Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….с.3-4

Розділ  І. Становлення податкового регулювання зовнішньоекономічної діяльності ………………………………………………………………………с.5

1. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності………..………….с.5-9  
2. Специфічна та адвалерна форма митного тарифу………...…….с.9 - 15

Розділ  ІІ. Податкове регулювання зовнішньоекономічних відносин України в умовах розбудови ринкової економіки …………………………………..с.16 

1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестиці…………………………………………………………….с.16-19
2. Нормативно-правові та соціально-економічні чинники розвитку міжнародного інвестування…….…………………………..…… с.19-34

Висновки………………………………………………………………….с.35-38

Література  ……………………………………………………………….с.39-40

Додатки…………………………………………………………………...с.41-42 

ВСТУП 

    Сучасний стан розвитку інтеграції національних господарських систем вимагає постійного пошуку механізмів регулювання зовнішньоекономічної стратегії країни для збереження її конкурентоспроможності на зовнішньому ринку. Важливим засобом такого регулювання постає податкова система. В цьому контексті важливим є питання проведення виваженої податкової політики, спрямованої на збільшення та покращення зовнішньоторговельного обороту країни, залучення іноземного капіталу в національну економіку, забезпечення виконання фіскальних функцій без значних потрясінь для національної господарської системи. Тенденція до посилення інтеграційних процесів у світовій економіці, які ставлять конкретні вимоги до розвитку та функціонування національної господарської системи сфері оподаткування. Крім цього, об’єктивною рисою глобалізації є існування різних за розвитком національних економік, що визначає і різні підходи в застосування тих чи інших механізмів здійснення зовнішньоекономічної співпраці. Для України нагальною потребою виступає вдосконалення податкової системи та податкового регулювання які сприяють стабілізації конкурентоспроможності її економіки при входження в світове господарство.

         Розвиток економічних процесів трансформаційного періоду в країнах з перехідною економікою, до яких належить Україна, засвідчив різну міру податкового регулювання і ролі, яка йому надавалася. Цей механізм знаходиться в залежності від стану та тенденції розвитку економічних процесів. Тому доцільним є дослідження досвіду економічно розвинутих країн на різних етапах становлення господарських систем. Та систематизація сучасних підходів до оподаткування. Це має бути корисним для України при розробці податкових підходів, наближених до класичних уяв, вироблених шляхом теоретичного та емпіричного розвитку світових економічних систем. Податкова система України проходить серйозну перевірку часом у тій економічній ситуації, яка склалася сьогодні як у державі так і за її межами. Головним її недоліком є нерівномірність розподілу податкового навантаження між суб’єктами оподаткування, необґрунтовані ставки податку, постійні зміни в податковому законодавстві, а в кінцевому підсумку, відсутність науково-бгрунтованої концепції доходів держави. Вимагає наукового обґрунтування питання співвідношення прямих і непрямих податків, упорядкування і приведення у відповідність з пріоритетами соціально-економічного розвитку України системи пільг з оподаткування, забезпечення справедливості оподаткування і рівномірності податкового навантаження.

        Актуальність питання посилюється ще й тим, що економіка будь-якої держави знаходиться в постійному взаємозв’язку з економіками інших країн, де особливе місце відводиться податковому регулюванню та системі оподаткування, оскільки вони суттєво впливають на розвиток зовнішньоекономічної діяльності та участі держави в міжнародному поділі праці.

       Предметом дослідження є податкова система України в цілому та податкове регулювання зокрема, а також податкові системи зарубіжних країн.

       Об’єктом дослідження є податкове регулювання, як інструмент впливу на соціально-економічний розвиток держави.  
 
