Податкова система України. 5

ВСТУП

Становлення податкової системи України відбувається в непростий час розбудови державності та реформування економіки на ринкових засадах, за умов економічної нестабільності та гіперінфляції, хронічного дефіциту державного бюджету. Податкове законодавство формувалося на основі нормативної бази, успадкованої від адміністративно-командної системи, а засади національної податкової політики розроблялись під тиском не тільки об'єктивних економічних, а й політичних чинників без належного наукового обгрунтування та аналізу мікро- і макроекономічних наслідків запровадження різних податків та величини їх ставок.

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов`язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку. Чинна податкова система зазнає нищівної критики як у наукових колах, так і з боку підприємців. Однак стає дедалі очевиднішим, що ця критика багато в чому базується на емоційних, поверхневих чинниках економічної дійсності. Відсутній глибокий аналіз фінансових зв’язків в економіці, потреб держави у фінансових ресурсах для виконання нею функцій регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

Мета курсової роботи - обґрунтувати шляхи удосконалення податкової системи України.

Відповідно до поставленої мети у роботі передбачено такі завдання:

• розкрити теоретичні засади оподаткування України;
• дослідити економічну сутність та структуру податків;
• проаналізувати податкові надходження та питому вагу бюджетоформуючих податків зведеного бюджету України;
• розглянути особливості оподаткування економічних суб’єктів зарубіжних країн;
• окреслити сучасні проблеми та шляхи удосконалення системи оподаткування в Україні;
• зробити висновки.

Об’єкт досліджень курсової роботи - податкова система України.

При написанні курсової роботи використовувались такі методи наукових досліджень, як: аналіз і синтез, метод порівняння та метод графічного моделювання.

Інформаційними джерелами для підготовки курсової роботи є закони та нормативні і законодавчі акти, праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, підручники та навчальні посібники , періодичні видання, дані мережі «Інтернет».

1.СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Податки — дуже складна й надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки — це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу. Із другого боку, податки — це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за форми й методи розподілу та перерозподілу, які в історії цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни.

На сьогодні податки — це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню. Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері тощо.

 Податки відіграють значну роль у розвитку ринкової економіки, яка регулюється переважно бюджетно-податковими методами. Вітчизняна фінансова система знаходиться в стані нестабільності, галузевою диспропорцією виробництва, що доводить логічність кейнсіанських тверджень щодо необхідності державного регулювання економіки, а саме податкового регулювання. Ці чинники зумовлюють необхідність формування науково обґрунтованої та раціональної податкової системи з використанням набутого досвіду та найбільш ефективної моделі оподаткування у власній практиці. На перших етапах свого становлення фінансова наука виконувала функції обґрунтування необхідності податків, оскільки підвищення податкових ставок викликало опір з боку платників. Проблеми визначення напрямів, умов, порядку розвитку державного управління податковими системами країн світу висвітлені багатьма видатними науковцями (А. Сміт, А. Вагнер, А. Лаффер, Дж. М. Кейнс). В основу побудови податкових систем покладені принципи або вимоги, відповідно до яких формуються їх елементи. А. Сміт в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» визначив основні принципи оподаткування: зручність, дешевизна, рівність та визначеність [4].

Особливої уваги слід надати основній роботі Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», в якій він обґрунтував необхідність державного регулювання економіки: «Держава повинна впливати на схильність до споживання частково шляхом відповідної системи податків, частково фіксуванням норми відсотка і, можливо, іншими способами» [5].

Досліджуючи зв’язок між розміром ставки податків і надходженням до державного бюджету, американський економіст Артур Лаффер показав, що не завжди підвищення ставки податку веде до зростання податкових доходів держави. Він спробував теоретично довести, що при ставці прибуткового податку вище 50 % різко знижується ділова активність фірм і населення в цілому.

Серед вітчизняних вчених-економістів, які присвятили свої роботи дослідженню системи оподаткування, можна виокремити таких, як Ю. М. Кушнірчук, А. М. Соколовська, О. І. Соскін, Г. М. Карамишева  та інші. Опрацювання їх досліджень дає змогу стверджувати, що сучасний стан податкової системи не відповідає вимогам та критеріям розвинених країн.

Становлення та розвиток податкової системи України свідчать про її провідну  роль у формуванні та розподілі фінансових ресурсів держави. Але найбільш дієвий вплив система оподаткування спричиняє на функціонування підприємницьких структур, тобто на ту головну ланку держави, де формуються фінансовий потенціал держави. Адже саме ця ланка забезпечує чи не найбільшу частину доходів у бюджеті держави. Тому на сьогодні постають головні завдання перед урядом щодо обґрунтування у податковому законодавстві основних положень, які чітко і однозначно регламентують механізм реалізації цілей і завдань податкової політики, яка повинна стимулювати розвиток усіх підприємницьких структур і сприяти реалізацію в повному обсязі потенціалу податкових важелів регулювання наповнення дохідної частини бюджетів усіх рівнів.

