Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя

Зміст

Вступ……………………………………..…………………………………..4 
Розділ І. Правовий  режим майна подружжя……..……… .+  
1.1 Право подружжя на спільне майно………………………………………12

1.2 Власність кожного з подружжя. …………………………………………17 
Розділ ІІ. Поділ та порядок поділу спільного майна подружжя…………………………………………………………………20 
2.1 Поділ спільного майна подружжя в судовому порядку. ………….. ….23 
2.2 Визначення часток при поділі спільного майна подружжя. ……… ….27

Практична частина………………………………………………….34 
Висновки …………………………………………………………………44 
Список використаних джерел………………………………….45 

ВСТУП

Будь-яка  наука поєднує в собі систему  понять, які дають об'єктивно правильну  уяву про предмет, що вивчає певна  наука, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням понятійного апарату, з уточненням понять, які складають  її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначеністю понять, від якості яких значною  мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

При визначенні поняття «Поділ сімейного майна  подружжя», її окремих видів та класифікації вчені використовували різні  підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «Поділ сімейного майна  подружжя» та види поділу, а саме за угодою сторін, та в судовому порядку, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в  якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві  риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законодавець.

Отже, сімейне кодекс має право  для можливого виникнення суб'єктивного  права на поділ майна після  розірвання шлюбу . Право на поділ  майна  може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і  суб'єктивного факторів.

Мета курсового дослідження  полягає в тому, щоб з урахуванням  досягнень науки сімейного  права, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду  розробити концептуальні напрямки правового регулювання поділ  майна подружжям , визначити правові  дефініції в умовах побудови демократичної  правової держави.

Об’єкт дослідження становлять  права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При поділі майна  потрібно визначити  його предмет, тобто те майно подружжя, яке підлягає поділу. При поділі майна подружжя мають враховуватися  три категорії об’єктів:

а) речі (окрема річ або сукупність речей), які належать подружжю на праві  спільної сумісної власності;

б) кредиторські вимоги подружжя (право  вимоги за договором позики, купівлі-продажу  тощо, коли подружжя виступає як кредитор і вправі вимагати повернення боргу, передачі речі тощо);

в) боргові зобов’язання подружжя (зобов’язання, за якими подружжя виступає як боржник і зобов’язане повернути  борг, повернути або передати річ  тощо).

Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, що в комплексі застосовуються для вирішення задач дослідження та досягнення його мети.

Розділ І. Правовий режим спільного майна  подружжя

Сімейне право України закріплює принцип  спільності майна подружжя, який означає  об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в  єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям  за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права  щодо майна, яке належить їм на праві  спільної сумісної власності; майно  належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження  спільним майном, діє в інтересах  подружжя.

Щодо  спільного майна подружжя здійснює права власника. В літературі правильно  зазначалося, що право спільної сумісної власності подружжя є різновидом права приватної власності фізичних осіб. Тому на подружжя поширюються  загальні правила щодо об’єктів права приватної власності1. Сімейне законодавство містить норми, що визначають різновиди майна, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Розглянемо їх детальніше.

 Згідно  з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві  спільної сумісної власності  належить майно, набуте за час  шлюбу. Сімейне законодавство  встановлює, що кожна річ, набута  за час шлюбу, крім речей  індивідуального користування, є  об’єктом права спільної сумісної  власності подружжя [11;ч. 2 ст.60]. Подружжя  може проживати, працювати і  отримувати майно у різних  містах і навіть у різних  країнах, управляти майном будь-якої  вартості та місце знаходження.  Головним є відповідність дій  кожного з подружжя принципу  добросовісності й пріоритету  сімейних інтересів. Отримане  кожним із подружжя майно (незалежно  від того, хто саме його отримав)  буде визначатися як майно,  набуте подружжям під час шлюбу.

Сімейне законодавство не розкриває детально зміст поняття «майно, набуте за час шлюбу». Відсутній у ньому  і перелік такого майна. В ч. 1 ст. 61 СК вказано, що об’єктами права  спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Важливо зазначити, що закріплення  певного нерухомого, а також окремих  видів рухомого майна лише за одним  із подружжя не означає, що другий не має  на нього права. Процедура реєстрації має формальний характер і не визначає права власності подружжя. Незалежно  від реєстрації майна на ім’я одного із них, якщо воно було набуте за час  шлюбу, майно вважатиметься спільним на загальних підставах.

