Податок як інструмент бюджетного регулюванн

     ВСТУП 

     За  всіх часів суспільство не могло  і не може обходитися без системи  оподаткування. Завдяки податкам держава  має можливість накопичувати матеріально-фінансові  ресурси, необхідні для її функціонування. Податки є основою формування державного бюджету, інструментом стимулювання окремих видів господарської діяльності та обмеження розвитку інших.

     Система оподаткування України є досить ліберальною відносно платників  податків, чим значно відрізняється  від податкових систем розвинутих держав. Однак сама по собі ця ліберальність не гарантує ефективності податкової системи, яка на даному етапі розвитку країни потребує реформування.

     Податки – дуже складна й надзвичайно  впливова на всі економічні явища  та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку податки – це фінансове підґрунтя існування держави, мірило її можливостей у світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання суспільного добробуту народу.

      І з другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Їх мобілізація й використання зачіпає інтереси не тільки кожного підприємця чи громадянина, а й цілих верств населення і соціальних груп, між якими точиться жорстока боротьба за цивілізації спричиняли соціальні потрясіння і війни. На сьогодні податки – це найефективніший інструмент впливу держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню.

      Податки – це обов’язковий елемент економічної системи держави незалежно від того, яку модель економічного розвитку вона вибирає, які політичні сили перебувають при владі. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку – позбавленою будь-якого сенсу.

      Актуальність  даної теми полягає в тому, що роль податків та податкової системи  за сучасних умов розвитку держави  постійно зростає. Про це свідчить, насамперед, реформування податкової системи нашої країни, а саме прийняття нового Податкового кодексу та змін до нього, та постійна зацікавленість з боку політиків, вчених,  економістів, сферами податкового законодавства різних держав світу, що спричинено, в свою чергу, наслідками фінансової кризи.

     Метою даної курсової роботи є розкриття сутності податків як інструменту бюджетного регулювання, визначення суті та механізмів податкового регулювання економіки, аналіз реалізації регуляторної функції податків на Україні, надання характеристики окремих видів податків та податкової системи, розгляд особливостей функціонування податкової політики України.

     Для досягнення поставленої мети дослідження  необхідно виконати такі завдання:

- визначити  сутність податків та їх місця в економічній системі України;

- дослідити необхідність та особливості становлення бюджетної системи;

- охарактеризувати роль прибуткового оподаткування у формуванні дохідної частини державного і місцевого бюджету;

- проаналізувати надходження непрямих податків до державного бюджету України;

- дослідити зарубіжний досвід формування бюджетного регулювання;

- визначити недоліки функціонування податкової системи та проблеми бюджетного регулювання економіки.

     Питання визначення місця податків в системі  бюджетного регулювання  країни та окремих видів діяльності не є новим, як у вітчизняній, так і зарубіжній економічній літературі. Його дослідженню присвячували свої праці науковці минулого та багато сучасних авторів. Теоретичну основу дослідження податкової системи та механізмів податкового регулювання сучасної економіки становлять праці класиків світової економічної думки: Дж.М. Кейнса, Дж.С. Міля, Д. Рікардо, П. Семюелсона, А. Сміта , та ін. Англійський економіст Дж. М. Кейнс у своїй роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» одним з перших поставив питання про нестійку природу господарства, заснованого на приватному підприємництві. Важливість регулюючої функції оподаткування підкреслюють і українські вчені. Серед вітчизняних дослідників цієї проблеми слід назвати О. Василика, В. Вишневського, М. Крупку, Н. Кучерявенко, І. Лукінова, І. Луніну, П. Мельника, А. Соколовську, В. Федосова,та ін.[11, C. 4].

     Податки є необхідною ланкою економічних  стосунків в суспільстві з  моменту виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного пристрою завжди супроводяться перетворенням податкової системи. У сучасному цивілізованому суспільстві податки — основна форма доходів держави. Окрім цієї суто фінансової функції податковий механізм використовується для економічної дії держави на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на стан науково-технічного прогресу. Податки відомі давним-давно, ще на зорі людської цивілізації. Їх поява пов'язана з найпершими суспільними потребами.

     У зв’язку зі зміною облікового забезпечення звітності про податки, збори  та платежі виникла потреба в підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

     Система оподаткування України є сукупністю податків, зборів, інших обов'язкових  платежів до бюджету і внесків  до державних цільових фондів, що стягуються в установленому порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОДАТКІВ ЯК ІНСТРУМЕНТІВ БЮДЖЕТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 
 

     1.1. Загальна характеристика податків та їх місце в економічній системі України

     Появу податків завжди пов’язують з виникненням держави, тож їх історія нараховує тисячоліття. Проте в сучасному розумінні податки стали розвиватися в період становлення та розвитку буржуазного суспільства, а принципи податкової системи були сформульовані економістом А. Смітом у кінці XVIII ст. У Росії термін "податок" не застосовували аж до середини XVIII ст. Для позначення фіскальних платежів використовувалися терміни "данину", "подати", тому, наприклад, податкова політика країни називалася податковий політикою. Вперше в літературі термін "податок" вживається в роботі "Про кріпосному стан селян в Росії" історика А. Я. Полєнова (1738 - 1816) в 1765 р. У науковому обігу і законодавстві термін "податок" утвердився лише в XIX в.

     Податки – це обов'язкові, безумовні платежі  юридичних і фізичних осіб до відповідного бюджету, що справляються з платників податків відповідно до Податкового кодексу України. Їхній економічний зміст – це фінансові відносини між державою й платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою своїх функцій. Податки є однією з форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку.

     Умовами виникнення податків є утворення  держави, суспільний поділ праці та формування товарно-грошових відносин.

     До  основних елементів податку належать:

1. платники податку – учасник процесу справляння податку;
2. об’єкт оподаткування – явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок;
3. ставка податку – це законодавчо встановлений, виходячи із об’єкта або одиниці оподаткування, розмір податку або збору;
4. порядок обчислення податку;
5. податковий період;
6. строк та порядок сплати податку;
7. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку;
8. база оподаткування [3; ст. 34].

     Податки характеризуються такими ознаками:

     1) можуть бути сплачені лише  до бюджету, а не до іншого  грошового централізованого або  децентралізованого фонду;

     2) справляються на умовах безповоротності.  Повернення податку можливе тільки в разі його передплати або тоді, коли законодавством передбачені пільги щодо такого податку;

     3) мають односторонній характер  встановлення. Оскільки податки  сплачуються з метою покриття  суспільних потреб, які в основному  відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платника, то вони є індивідуально безповоротними. Сплата податку не породжує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на користь конкретного платника;

     4) є виключно атрибутом держави  і базуються на законодавчих актах;

     5) відсутністю конкретного еквівалентного  обміну;

     6) відсутністю цільового призначення  (рис. 1.1.).

     Рис. 1.1. Характерні ознаки податку*

     *Розроблено автором на основі даних літературних джерел 

     При формуванні цілей податкової політики необхідно виходити із об’єктивних функцій податків. Слід погодитися з Б.Х. Алієвим, А.М. Абдулгалімовим, які відмічають, що “в економічній літературі дотепер немає єдиної думки щодо кількості, сутності і реалізації податкових функцій. Різні автори наводять різні комбінації податкових функцій, до яких відносять фіскальну, економічну, перерозподільну, контрольну, регулюючу, соціальну, політично-економічну, стимулюючу та інші, частина яких не має під собою наукового і теоретичного обґрунтування, щоб віднести їх до об’єктивних функцій податків” [6; ст. 34]. Не вдаючись до дискусії щодо кількості і змісту функцій податків, зазначимо ті з них, які визначають цілі і завдання податкової політики ( рис. 1.2. ).

     Рис. 1. 2. Співвідношення цілей і завдань  податкової політики*

     *Розроблено  автором на основі даних літературних  джерел

     1. Фіскальна – основне призначення  полягає в мобілізації та накопиченні  коштів в державних фондах.

     2. Розподільча (соціальна) одним  із призначень податків є розподіл  суспільних доходів з боку  більш сплатоспроможних верств населення та суб’єктів господарювання на користь малозабезпечених; за рахунок виробничих галузей національної економіки на користь суб’єктів невиробничої сфери тощо. Завдяки цій функції підтримується соціальна рівновага та забезпечується відносна рівномірність доходів різних верств громадян.

     3. Регулююча функція – податки  як інструмент примусового вилучення  частини доходів суспільства  здатні суттєво впливати на  стан національної економіки.  Позитивний вплив дозволяє говорити  про стимулюючу роль податків, негативний – про дестимулюючу роль оподаткування. Важливість урахування в державній економічній політиці цієї функції була доведена новим економічним курсом Ф.Д.Рузвельта в роки Великої Депресії 1920-1930-х рр.

     Податки мають не тільки економічний, а й соціальний характер. Вони є своєрідною ціною за суспільні блага і трансфертні платежі, які отримують громадяни країни.

     За  формою оподаткування розрізняють  прямі та непрямі податки:

- прямі податки – обов’язкові платежі, які напряму сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об’єкта оподаткування (податок з прибутку підприємств, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників транспортних засобів);

- непрямі податки – обов’язкові платежі, які сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми, причому сума податку збільшує ціну товару (ПДВ, акцизний податок, мито)[7; ст. 23].

Таблиця 1.1.

Розмежування  прямих і непрямих податків[7; ст. 23].

     Таким чином, податки – це обов’язкові  платежі, які законодавчо встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізичними особами в процесі  розподілу та перерозподілу частини вартості ВВП й акумулюються в централізованих грошових фондах для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

       Протягом останніх десяти років в загальних обсягах доходів державного бюджету України більш ніж сімдесят відсотків належить саме податковим надходженням  до бюджету. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. З кожним роком їх питома вага в загальній сумі бюджетних надходжень зростає, що свідчить про значну залежність нашої країни від суми податків, яка  мобілізується  як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні місцевого самоврядування. Питома вага надходжень до загального фонду державного бюджету п’яти найбільших податків і зборів (ПДВ, податку на прибуток, податку з доходів фізичних осіб, акцизного збору), які в середньому з 2008 – 2010 рр. становлять 71,8% всіх надходжень бюджету держави, але у 2010 р знизилась до 74,9% проти 76,5% у 2008 р., що свідчить про диверсифікацію джерел доходів.

     Оскільки  частка податкових надходжень становила 74,9%, це означає, що основними його наповнювачами  є населення, як платники податків, які є кінцевими споживачами  товарів і послуг. Така ситуація притаманна країнам, що розвиваються, у яких малорозвинений малий і середній бізнес [34;ст. 54-64].

      Отже, в українській бюджетно-податковій системі переважно використовуються непрямі податки (податок на додану вартість, акцизи), що підтверджує той факт, що Україна є країною, яка тільки розвивається.  В Україні йде поступове реформування бюджетних взаємовідносин, а в їх частці і взаємовідносин, які стосуються формування доходної частини бюджету.

     1.2. Необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання

     Виходячи  із сутності державного бюджету як об’єктивної економічної категорії, під бюджетним механізмом вважаємо сукупність видів бюджетних відносин, гармонізацію їх послідовності і  взаємозв’язку у процесі формування та використання централізованого фонду грошових коштів держави. Таким чином, бюджетний механізм як об’єктивне економічне явище – це теоретична модель державного бюджету.

     За  економічною сутністю бюджетний  механізм відображає комплексну взаємодію  організаційних і методологічних заходів у формі бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, що діють на правовій основі і забезпечують функціонування бюджетної системи в економіці держави, їх практичне застосування для виконання цілей і завдань, окреслених бюджетною політикою. Бюджетний механізм – це складна економічна форма цілеспрямованої взаємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політики держави [26; ст. 53].

     Функціонування  бюджетного механізму визначається кількісними і якісними характеристиками. Кількісна характеристика бюджетного механізму визначається обсягом фінансових ресурсів, що мобілізуються і використовуються бюджетною системою для виконання цілей та завдань, окреслених бюджетною політикою. А якісна характеристика показує технологію формування і використання фінансових ресурсів із застосуванням бюджетних інструментів (ставки, норми, строків, санкції, стимулів тощо) з метою забезпечення виконання кількісних характеристик. Організаційна будова бюджетного механізму має трирівневу структуру. На першому (визначальному) рівні діють методи бюджетного механізму. Функціонування бюджетної системи на другому рівні забезпечують бюджетні інструменти, а на третьому рівні діють важелі бюджетного механізму.

     Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію  бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою  яких визначаються оптимальні параметри  формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх розміщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного бюджетного механізму не може забезпечити оптимального обсягу формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх раціонального використання, ефективність функціонування бюджетного механізму може бути досягнута за узгодженої взаємодії усіх складових господарського механізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження заходів щодо удосконалення усіх складових господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва.

     Слід  зазначити, що бюджетна система України  постійно розвивалася та вдосконалювалася і на сьогодні має в основному  сформований механізм для здійснення бюджетного регулювання, спрямованого на підвищення рівня соціально-економічного розвитку України. Разом з тим зазначені позитивні результати ще не дають підстав для висновку про радикальні зрушення у фінансово-бюджетній сфері, в якій залишається ряд невирішених проблем. Бюджетна політика у сфері видатків не досить ефективно впливає на соціальний розвиток та економічне зростання як передумову підвищення життєвого рівня та добробуту населення. Має місце недостатній рівень поєднання фіскальної і стимулюючої функцій податкової політики, потребують подальшого вдосконалення міжбюджетні взаємовідносини, які ще не повністю враховують економічний потенціал регіонів.

     Податкові надходження відіграють значну роль у системі бюджетно-податкового  регулювання у країнах з розвиненою та перехідною економікою. Від ступеня прогнозованості податкових надходжень, керованості процесу їх формування залежить насамперед, фінансово-бюджетна збалансованість, ефективність бюджетної політики та її вагомість у системі інструментів державного регулювання економіки.

     На  сучасному етапі економічних перетворень в Україні посилюється роль системи оподаткування та податкової політики в системі бюджетно-податкового регулювання економіки. Виконуючи фіскальні функції, податки одночасно забезпечують раціональний перерозподіл ВВП, служать вагомим важелем державного регулювання економіки.

     Формування  податкових надходжень бюджету повинно  розглядатися не тільки як невід’ємна складова бюджетного процесу, а, передусім  як інструмент регулювання фінансово-економічних  відносин. Потребує перегляду та подальшого вдосконалення система прогнозування та планування податкових надходжень бюджету України. Вирішення цих проблем визначає актуальність дослідження, спрямованого на удосконалення теоретико-методологічних та організаційних засад бюджетно-податкового регулювання в Україні.

     На  даному етапі розвитку державних  фінансів у недостатній мірі вирішені питання формування доходів бюджету  шляхом впровадження відповідної податкової політики з врахуванням циклічності  темпів економічного зростання. Проблемним як з теоретичного, так і практичного погляду залишається питання прогнозування обсягів податкових надходжень на наступний бюджетний період та середньострокову перспективу [15; ст. 132].

     Своєчасне наповнення дохідної частини Державного бюджету України є базою розбудови економіки держави та гарантією соціального забезпечення

населення. Важливу роль у цьому процесі  відведено податковим надходженням як вагомому джерелу поповнення бюджету. Податки є регулятором перерозподілу  валового внутрішнього продукту (ВВП), вони відчутно впливають на економічні процеси в державі.

     Вплив системи оподаткування на розвиток економіки та розмір бюджетних надходжень залежить від фінансово-господарської  діяльності підприємств.

       З одного боку, податковий тиск  повинен бути помірним, а з  іншого — податкові надходження мають бути стабільними i давати змогу державі виконувати свої функції. Аналізуючи стан економіки в останні роки, відзначимо, що мобілізація доходів до бюджету відбувалась в умовах нестабільної економіки, про що свідчить деякий спад обсягів виробництва промислової продукції та уповільнення темпів зростання ВВП.

     Отже, на сучасному етапі Україна перебуває  на шляху побудови ефективної соціально  орієнтованої ронкової економіки, водночас відбувається розбудова і податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Вплив податкової політики на розвиток економіки проявляється насамперд у підвищенні життєвого рівня населення, що не супроводжується збільшенням рівня податкового навантаження, у відновленні прискореного економічного зростання на базі запровадження інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Крім того, податки є основною умовою створення сприятливого інвестиційного клімату в державі та одним із головних важелів наповнення державного бюджету.

