Податкові правовідносини

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………….6

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН……………………..8

1.1. Особливості податкових  правовідносин………………………………………8

1.2. Види податкових правовідносин…………………………………………..…11

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН………………………………………………………………...14

2.1. Поняття та характеристика суб’єктів податкових правовідносин………………………………………………………………………14

2.2. Особливості  об’єктів податкових правовідносин……………………………………………………………..………..16

2.3. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин…………………….18

РОЗДІЛ ІІІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ І ПРИПИНЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН …………………………………………….22

3.1.Підстави виникнення  податкових правовідносин…………………………....22

3.2. Підстави зміни та припинення податкових правовідносин………………………………………..……………………………..25

ВИСНОВОК ………………………………………………………………………..28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….30

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Податки виступають основним джерелом доходів бюджетної системи, і, отже, вирішальним чинником створення фінансової бази, необхідної для виконання соціально-економічних та інших завдань держави, в тому числі забезпечення обороноздатності і безпеки країни, матеріальної гарантованості прав людини і громадянина. Механізм оподаткування приводиться в дію за допомогою правових норм, сукупність яких іменується податковим та фінансовим правом. У сучасних умовах - це велика галузь права, має свої особливості предмета і методу правового регулювання. Саме тому досліджуване у  роботі питання «Податкові правовідносини» є актуальним.

Метою дослідження є вивчення поняття податкових правовідносин.

Ю. А. Ровинський підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і  закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних  відносин. Фінансові відносини, що складають  зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних  відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.

Однією з характерних  рис податкових правовідносин є  їх грошовий характер. Об'єкт правового  регулювання — гроші у вигляді  податкових надходжень з позиції  саме публічно-правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є  рух грошових коштів, що і виникають з приводу грошових коштів.

Податкові правовідносини є  публічними, тобто такими, що пов’язані  та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб'єкти фінансового  права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин є суб'єкт, що має  право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений нею  орган).

Особливості податкових правовідносин  найповніше характеризуються їх специфікою, яка проявляється насамперед у:

а) цільовій системності - система  податкових правовідносин підпорядкована встановленню податків та зборів;

б) формальній визначеності - за допомогою норм регулюють чітко  визначені зв'язки, що встановлюються між суб'єктами податкових правовідносин;

в) забезпеченні державним  примусом.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Встановити, що таке  правовідносини взагалі стосовно такої галузі права, як фінансове;

2. Дати визначення об'єкту податкових правовідносин - податку. Перерахувати основні його види;

3. Визначити, що таке  податкова система і яке місце вона займає у податковому правовідношенні;

4. Дати визначення податкових  правовідносин, встановити його  особливості в порівнянні з  правовідносинами в інших галузях права;

5. Визначити склад і  структуру податкових правовідносини;

Об'єктом курсового дослідження є податкові правовідносини.

Предметом дослідження - проблеми правовідносин суб'єктів фінансового права.

Теоретичною основою для написання курсової роботи послужили різні літературні джерела, повний список яких наведено в кінці роботи.

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

1. Особливості податкових правовідносин

Податкові правовідносини як різновид фінансових є особливим  видом суспільних відносин — фінансових відносин, урегульованих фінансово-правовою нормою. Державне розпорядження, що міститься  в юридичній нормі, визначає умови  дії правовідносин, права й обов’язки  суб’єктів, заходи, що гарантують виконання  вимог правової норми. Природа фінансових правовідносин визначається тим, що вони виступають як владно-майнові, в яких відносини влади не можна відокремити від майнових, де вони діють у сукупності. Владно-майновий характер податкових правовідносин визначає юридичне положення суб’єктів у конкретних податкових правовідносинах.

При цьому податковий орган, виступаючи від імені держави, наділений  певними повноваженнями. Інший суб’єкт  виконує в основному юридичний  обов’язок за встановленими для  нього правилами поведінки (сплата податку, надання звітності). В усіх видах податково-правових відносин їх владно-майновий характер виступає чітко, а деталізується тільки ступінь  владного характеру в них.

Платник податків не має  права за своїм розсудом розпоряджатися частиною майна, що у вигляді певної грошової суми підлягає внесенню до бюджету  чи позабюджетного цільового фонду. В цьому обов’язку втілений публічний  інтерес усіх членів суспільства, що визначає і законодавчу форму  закріплення податку, обов’язок  його сплати, примус при забезпеченні цього обов’язку, однобічний характер податкових обов’язків.[24, c.43]

Податкові правовідносини є  різновидом правовідносин, тому їм притаманні всі ознаки останніх. По-перше, вони виникають на підставі фінансово-правової норми як форми її реалізації. По-друге, мають владний характер, який за своїм змістом виражає інтереси держави. При цьому податкові  правовідносини мають свої специфічні характеристики, зумовлені предметом і методом правого регулювання, — вони виникають і розвиваються в сфері податкової діяльності держави, є формою реалізації публічних інтересів і розглядаються як публічно-правові відносини.[22, c.54]