Серед доходів  подружжя важливе значення мають  заробітна плата, пенсія, стипендія  та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким  чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна  плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені:

 а)  до сімейного бюджету, 

б) на особистий  рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи.

 Таким  чином, надходження тільки тоді  будуть вважатися спільним майном  подружжя, якщо кожен з них  виявив свою волю щодо передачі  грошей до сімейного бюджету.  Якщо цього зроблено не було, то майно вважається роздільним  і належить тому з подружжя, який його отримав.

Треба зазначити, що вказана норма є для сімейного  законодавства України. Правила, що діяли раніше, не пов’язували виникнення права спільної власності подружжя з фактом внесення заробітної плати, пенсії та стипендії до сімейного  бюджету. Таким чином, це майно вважалося  спільним з моменту, коли виникало право  власності на нього, тобто з моменту  отримання заробітної платні одним  із подружжя. Утім, законодавче рішення, закріплене в Сімейному кодексі  України, в теоретичному плані не є новим. Свого часу питання щодо правового режиму заробітної плати, пенсії та стипендії досить жваво  обговорювалося в юридичній літературі. Деякі вчені дійсно пов’язували  виникнення права спільної власності  подружжя щодо заробітної плати й  інших надходжень з фактом передачі їх до бюджету сім’ї. Надалі така позиція  зазнала значної критики, бо відповідно до неї між отриманням вказаних сум  та їх переходом у спільну сумісну  власність подружжя виникає певний розрив. Унаслідок цього з моменту  отримання до моменту безпосередньої передачі грошей до спільного бюджету  той з подружжя, хто отримав  гроші, будучи їх власником, вправі самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися ними. Це суперечить основній ідеї режиму спільності майна, встановленого сімейним законодавством України. Заробітна  плата та інші різновиди грошових надходжень одного із подружжя мають  вважатися спільним майном подружжя з моменту їх фактичного отримання, тому що намір одного з подружжя внести їх до бюджету сім’ї передбачається.

Відповідно  до  СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах  сім’ї, то гроші, інше цінне майно, в  тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Ця норма є не зовсім чіткою. Не зрозуміло, про які саме договори в ній ідеться. Можна припустити, що — про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримає винагороду, вона відповідно до ч. 3 ст. 61 СК є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Треба однак зазначити, що винагорода, про яку йде мова в ч. 3 ст. 61 СК, не може бути відзнакою  особистих знань, вмінь або досягнень  одного з подружжя в певній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають  роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК.

Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні  інструменти, оргтехніка, лікарське  обладнання тощо), придбані за час шлюбу  для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності  подружжя. Таким чином, якщо за час  шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об’єктом його права власності. Законодавство  виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати обом з  подружжя. Чоловік або жінка, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання  у разі поділу майна подружжя. При  цьому він зобов’язаний виплатити  другій стороні вартість належної йому частки майна. В ст. 61 СК використовується термін «професійні заняття». Однак  його не можна трактувати занадто  вузько  тільки в плані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не тільки професійну діяльність подружжя, а й їх хобі, різні захоплення, не пов’язані безпосередньо з  їх основною професією. Головне, щоб  це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати  певний вид діяльності (займатися  фотографуванням, музикою, живописом  тощо).

Подружнє  життя є, як правило, тривалим за характером, тому речами, що належать на правi власності  одному з подружжя, протягом спільного  життя нерідко користуються обидва з них. Здійснюючи догляд за таким  майном, подружжя вкладає в нього  спільні кошти та працю. У випадку  поділу майна, один із подружжя, який не є власником, нерідко просить  врахувати цю обставину i визнати  вказане майно спiльним. Законодавство  вирiшує це питання таким чином. Згiдно зi ст. 62 СК України, якщо майно, яке було власнiстю одного з подружжя, за час шлюбу iстотно збiльшилося у  своїй вартості внаслiдок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Для визнання роздiльного майна спільним згiдно зi ст. 62 СК необхідно, щоб вартість роздiльного майна в перiод шлюбу збільшилася істотно. Тільки у цьому разі майно може бути визнане спільним.

Відповідно  до ст. 63 СК дружина та чоловік мають  рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. У зв’язку з тим, що в праві власності на майно  частки подружжя не визначені, вони мають  координувати свої дії щодо цього  майна і не можуть розпоряджатися своєю часткою в праві, як це має  місце у відносинах спільної часткової  власності. Невизначеність часток у  праві власності подружжя на майно  спричинює два важливих наслідки. По-перше, за загальним правилом, дії  одного з подружжя щодо володіння  та розпорядження спільним майном розглядаються  як дії подружжя. Згода іншого з  подружжя передбачається до того часу, коли не буде доведено протилежне. По-друге, у випадках, передбачених законом, для  здійснення певних юридичних дій  потрібна воля подружжя. Це пояснюється  тим, що річ належить подружжю на праві  власності без визначення часток, тому розпорядження здійснюється в  обсязі речі в цілому, а не її окремої  частки.

Сімейний  кодекс встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності [11;ст. 65].

Відповідно  до норм цивільного та сімейного законодавства  України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають  бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. Так, нотаріальної форми та державної  реєстрації потребують договір купівлі-продажу  земельної ділянки, єдиного майнового  комплексу, житлового будинку, квартири або іншого нерухомого майна (ст. 657 ЦК). Нотаріальної форми потребують договір дарування нерухомої  речі (ст. 719 ЦК), спадковий договір  та заповіт подружжя [16;ст. 1304, 1243, 1247 ]; шлюбний договір [11;ст. 94 ] тощо. З  урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально  посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно  до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним  із подружжя договорів стосовно цінного  майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким  чином, законодавство закріплює  нову оціночну категорію «цінне правочинами, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріально  посвідчена [11;ч. 3 ст. 65].

Відповідно  до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним  із подружжя договорів стосовно цінного  майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Таким  чином, законодавство закріплює  нову оціночну категорію «цінне майно», хоча і не дає її визначення або  загальних критеріїв, які б дали змогу в разі спору віднести те чи інше майно подружжя до цінного  майна.

Із змісту ст. 65 СК випливає, що подружжя може укладати правочини щодо майна, яке не є  цінним. Згода іншого з подружжя на укладення таких правочинів може висловлюватися в усній формі. Разом  із тим, дружина та чоловік мають  право на звернення до суду з позовом  про визнання такого договору недійсним, якщо його було укладено без її (його) згоди (ч. 2 ст. 65 СК).

Відповідно  до ч. 1 ст. 65 СК подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини. Такі правочини мають  усну форму і не можуть бути визнані  недійсними на тій підставі, що їх було укладено без згоди іншого з подружжя. Вперше сімейне законодавство закріплює  поняття дрібного побутового правочину  і, на жаль, також не дає його визначення. З урахуванням правил ЦК можна  вважати, що дрібним побутовим правочином, який укладається одним із подружжя щодо їх спільного майна, можна визнати  такий, який, по-перше, задовольняє побутові потреби членів сім’ї та, по-друге, стосується предмета, який має невисоку вартість. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування спільним майном (ч. 1 ст. 66 СК). Так, сторони  можуть вирішити проживати в квартирі, яка належить на праві власності  одному з подружжя, а житловий будинок  передати в користування їхній дитині або іншим родичам. Подружжя на свій розсуд визначає порядок користування автомобілем, іншим рухомим та нерухомим  майном. Якщо ж подружжя уклало нотаріально  посвідчений договір про порядок  користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою або земельною  ділянкою, то зобов’язання з цього  договору пере-

шлюбу набули, наприклад, автомобіль, житловий будинок, квартиру тощо, то ці речі зберігатимуть режим спільного майна і після розірвання сторонами шлюбу. Порядок розпорядження таким майном колишній чоловік та дружина здійснюють відповідно до Цивільного, а не Сімейного кодексу України [11;ч. 2 ст. 68 СК].

1.  Право подружжя на спільне майно 

Як вже зазначалося, у разі відсутності  між подружжям шлюбного контракту, правовий режим їх майна визначається відповідно до положень сімейного законодавства, які мають імперативний характер, тобто подружжя не може односторонньо  змінювати встановлений законом  правовий режим на власний розсуд. Однак подружжя не позбавлені права  вчиняти будь-які дії щодо придбаного в період шлюбу майна, в тому числі  ділити його у будь-яких частках  між собою. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо  встановленими законом), яке набувається  ним за час шлюбу.

