Податкові теорії та їх вплив на податкову політику держави
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
Розділ 1. Податки в економічній теорії………………………………………..7
1.1 Сутність класичної теорії податкових відносин……………………….7
1.2 Роль кейнсіанської школи в теорії податків……………………………..9
1.3 Основні поняття теорії монетаризму…………………………………….14
Розділ 2. Аналіз еволюції теорії податків……………………………………19
2.1 Порівняльна характеристика кейнсіанської школи і монетаризму.19
2.2Оцінка рівня розвитку бюджетно-податкової політики на сучасному етапі на рівні місцев Додатки их бюджетів…………………………………24
Розділ
3. Податкові теорії та їх застосування
в сучасній системі оподаткування України……………………………………………………….
3.1 Основні особливості сучасних податкових теорій……………….…32
3.2 Синтез
податкових теорій в сучасній системі
оподаткування України……………………………………………………………
Висновки…………………………………………………………
Список
використаної літератури……………………………………………..
ДОДАТКИ……………………………………………………………
Вступ
Податки є не лише головним джерелом доходів бюджету, але й потужним фінансовим інструментом регулювання економіки. Здійснюючи регулювання економіки через податки, держава шляхом зменшення або збільшення маси податкових надходжень, зміни ставок податків і форм оподаткування, надання податкових пільг може сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, стимулювати інвестиційну, інноваційну й підприємницьку активність.
Становлення податкової системи в Україні розпочалося без належного теоретичного обґрунтування. За основу використовувалися західні моделі оподаткування, але при цьому не враховувалися специфічні особливості соціально-економічного розвитку країни. Податкова політика виявилася відірваною від структурної політики, яка в нинішніх умовах повинна бути основою економічної політики, створила значні податкові навантаження на товаровиробників, обумовила вилучення обігових коштів підприємств, спричинила зростання цін на продукцію, відкрила легальні і нелегальні шляхи для ухилення від сплати податків. Фактично податки на сьогодні використовуються як пасивний інструмент для забезпечення загальнодержавних потреб.
Виникнення багатьох теоретико-методологічних проблем та практичних протиріч з приводу оподаткування, що загострилися у зв'язку з розробкою Податкового кодексу вимагає поглиблення дослідження економічної суті податків, їх еволюції розвитку і ролі у ринковій економіці, функцій податків і принципів формування податкової політики, методів оцінки податкового навантаження та його перерозподілу, взаємодії податків з іншими елементами економічної системи тощо.
Найбільш вагомими роботами в теорії податків є праці класиків Дж. Кейнса, Е. Селігмана, А. Сміта, у яких сформульовано основоположні принципи оподаткування, що не втратили своєї актуальності і в сучасних умовах. Сучасні макро- та мікроекономічні аспекти теорії оподаткування, викладені в розробках відомих зарубіжних учених, - Е. Аткінсона, Бланкарта, Р. Масгрейва, Самуельсона, Дж. Стігліця.
Значний внесок у розвиток теоретичних проблем формування та функціонування механізму державного регулювання економіки, а також податкової системи як основного його засобу в умовах переходу від централізовано-керованої до ринкової економіки, удосконалення механізму функціонування податків в Україні належить вітчизняним ученим: О. Амоші, О. Василику, В. Вишневському, В. Геєцю, І. Лукінову, І. Луніній, П. Мельнику, А. Соколовській, В. Суторміній, В. Федосову, М. Чумаченку, Л. Шаблістій, російським ученим: В. Пушкарьовій, Д. Чернику, Т. Юткіній та іншим.
Актуальність теми. У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну систему оподаткування. Вона мала водночас як відповідати вимогам ринкової системи господарського регулювання, так і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері оподаткування, часто некритичне копіювання досвіду розвинутих країн, невпинне загострення трансформаційної кризи призвели до формування в країні складної, заплутаної, суперечливої та неефективної податкової системи. Кроки, які останнім часом зроблено Україною у напрямі модернізації податкової системи, не знімають потреби в підготовці та здійсненні її більш ґрунтовних перетворень, спрямованих на формування передумов та стимулів для запровадження інноваційної моделі соціально-економічного розвитку.
