соціальної справедливості. Уповноважені органи забезпечують через функціонування бюджету, доходну частину якого формують переважно податки, умови для соціального вирівнювання, забезпечує умови виробництва соціально важливих товарів і послуг[9].

Податки і збори, передбачені податковою системою України, класифікуються за певними ознаками. Кожен вид податків має свої специфічні риси і функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі.

Податки можна класифікувати за:

1) за економічною ознакою об'єкта оподаткування:

- податки на доходи та прибутки - обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб в момент його отримання. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток чи валовий дохід підприємства;

- податки на споживання - обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт та послуг, причому їх плата не залежить від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання. Вони справляються у вигляді непрямих податків;

- податки на майно - обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державних формах власності (податок на нерухоме майно, податок з власників транспортних засобів).

2) за економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави):

- прямі податки - обов'язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

- непрямі податки - обов'язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку не зменшує об'єкту оподаткування, а збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний збір, мито);

3) за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють:

- загальнодержавні податки - обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі і є обов'язковими до сплати за єдиними ставками по всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів;

- місцеві податки та збори - обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території. Місцеві податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів. У фіскальній практиці існує три методики запровадження місцевих податків: місцеві органи влади базового рівня управління встановлюють місцеві податки згідно переліку та в межах граничних розмірів, які затверджуються найвищим органом влади в державі; встановлення місцевих податків як надбавки до загальнодержавних (наприклад, США); повна автономія запровадження місцевих податків (Італія, Японія);

4) за формою стягнення:

- розкладні (розкладкові) податки - обов'язкові платежі, які визначаються як розподілення загальної суми на певну кількість платників (подушні податки). Такі податки широко використовувались на ранній стадії розвитку оподаткування. їх розмір визначали, виходячи з потреби здійснити конкретні витрати: викупити короля з полону, побудувати захисну стіну тощо. Суми витрат розподілялись між платниками на кожного платника припадала конкретна сума податку. В теперішній час розкладні податки використовуються рідко, в основному в місцевому оподаткуванні;

- квотарні (окладні, дольові, кількісні) податки - обов'язкові платежі, які стягуються за певними ставками від чітко визначеного об'єкта оподаткування. На відміну від розкладних, вони виходять не із потреби покриття витрат, а з можливості платника заплатити податок. Дані податки безпосередньо чи непрямо враховують майновий стан платника податку;

5) за способом зарахування податкових надходжень:

- закріплені - обов'язкові платежі, які на тривалий період повністю чи частково закріплені як дохідне джерело конкретного бюджету (бюджетів);

- регулюючі - обов'язкові платежі, які можуть надходити до різних бюджетів (акцизний збір);

6) відносно до платника:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок);

- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

- змішані (плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

7) відносно до джерела сплати:

- податки, що включаються у валові витрати та собівартість;

- податки, що включаються в ціну товару;

- податки, що сплачуються з прибутку або капіталу[14].

За умов функціонування ринкової економіки в системі формування доходів державного бюджету провідною і основною залишається податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб'єктів. Зважаючи на це оподаткування в державі повинно базуватися на показниках законодавчо закріпленої системи бухгалтерського і статистичного обліку, побудованого з рахуванням міжнародних вимог і стандартів.

РОЗДІЛ 2. МОНІТОРИНГ ПОДАТКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ ЗА 2009-2011 РОКИ

2.1. Аналіз виконання дохідної частини Державного бюджету України

Аналіз виконання Державного бюджету України за 2009-2011 роки проведено за основі оперативної звітності Державної казначейської служби України [4-6].

Як свідчать дані наведені в дод. А, у 2009 році відбулося недовиконання планових показників більшості видів надходжень до державного бюджету в частині як загального так і спеціального фондів, окрім надходжень від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій та надходжень до цільових фондів, які перевиконані на 108,7% та на131,2% відповідно. Значне невиконання доходів державного бюджету у 2009 році допущено по доходах від операцій з капіталом у загальному та спеціальному фондах – 41,3% та 41,6% відповідно. Загальний фонд бюджету за доходами виконаний в цілому на 84,8%, а спеціальний фонд – на 75,2%, що в кінцевому результаті призвело до виконання дохідної частини Державного бюджету України на 82,1%.