Після проголошення Україною незалежності в 1991 році почалась розбудова вітчизняної системи оподаткування, особливістю якої була відсутність будь-якого досвіду справляння основних податків як інструментів регулювання соціально-економічного розвитку країни. Формування податкової системи збігається у часі зі становленням державності, що стало обмежувальним фактором, адже застосування «запозичених» форм оподаткування, які працюють лише в умовах сильної правової держави, можуть гальмувати процес становлення економіки. Фактично розвиток вітчизняної податкової системи умовно можна поділити на чотири етапи: 1 етап — 1991–1993 рр., 2 етап — 1994–1999 рр., 3 етап — 2000–2009 рр., 4 етап — 2010 — наш час.

Перший етап пов’язаний із формуванням власної системи оподаткування. У 1991 році набирає чинності Закон Української РСР «Про систему оподаткування», в якому закріплено принципи оподаткування, права та обов’язки платників податків, а також перелік загальнореспубліканських зборів та обов’язкових платежів [7]:

1. податок на прибуток;
2. податок на прибуток іноземних юридич-них осіб від діяльності в Українській РСР;
3. податок з обороту;
4. акцизний збір;
5. податок на додану вартість;
6. податок на експорт та імпорт;
7. податок на доходи;
8. податок на фонд оплати праці колгоспників;
9. прибутковий податок з громадян;
10. плата за природні ресурси;
11. плата за землю;
12. лісовий дохід;
13. екологічний податок;
14. державне мито;
15. податок з власників транспортних засобів;
16. мито.

Якісне оновлення податкової системи України припало на 1994–1999 роки. У цей період, усвідомивши, що національна економіка перебуває у глибокій кризі, в країні починають вносити корективи в податкову систему: формуються стійкі, відпрацьовані податкові механізми. Нарівні з податками, що діяли, виникають нові. До 1994 року складається система місцевих податків і зборів, введена Декретом Кабінету Міністрів «Про місцеві податки і збори» від 20.05.1993 р.

У 1994 році ухвалено редакцію Закону України «Про систему оподаткування», яка юридично закріпила зміни 1992–1993 років, а саме:

1) скасовано: податок на  прибуток іноземних юридичних  осіб від діяльності в Україні; податок з обороту; податок на доходи; податок на фонд оплати праці колгоспників; податок на експорт та імпорт; плата за природні ресурси;

2) включено: податок на  доходи підприємств та організацій; податок на майно підприємств; податок на нерухоме майно  громадян; податок на промисел; плата  з відшкодування витрат на  геологорозвідувальні роботи; відрахування  та збори на будівництво, ремонт  і утримання автомобільних доріг; внески до Фонду для здійснення  заходів щодо ліквідації наслідків  Чорнобильської катастрофи та  соціального захисту населення; внески до Фонду сприяння зайнятості  населення; плата за спеціальне  використання природних ресурсів; плата за забруднення навколишнього природного середовища; внески до Фонду соціального страхування України; внески до Пенсійного фонду України .

Отже, на даному етапі розвитку податкової системи України здійснено заходи щодо оптимізації оподаткування та зменшення податкового навантаження на підприємства. Постійна заміна переліку основних податків свідчить про активний пошук їх ефективного співвідношення, але натомість застосування різних податків з відносно невисокими ставками дає державі досить мало, переобтяжує населення і створює гальмівний ефект в розвитку національного господарства. В основу концепції реформування було покладено курс на зменшення ставки податку на додану вартість (далі ПДВ) з 28 % до 20 %, а в 1997 році щодо окремих товарів запроваджена нульова ставка; податок на прибуток встановлено на рівні 30 %.

На третьому етапі становлення відбувається удосконалення податкової системи України на основі набутого досвіду реформування податків шляхом зменшення податкового навантаження на підприємства і запровадження стабільних форм оподаткування для фізичних осіб. Зменшення ставок податків на прибуток підприємств до 25 %, на доходи фізичних осіб до 13 %, а потім до 15 % відбувалось з метою підвищення зацікавленості населення в добровільній сплаті податків, що повинно було дати позитивний результат у формуванні державного бюджету. На цьому етапі держава намагається забезпечити вихід із тіні більшості підприємств, адже, за оцінками вітчизняних учених, рівень тіньової економіки становив близько 40 % . Така ситуація негативно впливає на всі соціально-економічні процеси. Ускладнюється процес економічного аналізу, прийняття управлінських та законодавчих рішень, адже нелегальна економіка здебільшого не враховується, а це призводить до викривлення дійсності та неправильно розрахованих макроекономічних показників і, як наслідок, стратегічних прорахунків у прийнятті відповідних рішень. Періодичні зміни основних податків, податкових ставок та надмірна кількість пільг призвели до необґрунтованої нерівності умов господарювання, що спровокувало розширення неофіційного сектору.