В умовах переходу до ринкової економіки важливим завданням економічної політики держави є створення й забезпечення функціонування в країні ефективної податкової системи. Як економічна форма та важливий регулятор взаємовідносин між громадянами, з одного боку, та державою - з іншого, податкова система в ринкових умовах стає, по суті, єдиним гнучким засобом державного впливу на економічну активність громадян і контролю за формуванням і розподілом грошових доходів населення. Ефективно виконувати цю функцію вона може лише за умов забезпечення цілеспрямованого її регулювання як на етапі формування, так і на етапі практичної реалізації через відповідні інститути законодавчої й виконавчої влади. Таким чином, податкова система, виступаючи фактором впливу на стан економічної діяльності громадян, та як наслідок - на економіку країни, потребує регулювання з боку державних органів.
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є дослідження, формування та оцінка податкової політики, виходячи з положень класичної, кейнсіаньскої та монетаристської економічних теорій.
Досягнення цієї мети зумовило вирішення таких завдань:
1) аналіз теорій податкових відносин: класичної, кейнсіанської та монетаризму;
2) порівняльна характеристика податкових теорій на прикладі кейнсіанської школи та монетаризму;
3) аналіз факторів, що впливають на еволюцію бюджетно-податкової політики та оцінка її рівня розвитку на сучасному етапі;
4) розгляд основних особливостей сучасних податкових теорій та їх вплив на систему оподаткування України.
Об'єктом дослідження є класична й кейнсіанська теорії податкових відносин та монетаризм.
Предмет дослідження є еволюція теорій податків.
Методи дослідження. Теоретична й методологічна основа роботи ґрунтується на положеннях економічної науки, викладених у працях зарубіжних і вітчизняних учених, зокрема тих, що спеціалізуються у сфері податкової теорії.
Розділ 1. Податки в економічній теорії
1.1 Сутність класичної теорії податкових відносин
Податкова політика поєднує в собі дві суперечливі функції-мети:
фіскальну (наповнення державної казни доходами);
стимулюючу (розвиток ефективних економічних відносин).
Головне завдання фіскальної функції - зібрати якомога більше податків до бюджету, стимулююча функція орієнтована на помірне обмеження податкових зборів для того, щоб бізнес "не зачахнув", а розвивався далі.
Важливість грамотного проведення податкової політики і її значний вплив на національну економіку за останні 30 років була визнана широкими кругами суспільства і оцінена по гідності. Основи ж системного підходу до податків були закладені приблизно 230 років тому класиком економічної теорії Адамом Смітом.
Спроби описати оподаткування як систему робилися і раніше (наприклад, Франсуа Кене або Уїльямом Петті в "Трактаті про податки"), проте заслуга А. Сміта в тому, що він, проаналізувавши праці своїх попередників, зміг вперше збудувати достатньо чітку картину податкової системи. Він негативно ставився до податків, він вважав, що це є вилучення народних ресурсів, які можна було б використовувати на створення нової продукції та підвищення продуктивності праці. Отримання доходів з цього джерела, на його думку, неефективне, тому що призводить до обмеження накопичення капіталу, зростання національного доходу та розвитку продуктивних сил. Він вважає, що непрямі податки підвищують не тільки ціну виробу, а й витрати підприємства, а це може призвести до зменшення обсягів виробництва та реалізації. Податок на заробітну плату об'єктивно знижує споживчу спроможність споживачів, попит на ринку товарів і послуг, пропозицію виробників і негативно впливає на стан економіки держави.
А. Сміт, як і решта представників класичної школи, визнавав за податком тільки фіскальну функцію. На його думку, податки є "необхідними злом", оскільки вони пригноблюють підприємницьку активність і не дають повною мірою розвинутися економіці, але в той же час вони необхідні для підтримки держави.
Ще один представник класичної школи Давід Рікардо, при всій його нетерпимості до податків (відома його репліка, висловлена їм в 1819 г. на засіданні в Палаті Общин: "Я ворог всякого прибуткового обкладення. Самим кращим податком є найменший податок"), також приділяв їм велику увагу в своїх роботах.
"Податки - це лихо, яке призводить до зниження виробництва та інвестиційної активності, споживання, попиту. Тому держава повинна постійно знижувати їх та використовувати на підвищення добробуту громадян".