 
 

РОЗДІЛ  І

СТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 

1. Роль податкового регулювання в структурі інструментів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

       Сучасний підхід до організації зовнішньоекономічної діяльності все більше уваги віддає економічним інструментам регулювання даного виду господарських стосунків країни. Очевидною є потреба такого регулювання і насамперед це стосується держав з так званою "трансформаційною" або "транзитивною" економікою (такий стан економіки є нестабільним). Розглянемо вплив таких економічних регуляторів, як податок та податкова політика. Формування податкових систем є компетенцією регулятивних органів відповідних держав. Однак в умовах глобалізації економік різних країн, відбувається і співробітництво в галузі податкової політики. Так, конкурентноздатність товарів та послуг, що експортуються, можливість тої чи іншої країни вивозити капітал за кордон, залежать не тільки від ефективності національного господарства, а і від ступеню оподаткування, державного стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, наприклад за допомогою пільг. З точки зору ефективності задач податкової системи необхідно дотримуватись неупереджених норм в оподаткуванні, тобто таких, які б не діяли ні проти ні на користь будь-якого виду діяльності та суб'єкту господарювання. Перше правило концепції неупередженості в оподаткуванні полягає в безпристрасності по відношенню до експорту капіталу. В умовах ідеальної конкуренції це призводить до ефективного розподілу капіталу. Друге правило - це безпристрасність до імпорту капіталу, коли всі діючи на ринку суб'єкти оподатковуються за одною ставкою. Третє правило (національна неупередженість) розуміє однаковий розподіл прибутку від капіталу між державою та платником незалежно від того, де цей капітал інвестований. Найбільшого застосування дані правила знаходять в національних економіках розвинених країн, які мають потужний конкурентний потенціал та не мають потреби в жорсткому податковому регулюванні для забезпечення власних національних інтересів .                Оподаткування, як складова економічної системи, може бути розвиненим і таким, що розвивається. Розвиток податкового регулювання сьогодні змушує брати до уваги зовнішні аспекти податкової політики, а конкретніше - той вплив, який здійснюють податки на конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Наприклад, ріст податків відбивається на кількості робочих місць та вартості робочої сили. Так середня вартість робочої сили в промислових розвинених країнах Західної Європи досягає 32 тис.дол. на рік (від 40 тис.дол. у Німеччині до 10 тис.дол в Португалії). При таких умовах (та відносної рівності в інших) звичайно західноєвропейські підприємці все більшу увагу звертають на ринки Східної Європи [1,34].

        З метою залучення іноземного капіталу загострюється конкуренція між країнами в застосуванні податкових пільг (тут можна згадати і дії України щодо надання пільг іноземним інвесторам по податку па прибуток з юридичних осіб до останньої редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" 1995 року) [2,1]. Але даний податковий стимул не можна вважати суттєвим фактором залучення інвестицій. Так за результатами інвестиційної політики крупних транснаціональних компаній, найбільші інвестиційні потоки в Європу спрямовані до Німеччини, Великобританії, Франції, а країни, відомі своїми податковими стимулами для іноземних інвесторів (Ірландія, Фінляндія, Греція), вважаються несприятливими для іноземних інвесторів. Окрім цього, слід відмітити також таку сторону податкового впливу на зовнішньоекономічну діяльність, як митно-тарифна політика держави. Даний інструментарій може здійснювати суттєвий вплив на експортно-імпортні потоки окремої країни. Дані механізми регулювання перш за все несуть в собі протекціоністські тенденції окремої національної господарської системи, або економічного угруповання та складають порівняно малу долю в загальних податкових надходженнях до бюджету. Саме вони є ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників від сильної конкуренції ззовні. Отже можна зробити висновок, що сучасний етап економічного розвитку України потребує переважно жорсткого податкового регулювання, спрямованого на становлення національного господарства. З огляду на це розглянемо методологічні аспекти застосування податкового механізму та наслідки цього застосування в зовнішньоекономічній діяльності. Якщо вплив митних зборів на торгівлю оцінити доволі просто, то для оцінки фінансових наслідків застосування таких непрямих податків як ПДВ потрібен більш детальний аналіз. Це відноситься також і до оцінки впливу прямих податків (на доход, майно), які входять до загальної суми витрат при визначенні ціни товару, або вартості угоди. При цьому об'єктом оподаткування зовнішньоекономічної діяльності можуть виступати угода, торгова операція, угода про позику, імпорт або експорт товару, майно (капітал), що використовується в торговому обороті. Крім того ввіз та вивіз товарів оподатковується специфічним видом непрямого податку - імпортними та експортними зборами. При розробці механізмів оподаткування в сучасній практиці використовується два підходи. Перший полягає в територіальній прив'язці, тобто країна оподатковує тільки ті доходи, які отримані на її території. Другий підхід бере за основу резиденство ("національність") території [1,36]. На практиці більшість країн використовує поєднання обох підходів з метою максимального захисту своїх фінансових інтересів та формування міцної бази для врегулювання податкових спорів з іншими країнами. В сучасній практиці залучення іноземних осіб та компаній до оподаткування використовуються два підходи: або за основу приймається критерій наявності (відсутності) на території даної держави постійної ділової установи чи ділової бази, за допомогою яких іноземці здійснюють свою діяльність, або безпосередня орієнтація на факт існування (неіснування) діяльності в даній країні. Критерій "діяльності" та "ділової установи" мають застосування тільки для визначення режиму оподаткування прибутків від торгівлі, промислової та інших видів діяльності.

