Податковий облік непрямих податків на підприємстві

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

Національний технічний університет 

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра «Фінансів та оподаткування»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «УПРАВЛІНСЬКИЙ ТА ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК»

на тему:

«Податковий облік непрямих податків на підприємстві»

Студентки

Каун Ю. М.

Групи БФ – 10а

Спеціальність  «Менеджмент  організацій»

Науковий керівник

Гудковський С. Б.

ХАРКІВ  НТУ ХПІ – 2013

Зміст

ВСТУП……………………………………………………………………...….…..3

1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ………………..5

1.1.   Історія виникнення та розвиток непрямого оподаткування…………5

2.      Сутність непрямих податків та їх види………………………………..8
3.      Податковий облік ПДВ…………………………………………….…..11
4.      Податковий облік акцизу………………………………………….…...14
5.      Податковий облік мита………………………………………….……..18
2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВОГО ОБЛІКУ ПДВ………....21
6.     Коротка характеристика ПАТ «Криммолоко»…………………….….21
7.     Розрахунок та сплата податкового зобов’язанння з ПДВ…………....23
8.     Порядок складання і подання податкової звітності……………….....25
3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ……...28

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК  Г

Вступ

В даній курсовій роботі розглянута тема податкового обліку  непрямих податків на підприємстві. Актуальність теми курсової роботи зумовлена багатьма факторами. До найголовніших з них належить насамперед той факт, що на етапі переходу до ринкової економіки податки в Україні перетворились в головне джерело наповнення Державного бюджету. По-друге, нині стала очевидною загальна тенденція до посилення ролі держави як суб’єкта політичної влади та одночасного звуження її ролі як безпосередньо господарюючого суб’єкта. В роботі розглянемо систему в цілому, з’ясуємо, яке місце непрямі податки займають в загальній системі оподаткування в Україні. Спираючись на нормативні документи, дамо визначення поняттям: «непрямі податки», «податок на додану вартість», «акцизний збір», «мито». Будемо розглядати як формуються ставки непрямих податків, що є об’єктом оподаткування, якими нормативно-правовими документами регулюється система непрямого оподаткування в Україні.

Тема непрямого оподаткування  завжди була досить актуальною. ЇЇ вивченням  займалися так вчені як А. Вагнер, Д. Кейнс, Ф. Кене,  В. Парето, Д. Рікардо, А. Сміт, російські дослідники – В. Галкін, В. Глухов, І. Дольде, С. Іловайський, О. Ісаєв. Нині також досить велика кількість вітчизняних вчених досліджують дану тему, серед них: М. Дем’яненка, Т. Єфименко, М. Азарова, О. Василика та ін..

Стан непрямого оподаткування  в Україні має декілька головних 
проблем: зниження фіскальної потужності при наповненні бюджету; 
невідпрацьованість системи адміністрування, особливо ПДВ; критичний 
рівень бюджетних відшкодувань і взаємних заборгованостей з ПДВ; 
недостатня повнота охоплення платників податків і бази оподаткування; 
високий рівень ухилення на законних і фіктивних підставах від 
оподаткування; непрозорість функціонування митниці як головної 
інституції, що реалізує непряме оподаткування; недостатньо відпрацьоване 
планування та прогнозування доходів бюджетів від непрямих податків.

Основною метою даної курсової роботи є дослідження системи непрямого оподаткування на підприємстві та його удосконалення.

Відповідно до визначеної мети поставлені наступні завдання: 
• проаналізувати особливості непрямого оподаткування;  
•  оцінити економічну суть непрямих податків;  
•  вивчити основні проблеми непрямого оподаткування на підприємстві;  
• розробити шляхи вдосконалення непрямого оподаткування на підприємстві. 

Об’єктом дослідження в курсовій роботі є система непрямого оподаткування на підприємстві ПАТ «Криммолоко». Предметом роботи є механізм стягування непрямих податків на підприємстві ПАТ «Криммолоко».

1. ТЕОРИТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ
1. Історія виникнення і розвиток непрямого оподаткування

На сучасному етапі  розвитку наша держава знаходиться  на шляху встановлення тісних зв’язків з іншими державами, щоб посісти  гідне місце у світовому економічному просторі серед розвинених країн, знайти власний напрямок ефективної інтеграції, який би якнайкраще відповідав національним інтересам і враховував наявні ресурси, географічне положення, потенціальні можливості.

Провідну роль у мобілізації коштів у Державний бюджет відіграють податки. В основному за їх рахунок створюється фінансова база для виконання державою її функцій і завдань.

Теоретичне обґрунтування  податкових конвенцій базується  на принципах оптимуму Парето. Відповідно до критерію Парето оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь хоча б одній особі, не погіршуючи становище чи добробут будь-кого іншого [6. с.94].

Податки є індивідуальними  безповоротними цільовими платежами  юридичних та фізичних осіб в бюджет певного рівня в розмірах і терміни, встановлені законом.

Фінансова наука, з огляду на певні ознаки, поділила податки на групи. Такий поділ необхідний, бо окремі групи податків потребують відповідних умов оподаткування і стягнення, відповідних адміністративно-фінансових заходів. Таким чином, структура, яка може охопити всі види податків, складається з прямих і непрямих податків. Найсуперечливішими у фіскальній науці є питання про сфери застосування непрямих податків та їх співвідношення з прямими. Саме тому в історії фінансової науки знання генезису сутності окремих форм податків, зокрема непрямих, дасть змогу осмислити світовий і вітчизняний досвід та побудувати в нашій державі збалансовану податкову систему.

Поділ податків на прямі  і непрямі уперше було застосовано  в науковому обігу в ХVI столітті. Економічна сутність прямих і непрямих податків була сформована Джоном Локком, чим було започатковано в теорії оподаткування поділ податків на групи. В основу цього поділу було покладено критерій перекладності. Тобто, визначивши головне положення, що будь-який податок, з кого б він не справлявся, зрештою, ляже на землевласника, Д. Локк встановив, що замість податків, якими обкладається земля непрямо, варто віддати перевагу податку, який безпосередньо справляється з землевласника. Тому вважалося, що поземельний податок є прямий, решта податків – непрямі.

Такої самої думки дотримувалися  і фізіократи, які, виходячи зі свого  головного положення, що лише земля дає чистий дохід, і лише він і може бути джерелом податків, вважали прямим податком тільки поземельний. Усі інші податки фізіократи називали непрямими, оскільки такі податки повинні, зрештою, “лягти на землю”. Так, Ф. Кене, голова фізіократів, говорячи про дію різних податків, вживає термін “прямий” та “непрямий” податок. Прямим податком він вважає лише той, який справляється безпосередньо з чистого земельного доходу, усі інші податки, в тому числі особисті, промислові і податки на доходи від грошових капіталів – непрямі. Послідовники поглядів фізіократів є Анн-Робер-Жак Тюрбо, який стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), єдиний, який є раціональним.

Пізніше економісти теж дотримувалися  поділу податків на прямі й непрямі  залежно від різних поглядів на перекладність  окремих податків, але вчення фізіократів, що лише земля дає чистий дохід  і тому вона повинна бути об’єктом оподаткування, викликали заперечення. Ось думка французького економіста А. Делатура з цього приводу: “Для декого з економістів прямі податки це ті, за допомогою яких законодавець прямо звертається до тих, кого він хоче обкласти податком, непрямі – ті, якими він намагається оподаткувати платників через посередників, розраховуючи на перекладність.” [14].

Поділ податків, в основу якого покладено принцип перекладності  або неперекладності, протримався  упродовж ХVII-XIX століть.

Більшість фінансистів бачить різницю між прямими і непрямими  податками у більшій або меншій їх перекладності, у способі їх справлення або з осіб, яких передбачається оподатковувати, або з таких осіб, стосовно яких передбачається, що вони перекладуть із себе тягар податків на інших.