Сприймаючи податки як якусь штучну перешкоду на шляху створення і накопичення первинного капіталу, класики все-таки визнавали право податків на існування, розглядаючи їх як "плату суспільства державі за послуги, що забезпечують його стабільний розвиток.".
Інший зміст має теорія швейцарського економіста Ж. Сімонда де Симонді, сформульована у праці “Новий початок політекономії" (1819). Вона полягає в тому, що громадяни прагнуть багатства та розкоші. А головною метою багатства є отримання благ. Тому за допомогою податків кожен громадянин купує у держави блага. Отже, податки потрібно сприймати як винагороду за захист громадян, який повинна надавати держава. Але податки, які сплачує громадянин, повинні бути справедливими і відповідати тій вигоді, яку надає суспільство, а також витратам, які воно має при їх складанні. Тому кожен платник податку бере участь у загальних витратах, які здійснюються для нього, додаючи, таким чином, податковій політиці, крім фіскальної спрямованості, певні соціальні риси. Зароджений в надрах класичної школи постулат: "сплативши податки, ти вносиш свій внесок до побудови сильної держави і розвиненого суспільства" став непорушною основою людського буття.
Таким чином спочатку податкова теорія була створена (і довгий час панувала) у рамках класичної економічної школи (А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. - Б. Сей та ін.), в основі якої була концепція пріоритету пропозиції як фактора, що визначає попит через стан ринку ресурсів. Для цієї школи характерне твердження про автономний характер ринкової рівноваги, яка встановлюється автоматично, шляхом переміщення виробників у галузі національного господарства, і незадоволеним попитом (недостатньою пропозицією).
Ставлення класичної школи до ринку як універсального та єдино - ефективного регулятора економічних процесів мало наслідком ставлення до держави лише як до носія управлінської і військової функцій, ігноруючи її соціальну та економічну роль. Оподаткування при цьому розглядалося винятково як спосіб створення фінансової бази для виконання цих двох функцій.
1.2 Роль кейнсіанської школи в теорії податків
У 30-і роки XX ст. втручання держави в економіку науково обґрунтував англійський економіст Дж. Кейнс. Згідно з його теорією головне завдання економічної політики держави полягає в управлінні сукупним попитом, а основним інструментом проведення політики управління попитом є державний бюджет, який розглядався ним як стабілізуючий чинник відтворення.
Економічна теорія, яка отримала відображення в працях Дж.М. Кейнса, була створена з урахуванням економічної реальності кризового та посткризового стану національних економік у 20-30 рр. ХХ століття.
Взагалі, в кінці XIX - початку XX ст. економічний розвиток передових промислових країн і розвиток фінансової науки зокрема призвів до виникнення питання про використання податкової політики держави в цілях підвищення ефективності національної економіки. Переломним моментом стала Велика депресія, що вибухнула в 30-х рр. XX ст. у США.
За ситуації, коли американський ринок захлинався у власній безпорадності і безвихідності, а в країні володарювало безробіття й інфляція на тлі кризи перевиробництва, держава узяла на себе повноваження по виправленню ситуації. Не остання роль в державній допомозі відводилася податковій політиці.
Згідно антикризовій програмі Д.М. Кейнса, податки були вбудовані в систему макроекономічних регуляторів ринку і використовувалися як інструмент кон'юнктурного регулювання економіки. Концепція кейнсіанського "ефективного сукупного попиту" зв'язала державні витрати і податки через ефект мультиплікатора з динамікою основним макроекономічних показників - національним доходом, фондом накопичення, фондом споживання.
Концепція кейнсіанської теорії заснована на понятті “ефективного попиту”, тобто попиту, рівень якого забезпечує максимально повну відповідність пропозиції. На противагу класичній школі кейнсіанство припускає, що сукупний попит створює сукупна пропозиція. Такий підхід до визначення пріоритетів, базуючись на великому та переконливому статистичному матеріалі, супроводжується висновком про те, що вільна ринкова економіка не має у своєму розпорядженні механізму, який би забезпечив рівновагу попиту і пропозиції на рівні повного використання ресурсів. Це може бути досягнуте у будь-якому, у тому числі й кризовому, стані економіки. Термін “ефективний попит" означає, що останній може забезпечуватися лише за участі держави шляхом постійного та цілеспрямованого регулювання економіки різними засобами, у тому числі й через систему оподаткування.