Переломним моментом у формуванні власної ефективної системи оподаткування є прийняття Податкового кодексу Україні, який став початком нового етапу реформування вітчизняної податкової системи. Кодекс прийнято, підписано президентом і офіційно оприлюднено. Але все це лише скромний початок великого періоду. Документ набрав чинності з 1 січня 2011 року. У Податковому кодексі значно скорочено перелік загальнодержавних (з 29 до 17) та місцевих (з 14 до 5) податків і зборів.

Одним із напрямів податкової реформи стало зменшення ставки податку на прибуток у 2011 р. — з 25 % до 19 % у 2014 році (зниження відсотка відбувається поетапно, через те, що це один з основних бюджетоутворювальних податків і разове зменшення ставки податку з 25 % до 19 % призведе до розбалансованості бюджету). Зниження ставок податку на прибуток підприємств та ПДВ призведе до зменшення доходів державного бюджету, при цьому Податковим кодексом не передбачено компенсаційні джерела, які дозволили б покрити втрату доходів.Зазнає змін і структура податкових органів — Указом Президента від 24.12.2012 р. [6] на базі Державної податкової служби і Державної митної служби утворюється нове відомство — Міністерство доходів і зборів України, метою створення якого є підвищення якості фіскального адміністрування.

Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням [2, c.204-220].

Нагадаємо, що податки – це обов’язкові платежі, які справляються фізичними та юридичними особами до Державного та місцевих бюджетів. Усю сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами. Виділимо найбільш важливі з них.

1. Залежно від компетенції  органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території:

а) загальнодержавні – податки і збори, що їх встановлює Верховна Рада України, що вводяться в дію винятково законами України і діють на всій території України;

б) місцеві – податки та збори, перелік яких встановлює Верховна Рада України, вводять у дію місцеві органи самоврядування і які діють на території окремих регіонів України [1].

У Податковій системі України існує 18 загальнодержавних і 5 місцевих податків і зборів. До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток  підприємств;

2. податок на доходи  фізичних осіб;

3. податок на додану  вартість;

3. збір за провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

4. збір за місця для  паркування транспортних засобів;

5. туристичний збір[1].

2. За суб’єктом оподаткування:

A. податки з юридичних  осіб (податок на прибуток і  т. ін.);

Б. податки з фізичних осіб (прибутковий податок, податок на промисел і т. ін.);

B. змішані – податки, що  допускають як платника і юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, плата за землю і т. ін.). При цьому змішані податки можна розділити на:

- податки, що визначаються  наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- податки, що визначаються  діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний податок) [18, с.270].

3. Залежно від способу  стягнення:

А. Часткові (кількісні) – розмір податку встановлюють для кожного платника окремо, з урахуванням його майнового стану і можливості сплати. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) – податки, що нараховуються на цілу корпорацію платників, що самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма стягнення податків, що проходила кілька етапів: перший – установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий – розподіл цієї суми між територіальними одиницями; третій – розподіл її між платниками [1].

4. Залежно від характеру  використання:

А. Загального призначення – податки, що використовуються на загальні цілі (без конкретизації).

Б. Цільові податки – податки, що зараховуються до позабюджетних цільових фондів і призначені для цільового використання.

5. Залежно від періодичності  стягнення:

А. Разові – податки, що сплачуються один раз протягом певного часу (найчастіше – податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок з власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Цей різновид податків має переважно характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) – податки, що стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально).

6. Залежно від каналу  надходження.

Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого податкові платежі можна розділити на закріплені та регульовані[17].

А. Закріплені податки безпосередньо і повністю надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять до державного бюджету, місцевого бюджету, позабюджетного фонду.

Б. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, зараховані безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференціювавши їх на такі:

- державні – податки, що повністю надходять до державного бюджету;

- місцеві – податки, що  повністю надходять до місцевих  бюджетів;

- пропорційні – податки, що розподіляються між державним  і місцевим бюджетами у певній  пропорції;

- позабюджетні — податки, що надходять до певних фондів (у деяких випадках, щоправда, вони  повинні все-таки пройти через бюджет).

7. За методом встановлення  податкових ставок:

А. Прогресивні – податки, у яких середня податкова ставка підвищується зі збільшенням рівня доходу. Таким чином, якщо доход агента збільшується, то росте й податкова ставка. Якщо ж, навпаки, падає величина доходу, то ставка так само падає.