Відповідно  до ст. 60 СК України "майно, набуте подружжям  за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба  тощо) самостійного заробітку (доходу)". Така законодавча правонаступність очевидно обумовлена наявністю позитивного  досвіду в застосуванні наведеного положення. Однак, на наш погляд, ще існують можливості вдосконалення  положень про спільну власність подружжя. 
         Так, у них безпосередньо не роз'яснюється зміст поняття "майно, нажите (набуте) подружжям за час шлюбу". Цілком зрозуміло, що не може вважатися таким майно, придбане кожним із них до шлюбу та після шлюбу. Однак певні труднощі може викликати тлумачення терміна "нажите" чи "набуте". Цей термін в юридичній практиці зустрічається досить рідко, оскільки несе швидше побутове, а не правове змістовне навантаження. Термін "набуте майно" також не визначає конкретних підстав набуття подружжям майна у спільну власність. Словом, значення термінів "нажите", "набуте" майно не має допоки свого однозначного тлумачення. Така неоднозначність у розумінні цього терміна не сприяє застосуванню правових норм на практиці. Тому в СК України бажано було б розкрити зміст поняття "набуте майно", аби чітко відтворити юридичну суть правовідносин, які забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. Це можна зробити, зокрема, давши перелік конкретних правових підстав, що забезпечують виникнення у подружжя права спільної сумісної власності. На наш погляд, спільною сумісною власністю подружжя можна визнавати те майно, яке нажите чи набуте ним шляхом одержання доходів від праці у суспільному секторі економіки, від участі у підприємницькій діяльності, від укладених обома з учасників подружжя угод або одним із них - за рахунок спільних коштів чи іншого майна, створення тих чи інших матеріальних благ індивідуальною працею одного з подружжя або їх обох, від одержання дивідендів. 
             У СК України відсутнє застереження про те, що ступінь участі кожного з подружжя не впливає на обсяг їх прав на спільне майно, що може на практиці призводити до іншого тлумачення такого факту. Так, відповідно до п. 1 ст. 60 СК "майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ". Подружжю належить майно на праві спільної сумісної власності незалежно від розміру внеску кожного окремо до сімейного бюджету, відсутності самостійного заробітку чи іншого доходу в зв'язку з веденням домашнього господарства, доглядом за неповнолітніми чи непрацездатними дітьми, хворобою або з інших  поважних причин. 
 Може виникнути питання про зміст неповажних причин, що перешкоджали поповненню загальносімейного бюджету. Безперечно, це може мати місце тоді, коли відсутні поважні причини для участі чоловіка у створенні спільного майна. Думається, не може розглядатися як поважна неучасть чоловіка чи дружини у створенні сімейного бюджету їх перебування у місцях позбавлення волі. Однак закладати таку обставину в закон як підставу, що перешкоджає виникненню права спільної сумісної власності, небажано. Інша справа, що в законодавстві має бути норма, яка давала б суду право в таких ситуаціях на вимогу одного з подружжя визнавати роздільною власністю майно, набуте кожним з них. 
В ст. 325 ЦК України записано, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Власне, подібне правило закріплено в п. 1 ст. 61 СК, згідно з яким об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обігу. 
На перший погляд, особливих проблем у визначенні можливого об'єктного складу майна подружжя не повинно виникати

            На думку І. Жилінкової, при  визначенні правового режиму  страхових відшкодувань необхідно  виходити з того, що вони є  спільною сумісною власністю,  якщо мало місце страхування  спільного сумісного майна подружжя, і роздільною, якщо страхувалося  роздільне майно одного з подружжя. З такою позицією можна в  цілому погодитись. [4;c.25]Проте автор  нічого не говорить про правову  долю страхових платежів, внесених  одним з подружжя - страхувальником  за договором страхування його  роздільного майна, адже такі  платежі могли вноситися за  рахунок спільних коштів подружжя. Вони можуть бути повернуті  страхувальнику при достроковому  припиненні договору відповідно  до закону [18;ст. 28] Очевидно, якщо  вони вносилися за рахунок  спільних коштів подружжя, то  також мають вважатися його  спільною власністю. 
Певні труднощі можуть виникати при вирішенні питання про включення до спільного сумісного майна подружжя також деяких цінних паперів, особливо акцій. Сімейне законодавство не містить заборон щодо включення таких об'єктів до спільної сумісної власності подружжя. Такий підхід законодавця знаходить відповідну підтримку в юридичній літературі. Однак, на наш погляд, при застосуванні режиму спільності щодо акцій, придбаних одним із подружжя, необхідно враховувати їх правову природу. Так, відповідно до ст. 8 Закону України " Про цінні папери та фондовий ринок " Акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера),  що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на  отримання частини   прибутку   акціонерного товариства  у вигляді дивідендів  та  право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі  його  ліквідації,  право на управління  акціонерним товариством,  а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом,  що регулює питання створення,  діяльності та  припинення  А тому і постає питання про допустимість поширення режиму спільності на іменні акції одного з подружжя. На думку В. Жилінкової, іменні акції, придбані на спільні кошти подружжя, можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності. Думається, що юридичних перешкод для цього не існує. Отже, законодавець допускає можливість перебування акції у власності кількох осіб, а відтак - і у власності подружжя. Інша справа, що законодавець допустив у ст. 5 цього Закону певну юридичну некоректність, вважаючи, що кілька осіб можуть бути визнані одним власником акції. У однієї речі не може бути кілька власників, однак у однієї речі може бути кілька співвласників.

            У ЦК України збережене правило  про момент виникнення прав  власності у набувача майна  за договорами (ст. 329).  
Стаття 30 Земельного кодексу (ЗК) України 1991 р. передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у відповідних розмірах і право власності або право користування земельною ділянкою. Таким чином, у даному випадку момент виникнення права власності (права користування) на земельну ділянку поставлено в залежність від моменту виникнення права власності на будівлю чи споруду. Однак у ЗК України від 25 жовтня 2001 р. таке питання вирішене дещо по-іншому. Так, відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частку може переходити на підставі цивільно-правових угод. Оскільки тут не визначається прямо момент виникнення права власності на земельну ділянку, його необхідно визначати з врахуванням положень ст. 125 ЗК України 2001 р., згідно з якою право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації, а також ст. 132, згідно з якою угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення. Найбільше дискусій виникло в юридичній літературі з приводу моменту виникнення права спільної сумісної власності подружжя на одержувану одним з них заробітну плату та інші трудові доходи, пенсії, стипендії. Тут сформувалося в основному три точки зору, які в цілому зводяться до того, що режим спільності на заробітну плату та інші подібні доходи подружжя поширюється:

 а) в момент набуття подружжям-працівником  права на одержання винагороди;

б) в момент доставки винагороди в  сім'ю;

в) в момент фактичного отримання  винагороди за працю подружжям-працівником. 
Дійсно, непереконливою є думка про те, що нарахована, але не отримана зарплата належить подружжю на праві спільної власності, оскільки до моменту одержання її працівником вона взагалі не є об'єктом права власності. На наш погляд, втілення такої пропозиції в законодавчому порядку могло б породити негативні ситуації і вступало б в суперечність з принципами трудового права, адже відповідно до ст. 97 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

1.2 Власність  кожного з подружжя

        Сімейний Кодекс України відтворює діяло раніше положення про те, що до майна, що не входить до складу спільної власності подружжя, а належить кожному з них, відносяться три види майна   
а) дошлюбне майно, тобто речі і права, що належали кожному з подружжя до вступу в шлюб;  
б) майно, отримане одним з подружжя під час шлюбу в дар, в порядку успадкування або з інших безоплатним операцій;  
в) речі індивідуального користування кожного чоловіка, за винятком предметів розкоші.  
          Цим майном кожен чоловік має право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися. При розділі загальної власності подружжя і визначенні їх часток це майно не враховується.  
          Визначення конкретного майна, яке належало кожному чоловікові до шлюбу (дошлюбного майна), підтверджується відповідними документами, які свідчать про придбання його до вступу в шлюб, або показаннями свідків і суперечок, як правило, не викликає. Виняток становить випадок, врегульований [11;ст.37 ].

            Суперечки виникають на практиці у випадках, коли грошові суми, виручені від реалізації дошлюбного майна чи іншого майна, що належить на праві власності одному чоловікові, були потім витрачені на придбання інших речей або внесені в якості внеску в банк або іншу комерційну організацію.  Отже, якщо на гроші, виручені від продажу дачі, що належала до шлюбу дружині, була придбана меблі, якою користуються всі члени сім'ї, то ці меблі залишається у власності дружини. Якщо на вклад в ощадбанку, який належить одному чоловікові, якого вносилися додатково кошти, які складають загальну власність подружжя, то при поділ вкладу потрібно виділити суму, яка належить першому дружину.  
Майно, отримане одним з подружжя у дар або по спадку, не включається у спільну власність. Цей перелік джерел майна, що представляє собою власність одного чоловіка, є відкритим: у п.1 ст.36 СК вказані інші безоплатні угоди. На практиці це може бути придане, що виділяється родичами дружини. Судова практика відносить до власності кожного чоловіка отримані їм цінні призи, премії, якщо останні присуджені за індивідуальні творчі досягнення, якими є, наприклад, Державні премії, а також інші нагороди, медалі і т.п., якщо, звичайно, премії не є способом додаткової винагороди за працю як вид заробітної плати. В останньому випадку вони включаються до складу загального майна. У випадках спору часто буває необхідно відмежувати подарунки, зроблені одному чоловікові, від весільних подарунків, які, як правило, робляться обом подружжю і, отже, відносяться до їхньої спільної власності.  
            Оскільки закон допускає можливість здійснення між подружжям цивільно-правових угод, у тому числі і договору дарування, то слід вважати роздільною власністю чоловіка речі, подаровані йому іншим. Що стосується інших угод по передачі права власності, наприклад, купівлі-продажу, міни, то вони між подружжям практично не зустрічаються, хоча і не заборонені.

             Як правило, спори не виникають і з приводу майна, отриманого одним чоловіком у спадок, тому що коло спадкоємців чітко визначений законом або в заповіті. Майном кожного чоловіка є речі індивідуального користування - одяг, взуття, косметичні препарати, лікувальні прилади й ін, навіть якщо вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Виняток зроблено для коштовностей та інших предметів розкоші. У поняття коштовностей включаються золоті речі та інші ювелірні вироби з дорогоцінних і напівкоштовних металів і каменів. До предметів розкоші відносяться цінні речі, твори мистецтва, антикварні й унікальні вироби, колекції та інші речі, які не є необхідними для задоволення насущних потреб членів сім'ї. Предмети розкоші - поняття відносне, воно змінюється у зв'язку із змінами загального рівня життя в суспільстві. Воно неодноразово різному трактувалося судовою практикою, яка свого часу визнавала предметами розкоші холодильники, телевізори та інші предмети, які стали сьогодні предметами звичайної домашньої обстановки.            
             У СК не визначена доля предметів професійної діяльності подружжя, наприклад, концертного рояля для музиканта, комп'ютера - для програміста, медичного обладнання - для лікаря і т.п. Якщо їх вартість незначна, вони можуть бути віднесені до речей індивідуального користування і, відповідно, вважатися власністю кожного чоловіка (наприклад, рибальські снасті, столярні інструменти, тощо). Але оскільки в даний час багато хто з них коштують дуже дорого, їх несправедливо віднести до власності тільки того чоловіка, який ними користується. Адже вони були придбані на спільні кошти і часто на шкоду загальним інтересам сім'ї. Тому їх потрібно визнати спільною власністю подружжя. Звичайно, професійні інтереси подружжя враховуються під час розподілу їхньої спільної власності, і ці предмети в натурі отримає чоловік, який ними користується. Але якщо їх вартість перевищує належну йому частку, то іншому дружину присуджується грошова або інша компенсація.  
                Правила, встановлені статтею 37 СК про визнання майна одного з подружжя їх спільною власністю, застосовуються судовою практикою давно і відносяться до речей тривалого спільного користування подружжя, до будинків, дач, які з власності одного чоловіка, таким чином, переходять у спільну власність. Для цього необхідно встановити, що в період шлюбу вартість майна одного чоловіка істотно збільшилася за рахунок спільного майна подружжя або за рахунок праці і засобів другого з подружжя. Це положення може застосовуватися і до автомашин, дорогим приладів і устаткування тривалого користування, в сучасних умовах - до підприємств. У таких випадках виникає питання: з якого моменту виникає спільна власність подружжя на ці предмети.