       Щодо прибутків від інвестицій, тут має застосування критерій "джерело доходу", вирішальну роль в якому відіграє місце походження доходу. Такі доходи частіше оподатковуються за ставкою 20-30% з кожної суми, що спрямовується за кордон як винагорода за використання того чи іншого виду інвестиції. В умовах міжнародного економічного співробітництва виникає проблема подвійного оподаткування, яку зумовлює мобільність об'єктів та суб'єктів оподаткування. При застосуванні країнами одного з принципів оподаткування (резиденства), проблема подвійного оподаткування перестала б існувати. Однак через нерівномірність розвитку економічних систем, країни не в змозі взагалі відмовитись від принципу територіальності [1,37]. Тому в сучасній податковій практиці існує два способи врегулювання міжнародного подвійного оподаткування. Перший полягає в прийнятті державою внутрішніх законодавчих заходів в односторонньому порядку. Другий врегульовує дану проблему шляхом укладання міжнародних податкових договорів (угод). З точки зору зовнішньоторговельної політики, регулятивні інструменти прийнято поділяти на три великі групи: імпортні тарифи, податки на експорт, експортні й імпортні субсидії та інструменти нетарифного характеру. Слід підкреслити, що застосування імпортних тарифів та експортних податків безпосередньо пов'язані з впливом на ціну товару і носять очевидний протекціоністський характер.  

2. Специфічна  та адвалерна форма митного тарифу

        Митний тариф на практиці набуває двох форм - специфічного (являє собою фіксований податок на імпортовані товари, яким обкладається кожна фізична одиниця товару) та адвалерного (величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару) мита. Можливо розглянути дію специфічного тарифу (рис. 1.1) в поєднанні впливу на ціну та кількість імпортованого товару і бюджетні надходження.  На рисунку криві імпортного попиту та пропозиції позначені відповідно D(m) та S(m). Точка їх перетину Е відповідає стану рівноваги ( Р(е) - ціна, Q(е) - кількість товару в стані рівноваги). Внаслідок введення країною специфічного тарифу, крива імпортної пропозиції буде змінювати своє положення з S(m) на S'(m), тобто зміщуватись вгору паралельно вихідного положення. Тоді ринкова рівновага буде встановлюватись в точці Е'. В результаті цього споживачі будуть сплачувати за імпортований товар більшу ціну Р(m1) купуючи меншу кількість товару Q(m1). Іноземний імпортер при цьому отримуватиме меншу ціну Р(m2), ніж раніше, в результаті зменшення кількості товару, який купують національні споживачі. Отже специфічний тариф в даному випадку буде мати величину Р(m1)-Р(m2). Доход від такого тарифу, який отримує країна - імпортер, характеризуватиметься площею прямокутника Р(m2) Р(m1) Е' А. Очевидно при цьому, що частину цього доходу сплачуватиме бюджету споживачі (Р(е) Р(m1) Е' В), а частину -імпортери-виробники (Р(m2) Р(е) В А) [3,185].