Такого погляду свого  часу дотримувався і німецький економіст А. Вагнер. Він називав “прямими податками такі, платниками яких, за наміром законодавця, повинні бути і особи, які їх остаточно сплачують; при непрямих податках, навпаки, особи, що сплачують їх безпосередньо, не повинні бути їх остаточними платниками, а повинні перекласти їх на інших”. Цю ж точку зору поділяв і англійський вчений Дж. Стюарт Мілль. Поряд із критерієм перекладності він ставив критерій наміру законодавця. Але Вагнер вважав за необхідне, відповідно до потреб практики, встановити і друге “адміністративно-технічне” поняття прямих і непрямих податків, причому в основу поділу поклав спосіб встановлення податків. З цієї точки зору прямі податки призначаються і справляються на основі постійних даних, які заздалегідь визначаються, тобто за кадастрами, хоча й не лише за ними; непрямі податки – навпаки справляються на основі окремих, радше випадкових даних, а значить заздалегідь не визначаються. Так само визначав різницю між прямими і непрямими податками дореволюційний російський учений-фінансист Д. Львов [5. c 130].

Варто зазначити, що, на думку  А. Вагнера, податкова система лише тоді може упоратися зі своїми завданнями, коли вона відшукує і оподатковує  народний дохід і народне майно  – справжні податкові джерела  – в окремих, одиничних доходах  і майні. Для досягнення цієї мети він передбачає три шляхи оподаткування  доходів і майна відповідної  особи: 1) у момент їх придбання; 2) під час володіння ними; 3) під час їх споживання. Відповідно до цих трьох способів оподаткування маємо три основні види податків: податки на придбання, податки на володіння та податки на споживання. Кожна з названих груп податків, у свою чергу, об’єднується в особливу систему. Переважну частину перших двох груп становлять оцінні податки, а останньої – податки на споживання. Отож, А. Вагнер не поділяє податки на прямі й непрямі, проте неодноразово привертає увагу саме до такого поділу при обговоренні різних податків.

Дехто з економістів, наприклад К.Г. Рау, стверджував, що суть непрямих податків полягає в тому, що вони радше “падають” на яку-небудь дію, факт ніж на особу. Таке саме визначення непрямих податків було і в німецького економіста К. Гофмана у його праці “ Вчення про податки”. Держава передбачає, що споживання платником певного предмета є ознакою існування в його доході податковоспроможних частин, і ставить податок у залежність від його споживання. Такі податки можуть бути названі податками на предмети споживання; вони відповідають податкам непрямим.

Визнаючи суть непрямих податків, варто прислухатись до думки професора  В. Лебедєва: “Таким чином, різниця, яка існує між прямими і непрямими податками, полягає в ознаках податкової спроможності і податкового обов’язку”. У першому випадку “особа має такий-то дохід; відповідно може заплатити стільки-то”, у другому випадку “особа має такий-то предмет, значить у неї є кошти для купівлі, і відповідно можна передбачувати деяку податкову спроможність”. Отже, при опосередкованому встановленні платоспроможності стягуються непрямі податки.

2. Сутність непрямих податків та їх види

Податкова система більшості  країн світу, в тому числі й України, будується на сполученні між прямими та непрямими податками. Перші встановлюються безпосередньо на доход чи майно платників податків, другі включаються у вигляді надбавки у ціну товару або тарифу на послуги та сплачуються споживачами. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою та платником податків, які сплачують податок безпосередньо в бюджет; при непрямому оподаткуванні – суб’єктом цих відносин стає продавець товару чи послуги, який виступає посередником між державою і платником податку (споживачем).

Становлення системи оподаткування  в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 року Закону України “Про систему оподаткування” У ньому  було визначено принципи побудови і  призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об’єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

В Україні використовуються три види непрямих податків: акцизний податок (специфічний акциз), податок на додану вартість (універсальний акциз) і мито.

