Податки в системі формування доходів бюджету України

Податки в системі  формування доходів бюджету України

ЗМІСТ

ВСТУП

Розвиток суспільства, різних форм і типів держави, товарно-грошових відносин приводить до появи різних видів податкових систем, які містять механізм, техніку оподаткування, види, елементи податків та управління ними. І до цього необхідно підходити творчо, використовуючи десятиліттями, а то й віками, набутий досвід, що заслуговує на вивчення та використання найбільш доцільного з нього у власній практиці формування ефективної податкової моделі. Це особливо важливо в нинішніх умовах, коли фінансова система України перебуває в стані нестабільності і, що безпосередньо пов’язано з економічною кризою, спадом виробництва, недосконалістю і неефективністю податкової системи. У країні до цього часу не розроблено державної науково обґрунтованої економічної політики, відсутня її концептуальна основа. Податкова система формується методом проб і помилок, носить чітко виражений фіскальний характер, погано виконує стимулювальну функцію в сфері виробництва.

Тільки останніми роками в країні з’явилися статті, навчально-методична література, монографії, в яких автори розглядають роль і місце податків у системі ринкових відносин, організації і техніки оподаткування, діяльність і функції державних та місцевих органів влади в цій сфері економічного життя країни. У публікаціях стали більше уваги приділяти вивченню теоретичних досліджень та практики організації податкової служби провідних країн світу, їх пристосування до наших умов. Серед вітчизняних вчених-економістів, що досліджують проблеми оподаткування, можна виділити праці О.Д. Василика, В.М. Опаріна, В.М. Суторміної, В.І. Кравченко, В.М. Мельника, С.М. Онисько, В.Р. Онищенко, М.Я. Азарова, Р.А. Славюка, М.І. Крупки, Ю.В. Пасічника. Кожен із зазначених є автором підручника, навчально-методичного посібника або низки наукових публікацій, в яких досліджуються проблеми податків, фінансової податкової системи в Україні, висвітлюється досвід функціонування бюджетної системи в економічно розвинених країнах та інші питання, що пов’язані з організацією фінансової системи в Україні перехідного періоду.

Метою даної роботи є визначення місця податків у системі формування доходів бюджету України та пошук шляхів удосконалення податкової системи. Предмет дослідження – податки, особливості і принципи їх стягнення і формування доходної частини бюджету, об’єкт – податкова система України. Поставлена мета реалізується шляхом виконання завдань:

– дослідження теоретичних основ побудови і функціонування податкової системи;

– аналіз стану сучасної податкової системи України;

– визначення шляхів удосконалення податкової системи.

Основні методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, систематизації і логічного узагальнення, прийоми економічного аналізу та інші методи.

Розділ 1. Теоретичні основи побудови і функціонування податкової системи

1.1. Сутність та побудова податкової системи

Податкова система держави – це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов’язкових платежів, які взаємопов’язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість [6]. Податкова система складається з системи оподаткування та системи податкових органів. Система оподаткування – це нормативно визначені органами законодавчої влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування, податкова база, розмір ставки, види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів, а також порядок стягнення встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Платник податку – це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним законодавством, покладається зобов’язання сплачувати податки. Об’єкт оподаткування – це кількісно виміряний економічний феномен, що підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, дохід тощо). Податкова база – це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування, оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного доходу, надані різні пільги тощо). Ставка податку (норма оподаткування) – це частка податкової бази, що вилучається у вигляді податків і вимірюється у процентах.

Доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі.

Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності  та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори  та платежі, доходи від некомерційного  та побічного продажу;

3) надходження від  штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові  надходження.

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Основними методами формування бюджетних ресурсів є обов’язкова  та добровільна мобілізації грошових коштів. Серед них провідна роль належить обов’язковому методу мобілізації, який полягає у примусовому і безвідплатному вилученні частини грошових коштів у їх власників на користь держави.

Найвагоміший і найпоширеніший з цього виду платежів – податок. Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок – це обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна і регулювальна.

Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків – у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулювальної функції податків – у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об’єктів.

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками (рис. 1.1):

Рис. 1. Основні податки і збори в Україні

– за рівнем бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві);

– за суб’єктом оподаткування (податки з юридичних та фізичних осіб);

– за формою оподаткування (пропорційні, прогресивні, комбіновані, регресивні);

– за способом стягнення (прямі та непрямі);

– за економічним змістом об’єкта оподаткування (на доходи, на споживання, на майно);

– за системою ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які сплачують з прибутку) і т. ін.

Крім податків, обов’язковий метод мобілізації грошових коштів держави включає також різноманітні державні збори – митні, дорожні, за надання юридичних послуг і т.п., штрафи, плату за використання природних ресурсів та ін. Держава встановила також обов’язкові платежі до централізованих спеціальних фондів – пенсійного, соціального страхування, зайнятості та ін.

Метод добровільної мобілізації грошових коштів передбачає проведення лотерей, випуск державою облігацій, інших цінних паперів, добровільні внески громадян тощо.

Податкова політика передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей – збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції. Важливе значення мають податки у регулюванні соціальних процесів. Вплив їх на рівень життя зумовлений тим, що податки на доходи фізичних осіб безпосередньо зменшують індивідуальні доходи, а непрямі впливають на реальні доходи через підвищення цін на товари та послуги. Взагалі, якщо в загальній сумі непрямі податки перевищують 30%, то податкова система має руйнівний характер. Через непрямі податки скорочується споживання і, як наслідок, скорочується виробництво.

Таким чином, податкова  політика індуціює зміни в таких  соціально-економічних процесах, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.

1.2. Місце податків у системі формування доходів бюджету

Податки, як основний елемент  податкової системи України, є формою фінансових відносин між державою i членами суспільства з метою  створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій [5].

Державна політика у  сфері оподаткування є домінуючою у контексті взаємодії держави та суспільства. Саме з допомогою податків держава намагається встановити суспільну гармонію та вирішити ряд протиріч, які виникають в суспільстві. Крім того, державна політика оподаткування повинна не лише забезпечити поточний стан збалансованості, а й стати важелем управління суспільними процесами на перспективу: закладення надійних підвалин сталому соціально-економічному розвитку є важливою прерогативою у галузі податкових відносин держави та суспільства. Відтак, податки та податкова політика об’єктивно займають провідне місце в системі державних засобів впливу на процеси суспільної еволюції, визначаючи орієнтири, тенденції й темпи розвитку економіки та зростання соціального добробуту. Отже, податкова політика держави має бути мобільною й еластичною: модифікаційний характер оподаткування повинен бути комплексно адекватним мінливості змін в соціально-економічному середовищі суспільства, відповідаючи реальному стану речей та розвитку подій. Своєчасне та повноцінне реагування держави в цьому випадку відбувається через маневреність податками, окремими елементами різних податків чи окремими групами податків залежно від соціально-економічної ситуації, що утворюється в суспільстві. На цій основі формуються засади “податкової тактики” та “податкової стратегії” держави. Стратегія податкової політики держави, зокрема, має ґрунтуватися на фундаментальній базі науково-теоретичного потенціалу та максимально враховувати специфічні риси поточного стану економіки країни. Якщо податки економічно не обґрунтовані, а податковий механізм недосконалий, тоді процес оподаткування автоматично сам по собі є вагомим чинником пригнічення підприємництва, гальмування економічного відтворення та економічного зростання, а також зниження стимулів до праці, що має наслідком неефективний та несправедливий перерозподіл доходів між різними соціальними групами в суспільстві.

Державні доходи являють  собою сукупність надходжень у грошовій формі до державних фондів коштів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. Доцільно зауважити, що не слід плутати поняття державних доходів та фінансових ресурсів держави, оскільки останні є значно ширшим поняттям, що включає у себе доходи не лише держави, а й усіх фізичних та юридичних осіб України, що отримують доходи на території України та за її межами і володіють певним майном на праві власності.

У свою чергу доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти). Вони посідають центральне місце у системі доходів держави. За Бюджетним кодексом України, доходи бюджету поділяються на податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом та трансферти [2]. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі; неподатковими надходженнями – доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; надходження від штрафів та фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.

Збалансування доходів  бюджету з обсягом державних  видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї не призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування, оскільки тягне за собою інфляцію.

У світовій практиці ведення  національного господарства проблема застосування податків є однією з найскладніших і суперечливих. Як свідчить практика, існує залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких факторів, як життєвий рівень населення країни, рівень його культури, існуючі традиції в оподаткуванні та шляхи вдосконалення механізму стягнення податків, зборів та обов’язкових платежів, властивості системи оподаткування мінімізувати ухилення від їх сплати. Зокрема, істотні масштаби непрямого оподаткування у Франції, Німеччині, Італії зумовлені особливостями соціально-економічної політики, яка проводиться у цих країнах. Особливістю економічної політики держави є те, що життєво необхідний для неї потенціал може забезпечити тільки вона сама, маючи таке важливе прибуткове джерело, як податки. Завдання макроекономічної стабілізації та економічного піднесення має пов’язуватися тільки з податками, їх фіскальною і регулюючою функціями. Мета здійснення фіскального адміністрування – забезпечення держави фінансовими ресурсами, а також ефективне їх використання. Якщо податки можуть дорівнювати державним витратам, бюджет буде збалансований.

З перетворенням податків на постійне джерело доходів держави  ступінь їх раціональності набуває  першочергового значення. Оскільки вміла організація оподаткування нерідко перетворюється на визначальний фактор суспільного, у тому числі економічного, прогресу, її вирішення не може залишитися прерогативою однієї особи, а передається на волю колективного розуму. Податкова система як складне фінансове явище формується на досить високому рівні соціально-економічної організації суспільства.

Обов’язкові платежі  посідають провідне місце у формуванні доходної частини бюджетів будь-якого рівня. При цьому, як правильно зазначають науковці, обов’язкові платежі не вичерпуються податками, зборами та іншими платежами податкового характеру. Значну їх частину становлять неподаткові надходження (штрафи; плата за послуги, надані органами державної влади та місцевого самоврядування; кошти, що надходять від використання державного та комунального майна тощо), які мають відмінні від податків правову природу та механізм регулювання.

Отже, податки і збори  є найголовнішим, але не єдиним джерелом наповнення бюджетів. Перебільшення їх ролі і значення орієнтує на жорстку фіскальну політику держави і не стимулює пошук інших, неподаткових джерел ресурсів. А податки і збори повинні покривати ту частину бюджету, яка недостатньо наповнюється за рахунок інших джерел надходжень. Звідси доцільно погодитися з висновком, що чисто фіскальна спрямованість податкової політики значною мірою невиправдана і свідчить про недостатнє використання державою інших ресурсів.

Аналізуючи стан економіки  останніх років, слід зазначити, що мобілізація податкових доходів до бюджетів відбувалася в умовах певної дестабілізації економіки, про що свідчить уповільнення зростання валового внутрішнього продукту. При цьому одним з головних резервів використання потенціалу податків у дохідній частині бюджетів є діяльність органів.

Основними фінансовими інструментами формування доходів виступають:

– податки, що являють собою плату суспільства державі за виконання нею певних завдань та функцій, відрахування частини ВВП на суспільні цілі та потреби;

– відрахування, що здійснюються за встановленими нормативами та передбачають цільове призначення платежів, у тому числі при зарахуванні до Спеціального фонду бюджету;

– плати, які передбачають певну еквівалентність взаємовідносин між державою та платниками, оскільки держава виступає власником ресурсів або має монопольне право на надання певних послуг, яких потребують юридичні та фізичні особи.

Мобілізація фінансових ресурсів забезпечується набором фінансово-правових норм, що регулюють відносини, які  виникають при: встановленні та введенні податків, неподаткових доходів до бюджетів та цільових фондів; визначенні принципів мобілізації фінансових ресурсів, структури доходів бюджетної системи; справлянні податків та обов’язкових зборів, плат тощо; здійсненні контрою за надходженням коштів до бюджету; застосуванні уповноваженими органами санкцій за порушення фінансового законодавства.

1.3. Основні етапи еволюції податків у світі та в Україні

Податки виникли разом  з державою для її обслуговування. З перших днів появи держава потребувала для свого існування і виконання нею функцій ресурсів, які вона нерідко добувала грабунком більш слабких сусідів або ж власного народу. Для ведення війн, оборони потрібно було військо, для управління країною – спеціально утворений для цього апарат, які потребували відповідних матеріально-грошових ресурсів. Влада в особі монарха, царя або ж іншого суб’єкта отримувала їх примусом у власників землі, майна, інших матеріально-речових ресурсів. З часом ці побори були унормовані у вигляді обов’язкових платежів населення державі.

Ще в 506 р. до н. е. у Стародавньому Римі було введено платежі (акцизи) на сіль. Ксенофонт у своєму трактаті “Про доходи Римської республіки” розробив положення про введення мита, податків та інших платежів державній владі. На початку першого століття н. е. римський імператор Октавій Август запроваджує в країні акцизи на продаж деяких товарів, встановлює податки на спадщину, продаж рабів, податок на одружених [22].

До подібних форм оподаткування в Україні  прийшли тільки в кінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. А до того (в Х і ХІ ст.) податки збирали у формі данини. До її складу входило хутро, мед, віск, худоба, інші види товарів. Об’єктом обкладання був селянський двір (дим), спосіб збору данини був простий. За словами візантійського цісаря Костянтина Багрянородного, київський князь на чолі своїх дружинників пізньої осені виїздив з столиці і збирав протягом усієї зими на підвладній йому території з кожного двору все, що було корисно для вжитку, можна було вилучати. Такий збір данини тривав до весни. Зібране Дніпром і його притоками доставлялося в Київ [23].

У Росії перехід  від подвірного збору податі до подушного  було здійснено тільки в першій чверті ХVІІІ ст. при Петрі І. До цього спонукала гостра потреба в додаткових грошових ресурсах, яких не вистачало на військові потреби. Обкладання селянських дворів податками, яке мало місце на той час, привело до того, що поміщики, на яких було покладено обов’язок збирати податки зі своїх селян-кріпаків, щоб зменшити податкову базу, почали зселяти декілька сімей в один двір. Це привело до скорочення дворів. Їх перепис у 1710 р. показав, що кількість дворів з 1648 р. скоротилася за цей період на 30%. Природно, що це звузило податкову базу, а відтак і надходження грошей в государеву казну. Було вирішено сплачувати податки не з двору, а з кожної особи чоловічої статі. З метою визначення кількості платників податків (осіб чоловічої статі) в 1718 р. було проведено перепис всього чоловічого населення. Усі ті, хто потрапив у переписний реєстр, ставали платниками податків, величина якого становила 70 коп. на рік на особу [24].

Загальна сума платників податків становила 5,5 млн. осіб селянського походження і 183 тис. душ посадського населення. Різко зросла сума податкових надходжень, які становили в 1724 р. 65,5% усіх надходжень в казну держави. Але навіть за збільшення грошових надходжень в бюджет держави, він був постійно дефіцитним. Щорічний дефіцит становив 13-18%. Дві третини бюджетних доходів витрачалося на війни, розбудову регулярної армії, створення військового флоту.

Податкова система носила яскраво виражений класовий характер. Дворянство і духовенство в т.ч. українське, було звільнено від сплати прямих податків, митних зборів [25]. Кошти в державну казну переважно надходили з податних станів – селян, міщан, купців. Поряд з грошовими податками населення змушували нести велику кількість різного роду натуральних повинностей. Особливо обтяжливим для населення було харчування солдат, що поселялися на постій у місця їх дислокації.

Подушний податок, введений Петром І було скасовано  для міщан в 1861 р. і замінено податком на доходи. Для решти населення подушний податок залишився і навіть збільшився. В 60-70-х роках ХІХ ст. в підросійській Україні гостро обговорювалася проблема переходу від подушного податку до обов’язкового оподаткування усіх видів доходів усіх станів суспільства. Політичні мотиви, завадили прийняти цей прогресивний податок у ті роки ХІХ ст., який давно вже був запроваджений в західноєвропейських країнах.

Підросійська Україна, поступово, але неухильно прямувала до стандартів податкової системи, які були впроваджені в країнах Західної Європи. На зміну феодальній земельній ренті, подвірному, подушному податкам все більшою мірою здійснювалося оподаткування доходів фізичних, юридичних осіб. Але, як і раніше, у системі податків продовжували домінувати доходи від державних підприємств.

Участь Росії  у світовій війні (1914-17 рр.) та більшовицький  переворот згубно позначилися на економіці країни, довели до повного краху фінансову систему Росії. Для покриття гігантських воєнних витрат уряд Росії, а пізніше і уряд новоствореної радянської держави застосовували емісію грошових знаків, вводили все нові і нові податки і збори. У цих умовах було впроваджено продовольчу розверстку – своєрідний податок на селян, за якого у них насильно відбирали усе “зайве” продовольство. Продрозверстка за формою вилучення дуже нагадує збір данини Золотою Ордою. Продрозверстка проіснувала до 1921 р., коли було введено продовольчий податок, який відрізнявся від продрозверстки тим, що був унормований відповідно до частки землі, що залишалася у селян після його виконання, була їх власністю, якою могли розпоряджатися, як хотіли.

Податкова система  періоду НЕПу хоч і була непозбавлена недоліків і специфічних особливостей, була зорієнтована на стимулювання розвитку економіки, особливо на початку цього періоду. У першу половину НЕПу зусилля влади в податковій політиці зводилися до більш-менш справедливого розподілу податкового тягаря між платниками податків з різних соціально-економічних укладів. Мета цих зусиль була очевидною: оживити агонізуючі галузі економіки – промисловість, транспорт, зв’язок, сільське господарство. Тому загальна сума податків у ці роки не виходила за криву Лаффера, за якою оподаткування набуває конфіскаційного характеру. Податкова система цього періоду значною мірою посилила стимулювальний характер. Це позитивно позначилося на результатах виробництва: в країні спостерігалося економічне піднесення.

Після 1926 р. відбулася  переорієнтація цілей і завдань  НЕПу. На зміну стимулювальної функції податків, яка домінувала у перші роки НЕПу, прийшла чітко виражена фіскальна регресивна з конфіскаційними елементами. Податки служили в руках влади інструментом вирішення політичних і соціальних проблем.

У колишньому СРСР переважали непрямі, опосередковані податки. Пояснюється це низкою особливостей цього податку. Насамперед простотою його вилучення у населення через механізм ціноутворення. Непрямі податки для радянської влади були вигідні й тим, що давали можливість певною мірою скрито отримувати дохід за рахунок підвищення ціни. Вони безпосередньо державою не вилучалися з заробітної плати або іншого доходу громадян. Цей податок, який по суті був акцизом, вилучався при купівлі товару, оплаті послуг.

Виникнення  незалежних держав, у т.ч. і України  на теренах колишнього Союзу, стало новим етапом розвитку податкової системи, адекватної умовам переходу від тоталітарної командно-адміністративної системи до соціально орієнтованої ринкової економіки. Становлення податкової системи України ускладнювалося тим, що воно відбулося в умовах глибокої системної й економічної кризи, зруйнованої кредитно-грошової системи, політичної нестабільності. Податкове законодавство довелося розробляти практично з чистого аркуша, використовуючи при цьому набутий віками досвід країн з розвиненою ринковою економікою у формуванні своїх податкових систем, а також нормативну податкову базу колишнього СРСР.

Розділ 2. Аналіз стану сучасної податкової системи України

2.1. Аналіз місця податків у формуванні доходів бюджету України

Найважливішим напрямом діяльності держави у сфері оподаткування має бути створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення стабільного збалансованого фінансового стану, регулювання інфляційних процесів, пожвавлення ділової активності та підтримка підприємств матеріальної сфери. Фактично, зміни в оподаткуванні є найбільш прийнятним інструментом державних фінансів, оскільки таким чином простіше та швидше реалізовувати зазначені заходи, ніж змінювати витрати бюджетів чи маніпулювати інструментами монетарної політики.

Відповідний рівень адаптивності податкової політики до потреб та інтересів суспільства може постати або засобом стабілізації та економічного прогресу, або механізмом саморуйнування – занепаду економіки і соціального зубожіння. Ринково розвинутий світ вже давно здійснив переакцентування домінант податкової політики з фіскальних позицій на регулятивно-стимулюючі. В Україні упродовж останніх 10 років простежуються пріоритети фіскальності податкової політики (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Динаміка фіскального  перерозподілу ВВП в Україні за період 2002-2011 рр.