Податкова політика як важлива складова фінансової політики

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ 
БУКОВИНСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ 
ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 
КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни “Фінанси”

НА ТЕМУ:

“Податкова політика як важлива складова фінансової політики в Україні та напрями її реформування”

Науковий  керівник:

Діденко В.М.

Виконавець:

студент ІІ курсу групи ФК – 24

Ладика Л.В.

Спеціальність “Фінанси і кредит”

Чернівці

2011 

РОЗДІЛ 1 
ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА: СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ

1.1. Сутність та роль податкової політики як важеля державного регулювання економіки

Податкова політика держави є невід'ємною складовою  фінансової політики. Вона не має самостійного характеру, оскільки податки, як інструмент впливу на економіку, застосовуються в  комплексі з іншими методами її регулювання. Система оподаткування – частина  загальної податкової політики держави.

Загалом податкова  політика – це система відносин, які складаються між платником  податку і державою, а також  стратегія їх дій у різних умовах господарювання та економічних системах.

Формуючи  свою податкову політику, держава  за допомогою збільшення або зменшення  державних обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування  окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню  чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури  на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої  соціальної політики. Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава  регулює пропорції в економічній  структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Організація оподаткування  має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження  капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Податки в  державі – об'єктивно необхідні, тому що держава для виконання своїх функцій потребує певних коштів, які вона вилучає на свою користь як певну частку валового внутрішнього продукту у вигляді обов'язкових внесків. Це аксіома істини і всі це розуміють. Але якщо податки надмірні, то в суспільстві виникають протиріччя, які можуть привести до руйнівних наслідків. Це зумовлює необхідність розробки і проведення державою науково обґрунтованої податкової політики [1].

Податкова політика являє собою систему заходів  держави в галузі оподаткування  направлених на реалізацію поставлених перед суспільством завдань.

Головною  метою податкової політики є сприяння зростання національного багатства  та добробуту громадян шляхом створення  таких умов фінансово-господарської  діяльності, які б стали каталізатором  довгострокового росту виробництва  з одночасним збереженням помірних темпів інфляції та поступового покращення стану платіжного балансу.

Виходячи  із загальної фінансової політики держави, мети та завдань податкової політики визначаються головні принципи її організації. До них належать:

1. Стабільність нормативно-правового забезпечення;
2. Економічна зацікавленість;
3. Соціальна справедливість;
4. Рівнонапруженість податкового тиску;
5. Принцип вигідності для держави та платника податку;
6. Економічна ефективність. ступеня технічного оснащення;
7. Гнучкість;
8. Забезпечення реалізації головних напрямів державної фінансової політики [2, 6-7].

З урахуванням особливостей фінансової політики та наявності великої  кількості джерел наповнення державного бюджету державну податкову політику можна розглядати в широкому та вузькому аспектах.

У широкому сенсі сутність державної податкової політики полягає  у формуванні державного бюджету  за рахунок різних джерел, які можна  поділити на два блоки:

– безпосередньо податки з юридичних і фізичних осіб;

– використання інших джерел, до яких належать внутрішні державні позики.

Оскільки держава не може встановлювати занадто високий  рівень оподаткування із-за протидії суспільства, вона вимушена використовувати  державні позики для покриття своїх  витрат. Вони можуть бути в різних формах, головним чином у вигляді випуску  цінних паперів, підписування на позики тощо. Але державні позики – це не що інше, як відкладені на майбутнє податки сплата по яких з боку держави відстрочена у часі [2, 6].

У вузькому значенні податкова політика охоплює діяльність держави тільки в сфері оподаткування – встановлення видів податків, платників, об'єктів, ставок, пільг, термінів та механізму зарахування в бюджет [3].

Залежно від організаційної структури управління державою розрізняють  податкову політику на макроекономічному  рівні, тобто державну податкову  політику, і на мікроекономічному  рівні, тобто податкову політику суб'єкта оподаткування на рівні  підприємства, фірми (юридичних і  фізичних осіб).

Якщо розглядати податкову  політику на макроекономічному рівні, то вона є системою відносин між  державою і платниками податків та інших обов'язкових платежів, які  складаються при отриманні та розподілі їх у державі.

Основна мета державної податкової політики полягає в організації  наповнення дохідної частини бюджету  держави з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею  своїх функцій. При розробці податкової політики на макроекономічному рівні  потрібно враховувати функції, які  виконують податки [2, 5].

Податки є однією із фінансово-економічних категорій, яка означає обов'язкові платежі, що стягуються державою з фізичних та юридичних осіб, відіграють основну роль у формуванні доходів як державного, так і місцевих бюджетів. Тобто вони являються основним джерелом їх наповнення. Історично – це найдавніша форма грошових відносин. Прибуткова частина кожного місцевого бюджету відображає результати роботи підприємств, організацій та інших суб‘єктів господарювання, що діють на визначеній території, масштаби їхньої діяльності й обсяги прибутків, частина з яких мобілізується в прибутки місцевих бюджетів за допомогою податків, зборів та інших обов‘язкових платежів. На формування місцевих бюджетів впливає рівень прибутків населення, що також є платником податків. Вагомість цього джерела прибутків зростає в умовах розвитку підприємницької діяльності громадян.

Податки не виділяють  в окрему складову фінансової системи, вони перебувають у складі Державного бюджету, як його дохідна частина. У  наш час податки є головним джерелом доходів Державного та місцевих бюджетів, які забезпечують фінансову  базу держави, тобто визначають фінансові  відносини між державою та її платниками з метою створення централізованого фонду грошових засобів. Податки – це найефективніший інструмент непрямого регулювання економічних процесів і забезпечення соціальних гарантій. На сьогодні податки забезпечують майже 80% від обсягів доходів Зведеного бюджету України [4].

За характером державна податкова політика може бути дискреційною та антидискреційною. Такий  розподіл залежить від циклічності  розвитку економіки, стадій економічного розвитку суспільства.

Дискреційна державна податкова політика характерна для періоду, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, тобто коли в суспільстві знижується попит на вироби, а відповідно, зростає перевиробництво товарів і в кінцевому підсумку знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає податкові пільги фізичним особам з метою збільшення доходів громадян. При збільшенні доходів повинен зростати й попит споживачів.

З другого  боку, держава має можливість зменшувати податки з юридичних осіб, товаровиробників з метою зниження загальних цін  на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них більш прийнятна.

Але може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фізичних осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу. Однак у будь-якому разі така форма дискреційної політики має фіскальний характер [2, 8].

Антидискреційна державна податкова політика пов'язана з теоретичною концепцією про те, що вона має здатність саморегулюватися при зміні економічного циклу. Так, при збільшенні виробництва товарів і валового національного продукту автоматично зростає розмір податкових платежів до бюджету. Найбільший ефект досягається, коли загальна державна податкова політика має прогресивний напрям, тобто податки збільшуються залежно від зростання податкової бази об'єкта оподаткування. Але при цьому потрібно мати на увазі, що антидискреційна державна податкова політика має тимчасовий та неавтоматичний характер, тому не може тривати довгий час і тільки послаблює негативні наслідки, властиві конкретному циклу розвитку економіки держави.

Протягом  останніх десяти років податкова  політика України була спрямована на вирішення конкретних завдань та проблем. Це, зокрема, обмеження росту  цін та інфляції, подолання кризи  платежів, укріплення грошового обігу. Ці заходи повинні забезпечити захист внутрішнього ринку, створення умов для розвитку здорової конкуренції, здійснити реальну допомогу в  становленні та розвитку малого бізнесу, підвищити рівень правової свідомості та культури суспільства [5, 79].

Нині в  Україні створено податкову систему, яка дає змогу мобілізувати кошти  в розпорядження держави, здійснювати  їхній розподіл і перерозподіл на цілі економічного й соціального розвитку. Увага постійно приділяється впорядкуванню стягнення податків, зборів та обов'язкових платежів, а також посиленню відповідальності за ухилення від їх сплати або за несвоєчасність їх сплати до бюджетів усіх рівнів та до державних цільових фондів.

1.2. Податкова політика як чинник економічного зростання: світовий досвід та тенденції проведення в Україні

Формування  податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають  багатолітню історію. Наш власний  досвід надзвичайно обмежений, оскільки в умовах адміністративно-командного соціалізму відносини між державою і підприємствами базувалися на прямому  вилученні значної частини їхніх  доходів до бюджету у вигляді  відрахувань від прибутку, різного роду платежів.

Щоб визначити  адекватну сучасному етапові  розвитку України модель податкової системи, треба розглянути загальні закономірності формування податкових систем, що відбивають причинно-наслідкові зв'язки між певними параметрами соціально-економічного, культурного розвитку країни та характеристиками її податкової системи.

На основі розподілу податкового тягаря виділяють  наступні моделі світових податкових систем: англосаксонську, євро-континентальну, латиноамериканську та змішану [6].

Англосаксонська модель передбачає оподаткування прямими  податками, що лягає в основному  на плечі фізичних осіб, а непряме  оподаткування відіграє значно меншу  роль. До таких країн можна віднести Австрію, Канаду, Нову Зеландію, частково США та Німеччину,

Євро-континентальна модель передбачає те, що велику роль відіграють платежі на соціальне страхування. До таких країн відноситься Німеччина, Франція, Бельгія.

Латиноамериканська  модель характеризується переважанням в системі оподаткування непрямих податків. До країн, яким притаманна дана модель можна віднести Чилі, Болівію, Перу.

Змішана модель характеризується тим, що в системі  оподаткування не мають переважати конкретно прямі, непрямі або платежі на соціальне страхування. До таких країн можна віднести Україну та країни СНГ.

Відмінності у загальному рівні оподаткування  різних країн висвітлюють існування  зв'язку між часткою податкових надходжень у ВВП і моделлю ринкової економіки  з властивими її масштабами і формами  державного регулювання. Необхідно приділити увагу дослідженню значних пільг в Японії і США, що надаються при оподаткуванні доходів з фізичних осіб [7, 89-90]. Від сплати звільняються кошти, витрачені на лікування. З урахування цих чинників у середньостатистичного японця близько 30 % доходу звільняється від оподаткування [8]. В Україні розроблені пропозиції щодо зміни порядку оподаткування. За розрахунками експертів, при скасуванні тільки деяких пільг з ПДВ ставку податку можна було б негайно зменшити до 16 % без будь-яких втрат доходу [9].

Так, найменші масштаби перерозподілу державою ВНП  характерні для американського варіанта ліберальної ринкової економіки  та японської моделі. У США це зумовлено використанням податкової політики як засобу державного регулювання  економічних процесів, перш за все  як засобу створення умов, сприятливих  для діяльності промислових компаній , що потребує низького рівня податкового  тягаря в країні. В Японії невелика частка податків у ВНП є наслідком то, що податкова політика як метод державного регулювання відіграє другорядну роль. Провідна роль належить іншим методам – держаному регулюванні, прямій державній підтримці певних галузей і підприємств (наприклад цільові субсидії).

Найвища частка податкових надходжень у ВВП характерна для шведського варіанта моделі функціональної соціалізації з властивим їй державним  втручанням передусім не у виробництво, а у відносини розподілу, що зумовлює необхідність акумуляції в руках  держави значної частки ВНП з  її подальшим використанням на соціальні цілі.

Більшості країн, у тому числі країнам із соціальне  орієнтованою ринковою економікою, властиве помірне оподаткування. Воно є наслідком  проведення такої податкової політики як одного з пріоритетних методів  державного регулювання, що має на меті оптимальне поєднання двох цілей:

• створення сприятливого податкового клімату для господарської діяльності;
• ефективне розв'язання соціальних проблем.

Вони визначають відповідно верхню і нижню межу оподаткування.

Важливою характеристикою  сучасних податкових систем розвинутих країн є їхня структура, тобто співвідношення прямих та непрямих податків. Еволюція структури податкових систем розвинутих країн та сучасна практика оподаткування свідчить про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких чинників: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури, загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, розв'язання найгостріших соціальних проблем; традицій оподаткування [10].

Очевидним є  зв'язок між співвідношенням прямих та непрямих податків і рівнем податкової культури. Адже сама податкова культура, що впливає на ефективність збирання податків, масштаби ухилення від сплати, разом з іншими чинниками створює  сприятливі умови для підвищення ролі прямих податків. Помірні податки роблять економічно недоцільним ухилення від них, адже деякі способи ухилень потребують великих витрат на їхнє здійснення. Якщо в західних країнах декларування стало невід'ємною складовою громадянського менталітету, а суспільна мораль орієнтована на публічний осуд тих, хто приховує доходи, то в країнах, що розвиваються, культура стосунків ділового світу і громадян із державою ще не набула належного рівня

Значна роль непрямих податків у багатьох західних країнах викликана також їхньою високою фіскальною ефективністю і  використанням цих податків для  збалансування місцевих бюджетів. Можливість останнього зумовлена тим, що споживання є більш-менш рівномірним у територіальному розрізі, тому непрямі податки забезпечують рівномірні надходження до місцевих бюджетів.

Важливим  кроком в реформуванні вітчизняної  податкової системи є введення в дію Податкового кодексу, так званої економічної конституції країни. Податковий кодекс України – це цілісний, гармонійно пов’язаний та комплексний документ, який забезпечить досягнення балансу інтересів держави і платників податків, конкурентоспроможність вітчизняної податкової системи.

Головним  завданням Податкового кодексу  є побудова сучасної, справедливої фіскальної політики, що забезпечує загальний  характер оподаткування, рівність усіх платників податків перед законом, досягнення стратегічних цілей сталого  розвитку в оновленій системі  державного регулювання економіки  відповідно до Програми економічних  реформа на 2010- 2014 роки.

З прийняттям Податкового кодексу вдасться:

• значно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної економіки;
• забезпечити сталий економічний розвиток, формування людського капіталу на інноваційно-інвестиційній основі за умови збільшення сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів;
• реалізувати збалансовану бюджетну політику на середньо- і довгострокову перспективу;
• створити сприятливі фіскальні умови для залучення прямих іноземних інвестицій, активізації інвестиційно-інноваційної діяльності;
• забезпечувати раціональне використання природних ресурсів;
• створити фіскальні умови для детінізації доходів;
• формувати відповідальне ставлення платників податків до виконання своїх податкових зобов'язань, забезпечувати суттєве зменшення масштабів ухилення від сплати податків;

Одночасно прийняття  Податкового кодексу сприятиме  у подальшому наближенні податкового  законодавства України до законодавства  ЄС з урахуванням перспективи  поглиблення економічної інтеграції з Європейськими Співтовариствами; демократизації податкової служби, встановлення рівноправних відносин між платниками податків і податковими органами та запровадженні єдиного соціального внеску та покращенні процедури його адміністрування.

Податковий  кодекс України замінить близько  двох тисяч існуючих нині нормативно-правових актів та дозволить краще орієнтуватись  у нормах з оподаткування як органам  державної податкової служби, так  і платникам податків, забезпечить  перехід від фіскальної системи  оподаткування до використання його норм як інструменту стимулювання підприємницької  активності.

В той же час  зрозуміло, що значення цього документу  не вичерпується вдосконаленням механізмів стягнення податків. Податковий кодекс визначає можливості ефективного економічного зростання країни, її інвестиційно-інноваційної привабливості, формує потенціал реформування, технічного, технологічного переозброєння  господарського комплексу, зростання  рейтингу конкурентоспроможності країни у світі.

Безперечно, аналізуючи все вищесказане в  Україні очікуваний позитивний ефект  від податкової реформи може бути значно ширшим, ніж у розвинених країнах зі стабільною економікою. Зокрема, послаблення податкового навантаження на ресурси підприємств, що спрямовуються на розвиток, сприятиме активізації інвестиційних чинників зростання; спрощення податкової системи сприятиме зменшенню трансакційних витрат, пов'язаних з адмініструванням податків. Але зниження ставок оподаткування має відбуватися поступово та поетапно і обов'язково бути компенсованим синхронним розширенням податкової бази. Надмірне зниження ставок може втягти українську економіку до спіралі зниження ефективності податкової політики і сповільнення темпів економічного зростання. 

Рис. 2.5. Надходження ввізного мита до Державного бюджету України у 2007-2009 роках, млрд. грн.

Рис. 2.6. Динаміка фактичних надходжень податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та акцизного збору до загального фонду Державного бюджету України у 200802009 роках.

Порівняно із 2008 роком надходження з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів до загального фонду державного бюджету зросли на 0,9 млрд. грн., або на 2,0%. Відхилення між фактичними та плановими  

Додаток А

Рис. 2.1. Показники виконання Зведеного бюджету України за доходами за січень-грудень 2009 року, млн. грн. 

Додаток Б

Таблиця 2.1.

Виконання державного бюджету у 2008 році за податковими джерелами доходів млн. грн.

Рис. 2.2. Структура фактичних  податкових надходжень до Державного бюджету України за 2008 рік.

(продовження додатку Б)

Таблиця 2.2.

Виконання державного бюджету у 2009 році за податковими джерелами доходів

млн. грн.

Рис. 2.3. Структура фактичних податкових надходжень до Державного бюджету України за 2009 рік

(продовження додатку Б)

Таблиця 2.3.

Виконання державного бюджету за перше півріччя 2010 року за податковими джерелами доходів

млн. грн.

Рис. 2.4. Структура фактичних  податкових надходжень до Державного бюджету України за перше півріччя 2010 року