     Ефективність  бюджетного регулювання залежить від  результативності застосування принципів  формування доходів бюджетів усіх рівнів із метою підтримки макроекономічної та соціальної рівноваги використання податків державою в рамках реалізації ефективної економічної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ЗА РАХУНОК ПРЯМОГО ТА НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ 
 

     2.1.  Роль прибуткового оподаткування  у формуванні дохідної частини  державного і місцевого бюджетів

     Однією  з складових податкової системи  України є прямі податки, які  відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається найсправедливішим.

     Застосування  податків, а зокрема прямих є одним  з економічних методів керування  і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних  інтересів із інтересами підприємств, підприємців і працівників. За допомогою прямих податків здійснюється найбільший вплив на фінансово-господарську діяльність підприємств, визначаються взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів.

     Прямі податки поділяють на дві групи: особисті та реальні. Різниця між ними – у співвідношенні платника та об’єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним є платник, і податки встановлюються персонально для нього, а вторинним – об’єкт обкладання. При реальному оподаткуванні передбачається оподаткування майна за зовнішніми ознаками, тобто первинним виступає об’єкт обкладання, а вторинним – платник [16;ст. 231].

     Отже, особисті податки – це податки, які  встановлюються особисто для конкретного  платника залежно від його доходів. У сучасній практиці оподаткування видами особистих податків є податок з доходів фізичних осіб, майновий, на спадщину і дарування.

     Реальні податки – це податки, що передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками; їх платниками є власники майна, незалежно від доходів.

     В Україні прибуткове оподаткування  громадян в нинішній його формі вперше з’явилося в період 1920-х років. У період незалежності України справляння та адміністрування ПДФО регламентувалося Законом Української РСР «Про прибутковий податок з громадян Української РСР, іноземних громадян та осіб без громадянства» (з 1991 року), Декретом КМУ «Про прибутковий податок з громадян» та  ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» (з 1 січня 2004 року), прийняття якого у значній мірі змінило раніше діючий механізм оподаткування доходів громадян. До того ж, згідно ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» при визначенні бази оподаткування була введена така категорія як податкова соціальна пільга. Починаючи з 2011 року, оподаткування ПДФО регулюється Податковим Кодексом України [17; ст. 235].

     На  сьогоднішній день надходження від  податку на доходи фізичних осіб до Зведеного бюджету України посідають  щільне місце в сукупному обсязі податкових надходжень (програючи лише надходженням від ПДВ). 

     Таблиця 2.1.

     Обсяг податку з доходів фізичних осіб протягом 2006-2010 років*

     *Складено  на основі даних Міністерства  фінансів України

     Як  можна побачити з даних табл. 2.1, частка податку з доходів фізичних осіб складає в середньому 15% доходної частини Зведеного бюджету України з тенденцією до її підвищення. Натомість темп росту надходжень від ПДФО до бюджету характеризується нерівномірністю, що головним чином пов’язано зі зниженням рівня  доходів фізичних осіб у кризові 2008-2009 роки, коли обсяги надходжень поступово зменшувалися. Натомість, у 2010 році динаміка надходжень від податку вже була позитивною.

     Нині  податок на доходи фізичних осіб за обсягом надходжень займає провідне місце у системі прямих податків в Україні (рис. 2.1.):

Рис. 2.1. Порівняння обсягів надходження прямих податків до Зведеного бюджету України протягом 2006-2010 р.р.*

*Складено  на основі даних Міністерства фінансів України 

     Як  видно з наведених даних, протягом 2006-2010 років надходження від податку на прибуток підприємств переважали надходження від ПДФО (хоча у 2007 році вони були практично рівнозначними). Натомість, починаючи з 2009 року, ПДФО за обсягом надходжень значно перевищував податок на прибуток. Це пояснюється тим фактом, що доходи фізичних осіб є «більш стійкими» по відношенню до дії фінансової кризи, аніж прибуток підприємств.