       В результаті такого засобу у споживачів і іноземних імпортерів зменшується економічний ефект від здійснення торгівельної операції. Для держави ж застосування специфічного тарифу дозволяє досить легко збирати податок, оскільки для цього потрібна лише інформація про кількість товарів, які імпортуються. Але для регулювання імпортних потоків він має суттєвий недолік, особливо при постійному підвищенні ціни на імпортований товар (скажімо при досить великих темпах інфляції), оскільки його величина не пов'язана з вартістю товару. Отже він не є досить ефективним засобом захисту вітчизняних товаровиробників. Для рішення даної проблеми застосовується адвалерний тариф, дію якого доцільно також окремо розглянути (рис. 1.2).

         В даному випадку після запровадження адвалерного мита, крива пропозиції імпортного товару (S(m)) також зміщується вгору і займає положення S'(m), але зміщується не паралельно, оскільки для кожного наступного підвищення ціни (Р) як бази розрахунку мита, величина тарифу також зростає. Висновки з дії такого засобу можливо зробити ті, що й в попередньому прикладі, окрім того, що величина адвалерного тарифу знаходиться в прямій залежності від вартості імпортованого товару.

        Звідси, його використання дозволяє впливати на відповідне підвищення ціни імпортних товарів до цін на аналогічні товари національних виробників. Окрім цього помітним є й те, що автоматично зростатимуть і доходи бюджету країни-імпортера без додаткового законодавчого втручання до зміни тарифних ставок. Але при застосуванні даного тарифу також можуть виникати додаткові проблеми насамперед контролюючого характеру, як то намагання імпортера занизити вартість товару для зменшення величини мита, або намагання держави завищити вартість товару для отримання зворотного ефекту [3,191].

          В сучасній практиці оподаткування застосування митних тарифів носить різний характер. Пільговий характер мають преференційні мита, якими обкладаються певні товари за ставками нижчими, ніж ті що застосовуються в загальному випадку. Критерієм такого підходу може служити, наприклад, походження товару з певної країни, певний проміжок часу імпортування. Необхідно відмітити таку систему пільгового митного оподаткування, яка існує в багатьох індустріальних розвинених країнах, як загальна система преференцій. Вона передбачає безмитний ввіз певного переліку товарів з окремих країн, що розвиваються, при чому одночасно такий же товар з інших країн (передусім індустріальних розвинених) може обкладатись позитивним митом. Також знаходить використання режим найбільшого сприяння, який передбачає надання таких самих пільг конкретній країні, як і торговельним партнерам. Інший підхід - система стягнення мита з імпортних промислових товарів, виготовлених з використання вітчизняних та закордонних компонентів (застосовується, наприклад, США) [4,24 ]. В даному випадку мито стягується ні з усієї вартості товару, а з тої її частини, яка виготовлена за кордоном. Компонент, що виготовлений національним виробником, в даному випадку не оподатковується. Можливо помітити, що дана система вигідна споживачам та стимулює експорт комплектуючих національних виробників. Звертаючись до іншої сторони зовнішньоторговельної політики, експорту, необхідно розглянути такий інструмент її регулювання як експортні податки. Вони, як і імпортні мита, можуть виступати у специфічній та адвалерній формі і мати практично однаковий вплив на зовнішню торгівлю. Для вивчення такого впливу доцільно застосувати вже відомий підхід, скориставшись також кривими пропозиції та попиту на експортні товари, при чому остання є ні чим іншим, як кривою попиту на імпортні товари в країні – торговельному партнері (розглядувана країна поставляє товар на один закордонний) (рис. 1.3).

