Податкова политика України на сучасному етапі

ВСТУП

У більшості країн світу податки  є “ефективним знаряддям державної політики” відносно життєдіяльності суспільства, а саме: перерозподілу ВВП у соціальному, віковому, територіальному і галузевих аспектах, компенсації недоліків ринкових механізмів, розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами, заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічного регулювання економіки, підтримання рівня зайнятості, стабілізації ринкової кон’юнктури. Податкова система в кожній країні є однією із стрижневих основ економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини.

У чому ж актуальність обраної теми? Моніторинг нагромаджених у сфері  державних фінансів суперечностей  свідчить про те, що вітчизняна податкова  політика не склалася як єдине ціле, у якому узгоджені всі функціональні  елементи. Реалії українського сьогодення у сфері оподаткування - це внутрішня  неузгодженість складових цілісної системи податкових правовідносин. Це і нестабільність правового регламентування  податкових відносин, складність адміністрування  податків та податкових платежів, порушення  принципів економічної, соціальної справедливості та рівномірності податкового  навантаження, незадовільне вирішення  фіскальних завдань через перекоси як в галузевому, так і територіальному  аспектах, негативний вплив політики в сфері оподаткування на стан національної економіки, низький рівень податкової дисципліни. Сьогодні в  Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному  контексті.

Україна, не маючи достатнього практичного  досвіду й наукового обґрунтування  формування та реалізації податкової політики, розвивалася експериментальним  шляхом, нерідко роблячи при цьому  хибні кроки. Введені податки  певною мірою були новими скоріше  за формою, ніж за змістом. Так чи інакше вони містили ознаки старої адміністративної системи, заснованої на надмірній централізації процесу формування та розподілу фінансових ресурсів держави. Це призвело до того, що акумулювання доходів бюджетів за рахунок сплати податків відривалося від процесу господарювання самих платників податків. Відсутність універсальної методологічної концепції реформування стратегії і тактики податкової політики, за якою можна було б розрахувати оптимально можливий та допустимий (як для держави, так і для платників податків) рівень податкового навантаження, призвела до сьогоднішньої ситуації, де при невисоких ( порівняно з іншими країнами) податкових ставках, безлад в адмініструванні податків зводить нанівець забезпечення умов для економічного зростання.

Головне завдання у цьому плані  полягає в наповненні ринковим змістом  форм вітчизняної податкової політики, а це потребує зміни схеми й  пропорцій розподілу та перерозподілу  валового національного продукту на основі виваженої та прозорої податкової політики, яка б оптимально враховувала  як фіскальні інтереси держави, економічні інтереси суб’єктів господарювання, так і соціальні інтереси громадян.

Мета даної роботи – розробити  теоретико-організаційні та методологічні підвалини дефініції податкової політики, проаналізувати розвиток податкової політики та її дієвість і ефективність в умовах становлення ринкових відносин та розробити основні напрямки стратегії податкових реформ з одночасним окресленням вихідних принципів трансформації податкової політики в контексті забезпечення економічного зростання та інтеграції у Європейське співтовариство.

Досягнення цієї мети зумовило необхідність постановки та розв’язання комплексу  завдань:

· з’ясувати соціально-економічну природу податкової політики як складової  інструментарію державного регулювання  економіки;

· поглибити розробку теоретичних  домінант формування податкової політики ;

· з’ясувати вихідні методологічні  принципи стратегії і тактики  податкової політики в контексті  оптимального врахування інтересів  держави, платників податків та громадян , які отримують оплачені через  бюджет суспільні блага;

· виявити принципи та критерії ефективності та дієвості податкової політики;

· здійснити моніторинг функціонування системи оподаткування як практичного  прояву чинної податкової політики в  Україні і виявити проблеми гармонізації податкового законодавства;

· окреслити напрями трансформації  податкової політики як засобу сприяння економічному зростанню.

Об’єктом нашого дослідження є  формування і практика реалізації податкової політики України з притаманними їй фіскально-регулюючими механізмами  впливу на соціально-економічне життя  суспільства.

Предметом дослідження є сукупність фінансових відносин, які виникають  у процесі правового регламентування, організації справляння та адміністрування  податків та податкових платежів і  формування на цій основі централізованих  грошових фондів держави .

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ФУНКЦІОНУВАННЯ

ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

1.1 Види державних податків, їх сутність та значення

Податки – обов`язкові нормативні платежі в державний або місцевий бюджет, що їх вносять як окремі особи, так і підприємства різних форм власності. Історично це найдавніша форма фінансових відносин між державою і членами  суспільства. За економічним змістом  – це фінансові відносини між  державою і платниками податків з  метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. На відміну від фінансів, у цілому ці взаємовідносини мають  односторонній характер – від  платників до держави.

У фінансовій термінології застосовуються п`ять термінів, що відображають платежі  державі – плата, відрахування і  внески, податок, збір. Причому в  окремих випадках плата і відрахування виступають як тотожні податкам поняття[7, c. 67].

Елементами системи оподаткування  є:

1. Суб`єкт, або платник податку  – це та фізична або юридична  особа, яка безпосередньо його  сплачує.

2. Об`єкт оподаткування – предмет,  який оподатковується тим або  іншим податком (майно, доход,  товари).

3. Одиниця оподаткування – це  одиниця виміру (фізичного чи  грошового) об`єкта оподаткування.  Фізичний вимір досить точно  відображає об`єкт оподаткування.  Наприклад, оцінка земельної ділянки  при оподаткуванні проводиться  в гектарах, сотих гектара і  т. ін. Чим більші розміри об`єкта  оподаткування, тим більша одиниця  виміру. Грошовий вимір може бути  безпосереднім – при оцінці  доходів і опосередкованим –  при оцінці тієї ж земельної  ділянки ( за ринковою чи нормативною  ціною), майна і т. ін.

4. Джерело сплати оподаткування  – доход платника з якого  він сплачує податок.

5. Податкова ставка – законодавчо  установлений розмір податку  на одиницю оподаткування. Існують  такі підходи до встановлення  податкових ставок:

- універсальний ( для всіх платників  встановлюється єдина податкова  ставка);

- диференційований (для різних  платників існують різні рівні ставок) [2].

За побудовою ставки бувають:

- тверді ( встановлюються у грошовому  виразі на одиницю оподаткування  в натуральному обчисленні). Вони  бувають:

а) фіксовані – встановлені конкретних сум;

б) відносні – визначені відносно до певної величини (наприклад., у процентах  до мінімальної заробітної плати).

- процентні ставки встановлюються  щодо об’єкта оподаткування,  який має грошовий вираз. Вони  поділяються на три види:

а) пропорційні ставки, які не залежать від розміру об`єкта оподаткування;

б) прогресивні ставки розмір яких зростає разом в міру збільшення обсягів об`єкта оподаткування:;

в) регресивні ставки, на відміну від  прогресивних, зменшуються в міру зростання об`єкта оподаткування.

6. Податкова квота – це частка  податку платника, яка може бути  визначена як в абсолютному  розмірі й у відносному виразі. Значення податкової квоти полягає  в тому, що вона характеризує  рівень оподаткування.

Традиційно класифікацію податків проводиться за наступними ознаками:

1. Залежно від рівня державних  структур.

2. Залежно від форми оподаткування.

3. Залежно від економічного змісту  об`єкта оподаткування.

4. Залежно від способу оподаткування.

5. Залежно від способу зміни  податкових ставок.

6. Залежно від платника.

7. Залежно від джерела сплати [10, c. 123-124].

Залежно від рівня державних  структур податкова система формується як на державному так і на регіональному  рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток підприємств податок на доходи фізичних осіб, державне мито, податок на нерухоме майно, плата за землю та інші) та місцеві. Місцеві податки й збори  – це податок з реклами, готельний  збір, курортний збір та інші. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних  ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються на місцевому бюджеті [4, c. 42-44].

Залежно від форми оподаткування  податки бувають прямі (податок  на землю, податок на прибуток підприємств  та інші) непрямі ( ПДВ, акцизний збір, державне мито). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно  платника. Непрямі податки включаються  у вигляді надбавкою цін товарів  і оплачуються споживачем. При  прямому оподаткуванні грошові  відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо  вносить платежі до бюджету. При  непрямому оподаткуванні суб`єктом  податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові. Реальні податки  сплачують з окремих видів  майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі  податки поділяються на акцизи і  мито.

Залежно від економічного змісту об`єкта оподаткування податки поділяються  на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно (сплачується  не один раз, а постійно поки майно  перебуває у власності платника податків).

Залежно від способу оподаткування  податки бувають:

- розкладні, тобто встановлюється  загальна сума потреби держави  в доходах, яка розподіляється  між територіальними одиницями  і на нижчому рівні між платниками  податків;

- окладні, такі податки, що  спочатку встановлюється ставки  податку, а потім розмір податку  для кожного платника і загальна  сума податку формується як  сума окремих платежів.

Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані  або пропорційні, прогресивні, регресивні.

Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок  з прибутку підприємств, ПДВ,  акцизний збір);

- податки з фізичних осіб (прибутковий  податок, податок з промислу, курортний  збір);

- змішані податки (податки з  власників транспортних засобів, плата за землю) [3, c. 26-28]

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки  від реалізації продукції (акцизний збір, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування; податки, що сплачуються за рахунок  прибутку (податок на майно, плата  за землю).

1.2 Суть та функції  податкової політики України

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлення, правового регламентування та організації  справляння податків і податкових платежів у централізовані фонди грошових ресурсів держави. Формуючи свою податкову  політику держава шляхом збільшення або скорочення маси податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню  чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури  на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формування збалансованої  соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції як у економічній структурі виробництва й обміну, так і у розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування впливає на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Вся історія податкової політики зводиться  до пошуків ідеалів оптимального оподаткування. З одного боку, податки  мають забезпечити сталу фінансову  базу держави, з іншого — залишити достатньо коштів підприємствам  і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в  результатах діяльності. При цьому  держава не може задовольнитися лише загальними пропорціями розподілу ВНП. Вона повинна враховувати інтереси кожного підприємства, кожного члена суспільства. Інакше кажучи, податкова політика ведеться за народним прислів’ям “щоб і вівці були цілі, і вовки ситі”. Це досягається за умови наукового поєднання критеріїв податкової політики: фіскальної досконалості, економічної ефективності, соціальної справедливості, стабільності, гнучкості [11, c. 74-76].

Загальновідомо, що кожна держава  для забезпечення виконання своїх  функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджету. Через прибутки та видатки центрального уряду і місцевої влади, тобто  через бюджетну систему, здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету  є:

- по-перше власні доходи держави,  тобто надходження платежів за  ресурси, що належать їй відповідно  до законодавства;

- по-друге, податки, які сплачують  юридичні і фізичні особи зі  своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини  власних доходів. У результаті податки  стають основних джерелом формування коштів бюджету.

Ефективність державного регулювання  за допомогою податків вирішальною  мірою залежить від вибору системи  оподаткування, висоти податкових ставок (ставки ПДВ, податку на прибуток, прибуткового податку з громадян та інші повинні ретельно і обґрунтовано обраховуватись і бути оптимальними за даної економічної ситуації), видів і розмірів податкових пільг (необґрунтоване і безсистемне надання пільг веде до втрати державою значних фінансових ресурсів).

Податки безпосередньо пов`язані  з розподільною функцією в частині  перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у  бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну  функцію.

Фіскальна функція є основною у  характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава  повинна отримувати не просто достатньо  податків, але, головне, – надійних. Податкові надходження мають  бути постійними і стабільними й  рівномірно розподілятися в регіональному  розрізі.

Економічна функція податків полягає  в тому, що за їх допомогою держава  впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих  підприємств, галузей і економіки  в цілому.

Регулююча функція податків полягає  у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.

Постійність означає, що податки повинні  надходити до бюджету не у вигляді  разових платежів з невизначеними  термінами, а рівномірно протягом бюджетного року в чітко встановлені строки.

Стабільність надходжень визначається високим рівнем гарантій того, що передбачені  Законом про бюджет на поточний рік  доходи будуть отримані у повному  обсязі [14, c. 85-87]

Рівномірність розподілу податків у територіальному розрізі необхідна  для забезпечення достатні ними доходами всіх ланок бюджетної системи. Без  цього виникає потреба в значному перерозподілі коштів між бюджетами, що зменшує рівень автономності кожного  бюджету, ступінь регіонального  самоврядування і самофінансування.

1.3 Принципи і завдання  податкової політики держави

Податкова політика ведеться виходячи з певних принципів, що відображають її завдання. Основне завдання полягає  у встановленні такого рівня оподаткування  у державі, за якого розвиватиметься  підприємницька діяльність і надходження  до бюджету коштів буде достатнє для задоволення державних потреб [18]. А ефективність проведення податкової політики, в свою чергу, залежить від ступеня її відповідності потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Тому суть основних принципів податкової політики полягає у наступному:

1. Рівень податкової ставки повинен  установлюватися з урахуванням  можливостей платника податку,  тобто рівня його доходів. Оскільки  можливості різних фізичних і  юридичних осіб неоднакові, в  ідеалі у них мають бути  встановлені диференційовані податкові  ставки. Це насамперед повинно  стосуватися прибуткового і майнового  оподаткування. При оподаткуванні  доходів фізичних і юридичних  осіб необхідно враховувати майновий  стан податкоплатника. Хоча ідея необхідності обкладення податками доходів і майна за прогресивними ставками заслуговує на увагу.

2. Оподаткування доходів має  носити однократний характер. Багатократне  обкладення доходу або капіталу  неприпустиме. Прикладом реалізації  на практиці цього завдання  є заміна податку з обороту  податком на додану вартість. Тепер новостворений чистий продукт  обкладається податком усього  один раз аж до його реалізації. В результаті кожна надбавка  до ціни сировини, що виникає  в міру її проходження по  виробничому ланцюжку аж о  кінцевого продукту, оподатковується  лише один раз. В цьому одна  з переваг ПДВ.

3. Сплата податків має носити  обов’язковий характер. Податкова  система не повинна залишати  сумнівів у платника податків  в неминучості платежу. Система  штрафів, санкцій і громадська  думка в країні повинні бути  сформовані таким чином, щоб  несплата або невчасна сплата  податків були ще менш вигідні  платникові, ніж вчасне і чесне  виконання зобов’язань перед  бюджетом. Діюча система штрафів не є оптимальною. У законодавстві є багато “прогалин”, які дозволяються уникнути покарань. Тому необхідно проглянути існуючу систему штрафів і санкцій за несплату податків. Зробити акцент на виховному характері покарань та їх посиленні від першого випадку з кожним наступним рецидивом.

4. Система і процедура сплати  податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для  платників податків і податкової  адміністрації. Це означає, що  оподаткування повинно проводитись  з мінімальними адміністративними  витратами, а законодавчі акти  по податках і податкових платежах  повинні бути прості і зрозумілі  як для податкоплатників, так і для контролюючих органів.

5. Податкова система має бути  гнучкою і такою, що швидко  адаптується до мінливих економічних  і суспільно-політичних потреб. Один  з важливих аспектів цього  положення — практика застосування  різних пільг. Не можна “безоглядно” і “безсистемно” їх роздавати. В такій ситуації необхідно практикувати адресне податкове стимулювання різних галузей або регіонів. До речі, такий підхід збігається із світовою практикою пільгового оподаткування і стимулювання розвитку економіки. В жодній країні не має прикладів огульного надання пільг заради самого пільгування, без найдокладнішого економічного обґрунтування й розрахунків.

6. Податкова система має забезпечувати  перерозподіл створюваного валового  внутрішнього продукту і бути  ефективним інструментом державного  регулювання економічної політики [15, c. 65-67]

На даний час, у нашій країні не розроблена податкова політика, яка б усіх влаштовувала. завдання, яке ставиться сьогодні перед  Державною податковою адміністрацію  України, — створити податкову службу, яка навіть при недосконалому  законодавстві зможе на досить високому рівні забезпечити надходження  податків до бюджету. Для досягнення цієї мети розробляється проект модернізації податкової служби за участю Світового  банку і Міжнародного Валютного  Фонду.

Податкова політика повинна забезпечити  вирішення двоєдиного завдання. З  одного боку — це встановлення оптимальних  податків, які не стримуватимуть розвиток підприємництва, а з іншого —  забезпечити надходження до бюджету  коштів, достатніх для задоволення  державних потреб.

В умовах широкої демократії неминуче треба врахувати такий фактор як популярність, а податки ніде й ніколи не були популярними. В короткостроковому  вимірі державний борг підтримує  рівень оподаткування на достатньо  необтяжливому рівні, щоб стимулювати  розвиток підприємництва та прибуткового господарювання в будь-якій галузі. Зрештою дилема “податки-позики” не передбачає вибір “або-або”, вона вирішується як фіскальний тандем “і-і”. Проблема полягає у визначенні суспільно необхідної та суспільно можливої межі оподаткування в конкретній соціально-економічній ситуації, в пошуках оптимальної для неї податкової системи. Податкову політику, які діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків розглядають у широкому і вузькому планах. У вузькому плані вона охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізму зарахування в бюджет.

У широкому плані податкова політика охоплює питання формування державних  доходів за рахунок постійних  джерел (податків) і тимчасових (позик). Оскільки кожна держава не може встановлювати  надто високий рівень оподаткування, бо цьому протидіє суспільство, то вона змушена використовувати державні позики для покриття державних видатків. І взагалі, щодо поняття справедливості в оподаткуванні, то воно є відносним  і те що здається правильним і справедливим для одного платника, іншим сприймається як антитеза. Взагалі не існує і  не може існувати податкової системи, яка б задовольняла усіх платників  податків і державу в цілому одночасно.

Тому основне завдання держави  і її органів полягає в тому, щоб створити налаштований податковий механізм впливу на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб [17].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

2.1 Оцінка законодавчих  змін у податковій політиці

Сучасна податкова політика є один з головних важелів державного регулювання  економічних процесів. В період трансформації  економіки необхідно проаналізувати світовий досвід реформування податкових систем розвинутих країн, провести порівняльний аналіз рівня податкового навантаження в Україні та інших країнах, виявити  чинники, що призводять до зростання  податкового тиску на сумлінних  платників податків в умовах сучасної податкової політики в Україні.

Проаналізувавши чинники, які призводять до зростання та нерівномірного розподілу  податкового тиску на економічних  суб’єктів бачимо, що найсуттєвішими серед таких чинників є: податкові  пільги, списання податкової заборгованості окремим підприємствам, низька податкова  дисципліна та високий рівень ухилення від сплати податків.

З 2004 року зміни в податкове законодавство  внесло корективи в основні статті наповнення бюджету. На цей час податковим законодавством України передбачено 27 головних державних податків і  зборів та 14 - місцевих. Проте лише 4 з них - податки бюджетоутворення, які у 2010 році становили приблизно 73 % від усіх надходжень до консолідованого бюджету, зокрема:

- податок на додану  вартість, ставка якого - 20%. У 2008 році зазначений податок становив 86023,5 млн. грн., це становить 40 % від усіх податкових надходжень  до консолідованого бюджету. У  процесі реформування податкової  системи планувалось зменшення даного податку починаючи з 2011 року - щорічно на 1%. Але недосконала робота вищого законодавчого органу держави і фінансова ситуація в світі відтермінували вирішення цього питання до кращих часів;

- податок на прибуток підприємств. З 1 січня 2010 року ставка оподаткування була знижена з 30% до 25%, було підвищено норми амортизації основних фондів, звітування для підприємств стало дещо простішим. У 2008 році надходження від цього податку становили 42282 млн. грн., що становить 20% від загальних виплат податків у консолідований бюджет;

- податок з доходів  фізичних осіб. Замість колишньої  прогресивної шкали оподаткування  за п'ятьма ставкам й 10%, 15%, 21%, 30% та 40% була запроваджена єдина  ставка оподаткування - 13% на період 2010-2011 років. У 2010 році податок з доході в фізичних осіб становив 7325,2 млн. грн., що склало близько 18% від загального надходження податків у консолідований бюджет; з 2011 року діє ставка 15%, яка дала змогу наповнити бюджет у 2012 році на 12165,5 млн. грн.;

- акцизний збір. Більшість  акцизних зборів належать радше  до фізичної кількості, ніж  до ціни (розрахованої у гривнях  або в євро), проте існують також  змішані ставки, що беруть до  уваги як кількість, так і  ціну. Попри поступове підвищення  ставок, відрахування зменшились з 8% у 2010 році до 6 % - у 2011 році (від загально сплачених податків у консолідований бюджет ) [1].

Значними зрушеннями в  податковому законодавстві є  цивілізована форма врегулювання відносин між платниками податків і державними органами. Внесенням відповідних  змін вдалося налагодити процедуру  погашення податкового боргу, штрафів, пені, їх реструктуризації, що дало можливість у 2010 році зменшити прострочену кредиторську заборгованість платників податків на 12% порівняно з 2012 роком.

Перелік даних законодавчих змін і використання досвіду інших  держав

сприяло збільшенню податкового  наповнення доходної частини бюджету  держави тільки за останні 3 роки на 66249 млн. грн.

2.2 Податки в  структурі загальнодержавних доходів

Як вже зазначалось, ріст економіки держави, зміни у податковому  законодавстві та багато інших факторів призводять до збільшення доходної частини бюджету держави [5, c. 23]. Податкові надходження займають там левову частку. Розглянемо це на прикладі таблиці 1.

Таблиця 1

Структура доходної частини Державного бюджету України  за 2010-2012рр.