Регулювання попиту через оподаткування в теорії Кейнса базується на положенні про те, що збільшення податків призводить до скорочення попиту через зменшення розмірів доходу і одночасно через споживчі витрати та збереження пропорції, яка визначається відношенням максимальної вартості до споживання і максимальної вартості до збережень. Підвищення рівня оподаткування скорочує приватні сукупні витрати на величину, меншу порівняно з обсягом приросту податків, та призводить до зменшення величини рівноважного національного доходу (ефективного попиту). При цьому виникає ефект податкового мультиплікатора, відповідно до якого зниження ефективного попиту у випадку підвищення податків є більшим за нього. Тобто висновок полягає в необхідності використання для державного регулювання економічного зростання цілеспрямованого управління дефіцитом бюджету, а не податкових джерел.
Кейнсіанська теорія державних фінансів відкинула догмат збалансованого бюджету, легалізуючи бюджетні дефіцити для стимулювання економіки. Так, в умовах кризи або депресії держава повинна скорочувати податки і збільшувати витрати державного бюджету, допускаючи бюджетний дефіцит, і, таким чином, створювати додатковий попит у стагнаючій економіці.
При високій кон'юнктурі фінансова політика повинна стримувати попит шляхом підвищення податків і обмеження витрат. Бюджетні дефіцити могли зберігатись і при зростаючому виробництві для стимулювання економіки, досягнення найбільших темпів зростання.
Дж. Кейнс вважав, що держава може сприяти досягненню відповідності між платоспроможним попитом і обсягом виробництва за допомогою упорядкування державних витрат, регулювання позичкового процента й податків. Він відзначав, що серйозні зміни в податковій політиці (поряд зі змінами процента) можуть викликати зміни у споживанні, підкреслюючи, що люди схильні збільшувати його із зростанням доходу, але не в тій мірі, в якій він зростає. З цього положення було зроблено висновок про те, що необхідним є державне втручання, спрямоване на стягнення за допомогою податків доходів, розміщених поза банківською системою, і відповідно, фінансування за рахунок цих коштів інвестицій та поточних державних витрат. Урядовий попит повинен, на думку Дж. Кейнса, мультиплікувати (примножувати) виробництво, обмін, зайнятість.
Важливою складовою кейнсіанської теорії у частині оподаткування є наявність обґрунтування використання прогресивних податків як автоматичного регулятора економічного розвитку. Існує очевидна необхідність регулювання збережень як джерела інвестицій, а отже, й економічного зростання. Невиправдано великі збереження в умовах неповної зайнятості є пасивним джерелом доходів і не трансформуються в інвестиції, що визначає необхідність їх вилучення (фактично перерозподілу) у вигляді податків для повернення у виробничий, економічний обіг. З цієї точки зору, саме прогресивні податки, які діють за схемою "збільшення/зменшення доходів - збільшення/зменшення податкової ставки", забезпечують випередження обсягів і темпів податкових надходжень над темпами і обсягами доходів, що певною мірою відповідає необхідному інвестиційному перерозподілу. Таким чином, обсяг доходів бюджету у частині податків може формуватися як функція двох аргументів: податкової ставки і ВВП. Це дозволяє за рахунок прогресивного оподаткування гнучко та оперативно, без тривалого перегляду основних положень податкового законодавства реагувати на об'єктивні циклічні коливання економічного росту.
Таким чином, фіскальна політика розвинених країн демонструвала в цей період усвідомлену послідовну тенденцію використання системи податкових надходжень як інструмент, здатний достатньо ефективно забезпечити перерозподіл ВВП. А в законодавчих актах більшості країн навіть з'явилися положення, що "офіційно" визнають той факт, що оподаткування здатне виконувати не тільки фіскальні функції, але і застосовуватися при здійсненні державного регулювання як усередині країни, так і на зовнішньому ринку.
Державними орієнтирами стали: створення "суспільства добробуту" з могутнім державним сектором і обмеженими соціальними витратами, які фінансувалися б за рахунок податків.
В економічній літературі критика кейнсіанської теорії з позиції сучасного стану економіки аргументується, зокрема, такими положеннями:
у зв'язку з тим, що інфляція набуває хронічного характеру через зміни у виробництві (інфляція попиту), необхідне втручання у напрямі покращання пропозиції ресурсів, а не попиту на них;
відкритість сучасної економіки призводить до того, що податкове стимулювання попиту активізує іноземні інвестиції, які завдають збитків національним.
Ці аргументи не відповідають ситуації, що склалася сьогодні в економіці. По-перше, політика глобальної соціальної допомоги населенню за рахунок державних фінансових ресурсів, яка сьогодні реалізується на практиці, не дозволяє об'єктивно говорити про переважання інфляції витрат над інфляцією попиту, тобто цілеспрямоване формування кейнсіанського ефективного попиту, зокрема, за рахунок податкових важелів, виглядає актуальним.
По-друге, загрози переважання іноземних інвестицій фактично не існує через несприятливий інвестиційний клімат. Разом з тим, залучення іноземних інвестицій через систему податкових заходів слід розцінити позитивно.
Тобто використання базових кейнсіанських положень (у поєднанні з іншими теоретичними розробками) здатне забезпечити ефективний розвиток оподаткування.
1.3 Основні поняття теорії монетаризму
Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрямки нової неокласики:
монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;
економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й відриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;
теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні аспекти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.
Найрішучіше проти Дж.М. Кейнса і кейнсіанців у 60-ті роки виступив Мільтон Фрідмен. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (монетаристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції).
У широкому розумінні монетаризм - це всі економічні доктрини що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошової маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних формах у господарській політиці США та інших розвинених країнах. Проте "монетаристське відродження" не було випадковою відповіддю на жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісна теорія грошей, яка виникла ще в XVI ст. та згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей в обігу. Монетаризм значно розширив можливості неокласичної теорії, додавши до неї емпіричні дослідження на основі економіко-статистичних моделей.
У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, регулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.
М. Фрідмен і його прихильники виходили з припущення, що розширення капіталістичного відтворення в довгостроковому періоді можливе лише за умови приросту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші постійно збільшується, а пропозиція їх надзвичайно нестабільна, часто має суб'єктивний характер. Тому на початку 70-х років М. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 % ("грошове правило" монетаризму). Він визнавав за грошима монопольну роль у коливаннях національного доходу й висунув тезу: "Гроші мають значення".
Монетаристи відродили лозунг природного рівня безробіття, яке не піддається зниженню в довгостроковому плані, і були противниками соціальної допомоги безробітним. Базуючись на постулатах кількісної теорії грошей, вони розробили однофакторну модель інфляції, яку вважали виключно грошовим феноменом.
Економічна теорія пропозиції, яка доповнила собою монетарні форми й методи регулювання економіки, також залишалась у межах неоконсервативних пріоритетів. Вона була створена після кризи 1974 - 1975 рр. Розробники та прихильники теорії пропозиції - економісти Артур Лаффер, Р. Манделл, П. Робертс, журналісти Дж. Гілдер і Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп. На їх погляд, систематичне втручання держави у господарське життя, її політика доходів, зайнятості, соціального забезпечення справляють руйнівний вплив на економіку. Таке втручання відкидається, а роль держави обмежується здійсненням політики, що сприяє вільній господарській діяльності, а також підтримці необхідного рівня грошової маси, проведенню кредитних заходів, обмеженню соціальних витрат. Прихильники теорії пропозиції категорично відкидають ідею нарощування бюджетних витрат для стабілізації або формування попиту, кваліфікуючи її як чинник дестабілізації економіки і стимулювання інфляції. При цьому підкреслювалось значення економії державних витрат і збалансованості бюджету. Виходячи з існування тісного зв'язку між інфляцією і зростаючими державними витратами, прихильники цієї теорії вважали цей зв'язок подвійним:
1) постійне зростання бюджетного дефіциту тягне за собою монетаризацію державного боргу;
2) вплив податкового тягаря на фактори пропозиції (працю, заощадження та інвестиції).
Отже, на їх думку, скорочення державних витрат повинно було сприяти боротьбі проти інфляції і, в той же час, створити умови для успішного здійснення податкової реформи. Крім того, значне збільшення соціальних витрат - результат економічної політики демократичних партій - означає спрямування більшої частини ресурсів на споживання, зменшує можливість економічного зростання. Теорія “економіки пропозиції” за допомогою одночасного скорочення податків і державних витрат мала намір вирішити головне завдання: зменшити державне втручання в економіку, уповільнити інфляцію і збільшити темпи економічного зростання. Але не завжди скорочення податків і державних витрат при наявності великого бюджетного дефіциту сприятиме оздоровленню державних фінансів. У цій теорії недостатньо розроблені питання, пов'язані з нестачею доходів, проблемами соціальної політики, витратами на воєнні цілі, зростанням безробіття, спадом темпів економічного зростання.
Таким чином, монетаризм і економічна теорія пропозиції доповнюють один одного. Проте якщо монетаристи головний акцент роблять на регулюванні кількості грошей, то прихильники економіки пропозиції особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання.
Уявлення про стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність теоретично обґрунтовується за допомогою відомої кривої Лафера:
Рис.1.3.1 Крива Лафера
де: К - податкова ставка на доходи;
R - загальна сума податкових надходжень;
K1 - ставка податку, яка забезпечує максимальні податкові надходження;
R1 - максимальний об'єм податкових надходжень до бюджету.
Зростання податкових ставок лише до певної межі підтримує зростання податкових надходжень, потім це зростання трохи сповільнюється і далі йде або таке ж плавне зниження доходів бюджету, або їх різке падіння.
Граничною ставкою для податкового вилучення до бюджету А. Лафер вважає 30% сум доходів, у межах якої збільшується сума доходів бюджету. А ось при 40-50% -му вилученні доходів, коли ставка податку потрапляє в “заборонену зону” дії, скорочуються заощадження населення, що спричиняє за собою незацікавленість в інвестуванні в ті або інші галузі економіки і скорочення податкових надходжень.
І навпаки, зниження податків, на його думку, стимулює розвиток економіки. Це призводить до того, що доходи держави збільшуються не за рахунок розширення податкової бази, а за рахунок збільшення податкової ставки і податкового тягаря. Деякими аспектами цієї теорії скористався уряд США при проведенні податкової реформи в 20-60-і роки XX ст., а потім, з урахуванням нових розробок, - у 80-і роки.
Монетаризм і економіка пропозиції суттєво вплинули на економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана, особливо щодо ефективності соціальних програм, значення ринку, характеру й меж втручання держави в економічні процеси. Результати реалізації цих теоретичних настанов наприкінці 80-х, на початку 90-х років виглядали більше позитивними, ніж негативними: стабілізувався рівень безробіття, знизились інфляція й відсоткові ставки, тривала структурна перебудова американської економіки, проведено податкову реформу.
Отже, аналізуючи та поєднуючи позиції усіх трьох теорій: класичної та кейнсіанської - досить радикальних та монетаризму - більш лояльної по відношенню до державного втручання у регулювання економічних відносин, можна уявно скласти образ підходящої для України системи оподаткування та системи макроекономічного регулювання. Адже на думку автора поодинці дані теорії не є довершеними і не придатні, принаймі сьогодні в Україні. Наприклад, абсолютно саморегулюючий ринок (за Смітом) та надмірне втручання держави у регулювання ринку (за Кейнсом) - це крайнощі, необхідне поєднання цих умов.
Розділ 2. Аналіз еволюції теорії податків
2.1 Порівняльна характеристика кейнсіанської школи і монетаризму
Податки - це обов'язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу.
Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки - на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.
Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.
Проте не слід забувати, що податки є ще й дуже небезпечним інструментом у розпорядженні держави. Адже без наукової концепції податкової політики вони можуть гальмувати економічний розвиток держави.
Концепція податкової політики держави повинна містити обґрунтовані висновки щодо впливу оподаткування на результати господарської діяльності підприємств та організацій, обсяг, напрямки й характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву й територіальну структуру економіки.