За своїм змістом податкові  правовідносини є економічними. Ю. А. Ровинський[19, c.34-36] підкреслює, що головною особливістю фінансових правовідносин є те, що вони виступають юридичною формою вираження і закріплення фінансових відносин, що, у свою чергу, є формою певних економічних відносин. Фінансові відносини, що складають зміст фінансової діяльності держави, виступають як різновид економічних відносин, саме тих, котрі мають вартісну форму.[19, c.34-36]

Однією з характерних  рис податкових правовідносин є  їх грошовий характер. Об’єкт правового  регулювання — гроші у вигляді  податкових надходжень з позиції  саме публічно-правового регулювання. С. Д. Ципкін підкреслював, що кінцевою метою фінансових відносин завжди є  рух грошових коштів, що і виникають  з приводу грошових коштів.[26, c. 32]

Податкові правовідносини є  публічними, тобто такими, що пов’язані  та випливають з влади. Вони є формою реалізації імперативної фінансово-правової норми і реалізуються за принципом: команда (від держави) і виконання (яке здійснюють підлеглі суб’єкти фінансового права). Саме тому однією із сторін фінансових правовідносин  є суб’єкт, що має право видавати владні розпорядження (держава чи уповноважений  нею орган).

У податкових правовідносинах  найбільш виразно, порівняно з усіма  іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і  майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні  органи владними повноваженнями і контролює  надходження коштів до бюджету. З  іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів  формування об’єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній  грошовій формі). Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінансове право від інших галузей. [19, c.43]

Конкретизація податкових правовідносин  передбачає два елементи:

1) реалізацію волі держави  як власника коштів;

2) певну поведінку учасників  податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін.

Відмінність податкових правовідносин від інших майнових правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування).

На думку Н. І. Хімічевої [23, c.21], основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави. Крім того, одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями.[23, c.27] Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.[23, c. 60]

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

1.2. Види податкових правовідносин

Податкові правовідносини відображають певні функції, тому їх можна поділити на:

1)загально-регулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2)конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);

3)комплексні (що виникають на стику загально-регулятивних і конкретно-регулятивних відносин);

4)охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру)

     Види правових відносин діють на принципах єдності:

-конкретно-регулятивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступили в дію загально-регулятивні;

-охоронні відносини передбачають існування регулюючих обов’язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності.

Отже, система податкових правовідносин складається з  кількох «рівнів» правовідносин, що взаємодіють один з одним. [14, c.34]

    Зміст загально-регулятивних відносин визначається нормами, що встановлюють принципи податків і повноваження окремих суб’єктів податкових правовідносин. Загальні і конкретно-регулятивні правовідносини утворюють основну масу правовідносин у суспільстві і регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного і реального використання права. Загально-регулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права і їхнього статусу. [14, c.65]Якщо особа виступає як носій загального суб’єктивного права, вона займає специфічне положення щодо всіх інших осіб, а загальне суб’єктивне право, як підкреслює Антонов В.М, тому і є «суб’єктивним», що має особистий характер, тобто належить не тільки всім суб’єктам, а й кожному суб’єктові окремо.[23, c.24]

    Конкретно-регулятивні  правовідносини виступають як  форма реалізації загально-регулятивних  податкових правовідносин. У цій  ситуації загальні права й  обов’язки проектуються на діяльність  конкретних суб’єктів. Якщо загально-регулятивні  податкові правовідносини виділяють  із системи правовідносин ті, що пов’язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини  це уточнюють за різними напрямами  (за видами податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відносини  закріплюють конкретну поведінку  суб’єктів, зміст їхніх прав  і обов’язків.[2, c. 58]

          Комплексні податкові правовідносини  перебувають на своєрідному стику  конкретних і загально-регулятивних  податкових правовідносин. Вони  досить вузько персоніфіковані,  передбачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їхніх ознак  є складний зміст, що відрізняє  їх від простих. Мабуть, можна  порушити питання і про об’єднання  в межах комплексних правовідносин  податкових норм і норм інших  галузей права. Наприклад, механізм  формування і витрачання пенсійного  фонду перебуває на стику податкових  і трудових відносин[12, c.45].

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови порушення  прав і невиконання обов’язків, якщо учасники правовідносин мають  потребу в правових способах захисту  з боку держави. Однією із сторін таких  правовідносин виступає компетентний суб’єкт, що є носієм владних повноважень  і наділений державою повноваженнями примусу. Іншою стороною є особа  або орган, до якого застосовуються способи державного примусу і який зобов’язаний їх зазнавати.[14] При цьому право застосовувати способи державного примусу деталізуються санкцією правової норми. Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання, опосередковують охоронну функцію податкового права. Охоронні правовідносини мають похідний характер. Вони забезпечують реалізацію міри державно-примусового впливу щодо осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків. У межах охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб’єктивних прав, запроваджуються у життя заходи юридичної відповідальності.