          До запровадження експортного податку стану ринкової рівноваги відповідала ціна Р(е) та кількість товару Q(е). В результаті запровадження експортного податку крива експортної пропозиції буде зміщуватись вгору паралельно вихідному положенню, якщо мова йде про специфічний експортний податок, та не паралельно (як в даному випадку на рис. 1.3), коли застосовується адвалерний податок. Наслідками даного механізму маємо зменшення пропозиції товару до Q(х1), що в свою чергу веде до збільшення на нього ціни Р(х1) на світовому ринку. Отриманою ціною за реалізований товар експортерами буде ціна Р(х2) - менша за вихідну завдяки зменшенню обсягів реалізації товару на кількість товару, яку експортери вимушені будуть реалізувати на національному ринку, але за меншою ціною. Доход держави в цьому випадку від експортного податку характеризується площею прямокутника Р(х2)Р(х1)Е'А та має два джерела: верхня частина прямокутника - доход, який забезпечується іноземними покупцями; нижня -експортерами-виробниками [3,196].

       Запровадження такого механізму регулювання експорту насамперед є вигідним споживачам країни-експортера, але погіршує становище підприємств-експортерів. Для держави (особливо що економічно розвивається та має дефіцит валютних ресурсів) виникає проблема вибору: або забезпечувати національних споживачів високоякісними товарами і збільшувати джерело бюджетного доходу, або сприяти збільшенню надходження до країни валютних ресурсів. Окрім регулювання даних економічних характеристик, експортний податок дозволяє поліпшити певною мірою умови торгівлі країни (наприклад, в сторону більш позитивного сальдо торговельного балансу), якщо імпортні ціни залишатимуться без змін. Також варті уваги такі його дії як можливість перерозподіляти прибутки в межах країни та боротьба з інфляцією. Застосування митних тарифів великою країною (Україна є прикладом перехідної економіки саме у великій країні) веде до ефекту перерозподілу здобутків від торгівлі в міжнародних масштабах. Виграш великої країни реалізується за рахунок її торговельних партнерів, проти яких застосовуються митні тарифи. З точки зору світової економіки дані регулятори викликають негативні наслідки, оскільки спричинюють зменшення ефективності виробництва та споживання, що веде до втрати частини виграшу від міжнародної торгівлі. Торговельні обмеження впливатимуть на розподіл прибутків між факторами виробництва. Введення митних тарифів у модель Хекшера-Оліна дозволяє зробити висновок про те, що вигідніше використовувати дефіцитні фактори, ніж надлишкові ресурси. Експортний податок стимулює національних виробників збільшувати обсяги продажу на внутрішньому ринку, внаслідок чого експорт товарів зменшується та на нього зростають ціни на світовому ринку. Ці два процеси триватимуть поки попит на імпортні товари на закордонному ринку за вищою ціною не зрівняється з пропозицією експортних товарів за нижчою ціною в країні-експортері, при чому різниця між цінами дорівнюватиме експортному податку. Щодо фіскального змісту, то в обох випадках (імпортних тарифів та експортних податків) частина бюджетного доходу надходить з-за кордону і частина податку перекладається на торгового партнера. При чому чим більша еластичність попиту та пропозиції в даній країні порівняно з іншою країною, тим більше вона отримуватиме експортного податку і менше витрачатимуть її імпортери. Одночасно зі стягненням митних зборів, при імпортних операціях країни застосовують до імпортерів податок на додану вартість та акцизи. В даному випадку базою для застосування ПДВ е митна вартість товару з врахуванням митного збору. Сума акцизного збору вираховується по формулі: А == митна вартість товару х ставка акцизу (%) : 100. Як і попередні податкові інструменти імпортного регулювання, ці два непрямих податки впливають на збільшення ціни імпортованого товару і коректують попит та пропозицію таким же чином, як і митні тарифи. До цього слід додати тільки те, що акцизний збір є більш універсальним, вибірковим по відношенню до виду товару, податком, що дозволяє державі за допомогою нього здійснювати обмеження споживання окремих категорій продукції. Щодо застосування ПДВ при імпортних операціях, то тут використовується два принципи оподаткування: принцип місця призначення, який передбачає стягнення ПДВ з усіх товарів та послуг, які ввозяться на дану територію для кінцевого споживання незалежно де ці продукти виготовлені (в даному випадку оподатковується імпорт і не оподатковується експорт); принцип країни походження: передбачає стягнення ПДВ з усіх товарів та послуг, які вироблені в даній країні незалежно від кінцевого місця їх споживання (в даному випадку оподатковується експорт і не оподатковується імпорт) [3,197]. На сьогодні в світі застосовується переважно ПДВ за принципом місця призначення. При цьому розглянемо вплив оподаткування на здійснення прямих іноземних інвестицій, метою яких є в кінцевому рахунку отримання прибутку (тому доцільно розглянути саме оподаткування прибутку корпорацій). Міжнародна інвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучасних світових господарських відносин і маючи значний вплив на економічний розвиток, має бути регульованою на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. До економічних методів такого регулювання і відноситься фіскальна політика, яка повинна окрім цього регулювання забезпечувати і суто фіскальну привабливість прямих іноземних інвестицій - збільшення надходжень до національного бюджету у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств. В даному контексті слід відмітити, що і непрямі податки також мають вплив на діяльність іноземного капіталу на національному ринку. Методологія їх впливу є аналогічною попередньо розглянутій. Доцільно лише підкреслити, що підвищуючи ціну реалізації товару (послуги), вони знижують попит на продукцію, а в результаті знижується і обсяг її реалізації. Отже підприємство (інвестор) отримує нижчу суму валового прибутку і має менший стимул для нарощування обсягів виробництва. І чим більше сукупна ставка непрямих податків, тим більше ці негативні наслідки. Однак можна сказати, що оподаткування не належить до вирішальних факторів здійснення прямих іноземних інвестицій. При інвестуванні до уваги береться взагалі конкурентоспроможність держави, або конкретного товаровиробника, яка трактується як обумовлене економічними, соціальними і політичними факторами їх стійке становище на внутрішньому та зовнішньому ринках. Проте щодо оподаткування є два суттєвих винятки. По-перше, занадто високі ефективні ставки оподаткування можуть зменшити інвестиційну активність, по-друге, відносно низькі ставки здатні залучити інвестиції до мобільних виробництв, тобто які досить легко при необхідності згорнути. За винятком цих двох факторів незначна відмінність у ефективних податкових ставках в різних країнах майже не впливає на прийняття інвестиційних рішень (особливо це стосується країн Центральної то Східної Європи та країн СНД, де вирішальними є інші економічні та політичні фактори) [4, 25].  
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ В УМОВАХ РОЗБУДОВИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ 

2.1. Перспективи створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій 

       Однією із найбільш прогресуючих форм сучасних міжнародних економічних відносин є міждержавний рух інвестицій, який служить, з одного боку, матеріальною основою глобалізації підприємницької діяльності, а з другого, - фактором економічного зростання національних економік та їх залучення до світового господарства. Упродовж двох останніх десятиріч темпи зростання обсягів іноземного інвестування суттєво перевищували темпи зростання сукупного валового внутрішнього продукту, сукупних національних (внутрішніх) інвестицій та товарного експорту, хоча попит на міжнародні інвестиційні ресурси далеко не задовольняється наявною їх пропозицією.

        Згідно існуючих даних загальні зарубіжні активи лише американських промислових ТНК становлять понад 1500 млрд. доларів, валова балансова вартість фондів їх філій за кордоном понад 500 млрд. доларів. Світова практика свідчить, що для стабільного економічного зростання країни інвестиції повинні становити не менше як 19 - 25 % обсягу її ВВП. А в Україні за останнє десятиріччя розладнався механізм акумуляції внутрішніх інвестиційних ресурсів, дефіцит фінансових коштів для здійснення широкомасштабних програм структурної перебудови економіки посилився затяжною економічною кризою, скороченням бюджетних асигнувань, падінням ВВП, зниженням норми нагромадження капіталу. Як наслідок цього, обсяг внутрішніх капітальних вкладень в економіку України скоротився порівняно з 1991 р. приблизно в 10 разів. Різко уповільнився процес оновлення основного капіталу - машин, устаткування, обладнання, виробничих приміщень тощо. Випуск продукції машинобудування, призначеної для заміни застарілої, зношеної техніки, порівняно з 1990 р. скоротився на 75 - 97%. Як відмічає академік В.Горбулін, сьогодні "ледь животіє більшість з колишніх виробничих гігантів, які виготовляли високотехнологічну продукцію, їх виробничі потужності нині або простоюють у законсервованому стані, або нещадно руйнуються" [5, 18 ].

       Для виходу економіки України з кризового становища, відродження її базових галузей і здійснення структурних трансформацій, нарощування науково-технічного потенціалу, підготовки сучасних кадрів, розвитку власної ресурсної бази необхідно вкласти в народне господарство протягом найближчих 10-15 років, за оцінками експертів, інвестицій у розмірі 50 - 70 мільярдів доларів, тобто не менше 4-5 мільярдів щорічно.

        Залучення додаткових інвестицій насамперед потребують металургійна промисловість - 7 млрд. доларів, машинобудування - 5,1 млрд. доларів, транспорт - 3,7 млрд. доларів, хімія та нафтохімія - 3,3 млрд. доларів. За даними Міністерства промислової політики України, значні кошти потрібні для 53 інвестиційних проектів, з них 16-у галузі металургії, 11-у деревообробній, 10-у хімічній промисловості. Лише для налагодження ефективного видобутку залізної руди на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті необхідно вкласти 105 млн. доларів. На розробку Стремігородського родовища апатитів та ільменітів треба 150 млн. доларів, для реконструкції рейко-балкового цеху "Азовсталі" - 150 млн. доларів, для виробництва листової сталі підвищеної якості на Маріупольському металургійному комбінаті ім. Ілліча - 75 млн. доларів, на оновлення металургійного комбінату "Запоріжсталь" (обладнання цеху з безперервного лиття) - 120 млн. доларів [5,19].

       Без проведення робіт по реконструкції існуючих заводів, без оновлення їх основних фондів Україна не зможе підтримувати статус індустріально розвиненої держави, не зможе вийти із своєю продукцією на світовий ринок, на якому притаманна гостра конкуренція.

       Тому конче необхідно хоч частково компенсувати нестачу національних інвестицій та кредитних ресурсів залученням іноземних. І слід відзначити, що в 1999 році вперше за роки незалежності з'явилися позитивні тенденції в розвитку інвестиційного процесу. Так інвестиції в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування збільшилися на 2,9 %. Ця тенденція спостерігалася і в 2000, 2001 роках. Проблему більш активного залучення України до міжнародних інвестиційних процесів зумовлює недостатній обсяг ввезення іноземного капіталу та його відносно незначний вплив на економічний стан держави. Звідси потребує уточнення стратегія щодо залучення та регулювання іноземних інвестицій з урахуванням наукових обґрунтувань та досвіду інших країн. Практично всі розвинені країни та країни, що розвиваються, в останні 30 - 40 років широко залучали в економіку іноземний капітал у формі прямих інвестицій чи позичкового капіталу.

       Новим об'єктом міжнародного інвестування в 90-і роки стали країни перехідної економіки, в які вже вкладено 160 млрд. дол., з них в Україну надійшла незначна сума іноземних інвестицій, яка обчислюється приблизно в 3,2 млрд. доларів. Привабливість постсоціалістичних країн для Іноземних Інвесторів полягає в тому, що вони належать до швидко зростаючих ринків, їх можна використати як базу з меншими виробничими витратами, з якої вигідно здійснювати експорт. Одним з найголовніших факторів цього є дешева робоча сила [5,20].

        Враховуючи гостру конкурентну боротьбу, яка точиться між країнами-реципієнтами за отримання іноземних інвестиційних ресурсів, надзвичайно важливою для нашої держави є проблема формування привабливого інвестиційного клімату, який на сьогодні за багатьма параметрами значно поступається таким країнам, як Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Словенія, Литва та ін. Про це, зокрема, свідчить той факт, що Україна за рейтингом, визначеним на початок 2000 року, була за основними макроекономічними показниками на 19 місці серед 27 постсоціалістичних країн [6,12].  

2.2. Нормативно-правові та соціально-економічні чинники розвитку міжнародного інвестування 

       Багаторічна практика розвитку міжнародного інвестування показує, що сприятливий для іноземних інвесторів клімат формується головним чином під впливом таких нормативно-правових та соціально-економічних чинників:

• стабільність соціально-політичної обстановки в країні;

• створення  прозорого, стабільного та зрозумілого  для інвесторів законодавства;

• приватизація власності, її надійний захист та обмеження  державного втручання в економіку;

• ставки податків та пільги;

• рівень розвитку національного ринку та доступ до нього;

• простота механізму ввезення капіталу та репатріації  прибутку, належний рівень захисту  іноземних інвестицій;

• законодавче  закріплення приватної власності  на землю;

• демонополізація  валютного ринку;

• розвиненість господарської інфраструктури, зокрема, інфраструктури фондового ринку;

• ступінь  корумпованості владних структур, криміногенних,

екологічних та інших ризиків [7,155].

         Хоча Україна за період свого існування як незалежної держави прийняла велику кількість нормативно-правових актів, що безпосередньо регулюють діяльність іноземного капіталу, варто зазначити, що її владні інституції протягом цього часу проводили вкрай непослідовну політику у сфері заохочення іноземних Інвестицій в Україну. На жаль, доводиться констатувати, що і до нині не створено стабільного законодавчого клімату, який би на практиці забезпечував іноземним інвесторам сприятливі та нормальні умови ведення бізнесу в Україні.

        Як констатував Президент України в Посланні до Верховної Ради України (2000 рік), поки що у нас немає логічно завершеного системного законодавчого забезпечення в жодній із сфер економічної діяльності. Ділову активність підривають постійні зміни чинного законодавства. Усе це в повній мірі відноситься і до законодавства, яке регулює іноземні інвестиції [7,156].

        Першим українським законом, що певною мірою регулював на законодавчому рівні діяльність іноземних інвесторів був Закон "Про захист іноземних інвестицій в Україні" (1991 р.). Він надавав іноземним інвесторам гарантії у разі реквізиції їхніх інвестицій, а також гарантував репатріацію отриманих прибутків та їх реінвестування на території нашої держави [8, 120] . Іншим законом "Про інвестиційну діяльність" (1991 р.) були встановлені загальні засади здійснення інвестиційної діяльності українськими та іноземними інвесторами [8,121]. В березні 1992 р. Верховною Радою був прийнятий Закон "Про іноземні інвестиції", який мав на меті закласти правові основи, а також забезпечити формування сприятливого правового режиму для найширшого залучення в Україну іноземних фінансових коштів, обладнання, технологій, ноу-хау через надання іноземним інвесторам широких прав та преференцій. Зокрема, ним передбачалось встановлення 2-, 3- та 5-річних "податкових канікул" (щодо податку на доходи) для підприємств з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу, зменшення суми доходу, що підлягає оподаткуванню - для підприємств, що повністю належать іноземному інвестору, встановлення подібних пільг для дочірніх підприємств, що створені підприємствами з іноземними Інвестиціями тощо. Однак після набуття чинності цього закону, до нього почали вноситися зміни, спрямовані на звуження прав іноземних інвесторів та позбавлення їх певних пільг, чим був порушений принцип правової стабільності України як держави-реципієнта. Так, виданий урядом в травні 1993 року Декрет "Про режим іноземного інвестування" призупинив чинність попереднього закону і значно звузив коло преференцій і гарантій для іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями. Це дало іноземним підприємцям привід зробити висновок про те, що в Україні не закріпився принцип стабільності по відношенню до правового режиму іноземного інвестування і він може упродовж короткого часу змінюватися в сторону прийняття більш жорстких умов інвестування, що свідчить про непередбачуваність національного інвестиційного законодавства [7,157].

        Важливим чинником, що створює передумови для притоку іноземного капіталу в країну, є соціально-політична стабільність в державі, її рівень в Україні залежить від темпів та результатів політичних і економічних реформ, утвердження принципів демократичної правової держави, довіри до влади, ступеня узгодженості інтересів різних верств населення, толерантності у вирішенні міжнаціональних та релігійних протиріч, формування позитивного міжнародного іміджу країни.