У 2010 році відбулося виконання планових показників більшості видів надходжень державного бюджету в частині загального фонду. Так, найбільшого рівня виконання в загальному фонді бюджету досягнуто у неподаткових надходженнях - 112,0%, доходах від операцій з капіталом –322,2%, надходженнях від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 115,8%. В цілому загальний фонд у 2010 році виконано 98,8%. Спеціальний фонд державного бюджету виконано на 84,6%. Найбільшого рівня недовиконання відбулося у надходженнях від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 27,0% та надходженнях до цільових фондів – 56,7%. В цілому бюджет за доходами у 2010 році виконано на 96,5%.

У свою чергу, у 2011 році також відбулося виконання планових показників більшості видів надходжень як у загальному так і в спеціальному фондах державного бюджету. Так, найвищого рівня виконання у загальному фонді бюджету досягнуто у неподаткових надходженнях - 109,3%. Найбільшого невиконання в загальному фонді допущено по доходах від операцій з капіталом – 96,6%. В цілому загальний фонд виконано на 103,3%. Спеціальний фонд доходів бюджету в 2011 році виконаний, в цілому, на 100,4%. Найвищого рівня виконання досягнуто у надходженнях від цільових фондів – 123,0%. Найнижчий рівень виконання спостерігається за надходженнями від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій – 43,4%.

В цілому, впродовж 2009-2011 рр. спостерігалося часткове недовиконання фактичних показників по надходженнях до Державного бюджету України. Найвищий рівень виконання планових показників як в частині загального фонду так і спеціального відбувся у 2011 році - 103,3% та 100,4% відповідно. Натомість найнижчий рівень виконання планових показників спостерігався у 2009 році 84,8% та 75,2%.

Спостерігаючи динаміку дохідної частини Державного бюджету за 2009-2011 рр. зображену в Дод. Б можна сказати, що доходи загального фонду без міжбюджетних трансфертів у 2011 р. збільшились у порівнянні з 2009 роком на 114371579580,0 грн. та у порівнянні з 2010 роком збільшились на 62268005734,2 грн., а у 2010 р. порівняно з 2009 – на 52103573845,8 грн. Доходи без офіційних трансфертів у 2011 р. збільшились у порівнянні з 2009 роком на 76,7%, а у порівнянні з 2010 роком збільшились на 31,6%, а у 2010 в порівнянні з 2009 на 35,0 %.

У 2011 р. сума податкових надходжень до загального фонду становила 243305104817,0 грн., що на 72790601659,5 грн. більш, ніж у 2010 р. та на 109524730288,4 грн. більш, ніж у 2009 р. Темпи росту податкових надходжень 2011 року у порівнянні з 2010 роком та 2009 роком склали відповідно 142,7% та 181,8%.

Неподаткові надходження до загального фонду у 2011 р. склали 19696076818,2 грн., що на 10533042165,2 грн. менше, ніж у 2010 р. та на 4798247703,9 грн. більш, ніж у 2009 р. Неподаткові надходження у 2011 р. зменшились у порівнянні з 2010 роком на 34,8%, у порівнянні з 2009 роком - збільшились на 32,2%.

Доходи загального фонду від операцій з капіталом у 2011 р. склали 184157168,0 грн., що на 12552958,1 грн. більш, ніж у 2010 р. та на 23006838,4 грн. більш, ніж у 2009 р. Темпи росту доходів від операцій з капіталом 2011 року у порівнянні з 2010 роком та 2009 роком склали відповідно 107,3 % та 114,2%.

Надходження від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій склали 156549067,6 грн., що на 2106718,3 грн. менше, ніж у 2010 р. та на 25594749,3 грн. більш, ніж у 2009 р. У 2011 р. вони зменшились у порівнянні з 2010 роком на 1,3%, у порівнянні з 2009 роком - збільшились на 19,5%.

Надходження офіційних трансфертів до загального фонду у 2011 р. склали 183468,6 тис. грн., що на 3918052027,3 грн. менше, ніж у 2010 р. і на 5103201194,3 грн. менше, ніж у 2009 р. Офіційні трансферти у 2011 р. зменшились у порівнянні з 2010 роком на 61,2% і у порівнянні з 2009 роком на 67,3%.

Таким чином, доходи загального фонду державного бюджету у 2011р. склали 265822640396,7 грн., що на 58349953706,9 грн. більш, ніж у 2010 р. і на 109268378385,7 грн. менше, ніж у 2009 р.

На протязі 2011-2010 років відбулося збільшення абсолютних показників надходження податків, неподаткових платежів, доходів від операцій з капіталом. Разом з тим, спостерігається зменшення надходження офіційних трансфертів до загального фонду Державного бюджету України.