У недалекому минулому, непрямі податки розглядались лише з негативної точки зору. Але характеризувати непрямі податки тільки як фінансовий тягар для населення – безглуздо, так як таким є всі податки. Мова може йти тільки про одне: наскільки вони торкаються різних верств населення та як виконують своє призначення.

Перевага непрямих податків пов’язана в першу чергу з їх роллю у формуванні доходів бюджету. Однак це не говорить про те, що вони не виконують регулюючої функції. При вмілому їх використанні, непрямі податки можуть бути ефективним засобом регулювання економіки.

По-перше, непрямим податкам характерне швидке надходження  до бюджету. Відбулась реалізація – проводиться перерахування ПДВ та акцизного податку в бюджет. Це, в свою чергу, дає кошти для фінансування витрат.

По-друге, так як непрямі податки охоплюють товари громадського споживання та послуги, то існує висока вірогідність їх повного  або майже повного надходження, а зупинити процес споживання товарів та послуг неможливо.

По-третє, споживання більш-менш рівномірне у територіальному розрізі, а тому непрямі податки знімають напругу в міжрегіональному розподіленні доходів. Якщо доходи бюджету базуються на доходах підприємств, то внаслідок нерівномірності економічного розвитку виникає проблема нерівноцінності доходної бази різних бюджетів. Без використання непрямих податків виникають труднощі в збалансуванні місцевих бюджетів.

По-четверте, непрямі податки суттєво впливають на саму державу. Використовуючи всі свої можливості та інструменти, вона повинна забезпечувати певні умови для розвитку виробництва та сфери послуг, так як чим більше обсяг реалізації тим більші надходження до бюджету. Проблемою тут може бути лише правильний вибір товарів на які розповсюджуються непрямі податки.

По-п’яте, непрямі податки впливають на споживача. При вмілому їх використанні держава може регулювати процес споживання, стримуючи його в одному напрямку та стимулюючи в іншому. Таке регулювання повинно бути відкритим, тому що не завжди інтереси держави співпадають з інтересами суспільства. Таке регулювання, в той же час, ніколи не зможе задовольнити інтереси всіх верств населення. Однак це регулювання необхідно, тому диференціація ставок акцизного податку в Україні виправдана. Разом з тим слід сказати, що єдина для всіх товарів ставка ПДВ знижує його регулюючу роль. Світовий досвід переконує доцільність використання декількох різних ставок. Структура споживання різних верств населення суттєво відрізняється, тому принцип справедливості оподаткування може бути реалізований через диференційований підхід до встановлення непрямих податків на окремі види товарів, робот, послуг. Однак тут теж існують деякі обмеження. Встановлення більш високих ставок тільки на товари першої необхідності та предмети розкоші звужує сферу непрямого оподаткування та зменшує податкові надходження в бюджет. Навпаки, навіть невисокий рівень непрямого оподаткування товарів щоденного попиту забезпечить державі постійні та стабільні надходження, так як постійним, стабільним та значним є суспільне споживання.

Одним із показників результативності адміністрування податків є показники обсягу залучених податкових надходжень у бюджет країни.

Табл. 1.1. Податкові надходження у розрізі окремих податків за 2009-2012 рр., млрд.. грн..

Починаючи з 2011 року спостерігається збільшення податкових надходжень внаслідок впровадження Податкового кодексу та реформування системи    адміністрування податків і зборів.

         Іншим не менш важливим показником результативності адміністрування податків є бюджетне відшкодування ПДВ.

       Табл. 1.2. Бюджетне відшкодування податку на додану вартість грошовими коштами у 2009-2012 рр., млрд. грн.

3. Податковий облік  ПДВ

           Одним з основних джерел формування Державного бюджету України є податок на додану вартість. На частку ПДВ у доходах Державного бюджету припадає близько 35 відсотків.