Б. Регресивні– податки, чия середня ставка податку знижується при збільшенні рівня доходу. Це означає, що при збільшенні доходів економічного агента, ставка падає, і, навпаки, росте, якщо доход зменшується

В. Пропорційні податки – податки, ставка яких не залежить від величини оподатковуваного доходу.

8. Залежно від форми  оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) – податки, що стягуються в процесі придбання та акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта обкладання, включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, розділяються на:

а) особисті – податки, що сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і з урахуванням його платоспроможності;

б) реальні (англ. rеаl – майно) – податки, що сплачуються з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній доход1.

Б. Непрямі (на споживання) – податки, що стягуються у процесі витрати матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Споживач товару (робіт, послуг) є платником реальним[1].

Водночас, податки є активним інструментом державного регулювання економіки, яке здійснюється за допомогою зміни: виду податків, податкових ставок, встановлення податкових пільг, підвищення або зниження загального рівня оподаткування, відрахувань до бюджет. Все це призводить до збільшення або зменшення податкового навантаження на платників податків, що несе за собою низку наслідків. Посилення податкового навантаження в загальному випадку є чинником, який стримує економічну активність і процеси нагромадження, а також створює умови для прискореного розвитку тіньової економіки. Разом з тим, високий рівень оподаткування може бути прийнятний у випадку ефективного використання бюджетних коштів на загальнонаціональні економічні й соціальні програми.

Кожний з цих видів має свої переваги та недоліки (таблиця.1.1).

Таблиця 1.1.

Переваги та недоліки прямих та непрямих податків

Отже, існує велика кількість видів податків. Податкова система не може базуватись тільки на одному виду податків, тому ефективна податкова система країни повинна бути збалансована між всіма видами податків.

2.АНАЛІЗ СТАНУ  ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Протягом років незалежності держава намагалась удосконалювати податкову систему, але це були окремі законодавчі акти, які не змогли дієво вплинути на структурні диспропорції стану економіки, суттєві обсяги тіньових оборотів, платіжну кризу. Податкова система не стала інструментом підвищення конкурентоспроможності держави, не стала стимулом до збільшення економічної активності суб’єктів господарювання. Її нормативно-правова база складна, неоднорідна та нестабільна, окремі норми – недостатньо узгоджені, а подекуди і суперечливі, значна кількість норм при застосуванні мають неоднозначне тлумачення тощо [7].

Проблеми оподаткування мають сьогодні особливу гостроту й актуальність. Склад доходів бюджетів усіх рівнів та видів, форми мобілізації грошових коштів до бюджету залежить від системи та методів господарювання, які застосовуються в країні, а також вирішуваних суспільством економічних завдань.

За економічною природою доходи бюджету – це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Згідно Бюджетного кодексу України, класифікація доходів бюджету призначена для чіткого розмежування доходів бюджетів різних рівнів за об’єктивними характерними ознаками з детальним розподілом їх на такі розділи: податкові надходження; неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; трансферти [17].

Податкові надходження – це встановлені законами України загальнодержавні та місцеві податки та збори (обов’язкові платежі) [17].

Для того,  щоб визначити, яку частину  у доходах Державного бюджету України займають  податкові надходження, а також визначити як змінювалась структура доходів бюджету за останні три роки проведемо структурно-динамічний аналіз доходів Державного бюджету України  (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1

Структурно-динамічний аналіз доходів Державного бюджету України за 2012-2014 роки*

*Джерело: побудовано автором  на основі[8,9]

З аналізу, наведеного в таблиці 2.1, видно що податкові надходження у структурі доходів Державного бюджету України  становлять найбільшу частку з поміж інших доходів державного бюджету. Можно сказати, що загалом доходи державного бюджету складають у 2014 році 357 млрд. грн. порівняно з 2012 роком вони значно збільшились.  Так, у 2012 році частка податкових надходжень до Державного бюджету України становила 79,4 %, або ж 274,72 млрд. грн. В наступному 2013 році частка податкових надходжень зменшилась на 1,9 %  і складала 262,78 млрд. грн.  У 2014 році частка податкових надходжень становила 78,5 %, а їх сума складала 280,18 млрд. грн. Що стосується неподаткових надходжень до Державного бюджету України, то у 2013 році складала 72,9 млрд. грн. або 21,5%  від всіх доходів, якщо порівнювати з 2014 роком то вони збільшились на 4,7 млрд. грн.

Розраховані показники свідчать, що роль податкових надходжень є дуже значна, а тому  ефективність здійснення  державою покладених на неї функцій та добробут суспільства в основному залежить від розміру  сплачених податків.

Основною складовою аналізу податкових надходжень бюджету є  їх динаміка у розрізі статей, яка дає можливість проаналізувати зміну обсягу надходжень до бюджету за кожний період (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2

Динаміка податкових надходжень до спеціального фонду за 2012-2014 роки*