Отже, податкові правовідносини за всіма своїми характеристиками можна віднести до адміністративного правовідносин. Так само як і адміністративне право, податкове право регулює владні відносини між його учасниками, а саме, відносини щодо встановлення, запровадження і стягування податків і зборів в державі, а також відносини, що виникають у процесі здійснення податкового контролю, оскарження актів податкових органів, дій ( бездіяльності) їх посадових осіб та притягнення до відповідальності за вчинення податкового правопорушення. У цьому й полягає особливість податкового правовідносини - регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі сплатою податків.

РОЗДІЛ ІІ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОДАТКОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

2.1.Поняття та характеристика суб’єктів податкових правовідносин

Щодо самого поняття суб’єкта податкових правовідносин, доречно  визначити, що ним може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.

Суб’єкти податкових правовідносин  мають правосуб’єктність, що передбачена  нормами податкового права і  характеризується можливістю бути учасником правовідносин, пов’язаних зі встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб’єктивні права й обов’язки. Для участі у правовідносинах суб’єкти наділені правоздатністю і дієздатністю. Фактично вони представляють два елементи досить складної юридичної властивості — правосуб’єктності.

Податкова правоздатність —  передбачена нормами податкового  права здатність мати права й  обов’язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учас­ником податкових правовідносин, тобто податкова  правоздатність виступає його загальноюридичною  властивістю.[21, c.280] Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обов’язків, що їх суб’єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова дієздатність —  передбачена нормами податкового  права здатність своїми діями  створювати і реалізовувати права  й обов’язки. Дієздатність полягає  у здійсненні особою дій, спрямованих  на:

1. придбання прав і створення обов’язків;
2. здійснення прав і обов’язків;
3. здатність відповідати за податкові правопорушення. Податкові правоздатність і дієздатність доповнюють одна
4. одну і фактично є взаємозалежними.

Правоздатність виникає  з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридичної особи і  т. ін.), дієздатність — по досягненні якоїсь умови (певного віку, статусу  підприємця тощо). Іноді виникнення правоздатності та дієздатності в податкових правовідносинах збігається в часі (практично одночасно з реєстрацією  юридичної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть якщо немає діяльності, —  обов’язок подавати звітність, отже, відповідати за ухилення від цього).

Як суб’єктів можна  виділити три групи учасників  податкових правовідносин: державу (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподаткування); податкові органи; платників податків.

Особливим суб’єктом податкових правовідносин є держава. Держава, як носій суверенітету і учасник  податкових правовідносин, має важливі  особливості і посідає у правовідносинах  особливе місце. Державний суверенітет  полягає, зокрема, у тім, що держава  встановлює податки, наділяє місцеві  органи правом встановлювати податки1. У зв’язку з цією діяльністю держава  є безпосереднім учасником податкових правовідносин. [15, c.56-57]Стягнення податків, як і їхнє встановлення, слід розглядати як верховенство держави щодо влади, що виникає в процесі життєдіяльності суспільства.

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується  правовідносинами, які можна класифікувати  за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників тощо), і в яких беруть участь різні органи, суб’єкти, уповноважені державою здійснювати  певні дії.

На підставі цього виділяють  різні державні органи як представників  держави: податкові адміністрації, митні органи, податкова міліція. Учасниками правовідносин є також  державні органи, що виконують різні  функції державної влади. Діяльність органів, що діють від імені держави, регулюють в основному закони (а не інші правові акти). Своєрідним є і механізм контролю за їх діяльністю.

2.2. Особливості об’єктів податкових правовідносин

Визначає об’єкт податкових правовідносин стаття 22 Податкового  кодексу України.

Об’єктом оподаткування  можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з  постачання товарів (робіт, послуг) та інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового  обов’язку.[4, ст.22]

У цілому об’єктом регулювання  в податкових правовідносинах виступають кошти платників, що надходять у  доходи бюджетів. У вузькому значенні — це гроші, з приводу яких між  суб’єктами податкових правовідносин  формується правовий зв’язок. При цьому  важливо розмежовувати об’єкт податкових правовідносин і об’єкт оподаткування.

Об’єкти фінансових правовідносин  різні за своєю формою, оскільки існує чимало видів правовідносин. Але за змістом це завжди державні грошові фонди, з приводу формування, розподілу і використання яких і  формується певний юридичний зв’язок  між суб’єктами фінансових правовідносин.[12, c.34-36]

Платниками податків визнаються фізичні  особи (резиденти і нерезиденти  України), юридичні особи (резиденти  і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять  діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим  Кодексом.

Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) як платники податків поділяються на дві групи: 1) фізичні особи, що не мають статусу суб’єктів підприємницької  діяльності; 2) фізичні особи, що мають  статус суб’єктів підприємницької  діяльності.

До фізичних осіб, які не мають  статусу суб’єктів підприємницької  діяльності, належать суб’єкти, що одержують  свої доходи від будь-якої іншої  діяльності, не пов’язаної з підприє­мництвом (доходи, одержувані за місцем основної роботи, (служби, навчання); доходи, одержувані не за місцем основної роботи (служби, навчання); доходи, що підлягають сплаті з джерел в Україні громадянам, що не мають постійного місця проживання в Україні).[22, ст.67-69]

До фізичних осіб, що мають статус суб’єктів підприємницької діяльності, належать суб’єкти, визначені такими відповідно до цивільного законодавства1. При цьому для застосування до них особливого механізму оподаткування  важливе значення має той факт, що свої доходи такі суб’єкти повинні  одержувати саме від здійснення підприємницької  діяльності. Фізичні особи—суб’єкти підприємницької діяльності у вста­новлених  законодавством випадках мають право  перейти на спрощену систему оподаткування, обліку і звітності а також  обрати спосіб оподаткування доходів  за фіксованим розміром податку.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним  або кількома податками та зборами.[2]

Основним об’єктом податкових правовідносин є податок.

Податки — це встановлені вищим органом законодавчої влади обов'язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах і у терміни, передбачених законодавством.

Види податків:

1)За формою оподаткування:прямі, непрямі

2)За об'єктом:на доходи,на споживання,на майно

3)За рівнем державних структур, що встановлюють податок:загальнодержавні, місцеві

4)Залежно від напрямку використання:загальні, цільові

2.3. Права й обов'язки суб'єктів податкових правовідносин

Права й обов’язки суб’єктів  податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст.

Податковими правами й  обов’язками обмежуються можливості й межі активності суб’єктів правовідносин. Права й обов’язки суб’єктів  залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання. [14, c.23]

Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні  правовідносини, завдяки яким закріплюються  і розвиваються фінансові відносини  за участю держави. Але при фінансово-правовому  регулюванні необхідно використовувати  й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов’язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов’язує необхідність існування цих  органів. Держава уповноважує останні  на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового  статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов’язків.[14, c.24]

Права та обов’язки платника податків визначає Податковий кодекс України, а саме ст.16 та ст.17:

Платник податків зобов’язаний:

1)стати на облік у контролюючих  органах в порядку, встановленому  законодавством України;

2)вести в установленому порядку  облік доходів і витрат, складати  звітність, що стосується обчислення  і сплати податків та зборів;

3)подавати до контролюючих органів  у порядку, встановленому податковим  та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи,  пов’язані з обчисленням і  сплатою податків та зборів

4)сплачувати податки та збори  в строки та у розмірах, встановлених  цим Кодексом та законами з  питань митної справи;

5)подавати на належним чином  оформлену письмову вимогу контролюючих  органів (у випадках, визначених  законодавством) документи з обліку  доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів  оподаткування (податкових зобов’язань), первинні документи, регістри  бухгалтерського обліку, фінансову  звітність, інші документи, пов’язані  з обчисленням та сплатою податків  та зборів. У письмовій вимозі  обов’язково зазначаються конкретний  перелік документів, які повинен  надати платник податків, та підстави  для їх надання;

6)подавати контролюючим органам  інформацію, відомості про суми  коштів, не сплачених до бюджету  в зв’язку з отриманням податкових  пільг (суми отриманих пільг)  та напрями їх використання (щодо  умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку);

7)подавати контролюючим органам  інформацію в порядку, у строки  та в обсягах, встановлених  податковим законодавством;[4]

8)виконувати законні вимоги  контролюючих органів щодо усунення  виявлених порушень законів з  питань оподаткування та митної  справи і підписувати акти (довідки)  про проведення перевірки;

9)не перешкоджати законній діяльності  посадової особи контролюючого  органу під час виконання нею  службових обов’язків та виконувати  законні вимоги такої посадової  особи;

10)повідомляти контролюючим органам  за місцем обліку такого платника  про його ліквідацію або реорганізацію  протягом трьох робочих днів  з дня прийняття відповідного  рішення (крім випадків, коли обов’язок  здійснювати таке повідомлення  покладено законом на орган  державної реєстрації);

11)повідомляти контролюючі органи  про зміну місцезнаходження юридичної  особи та зміну місця проживання  фізичної особи - підприємця;

12)забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового  обов’язку, протягом строків,  установлених цим Кодексом;