          Податок на додану вартість — один з основних непрямих податків в Україні. Сутність ПДВ полягає в тому, що він є частиною новоствореної вартості, яка стягується з покупців у вигляді цін на товари і послуги, що продаються (надаються) на кожному етапі їх виробництва і продажу.

Податок на додану вартість — це податок, що стягується з покупців у вигляді надбавки до ціни на товари, роботи, послуги, які їм продаються, а сплачується в бюджет продавцями цих товарів, робіт та послуг.

Платники ПДВ. Відповідно до законів України платниками ПДВ є всі юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

До платників ПДВ належать:

1) будь-яка особа, що  провадить господарську діяльність  і реєструється за своїм добровільним  рішенням як платник податку;

2) будь-яка особа, що  зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що  ввозить товари на митну територію  України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України;

4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи;

5) особа - управитель майна,  яка веде окремий податковий  облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном;

6) особа, що проводить  операції з постачання конфіскованого  майна, знахідок, скарбів, майна,  визнаного безхазяйним, майна,  за яким не звернувся власник  до кінця строку зберігання, та  майна, що за правом успадкування  чи на інших законних підставах переходить у власність держави, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

7) особа, що уповноважена  вносити податок з об'єктів  оподаткування, що виникають внаслідок  поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку;

8) особа - інвестор (оператор), який веде окремий податковий  облік, пов'язаний з виконанням угоди про розподіл продукції.

Об'єкт оподаткування. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце  постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі  операції з передачі права власності  на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з  передачі об'єкта фінансового лізингу  в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце  постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) постачання послуг з міжнародних  перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом [1].

База оподаткування. Базою оподаткування виступає договірна (контрактна) вартість продукції, робіт послуг, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного податку, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг).

База оподаткування це конкретна величина, виражена як правило  в грошовому еквіваленті до якої застосовується ставка податку (20% або 0%), а об'єкт оподаткування це тільки визначена законом дія по закінченню якої вона буде оподаткована.

Залежно від того, які  операції здійснюють господарські суб'єкти, розглянемо особливості обчислення бази оподаткування. Для визначення бази оподаткування на вітчизняні товари, роботи та послуги застосовується так  званий прямий метод, згідно якого підприємство, що здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну (регульовану) ціну без ПДВ, виходячи з її собівартості, прибутку, мита та акцизу, інших податків, які включаються в ціну, тобто база оподаткування визначається за схемою. (рис 1.1)

База оподаткування на вітчизняні товари, роботи та послуги

Визначається як

Собівартість

СУМА

Прибуток

Митні збори

Акцизний податок

Інші податки, що включаються в  ціну

Рис. 1.1 Формування бази оподаткування  на вітчизняні товари, роботи та послуги

4. Податковий облік акцизу

            Акцизний податок відноситься до непрямих податків і виступає податком на споживання. Велика увага, яка приділяється розвитку та використанню механізму акцизу, пов’язана із зручністю його для держави та певною непомітністю для споживачів. В цих умовах саме акциз виступає основним різновидом непрямих податків, при якому об’єктом оподаткування є вартість товарів, які мають специфічну особливість (тютюнові вироби, алкогольні напої тощо). В більшості країн саме тому формувалися акцизні групи, куди держава включала специфічні різновиди товарів або товарів, які пов’язані із споживанням заможними верствами населення.

До підакцизних товарів належать:

• спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;
• тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;
• нафтопродукти, скраплений газ;
• автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Платники акцизного збору.  Платниками акцизного збору відповідно до чинного законодавства в Україні є:

1. Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.
2. Особа - суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України.
3. Фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства.
4. Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку.
5. Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно.
6. Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог.
7. Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов.
8. Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов.
9. Платниками особливого податку на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами є фізична або юридична особа - резидент або нерезидент (в тому числі їх відокремлені підрозділи), які проводять операції з деривативами або з продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів.